andrey

Путь к Файлу: /Budgetnii menedgment / Budjet Systems / 10-Литература / Василик / 05-Система_доходов_бюджетов.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   andrey
Добавлен:   23.10.2014
Размер:   452.5 КБ
СКАЧАТЬ

05-Система_доходов_бюджетовРозділ   5. СИСТЕМА ДОХОДІВ БЮДЖЕТІВ

 

:         5.1. Склад та характеристика доходів бюджетів

Доходи бюджетів відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку суспільства. Централізація значної частини фінансових ресурсів держави у бюджетах різних рівнів дає можливість проводити єдину фінансову політику, забезпечувати перерозподіл коштів на користь пріоритетних галузей економіки, задовольняти приблизно на однаковому рівні потреби соціальної сфери незалежно від того, на якій території функціонують її установи.

Доходи бюджетів, з одного боку, є результатом розподілу вартості валового внутрішнього продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з другого — виступають об'єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості, тому що остання використовується для формування бюджетів різних рівнів.

Склад доходів бюджетів, форми мобілізації грошових ресурсів до бюджетів залежать від системи і методів господарювання, а також від завдань, що вирішуються суспільством в той чи інший період.

Сукупність усіх видів доходів бюджетів, що формуються різними методами, їх взаємопов'язане застосування становлять систему доходів бюджетів. Ця система покликана вирішувати не тільки фіскальні, а й регулюючі завдання: стимулювати зростання виробництва і підвищення його ефективності, сприяти прискоренню науково-технічного прогресу, забезпечувати соціальні гарантії населенню та розвиток соціальної сфери.

В Україні доходи бюджетів складаються з п'яти груп:    г

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;           

3) доходи від операцій з капіталом;

4) цільові фонди;

5) офіційні трансферти.

Склад доходів бюджетів України та їхню динаміку наведено в таблиці 3.

Таблиця 3.

Показники

1992

1994

1996

1998

1999

2000

2001

2002

 

 

млрд. крб.

млн. грн.

Видатки зведеного бюджету

1919,7

540917,4

26949,3

30506,4

34463,4

48148,6

54935,8

59085,2

В тому числі:

 

 

 

 

 

 

 

 

державного бюджету

1193,5

349855,7

15188,4

15968,8

18957,1

31154,6

32690,8

34388,0

місцевих бюджетів

729,5

191061,7

11760,9

14537,6

15506,3

16994,0

22245,0

24697,2

Питома вага у зведеному бюджеті, %

 

 

 

 

 

 

 

 

державного бюджету

62,2

64,6

56,4

52,3

55,0

64,7

59,5

58,2

місцевих бюджетів

37,8

35,4

43,6

47,7

45,0

35,3

40,5

41,8

Через систему доходів бюджетів в останні п'ять років перерозподіляється від 25,6 відсотка до 28,9 відсотка валового внутрішнього продукту. В умовах ринкової економіки основними методами мобілізації доходів бюджетів є податкові. Податки посідають центральне місце в системі доходів бюджетів. Вони є універсальною і водночас вихідною категорією, яка виражає основні риси фінансів, що функціонують у розвиненій економічній системі ринкового типу. Саме в умовах функціонування ринкової економіки податкові методи мобілізації доходів бюджетів є превалюючими у загальній системі фінансових взаємозв'язків.

       За рахунок податкових надходжень у 2002 році було мобілізовано до бюджетів 45398,2 млн. грн., що становило 74,7 відсотка від загального обсягу доходів бюджетів та 20,6 відсотка від валового внутрішнього продукту. Частка податкових надходжень коливається, але не суттєво. Так, у 1998 році їх частка У ВВП становила 21,0 відсоток, у 1999 році — 19,8 відсотка. У 2000 році — 18,4 відсотка, у 2001 році - 17,4 відсотка.

     Останніми роками значно зросли неподаткові надходження до бюджетів: з 2596,8 млн. грн. (2,5% від ВВП) до 13542,9 млн. грн.. (6,1% від ВВП). Вони збільшилися за рахунок зростання рентної плати за видобуток нафти і природного газу, рентної плати за транзитне транспортування нафти і природного газу, власних надходжень бюджетних установ, доходів від приватизації державного майна (з 2003 року доходи від приватизації відображаються як фінансування бюджету).

Доходи від операцій з капіталом також суттєво зростають: якщо у 1998 році вони становили 58,1 млн. грн. (0,06% від ВВП), то у 2002 році — 1101,2 млн. грн. (0,5% від ВВП), за рахунок збільшення доходів від реалізації державних запасів товарів.

Кількість державних цільових фондів у складі державного бюджету зменшується, відповідно зменшуються і суми їх доходів. Так, у 1998 році доходи цільових фондів становили 4408,9 млн. грн. (4,2 відсотка від ВВП), а у 2002 році — 47*7,9 млн. грн. (0,2 відсотка ВВП). Нині до складу державного бюджету включаються: Фонд України соціального захисту інвалідів; Фонд охорони навколишнього природного середовища.

Для забезпечення ефективності системи доходів бюджету дедалі очевиднішою стає необхідність науково обґрунтованої концепції доходів. На нашу думку, ця концепція має враховувати умови економіки перехідного періоду, особливості й наслідки системи державного регулювання економічних і соціальних процесів, які були в минулому, та прогресивний зарубіжний досвід.

Основним положенням, що має визначати структуру доходів бюджетів, є наявна система витрат держави на економічні й соціальні потреби, визначена законодавством. Без докорінної зміни складу й структури витрат держави не можна вдосконалити систему доходів бюджетів.

Зміна бюджетних витрат держави в напрямі їх скорочення неможлива без значного збільшення фонду оплати праці, бо частина благ і послуг, що надаються за рахунок бюджету, мають задовольнятися за рахунок власних коштів населення. Тобто умовою зменшення податкового навантаження на виробника є зростання заробітної плати працівників. Мається на увазі, що кошти, які вивільнятимуться на підприємствах у результаті скорочення податків, мають значною мірою спрямовуватися на забезпечення зростання оплати праці. Зростання оплати праці підвищуватиме суспільний добробут і суспільний попит, а попит, у свою чергу, стимулюватиме виробництво.

Імовірно помилковим є твердження, що вивільнення фінансових ресурсів у результаті скорочення податків необхідне для інвестицій.  Вивільнені кошти потрібні насамперед для збільціення фонду оплати праці, що завдяки підвищенню попиту стимулюватиме виробництво.

Слід ураховувати й те, що збільшення фонду оплати праці, з одного боку, зумовлює зростання надходжень до бюджету у формі податку на доходи громадян, а з другого — дає змогу скоротити бюджетні витрати на деякі соціальні потреби, які громадяни можуть оплачувати за рахунок власних коштів. Вищезазначене є однією з основних засад податкової реформи, внаслідок якої податкова система може бути побудована на загальновідомих, підтверджених світовою практикою принципах.

Для задоволення передбачених чинним законодавством соціальних потреб та потреб розвитку економіки за допомогою системи доходів треба перерозподіляти 30—35 відсотків від валового внутрішнього продукту.

Удосконалення системи доходів має відбуватися поетапно, шляхом еволюційних перетворень. Основними відправними положеннями для цього мають бути:

— науково обґрунтована державна політика доходів, законодавче закріплення якої має бути відображене в Податковому кодексі;

— система оподаткування має бути складовою державного механізму регулювання розвитку певних галузей економіки.

      Необхідно посилити податкові методи регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки.

       Держава повинна мати змогу впливати на всі складові процесу виробництва — оплату праці, виробничі основні й оборотні фонди, рівень прибутковості;

— зміни в системі оподаткування мають здійснюватися одночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, вдосконаленням соціальної сфери.

Удосконалення системи доходів бюджетів має супроводжуватися ефективними структурними заходами, спрямованими на досягнення необхідної результативності політики доходів. До них належать:

— вилучення негрошових розрахунків та будь-яких форм взаємозаліків з практики виконання бюджетів усіх рівнів;

— заборона реструктуризації або списання заборгованості (недоплати) суб'єктів господарювання за податками, зборами (обов'язковими платежами), а також встановлення мораторію на надання пільг в оподаткуванні;

— реструктуризація та списання зобов'язань держави у відшкодуванні податку на додану вартість з урахуванням обсягів уже проведеної реструктуризації та списання заборгованості відповідних платників перед бюджетом;

— зменшення обсягу простроченої заборгованості (недоплати) з податкових платежів до бюджетів усіх рівнів за рахунок суттєвого поліпшення стану збирання податків і неподаткових надходжень на основі застосування сучасних технологій адміністрування;

—        розширення неподаткових форм і методів мобілізації доходів бюджетів і збільшення цих доходів за рахунок оренди державного майна, дивідендів від частки державної власності в акціонерних підприємствах, продажу державного майна;

—        чітке розмежування доходів, що зараховуються до державного і місцевих бюджетів, розширення прав органів місцевого самоврядування у сфері мобілізації доходів бюджетів.

5.2. Податкова система та її роль у формуванні доходів бюджетів

Головним джерелом формування дохідної частини бюджетів усіх рівнів є податки. Вони віддзеркалюють фінансові відносини між державою і платниками з метою створення централізованого фонду коштів, що перебувають у розпорядженні держави. У Конституції України (ст. 67) закріплено обов'язок кожного громадянина сплачувати податки й збори в порядку і розмірах, встановлених законом, та визначено, що система оподаткування встановлюється виключно шляхом прийняття відповідних законів.

Принципи побудови податкової системи України, її склад визначено Законом України "Про систему оподаткування в Україні" від 1997 року з подальшими змінами й доповненнями. Податкова система — це сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових Фондів, що справляються у встановленому законами України Порядку. Вимога системності в оподаткуванні полягає в тому, Що усі податки повинні бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не суперечити системі в цілому та іншим її елементам. Системний підхід означає, що мають реалізовуватися такі функції податків, як фіскальна і регулювальна. З фіскальної позиції — податкова система повинна забезпечувати гарантоване і стабільне надходження податків до бюджету. З регулювальної позиції — забезпечувати державі можливість впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Основними принципами побудови податкової системи, які відображені в Законі України "Про систему оподаткування", є:

— стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності — запровадження пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

— обов'язковість — впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

— рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку й забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на однакові прибутки і пропорційно більших податків та зборів (обов'язкових платежів) — на більші доходи;

— рівність, недопущення будь-яких виявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

—        соціальна справедливість  — забезпечення  соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

— стабільність — забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

— економічна обґрунтованість — встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням   необхідності  досягнення   збалансованості   витрат бюджету з його доходами;

— рівномірність сплати — встановлення термінів сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

— компетенція — встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим сільськими, селищними, міськими радами;

— єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до розроблення  податкових законів з обов'язковим  визначенням платника податку і  збору (обов'язкового платежу),  об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), термінів та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

— доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні й фізичні особи, на яких, згідно із законами України, покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Облік платників податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими Державними органами відповідно до законодавства. Банки та інші фінансово-кредитні установи відкривають рахунки платникам податків і зборів (обов'язкових платежів) лише за умови пред'явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік у державному податковому органі, і в триденний термін повідомляють про це державному податковому органу.

       Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт послуг), у тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим й сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

В Україні справляються загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі), місцеві податки і збори.

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1. податок на додану вартість;

2. акцизний збір;

3. податок на прибуток підприємств;

4. податок на доходи фізичних осіб;

5. мито;

6. державне мито;

7. податок на нерухоме майно (нерухомість);

8. плата (податок) за землю;

9. рентні платежі;

10. податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11. податок на промисел;

12. збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13. збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14. збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15. збір до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

16. збір до Фонду соціального страхування на випадок безробіття;

17. збір до Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві;

18. збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

19. плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

20. фіксований сільськогосподарський податок;

21. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

22. єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

23. збір за використання радіочастотного ресурсу України.

Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно з законами України.

До місцевих податків належать: комунальний податок; податок з реклами.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) готельний збір;

2) збір за паркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у перегонах на іподромі;

7) збір за виграш на перегонах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

 

10) збір за право проведення кіно - і телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір із власників собак.

      Місцеві податки і збори, механізм їх справляння та порядок сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.

Питома вага різних видів податків у структурі податкових надходжень державного бюджету відображена в таблиці.

Місце і роль податкових надходжень у формуванні доходів бюджетів України характеризують дані, наведені в таблиці 5.

 

 

 

 

 

Таблиця 5. Податкові надходження до бюджетів України

 

Роки

Бюджет

 

 

Зведений

Державний

Місцевий

 

 

Усього, млрд. грн.

%

Усього, млрд. грн.

%

Усього, млрд. грн.

%

1998

21,8

75,4

10,3

65,6

11,5

87,1

1999

25,1

76,3

14,2

72,1

10,9

82,6

2000

31,3

63,7

19,5

56,0

11,8

82,5

2001

36,7

68,0

21,9

60,2

14,8

84,1

2002

45,4

74,7

28,9

69,7

16,5

85,4

 

Однією зі складових частин системи оподаткування у державі є надання пільг з окремих видів податків, зборів, обов'язкових платежів до бюджету. За своєю економічною суттю такі пільги — це система перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами оподаткування. З економічної точки зору надання пільг є формою державного регулювання економічного і соціального розвитку. Податкові пільги є дієвим інструментом реалізації регулювальної функції податкової системи держави, який застосовується у багатьох країнах світу з метою стимулювання накопичення капіталу, підвищення інвестиційної активності, інноваційної діяльності, підвищення конкурентоспроможності національної продукції, розвитку окремих галузей економіки, зміцнення фінансового становища підприємств", розширення експорту, збільшення зайнятості, створення нових робочих місць.

Негативними сторонами пільгового оподаткування є:

— порушення фундаментального принципу справедливості оподаткування;

— порушення принципу нейтральності оподаткування;

— викривлення механізму ринкової конкуренції;

— гальмування ринкових перетворень, оскільки надання пільг сприяє збереженню неефективних та неприбуткових галузей і підприємств; сприяння зростанню тіньового сектору економіки, тому що породжує бажання у платників, які не мають пільг, уникнути оподаткування;

— нерівномірний розподіл податкового тягаря, виникнення конкурентної боротьби галузей і підприємств за пільги, яку важко зупинити;

— недоотримання доходів бюджету, збільшення податкової заборгованості і погіршення фінансового становища держави.

У цілому пільги з оподаткування можна поділити на такі групи:

— соціальні пільги,  що надаються окремим фізичним і юридичним особам, які не можуть з об'єктивних причин рівноправно конкурувати у ринковому середовищі;

— пільги окремим підприємствам, галузям, які перебувають у гірших економічних умовах порівняно з основною кількістю виробників. Йдеться про види виробництв, які мають важливе значення для економіки держави, але перебувають у несприятливих економічних, природних та інших умовах, що не дає їм можливості рівноправно конкурувати як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;

— пільги підприємствам та галузям, які тимчасово перебувають у несприятливих економічних умовах і мають нестійке фінансове становище, що виникло з об'єктивних, здебільшого незалежних від них причин;

— пільги, які не мають достатнього економічного обґрунтування і їх надання посилює кризові явища в економіці, значно погіршує фінансове становище держави.

Дедалі більші обсяги пільг, які отримували платники податків, істотно зменшують надходження до бюджету.

Теперішня система пільгового оподаткування в Україні з інструменту фінансового оздоровлення перетворилася на систему викачування коштів з державного бюджету та підтримки структур окремих привілейованих галузей, яка дає можливість лобіювати їхні інтереси через дохідну частину державного бюджету. Втрати бюджетів усіх рівнів від надання податкових пільг за 2002 рік лише за дев'ятьма видами платежів, за якими Державною податковою адміністрацією ведеться облік, становили 56,3 млрд. грн., у тому числі прямі втрати — 32 млрд. грн. Колосальні обсяги втрат бюджету зумовлені чинною податковою політикою, яка потребує докорінних змін і переходу до прямої державної підтримки пріоритетних бюджетних програм.

Умови оподаткування, які фактично склалися, через встановлення різних підходів в оподаткуванні шляхом надання пільг спричиняють дискримінацію суб'єктів економічної діяльності.

Так, в Україні зареєстровано понад 820 тис. юридичних осіб — платників податків, з яких 129,9 тис, або 14,5 відсотка, користуються пільгами. Масштаби пільг, які держава надає цій невеликій кількості привілейованих платників податків, щодалі збільшуються, їх суми адекватні надходженням доходів до зведеного бюджету України.

Так, обсяги пільг з оподаткування у 2002 році порівняно з 2001 роком зросли на 5 млрд. 409,9 млн. грн., або на 10,6 відсотка, прямі втрати — на 7,4 відсотка. Основні обсяги пільг було надано з державного бюджету — 96 відсотків від загальної суми, або 54 млрд. 73,2 млн. грн. Сума наданих з державного бюджету пільг зросла порівняно з 2001 роком на 11 відсотків і перевищила надходження державного бюджету у 2002 році на 9,7 млрд. грн., або на 21,7 відсотка.

Найвагомішими в абсолютних сумах пільг були пільги, надані платникам податку на додану вартість, які становили у зазначених роках майже 85 відсотків загального обсягу пільг; пільги з податку на прибуток сягали 10 відсотків від наданих пільг.

Нинішня система податкових пільг є однією з найбільших вад української податкової системи. Раціоналізація системи податкових пільг має здійснюватися за такими напрямами:

—        використання податкових пільг виключно як засобу проведення соціальної, інвестиційної, структурної політики та політики прискорення науково-технічного прогресу, тобто як інструменту ефективної реалізації регулювальної функції податкової системи;

— з метою упорядкування надання пільг з окремих видів податків насамперед необхідно ліквідувати пільги, які не мають достатнього економічного обґрунтування, найперше — з податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств;

— скасування більшості соціальних податкових пільг, замінивши їх системою адресної соціальної допомоги;

— скасувати податкові пільги щодо вільних економічних зон;

— максимально обмежити податкові пільги, які надаються окремим галузям економіки;

—        доцільно здійснювати надання пільг у формі податкових знижок з чинних ставок оподаткування. Більшість пільг повинні мати обмеженість у часі;

— надання пільг має проходити жорстку експертизу незалежних експертів і лише після їхнього висновку рішення пр надання пільг повинно виноситись на розгляд Верховної Ради;

— надання пільг має здійснюватися виключно на основі прийнятих законів;

— здійснити перехід від безсистемного надання податкових пільг, що запроваджуються з метою вирішення поточних економічних інтересів чи задоволення індивідуальних, групових інтересів, до формування єдиної державної політики податкових пільг.

Крім недосконалої і неефективної системи пільг, нинішня податкова система характеризується такими негативними

рисами:

— несистемні та суперечливі правила оподаткування, що виражається у випадках подвійного оподаткування, запровадженні податків, які не мають джерел сплати, в оподаткуванні витрат;

— велика кількість нормативних документів і невідповідність законів і підзаконних актів, що регулюють податкові відносини, — нині налічується понад 500 нормативних документів, пов'язаних з оподаткуванням;

—        нестабільність, заплутаність та складність податкового законодавства, а саме: численні зміни і поправки до чинних законів;

— зосередження уваги на фіскальній функції й ігнорування регулювальної функції податкової системи;

— відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин;

— велика кількість податків, зборів, обов'язкових платежів до численних бюджетних і позабюджетних фондів, що істотно ускладнює їх сплату, контроль за сплатою і форми звітності.

Така складна система створює великі труднощі безпосередньо для платників податків;

—        значне податкове навантаження на суб'єктів господарювання і нерівномірний його розподіл, внаслідок якого податкова система держави не відповідає фундаментальним принципам ефективності та справедливості;

— посилення адміністративного контролю за сплатою податків і зборів.

Усі ці проблеми свідчать про недосконалість й неефективність чинної податкової системи. Виникає потреба проведення податкової реформи і створення єдиного систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охопить усі питання податкового законодавства й відповідатиме адекватним основам податкової політики держави.

Основними принципами проведення податкової реформи в Україні, визначеними на підставі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду, є такі:

1. Зміст податкової реформи значною мірою залежить від покладеної в її основу моделі державного регулювання економіки. Тому слід визначитися з місцем та функціями держави, інакше податкова реформа буде стихійною і неефективною.

2. Зміни в оподаткуванні мають забезпечувати достатність (адекватність) надходжень. Податкова система повинна генерувати надходження, достатні для фінансування потреб держави. Рівень оподаткування у державі має свої об'єктивні межі, зумовлені системою витрат бюджету. За нинішніх умов бюджет є майже єдиним джерелом фінансування витрат на потреби соціальної сфери, соціального захисту і соціального забезпечення населення. Ці витрати здійснюються нині за мінімальними нормативами щодо рівня соціальних благ і послуг, тому скорочення доходів бюджету може призвести до небажаних соціальних наслідків.

 

3. У процесі податкової реформи проблема наповнення дохідної частини бюджету не повинна прямо відображатися на величині податкового навантаження. Податкова система повинна бути раціональною, яка забезпечить збалансованість загальнодержавних інтересів, а також інтересів господарських структур та громадян, і сприятиме розвитку підприємництва й нарощуванню національного багатства країни. Зростання обсягів податкових надходжень має забезпечуватися за рахунок розширення бази оподаткування, прискорення обороту капіталу й підвищення ділової активності суб'єктів господарювання.

4. Податкова система має базуватися на низці податків для забезпечення стабільного потоку надходжень упродовж року та з року в рік.

5. Реформування податкової системи має спростити правову базу оподаткування, забезпечити зрозумілість норм законодавчих актів з питань оподаткування. Необхідно уніфікувати підходи й методи визначення усіх елементів оподаткування і вимоги до ведення обліку нарахування податків. Принципи обчислення податків мають бути зрозумілими та внутрішньо послідовними.

6. Зменшення кількості податків, зокрема шляхом об'єднання податків і зборів одного рівня, що мають однакову податкову базу, а також скасування неефективних і необґрунтованих податків з незначною їх часткою у бюджеті.

7. Ефективнішою є податкова система з порівняно низькими податковими ставками. Середні, а особливо маргінальні податкові ставки, мають бути досить низькими, щоб не перешкоджати економічній діяльності та сприяти конкурентоспроможності у відносинах з торговими партнерами. Найприйнятнішими методами перегляду податкових ставок є такі, що передбачають їх поступове (поетапне) зниження (у деяких випадках підвищення).Слід застосовувати обґрунтовану диференціацію ставок  податків залежно від видів діяльності й розміру одержуваного доходу або прибутку.

8. Встановлення рівних умов оподаткування для всіх категорій платників податків і скасування необґрунтованих і невиправданих пільг з оподаткування. Пільги можуть надаватися на певний термін і за умови використання коштів на визначені державою потреби.

9. Податкова система повинна мати соціальну спрямованість, тобто повинні забезпечуватися гарантії соціального захисту малозабезпечених верств населення. Доходи, що не перевищують межі малозабезпеченості, не повинні оподатковуватися. Треба передбачити пільгове оподаткування доходів, одержаних певними соціально вразливими категоріями громадян. З метою забезпечення соціального захисту не повинні включатися до об'єкта оподаткування доходи, одержані у вигляді пенсій, стипендій, суми державної адресної допомоги, житлових й інших субсидій, суми допомоги з державного соціального страхування і державного соціального забезпечення. Зміни в системі оподаткування повинні здійснюватися одночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, удосконаленням соціальної сфери.

10.        Податкова система повинна мати інвестиційну спрямованість, створюючи умови для здійснення підприємствами переоснащення основних фондів і відновлення матеріально-технічної бази.

11.        З метою створення сприятливих умов для розвитку й розширення діяльності малих підприємств у податковому законодавстві має бути передбачено застосування особливих режимів оподаткування цих категорій платників податків.

12.        Для побудови ефективної системи справляння податків треба розробити новий механізм податкового адміністрування і системи відповідальності за податкові правопорушення.

Правове регулювання податкових відносин має ґрунтуватися на таких основних принципах оподаткування:

— принципі економічної обґрунтованості — встановленні податків і зборів відповідно до фінансових можливостей платників з урахуванням необхідності досягнення збалансованості доходів і витрат бюджету;

— принципі стабільності — незмінності видів податків і правил їх нарахування й стягнення протягом тривалого періоду;

— принципі нейтральності — податкові закони не повинні перешкоджати ринковим стимулам до інвестицій, заощаджень, виробництва та праці;

— принципі ефективності — співвідношення витрат на адміністрування та дотримання законодавства має бути нижчим за рівень надходжень, отриманих з певного джерела;

—        принципі  передбачуваності  —  соціально-економічної обґрунтованості змін податкового законодавства;

— принципі простоти й доступності — податкова система має бути зрозумілою як для платника податків, так і для податкових адміністраторів;

— принципі прозорості — податкове законодавство має бути надзвичайно прозорим та зрозумілим;

— принципі справедливості — податкова система має бути неупередженою щодо горизонтальної справедливості (однаковий податок на однакові доходи) та вертикальної справедливості (вищі податки);

10. принципі стимулювання — формування економічної і правової зацікавленості у здійсненні певного виду діяльності, виходячи з умов її оподаткування й одержання вищих доходів.

 

 

 

5.3. Податкові надходження

Податкові надходження є важливим інструментом перерозподілу валового внутрішнього продукту і забезпечують мобілізацію понад 2/3 усіх доходів бюджету.

Податкові надходження в Україні поділяються на 6 груп:

1) податок на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості;

2) податки на власність;

3) внутрішні податки на товари та послуги;

4) збори за спеціальне використання природних ресурсів;

5) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції;

6) інші податки.

До першої групи податкових надходжень входять: податок на доходи фізичних осіб; податок на прибуток підприємств.

Податок на доходи фізичних осіб є дуже дієвою формою взаємовідносин між державою та її громадянами, яка здійснюється на основі обов'язкового вилучення частини їхнього доходу для створення централізованого грошового фонду держави з метою виконання її функцій. Рівень оподаткування доходів фізичних осіб безпосередньо впливає на реальні особисті доходи значної частини населення. За обсягами надходжень цей податок посідає друге місце серед усіх податків.

Динаміка податку на доходи фізичних осіб характеризується даними, наведеними в таблиці 6.

Таблиця 6.

млн. грн.

 

Показники

1998

1999

2000

2001

2002

Податок на доходи фізичних осіб

3570,6

4435,7

6377,7

8773,7

10823,8

Питома вага податку на доходи фізичних осіб, % у:

 

 

 

 

 

валовому внутрішньому продукті

3,4

3,4

3,8

4,2

4,9

доходах зведеного бюджету

12,6

13,6

13,0

16,3

17,8

а тому числі:

 

 

 

 

 

доходах державного бюджету

6,7

доходах місцевих бюджетів

12,6

6,9

13,0

16,3

17,8

 

Податок на доходи фізичних осіб має чітку тенденцію до зростання: у 1998 році він становив 3,4 відсотка ВВП і 12,6 відсотка доходів зведеного бюджету, а в 2002 році — відповідно 4,9 відсотка і 17,8 відсотка.

Податок на прибуток підприємств — один із найважливіших податків, який є основою податкової системи (поряд з податком на доходи фізичних осіб та податком на додану вартість). Податок на прибуток — це той податок, який використовується в структурній економічній політиці, а також може застосовуватися для підтримки стабілізаційної політики, оскільки він є ефективним засобом автоматичної стабілізації у кейнсіанському значенні, тобто його можна розглядати як активний інструмент макроекономічної політики, що є однією із його важливих позитивних ознак. До інших позитивних ознак можна віднести:

— податок є платою за користування певними суспільними послугами та інфраструктурою на тих територіях, де підприємства функціонують;

— податок справляється з прибутків, які в іншому випадку уникли б оподаткування;

—        податок забезпечує значну частку надходжень до бюджету.

Динаміка податку на прибуток і його частка у валовому

внутрішньому продукті й у доходах зведеного бюджету характеризується даними, наведеними в таблиці 7.

Таблиця 7.

млн. грн.

 

Показники

1998

1999

2000

2001

2002

Податок на прибуток

5694,5

6125,1

7698,4

8273,4

9398,3

Частка податку на прибуток, % у:

 

 

 

 

 

ВВП

5,5

4,8

4,5

3,9

4,3

доходах зведеного бюджету

20,0

18,8

15,7

15,3

15,5

Податок на прибуток підприємств має тенденцію до зменшення (з 5,5 відсотка до ВВП у 1998 році до 4,3 відсотка у 2002 році), що не узгоджується зі зростанням обсягу виробництва та доходів як бази оподаткування суб'єктів господарювання.

До другої групи податкових надходжень — податків на власність — належать: податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів й періодичні податки на чисту вартість майна (податок на нерухоме майно підприємств та податок на нерухоме майно громадян).

Податок з власників транспортних засобів сплачують юридичні особи, в тому числі нерезиденти, громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні власні транспортні засоби. Об'єктом оподаткування таким податком є транспортні засоби, самохідні машини та механізми, згруповані за об'ємами циліндрів або потужністю двигунів. Ставки податку визначені для кожної відповідної групи.

Що стосується періодичних податків на чисту вартість майна, то нині в Україні вони не справляються, але передбачаються проектом Податкового кодексу.

Третя група податкових надходжень об'єднує збори за спеціальне використання природних ресурсів: збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду; збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту; платежі за користування надрами; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; плата за землю; плата за використання інших природних ресурсів.

Значення вказаних зборів і платежів полягає в тому, що вони відіграють не лише фіскальну, а й стимулювальну роль, орієнтуючи суб'єктів господарювання на ефективніше використання відповідних видів ресурсів. Необхідність раціональнішого і ефективнішого використання природних ресурсів викликається зростаючими обсягами виробництва, що потребує залучення до господарського обороту щоразу нових ресурсів. Але природні ресурси далеко не безмежні і через їх відносне зменшення стають ще дорожчими.

Одним із найцінніших природних ресурсів є земля. Використання землі в Україні платне. Плата за землю справляється У вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачі, крім орендарів та інвесторів — учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а суб’єктом плати за землю є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів за економічним змістом виражає фінансові відносини держави з підприємствами, організаціями та населенням з приводу передавання у їхнє користування лісових ресурсів. Його призначення — відшкодувати витрати держави на відтворення лісових угідь. До складу збору за використання лісових ресурсів включаються збір від пня, який вносять лісозаготівельники за відпускання їм лісу на пні та інших лісових матеріалів. Крім того, збір за використання лісових ресурсів містить суми, виручені від продажу сільськогосподарськими розсадниками лісокультурного, декоративного, плодового та ягідного посадкового матеріалу, а також суми від реалізації лісгоспами заготівельного насіння й від продажу вилученого у лісопорушників лісу, безгосподарної деревини і лісопродукції. Збір визначається залежно від обсягів платного відпуску деревини на пні та встановлених такс.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів встановлено з метою зацікавлення суб'єктів підприємницької діяльності в раціональному використанні водних ресурсів. До спеціального використання водних ресурсів належить використання водних ресурсів для задоволення водою виробничих і сільськогосподарських потреб за допомогою спеціальних пристроїв» й установок, або використання води без їх застосування, що може істотно вплинути на якісні та кількісні показники стану» і водних ресурсів, а також користування водними об'єктами для потреб гідроенергетики і водного транспорту. Об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є обсяг води, яку водоспоживачі використовують для власних потреб,  незалежно  від того,  надходить ця вода безпосередньо з водогосподарських систем (поверхневих чи підземних джерел) чи від інших водокористувачів. Збір обчислюється залежно від обсягів використання води та встановлених лімітів.      

      Платежі за користування надрами сплачують фізичні та юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності усіх форм власності, які здійснюють у межах території економічної зони видобування корисних копалин та використовують надра у цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Об'єктами плати за користування надрами є фактично видобуті (погашені) балансові та позабалансові запаси корисних копалин; розміри ділянки надр, що надається у користування або використовується у цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Плата визначається залежно від обсягу погашення запасів корисних копалин та встановлених нормативів.

Збір за геологорозвідувальні роботи запроваджено з метою компенсації витрат бюджету для здійснення робіт, пов'язаних з приростом запасів корисних копалин для забезпечення вітчизняних підприємств мінерально-сировинними ресурсами, а також відображення у собівартості та цінах на добувну продукцію складу витрат на роботи з пошуку і розвідки родовищ корисних копалин. Сплачують цей збір підприємства і організації усіх видів господарської діяльності незалежно від форм власності, що видобувають корисні копалини, а також фізичні особи, які займаються цією діяльністю як підприємці. Обчислюється збір залежно від обсягу видобутих корисних копалин (для нафти, конденсату, газу природного тощо) та обсягу погашених у надрах запасів корисних копалин (для інших корисних копалин) і нормативів збору.

До четвертої групи податкових надходжень належать внутрішні податки на товари та послуги: податок на додану вартість; акцизний збір; плата за ліцензії на певні види господарської діяльності; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Податок на додану вартість (ПДВ) є непрямим податком, який сплачується до бюджету на кожному етапі просування товару від виробництва до споживання. ПДВ — це найбільший за обсягом податок, який значною мірою впливає на формування дохідної частини зведеного бюджету.

Динаміка податку на додану вартість і його частка у валовому внутрішньому продукті й у доходах зведеного бюджету характеризуються даними, наведеними у таблиці 8.

Таблиця 8. Динаміка податку на додану вартість

і його частка у ВВП й доходах зведеного

бюджету України

                                                                                                                                         млн. грн.

 

Показники

1998

1999

2000

2001

2002

Податок на додану вартість

7460,1

8399,5

9441,4

10355,1

13471,2

Частка ПДВ, %

 

 

 

 

 

У валовому внутрішньому продукті

7,2

6,6

5,6

4,9

6,1

У доходах зведеного бюджету

26,2

25,8

19,2

19,2

22,2

Останніми роками частка ПДВ у ВВП і доходах зведеного бюджету дещо скоротилася, однак вона становить нині близько чверті доходів зведеного бюджету, що й зумовлює його значення для держави в цілому. Слід зазначити, що зменшення в динаміці частки ПДВ від ВВП вступає у суперечність зі зростанням темпів виробництва.

Податок на додану вартість має як переваги, так і недоліки, та нині у світі переважають аргументи на його підтримку, зокрема:

— ПДВ є нейтральним щодо розміщення ресурсів, а також нейтральним щодо інтеграції підприємств;

— ПДВ стимулює експорт і вітчизняне виробництво;

— ПДВ зменшує витрати, пов'язані з інвестиціями;

— ПДВ є більш захищеним порівняно з іншими податками від уникнення сплати;

— ПДВ забезпечує стабільність і високу частку податкових надходжень до бюджету.

Найбільшими вадами податку на додану вартість є те, що цей податок потребує значних коштів на його адміністрування, а крім того, із його запровадженням виникає небезпека зростання інфляції. Що стосується загрози зростання інфляції, то практика введення податку різними методами в різних країнах свідчить: вплив податку на інфляцію не такий уже й значний, хоча й існує. Аргументи "за" і "проти" податку на додану вартість постійно обговорюються, причому вагомість аргументів у різних країнах неоднакова.

Досвід країн із розвиненою ринковою економікою свідчить про доцільність застосування поряд з універсальними і специфічних акцизів. Головні відмінності акцизного збору від ПДВ в Україні такі.

По-перше, незважаючи на те, що обидва податки є непрямими і долучаються до ціни товару у вигляді надбавки, суттєво впливаючи таким чином на процеси ціноутворення, акцизний збір завдяки досить обмеженому колу підакцизних товарів справляє набагато менший вплив на загальний рівень цін у країні.

По-друге, ПДВ завдяки уніфікації ставок є нейтральним щодо ринкового механізму ціноутворення, а акцизний збір за рахунок диференціації ставок справляє суттєвий вплив на структуру ринкових цін та рівень споживання.

По-третє, на відміну від стабільних і рівномірних доходів від ПДВ, надходження від акцизного збору менші за обсягом і найризикованіші за показником стабільності надходжень.

По-четверте, акцизний збір порівняно з ПДВ є відносно соціально справедливішим, зважаючи на те, що споживаються підакцизні товари переважно найзабезпеченішими верствами населення.

Акцизному збору належить четверте місце серед податкових джерел формування дохідної частини зведеного бюджету. Так, якщо в 1998 році його частка у ВВП становила 1,2 відсотка, а у доходах зведеного бюджету — 4,5 відсотка, то у 2002 році — відповідно 1,9 та 6,7 відсотка.

До складу податкових надходжень четвертої групи належить також плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності та плата за ліцензії на певні види господарської діяльності.

Об'єктом патентування деяких видів підприємницької діяльності є торговельна діяльність за готівкові кошти, а також із використанням інших форм розрахунків і кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (враховуючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність із надання послуг у сфері ігорного бізнесу і побутових послуг. Торговий патент повинні придбати за плату юридичні особи і суб'єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи, — резиденти і нерезиденти, які займаються вищеназваними видами підприємницької діяльності.

Для впорядкування розвитку підприємництва законодавчо визначено ліцензування окремих видів підприємницької діяльності. Правила та умови ліцензування визначає Ліцензійна палата України. За її поданням Кабінет Міністрів України затверджує перелік органів, яким надається право на видачу ліцензій для провадження певних видів підприємницької діяльності. Для впорядкування видачі ліцензій створено Єдиний ліцензійний реєстр, до якого надсилається електронна інформація про видані ліцензії та зміни у відомостях про суб'єктів підприємницької діяльності.

П'ята група податкових надходжень об'єднує податки 05-Система_доходов_бюджетовміжнародну торгівлю та зовнішні операції: ввізне мито; вивізне мито; кошти, отримані за вчинення консульських дій; інші надходження від зовнішньоекономічної діяльності.

Мито — це податок на товари та інші предмети, які перетинають митний кордон України. Мито справляється на основі єдиного митного тарифу, що являє собою систематизоване зведення ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за її межі. Ставки його єдині для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форми власності, організації господарської діяльності й територіального розташування. Установлює пільги і змінює ставки мита Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів. За методами нарахування застосовуються такі види мита: адвалорне — у відсотках до митної вартості; специфічне — у грошовому розмірі на одиницю товарів; комбіноване, що поєднує ці види митного обкладання.

В Україні застосовуються такі види мита: ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне. Мито на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладанню, нараховуються на основі їхньої митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включають ціну товару, зазначену в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунка-фактури: на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону; комісійні та брокерські; плату за використання об'єктів інтелектуальної власності.

Мито нараховується митним органом України відповідно до ставок єдиного митного тарифу і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті. Мито зараховується до державного бюджету.

Джерелом доходів державного бюджету є консульські збори. Вони справляються за оформлення ввізних документів для в'їзду в Україну, які надаються дипломатичними представництвами та консульськими установами України за: автоматизовану обробку візової анкети, оформлення візи, подовження терміну дії візи, надання візової підтримки, інші візові операції.

Шоста група податкових надходжень об'єднує інші податки, зокрема групи місцевих податків і зборів; фіксований сільськогосподарський податок; єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Склад місцевих податків і зборів наведено в 5.2.

Фіксований податок для сільськогосподарських товаровиробників запроваджено з метою спрощення системи оподаткування в галузі сільського господарства та спрощення механізму сплати сільськогосподарськими товаровиробниками податків. Фіксований сільськогосподарський податок застосовується замість таких податків:

а)         податку на прибуток підприємств (за винятком сплати податку з доходів у вигляді дивідендів, процентів, а також доходів, що отримують нерезиденти з джерел їх походження з України);

б)         податку на майно;

в)         ринкового збору;

г)          плати за спеціальне використання природних ресурсів.

Об'єктом оподаткування є площа сільськогосподарських

угідь, що у власності сільськогосподарського товаровиробника і використовується самим власником, та угідь, наданих йому в користування, в тому числі на умовах оренди. Ставки цього податку з одного гектара сільськогосподарських угідь установлюються у відсотках до їх грошової оцінки, яка проводиться відповідно до затвердженої Кабінетом Міністрів України методики у таких розмірах:

— для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,25 відсотка;

— для багаторічних насаджень — 0,15 відсотка.

Платники податку перераховують фіксований сільськогосподарський податок до місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва запроваджена для таких його суб'єктів:

— фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більшою осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 5000 тис. гри.;

— юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова кількість працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн.

Суб'єкти малого підприємництва — фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Ставка цього податку встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 2000 гривень на місяць. У разі, коли фізична особа — суб'єкт малого підприємництва — здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, вона має придбати одне свідоцтво і сплачувати єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки. Коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу. Суб'єкт підприємницької діяльності — фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї. Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства сплачують суб'єкти підприємницької діяльності, які реалізують в оптовій і роздрібній торгівлі та у сфері громадського харчування алкогольні напої та пиво, включаючи імпортовані. Базою оподаткування є виручка від реалізації алкогольних напоїв та пива, одержана на кожному етапі реалізації в оптовій і роздрібній торгівлі, у сфері громадського харчування. Ставка збору становить один відсоток від бази оподаткування.

 

 

5.4. Неподаткові надходження

Важливим дохідним джерелом бюджету є неподаткові надходження, які становлять близько третини від загальної суми доходів. Залежно від видів та методів їхньої мобілізації вони об'єднуються у п'ять груп:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

4) інші неподаткові надходження;

5) власні надходження бюджетних установ.

Доходи від власності та підприємницької діяльності включають доходи, що зумовлені виконанням економічних функцій державою як власника, а саме: надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України; надходження від грошово-речових лотерей; дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності; рентна плата; інші надходження.

Найпомітнішу суму серед таких доходів становить рентна плата, яка є однією з форм вилучення до бюджету частини прибутку суб'єктів підприємництва, одержання якої не залежить від їхньої господарської діяльності.

Нафтогазодобувні підприємства вносять до державного бюджету, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рентну плату за нафту у встановленому грошовому розмірі — гривнях за 1 тонну та за природний газ — у гривнях за 1000 куб. метрів.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють транспортування трубопровідним транспортом територією України природного газу, нафти та аміаку, вносять до державного бюджету:

— рентну плату за транзитне транспортування природного газу у гривнях за 1000 куб. метрів газу на кожні 100 кілометрів відстані (середня довжина транзитних шляхів територією України — 1040 кілометрів);

— рентну плату за транспортування нафти магістральними нафтопроводами в доларах США за 1 тонну нафти, що транспортується;

— рентну плату за транзитне транспортування аміаку в доларах США за 1 тонну на кожні 100 кілометрів відстані (довжина транспортної магістралі аміакопроводу становить 804 кілометри).

Сплата зазначених платежів здійснюється щодекадно (15, 25 числа поточного місяця, 5 числа наступного місяця), вихо05-Система_доходов_бюджетовдячи з обсягів природного газу, нафти, аміаку, що транспортуються територією України.

Рента плата за транспортування нафти магістральними нафтопроводами та рентна плата за транзитне транспортування аміаку сплачується у національній валюті України за офіційним курсом гривні до долара, встановленим Національним банком України на день, що передує дню сплати платежу.

Наступним за обсягом надходженням першої групи є надходження від перевищення власних доходів над видатками Національного банку України. Сума цього перевищення визначається щорічно на основі кошторису доходів і видатків НБУ.

Дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності, сплачують акціонерні та інші господарські товариства, створені у процесі приватизації й корпоратизації підприємств загальнодержавної власності, які мають акції (частки, паї), що є у державній власності. Джерелом сплати дивідендів є прибуток підприємницьких структур, який залишається в їхньому розпорядженні після відрахувань, встановлених законами податків, зборів, інших обов'язкових платежів.

Сума дивідендів, що підлягає перерахуванню до державного бюджету, визначається шляхом добутку суми на виплату дивідендів, яка визначена рішенням про розподіл прибутку і частки державного майна у статутному фонді підприємства (у %), і діленням результату на 100.

Наступним видом доходів першої групи є надходження від грошово-речових лотерей. Державна грошова лотерея — це лотерея, умови якої передбачають наявність призового фонду в обсязі не менше як 50 відсотків від суми отриманих доходів, а також відрахувань до державного бюджету не менше як ЗО відсотків від доходів, що залишаються у розпорядженні агента з проведення державної грошової лотереї після виплат призового фонду. Такі лотереї можуть випускати агенти, що мають відповідні свідоцтва, видані Міністерством фінансів України. Агент при здійсненні діяльності повинен виконувати податкові та інші зобов'язання перед державою, вчасно перераховувати до державного бюджету 30 відсотків від доходів, що залишаються у розпорядженні після виплат призового фонду.

До інших надходжень належать платежі, пов'язані з перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України відповідно до укладеної міжурядової угоди, а також надходження коштів, одержаних від продажу акцій відкритих акціонерних товариств, придбаних за компенсаційні сертифікати.

Друга група неподаткових надходжень включає адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, а саме: плату за утримання дітей у школах-інтернатах; плату за утримання вихованців шкіл та профтехучилищ соціальної реабілітації; плату за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ; виконавчий збір; плату за оренду цілісних майнових комплексів; державне мито; митні збори; єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України.

Найбільшим за обсягом надходженням є плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого майна, яка запроваджена у зв'язку з передачею майна, що перебуває у державній чи комунальній власності, в оренду юридичним та фізичним особам. Об'єктами оренди є цілісні майнові комплекси державної і комунальної власності, майно бюджетних установ, інше індивідуально визначене майно державних і комунальних підприємств. Обсяги надходжень залежать від вартості майна, що передається в оренду, та розміру річної орендної плати, який переважно не може перевищувати 5 відсотків орендованого майна.

Важливим джерелом неподаткових надходжень другої групи є державне мито. Державне мито — це плата, яка справляється за вчинення юридичних дій та видачу документів юридичного значення уповноваженими на те органами. Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи, які звертаються у відповідні органи для вчинення в їхніх інтересах дій та для видачі їм відповідних юридичних документів.

Державне мито справляється:

— з позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій, з касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видання судами копій документів;

— з позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до арбітражних судів та заяв про перевірку рішень, ухвал, постанов у порядку нагляду, а також про перегляд їх за нововиявленими обставинами;

— за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, а також за видавання дублікатів, нотаріально засвідчених документів;

— за реєстрацію актів громадянського стану, а також видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів громадянського стану і свідоцтв у зв'язку зі зміною, доповненням, виправленням і поновленням записів актів громадянського стану;

— за видавання документів на право виїзду за кордон і за запрошення в Україну осіб з інших країн, за подовження терміну їхньої дії та за внесення змін до цих документів; за реєстрацію національних паспортів іноземних держав або документів, що їх замінюють; за видачу або подовження посвідок на проживання;

— за видавання візи до національного паспорта іноземного громадянина або документа, що його замінює, на право виїзду з України та в'їзду в Україну, а також із заяв про надання громадянства України і про вихід з громадянства України;

— за видавання нового зразка паспорта громадянина України (крім обміну чинного паспорта на паспорт нового зразка);

— за оформлення нового зразка закордонного паспорта громадянам України на право виїзду за кордон або подовження строку його дії;

— за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

— за видавання дозволів на право полювання і рибальства;

— за операції з цінними паперами; 

— за операції, що здійснюються на товарних, сировинних  та інших біржах, крім валютних;

— за проведення аукціону;  

— за дії, пов'язані з одержанням охоронних документів на об'єкти промислової власності, підтриманням їхньої чинності та передачею прав їхніми власниками.

Для справляння державного мита використовуються тверді, пропорційні та прогресивні ставки.

Державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до бюджету місцевого самоврядування, крім мита, що справляється з позовних заяв, які надаються до арбітражного суду; із заяв про перевірку рішень, ухвал та постанов арбітражного суду у порядку нагляду, а також за дії, пов'язані з одержанням охоронних документів на об'єкти промислової власності, підтриманням їх чинності та передачею прав їх власниками. Це мито зараховується до державного бюджету.

До неподаткових надходжень першої групи належить також єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України. Єдиний збір — це збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України і складається із зборів за здійснення, відповідно до законодавства України, митного, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного, екологічного контролю, а також із плати за проїзд транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів автомобільними дорогами України.

Єдиний збір справляється одноразово під час транзиту, ввезення або вивезення вантажу за єдиним платіжним документом. Платниками єдиного збору є суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, як резиденти, так і нерезиденти, під час транзиту, імпорту або експорту вантажів та в'їзду або виїзду транспортних засобів при перетині державного кордону України.

Єдиний збір справляється з платників незалежно від кількості та найменування вантажу, який провозиться ними через державний кордон України. Ставки збору встановлюються в євро. Єдиний збір сплачується платником у національній валюті України за офіційним валютним (обмінним) курсом на день сплати цього збору. Збір перераховується в повному обсязі до державного бюджету, а плата за проїзд транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів автомобільними дорогами України — до Державного дорожнього фонду України.

Плата за утримання дітей у школах-інтернатах та плата за утримання вихованців шкіл та профтехучилищ соціальної реабілітації справляється з батьків, діти яких перебувають у цих закладах. Плата справляється щомісячно у відсотках від доходів, що припадає на одного члена сім'ї. Розміри й порядок обчислення і справляння з батьків цієї плати визначається чинними на час сплати законодавчими та нормативними Документами з цього питання.

Плата за послуги служби дозвільної системи Міністерства внутрішніх справ України здійснюється згідно з Єдиним тарифом, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Управління внутрішніх справ 70 відсотків від сум коштів, що надійшли на, їхні рахунки за надані послуги, 10-го числа місяця, наступного за звітним, перераховує до державного бюджету.

Третя група неподаткових надходжень включає  надходження від штрафів та фінансових санкцій:  суми,  стягнені з винних осіб за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; перерахування підприємствами частки вартості виготовленої нестандартної продукції з дозволу на тимчасове відхилення від вимог відповідних стандартів щодо якості продукції, виданого Державним комітетом України стандартизації, метрології і сертифікації; адміністративні штрафи та інші санкції (за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обміну готівки, за порушення правил пожежної безпеки та ін.).

Збитки, завдані підприємству, установі, організації, які виконують операції, пов'язані з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, ювелірними виробами та матеріалами або використовують такі цінності у процесі виробництва, а також валютні операції, та які є винними у розкраданні, знищенні (псуванні), нестачі або наднормативних їхніх втратах визначаються у подвійному або потрійному розмірі залежно від виду цінностей. Суми коштів, стягнені за такі збитки, спрямовуються насамперед на відшкодування збитків, завданих їм, решта — перераховується до державного бюджету.

За порушення стандартів, норм і правил підприємницької діяльності суб'єкти господарювання сплачують штрафи, частина яких спрямовується до державного (60%) і місцевих бюджетів (30%) та Комітету України з питань стандартизації, метрології та сертифікації для розвитку його матеріально-технічної  бази (10%).

            Штрафи визначаються у розмірах 25—100 відсотків від вартості реалізованої продукції, що не відповідає вимогам стандартів, норм, правил, залежно від виду порушення. Якщо підприємець має дозвіл на тимчасове відхилення від вимог відповідних стандартів щодо якості продукції, виданого Державним комітетом України зі стандартизації, метрології і сертифікації, то він відраховує до державного бюджету 10 відсотків від вартості реалізованої продукції упродовж терміну дії дозволу.

Адміністративні штрафи сплачують юридичні і фізичні особи за порушення стандартів, прав споживачів, санітарних умов, правил пожежної безпеки та ін. Кошти від штрафів спрямовуються до Державного бюджету України.

Розмір штрафів та інших санкцій залежить від виду та характеру порушень і може встановлюватися як кратне число стосовно неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або у відсотках до вартості продукції.

Четверта Трупа неподаткових надходжень включає інші надходження, серед яких: надходження коштів від реалізації конфіскованого майна; надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, організацій, установ, щодо яких минув строк позовної давності; надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, іншого майна Збройних сил України та інших військових формувань, утворених згідно з законодавством; портовий (адміністративний) збір; додаткові збори на виплату пенсій та інші.

Виручку від реалізації товарів та інших предметів, конфіскованих митними, правоохоронними й іншими уповноваженими на це органами, а також суми, одержані від реалізації товарів та інших предметів, що зберігалися під митним контролем, власника яких не знайдено в установлений нормативними актами термін, за винятком витрат, пов'язаних із зберіганням, пересиланням, перевезенням і реалізацією зазначених товарів, а також конфісковану іноземну валюту перераховують до державного бюджету.

Конфісковане безгосподарне майно, майно, що за правом успадкування перейшло у власність держави, реалізують державні податкові адміністрації з дотриманням порядку, встановленого чинним законодавством.

Суми кредиторської заборгованості між підприємствами недержавної форми власності, щодо яких термін позовної давності минув, підлягають віднесенню на результати фінансово-господарської діяльності у наступному місяці після закінчення терміну позовної давності. У всіх інших випадках суми кредиторської заборгованості, а також суми депонентської заборгованості підприємствами та установами до відповідного бюджету не пізніше 10-го числа наступного місяця після закінчення терміну позовної давності.

Суб'єкти господарської діяльності Збройних сил України, уповноважені Кабінетом Міністрів України, мають право на реалізацію надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, іншого майна ЗСУ. Кошти, одержані від реалізації зазначеного майна, у 3-денний термін перераховуються до державного бюджету.

Відповідно до Кодексу торговельного мореплавства та нормативних документів КМУ у морських торговельних портах справляються портові збори: корабельний, канальний, маяковий, причальний, якірний та санітарний, які є платою за надані суднам умови для безпечного входу в порти, стоянки в портах і виходу їх із портів, а також за приймання з суден усіх видів забруднень та баластних вод. Накопичення коштів від портових зборів проводиться з метою подальшого використання їх за цільовим призначенням.

Кошти, які отримує порт від адміністративного збору, розподіляються у такому співвідношенні: 10 відсотків спрямовується до загального фонду державного бюджету, 90 відсотків — до спеціального фонду державного бюджету.

Додаткові збори з окремих видів господарських операцій на виплату пенсій запроваджено для поповнення доходів Пенсійного фонду України, а саме: з операцій купівлі-продажу валют; з продажу ювелірних виробів; з операцій відчуження легкових автомобілів; з операцій купівлі-продажу нерухомого майна; вироблених в Україні або імпортованих в Україну тютюнових виробів; вартості послуг стільникового рухомого зв'язку.

До неподаткових надходжень п'ятої групи належать власні надходження бюджетних установ, які включаються до спеціального фонду державного чи місцевих бюджетів залежно від того, з якого бюджету фінансується установа. Вони включають плату за послуги, що надаються бюджетними установами та інші власні надходження бюджетних установ. До доходів від платних послуг установ, організацій належать, зокрема: доходи, отримані за підготовку, підвищення кваліфікації та пере підготовку кадрів згідно з укладеними договорами; плата за надання додаткових освітніх послуг, плата за медичні послуги, плата за виконані науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані бюджетними установами на замовлення підприємств, організацій, громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів; доходи від лекцій, вечорів, концертів; вхідна плата в музеї та виставки. За основу розрахунку доходів від платних послуг беруть показники, які характеризують обсяги наданих платних послуг, а також інші розрахункові показники та розмір плати за одиницю показника. На підставі цих показників визначається сума доходів на плановий період з кожного джерела доходів.

До інших джерел власних надходжень бюджетних установ належать: плата за утримання дітей в дошкільних закладах; плата за навчання у державних школах естетичного виховання дітей; кошти, з яких утворено фонд загального обов'язкового навчання в загальноосвітніх школах для надання матеріальної допомоги учням, які її потребують; кошти які надходять на харчування дітей в інтернатах, при школах та в групах подовженого дня; плата студентів за користування гуртожитком при вищих і середніх спеціальних навчальних закладах; кошти, які залишаються навчальним закладам професійно-технічної освіти з сум, що надійшли за роботи, виконані учнями; кошти працівників за харчування, отримане за місцем роботи; кошти за рахунками за формений одяг (однострої), який видають працівникам деяких міністерств, інших центральних органів виконавчої влади і підвідомчих їм бюджетних установ; збір за виконання робіт, пов'язаних з наданням послуг під час здійснення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон.

Включення власних надходжень бюджетних установ до відповідних бюджетів із збереженням їх цільового спрямування зумовлене необхідністю встановлення належного обліку та контролю за доходами, якими володіє бюджетна установа, потребою дати оцінку ефективності управління цими коштами.

 

5.5. Доходи від операцій з капіталом

Доходи від операцій з капіталом — це доходи бюджету, що мобілізуються неподатковим методом. Вони включають три групи надходжень:

1) надходження від продажу основного капіталу;

2) надходження від реалізації державних запасів товарів;

3) надходження від продажу землі і нематеріальних активів.

Надходження від продажу основного капіталу об'єднують

два їх види: надходження коштів від реалізації безгосподарного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів, знахідок, а також валютні цінності і кошти, власники яких невідомі; надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. Сума доходів від першого виду надходжень залежить від кількості реалізованого майна та його оцінки. Важливим є дотримання вимог оцінки майна, умов реалізації, а також перерахувань отриманих від його реалізації коштів до державного бюджету. Слід зазначити, що перерахування коштів до державного бюджету здійснюється у термін не пізніше семи днів від дня продажу в обсягах одержаної виручки за мінусом комісійної винагороди.

Надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння передбачають доходи від операцій з дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням.

Державний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України становить сукупність дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, які перебувають у державній власності та, відповідно до законодавства, зараховані до нього і призначені для забезпечення державних виробничих, наукових, соціально-культурних та інших потреб, що фінансуються з державного бюджету.

Формування цього фонду, контроль за станом обліку, охорони, збереження і його використанням здійснює Міністерство фінансів.

До фонду зараховуються дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення та напівдорогоцінне каміння, закуплені на території України та за її межами за рахунок коштів державного бюджету, відходи і брухт дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння у будь якому вигляді та стані; дорогоцінні метали й дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення та напівдорогоцінне каміння у виробах і брухті, скуплені у населення і юридичних осіб, конфісковані або реквізовані відповідними органами чи здані як скарб, безгосподарні, а також одержані за правом спадкоємства чи дарування, цінності історичного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, який є складовою частиною Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.

Фонд складається з таких частин:

— державного запасу дорогоцінних металів;

— державного запасу дорогоцінного каміння;

— оперативного резерву золота;

— історичного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.

Державні запаси дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння призначені для забезпечення поточних потреб національної економіки.

Оперативний резерв золота — це резерв для забезпечення невідкладних потреб національної економіки. Обсяги зарахування дорогоцінних металів до цього резерву та їх відпуску визначаються Кабінетом Міністрів України.

Історичний фонд дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння — це зібрання дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, ювелірних, побутових виробів, предметів релігійного культу, виготовлених із застосуванням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які мають історичну, музейну, наукову, художню або іншу культурну цінність, а також унікальних золотих та платинових самородків, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного походження та напівдорогоцінного каміння.

Цінності історичного фонду неподільні, вони є надбанням народу і можуть бути використані лише з метою експозиції та наукового дослідження на підставі рішень Кабінету Міністрів України.

Безпосереднє формування і зберігання цінностей фонду здійснює Державне сховище дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. Афіновані дорогоцінні метали у стандартному вигляді, а також самородки дорогоцінних металів без відповідної переробки на умовах форвардного контракту закуповуються до фонду у суб'єктів, які їх видобувають і виробляють.

Видобуте з надр або рекупероване дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення та напівдорогоцінне каміння на умовах форвардного контракту закуповуються до фонду у суб'єктів, які його видобувають і виробляють, у розсортованому вигляді. Контроль за якістю сортування та експертна оцінка зазначених цінностей здійснюються Державним гемологічним центром при Міністерстві фінансів.

Цінності, визначені конфіскованими, безгосподарними і такими, що перейшли за правом спадкоємства чи дарування державі, і скарби в установленому порядку передаються до фонду без відповідної переробки.

Належний облік та контроль за операціями з дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням здійснює Міністерство фінансів.

Другою групою доходів від операцій з капіталом є надходження від реалізації державних запасів товарів, що включають надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву; надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Державний матеріальний резерв створюється переважно за рахунок коштів державного бюджету для надання державної підтримки окремим галузям економіки, підприємствам, установам, організаціям у разі тимчасових порушень у постачанні основних видів матеріальних ресурсів, виникнення диспропорцій між попитом і пропозицією на внутрішньому ринку, надання гуманітарної допомоги, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

До його складу входять: мобілізаційний резерв — запаси матеріально-технічних і сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції; ремонту військової техніки та майна в надзвичайний період, розгортання у воєнний час робіт з відновлення інфраструктури народного господарства для організації безперебійної роботи підприємств, установ, організацій.

Механізм формування і використання державного матеріального резерву визначений Законом України "Про Державний матеріальний резерв".

Величина доходів цієї групи залежить від обсягів реалізації матеріальних цінностей державного резерву і мобілізаційного резерву та цін, які складають ;я на відповідних торгах.

Надходження від продажу землі і нематеріальних активів становлять третю групу доході.} від операцій з капіталом.

Продаж земельних ділянок здійснюється відповідно до Земельного кодексу України. Зважаючи на те, що Закон України "Про розмежування земель державної і комунальної власності" не прийнято, до розмежування земель державної і комунальної власності передбачається 10 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення зараховувати до загального фонду державного бюджету, а 90 відсотків — до відповідних бюджетів АРК, областей, міст Києва і Севастополя. Величина зазначених доходів залежить від обсягів продажу і ціни.

5.6. Офіційні трансферти

Офіційні трансферти можуть передбачатися від органів державного управління України та від урядів зарубіжних країн і міжнародних організацій.

Трансферти від органів державного управління поділяються на:

— кошти, що надходять з інших бюджетів;

— дотації;

— субвенції.

Кошти, що надходять з інших бюджетів, включають:

— кошти, що надходять до державного бюджету з інших бюджетів;

— кошти, що надходять за взаємними розрахунками із додаткової дотації до державного бюджету;

— кошти, що надходять за взаємними розрахунками із додаткової дотації з державного бюджету;

— кошти, що надходять за взаємними розрахунками із додаткової дотації з районних та міських (міст Києва і Севастополя, міст республіканського та обласного значення) до міських (міст районного значення), селищних та сільських бюджетів;

—        кошти, що надходять за взаємними розрахунками із додаткової дотації з міських (міст районного значення), селищних та сільських бюджетів до районних та міських (міст Києва і Севастополя, міст республіканського та обласного значення) бюджетів;

— кошти,  що надходять до районних та міських (міст Києва і Севастополя, міст республіканського і обласного значення) бюджетів з міських (міст районного значення), селищних, сільських та районних у містах бюджетів;

— кошти, що надходять за взаємними розрахунками до державного бюджету з місцевих бюджетів;

— кошти, що надходять за взаємними розрахунками до місцевих бюджетів з державного бюджету;

— кошти, що надходять за взаємними розрахунками між місцевими бюджетами.

Дотації як вид офіційних трансфертів включають:

— дотації вирівнювання, що одержуються з державного бюджету;

— дотації вирівнювання, що одержуються з районних та міських (міст Києва і Севастополя, міст республіканського і обласного значення) бюджетів;

— додаткові дотації, що одержуються з державного бюджету;

— додаткові дотації, що одержуються з районних та міських (міст Києва і Севастополя, міст республіканського і обласного значення) бюджетів;

— додаткова дотація з державного бюджету бюджету АРК. та обласним бюджетам на зменшення фактичних диспропорцій між місцевими бюджетами через нерівномірність мережі бюджетних установ;

— інші дотації.

Найбільшими за обсягом є дотації вирівнювання, які визначаються як перевищення обсягу видатків, перелік яких визначено Бюджетним кодексом для відповідного бюджету, і який обчислено із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів над визначеними БК доходами.

Субвенції можуть передбачатись як у державному бюджеті, так і у складі місцевих бюджетів.

Найбільшими за обсягом субвенціями з державного бюджету є соціальні субвенції, до яких належать:

субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям та інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам;

субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво та придбання житла військовослужбовцям, учасникам бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктів у зарубіжних країнах, членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання ними службових обов'язків, а також військовослужбовцям, звільненим у запас або відставку за станом здоров'я, віком, вислугою років та у зв'язку із скороченням штатів, які перебувають на квартирному обліку за місцем проживання;

субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг ветеранам війни і праці, ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ та субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло -, водопостачання і водовідведення, квартирної плати;

субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг ветеранам війни і праці, військової служби, органів внутрішніх справ з послуг зв'язку та інших, передбачених законодавством послуг, і компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг ветеранам війни і праці, ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ та субсидій населенню на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу;

субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Надання вказаних соціальних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам забезпечить фінансування делегованих державою органам місцевого самоврядування повноважень з фінансування державних соціальних програм. Це сприятиме зростанню обсягів фінансових ресурсів на виконання власних функцій органами місцевого самоврядування.

      Крім соціальних субвенцій, з державного бюджету надаються субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок наданих державою податкових пільг. Надання державою податкових пільг, що зменшують доходи бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень, має супроводжуватися внесенням змін до закону про державний бюджет на поточний бюджетний період, що і передбачають надання субвенції на компенсацію відповідних втрат.

Субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування надаються з одного місцевого бюджету іншому для компенсації цих видатків. Умови надання субвенції визначаються на договірних засадах між надавачем субвенції та її отримувачем.

Субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виконання інвестиційних проектів надаються на засадах конкурентності між бюджетами місцевого самоврядування та передбачають фінансову участь бюджету отримувача субвенції у здійсненні програми чи проекту. Органи місцевого самоврядування, у яких середньорічний фактичний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні бюджетні періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, мають пріоритетне право на отримання такої субвенції. Головні засади надання цих субвенцій визначаються окремим законом, порядок та умови їх надання визначаються Кабінетом Міністрів України.

Субвенції на виконання інвестиційних проектів з одного місцевого бюджету іншому надаються на підставі договору сторін.

Субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їхніх об'єднань можуть передбачатися у складі їхніх бюджетів у разі, якщо інший орган державної влади чи місцевого самоврядування може виконати цю функцію ефективніше. Умови та порядок надання таких субвенцій визначаються угодою сторін.

Офіційні трансферти від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій включають надходження від секретаріату ООН за участь українського контингенту у миротворчих операціях; гранти (дарунки), що надійшли до бюджетів усіх рівнів.

 

 

5.7. Збори і надходження до державних цільових фондів

Необхідність створення та функціонування державних цільових фондів зумовлена потребою надання певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення пенсійного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання стихійного лиха та інших непередбачуваних подій. В економічному аспекті — це створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення економічних і соціальних потреб держави, підприємницьких структур та окремих громадян.

До державних цільових фондів належать: Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; Фонд України соціального захисту інвалідів; Фонд охорони навколишнього природного середовища; інші фонди. Із названих фондів до складу державного бюджету нині включаються лише два останні фонди, а також реструктуризовані суми заборгованості збору до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.

Загалом принципи організації державних цільових фондів можна сформулювати так:

— внески до фондів визначаються державою відповідними законами і є власністю держави;

— внески до фондів є обов'язковими платежами і стягуються примусово (у разі добровільної несплати);

— витрати з фондів здійснюються за цільовим призначенням, визначеним законодавством.

Пенсійний фонд України.

Фонд функціонує для забезпечення виконання законодавства України про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-ГУ, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та забезпечення.

Згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9.07.2003 р. система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

Перший рівень — солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених вказаним вище законом.

Другий рівень — накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (накопичувальна система), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку згідно із вищеназваним законом.

Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їхніх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.

Бюджет Пенсійного фонду — план утворення і використання цільового страхового фонду, що формується за рахунок страхових внесків до солідарної системи та надходжень з інших джерел.

Джерелами формування коштів Пенсійного фонду є:

1) страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямовується до Накопичувального фонду;

2) інвестиційний дохід від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;

3) кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, встановлених законом;

суми від фінансових санкцій до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків й використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених на посадових осіб та громадян за ці порушення;

5) благодійні внески юридичних та фізичних осіб;

6) добровільні внески;

7) інші надходження.

Кошти Пенсійного фонду не включаються до складу державного бюджету і не підлягають оподаткуванню.

Розмір страхових внесків встановлює Верховна Рада України відповідно для страхувальників і застрахованих осіб за результатами актуарних розрахунків, виходячи з того, що вони повинні забезпечувати надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг, передбачених законом, а також покриття адміністративних витрат для забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Пропозиції про розмір страхових внесків вносить Кабінет Міністрів України разом із проектом закону про державний бюджет на наступний рік.

Страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що становлять систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.

Страхові внески до солідарної системи нараховуються:

для роботодавця — на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних й компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають оподаткуванню на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги з тимчасової непрацездатності;

для фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно — на суми доходу (прибутку), отриманого від відповідної діяльності, що підлягає оподаткуванню на доходи фізичних осіб;

05-Система_доходов_бюджетовдля членів колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів та фермерських господарств — на суми доходу, що розподіляється між членами колективних, орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів, фермерських господарств і підлягає оподаткуванню на доходи фізичних осіб;

для осіб, які беруть добровільну участь, — на суми, визначені договором про добровільну участь.

Страхові внески нараховуються на суми, які не зменшені на суму податків, інших обов'язкових платежів, внесків, сум утримань, що здійснюються відповідно до законодавства.

У разі ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків, неведення страхувальником бухгалтерського обліку чи відсутності в нього відповідних первинних документів, якщо сума страхових внесків, нарахована страхувальником, не підтверджується документами, то територіальний орган Пенсійного фонду обчислює страхові внески непрямим методом, виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов'язкових платежів.

Сплата страхових внесків здійснюється лише у грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду.

Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу).

Кошти Пенсійного фонду використовуються на:

1) виплату пенсій, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (пенсій за віком, пенсій по інвалідності, пенсій у зв'язку з втратою годувальника);

2) надання соціальних послуг (допомога на поховання пенсіонера);

3) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних із виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;

4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

5) формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у разі втрати заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування.

Регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням та похованням, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР), Кодекс законів про працю України, Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18.01.2001 № 2240-ІП.

Страхуванню цього виду підлягають:

1)         особи,  які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування;

2)         члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Особи, які забезпечують себе роботою самостійно, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Джерелами формування коштів фонду є:

— страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб;

— суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за цим видом страхування, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб;

— благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

— асигнування із державного бюджету;

— інші надходження.

Кошти цього виду страхування не включаються до державного бюджету, не підлягають вилученню та використовуються за цільовим призначенням.

Розмір внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлюється згідно з Законом України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січня 2001 року № 2213-ІП.

Для роботодавців внески встановлено в розмірі 2,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі.

Для найманих працівників розмір внесків встановлюється від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, в тому числі в натуральній формі і становить: 0,25 відсотка — для найманих працівників, які мають заробітну плату нижчу від 150 гривень; 0,5 відсотка — для найманих працівників, які мають заробітну плату більшу від 150 гривень.

За цим видом соціального страхування надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:

— допомога з тимчасової непрацездатності;

— допомога у зв'язку з вагітністю і пологами;

— допомога у зв'язку з народженням дитини;

 

— допомога у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

— допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

— забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їхніх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, утримання санаторіїв-профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми).

Допомога з тимчасової непрацездатності виплачується в таких розмірах залежно від страхового стажу:

— 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж до п'яти років;

— 80 відсотків середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років;

 

— 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;

— 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, віднесеним до  1—4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Допомога у зв'язку з вагітністю і пологами надається застрахованій особі в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати і не залежить від страхового стажу.

Допомога при народженні дитини надається застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) у розмірі, що встановлюється правлінням фонду, але не меншому за розмір прожиткового мінімуму.

Допомога у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю, бабі, діду чи іншому родичеві або опікуну, який фактично здійснює догляд за дитиною) У розмірі не меншому за прожитковий мінімум.

Допомога на поховання надається також у розмірі не меншому за прожитковий мінімум.

До стабілізації економічного становища в Україні розмір виплати допомоги при народженні дитини, допомоги у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомоги на поховання визначається Верховною Радою України щороку, з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Фонд створений відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Фінансування фонду здійснюється за рахунок:

— внесків роботодавців: для підприємств — з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій — з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

— капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;

 

— прибутку,  одержаного від тимчасово вільних коштів фонду на депозитних рахунках;

— коштів, одержаних від стягнення штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;

      —  добровільних внесків та інших надходжень.

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.

Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу державного бюджету, використовуються лише за їх призначенням.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються для роботодавців у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників. Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижок до нього (за низькі рівні травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавок (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці). Розмір зазначеної знижки чи надбавки не може перевищувати 50 відсотків страхового тарифу, встановленого для відповідної галузі економіки (виду робіт).

Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства проводиться цим фондом відповідно до порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Якщо на страхувальника протягом календарного року накладався штраф за порушення законодавства про охорону праці, він втрачає право на знижку страхового тарифу.

У разі настання страхового випадку фонд зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі відшкодувати втрати, заподіяні працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи:

— допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

— одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

— щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

— пенсію за інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

— пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

— грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;

— допомогу дитині відповідно до законодавства.

Фонд також повинен: організувати поховання померлого; забезпечити цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого; проводити навчання та перекваліфікацію потерпілого у власних навчальних закладах або на договірній основі в інших навчальних закладах; організовувати робочі місця для інвалідів; сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування.

Фонд здійснює також заходи, спрямовані на запобігання нещасним випадкам, усунення загрози здоров'ю працівників, викликаної умовами праці.

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Фонд створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг. Він є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Діяльність фонду регулюється Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2.03.2000 р. № 1533-Ш.

Джерелами формування коштів фонду є:

— страхові внески страхувальників;

— роботодавців, застрахованих осіб;

— асигнування з державного бюджету;

— суми фінансових санкцій до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків і використання коштів фонду;

— благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

— інші надходження.

Розмір страхових внесків до фонду визначається згідно із Законом України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січня 2001 року № 2213-Ш.

Розмір внесків становить 2,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників; для найманих працівників — 0,5 відсотка суми оплати праці. Для осіб, які беруть участь у цьому виді страхування добровільно, забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, а також громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі обов'язкового соціального страхування країни, в якій вони перебувають, — 3 відсотка.

Застрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними, розмір допомоги з безробіття визначається у відсотках до їхньої середньої заробітної плати (доходу), залежно від страхового стажу:

    до 2 років — 50 відсотків;            :

    від 2 до 6 років — 55 відсотків;

         від 6 до 10 років —- 60 відсотків; 

     понад 10 років — 70 відсотків.

Допомога з безробіття не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася у галузях економіки відповідної області за минулий місяць і нижчою за прожитковий мінімум.

Допомога з безробіття виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

перші 90 календарних днів — 100 відсотків;

протягом наступних 90 календарних днів — 80 відсотків;

у подальшому — 70 відсотків.

Допомога з часткового безробіття надається застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу або перерви в отриманні заробітної плати чи скорочення її розмірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва з причин економічного, технологічного та структурного характеру без переривання трудових відносин.

Фондом може надаватися дотація роботодавцям у розмірі витрат на заробітну плату на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, прийнятих за направленням державної служби зайнятості (але не вище за середній рівень у галузях національної економіки відповідної області в розрахунку на рік). Порядок надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням фонду.

Фонд України соціального захисту інвалідів.

Цей фонд було створено в 1991 році з метою здійснення матеріального й соціально-побутового забезпечення інвалідів і фінансування створення для них робочих місць. Головним розпорядником коштів фонду є Міністерство праці і соціальної політики та сам фонд як підвідомча структура міністерства. Фонд має 27 відділень — 24 обласних, а також Київське, Севастопольське і відділення в Автономній Республіці Крим.

Бюджет фонду формується за рахунок таких джерел:

— коштів, що передаються фонду з державного бюджету;

— надходжень від підприємств, установ та організацій, що не забезпечили додержання встановлених нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів;

— збору на обов'язкове соціальне страхування, визначеного від об'єкта оподаткування для працюючих інвалідів у розмірі 1 відсотка;

— благодійних внесків організацій, трудових колективів і громадян;

— відсотків за користування тимчасово вільними залишками цільових коштів фонду;

— інших надходжень.

Основним джерелом доходів фонду є асигнування з державного бюджету. Ці кошти спрямовуються на придбання для інвалідів засобів пересування і протезно-ортопедичних виробів (автомобілі, коляски, протези). Витрати на такі цілі становлять близько 60 відсотків одержаних з бюджету коштів. Бюджетні кошти спрямовуються також на санаторно-курортне лікування інвалідів і на виплату компенсацій за невикористані путівки (20 відсотків), на грошову компенсацію інвалідам за купівлю бензину (12 відсотків), а також на виплату одноразової щорічної допомоги (8 відсотків).

Другим за обсягом джерелом доходів фонду є надходження від підприємств на створення робочих місць для інвалідів. Законом України "Про основи соціального захисту інвалідів в Україні" передбачено встановлення для всіх установ, підприємств, організацій нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у розмірі не менше 4 відсотків від загальної кількості працівників.

У разі нестворення робочих місць відповідно до нормативу або якщо працевлаштовано інвалідів менше, ніж передбачено нормативом, суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності повинні відраховувати до фонду цільові кошти для створення робочих місць та здійснення заходів щодо соціальної і професійної реабілітації інвалідів. Розмір внесків визначається середньою річною заробітною платою на підприємстві за кожне нестворене робоче місце. Щорічний обсяг таких внесків становить близько 50 млн. грн. Згідно із законодавством ці кошти спрямовуються лише на створення різних центрів реабілітації інвалідів, а також на їх працевлаштування.

Центри соціально-трудової реабілітації є важливою складовою програми соціального захисту інвалідів. Тут вони проходять адаптацію, навчання, стажування і т. ін. 60 відсотків коштів, що надходять від підприємницьких структур, фонд спрямовує саме на організацію і підтримку таких центрів, а 40 відсотків — на створення робочих місць.

Кошти, що виділяються на створення робочих місць, видаються у вигляді безпроцентних кредитів підприємствам, які можуть організувати робочі місця для інвалідів. Заявки на одержання кредитів із фонду розглядаються колегіально представниками фонду, Міністерства праці і соціальної політики, а також громадських організацій інвалідів. За позитивного рішення між фондом і позичальником підписується відповідний договір, в якому останній зобов'язується використовувати кошти за цільовим призначенням, повернути кредит в обумовлені терміни і в обов'язковому порядку працевлаштувати інвалідів. Підприємствам, які одержали безпроцентні кредити із фонду, забороняється звільняти інвалідів, а в разі смерті інваліда належить працевлаштувати іншого.

Кошти фонду використовуються суто за цільовим призначенням, здійснення комерційної діяльності не дозволяється.

Фонд охорони навколишнього природного середовища.

Основна мета створення фонду — концентрація коштів для фінансування природоохоронних заходів, а також заходів для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення. Фонд існує з 1991 року. Він не має статусу юридичної особи, розпорядником його коштів є Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки. Фонд діє на державному, обласному і місцевому рівнях. Нині нараховується близько 1,5 тисячі підрозділів фонду. Коштами місцевих підрозділів фонду розпоряджаються місцеві державні адміністрації.

Джерелами формування фонду є:

— збір за забруднення навколишнього природного середовища;

— штрафи за порушення норм і правил охорони навколишнього середовища;

— добровільні внески і пожертвування підприємств, організацій, громадян.

 

Основним джерелом є збір за забруднення навколишнього природного середовища, який встановлюється за:

— викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;

— скиди забруднюючих речовин у водні ресурси і підземні горизонти;

— розміщення відходів у навколишньому природному середовищі.

Ставки збору запроваджуються урядом Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування на підставі лімітів викидів та скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів, а також нормативів плати за них.

Ліміти викидів стаціонарними джерелами забруднення встановлюються Міністерством охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України у формі видачі дозволів на викиди і скиди терміном на 5 років.

Об'єктами обчислення збору є:

— обсяги забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря або скидаються безпосередньо у водний об'єкт, та обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього об'єктах для стаціонарних джерел забруднення;

— обсяги фактично спожитих видів пального, через використання яких утворюються забруднюючі речовини — для пересувних джерел забруднення.

Нормативи збору встановлюються Кабінетом Міністрів України як фіксовані суми у гривнях за одиницю основних забруднюючих речовин та розміщених відходів. За викиди пересувними джерелами забруднення нормативи збору встановлюються залежно від виду пального та транспорту.

За надлімітні обсяги викидів/скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів, а також за відсутності у платника затверджених лімітів збір обчислюється і сплачується у п'ятикратному розмірі.

Суми збору за викиди стаціонарними джерелами забруднення обчислюються платниками самостійно щоквартально наростаючим підсумком з початку року як добуток затверджених лімітів, фактичних обсягів викидів, нормативів збору, коригувальних коефіцієнтів.

Загальна сума збору визначається як сума збору у межах ліміту і за надлімітні викиди, враховуючи названі чинники.

 

Збір перераховується платниками у співвідношенні: 30 відсотків — до державного бюджету; 70 відсотків — до місцевих бюджетів.

У подальшому збір розподіляється між фондами охорони навколишнього природного середовища у складі відповідних бюджетів:

— до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюється в складі державного бюджету, — 30 відсотків;

— до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів;

—        до   відповідних   місцевих   фондів,   що   утворюються у складі міських, сільських та селищних бюджетів.

Бюджет фонду останніми роками становить у середньому близько 50 млн. грн. Цих коштів явно не досить для фінансування екологічних програм і проектів. За оцінками вчених-економістів, бюджет фонду повинен становити як мінімум 500 млн. грн. Проблема фінансового дефіциту фонду посилюється ще й тим, що кошти фонду часто використовуються не за призначенням, чому сприяє низка чинників: по-перше, фонд не має чітко визначеного розпорядку коштів; по-друге, величезна кількість місцевих фондів призводить до розпорошення коштів; по-третє, місцеві підрозділи фонду часто використовують зібрані кошти не на поліпшення екологічних умов у регіоні, а на різного роду соціальні виплати (погашення заборгованості з виплати заробітної плати, пенсій, допомоги тощо). Отже, виникла нагальна потреба реформування системи фінансування охорони навколишнього природного середовища.

            Міністерством охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки розроблено відповідні проекти, які передбачають, що Фонд охорони навколишнього природного середовища має формуватися за рахунок двох основних джерел: збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також зборів за використання природних ресурсів. Замість численних екологічних фондів передбачається створити на загальнодержавному рівні Національний екологічний фонд, на регіональних рівнях залишити тільки республіканський Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський 05-Система_доходов_бюджетов05-Система_доходов_бюджетовекологічні фонди. Це дасть змогу ефективніше використовувати кошти фонду і фінансувати лише пріоритетні екологічні проекти. Причому кошти на реалізацію таких проектів передбачається виділяти у вигляді пільгових кредитів, тобто на поворотній основі.

Запитання й завдання для самостійної роботи:

1. Дайте визначення системи доходів бюджетів.

2. З яких груп складаються доходи бюджету?

3. Охарактеризуйте податкову систему України, її склад.

4. Дайте характеристику податкових надходжень.

5. Що включають доходи від операцій з капіталом?

6. Що входить до складу офіційних трансфертів?

7. У яких розмірах здійснюються внески до Пенсійного фонду України?

8. У яких розмірах здійснюються внески до фондів соціального страхування?

Дайте визначення таких термінів:

доходи бюджетів; система доходів бюджетів; податкова система; податкові надходження; неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом; офіційні трансферти; цільові фонди.

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика