andrey

Путь к Файлу: /Budgetnii menedgment / Budjet Systems / 10-Литература / Пасечник / 08_роздил.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   andrey
Добавлен:   23.10.2014
Размер:   506.5 КБ
СКАЧАТЬ

Розділ 8.

Україна в складі Радянського Союзу

(30 грудня 1922 р. - 15 лютого 1990 р.)

 

8.1. Історична довідка

 

 

Входження України до складу Радянського Союзу має свій повчальний зміст. Розглянемо коротко основні віхи цього процесу. 20 листопада 1918 р. після тривалих вагань Москва санкціонувала утворення нового українського радянського уряду. Його очолив Г. П'ятаков, згодом — X. Раковський. Спочатку більшовицькі військові сили на чолі з В. Антоновим-Овсієнком складалися з кількох загонів Червоної Армії та розрізнених військових формувань, але коли до них приєдналися найбільші на Україні загони Гри-гор'єва і Н. Махно, їх чисельність подвоїлась. Уряд X. Раковського, проводячи політику, спрямовану проти приватної власності на землю, відштовхнув від себе селянство, а впроваджуючи російську мову, — українську інтелігенцію. Наслідки виявилися дуже швидко — партизани на чолі з Григор'євим та Н. Махно залишили більшовицькі війська, в селах мали місце повстання проти продрозкладок. У серпні 1919 р. український радянський уряд було розпущено і більшість його членів повернулася в Москву. Цю невдачу так охарактеризував член колишнього уряду Д. Мануїльський: "Кожної весни ми виряджаємо на Україну чергову театральну трупу, яка, зробивши своє турне, повертається до Москви"1.

Створення третього українського уряду 21 грудня 1919 р. супроводжувала патріотична риторика на зразок: "Знову постає з мертвих вільна і незалежна Українська соціалістична радянська республіка". Кілька українських членів партії було призначено на високі, хоча і неключові посади в уряді, партійні діячі отримали вказівки

при нагоді користуватись українською мовою і виявляти повагу до української культури. Тимчасово більшовики припинили колективізацію, а відбираючи зерно, пояснювали, що воно призначається для української радянської армії, а не для Росії. Але все ж таки перемогу радянської влади на Україні забезпечили війська. Так, якщо восени 1919 р. у Червоній Армії було 1,5 млн солдатів, то весною 1920 р. — майже 3,5 млн. Тому, коли більшовики знову в грудні 1919 р. повернулися в Україну, перемога була за ними.

28 грудня 1920 р. представники України та Росії підписали договір про військовий та господарський союз, де обумовлювалась незалежність і суверенність обох держав. Україна не мала права випускати свої гроші, тому фінансова залежність від Росії була цілковитою. До жовтня 1922 р. питання про утворення єдиної багатонаціональної держави розглядалось лише у високих ешелонах влади. Страшним випробуванням для України був голод 1921 —1922 рр. Особливо від нього постраждали діти. В Україні в 1921 р. налічувалось 500 тис. напівсиріт і не менше 250 тис. сиріт, а дітей, які голодували, було майже 1,8 млн. Велика кількість дітей загинула у віці п'яти—шести років1. Взимку 1921—1922 рр. становище на Півдні України стало катастрофічним. Були випадки канібалізму.

У січні 1922 р. був укладений договір з неурядовою організацією Американська адміністрація допомоги (АРА). Вона була створена в США для надання допомоги державам, які зазнали втрат у Першій світовій війні. Допомога АРА врятувала життя сотням тисяч людей.

Політика воєнного комунізму, запропонована Леніним, хоча і принесла певні результати, але викликала масові заворушення й розорення селян, тому 21 березня 1921 р. на X з'їзді партії Ленін запропонував нову економічну політику — НЕП, що дозволяла приватну власність під контролем держави і сприяла стабілізації економічної ситуації в Росії, а також в Україні. Розглянемо основні події політичного, економічного та демографічного напряму.

Політичний напрям. Заспокоївши селянство НЕПом, Комуністична партія почала кампанію, спрямовану на розширення підтримки з боку неросійських народів, у тому числі й українського. У 1923 р. на XII з'їзді партії було проголошено політику "коренізації", сутність якої полягала в тому, щоб у партію та державний апарат залучати місцеве населення. Український різновид цієї політики називався українізацією. На керівні партійні й урядові посади в Україні були призначені лояльні до Москви комуністи: Лазар Каганович, український єврей, котрий очолив партапарат України і готовий був проводити лінію партії на українізацію, Влас Чубар, що замістив Хрис-тияна Раковського на посаді голови українського радянського уряду, старий більшовик Микола Скрипник, який став комісаром юстиції.

Значною історичною подією, на жаль, сумною для України, був прихід до влади Йосипа Сталіна (Джугашвілі), який практично одноосібно правив Радянським Союзом до початку 1953 р. За цей час ним була створена тоталітарна держава з жорсткою політичною системою та командною економікою.

По українських землях прокотилися голодомори, Друга світова війна, мали місце масові репресії. Сумною датою для України було 14 січня 1933 р., коли на посаду другого секретаря Центрального комітету Комуністичної партії (більшовиків) України (ЦК КП(б)У) та членом Політбюро було призначено Павла Постишева — довірену особу Сталіна, який користувався необмеженими правами намісника і диктатора. П. Постишев привіз із собою цілий апарат насильства, цілу лавину агентів, які відігравали роль політкомісарів, наглядачів та інформаторів. За офіційними даними, до кожного району прибуло близько ЗО осіб, що загалом становило понад 15-тисячну армію. Отже, Україна опинилась фактично у стані окупованої країни.

Подамо лише окремі сторінки періоду 1933—1937 рр.

1.  Знищено Українську автокефальну православну церкву з усім єпископатом, духівництвом і багатьма віруючими.

2.  Знищено основоположника і творця новітньої української історичної школи академіка Михайла Грушевського (помер у Кисловодську 24 листопада 1934 р.), усіх його учнів і всі наукові заклади, де вони працювали.

3.  Знищено історичну школу академіка М. Яворського разом з усіма учнями і заснований ним Інститут історії.

4.  Знищено філософську школу академіка Юринця, усіх його учнів, а також Інститут філософії.

5.  Знищено Науково-дослідний інститут літературознавства ім. Тараса Шевченка, а його директора С. Пилипенка та більшість працівників ув'язнено або розстріляно.

6.  Знищено Науково-дослідний інститут історії ім. академіка Дмитра Багалія з усіма його співробітниками.

7.  Розгромлено Інститут мовознавства Академії наук, переважну більшість співробітників інституту знищено.

8.  Знищені Сільськогосподарська академія і Науково-дослідний інститут економіки та організації сільського господарства з його керівниками та співробітниками.

9.  Розгромлено Український науково-дослідний інститут сходознавства, а директора Величка і більшість наукових співробітників заарештовано.

10.  Розгромлено всі літературно-мистецькі об'єднання та організації, а всіх значних письменників і критиків заарештовано (за неповними даними — 97 осіб).

11.  Знищена велика мистецька школа бойчукістів на чолі з видатним художником Михайлом Бойчуком.

12.  Знищено театр "Березіль", а його керівника Леся Курбаса і ряд відомих акторів ув'язнено. Л. Курбас загинув у концтаборі.

13. Розгромлено видавництво і редакцію Української радянської енциклопедії, а керівництво і редакторів її знищено.

14.  Заборонено студії над історією КП(б)У на підставі архівних джерел, а визначних істориків М. Равича-Черкаського та М. Попова разом з їхніми співробітниками знищено.

15.  Майже весь професорський склад усіх українських вищих закладів був заарештований і знищений1.

Це далеко не повний перелік українських інституцій, що зазнали терору. Сталінський терор зачепив і українців-комуністів: тільки 1933 р. було "вичищено з лав КП(б)У 27 тис. українців-комуністів, 237 українців — секретарів райкомів, 248 комуністів — голів райвиконкомів, 158 комуністів-українців з вищої адміністрації і 1300 членів комсомолу, яких звинувачували в тому, "що вони охоплені заразою петлюрівщини"2.

На зміну диктаторському режимові у вересні 1953 р. до керування Радянським Союзом був обраний М. С. Хрущов, який обіймав найвищу посаду до жовтня 1964 р. Цей період, особливо наприкінці 50-х років, був найсприятливішим для України. Зміцнювались національні ідеї, подальшого розвитку набирали всі сфери політичного, економічного, культурного життя. Восени 1956 р. були частково звільнені українські політв'язні, у 1957 р. створений Союз журналістів України, у 1959 р. відновилась редакція Української радянської енциклопедії.

З приходом до влади Л. І. Брежнєва, який був на чолі Радянського Союзу з 1964 до 1982 р., в Україні знову почався процес репресій, русифікації, чергових економічних експериментів, запровадження елементів тоталітарного режиму. Сплеск репресій у 1965—1966 рр. супроводжувався досить масштабними ідеологічними заходами. ЦК КПУ ухвалив низку закритих постанов, які були спрямовані на "виправлення" ідеологічних помилок у роботі журналів "Вітчизна", "Жовтень" та деяких інших, а також кіностудії імени О. Довженка.

У брежнєвський період Україна мала двох лідерів Комуністичної партії — Петра Шелеста і Володимира Щербицького. Шелест перебував на посаді першого секретаря Комуністичної партії України з

1963 до 1972 р. Цей період став у житті українців етапом самоутвердження. Незважаючи на те, що він був відданим комуністом, П. Шелест серйозно сприймав обіцянку надати Україні автономію та передбачений радянською конституцією принцип рівноправності усіх народів СРСР, а тому не бажав визнавати за росіянами роль "старшого брата"1.

Головною турботою П. Шелеста були економічні потреби України, і коли група українських економістів навела йому дані про те, що в економічних стосунках із Радянським Союзом в цілому Україну обраховують, він став активним прибічником принципу паритету, за яким Україна мала діставати від СРСР фонди, товари і послуги, що дорівнювали б вартості її внеску в економіку СРСР.

У 1970 р. у своїй книзі "Україно наша Радянська" поряд із описом вражаючих досягнень радянської України прямо чи завуальовано П. Шелест підкреслював історичну автономність України. Зрозуміло, що відносно незалежна політика, яку проводив П. Шелест, не сподобалась московському керівництву, і в травні 1972 р. його було усунуто. Наступником П. Шелеста став В. Щербицький. За допомогою методів, що нагадували братовбивчі політичні чвари за гетьманства в Україні у XVII—XVIII ст., він сприяв дискредитації П. Шелеста, неодноразово звинувачуючи його перед Москвою в "місцевому патріотизмі". Своїм слухняним виконанням вказівок Москви, готовністю жертвувати економічними інтересами України, потуранням русифікації В. Щербицький міг би ввійти в історію як викінчений тип "малороса"1. На найвищій посаді України В. Щербицький перебував до жовтня 1989 р.

У другій половині 70-х років процес деградації суспільства прискорився. Цей період увійшов в історію СРСР як період корупції, службових злочинів, безгосподарності. У суспільстві почали поширюватись настрої зневіри, подвійної моралі й цинізм. Смерть Л. І. Брежнєва в 1982 р. поклала початок перехідному періоду. Спочатку до керівництва СРСР прийшов Юрій Андропов, колишній голова Комітету державної безпеки (КДБ), потім — менш ніж через два роки — Костянтин Черненко, який був досить хворою і в літах людиною, і практично нічого не реформував. Нарешті, у 1985 р. на найвищу посаду був обраний енергійний Михайло Горбачов, який намагався створити для Радянського Союзу більш демократичний і прогресивний імідж.

М. Горбачов практично зразу ж розпочав перебудову всіх сфер суспільного життя. Були зроблені певні поступки в свободі слова, правах союзних республік, поліпшились зовнішні відносини СРСР з

іноземними державами, у тому числі із США. До речі, М. Горбачов був обраний першим і останнім президентом Радянського Союзу. Така позиція М. Горбачова не сподобалась ортодоксальним комуністам, і 19 серпня 1991 р. у Москві розпочався заколот: було створено антиконституційний Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС, хоча більш відома його російська назва — ГКЧП). Заколот був відносно мирно ліквідований, і подальші історичні події підготували закономірний фінал усіх імперій — їх розвал. Україна отримала можливість створити незалежну суверенну державу, чим вона і скористалась.

Економічний напрям. В. Ленін, створивши державу, засновану на принципово інших засадах функціонування, з перших років її існування вимушений був розробляти новий господарський механізм. На зорі становлення радянської влади Україна відчула на собі ці експерименти — продрозкладка, нова економічна політика, надалі — колективізація, індустріалізація, хімізація господарства, запровадження монокультур у сільському господарстві, освоєння цілинних земель у Казахстані, будівництво Байкало-Амурської магістралі в Сибіру, запровадження економічних експериментів у промисловості наприкінці 70-х — на початку 80-х років.

Усі ці експерименти за майже 70-річне перебування України у складі Радянського Союзу не змогли підняти рівень життя українського населення до рівня цивілізованих держав. На початок 90-х років XX ст. Україна мала 1/3 продуктивності праці в промисловості, 1/4 продуктивності праці в сільському господарстві від рівня США. Достатньо зазначити, що для досягнення життєвого рівня розвинутих країн Японії після поразки в Другій світовій війні знадобилося 20 років, Саудовській Аравії як феодальній країні — 25 років.

Розглянемо окремі дані про економічний розвиток України за цей період. Практично за весь час входження до Радянського Союзу Україна відчувала себе на других ролях. Так, якщо перший п'ятирічний план був сприятливим для України — вона отримувала 20 % загальних капіталовкладень (із 1500 промислових підприємств, споруджуваних у СРСР, 400 припадало на Україну), то в другій і третій п'ятирічках — непропорційно мало. Із 4500 заводів, які передбачались до спорудження в СРСР, у другій п'ятирічці (1933—1937 рр.) на Україну припадало лише 1000. У наступній п'ятирічці частка України не змінилась — з 3000 запланованих заводів на Україну припадало лише 600. Проте навіть такі темпи перетворили Україну в промислово розвинений регіон Радянського Союзу. У 1940 р. промисловий потенціал України в сім разів перевищував рівень 1913 р. (Росії — у дев'ять разів).

У період здійснення колективізації в східній частині України в 1929 р. в українські села було направлено 15 тис. робітників, у січні

1930 р. — 47 тис. Водночас для проведення кампанії розкуркулення та для керівництва новоутвореними колгоспами в Україну прибували загони "25-тисячників", які формувались переважно з російських робітників і які були фанатично віддані "побудові соціалізму". Незважаючи на те, що урожай зерна в 1932 р. був лише на 12 % меншим, ніж середньорічний показник, у 1932—1933 рр. був штучно створений голодомор, який забрав життя від 3 до 6 млн людей (за різними оцінками).

Колективізація на західних землях України здійснювалась у 1947—1948 рр. Вона в основному повторювала модель радянської України двадцятирічної давності. Спочатку заможних селян (куркулів) обклали обтяжливими податками, а тих, хто бунтував, відправляли до Сибіру. Колективізація на західних землях України супроводжувалася збройною боротьбою Української повстанської армії (УПА).

До 1951 р. майже всі 1,5 млн селянських господарств були об'єднані в 7 тис. колгоспів.

Значних збитків зазнала Україна у Другій світовій війні, загальна сума їх становила 1,2 трлн крб. На основі п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР Верховна Рада УРСР прийняла закон про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства УРСР на 1946—1950 рр. Протягом п'ятирічки обсяг капітальних вкладень в економіку України становив понад 65 млрд крб. (у довоєнних цінах). Це перевищувало обсяг капіталовкладень за три попередні п'ятирічки. Обсяг валової продукції промисловості України в 1946—1950 рр. збільшився у 4,4 раза і перевищив рівень 1940 р. на 15 %.

Повоєнне відновлення економіки здійснювалося переважно на екстенсивній основі: понад 70 % робітників промислових підприємств України були зайняті переважно ручною працею. Під час відбудови і спорудження нових об'єктів майже не брались до уваги екологічні аспекти. Ігнорування світового досвіду, ідеологічні амбіції завдавали значної шкоди науково-технічному і соціальному прогресу. Зростання обсягів виробництва ґрунтувалося в основному на збільшенні обсягів виробництва товарів групи "А" (засоби виробництва). Виробництво товарів групи "Б" (предмети споживання), що є важливим показником життєвого рівня населення, відставало. Традиційне для тогочасного режиму нехтування цим виробництвом призвело до того, що купити пару взуття чи зубну щітку було проблемою.

У 1946 р. у селян було відібрано землю і реманент, якими вони заволоділи під час війни.

У 1947 р. Микита Хрущов розпочав в Україні черговий експеримент, спрямований на розв'язання аграрних проблем. Передбачало-

ся об'єднати колгоспи в гігантські "агроміста" з населенням близько 5 тис. осіб, де мешканці мали забезпечуватись усіма міськими благами. Присадибні ділянки, з яких мешканці сільської місцевості отримували більшу частину продуктів харчування, мали бути ліквідовані. Однак, зіткнувшись з опором сільської частини населення України, уряд змушений був відмовитись від чергового експерименту, тим більше, що у 1950 р. виробництво зерна становило близько 60 % від рівня 1940 р. і були значні проблеми із забезпеченням продуктами харчування.

7 травня 1945 р. ЦК КП(б)У й уряд УРСР прийняли указ "Про заходи по відбудові і подальшому розвитку господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької областей на 1945 р.". Протягом четвертої п'ятирічки з великих промислових підприємств України на Західну Україну приїхало 20 тис. робітників і 2 тис. інженерів. Обсяг продукції промислових підприємств Західної України становив у загальному обсязі продукції промисловості України в 1940 р. 4,7 %, а вже в 1948 р. — 12,6 %.

1956 р. почався черговий економічний експеримент з ініціативи О. Косигіна, також досить суперечливий. З одного боку, розширювалися права підприємств, зокрема, стимули до праці, дозволялось на місцях вносити корективи у п'ятирічний план, а з іншого — на зміну раднаргоспам прийшли міністерства з центром у Москві, додатково утворювались такі монстри, як Державний комітет цін, Державний комітет постачання тощо. За центром залишались головні важелі управління економікою, у тому числі і розподільні функції.

Починаючи з 1972 р. економічний експеримент призупинили, і центр уваги в економіці був перенесений на оборонний комплекс, освоєння багатств Сибіру та сільське господарство. Це також негативно позначилось на народному господарстві України, оскільки на її території розміщувались виробництва з незавершеним циклом, екологічно шкідливі, створювались підприємства військового спрямування. Невиконання п'ятирічних планів стало традицією. Так, національний дохід мав збільшитись у дев'ятій п'ятирічці (1971 — 1976 рр.) на 37—39 %, а фактичне виконання, навіть дещо завищене, становило 25 %, у десятій п'ятирічці зростання цього показника було заплановано від досягнутого, однак виконання становило лише 18 %.

У 70-х роках також не вдалося досягти значних успіхів у сільському господарстві, незважаючи на те, що протягом десятиріччя в сільське господарство України було вкладено 27 % усіх капіталовкладень в економіку. Ефективність використання праці була надзвичайно низькою, і характерною ознакою стало відрядження працівників інших секторів економіки — вчителів, учнів, наукових працівників, військовослужбовців, працівників управління на збирання та перероблення врожаю. Система збирання та перероблення врожаю була неефективною і з окремих культур втрати сировини доходили до 30—33 %.

Темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції постійно падали, у 1960—1970 рр. вони становили 4,5 % на рік, 1981— 1985 рр. — 3,9 %. У другій половині 70-х років приріст продукції становив 1,5 %. Протягом 70-х років вкладалися значні кошти в будівництво нових об'єктів без відповідного економічного обґрунтування, що відволікало значні фінансові ресурси без належної віддачі. Наприкінці 70-х — на початку 80-х років економіка України входила в смугу тотальної кризи, оскільки не була конкурентоспроможною і її не змогли оживити навіть гасла на зразок "Економіка має бути економною".

Спроба реформувати економічне життя Радянського Союзу за часів М. С. Горбачова суттєвих змін для економіки України не принесла, бо 60 % обсягу промислового виробництва припадало на важку промисловість, оборонні галузі поглинали 2/3 наукового потенціалу і 95 % всієї продукції вироблялося на підприємствах союзного підпорядкування. Частка України у загальносоюзному виробництві скоротилась: у нагромадженнях основних виробничих фондів за 1970—1989 рр. вона зменшилась від 18 до 10 %. Значних збитків завдав вибух на Чорнобильській АЕС. Потрібно було евакуювати людей із 30-кілометрової зони і вилучити із сільськогосподарського обороту 190 тис. га земель. Саме з таким станом економіки Україна зустріла свою незалежність.

Демографічний напрям. Перша світова війна та громадянська війна забрали близько 1,5 млн жителів України. Практично до початку Першої світової війни поза межами радянської України проживало 6,6 млн українців. Крім Галичини, це були території Волині, Буковини, Закарпаття, Хотинщини, Ізмаїльщини. Під румунським володарюванням у 1920 р. проживало близько 790 тис. українців, що становило 4,7 % населення. Українці утворювали три виразні підгрупи. Перша — близько 450 тис. осіб — проживала в південно-східній частині країни, у колишній російській провінції Бессарабія (нинішня територія Молдови). Друга — менш чисельна група українців — проживала на колишній угорській території Марамош. Третя — найбільш активна група, що налічувала приблизно 310 тис. осіб, проживала в Буковині. Під владою Австрії Буковина була автономною провінцією.

У 1921 р. 455 тис. карпатських українців проживало в Чехосло-ваччині, з них 370 тис. — у чеській частині країни, решта — в словацькій частині. Чеський уряд, бажаючи мати спокійні окраїни, в Закарпатську Україну вкладав коштів більше, ніж вилучав, але цих інвестицій було замало, і в 30-х роках з початком репресій населення спіткав голод.

У Західній Україні, яка ввійшла до складу УРСР, за період з осені 1939 до осені 1940-го року було репресовано і заслано до Сибіру близько 312 тис. сімей, або 10 % усього населення.

Значних людських втрат зазнала Україна у Другій світовій війні. Гітлерівці закатували на українській землі 5264 тис. мирних жителів (євреїв і циган знищили майже повністю) та військовополонених, депортували для роботи в Німеччину 2400 тис. юнаків та дівчат. Як свідчать дані, всього працювало в Німеччині остарбайтерів 2,8 млн, а отже, приблизно 86 % були вихідці з України.

Українські міста і села були перетворені на руїни. Київ утратив 60 % жителів, у Харкові з 700 тис. жителів, які проживали там до війни, до Німеччини було вивезено 120 тис, 30 тис. розстріляно і 80 тис. жителів померли з голоду. Щодо національних меншостей за "нелояльність" до радянської влади був застосований сталінський акт — масова депортація з місць їх постійного проживання. У травні 1944 р. такий захід був здійснений у Криму, звідки було виселено в віддалені райони Радянського Союзу 165 тис. кримських татар, 14,7 тис. греків, 12,4 тис. болгар, 8,5 тис. вірменів.

Становлення Радянської влади в Галичині по закінченні війни супроводжувалось збройними сутичками з підрозділами УПА. Так, лише за 1944 р. було роззброєно і знищено близько чотирьох десятків угруповань УПА чисельністю 4300 осіб. З боку працівників радянської влади лише на Станіславщині втрати становили 1,5 тис. осіб.

Згідно з Ялтинською конференцією 1945 р. СРСР примусив відновлену Польську державу поступитися своїми інтересами щодо Галичини та Волині. Тому у період між 1944 і 1946 рр. радянські власті дозволяли переселитись у Польщу з Галичини та Волині майже мільйонові поляків, включаючи значну кількість євреїв та українців, що визнавали себе за поляків. Відповідно у Радянську Україну добровільно чи під примусом емігрувало близько 520 тис. українців, які опинились на польському боці нового кордону.

Під кінець 1945 р. територія УРСР розширилась до 580 тис. км2.

Незважаючи на приєднання до України Західної України, Криму, чисельність українського населення вийшла на рівень 1941 р. — 42 млн осіб тільки у 1960 р. За загальним переписом 1976 р. чисельність населення республіки становила 49,6 млн осіб. Середній приріст надалі також зменшувався — з 13,6 осіб на тисячу населення у 1960 р. до 3,4 осіб на тисячу населення у 1980 р. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2001 р., за оцінкою, становила 49,3 млн осіб1.

Досить цікавою є інформація про етнічних українців, які постійно проживають за межами України. Зробити виважені розрахунки

досить складно

з багатьох причин, але все ж їх чисельність оцінюється

у 10—13 млн осіб і орієнтовні дані за країнами такі1:

 

 

 

млн осіб

1. У колишніх

республіках Радянського Союзу

7,77

У тому числі:

 

 

 

Російська Федерація

4,4

 

Казахстан

0,9

 

Молдова

0,6

 

Білорусь

0,3

 

 

Узбекистан

0,15

 

Киргизстан

0,1

2.Австралія

 

0,1

3. Європа

 

0,9

У тому числі:

 

 

 

Польща

0,2

 

Югославія, Хорватія, Словенія

0,2

 

Німеччина

0,2

 

Франція

0,1

4. Північна Америка

3,0

У тому числі:

 

 

 

СІЛА

1,7

 

Канада

1,0

5. Південна Америка

0,8

Разом

 

12,57

 

8.2. Бюджетні відносини

 

Законодавча база. Законодавча база бюджетних відносин формувалася на основі російського законодавства, яке більшовики поширювали на Україну. Першим фінансовим документом, що стосувався бюджетних відносин у Росії, було затверджене Раднарко-мом Росії у грудні 1918 р. "Положення про грошові засоби і витрати місцевих рад". Цей документ передбачав створення для кожної ради самостійного кошторису (своєрідного бюджету терміном на один місяць), перелік доходів, порядок їх установлення і стягування, порядок складання і затвердження кошторисів, витрат грошових коштів. У документі визначалися податки, які стягуються на потреби місцевих рад. Формально це означало надання місцевим радам певної фінансової автономії, але їх діяльність за епохи військового комунізму була невпорядкована. З метою централізації управління бюджетними ресурсами друга сесія ВЦВК у червні 1920 р. скасувала розподіл на державний та місцевий бюджети, і вони були об'єднані в єдиний загальнодержавний бюджет. За часів НЕПу у жовтні 1921 р. ВЦВК ухвалив постанову "Про заходи щодо упорядкування фінансового господарства", якою місцеві й державні бюджети були роз'єднані. З 1922 р. вони функціонували відокремлено.

У грудні 1921 р. ВЦВК і Рада народних комісарів (РНК) ухвалили низку постанов, які заклали основу місцевих бюджетних відносин у Російській республіці, а згодом і в СРСР: "Про місцеві бюджети", "Про місцеві грошові засоби", "Про перелік видатків, які відновлюються на місцеві грошові засоби".

У листопаді 1923 р. ЦВК СРСР затвердив "Тимчасове положення про місцеві фінанси", а в жовтні 1924 р. була ухвалена нова редакція "Тимчасового положення про місцеві фінанси".

Відповідно необхідні законодавчі акти були прийняті і в Україні. У 1925 р. постановою ВЦВКУ було введено в дію "Тимчасове положення про місцеві фінанси УСРР", яке визначило перелік місцевих податків і зборів, що стягувалися в Україні. 27 вересня 1925 р. була ухвалена постанова ВЦВКУ і РНК УСРР "Про місцеві податки і збори", яка встановила детальний перелік місцевих податків і зборів та порядок їх застосування1.

25 серпня 1926 р. ЦВК СРСР затвердив "Положення про місцеві фінанси СРСР", яке передбачало місцеві податки, а союзним республікам надавалося право встановлювати додаткові місцеві податки з об'єктів. Прийняте після цього постановою ВЦВКУ "Положення про місцеві фінанси УСРР", яке було введене в дію з 1 жовтня 1926 р., додатково передбачало 14 місцевих податків і зборів.

2 січня 1928 р. ВЦВКУ і РНК УСРР прийняли постанову "Про самообкладання громадських потреб", якою регламентувався порядок самооподаткування в Україні.

15 травня 1929 р. XI Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив нову Конституцію УСРР, яка складалась із п'яти розділів і 82 статей. Четвертий розділ мав назву "Про бюджет Української СРР".

Правова база місцевого оподаткування в СРСР змінилася під час податкової реформи 1930—1932 рр. її результатом стало подальше звуження фінансових повноважень місцевих органів. Перелік місцевих податків включав лише два види: податок з будов і земельну ренту. Коли друга сесія Верховної Ради СРСР затвердила Державний бюджет на 1938 р., то до нього були включені місцеві бюджети і бюджети державного страхування. Таким чином, з 1938 р. і до розвалу СРСР функціонував єдиний державний бюджет, хоча окремо в ньому визначалися місцеві бюджети.

10 квітня 1942 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ "Про місцеві податки і збори", згідно з яким були встановлені такі їх види: податок з будов, земельна рента, збір із власників транспортних засобів, разовий збір на колгоспних ринках. Місцеві Ради отримали право надавати пільги на місцеві податки або не запроваджувати їх зовсім.

У 1953 р. був прийнятий новий закон про сільськогосподарський податок. Замість оподаткування доходу від усіх джерел сільськогосподарського виробництва введено податок за твердими ставками з однієї сотої гектара присадибної землі колгоспного двору, передбачалась система пільг для окремих категорій населення (інвалідів, сімей військовослужбовців та ін.).

У 1957 р. замість чотирьох різних ставок (у розмірі від 6 до 15 %) було введено нову єдину ставку оподаткування з валового доходу колгоспників у розмірі 14 %, що була диференційована по республіках і областях1.

Протягом 1960—1962 рр. було підвищено неоподатковуваний мінімум заробітної плати, знижено податок із заробітної плати для низькооплачуваних громадян, скасовано податок за бездітність з неодружених, одиноких і малосімейних.

Останнім союзним актом щодо місцевих податків став указ Президії Верховної Ради СРСР від 26 січня 1981 р. "Про місцеві податки і збори", згідно з яким установлювалися три загальнодержавні місцеві податки — з власників будов, земельний податок та податок з власників транспортних засобів. Відповідно до цього указу надавалися певні повноваження союзним республікам, котрі дістали право за законами або указами Президій Верховних Рад запроваджувати міські збори з громадян за надання їм послуг, пов'язаних з організацією туризму, відпочинку та екскурсій, рибальством і мисливством, а також за інші види послуг для часткової компенсації витрат на ці цілі. Відповідно до цього указу Рада Міністрів УРСР прийняла 22 вересня 1983 р. постанову "Про курортний збір з громадян, які прибувають на відпочинок до курортних місцевостей УРСР без путівок чи курсівок", де було встановлено розміри курортного збору. Президіям Верховних Рад союзних республік дозволялось також установлювати розміри, порядок обрахування і стягування разового збору на колгоспних ринках.

Зазначеним указом від 26 січня 1981 р. визначався порядок проведення самооподаткування сільського населення. При цьому встановлювалися загальносоюзні розміри платежів з самооподаткування: на одне господарство вони не могли перевищувати чотирьох карбованців на рік; для колгоспників, службовців, робітників, пенсіонерів, інвалідів та деяких інших категорій населення розмір самооподаткування не міг перевищувати двох карбованців на рік. Цей указ набув чинності 1 липня 1982 р., а стосовно самооподаткування сільського населення відповідні положення набули чинності 1 січня 1984 р.

23 квітня 1984 р. був прийнятий указ Президії Верховної Ради УРСР "Про самооподаткування сільського населення", відповідно до якого рішення про його застосування приймає схід села більшістю голосів осіб, яким виповнилось 18 років; кошторис витрат і доходів із самооподаткування затверджує сільська рада, а кілька сільських рад отримують право за власними рішеннями об'єднувати кошти від самооподаткування для здійснення спільних заходів. Установлювалось також, що кошти від самооподаткування зараховуються до поточного рахунка сільської ради і не входять до її бюджету. Державний устрій. Згадаємо хронологію об'єднання земель України. 1922 р., ЗО грудня. До складу УСРР увійшли території, що перебували під владою Російської імперії. Західноукраїнські землі анексували Польща, Румунія і Чехословаччина.

Найбільше українських земель відійшло до Польщі. У 1923 р. рада послів Антанти у Версалі визнала суверенітет Польської держави над Східною Галичиною та Волинню. На цій території було створено чотири воєводства — Львівське, Станіславське, Тернопільське, Волинське. Полісся та частина білоруських земель утворили Поліське воєводство. До Румунії відійшла Північна Буковина з Хотинським повітом з адміністративним центром у Чернівцях. Закарпаття відійшло до Чехословаччини як єдина адміністративно-територіальна одиниця — Прикарпатська Русь з центром в Ужгороді. Площа цих західноукраїнських земель становила 150 тис. км2, а населення, яке проживало тут наприкінці 30-х років XX ст., перевищувало

11 млн осіб.

1924 р., 12 жовтня. У складі УРСР створена Молдавська Автономна Радянська Соціалістична республіка.

1939 р., вересень. Після вступу радянської армії на теріторії Східної Польщі до Радянського Союзу в складі УРСР було приєднано Галичину.

1940  р., червень. До УРСР приєднано Бессарабію та Буковину. Законом Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 р. Північна Буковина, Північна і Південна Бессарабія включені до складу Української РСР.

1944  р., 26 листопада. З'їзд народних комітетів Закарпаття в Мукачевому висловився за воз'єднання з Українською РСР.

1945 р., 29 червня. Підписання чехословацького договору в Москві, згідно з яким Закарпатська Україна об'єднана з Українською РСР.

1946 р., 22 січня. Створена Закарпатська область у складі Української РСР.

1954 р., лютий. На честь 300-річчя Переяславської угоди зі складу Російської федерації до УРСР було передано Крим.

Увійшовши до складу Радянського Союзу в 1922 р., Україна охоплювала територію в 450 тис. км2 з населенням понад 26 млн осіб. Столицею з 1922 р. по 21 січня 1934 р. (дата прийняття рішення) був Харків.

Спочатку республіку поділили на 12 губерній; у 1925 р. в результаті адміністративної реформи було створено 41 округ, а в 1933 р. їх знову реорганізували у 15 областей. Велика частина 5-мільйонного неукраїнського населення (національні меншини) проживала в наданих їм 12 адміністративних районах.

У 1939 р. після включення Західної України до складу СРСР число областей збільшилося ще на шість. На початку Великої Вітчизняної війни, точніше в серпні 1941 р., повністю нехтуючи національні прагнення українців, А. Гітлер наказав поділити територію України на окремі адміністративні одиниці. Найбільша з них, під назвою Рейхскомісаріат Україна, охоплювала Правобережжя і більшу частину Лівобережжя з центром у Рівному. Галичина була перетворена в Генеральну губернію (дистрикт Галиція) з підпорядкуванням Польщі. Буковина й частина Південно-Східної України, включаючи Одесу, були передані Румунії (союзникові Німеччини) й стали називатись Трансністрією. Наближені до фронту території в околицях Харкова залишались під юрисдикцією німецької армії. Після закінчення війни в результаті приєднання Буковини, Криму, реорганізації областей їх кількість збільшилась до 25.

Розглянемо схеми державного управління. Практично з перших років радянської влади Комуністична партія відігравала провідну роль в економічному і соціальному житті як Радянського Союзу в цілому, так і України зокрема. Обіймати керівну посаду на всіх щаблях законодавчої, виконавчої і судової влади міг тільки член партії. До речі, інших партій з середини 20-х років XX ст. і до розвалу Радянського Союзу не існувало. Навіть з березня 1925 р. Українська комуністична партія (УКП) була розпущена, а її члени перейшли в Комуністичну партію (більшовиків) України (КП(б)У).

Надзвичайний VIII з'їзд Рад 5 грудня 1936 р. затвердив нову Конституцію СРСР. У ній селяни одержали рівні права з робітниками та службовцями. Система функціонування влади теж ставала іншою: з'їзди рад різного рівня змінювались інститутом сесійних засідань місцевих і Верховних (республіки та Союзу) рад. Але принципові зміни конституційних положень аніскільки не позначились на системі влади, й ради, як і раніше, не відігравали головної ролі. До конституції 1936 р. вперше увійшло положення про Комуністичну партію як керівне ядро всіх громадських і державних організацій, що повною мірою відповідало дійсності.

Проект нової конституції України було опубліковано 1 січня 1937 р., а наприкінці цього місяця надзвичайний XIV з'їзд Рад України затвердив її. Трохи змінилась назва республіки — з Української Соціалістичної Радянської Республіки на Українську Радянську Соціалістичну Республіку. Останню за часів Радянського Союзу союзну конституцію приймала Верховна Рада СРСР у квітні 1977 р., і, відповідно, Конституцію України — Верховна Рада України 20 квітня 1978 р. У цих конституціях також наголошувалося на тому, що провідна роль в суспільстві належить Комуністичній партії.

Розглянемо схеми управління народним господарством. Спочатку господарськими справами займались народні комісаріати. Центральним органом виконавчої влади була Рада народних комісарів. У 1946 р. назви були замінені: відповідно на Раду Міністрів СРСР і Раду Міністрів УРСР, які такими залишились до кінця 80-х років із незначною реорганізацією в 60-х роках.

Якщо розглядати галузеву структуру управління, то слід зазначити, що вже 2 липня 1923 р. був прийнятий декрет про трести в Україні, яким визначалось їх правове становище. Трести отримували самостійність у забезпеченні виробництва необхідними ресурсами та збуті продукції. Наказом Вищої Ради народного господарства (ВРНГ) від 10 серпня 1923 р. були визначені завдання, методи і цілі діяльності на принципах госпрозрахунку з метою отримання прибутку. Досить цікавою є схема фінансових органів України за станом на 1 жовтня 1923 р. (рис. 8.2.1)1.

У 1934 р. була ліквідована функціональна система управління промисловістю, у наркоматах були створені головні виробничі й виробничо-територіальні управління (главки). У 1937—1929 рр. їх кількість була збільшена. 1946 р. на зміну народним комісаріатам прийшла складна система союзних, союзно-республіканських та республіканських міністерств.

У 1957 р. замість галузевої структури управління народним господарством було введено територіальну. Відповідно були створені ради народних господарств (раднаргоспи) економічних районів, які управляли промисловістю на своїй території незалежно від профілю. Держплан лише здійснював загальне керівництво. На території України було утворено 11 районів — Київський, Харківський, Вінницький, Ворошиловградський, Львівський, Дніпропетровський, Херсонський та ін., а в 1960 р. — Кримський, Полтавський, Черкаський. У межах раднаргоспів підприємства підпорядковувалися галузевим

08_роздил

Рис. 8.2.1. Схема структури Наркомфіну УСРР

управлінням або трестам і комбінатам. У 1960 р. було створено республіканські раднаргоспи, у 1962 р. — Ради народного господарства СРСР: замість 14 раднаргоспів їх стало 7.

З приходом до влади у СРСР Л. Брежнєва було ліквідовано раднаргоспи і створено міністерства, яких наприкінці 1965 р. у СРСР налічувалось 8 загальносоюзних і 13 союзно-республіканських. Унаслідок подальшої реорганізації в Україні діяло 22 союзно-республіканських і 7 республіканських міністерств.

Управління народним господарством здійснювалось командно-адміністративними методами. Основним способом планування був балансовий. Основою розвитку республіки були п'ятирічні плани Радянського Союзу з розкладкою по республіках. Роки п'ятирічок подані нижче.

І

1 жовтня 1928/29—1932/33

VII

1961—1965

II

1933—1937

VIII

1966—1970

III

1938—1942

IX

1971—1975

IV

1946—1950

X

1976—1980

V

1951—1955

XI

1981—1985

VI

1956—1960

XII

1986—1990

У 1959 р. XX з'їзд КПУ схвалив 7-річний план розвитку господарства України на 1959—1965 рр.

Протягом усього існування СРСР його керівництво намагалось поліпшити економічні показники шляхом економічних реформ. їх характеристика подана в табл. 8.2.1.

Таблиця 8.2.1. Економічні реформи часів Радянського Союзу

Роки

Гасло (умовно)

Сутність

Результат

 

1

2

3

4

 

1919— 1920

Воєнний комунізм

Натуралізація грошових відносин, примусове вилучення у селян продуктів харчування

Негативний. Знецінення грошових знаків, занепад сільського господарства, голод, зупинення основних виробництв. Позитивний. Для України відсутній, для Росії — забезпечення продуктами харчування міст і регулярних частин Червоної Армії.

 

1

2

3

4

 

1921—

1926

Нова економіч-

на політика

(НЕП)

Упровадження при

ватної власності

практично в усі

галузі господарства (крім важкої

промисловості,

транспорту, банків, зовнішньої

торгівлі) під контролем держави

Негативний.

Практично

відсутній.

Позитивний. Підняття

з розрухи всіх галузей народного господарства. Заінтересованість працівників у результатах праці.

Починаючи з 1923 р. Селяни отримали у власне користування землю. Розвиток споживчої кооперації.

 

1928—

Колективізація

Примусове залу-

Негативний. 200 тис. се-

 

1930

 

чення селян   у

лянських господарств було

 

 

 

колективні госпо-

зруйновано, десятки тисяч

 

 

 

дарства (колгоспи)

заможних селян (куркулів)

 

 

 

з переданням зем-

було розстріляно або висла-

 

 

 

лі, худоби, рема-

но до Сибіру. Знищено

 

 

 

ненту

стимули до праці. Приму-

 

 

 

 

сове здавання хліба. Різке

 

 

 

 

зменшення  обсягів сіль-

 

 

 

 

ського господарства.

 

 

 

 

Голод 1932—1933 рр.

 

 

 

 

Позитивний. Закладено га-

 

 

 

 

рантовану базу постачання

 

 

 

 

продуктів сільського госпо-

 

 

 

 

дарства, отримано фінан-

 

 

 

 

сові ресурси для галузей

 

 

 

 

промисловості.

 

Кінець

Індустріалі-

Різке збільшення

Негативний. Диспропорції

 

20-х —

зація

чисельності про-

у розвитку господарства,

 

30-ті

 

мислових підпри-

дефіцит товарів широкого

 

 

 

ємств

вжитку, інфляція.

 

 

 

 

3 1928 р. карткова система

 

 

 

 

розподілу продуктів.

 

 

 

 

Упровадження соціалістич-

 

 

 

 

ного змагання, перетворено-

 

 

 

 

го в бюрократичний захід,

 

 

 

 

спостерігались припису-

 

 

 

 

вання, марнотратство, без-

 

 

 

 

ладдя. Погіршення еколо-

 

 

 

 

гічної ситуації.

 

1

2

3

4

 

 

 

Позитивний. Була закла-

 

 

 

дена міцна база економіч-

 

 

 

ного розвитку — особливо

 

 

 

значний розвиток отрима-

 

 

 

ли важкі галузі промисло-

 

 

 

вості.

Кінець

"Наздогнати

Реорганізація струк-

Негативний. Керівництво

50-х —

і перегнати

тури управління

промисловістю було переда-

поча-

Америку"

 

но від міністерств до рад-

ток

 

 

наргоспів, що ускладнило

60-х

 

 

компетентне вирішення

 

 

 

галузевих проблем.

 

 

 

Позитивний. Зменшилась

 

 

 

чисельність управлінсько-

 

 

 

го персоналу.

 

 

Хімізація і меліора-

Позитивний. Збільшилась

 

 

ція сільського гос-

урожайність сільськогос-

 

 

подарства

подарських культур, під-

 

 

 

вищилася зарплата кол-

 

 

 

госпникам.

 

 

 

Негативний. Початок еко-

 

 

 

логічних проблем у сіль-

 

 

 

ському господарстві.

 

 

Монокультуризм

Позитивний. Запроваджен-

 

 

 

ня вирощування як пріори-

 

 

 

тетної культури кукурудзи,

 

 

 

що збільшило валові збори

 

 

 

зернових.

 

 

 

Негативний. Повсюдне

 

 

 

запровадження не давало

 

 

 

результату в тих місцевос-

 

 

 

тях, де вона мала низькі

 

 

 

врожаї, проблеми з поста-

 

 

 

чанням продуктів харчу-

 

 

 

вання.

 

 

Будівництво ряду

Негативний. Було затоп-

 

 

ГЕС на р. Дніпро

лено багато земель біля

 

 

 

Києва, Черкас, Дніпропет-

 

 

 

ровська, Херсона, Запорі-

 

 

 

жжя з відповідним

1

2

3

4

 

 

 

переселенням сіл, із сіль-

 

 

 

ськогосподарського оборо-

 

 

 

ту вибуло багато угідь.

 

 

 

Позитивний. Незначне

 

 

 

збільшення виробництва

 

 

 

електроенергії.

 

 

Реформа цін

Негативний. У процесі

 

 

1961 р.

швидкої реформи певні вер-

 

 

 

стви громадян частково

 

 

 

втратили свої кошти.

 

 

 

Позитивний. Зменшення

 

 

 

номіналу 1:10 спростило

 

 

 

грошові розрахунки.

1965—

Реформа

Централізація

Негативні. Усі основні пи-

1972

0. Косигіна

управління, розши-

тання економічного і соці-

 

 

рення прав підпри-

ального розвитку вирішу-

 

 

ємств

валися в Москві, початок

 

 

 

диспропорції в економіці

 

 

 

України.

 

 

 

Позитивні. Розширення

 

 

 

прав підприємств у питан-

 

 

 

нях виробничої діяльності

 

 

 

сприяло певній заінтересо-

 

 

 

ваності в результатах ро-

 

 

 

боти.

70-ті

Байкало-

Будівництво заліз-

Негативні. Корисних ко-

 

Амурська магі-

ничної магістралі

палин у достатній кількос-

 

страль

в Сибіру

ті виявлено не було, обся-

 

 

 

ги перевезень   не забезпе-

 

 

 

чували необхідної рента-

 

 

 

бельності. Нині практично

 

 

 

не експлуатується, вкла-

 

 

 

дені багатомільярдні кош-

 

 

 

ти не окупились.

 

 

 

Позитивні. Були створені

 

 

 

нові робочі місця. Пожвав-

 

 

 

лення соціальної актив-

 

 

 

ності молоді, часткове ви-

 

 

 

рішення місцевих еконо-

 

 

 

мічних проблем.

Закінчення табл. 8.2.1

1

2

3

4

Кінець

Економна еко-

Подальше розши-

Негативні. Значна центра-

70-х —

номіка

рення прав під-

лізація управління, бюро-

середи-

 

приємств

кратизм, безвідповідаль-

на 80-х

 

 

ність чиновників, відсут-

 

 

 

ність реальних стимулів до

 

 

 

праці, початок застійних

 

 

 

явищ в економіці, суспіль-

 

 

 

ному житті.

 

 

 

Позитивні. Підприємства

 

 

 

отримали право часткового

 

 

 

стимулювання праці.

1985—

Перебудова

Лібералізація всіх

Негативні. Існуюча система

кінець

 

основ суспільного

тоталітарної влади не до-

90-х

 

життя, включа-

зволила вирішити основні

 

 

ючи економічну

економічні й соціальні пи-

 

 

сферу

тання, спад виробництва

 

 

 

продовжувався.

 

 

 

Позитивні. Існуюча сис-

 

 

 

тема суспільних відносин

 

 

 

дозволила Україні здобути

 

 

 

незалежність.

Отже, система державного управління практично за всі роки перебування України в складі Радянського Союзу характеризувалась тоталітаризмом, бюрократизмом, нехтуванням інтересів, малоефектив-ністю, жорстокою експлуатацією природних ресурсів, створенням екологічних проблем.

Ось така ціна досягнутих результатів, і її наслідки відчуваються і до цього часу.

База оподаткування. Становище України на початку 20-х років було майже катастрофічним. Така була ціна ленінської політики воєнного комунізму і розрухи після Першої світової і громадянської війн. Завдяки НЕПу становище суттєво поліпшилось. У 1926/27 господарському році було видобуто майже 20 млн т вугілля, або 78 % довоєнного рівня. Легка і харчова промисловость вийшли на довоєнний рівень у 1926 р. Шкіряна промисловість у цьому ж році дала виробів у 1,5 раза більше, ніж до війни.

З початком ліквідації основ НЕПу і переходом до основ тоталітарного режиму з 1928 р. почали впроваджуватися п'ятирічні плани. У Донбасі було введено в дію 53 нові шахти, а на заводах, які діяли вже в Україні — 12 доменних і 24 мартенівські печі. Були споруджені нові гіганти металургії — "Азовсталь", "Запоріжсталь", "Криворіжсталь". У 1932 р. було побудовано перший в Україні електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь". Україна вийшла на одне з перших місць у світі за рівнем розвитку чорної металургії. У жовтні 1931 р. почав випускати продукцію новозбудований Харківський тракторний завод. У харчовій промисловості виникли нові галузі — маргаринова, молочна, маслоробна, комбікормова, хлібопекарська. Зокрема, у 1928—1937 рр. було збудовано 67 механізованих хлібозаводів, 5 великих м'ясокомбінатів. У 1932 р. став до ладу Херсонський консервний завод — один з найбільших не лише в Україні, а й у майбутньому — в Радянському Союзі. В Одесі, Києві, Харкові було збудовано трикотажні фабрики. Якщо в першій п'ятирічці Україна одержала понад 20 % загальних капіталовкладень, то в другій і третій вони були суттєво скорочені. Продукція машинобудування наприкінці 30-х років випередила всі інші галузі промисловості, а частка великої промисловості в господарському виробництві становила в 1938 р. 92,5 %.

Результати колективізації виявились не такими вражаючими, як індустріалізації. Так, в окремих колгоспах урожайність становила З ц/га.

У 1940 р. Україна була головною вугільною та металургійною базою СРСР і давала 50,5 % вугілля, 67,6 залізної руди, 48,8 сталі та 64,7 % чавуну.

Поліпшились справи у сільському господарстві, і у 1940 р. урожайність зернових становила 12,4 ц/га, що перевищувало рівень 1913 р. на 3 ц/га; соняшника — 13,1 ц/га, що було більше на 3,8 ц/га від рівня 1913 р. Але погектарний збір цукрових буряків був дещо нижчим: 158 ц/га в 1940 р. проти 167 ц/га в 1913 р.

Роздрібний товарооборот державної і кооперативної торгівлі в Україні збільшився в 1940 р. порівняно з 1937 р. на 34,6 % і сягав 3,2 млрд крб. Доходи робітників зростали досить повільно: з 1937 р. до 1940 р. тільки на 12 %.

Значних збитків було завдано економіці України за часів Великої Вітчизняної війни, причому як радянськими військами, так і окупантами. Радянськими військами знищувались підприємства, в Донбасі було затоплено майже всі шахти, зруйновано гігантський комплекс заводів на Дніпрельстані, всі 54 домни республіки, зруйновано всі мости через Дніпро, тисячі кілометрів залізничних колій, знищувалась худоба і сільськогосподарський реманент1. Усе, що мож-

ливо було евакуювати, вивозилось до Росії, Середньої Азії. Усього з України було вивезено близько тисячі заводів, понад 4 млн жителів, ЗО тис. тракторів, більш як 6 млн голів худоби, 1,6 млн т шкур, хутра. За роки Великої Вітчизняної війни було зруйновано 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних закладів, 33 тис. колгоспів, радгоспів. В Україні залишились частково діючими лише 19 % довоєнної кількості промислових підприємств. Прямі збитки, заподіяні народному господарству України, оцінювалися в 245 млрд крб., що становило вп'ятеро більшу суму, ніж усі асигнування УРСР на будівництво нових об'єктів за три довоєнні п'ятирічки. Загальна сума всіх витрат, що їх зазнало народне господарство України і населення, оцінювалось в 1,2 трлн крб. Щонайменше 6 млн осіб, або кожен шостий мешканець України, загинув у війні.

Протягом 1946—1950 рр. обсяг капітальних вкладень в економіку України становив понад 65 млрд крб. (у довоєнних цінах). Це було більше, ніж за три повоєнні п'тирічки. За цей період обсяг продукції промисловості збільшився у 4,4 раза і перевищував рівень 1940 р. на 15 %.

У 60-х — на початку 70-х років темпи економічного зростання були досить високими. Так, за 1951—1958 рр. обсяг промислової продукції зріс на 12,3 %, національний дохід — на 11,7 %; за 1959— 1965 рр. — відповідно на 8,8 % і 7 %.

У 1960 р. у загальному обсязі виробленого національного доходу (у СРСР його обліковували без невиробничої сфери) частка промисловості становила 47,9 %, сільського господарства — 29,1, транспорту і зв'язку — 4,7, будівництва — 8,2, торгівлі — 11,1 %.

Україна в структурі сільськогосподарського машинобудування СРСР посідала провідне місце. Лише за 1960—1965 рр. було побудовано 22 заводи. У 60-х роках досить швидкими темпами розвивалося хімічне виробництво. За цей період були збудовані: Лисичан-ський хімічний комбінат, Сумський суперфосфатний завод, Роздоль-ський сірчаний комбінат, Черкаський комбінат штучного волокна. Починаючи з середини 70-х років темпи виробництва почали знижуватись. Так, якщо у восьмій п'ятирічці вони становили 8,8 %, то вже у дев'ятій — 8,4, десятій — 7,2, одинадцятій — 3,9, дванадцятій — 3,5 %. Протягом 1965—1980 рр. в Україні більше, ніж у 2 рази зменшились темпи зростання продуктивності праці. За цей період Україна продовжувала нарощувати свій потенціал — з'явились найбільші в Європі Запорізька і Вуглегірська ДРЕС. У 1975 р. було видобуто 68,7 млн м3 природного газу.

Але якісні показники явно відставали від кількісних. Так, у 1986 р. частка продукції вищої категорії якості становила лише 15,9 % всіх виробів. Спостерігалося стійке відставання в науково-технічному і технологічному прогресі від розвинутих країн Заходу. Незадо-

вільне використання людських сил, матеріальних і особливо природних ресурсів призвело до затяжної кризи кінця 80-х років.

Бюджетні процеси. Увійшовши до складу Радянського Союзу, Україна отримала певні атрибути державності, в тому числі й автономний бюджет. Однак треба зазначити, що він повністю формувався під контролем Москви.

Орієнтовний бюджет України на 1922/23 бюджетний рік було затверджено РНК УСРР 24 жовтня 1922 р. і передано на розгляд у Москву для включення в загальний бюджет Федерації держав. Цей бюджет мав щоквартально уточнюватись. І квартал — жовтень, листопад, грудень 1922 р., інші квартали — з січня до вересня 1923 календарного року, причому бюджет І кварталу бюджетного року не складався. Першою формою в бюджеті йшли видатки, а потім доходи. У дохідну частину включались дотації з центру, оскільки перший бюджет України в складі СРСР був дефіцитним на 19,3 % (табл. 8.2.2)1.

Таблиця 8.2.2. Перший бюджет України в складі СРСР (у золотих рублях за індексом Кон'юнктурного інституту СРСР, млн руб.)

Витратний бюджет

 

Дохідний бюджет

 

 

1

 

2

 

 

А. Витрати за кредитами

 

А. Звичайні доходи

 

 

1. Фактично оплачеш із кас

 

1. Загальнодержавні грошові

 

 

НКФіну УСРР і кас губфін-

 

податки (прямі та непрямі)

41,6

 

відділів

57,9

2. Використаний Україною

 

 

2. Позики промисловості

13,3

продподаток

58,1

 

3. Дотації

1,8

3. Продподаток, вивезений

 

 

4. Випадкові асигнування

3,3

за межі України і вико-

 

 

5. Визначений на потреби

 

ристаний Росією

16,9

 

продподаток

8,1

4. "Трудгужподаток"

3,6

 

6. Вартість використаної

 

Усього натуральних подат-

 

 

"трудгужсили"

3,6

ків (2 + 3 + 4):

78,6

 

7. Фактичні витрати Півден-

 

5. Валовий дохід транспорту:

 

 

ної залізниці

62,6

— використаний в Україні

62,6

 

8. Фактичні витрати пошти

4,6

— відправлений до центру

2,1

 

Разом

204,7

6. Валовий дохід зв'язку:

 

 

Б. Витрати, здійснені за ме-

 

— використаний в Україні

4,7

 

жами відкритих кредитів

 

— відправлений до центру

1,0

 

9. Безкредитні витрати, здій-

 

7. Інші неподаткові доходи

3,7

 

снені НКФіном УСРР

4,6

 

 

 

10. Погашення коротко-

 

Разом неподаткових доходів

74,1

 

строкових зобов'язань

(5 + 6 + 7)

 

 

Разом: А + Б

 

 

 

 

 

 

Продовження табл.

8.2.2

1

 

2

 

В. Дотації

 

Б. Доходи від кредитних

 

11. Безпосереднє фінансуван-

 

операцій

 

ня української промисловості

 

8. Реалізація позик (хлібної

 

з центру

34,4

та золотої)

3,4

12. Дотації з центру Південної

 

9. Платіжні зобов'язання

 

залізниці

2,9

НКФіну

2,2

Разом дотацій

37,3

Разом кредитних операцій

5,6

Разом фактичних витрат

 

Разом доходів

199,9

за 12 місяців

246,6

 

 

13. Розасигновані, але неви-

 

В. Надзвичайні ресурси

 

трачені кредити до 1 жовтня

 

10. Отримані емісії з центру

40,1

1923 р.

18,1

11. Дотації промисловості  з

 

14. Емісійні фонди, які зали-

 

Москви

34,4

шились у сховищах НКФіну

 

12. Дотації комісаріатам із

 

УСРР

3,7

центру

2,9

15. Втрати через знецінення

 

Усього надзвичайних доходів

77,4

радянських знаків, які перебу-

 

 

 

вали в касах НКФіну

8,9

 

 

Усього витрат

277,3

Усього доходів

277,3

Платежі, які здійснювали підприємства в 30-х роках подані в табл. 8.2.3.

У 1930—1931 рр. була проведена податкова реформа, в результаті якої кількість платежів скоротилася, у 1931 р. було скасовано обов'язкове страхування майна державних підприємств. Починаючи з

Таблиця 8.2.3. Платежі підприємств, організацій до Державного бюджету СРСР за планом на 1929/30 рр.

Види доходів

Сума, млн крб.

У % до підсумку

Акцизи (12 видів) Промисловий податок Митні збори Пеня Подохідний податок Відрахування від прибутку в бюджет (3 види) Відрахування у фонд поліпшення побуту робітників і службовців Інші відрахування Позики 1928 і 1929 рр.

2208,2 1648,4 300,9 371,7 353,5

921,1

145,1 329,2 256,8

29,0 21,5 3,9 4,9

4,7

12,2

1,9 4,3 3,4

Усього 23 платежі Інші 63 платежі

6531,9 1081,8

85,8 14,2

Усього 86 платежів

7613,7

100,0

1936 р. вводився єдиний фонд директора, з якого здійснювались заохочення працівників. З 1938 р. до Державного бюджету, куди входили всі місцеві бюджети, почали включатись бюджети державного соціального страхування. У післявоєнні роки бюджет України зростав. Індекс зростання порівняно з 1940 р. становив у 1950 р. 225, у 1960 р. порівняно з 1950 р. — 434, у 1985 р. порівняно з 1960 р. — 415,8, у 1990 р. порівняно з 1985 р. — 140,7.

За даними офіційної статистики, завдання державного бюджету до 1940 р. включно виконувалися з перевищенням доходів над видатками, хоча це не відповідало дійсності. До 1956 р. чільне місце в ньому займали видатки на соціально-культурні заходи (до 1950 р. — 64,7 %, 1955 р. — 51,3 %). З другої половини 50-х років швидкими темпами зростали видатки на народне господарство. їх частка у загальному обсязі витрат державного бюджету зросла у 1960 р. до 55,6 % проти 24,9 у 1950 р.

Потрібно зазначити, що компенсацію від розгромленої Німеччини Радянський Союз отримав надзвичайно малу — лише 194,2 млн дол. СІЛА, тому основними фінансовими ресурсами були внутрішні.

Доходи та видатки українського бюджету подані в табл. 8.2.4.

Таблиця 8.2.4. Доходи і видатки Державного бюджету УРСР за 1940—1977 рр.

Показник

1940

 

1960

1970

1977

Усього доходів, млн крб.

835,9

7

690,

5

13 550,2

18

102,7

У тому числі:

 

 

 

 

 

 

 

надходження від соціалістич-

 

 

 

 

 

 

 

ного господарства, млн крб.

529,5

5

882

0

10 102,5

16

116,2

%

63,4

 

87

5

87,5

 

89,0

із них:

 

 

 

 

 

 

 

податок з обороту, млн крб.

157,4

1

509

4

2 523,3

6

211,0

%

18,8

 

19

6

18,6

 

34,3

платежі з прибутку, млн крб.

174,9

2

695

4

6 457,9

7

839,0

%

20,9

 

35

0

47,7

 

43,3

Усього видатків, млн крб.

783,1

7

520

,5

13 071,5

18

102,0

У тому числі:

 

 

 

 

 

 

 

видатки на народне госпо-

 

 

 

 

 

 

 

дарство, млн крб.

126,6

4

190

,6

6 185,4

8

260,7

%

16,2

 

55

,6

47,3

 

45,6

культурні заходи, млн крб.

546,6

3

058

,1

6 530,3

9

280,0

%

69,8

 

40

,6

50,0

 

51,2

видатки на управління, млн крб.

89,5

 

139

,0

201,0

 

231,5

%

11,4

 

1

,9

1,5

 

1,3

інші видатки, млн крб.

20,4

 

141

,9

154,8

 

%

2,6

 

1

,9

1,2

 

Наведемо дані щодо співвідношення між Державним і місцевими бюджетами в Україні з 1975 до 1990 р. (табл. 8.2.5)1.

Таблиця 8.2.5. Розподіл консолідованого бюджету України між Державним та місцевими бюджетами, млн крб.

Доходи і видатки ланок бюджетної системи

і

1975

]

980

 

986

1990

Доходи консолідованого бюджету

18

763,0

24

673,9

35

914,7

45

120,1

Зокрема:

 

 

 

 

 

 

 

 

доходи Державного бюджету

11

653,0

16

092,9

22

747,7

24

749,5

у % до консолідованого бюджету

 

62,11

 

65,22

 

63,34

 

54,58

доходи місцевих бюджетів

7

110,0

8

581,0

13

167,0

20

370,6

у % до консолідованого бюджету

 

37,87

 

34,72

 

31,83

 

45,37

Видатки консолідованого бюджету

18

335,7

24

224,1

35

612,7

43

776,4

Зокрема:

 

 

 

 

 

 

 

 

видатки Державного бюджету

11

397,7

15

814,1

24

278,7

23

916,0

у % до консолідованого бюджету

 

62,13

 

65,28

 

68,17

 

54,63

видатки місцевих бюджетів

6

944,0

8

410,0

11

334,0

19

860,4

у % до консолідованого бюджету

 

37,89

 

34,78

 

36,66

 

45,15

У Радянському Союзі вже у 1989 р. існував державний борг: консолідований дохід України — 34,9 % ВВП, у тому числі в бюджет України — 26,1 % ВВП. Видатки бюджету України (включаючи витрати, що фінансувалися з колишнього союзного бюджету) становили 38,6 % ВВП, у тому числі з бюджету України — 25,7 % ВВП2.

Грошово-кредитна система. За часів Радянського Союзу кілька разів проводились грошові реформи. Найбільш суттєві з них — 1922— 1924 рр., 1947 р. та 1961 р. Реформа 1922—1924 рр. полягала в тому, що згідно з законом від 11 жовтня 1922 р. були випущені в обіг десятикарбованцеві банкноти — червінці, які прирівнювались до старої десятикарбованцевої золотої монети. Випуск червінців не передбачав покриття бюджетного дефіциту, а призначався лише для забезпечення господарських потреб. Протягом 1923 р. і першого

кварталу 1934 р. в обігу перебували також і старі знаки, купівельна спроможність яких знижувалась, і вони в 1924 р. були повністю вилучені з обігу. Крім червінців, були випущені так звані казначейські білети номіналом 1, 2, 5 крб. Ця реформа була базою для відновлення зруйнованого війною та політикою воєнного комунізму господарства.

З метою скорочення грошової маси, випущеної під час війни, в 1947 р. була також проведена конфіскаційна грошова реформа. Старі гроші, що перебували в обігу, обмінювались на нові у співвідношенні 1:10. Вклади в ощадних касах розміром до 3 тис. крб. переоцінювались 1:1, від 3 до 10 тис. крб. — 3:2, а понад 10 тис. крб. — зменшувались наполовину. Облігації державних позик замінювались на облігації конверсійної 2 % позики 1948 р. у співвідношенні 3:1. Кошти колгоспів і кооперативних організацій обмінювались як 5:4.

31 березня 1950 р. було підвищено курс карбованця відносно іноземних валют, переведено його на власну золоту базу.

У 1961 р. проведено реформу, що змінила масштаб цін. Це означало відповідне зменшення всіх цін, зарплати з одночасною заміною старих грошей на нові у співвідношенні 10:1. З 1 січня 1961 р. установлювався золотий вміст карбованця 0,987 412 г щирого золота (ціна 1 г золота дорівнювала 1 крб.). Долар став оцінюватись у 90 коп. замість 4 крб.1

Розглянемо кредитні відносини. У 1958 р. було припинено випуск державних позик, що реалізувалися за підпискою серед населення і тривалий час були важливим джерелом доходів бюджету. Кредитні відносини в Україні повністю контролювались Москвою. Ще у 1955 р. було створено Українську контору Державного банку СРСР та республіканські контори Промбанку, Сільгоспбанку та Торг-банку. У 1957—1959 рр. проведено реорганізацію банківської системи з ліквідацією Торгбанку і Сільгоспбанку і передачею їх функцій Держбанку і Промбанку. До кредитної системи належали Зовніш-торгбанк СРСР і державні ощадні каси (їх налічувалось у 1990 р. 14,8 тис), обсяги кредитувань зросли у 1951—1960 рр. у 3 рази, 1961— 1985 рр. — у 10 разів. У 1987 р. відбулася чергова й остання перебудова банківської системи СРСР. Було створено п'ять нових банків — Зовнішекономбанк, Промбудбанк, Агропромбанк, Житлосоцбанк, Ощадбанк.

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика