andrey

Путь к Файлу: /Cоциальная работа / лекции-Социальная работа.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   2
Пользователь:   andrey
Добавлен:   15.11.2014
Размер:   1.0 МБ
СКАЧАТЬ

Література для самостійної роботи за тематичними розділами лекційного курсу

 

Лекція № 1

Тема: СОЦІАЛЬНА РОБОТА ЯК вид суспільної діяльності та наукова галузь

 

Питання:

1. Теорія соціальної роботи – соціономія.

2. Сутність поняття “соціальна робота”.

3. Основні категорії соціальної роботи. Об’єкти і суб’єкти соціальної роботи.

4. Функції та принципи соціальної роботи.

5. Соціальна робота як наукова галузь, її зв’язок з іншими галузями.

6. Підготовка соціальних працівників в Україні.

 

&  Література

1. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання)/ А.Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола. За заг. ред. А.Й. Капської. – К., 2002. – 164 с.

2. Актуальні проблеми теорії і практики соціальної роботи на межі тисячоліть: Монографія – К.: УДЦССМ, 2001. – 344 с. // Соціальна робота. Книга 1.          /К/

3. Бурая Н.П. Соціальна робота. – Куп’яньк: Куп’янська міська друкарня, 1996. – 102 с.          /К/

4. Громадська думка: дослідження аналіз, висновки. – К.: ДЦССМ, 2002. – 236 с.          /К/

5. Гуслякова Л.Г., Холостова Е.Й. Основы теории социальной работы. – М.: Изд-во СТИ. – 1997. – 187 с.

6. Коваль Л.І., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка./ Соціальна робота: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: ІЗМН, 1997. – 390 с.          /К/

7. Малько А. Методологічні зв’язки соціальної педагогіки та соціальної роботи в інформаційному суспільстві // Соціальна педагогіка: теорія та практика, 2005. – №1. – С. 17-22.          /К/

8. Мережа центрів соціальних служб для молоді: Інформаційний довідник. – К.: ДЦССМ, 2003. – 84 с.

9. Мигович І.І. Соціальна робота /Вступ до спеціальності. – Ужгород: Патент, 1997. – 190 с.

10. Основы социальной работы: Учебник /Под ред. П.Д. Павленок. – М.: ИНФРА, 1999. – 368 с.          /К/

11. Приходько М.І., Приходько О.М., Селіверстова Н.І., Турська О.В. Словник-довідник менеджерів освіти, соціальних педагогів та працівників соціально-педагогічних служб, консультацій. – Запоріжжя: «Поліграф», 1999. – 132 с.

12. Российская энциклопедия социальной работы: В 2-х томах. – М.: Изд-во ИСР, 1997. – Т. 2 – С. 77-84.

13. Словарь-справочник по социальной работе /Под ред. Е.И. Холостовой. – М.: Юрист, 1997. – 424 с.

14. Социальная работа/ Под общей редакцией проф. В.И. Курбатова. Серия «Учебники и учебные пособия». – Ростов н/Д: «Феникс». 2000. – 576 с.  /К/

15. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Марченко та ін. За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 256 с.          /М/

16. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. – К.: ДЦССМ, 2002. – 536 с. // Соціальна робота. Книга 4.          /К/

17. Соціальна робота: Навчальний посібник // Соціальна робота. Книга. 2. – К.: ДЦССМ, 2002 – 440 с.          /К/

 

Теми рефератів для самостійної роботи

1. Теорія соціальної роботи: минуле й сучасність.

2. Волонтерський рух в Україні: минуле й сучасність.

3. Волонтерський рух у Харкові: минуле й сучасність.

 

 

1. Теорія соціальної роботи – соціономія

Однією з основних категорій соціальної роботи є соціальна проблема, яка являє собою усвідомлену суб’єктами діяльності невідповідність між метою й результатом, що виникає у разі відсутності або нестачі у суб’єкта діяльності засобів для досягнення мети та призводить до незадовільнення його соціальних потреб.

Залежно від рівня, на якому виникають соціальні проблеми, їх можна розділити на:

– глобальні (на рівні людства в цілому);

– локальні (на рівні груп особистостей);

– індивідні (на рівні окремих індивідів).

Соціальна робота має справи на двох останніх рівнях. Оскільки ці проблеми виникають у повсякденному житті людей, їх називають також людськими або повсякденними.

В.І. Курбатов наводить такі типові проблеми соціальної роботи (с. 72):

1) охорони здоров’я;

2) гуманізації суспільних відносин;

3) сучасної сім’ї;

4) захисту материнства;

5) захисту дитинства;

6) дітей-сиріт;

7) неповнолітніх;

8) молоді;

9) жінок;

10) працездатних пенсіонерів;

11) інвалідів;

12) хворих людей;

13) засуджених до позбавлення волі;

14) колишніх засуджених;

15) бродяг;

16) мігрантів;

17) біженців;

18) нормалізації міжетнічних відносин;

19) безробітних;

20) людей похилого віку;

21) поодиноких громадян;

22) людей з соціальною патологією.

Розв’язання будь-якої проблеми передбачає встановлення причин, що призвели до її виникнення, а також пошук засобів для їх подолання. Якщо людина не може самостійно розв’язати власні проблеми, то вона звертається по допомогу, яку може надати соціальний працівник.

Соціальна робота як професійна галузь з’явилась на основі благодійницької діяльності, що велася на допомогу тим, хто її потребує. Сучасна соціальна робота як професія інтегрує в собі особливості педагогічної, психологічної, медичної, юридичної діяльності, що склалася на перехресті різних дисциплін і є галуззю застосування результатів міждисциплінарних досліджень психологів, медиків, соціологів, юристів, педагогів, філософів та представників інших галузей знань, що досліджують різні аспекти допомоги тим,хто її потребує. Знання, що стосуються сутності, структури, а також цілей та засобів соціальної роботи утворюють фундамент науки – теорії соціальної роботи або соціономії. Отже, предметом соціономії є професійна допомога тим, хто її потребує; або соціономія є наукою про людські проблеми й технології їхнього розв’язання.

Масштаби соціальної роботи, наприклад, у США, красномовно розкривають такі цифри:

– з 1960 по 1982 рр. витрати на соціальні програми зросли з 23,5 до 592,5 млрд., або з 0,3 до 18,7% внутрішнього національного продукту;

– більше 400 університетів і коледжів США пропонують навчальні програми з соціальної роботи.

Зарубіжний досвід показує, що потреба у комплексній соціальній роботі особливо зростає у кризові періоди, коли погіршується доля мільйонів людей. Саме таке становище склалося у нашій країні в 90-х роках  і продовжує залишатися стабільно-негативним. Криза в Україні має, за свідченням аналітиків, системний затяжний характер (книга 2, с. 10-11). Про це свідчать цифри динаміки падіння внутрішнього валового продукту:

1990 р. – 4%;

1991 р. – 8,7%

1992 р. – 9,9%;

1993 р. – 14,2%;

1994 р. – 28%;

1995 р. – 11,8%;

1996 р. – 10%.

За висновками вчених, масштаби кризи в Україні перевищили рівень у США 30-х років або латиноамериканських країн 80-х років. За даними на 2002 р. (книга 2, с. 11) в Україні більше ніж 80% населення проживає за межею бідності, а для структурної перебудови народного господарства потрібно до 20  років і 130 млрд. дол. США. А, згідно оцінок розробника моделей економіки східноєвропейських країн Дж. Сакса, така перебудова займає 40-120 років.

Дослідники вважають, що межа реального коефіцієнта співвідношення доходів (10% найзабезпеченішого і 10% найбіднішого населення), після якого суспільство не може вважатися соціально стабільним, дорівнює 10:1. В Україні на 2002 рік він – 50:1.

За даними експертів служби “Соціс Геллан”, на які посилається інститут стратегічних досліджень НАН України, сукупний капітал 0,001% населення України дорівнює половині валового внутрішнього продукту 1995 р. (кн. 2, с. 11).

Такий розрив у доходах багатих і бідних виник дуже швидко (4-5 років), тому український соціум не міг пристосуватись до такої поляризації (бо наші громадяни не мають досвіду життя серед масового криміналізму, звикли до більш рівномірного розподілу суспільного продукту, розраховують, як раніше, більше не на себе, а на соціальну підтримку держави). Тому одним із дієвих інструментів реалізації державної соціальної політики, забезпечення суспільної стабілізації і безпеки є соціальна робота. Тому українські дослідники визначають соціальну роботу (книга 2, с. 12) як “...раціональний альтруїзм культурно компетентних громадян стосовно неадаптованих членів суспільства через організацію їхньої соціальної праці”.

У наш час соціономія є зрілою галуззю знань, що має певні завдання:

1) розробка ефективних методів розпізнавання соціальних проблем;

2) розробка моделей гуманізованого соціального середовища, а також способів їх практичного здійснення;

3) розробка процедур експертних соціальних оцінок;

4) аналіз існуючих форм і методів соціальної роботи;

5) створення технології розв’язання соціальних проблем;

6) проектування організаційних структур соціальної роботи.

Соціономія є прикладною наукою, оскільки результати, що вона одержує, використовують для розв’язання практичних завдань, пов’язаних з подоланням проблем людей у суспільстві. Отже, соціономія належить до гуманітарних наук і тісно пов’язана з соціологією, психологією, медициною, педагогікою, правознавством тощо, які відіграли важливу роль у формування її понятійного апарата.

Метою соціальної роботи як галузі практичної діяльності є:

1) сприяння інтеграції суспільного цілого;

2) сприяння адаптації людей в мінливому світі.


Завдання соціальної роботи (Курбатов, с. 77):

1) максимально розвивати індивідуальні здібності й морально-вольові якості клієнтів, спонукати їх до самостійних дій та прийняття особистої відповідальності за все, що трапляється в їхньому житті;

2) сприяти досягненню взаєморозуміння між клієнтом та соціальним середовищем, в якому він існує;

3) випрацьовувати основні положення й принципи соціальної політики, домагатися їх законодавчого прийняття на усіх рівнях й виконавчого їх здійснення;

4) проводити роботу з профілактики та попередження соціально небажаних явищ;

5) організовувати наукові дослідження, конференції та семінари з проблем соціальної роботи, видавати наукову та методичну літературу для працівників та студентів;

6) сприяти розповсюдженню інформації про права та пільги окремих категорій громадян, обов’язки та можливості соціальних служб, забезпечувати консультації з юридичних, правових аспектів соціальної політики.

 

2. Сутність поняття “соціальна робота”

Як засвідчують українські дослідники, соціальна робота відрізняється від філантропії, благо чинності, меценатства та подібних видів діяльності своєю орієнтацією не лише на допомогу людині в розв’язанні її проблем, але й на розвиток у неї техніки подолання труднощів, навичок самоорганізації (кн. 2, с. 9).

Прослідкуємо ґенезу ідей соціальної допомоги.

Поняття “соціальна робота” увійшло в соціально-гуманітарну літературу наприкінці ХІХ ст. як відповідь на соціальну потребу суспільства у відображенні практичної діяльності людей, які надавали допомогу бідним:

· започаткування у 90-х роках ХІХ ст. у Великобританії лекційної роботи з роз’яснення та поширення знань щодо проведення благодійної діяльності;

· відкриття у 1899 р. першого Інституту підготовки соціальних працівників у Амстердамі;

· вихід у США першого методичного керівництва з соціальної роботи – книги М. Річмонд “Дружній візит до бідняків: керівництво для тих, хто працює у благодійних організаціях”

На сучасному етапі розвитку науки, поняття “соціальна робота” розглядається у трьох аспектах:

– як практична професійна діяльність з надання допомоги та підтримки людей, які опинились у скрутній ситуації;

– як навчальна дисципліна з професійної підготовки фахівців з соціальної допомоги та підтримки населення;

– як галузь наукових знань, яка ґрунтується на сукупності концентрацій і теорій, досліджує принципи та закономірності, моделі та методи соціальної роботи, має свій об’єкт і предмет дослідження, систему наукових понять і категорій, сукупність методів дослідження.

Соціальна робота – молода наука, тому більшість проблем знаходяться у стадії опрацювання, уточнення категоріального апарату. Сказане стосується, зокрема, і розуміння базового поняття соціальної роботи як виду практичної діяльності.

Порівняльний аналіз визначень поняття “соціальна робота”, які зустрічаються у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, дозволяє виділити певні теоретичні угрупування:

1) представники цього угрупування впевнені, що метою соціальної роботи є оптимізація здійснення суб’єктивної ролі людей у всіх сферах життя суспільства (Социальная работа. Под ред. Курбатова), за допомогою організації обставин в оптимальну систему, що забезпечує суспільству необхідний виховний ефект (А.Г. Коваль, І.А. Звєрєва, С.Р. Хлєбік, Г.В. Осіпов тощо;

2) соціальна робота – це “інститут допомоги в тій чи іншій сфері” (Фірсов М.В., Кравченко А.І.), включаючи і взаємодопомогу;

3) соціальна робота – це професійна діяльність (з надання допомоги індивідам, групам і спільнотам, посилення чи відродження їх здатності до соціального функціонування та створення сприятливих умов для досягнення цих цілей), отже спрямована на активізацію власних зусиль у скрутних життєвих ситуаціях, на самодопомогу (Холостова Є.Г., Колков В.В.).

Отже, під соціальною роботою будемо розуміти професійну діяльність соціальних інституцій, державних і недержавних організацій, груп і окремих індивідів з надання допомоги у здійсненні успішної соціалізації особам чи групам людей у випадках, коли за відсутності належних умов у суспільстві або особистих вад їх соціалізація утруднюється, призупиняється або набуває зворотного напряму (де соціалізація).

 

3. Основні категорії соціальної роботи. Об’єкти і суб’єкти соціальної роботи

Об’єкт соціальної роботи – усі ті, хто потребує допомоги, незалежно від її характеру та специфіки (не пацієнт, не потерпілий, а клієнт – суб’єкт). Категорії об’єктів соціальної роботи за особливістю надання послуг: 1) соціально незахищені групи; 2) маргінальні групи; 3) девіантні групи. За масштабністю роботи: 1) індивід; 2) група; 3) спільнота.

Суб’єкт соціальної роботи – ті, хто надає соціальну допомогу (соціальні працівники).

Соціальні послуги – ті чи інші різновиди соціальної допомоги від соціального працівника клієнту.

Соціальні інституції – різні державні та недержавні підрозділи, організації, що надають соціальні послуги населенню.

 


Характеристика соціальних інституцій в Україні

 

Критерій класифікації

Соціальні інституції

Рівень діяльності, її масштаби

1) міжнародні організації (Міжнародна організація праці, Дитячий фонд ООН);

2) загальнодержавні організації (Міністерство праці та соціальної політики, Державний центр соціальної служби для молоді);

3) регіональні організації (територіальний центр соціальної допомоги, районний відділ зайнятості населення)

Організаційний рівень діяльності соціальних інституцій

1 рівень: створення політики та планування, окреслення рамок, в яких існують служби (Верховна Рада та місцеві ради, Адміністрація Президента, Кабінет Міністрів);

2 рівень: забезпечення всебічності та широкого територіального охоплення механізмів для організації та формування служб (міністерства та відомства);

3 рівень: утворення системи, управління цією системою, опрацювання кола проблем (Державний центр зайнятості населення, Державний центр соціальних служб для молоді);

4 рівень: розв’язання проблеми як окремої ситуації (професіонали працюють з клієнтами в установах і службах);

5 рівень: розв’язання проблеми як вимоги (інформаційні, консультативні служби, відділи, що визначають суть проблеми та спрямовують клієнтів до відповідних спеціалістів)

Відомча підпорядкованість соціальних служб та інституцій

1. Міністерство праці та соціальної політики:

1) Державна служба зайнятості (мережа центрів)

2) Мережа обласний і міських управлінь і районних відділів соціального захисту

3) Територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян:

– відділення соціальної допомоги;

– дитячі будинки-інтернати;

– будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів;

– спеціальні будинки-інтернати;

– психоневрологічні інтернати;

– пансіонати для ветеранів;

– протезно-ортопедичні заводи;

– заклади спеціальної освіти.

 

2. Міністерство охорони здоров’я:

1) Заклади охорони здоров’я (лікарні та амбулаторно-поліклінічні заклади; станції швидкої допомоги; санаторно-курортні, аптечні, санітарно-профілактичні заклади)

2) Вищі та середні спеціальні медичні заклади освіти

 

3. Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму:

Український державний центр соціальних служб для молоді (УДЦССМ), обласні, міські та районні центри соціальний служб для молоді

 

4. Міністерство освіти і науки:

1) Дошкільні заклади

2) Середні заклади освіти

3) Дитячі оздоровчі табори

4) Школи-інтернати для дітей-сиріт

5) Спеціалізовані школи-інтернати (для дітей з різними видами захворювань та дітей, які мають складності в навчанні)

6) Професійно-технічні заклади освіти

7) Вищі заклади освіти різних рівнів акредитації

 

5. Міністерство внутрішніх справ:

1) Виховно-трудові колонії

2) Спеціалізовані приймальники-розподільники для неповнолітніх

 

6. Міністерство з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

 

Теорія соціальної роботи – наука про закономірності й принципи функціонування й розвитку певних соціальних процесів, їх динаміки під впливом психолого-педагогічних, управлінських факторів з захистом громадських прав та свобод особистості в суспільстві.

Соціальний захист – система заходів, що здійснює суспільство й різні структури, з забезпечення гарантованих мінімально-достатніх умов життя, підтримки життєзабезпечення й діяльного існування людини.

Соціальна підтримка – спеціальні міри, що спрямовано на підтримку умов, достатніх для існування “слабких” соціальних груп, окремих сімей, особистостей, що зазнають потребу в процесі власної життєдіяльності й діяльного існування.

Соціальна допомога – це система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки та послуг, що надаються окремим особам чи групам населення соціальною службою для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу й повноцінної життєдіяльності, адаптації у суспільстві.

Соціальна політика – це певна орієнтація держави та система заходів з оптимізації соціального розвитку суспільства, відносин між соціальними та іншими групами, створенню тих або інших умов для задоволення життєвих потреб людей.

Соціальна реабілітація – процес відновлення основних соціальних функцій особистості, суспільного інституту, соціальної групи, їх соціальної ролі як суб’єкта основних сфер життя суспільства.

Соціальні гарантії – система заходів, нормативних документів та умов, що спрямовано на задовільнення певного набору благ і послуг, потреб підтримання життєзабезпечення та діяльного існування людей.

Соціальне управління – один з видів управління в суспільстві, функції якого полягають у регулюванні соціального положення усіх, хто бере участь у суспільному житті, в забезпеченні їхнього розвитку як суб’єктів суспільних відносин.

Соціальний працівник (соціоном) – 1) це спеціаліст у галузі соціальної роботи; 2) це професія, спеціальність, сукупність спеціальностей у галузі соціальної роботи.

 

4. Функці та принципиї соціальної роботи

Гносеологічна (теоретико-пізнавальна) функція соціальної роботи полягає в тому, що вона дає нові знання про суспільне життя і процеси в ньому (проникнення соціальної роботи в механізми адаптації, ресоціалізації, конфліктів на різних рівнях тощо).

Організаційно-виховна функція соціальної роботи означає вплив гуманного ставлення до людини (створення умов для гідного життя людини у суспільстві через створення центрів соціальних служб, розширення послуг, зв’язки державних і недержавних організацій тощо).

Регулятивно-профілактична функція соціальної роботи пов’язана з тим, що соціальна робота передбачає і приводить у дію правові, психологічні й інші механізми попередження й подолання негативних явищ, орієнтує поведінку особи в суспільстві (розслаблює емоційну напругу у суспільстві, інтенсифікує взаємодію між людьми, сприяє самоконтролю, формує нові соціальні ролі в клієнтів).

Інформаційно-комунікативна функція соціальної роботи полягає в тому, що соціальна робота виявляє, збирає, узагальнює і доводить до суб’єктів відомості про тих, хто потребує допомоги, втручання соціальних служб, створює банки даних про сім’ї й окремих осіб, яким необхідний соціальний патронаж, крім того, в засобах масової комунікації надають рекламу соціальних послуг, пропагують ідеї соціальної допомоги і захисту населення, зміцнення підтримки сім’ї, виховання дітей, розвитку гуманних народних традицій.

Соціоінтеграційна функція соціальної роботи в тому, що вона об’єднує різні галузі знань для розв’язання комплексних проблем соціальної сфери.

Аналітико-прогностична функція соціальної роботи виявляється через вивчення нею тенденцій соціальної напруги в суспільстві, демографічної ситуації, причин неблагополуччя, стану та якості соціальної допомоги й захисту на різних рівнях, а також передбачення процесів соціального розвитку країни, регіонів, громад та участь у формування певних програм, планів, заходів.

Запропонована диференціація функцій умовна, бо всі вони тісно пов’язані і взаємодіють, доповнюють і розвивають одна одну.

Дослідники пропонують різноманіття класифікацій принципів соціальної роботи, де виділяють певні групи принципів. Так В.І. Курбатов (с. 94-95) визначає 6 груп:

1) загально філософські (детермінізу, відображення, розвитку);

2) загальні принципи соціальних (суспільних) наук (історизму соціальної обумовленості, соціальної значущості, гносеологічного підходу, єдності свідомості та діяльності);

3) соціально-політичні (єдність державного підходу у сполученні з регіональними особливостями соціальної роботи, демократизму змісту і методів соціальної роботи);

4) організаційні (контролю й перевірки виконання, єдності прав та обов’язків, повноважень та відповідальності, функціональної визначеності);

5) психолого-педагогічні (індивідуальний підхід, цілеспрямованість, адресність соціальної роботи);

6) специфічні (гуманізму, альтруїзму, універсальності, охорони соціальних прав, клієнтоцентризму, соціального реагування, опори на власні сили, максимізації соціальних ресурсів, толерантності).

 


5. Соціальна робота як наукова галузь, її зв’язок з іншими галузями

Зв’язок соціальної педагогіки і соціальної роботи з іншими науками

лекции-Социальная работа

Пс – Психологія:

1)       соціальна психологія;

2)       вікова психологія;

3)       психологія спілкування;

4)       психологія девіантної поведінки;

5)       психологія сім’ї;

6)       етнопсихологія

 

Д1 – демографія;

Д2 – дефектологія

Ф – філософія

Эт – етика

С – соціологія

М – медицина

 
 

 


6. Підготовка соціальних працівників в Україні

Підготовка спеціалістів фаху “соціальний працівник” здійснюється в Україні на трьох рівнях:

– базовому;

– середньому;

– вищому.

У ліцеях і коледжах готують соціальних асистентів (помічників) і молодших спеціалістів; в інститутах – бакалаврів, в університетах – менеджерів і магістрів соціальної роботи та соціальної політики; у вузах педагогічного профілю переважно соціальних педагогів; у вузах юридичного профілю – правознавців і соціальних працівників.

Перепідготовка фахівців системи соціального захисту на базі Харківської філії Академії державного управління. Загалом майже у 30 ВНЗ України організовано вивчення соціальної роботи і соціальної педагогіки.

Перспектива – домогтися такої кількості соціальних працівників різних рівнів, яка відповідала б кількості педагогів і перевищувала – лікарів (с.43).

Наближає цю мету міжнародна допомога:

– Програма Євросоюзу “ТАСІС” підтримує підготовку фахівців з  соціальної роботи у КМА, Ужгородському університеті, Чернігівському юридичному коледжі;

– проект “Соціальний захист в Україні” – навчання та підвищення кваліфікації працівників соціальної роботи у Житомирській та Харківській області;

– проведення семінарів для соціальних педагогів і соціальний працівників в Києві, Донецьку, Тернополі за підтримки Християнського дитячого фонду ЮНІСЕФ, Міжнародної федерації соціальних працівників;

– випуск журналів “Соціальна політика і соціальна робота”, “Практична психологія та соціальна робота” тощо.


Лекція № 2

Тема: Типологізація теорій соціальної роботи

 

Питання:

1. Загальна характеристика підходів до типологізації теорій соціальної роботи.

2. Теорії соціальної роботи – від позитивізму до постмодернізму:

а) типологізація за критерієм історичної послідовності;

б) типологізація за об’єктним критерієм: індивідуальні, групові та ком’юніті-теорії;

в) типологізація за критерієм методологічної опори на теорії інших наук: психолого-орієнтовані, соціолого-орієнтовані, комплексні.

3. Адаптивно-соціалізаційна теорія соціальної роботи.

 

&  Література

1. Актуальні проблеми теорії і практики соціальної роботи на межі тисячоліть: Монографія – К.: УДЦССМ, 2001. – 344 с. // Соціальна робота. Книга 1.          /К/

2. Безпалько О. Форми підготовки спеціалістів до соціально-педагогічної роботи в громаді // Соціальна педагогіка: теорія та практика, 2005. – №1. – С. 74-80.          /К/

3. Горшкова О.А. Опит социальной работы за рубежом: Краткий курс лекцій. – М.: Изд-во СТИ. – 1999. – 92 с.

4. Гуслякова Л.Г., Холостова Е.Й. Основы теории социальной работы. – М.: Изд-во СТИ. – 1997. – 187 с.

5. Доброчинність в Україні: минуле, сучасне, майбутнє. Ресурсний центр розвитку громадських організацій «Гурт». – К., 1998. – 54 с.

6. Козлов А.А. Социальная работа за рубежом: состояние, тенденции, перспективы: Сб. науч. очерков. – М.: Флинта, 19998. – 224 с.

7. Основы социальной работы: Учебник /Под ред. П.Д. Павленок. – М.: ИНФРА, 1999. – 368 с.          /К/

8. Пейн М. Сучасна теорія соціальної роботи. – К., 2000. – 456 с.

9. Приходько М.І., Приходько О.М., Селіверстова Н.І., Турська О.В. Словник-довідник менеджерів освіти, соціальних педагогів та працівників соціально-педагогічних служб, консультацій. – Запоріжжя: «Поліграф», 1999. – 132 с.

10. Российская энциклопедия социальной работы: В 2-х томах. – М.: Изд-во ИСР, 1997. – Т. 2 – С. 77-84.

11. Социальная работа/ Под общей редакцией проф. В.И. Курбатова. Серия «Учебники и учебные пособия». – Ростов н/Д: «Феникс». 2000. – 576 с.  /К/

12. Соціальна робота в Україні: Теорія і практика / Науково-методичний журнал. – 2003. № 2.          /К/

13. Соціальна робота в Україні: Теорія і практика / Науково-методичний журнал. – 2003. № 3.          /К/

14. Соціальна робота в Україні: теорія та практика: посібник для підвищення кваліфікації працівників центрів соціальних служб для молоді. – Ч. 3/ За заг. ред.. А.Я. Ходорчук. – К.: ДЦССМ, 2002. – 172 с.

15. Соціальна робота: Навчальний посібник // Соціальна робота. Книга. 2. – К.: ДЦССМ, 2002 – 440 с.          /К/

16. Теорії і методи соціальної роботи: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Т.В. Семигіної, І.І. Миговича. – К.: Академвидав, 2005. – 328 с.          /М/

17. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001 – 432 с.          /К/

18. Холостова Е.И. Становление теории социальной работы. – М.: Изд-во СТИ, 1999. – 57 с.

 

Теми рефератів для самостійної роботи

1. Використання здобутків психоаналізу в теорії соціальної роботи.

2. Використання здобутків школи когнітивної психології в теорії соціальної роботи.

3. Використання здобутків школи гуманістичної психології в теорії соціальної роботи.

 

 

1. Загальна характеристика підходів до типологізації теорій соціальної роботи

На минулій лекції ми визначили, що соціальна робота – це галузь молода, яка знаходиться в процесі становлення, формування власного предметного поля, тому аналіз сучасних теорій соціальної роботи має враховувати такі особливості (тенденції):

1) відбувається усталення теоретичних засад науки (наукових критеріїв, методології, загальновизнаних наукових теорій);

2) розширення та диференціація об’єкта науки, супроводжується появою як нових теорій, так і уточненням концептуального бачення усталих теорій.

В.І. Курбатов визначає 3 підходи до розв’язання соціальних проблем:

1) революційно-перетворюючий (марксистський напрям), метою якого є розв’язання соціальних проблем тільки революційним шляхом, перетворюючи саме суспільство;

2) реформістський – причини соціальних проблем в суспільстві, але вихід – у поступовому його реформування (скандинавські країни);

3) антропологічний – причини соціальних проблем людини – в ній самій (Мері Річмонд), виходячи з американської ідеології індивідуалізму розглядають бідність як хворобу, тобто нездатність індивіда самостійно організувати власне незалежне життя.

В роботах Ричарда Тітмуса та його послідовників визначено типологію моделей соціального забезпечення на Заході:

– партеналістична (США, Японія, інші держави, де сильна позиція католицької церкви);

– карпоративістська (Германія, Австрія, Бельгія, Нідерланди);

– етатицька (скандинавські країни).

Сучасні теорії соціальної роботи співіснують і взаємодіють у науковому просторі, де виділяють два основних підходи: позитивістські – з позицій позитивізму сучасні теорії соціальної роботи групуються за двома критеріями (за ознакою об’єкта соціальної роботи – індивідуальні, групові, общинні; за ознакою близькості до сумісних соціальних наук – психолого-орієнтовані, соціально-орієнтовані, комплексні); постмодерністські – з позицій постмодернізму сучасні теорії можна об’єднати у три групи: рефлективно-терапевтичні; соціалістично-колективістські; індивідуалістично-реформістські.

Характерною особливістю соціальної роботи як галузі знань є те, що вона почала бурхливо розвиватися після визначення соціальної роботи як професії, тобто за наявності нагальної потреби суспільства у науково-теоретичних дослідженнях на новому етапі розвитку суспільства. Отже, практичні дії (досвід) соціальної допомоги соціально осмислювався, узагальнювався та концентрувався навколо основних об’єктів соціальної роботи: індивіда, групи та групової спільноти (ком’юніті). Відповідно до цього виділяють (2, с. 74) такі основні теорії соціальної роботи:

1) теорія індивідуальної соціальної роботи;

2) теорія групової соціальної роботи;

3) теорія общинної соціальної роботи;

4) теорія соціального адміністрування та планування соціальної роботи.

Теорія індивідуальної роботи створювалась у відповідності до завдань, які виникали перед соціальними працівниками щодо з’ясування причин, які призвели того чи іншого індивіда до дезадаптивного стану у суспільстві.

Потрібно було створити таку теорію, яка б з єдиних позицій дозволила пояснити та інтерпретувати різні причинно-наслідкові зв’язки з зовнішнім і внутрішнім світом клієнта. Психоаналіз З.Фрейда надовго визначив один з головних напрямів в розвитку теорії індивідуальної  соціальної роботи, а також становлення науково-теоретичних шкіл соціальної роботи.

На основі використання певної частини необхідних для соціальної практики методологічних основ тієї чи іншої теорії, виробилися певні моделі присвоєння (Фірсов. Введення в теоретичні основи соціальної роботи, с. 142-166):

1) особистісна (в основі лежить та чи інша теорія особистості, що адаптується до соціально-орієнтованих завдань);

2) процесуальна (в основі – теорії процесу та індивідуальної взаємодії);

3) синтетична (об’єднані різні теорії);

4) психологічні теорії (без протиставлення особистісних та діяльнісних);

5) психологічна та соціальна теорії;

6) психологічні, соціологічні, що об’єднані теорією систем;

7) теорії систем, процесів і психологічні.

Індивідуальні теорії соціальної роботи відображають напрям в науці, згідно якому в основі соціальних проблем у суспільстві є людина, в якої власне і сконцентровані детерміновані природою основні причини людських бід і негараздів (2, с. 75).

Обмеженістю такого підходу є неможливість адекватно відобразити складні взаємовідносини в системі “людина – суспільство”, бо не враховує впливу суспільних відносин.

Методи індивідуальної соціальної роботи:

1) ведення випадку (клінічна соціальна робота, менеджмент випадку – адміністративна модель);

2) індивідуальне консультування (соціально-психологічне, телефонне);

3) представництво інтересів клієнта в соціальній роботі, адвокатування або адсвокасі процес захисту прав, реалізації інтересів клієнта тощо (індивідуальне право: юридичне представництво, професійне представництво, громадське представництво, колективне представництво: структурне право, представництво рівних); посередництво;

4) вулична соціальна робота ( робота соціальних працівників в місцях, де потрібна допомога “дітям вулиці”, споживачам ін’єкційних наркотиків, бездомним; уживаються такі терміни “мобільна соціальна робота”, “мобільна соціальна служба”); виділяють 2 напрями: а) “аутріч-робота” – спрямована на залучення представників цільової групи з вулиці до соціального закладу, де їм надають допомогу; б) “детач-робота” – покликана надавати соціальну підтримку безпосередньо на вулиці.

 

Теорія групової соціальної роботи

В основі становлення методів соціальної роботи з групою лежать теоретичні розробки Г. Лебона, І. Кулі, З.Фрейда та ін.

У 30-ті роки ХХ ст. групова соціальна робота почала розвиватися як окремий напрям. Її суть полягає в наданні клієнту допомоги шляхом передавання групового досвіду і використання терапевтичних чинників групи. При цьому в соціальній роботі група розглядається як об’єднання людей, що мають подібні проблеми, які спричиняють їх ізоляцію в суспільстві. Зараз стає дедалі популярнішою.

Тут виділяють такі групи, як (ІІ. с. 76):

1) групи зустрічей;

2) Т-групи (вдосконалення навичок міжособистісного спілкування “тут і тепер”);

3) групи подолання проблем (допомога пережити ситуацію);

4) лікувальні групи (люди з різними психічними розладами);

За способами реалізації мети виокремлюють такі групи (Мигович, 2004):

1) орієнтовані на процес;

2) психотерапевтичні (консультативні; є травматичний досвід);

3) взаємопідтримки, самодопомоги;

4) орієнтовані на дію.

Методи соціальної діяльності: тренінги.

 

Робота в громаді

Об’єднання людей у певні спільноти, громади відповідно до інтересів, настанов, способу життя, готовності до спільних дій.

Соціальна робота в громаді набула поширення у другій половині ХХ ст.

Розрізняють такі типи громад:

1) територіальну громаду (об’єднує людей однієї географічної місцевості);

2) громада за інтересами (об’єднує людей, які мають спільні запити, проблеми, зв’язки, характеристики).

Офіційно в Україні функціонує поняття «територіальна громада» – первинний суб’єкт місцевого самоврядування (мешканці адміністративно-територіальних одиниць – сіл, селищ, міст). Є в Україні й етнічні громади – татарська, єврейська, в’єтнамська, китайська тощо.

Моделі (базові) діяльності соціальних працівників в громаді описав у 70-ті роки ХХ ст. американський науковець Джей Ротман:

1) місцевий розвиток (розвиток населеного пункту);

2) соціальне планування;

3) соціальні дії.

Окрім цього можна виділити такі методи роботи у громаді, як:

4) догляд у громаді (спрямований на наданні можливості людям, які мають проблеми здоров’я, можливості жити незалежно);

5) колективне посередництво (посередництво інтересів осіб, на політичному рівні).

За ознакою близькості до сумісних наук про людину і суспільство виділяють три основних групи теорій:

1) психолого-орієнтовані теорії соціальної роботи;

2) соціолого-орієнтовані теорії соціальної роботи;

3) комплексно-орієнтовані теорії соціальної роботи.

Психолого-орієнтовані теорії об’єднують сукупність теорій, основною ідеєю яких допомага клієнту шляхом оптимізації його власних зусиль, з використання своїх особистісних і соціальних ресурсів для впливу на ситуацію.

Тут виділяють такі теорії і моделі соціальної роботи:

1) психологічна (в основі можливості психоаналізу – З. Фрейд, Е. Еріксон, Ф. Перлз, В. Франкл) – модель соціальної роботи сфокусована на внутрішньому житті індивіда і спирається на психологічний детермінізм (дії особистості передуються її мисленням, а не впливом оточення);

2) біхевіористська – ці теорії загалом ігнорують свідомість, зводячи психіку до різних форм поведінки, сформованої під впливом середовища (стимул – реакція), джерело поведінки – біологічна деривація, історія на учіння, тому соціальні працівники спрямовують власні зусилля на подолання небажаних або підсилення бажаних форм поведінки за допомогою підкріплення і соціального научіння;

3) когнітивна модель соціальної роботи (в основі – когнітивна психологія) – розглядає невротичні й поведінкові проблеми – наслідки помилкового сприйняття, порушень мислення;

4) гуманістична модель соціальної роботи – спрямована на пробудження резервів особистості людини, її сил добра, психічного здоров’я і бажання до самовдосконалення (К. Роджерс), можливості вирішення проблем через розуміння відношення до інших, пошук власного життєвого призначення;

5) екзистенціальна теорія (в основі соціальної роботи – ідея, що при аналізі поведінки клієнта необхідно брати до уваги, як він приймає та інтерпретує свої уявлення про оточуючий його світ, як оцінює свій соціальний статус, тобто уявлення клієнта про оточуючий світ можна скоректувати, змінивши його уявлення про власний соціальний статус);

6) теорія кризового втручання – соціальна робота спрямована на надання допомоги клієнту у кризовому стані.

Соціолого-орієнтовані теорії – концентрують увагу на соціальному контексті допомоги:

– соціальних детермінантах виникнення складних ситуацій;

– соціальних нормах та патологіях;

– соціальному контролі за поведінкою.

Приклади теорій:

а) системна (суспільство – складна соціальна система, допомога клієнту полягає у виявлення факторів оточення клієнта, фіксації впливу на нього інших людей та інших соціальних факторів, «знімаючи» негативні обставини; у 70-ті роки ХХ ст. набула поширення системна модель соціальної роботи – Горвард Голдстейн, Елієн Пінкус, Енн Мінахен):

б) екологічна (модель, зміст якої полягає у використанні активних методів адаптації і соціалізації клієнта задля досягнення ним особистісних змін, рівень яких відповідав би вимогам навколишнього середовища, а також у впливі на соціальне і фізичне середовище, для того, щоб воно більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості). Тут виділяють такі концепції: життєвого стресу, протистояння, ніші ареалу, життєвих навичок. Екологічна модель соціальної роботи передбачає дослідження сім’ї як соціальної системи (складання генограм та екограм);

в) соціально-радикальна теорія концентрує увагу на ідеї допомоги клієнтові у розвитку його соціальної свідомості (її політичної і правової складових), підвищення самоконтролю, особистісної відповідальності, само актуалізації;

Комплексно-орієнтовані теорії об’єднують концептуальні підходи декількох гуманітарних наук (соціології, психології, педагогіки).

Методи (ІІ, с. 78):

а) рольова гра;

б) соціально-педагогічна теорія;

в) когнітивна теорія соціальної роботи (регуляція соціальної поведінки шляхом навчання клієнта «відпрацьовувати» механізм своїх вчинків адекватно соціальним умовам або конкретній ситуації, в якій він  опинився).

 


ПІДСУМКИ:

 

1) Сучасні теорії соціальної роботи співіснують і взаємодіють у науковому просторі, де виділяють два основних підходи

а) позитивістські

б) постмодерністські

з позицій позитивізму сучасні теорії соціальної роботи групуються за двома критеріями

з позицій постмодернізму сучасні теорії можна об’єднати у три групи:

за ознакою об’єкта соціальної роботи (індивідуальні, групові, общинні)

за ознакою близькості до сумісних соціальних наук (психолого-орієнтовані, соціально-орієнтовані, комплексні)

рефлективно-терапевтичні

соціалістично-колективістські

індивідуалістично-реформістські

2) Кожній теорії притаманні свої методи роботи

3) Теорія соціальної роботи в Україні визрівала під впливом російської та західної теорій соціальної роботи, а також на основі власного культурного, соціального, наукового підґрунтя. Вітчизняна теорія соціальної роботи включає: архаїчну, конфесійну, державну, громадсько-державну, соцієтальну, та професійну парадигми діяльності

 

 


Лекція № 3

Тема: Розвиток вітчизняної теорії та практики соціальної роботи

 

Питання:

1. Благодійність як моральне і духовне підґрунтя виникнення теоретичних основ соціальної роботи.

2. Суспільна опіка в Київській Русі: форми та традиції.

3. Релігійні засади виникнення соціальної роботи в Україні.

4. Ідея створення державної системи опіки.

5. Традиції Товариства Червоного Хреста в Україні.

6. Роль громади у наданні соціальної підтримки на селі.

7. Порівняльна характеристика теорій соціальної роботи: парадигми допомоги.

 

&  Література

1. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання)/ А.Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола. За заг. ред. А.Й. Капської. – К., 2002. – 164 с.

2. Актуальні проблеми теорії і практики соціальної роботи на межі тисячоліть: Монографія – К.: УДЦССМ, 2001. – 344 с. // Соціальна робота. Книга 1.          /К/

3. Бурая Н.П. Соціальна робота. – Куп’яньк: Куп’янська міська друкарня, 1996. – 102 с.          /К/

4. Доброчинність в Україні: минуле, сучасне, майбутнє. Ресурсний центр розвитку громадських організацій «Гурт». – К., 1998. – 54 с.

5. Канадсько-український проект «Реформування соціальних служб». – 1999-2003.

6. Коваль Л.І., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка./ Соціальна робота: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: ІЗМН, 1997. – 390 с.          /К/

7. Козир М.К., Шость Н.В. Соціальний захист громадян, постраждалих від чорнобильської катастрофи (методичний посібник). – Харків, 1997.

8. Лукашевич А.П., Мигович І.І., Пінчук І.М. Соціальна робота в Україні: теоретико-методичні засади. – К.: МАУП, 2001. – 126 с.

9. Мигович І.І. Соціальна робота /Вступ до спеціальності. – Ужгород: Патент, 1997. – 190 с.

10. Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект). – К.: Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичного менеджменту, 2001. – 242 с.

11. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Марченко та ін. За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 256 с.          /М/

12. Соціальна робота в Україні: Теорія і практика / Науково-методичний журнал. – 2003. № 2.          /К/

13. Соціальна робота в Україні: Теорія і практика / Науково-методичний журнал. – 2003. № 3.          /К/

14. Соціальна робота в Україні: теорія та практика: посібник для підвищення кваліфікації працівників центрів соціальних служб для молоді. – Ч. 3/ За заг. ред.. А.Я. Ходорчук. – К.: ДЦССМ, 2002. – 172 с.

15. Соціальна робота: Навчальний посібник // Соціальна робота. Книга. 2. – К.: ДЦССМ, 2002 – 440 с.          /К/

 

Теми рефератів для самостійної роботи

1. Розвиток соціальної роботи за часів Київської Русі.

2. Розвиток традицій соціальної допомоги в Запорізькій Січі.

3. Сучасні тенденції розвитку соціальної роботи в Україні.

4. Благодійна діяльність Товариства Червоного Хреста.

5. Сільська громада як суб’єкт соціально-педагогічної допомоги.

 

 

1. Благодійність як моральне і духовне підґрунтя виникнення теоретичних основ соціальної роботи

На минулій лекції ми роздивилися й визначили основні групи різних соціальних теорій. Слід зазначити, що теорія будь-якої науки вбирає в себе, з одного боку, – тенденції розвитку науки, що визначились у світовому науковому просторі, а з іншого – тенденції та закономірності, які виникають у конкретному географічному, соціально-економічному, науковому просторі певної країни. Тому метою нашої лекції буде визначення соціально-економічних, моральних, духовних, політичних передумов виникнення соціальної роботи в Україні.

Однією з сучасних тенденцій у системі соціального захисту населення є відродження й розвиток благодійної діяльності.

Благодійність – це вияв цілеспрямованої уваги до людей, які з різних причин не можуть власними силами забезпечити собі хоча б мінімальні умови існування (на відповідному загальному рівні цивілізованості суспільства), наданням їм посильної допомоги в збереженні й організації своєї життєдіяльності, підтримання їх матеріально і духовно. Це соціальне явище має у нашій країні свою історію, традиції й особливості.

Чисельні факти виявлення нашими далекими предками співчуття, співпереживання, готовності відгукнутися на чужу біду, прийти на допомогу, відомі ще за часі слов’ян. Письмові згадки західних мандрівників свідчать про гостинність, милість, турботу про співвітчизників наших предків. Це у 911 та 945 роках князі Олег та Ігор уклали з греками ряд спільних договорів «Про порятунок полонених».

На формування таких характерних для слов’янської душі рис особистості як людинолюбство, незлостивість, відкритість, доброзичливість, спів страждання, на думку В.О. Ключевського мали вплив особливі географічні та природні умови (безкрайність рівнинних і лісостепових просторів, помірний клімат), а також завдяки діяльності просвітників Кирила та Мефодія, які в 898 році створили єдину книжково-письмову мову.

М.В. Фірсов виділяє (с. 56-57) логічний ряд парадигм допомоги, які виникли в процесі розвитку нашого суспільства:

– архаїчна;

– конфесійна;

– державна;

– громадсько-державна,

– соцієтальна;

– професійна.

Розглянемо сутність кожної з них з метою визначення таких основних характеристик кожної: доктрина допомоги, організаційні форми, суб’єкти допомоги, об’єкти допомоги.

 

2. Суспільна опіка в Київській Русі: форми та традиції

Християнство відіграло позитивну роль в історичному розвитку нашої держави, в чому числі у піднесенні благодійності. Таку ж місію виконують й інші релігії щодо гуманістичного ставлення до бідних, нужденних.

Ось окремі християнські звернення, які закликають турбуватися людей про ближнього, бути милосердним:

“Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть”;

“Хто просить у тебе, то дай, а хто хоче позичити в тебе – не відвертайся від нього”;

“Продай добра свої та убогим роздай”;

“Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з тими, хто плаче”.

Загальновідома благодійна діяльність князя Володимира:

– він. за свідченням літопису, велів “усякому старцеві й убогому приходити на княжий двір, брати їжу й питво, і гроші з казни”;

– тим, хто не міг добратися, князь повелів розвозити хліб, м’ясо, рибу, овочі, мед, квас;

– видав Устав (закон) в 996 році, в якому доручив духовенству і церковним установам опікування і нагляд за лікарнями, лазнями, притулками для одиноких тощо, та встановив для благодійних закладів “десятину”;

– заснував: училище для навчання убогих людей; богодельні; будинок для паломників; запровадження народних свят з роздаванням убогим, сиротам, вдовам, мандрівникам великої милостині.

Князь Ярослав Володимирович заснував сирітське училище, де опікував 300 юнаків.

За часів правління князів Ізяслава та Всеволода Ярославовичів Єпископ Переяславський Єфрем будував для бідних і сиріт лікарні, встановив безкоштовний догляд за ними та лікування.

Особливою турботою про бідних і нужденних відзначився Володимир Мономах, який склав “Духовну” (Заповітну) своїм дітям.

 

3. Релігійні засади виникнення соціальної роботи в Україні

Під патронатом ченців Агапіта й Аліпія у Києві діяли шпиталі для немічних.

Вищезазначені тенденції соціальної опіки в Київській Русі було перервано татаро-монгольським нашестям, коли на перший план в об’єднанні та збереженні духовних сил народу виходить православна церква.

Отже на шляху відродження держави з питання соціальної опіки можна відзначити два напрями (І, с. 22):

1) продовження традицій великих князів на прикладі особистого благодіяння;

2) посилення організованого начала державної підтримки соціально вразливих верств населення при збереженні й заохоченні благодійницької діяльності церкви.

Ще однією формою суспільної оцінки є українські братства – православні громадянські об’єднання, при яких створювалися лікарні та інші благочинні заклади (шпиталі, школи).

Українські князі Острозький, Вишневецький, гетьмани сагайдачний, Хмельницький, Мазепа теж намагалися допомагати знедоленим.

Ще одним своєрідним осередком, де панувала соціальна рівність, була Запорізька Січ. тут, на думку Д.І. Яворницького (Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. у 3-х томах, Т. 1. К., 1990, – С. 150-188), “пануюче начало рівності проходило скрізь”, та цінувалися лише “особисті достоїнства – хоробрість, досвід, роздум, кмітливість, а також була розповсюджена турбота про козаків, гостинність до прибулих тощо”. Розповсюдженими були благодійні заклади для поранених і старих воїнів Запорізької вільної республіки.

 

4. Ідея створення державної системи соціальної опіки

В середині XVII ст. до Росії приєдналася більша частина України.

Ідея розгортання державної системи громадської опіки почала реалізуватися за царя Федора Олексійовича, який 1682 р. наказав споруджувати шпиталі (богодільні), щоб “надалі на вулицях волоцюг і лежачих жебраків не було”. Здорових же цар велів примусити “хліб свій заживати працею чи якимось ремеслом на загальнонародну користь”, бо всіляке неробство веде до злих справ і злодійства (І, с. 24).

Петро І, щоб викоренити псевдо жебрацтво, заборонив (погрозою штрафу до 5 крб.) подавати милостиню безпосередньо тим, хто її просить. Радив благодійникам робити це в шпиталях та інших подібних місцях. Організація спеціальних місць доручалася Священному синоду і державним адміністраціям (Камерам Контори, Головному магістрату, воєводам), які мали приступити до облаштування лікарень, богаділень, сирітських притулків, будинків для опіки незаконнонароджених немовлят...; для людей, що марно вештаються”.

Далі даний напрям державної опіки було продовжено Катериною ІІ, яка 1 вересня 1763 року видала Маніфест про заснування Виховних будинків для сиріт. В 1775 р. нею було встановлено державну систему опіки “для всіх цивільних прошарків”, яка мала включати народні школи, сирітські будинки, аптеки, шпиталі, будинки для невиліковних хвороб, для божевільних, виправлення аморальних тощо. на це виділялися державні та жертвенні кошти (благодійні). У 1764 р. Катерина ІІ заснувала “Товариство виховання благородних дівиць”, будинки опіки, пологові відділення для незаможних жінок, школи.

Мережа подібних закладів у 1854 році об’єдналася у “Відомство імператриці Марії”. Опікунство бідних мало свої відділення в Києві та інших містах України.

 

5. Традиції Товариства Червоного Хреста в Україні

Створення Товариства Червоного Хреста мало велике значення як спеціальної організації з надання допомоги пораненим на полі бою. тут відзначилися: П. Загорський (який сам надавав допомогу полоненим та цивільному населенню), М. Пірогов (який уперше сформував загони сестер милосердя по догляду за пораненими й хворими солдатами). У 1863 р. у Швейцарії на терені філантропічної організації “Суспільна користь” розпочинає роботу Міжнародний комітет допомоги пораненим, який у 1876 р. дістав назву Міжнародного Комітету Червоного Хреста, а у 1867 р. виникло Товариство опіки поранених в Росії, до якого належала й українська ланка. Діяльність Товариства поширювалася й на медичне обслуговування цивільного населення. Так, у Харкові було організовано поліклініку й дитячу лікарню Червоного Хреста. З його допомогою в Києві засновано Товариство боротьби із заразними хворобами, при ньому бактеріологічний інститут, лікарню для чорноробів. До лав цього Товариства вступали кращі інтелігенти – вчені, лікарі, громадські діячі: А. Чехов, М. Булгаков, С. Боткін, І. Мечніков, М. Скліфософський та ін.

У квітні 1918 р. в Києві було організовано Українське Товариство Червоного Хреста, при якому відкрилися курси сестер милосердя, збудована благодійна амбулаторія, лікарня, аптеки. Під час голоду 1921-1923 рр. товариство організувало сотні безкоштовних їдалень, чисельні будинки для безпритульних, протиепідемічні диспансери, медичні і дитячі заклади, 400 аптек. Наприкінці 1930 р. повністю ліквідовано безробіття. За часів Радянської влади в Україні було створено ефективну й доступну систему державної освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення і страхування.

Отже, історія нашої країни багата власним досвідом становлення і розвитку різноманітних форм громадського піклування. Ці традиції узагальнили соціальний досвід благодійництва, допомоги, підтримки і створили підґрунтя для виникнення теоретичних засад соціальної роботи.

Наприкінці ХІХ ст. в Росії налічувалося 14854 благодійних товариств і закладів; 37,5% їх було приватними. Однак, майже всі вони знаходилися у містах. Соціальну допомогу на селі здійснювала громадськість.

 

6. Роль громади у наданні соціальної підтримки на селі

Сільська громада – джерело досягнення взаємної вигоди і безпеки, велика колективна сила, про яку усна народна творчість каже:

“Громада – велика людина”;

“Де людей купа – не болить у пупа”;

“Що громада скаже, – то й пан не поможе”.

Громада несла відповідальність за всіх її членів, особливо за убогих, жебраків, волоцюг. Згідно зі статутом, вона мала утримувати убогих, а панський двір – забезпечувати їх певним заробітком (1, с. 27).

Щоб не потрапити у залежність до лихварів, члени громади створювали позикові каси, де зберігали “на чорний день” недоторканий запас зерна. Керівники громади мали організовувати притулок убогим, старцям, а також збіднілим селянам допомагали харчами напередодні свят (Великдень і Різдво). Невідмінно надавалась допомога погорільцям. особлива турбота громади була про сиріт і вдів (“Вдовині й сирітські сльози камінь лупають”). До ХХ ст. кожне велике соло мало сирітську раду і сирітського суддю, які через опікунів дбали про долю підопічних.

У суспільному житті українців утвердився відомий слов’янський звичай взаємодопомоги. Найпоширеніші його форми: супряга (співпраця двох сусідів) і толока (колективне виконання трудомістких чи термінових робіт). На толоку сходилися після попереднього запрошення. Не піти – значить образити господаря. Толокою переважно будували хати, косили сіно, жали, копали картоплю тощо. Часто це була допомога вдовам, багатодітним, потерпілим від полоні, пожежі, хворим, немічним та іншим зубожілим людям. Для них толоки були без відробіткові.

На початку ХХ ст. основну масу населення України становило селянство. За даними перепису 1897 року, приблизно 86% займалися землеробством, лише 13% населення проживало у центрах. У цей період в Україні поширена благодійницька діяльність окремих громадян, на кошти яких відкривалися притулки, пункти харчування, підтримки.

В українському дореволюційному календарі-довіднику Києва майже на 50 сторінках лише перелічуються благодійні заклади міста (Губернське опікунство дитячих притулків, Ліга захисту дитинства, Товариство надання допомоги бідним тощо).

 

7. Порівняльна характеристика теорій соціальної роботи: парадигми допомоги

Підсумовуючи вище означене, можна виділити основні ознаки кожної із шести зазначених парадигм, які зведено у табл. 1.

 


Таблиця 1

Порівняльна характеристика різних парадигм соціальної допомоги в Україні

 

Назва парадигми

Доктрина допомоги

Організаційні форми

Суб’єкти допомоги

Об’єкти допомоги

1

Архаїчна (общинне існування, язицтво)

Філософія цілісності – основна ідея світосприйняття та стрижень організації життєдіяльності людей, відчуття втрати, включаючи таку єдність, що вимагало створення механізмів охорони та захисту цілісності

· носять сакраментальний характер:

– тризни;

– погребальні змагання;

– ігриська;

– трапези з жертвуванням милостині (“справи”);

· традиції збереження стосунків миру і рівності:

– княжі пиршества

· община;

· князі

община, окремі члени спільноти, що потребують підтримки та допомоги

2

Конфесійна

Християнська доктрина допомоги ґрунтується на філософії діяльнісної любові до ближнього

· церковні форми (монастирська, приходська);

· милостиня (ритуал)

· община;

· соціальні релігійні організації (монастир, прихід);

· індивіди через милостиню

бідні, убогі, каліки, жебраки тощо

3

Державна

Ідея корисності людини для держави, можливості чи неможливості людини приносити державі користь

спеціальні форми

спеціалізовані інститути надання допомоги

· бідні;

· хворі;

· без наглядні діти;

· жебраки

4

Громадсько-державна (формування соціальної допомоги як системи)

Ідея державної доцільності + ідея необхідності допомоги людині у здійсненні її життєвого сценарію, особливо в пандемічних умовах; ідея соціального здоров’я людини

· державні (центральні та територіальні структури);

· громадські;

· індивідуальні

 

· жебраки;

· сироти;

· жертви “випадкових обставин”;

· клієнти

5

Соцієтальна (після 1917 р.)

На зміну благодійності приходить “комуністичне соціальне забезпечення” – допомога тим, хто її потребує

· державна (соціальне забезпечення);

· державне страхування

держава у сукупності органів і організацій соціального забезпечення і соціального страхування

· пенсіонери;

· інваліди;

· одинокі багатодітні матері;

· діти без батьків

6

Професійна (з початку 90-х років ХХ ст.)

Ідея комплексної допомоги по захисту різних груп населення на професійному рівні

· державні форми на різних рівнях;

· благодійництво від організацій та суб’єктів

· державні органи та організації центрального, відомчого та територіального підпорядкування;

· громадські організації;

· церковні організації

· багатодітні сім’ї;

· пенсіонери;

· інваліди;

· божевільні;

· молодь;

· військовослужбовці

 


Лекція № 4

Тема: Світовий досвід соціальної роботи

 

Питання:

1. Соціальна робота за кордоном:

а) спільні риси та особливості основних моделей соціальної підтримки населення в сучасному світі;

б) теоретичні витоки, політико-правові засади, а також сучасний стан соціальної роботи в країнах близького та далекого зарубіжжя.

2. Основні напрями підготовки соціальних працівників за кордоном.

 

&  Література

1. Актуальні проблеми теорії і практики соціальної роботи на межі тисячоліть: Монографія – К.: УДЦССМ, 2001. – 344 с. // Соціальна робота. Книга 1.          /К/

2. Басов Н.Ф. Практикум по истории социальной работы в России: Учеб. пособие. – М.: Изд-во СТИ, 1999. – 250 с.

3. Горшкова О.А. Опит социальной работы за рубежом: Краткий курс лекцій. – М.: Изд-во СТИ. – 1999. – 92 с.

4. Дубинский В.Й. Социальная работа в Германии. – М., 1996. – 94 с.

5. Зарубежный и отечественный опыт социальной работы: Учеб.-метод. пособие. – . – М.: Изд-во СТИ. – 1999. – 264 с.

6. Канадсько-український проект «Реформування соціальних служб». – 1999-2003.

7. Коваль Л.І., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка./ Соціальна робота: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: ІЗМН, 1997. – 390 с.          /К/

8. Козлов А.А. Социальная работа за рубежом: состояние, тенденции, перспективы: Сб. науч. очерков. – М.: Флинта, 19998. – 224 с.

9. Лоренц У. Социальная работа в изменяющейся Европе. – Амстердам – К., 1997. – 199 с.

10. Мельников В.П., Холостова Е.И. История социальной работы в России: Учеб. пособие. – М.: Изд-во СТИ. – 1998. – 220 с.

11. Основы социальной работы: Учебник /Под ред. П.Д. Павленок. – М.: ИНФРА, 1999. – 368 с.          /К/

12. Приходько М.І., Приходько О.М., Селіверстова Н.І., Турська О.В. Словник-довідник менеджерів освіти, соціальних педагогів та працівників соціально-педагогічних служб, консультацій. – Запоріжжя: «Поліграф», 1999. – 132 с.

13. Социальная работа накануне 2000 года: пути и цели профессионального становления. – М.: Изд-во ИСР. – 1998. – 77 с.

14. Социальная работа/ Под общей редакцией проф. В.И. Курбатова. Серия «Учебники и учебные пособия». –Ростов н/Д: «Феникс». 2000. – 576 с.  /К/

15. Соціальна робота: Навчальний посібник // Соціальна робота. Книга. 2. – К.: ДЦССМ, 2002 – 440 с.          /К/

16. Фирсов М.В. История социальной работы в России: Учеб. пособие. – М.: Изд-во МГСУ «Союз», 1998. – 234 с.

17. Холостова Е.И. Генезис социальной работы в России. – М., 1995. – 85 с.

18. Холостова Е.И. Становление теории социальной работы. – М.: Изд-во СТИ, 1999. – 57 с.

 

Теми рефератів для самостійної роботи

1. Підготовка спеціалістів з соціальної роботи в США.

2. Підготовка спеціалістів з соціальної роботи в країнах Західної Європи.

3. Підготовка спеціалістів з соціальної роботи в країнах Східної Європи.

4. Підготовка спеціалістів з соціальної роботи в Росії.

 

 

1. Соціальна робота за кордоном: спільні риси та особливості основних моделей соціальної підтримки населення в сучасному світі

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у багатьох європейських країнах – Великобританії, Німеччині, Нідерландах, Швеції, Франції, а також у США виникає особливий вид професійної діяльності – соціальна робота. Розглянемо, чим було зумовлене це явище. Безумовно, це – зростання антагоністичних суперечностей у суспільних відносинах, як наслідок розширення капіталістичного виробництва. Щоб уникнути цих суперечок, уряди намагалися приводити в дію механізми соціального маневрування. Так, свого часу німецький канцлер Бісмарк у 1881 році оголосив про створення новаторської програми соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, захворювань та старості, що знайшло поширення в Данії та Великобританії, де ініціювалися: прийняття нового соціального законодавства, створення соціальних інституцій, розширення сфери соціальних послуг, що сприяли полегшенню становища нужденних. Значно збільшилася кількість соціальних працівників (у Великобританії – понад 50 тисяч фахівців). Розповсюдження та розвиток соціальної роботи у країнах Західної Європи значно активізувалося у 40-60-х роках ХХ ст. після проголошення ними мети – досягти “загальної злагоди і благоденства”, тому суспільство має взяти зобов’язання надавати невідкладну допомогу соціально незахищеним верствам населення.

Системи державної соціальної підтримки в різних країнах формувалися під впливом певних історичних умов, тому мають свої особливості. Серед найбільш визначених моделей виділяють американську та європейську моделі соціального забезпечення.

Характерною рисою американських поселенців була опора на власні сили, особисту ініціативу і намагання звести до мінімуму вплив державних структур (індивідуалістський підхід, який ми розглядали на другій лекції).

Для європейської моделі соціальної підтримки характерною є опора на допомогу з боку держави або найближчого оточення людини в подоланні нею певних труднощів соціалізації.

Розглянемо більш детально формування цих двох світових “шкіл” соціальної роботи.

Як вид професійної діяльності, соціальна робота в Сполучених Штатах Америки пов’язана з ідеями нині відомих американських активістів, вчених і суспільних діячів Джейн Адамс (1860–1935) та Мері Елен Річмонд (1861–1928).

Джейн Адамс – лауреат Нобелевської премії миру (1931), соціолог, одна із засновників чікагської школи соціології, родоначальниця теорії соціальної роботи як напряму “соціального лікування” суспільства.

Мері Елен Річмонд – авторка численних книг з питань соціальної роботи: “Дружній візит до бідняків: керівництво для працюючих у благодійних організаціях” (1899), “Соціальні діагнози” (1917), “Що таке соціальна індивідуальна робота” (1922), які були основними підручниками в навчальному процесі різноманітних закладів у 30-40 роки ХХ ст. у США та Європі.

Основою моделі соціальної підтримки в Америці є зміни, які стосуються самоорганізації індивіда, а не поліпшення законодавства. Тобто, основним завданням було формування у тих, кому потрібна допомога, навичок самовиживання і самодопомоги, тобто підвищення самостійності клієнта у вирішенні власних проблем. Джерелами фінансування державної системи соціального забезпечення – соціальне страхування (із страхових фондів) та державна допомога (із коштів федерального бюджету та бюджетів штатів).

Законом про соціальне страхування (1935 р.) встановлено два види соціального страхування – пенсії по старості та допомога по безробіттю, а також допомога деяким категоріям: інваліди та сироти. Згодом введено пенсії при втраті годувальника, допомога з непрацездатності та медичне страхування у віці 65 років і більше. Усі види страхування об’єднані під назвою “Загальна федеративна програма”, є ще регіональні програми штатів (на випадок травматизму на виробництві тощо).

Серед основних форм допомоги бідним виділяють:

– виплату субсидій (лекции-Социальная работа доходу, відповідно межі бідності) в окремих штатах різні. Субсидії надаються багатодітним сім’ям з низьким доходом, сім’ям, де є вдова, розлучена, мати-одиначка або голова сім’ї – безробітний;

– продовольча допомога (згідно із законом 1981 року) – шкільні сніданки, допомога матері з дитиною до 1 року, особи або сім’ї, чий доход не перевищує 125% “межі бідності”;

– житлові субсидії (до 2000 дол. на рік на родину);

– програми медичного страхування тощо.

Система соціальної підтримки країн Європи відрізняється від американської більш вагомою долею участі держави у визначенні напрямів, плануванні, фінансуванні та реалізації соціальної політики, а також наданням більшого різноманіття соціальних послуг бідній частині населення місцевими органами самоуправління.

Розглянемо історичні кроки розвитку системи соціальної роботи в різних країнах Європи у вигляді таблиці 4.1.


Таблиця 4.1

Розвиток системи соціальної роботи за кордоном

 

Країна

Напрями соціальної роботи

Історія розвитку галузі соціального обслуговування

1

Фінляндія

· Догляд за непрацездатними (1936 р. – закон про соціальний захист дитини, алкоголізм, бродязтво); 1984 р. – закон про організацію соціального обслуговування

· Догляд за непрацездатними покладено на членів сім’ї, родичів, общину.

· У 70-ті роки збільшилася мережа закладів і різноманіття сфер соціальної допомоги.

· Соціальну політику розробляють і реалізують державна та місцева комуни, первинне медичне обслуговування забезпечують муніципальні лікарні, поліклініки, дитячі садки, інтернатні будинки для престарілих, наркологічні служби.

· У країні 460 діючих комун, що поділено на 10 категорій, залежно від рівня забезпечення та підтримки.

Наприкінці ХХ ст. Фінляндія пережила ІІІ етап децентралізації:

1) держава лекции-Социальная работа комуни, регіони;

2) комуни лекции-Социальная работа мікрорайони, общини;

3) общини лекции-Социальная работа колективи громадян, окремі особи

2

Швеція

Реалізується інтегральний підхід до соціального обслуговування як сфери діяльності:

– планування соціального обслуговування;

– пошук проектів у соціальній сфері;

– поліпшення соціальних умов конкретних груп населення (діти, інваліди);

– індивідуальна робота з окремими особами та сім’ями з конкретними проблемами;

– допомога неповним сім’ям

Досягнення “шведського соціалізму”.

· Система соціального обслуговування почала формуватися наприкінці ХІХ ст. Нині ВНЗ випускають щорічно 1000 спеціалістів.

· Взаємодіють соціальні служби, муніципальна та губернська влада, сім’ї та окремі громадяни.

· Система соціального забезпечення Швеції гарантує кожному громадянинові можливість достойного існування і впевненість у соціальній захищеності

3

Німеччина

· соціальна допомога сім’ї та окремим членам;

· усі види діяльності соціальної служби;

· допомога молоді та іншим віковим категоріям;

· допомога інвалідам;

· робота в притулках;

· робота з маргиналами;

· перші акти про підготовку фахівців з’явились у 1918 р. (Прусія);

· термін “соціальний працівник” з’явився у 1959 р. – створено перші вищі школи соціальної роботи;

· термін “дипломований соціальний працівник” введено у 1980 р.;

· у країні є три види спеціальних соціальних служб: а) що діють у середині служб; б) для розв’язання особливих проблем за межами служб; в) пов’язані з місцевими органами самоврядування (в армії, на підприємствах);

4

Франція

· концепція виховую чого середовища;

· педагогічна анімація;

· соціальна робота з сім’ями

· початок ХХ ст. – перші школи соціальних працівників;

· 1932 р. – курси з підготовки соціальних працівників;

· зараз – 160 шкіл соціальної роботи

5

Росія

Соціальні послуги надаються:

– недієздатним малозабезпеченим особам;

– громадянам у надзвичайно важкій життєвій ситуації;

– неповнолітнім сиротам та бездоглядним;

– малозабезпеченим сім
’ям.

Види соціального обслуговування в Росії:

1) матеріальна допомога (гроші, продукти, предмети побуту, одяг, технічні засоби);

2) соціальний патронаж;

3) стаціонарне обслуговування;

4) надання тимчасового притулку;

5) організація денного перебування;

6) консультативна допомога;

7) реабілітаційні послуги.

З кінця 80-х – початку 90-х років почала працювати система комплексної розгалуженої соціальної служби.

З 1995 р. – випуски ВНЗ соціальних працівників.

З 1992 р. працює рада навчально-методичного об’єднання РФ в галузі соціальної роботи.

В 1994 р. створено Інститут соціальної роботи, видається “Российский журнал социальной работы“

6

Білорусь

ВВП за останні 5 років зріс на 36%, обсяги продукції – на 65%.

Пріоритети соціальної політики уряду:

1) забезпечення громадян житлом – І місце серед країн СНД та Балтії; будується переважно комерційне житло;

2) держава дотує лекции-Социальная работа комунальних затрат громадян;

3) навчається у ВНЗ 60% студентів-бюджетників;

4) забезпечення країни продовольством (державна підтримка АПК на рівні країн Євросоюзу);

5) забезпечення роботою.

 

Дослідники виділяють (Лоренц Уолте. Социальная работа в изменяющейся Европе. – Амстердам – Киев, 1997. – С. 30-47) 5 різних моделей системи соціального заходу в Західній Європі: скандинавську, залишкову, корпоративістську, рудиментарну та комуністичну.

Розглянемо основні їх характеристики:

Скандинавська модель – має націленість на зайнятості населення, що забезпечується або спонсується державою. У рамках цієї моделі, краще за всіх представленою Швецією, соціальні працівники зайняті головним чином у державних агенціях, які беруть на себе значну частину функцій за доглядом, що традиційно виконувала у сім’ї жінка.

Залишкова модель побудована на протилежному принципі і робить ставку на підтримку людини поза ринком праці (Великобританія). Панує дуалізм держави і ринку в страхуванні, забезпеченні житлом, освіті. На даному етапі розвитку суспільства практика з кожним днем усе більше викриває негативні сторони залишкового принципу побудови соціальної роботи.

Корпоративістська модель базується на принципі компенсації (або додаткового фінансування), який забезпечує стратегію національної та соціальної інтеграції, започатковану ще за часів Бісмарка (сьогодні діє в Австрії, Німеччині, Голандії, Швейцарії, а також частково в Італії та Франції). Держава делегує обов’язки з соціального захисту, соціального страхування професійним, релігійним та іншим добровільним організаціям, зберігаючи таким чином статусні відносини.

Рудиментарна модель реалізована в Португалії, Іспанії, Греції, Ірландії і деяких регіонаї Італії. Головна умова її формування – відсутність законодавчої бази, тому соціальні служби в цих країнах не змогли досягнути повної зайнятості населення, а головний вихід із скрутного становища – в еміграції за межі країни. Соціальні працівники, що знаходяться на державній службі, перерозподіляють соціальні послуги, що надходять з добровільного сектору.

Комуністична модель соціальної допомоги (країни Європи соціального табору) – офіційно турбота про матеріальне благополуччя здійснювалося за допомогою централізованого державного регулювання зайнятості населення та інших соціальних послуг. У країнах Східної Європи робота добровольців направлялась церквою та відповідними організаціями соціального захисту, діяльність яких офіційно не підтримувалась, але фактично переважали над державною (Польща).

 

2. Основні напрямки підготовки соціальних працівників за кордоном

Підготовка спеціалістів з надання соціальної допомоги населенню має багато спільного (це професійна підготовка, багаторівнева, є досить великий досвід), але й багато специфічного в кожній окремій країні, Тому зупинимось більш детально на особливостях підготовки соціальних працівників за кордоном.

 

Таблиця 4.2

Підготовка соціальних працівників за кордоном

 

Країна

Специфіка підготовки фахівців з соціальної роботи

1

США

1) шеститижнева програма підготовки соціальних працівників в Нью-Йорку (1898);

2) річний курс підготовки (1904)

3) школи підготовки спеціалістів були незалежними, але у 1904-1907рр. було включено курси з соціальної роботи до програм університетських курсів;

4) у 1927 р. організована Асоціація шкіл соціальної роботи, а також виділено освітньо-кваліфікаційні рівні: бакалавр, магістр, доктор з соціальної роботи;

5) підвищення кваліфікації фахівців проходить через післядипломні університетські курси, курси підвищення кваліфікації фахівців

2

Німеччина

1) початок фахової підготовки з соціальної роботи – 1893 р. – Жанетт Шверин організувала набір на курс “Групи дівчат та жінок для соціальної допомоги та піклування”;

2) 1899 р. – під керівництвом Аліси Соломон було організовано річну програму підготовки соціальних працівників;

3) 1905 р. – протестантська церква в Ганновері заснувала першу жіночу школу з соціального забезпечення;

4) у 1908 р. А. Соломон організувала жіночу 2-річну школу соціальної роботи у Берліні;

5) зараз ведеться підготовка спеціалістів в інституціях різних типів: коледжах, інститутах, університетах, спеціалізованих школах;

6) професійна практика є важливою складовою підготовки фахівців з соціальної роботи – 1 рік

3

Франція

1) діяльність жіночих шкіл з підготовки помічників з соціальної роботи (Марія Гахері 1907 р., римо-католицька церква – 1911 р., школа соціальної служби пастора Донмегью – 1913 р., фабрична школа соціальної роботи в Парижі – 1917 р.);

2) курси підготовки фахівців 1932 р. у школах соціальної роботи (зараз 160 шкіл), період підготовки – від 8 місяців, де готують жінок-домогосподарок, до 3 років, де готують асистентів соціальної служби, сімейних радників, соціальних аніматорів тощо;

3) в семи університетах готують професіоналів з соціальної роботи, які відповідають диплому аспіранта

4

Британія

Розвиток підготовки фахівців – після ІІ світової війни

1) перший заклад для підготовки фахівців засновано в 1896 р., у 1903 р. – організовано Школу соціології, яка після об’єднання з Лондонською школою економіки в 1912 р. перетворилася в Департамент соціальних наук та управління;

2) організовано 1- та 2-річні курси підготовки соціальних працівників в університетах (після ІІ світової війни);

3) 1970 р. – створення Центральної ради з навчання та підготовки фахівців; 1971 р. – “Закон про соціальні служби, що є при місцевих органах влади”, створення єдиних загальних курсів підготовки (2 роки) фахівців з соціальної роботи;

4) зараз навчання з соціальної роботи проходить в університетах та політехнічних інститутах

5

Швеція

1) початок підготовки фахівців з соціальної роботи розпочався у 1920 р. у Стокгольмі;

2) у 1943–1944 рр. при Гетеборгському університеті створено інститут підготовки соціальних працівників;

3) у 1969 р. у Лунді та Умео в університетах створено кафедри з підготовки соціальних працівників;

4) з кінця ХІХ ст. у підготовці соціальних працівників бере участь Лютеранська церква;

5) зараз розрізняють такі рівні підготовки фахівців в галузі соціальної роботи: початкова підготовка – 3,5 років, заняття практичною діяльність – 4-10 років, по закінченні – диплом бакалавра з соціальної роботи

 


Лекція № 5

Тема: ЗМІСТ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

 

Питання:

1. Діяльнісна природа соціальної роботи.

2. Сутність та зміст соціальної роботи.

3. Нормативно-правова база соціальної роботи.

4. Види та напрями соціальної роботи.

5. Форми соціальної роботи.

6. Класифікація методів соціальної роботи.

 

&  Література

1. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання)/ А.Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола. За заг. ред. А.Й. Капської. – К., 2002. – 164 с.

2. Бурая Н.П. Соціальна робота. – Куп’яньк: Куп’янська міська друкарня, 1996. – 102 с.          /К/

3. Гуслякова Л.Г., Холостова Е.Й. Основы теории социальной работы. – М.: Изд-во СТИ. – 1997. – 187 с.

4. Коваль Л.І., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка./ Соціальна робота: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: ІЗМН, 1997. – 390 с.          /К/

5. Краснова Н. До проблеми діагностики й відбору спеціалістів у галузі соціальної роботи // Соціальна педагогіка: теорія та практика, 2005. – №1. – С. 69-73.          /К/

6. Мигович І.І. Соціальна робота /Вступ до спеціальності. – Ужгород: Патент, 1997. – 190 с.

7. Никитин В.А. Начала социальной педагогики: Учебное пособие. –М.: Флинта, 1999. –67 с.

8. Основы социальной работы: Учебник /Под ред. П.Д. Павленок. – М.: ИНФРА, 1999. – 368 с.          /К/

9. Понятійно-термінологічний словник з соціальної роботи / За ред.. І.В. Козубовської, І.І. Миновича. – Ужгород: УЖМУ, 2001. – 152 с.

10. Практичні завдання до семінарських занять з курсу «Консультування у соціальній роботі». – Запоріжжя, 1998.

11. Словарь-справочник по социальной работе /Под ред. Е.И. Холостовой. – М.: Юрист, 1997. – 424 с.

12. Социальная работа/ Под общей редакцией проф. В.И. Курбатова. Серия «Учебники и учебные пособия». –Ростов н/Д: «Феникс». 2000. – 576 с.  /К/

13. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Марченко та ін. За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 256 с.          /М/

14. Соціальна робота в Україні: Теорія і практика / Науково-методичний журнал. – 2003. № 2.          /К/

15. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. – К.: ДЦССМ, 2002. – 536 с. // Соціальна робота. Книга 4.          /К/


Теми рефератів для самостійної роботи

1. Методологія соціальної роботи.

2. Використання правових методів в соціальній роботі.

3. Використання соціологічних методів в соціальній роботі.

4. Використання психолого-педагогічних методів в соціальній роботі.

5. Управління спілкуванням в діяльності соціального працівника

 

 

1. Діяльнісна природа соціальної роботи

Для визначення змісту та організації соціальної роботи необхідним кроком є виявлення її суті й походження. Питання діяльнішої природи соціальної роботи не викликає сумніву, зважаючи на більшість тлумачень цього явища: «Соціальна робота є специфічною діяльністю з надання допомоги людині, яка формально закріплена за фахівцем – соціальним працівником або соціальним педагогом». Тому можна зауважити, що соціальна робота – це специфічна діяльність зі творення та відтворення «сутнісних сил особистості, і яка має певні фізичні або соціальні вади» (II, с. 120). З метою виокремлення «сутності зазначеної специфічної діяльності в науковий обіг поступово було введено поняття «соціальний захист», «соціальна допомога», «соціальні послуги», «соціальна реабілітація», «соціальний патронаж», до змісту яких ми звертали увагу на першій лекції. Кожне з цих понять має кілька тлумачень, виходячи з базових тлумачень предмету й мети соціальної роботи як науки й галузі практичної діяльності. З метою узагальнення й об’єднання предметного поля досліджень на сучасному етапі розвитку науки, на нашу думку, зроблено дуже важливий крок – спроба об’єднати усі перелічені напрями в рамках поняття «соціальної роботи», яку визначають професійною діяльністю соціального спрямування, що формально закріплена за виконавцем і поширена на особу, групу або трудовий колектив.

Дослідники виділяють сім функцій, що відіграє діяльність в системі соціальної роботи (II, с. 122):

1)      діяльність як пояснювальний принцип – поняття з філософсько-методологічним змістом, що виражає універсальну основу соціального світу;

2) діяльність як предмет наукового аналізу, тобто як те, що відтворюється в теоретичній картині парадигми соціальної роботи;

3) діяльність як субстаційна основа родового життя людини, що обумовлює морфологію системи соціальної роботи;

4) діяльність як предмет управління — те, що належить організації у системі функціонування або розвитку соціальної роботи на основі певної системи принципів;

5) діяльність як предмет проектування, тобто виявлення засобів та умов оптимальної реалізації певних видів діяльності у галузі соціальної роботи;

6) діяльність соціальна як цінність – через аналіз місця, яке вона займає у різних системах культури;

7) діяльність соціальна як предмет теоретичного узагальнення та наслідування у формі пошуку та відтворення передового закордонного досвіду соціальної роботи.

Розглядаючи соціальну роботу як вид практичної діяльності, доречно визначити її різні аспекти (Холостова Є.І.):

1) діяльність, що здійснюється професійно підготовленими спеціалістами та їх добровільними помічниками, що направлена на надання індивідуальної допомоги людині, сім’ї, групі, які потрапили у складну життєву ситуацію, через: інформування, діагностику, консультування, пряму натуральну та фінансову допомогу, догляд та обслуговування хворих та одиноких, педагогічну та психологічну підтримку, що зорієнтована на тих, хто потребує допомоги, на власну активність з подолання ситуації та підтримку у цьому;

2) професійна діяльність, що направлена на активізацію власних можливостей особистості у ході вирішення складних життєвих проблем;

3) професійна діяльність, що має переважно превентивний характер;

4) професійна діяльність, що націлена на гармонізацію соціальних відносин у суспільстві.

Важливо враховувати, що соціальна діяльність базується на різних суспільних ідеях (гуманітарних, демократичних тощо), тому можна виділити п’ять її характерних рис (аспектів) (II, с. 125-126): соціально-економічний; національно-географічний; політичний; культурний; духовний.

1) соціально-економічний аспект розкривається через надання кожній людині певних соціально-економічних умов життя (розподілу ресурсів): доступ до трудової діяльності, до системи охорони здоров’я та освіти, до системи соціального забезпечення та соціального обслуговування;

2) національно-географічний аспект можна з’ясувати через виявлення особливостей певного середовища, у рамках певних кордонів (країни, регіону, муніципалітету);

3) політичний аспект виявляється через вплив політичної системи певної країни на умови існування практичної діяльності;

4) культурний аспект пов’язано з традиціями, переконаннями, культурою окремих осіб, сімей, груп, спільнот та країн, що мають поважатися в соціальній роботі;

5) духовний аспект визначає система цінностей, що існує в певному соціумі, де проводять соціальну роботу, тому важливим елементом професійної етики соціального працівника є врахування певних цінностей клієнтів.

Отже, ми визначили, що соціальна робота є специфічним видом діяльності у системі суспільного поділу праці, яка є за природою продуктивною і закріплена за певним фахівцем – соціальним працівником.

 

2. Сутність та зміст соціальної роботи

Для визначення сутності соціальної роботи слід уточнити відмінність понять «соціальне» та «суспільне».

В науковій літературі усталеними є два підходи для визначенні суті «соціальний» — широкий та звужений.

Сутність першого полягає у тому, що соціальними вважають відносини, у яких бере участь особистість, але щодо визначення сутності цих відносин, усталеного погляду немає, її пов’язують із способом життєдіяльності, суспільними відносинами, суспільною та індивідуальною свідомістю тощо.

Тлумачення «соціального» у звуженому сенсі слова пов’язано із спадщиною К. Маркса та Ф. Енгельса, які визначили, що виникнення соціального в суспільстві пов’язане з розподілом праці, де «соціальне» постає перш за все як «людське відношення людини до людини».

Отже, соціальна робота за своєю суттю явно тяжіє до звуженого змісту поняття «соціальне». Деякі дослідники (Бех В.П.) вважають, що його коректно було б замінити на термін «антропогенне», тобто розглядати як процес творення та відтворення людини. Тому «сутність соціальної роботи у будь-якому суспільстві полягає у творенні і відтворенні людини як єдиного джерела соціального світу і головного суб’єкта соціального життя» (II, с. 133).

Але, враховуючи вищенаведене визначення сутності соціальної роботи, окремі автори посібників та інших інформаційних джерел іноді дещо обмежують термін «соціальна робота», зводячи його до діяльності з відтворення окремих соціальних груп. Наприклад, наведено (Технологии социальной работы/ Под ред. Холостовой. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 400 с.) таке визначення «сутність соціальної роботи визначається як надання допомоги інвалідам та іншим різним групам у здійсненні ними соціальних прав».

Під змістом соціальної роботи розуміють сукупність процесів, що характеризують взаємодію утворюючих систему соціальної роботи елементів між собою і середовищем і зумовлюють їхнє існування, розвиток і зміну.

Згідно з вищенаведеним визначенням, соціальна робота постає як органічний відтворювальний процес, що націлений на окрему особу або на все населення країни, коли на перший план виходить ідея створення громадянського суспільства. Цей процес, з одного боку, має органічно вписуватись у процеси матеріального та духовного виробництва держави, а з іншого – складається з багато чисельних підпроцесів, які націлені на задовільнення всієї сукупності потреб населення країни.

Отже, структурно зміст цього процесу можна розподілити за критерієм специфіки видів діяльності, що офіційно визначені й закріплені у вигляді провідних функцій соціальної роботи на: профілактичний, соціально-реабілітаційний, адаптаційний, соціальний патронаж, соціально-гуманістичний, особистісно-гуманістичний напрями діяльності. Реалізація зазначених функцій віддзеркалює реальний зміст системи соціального обслуговування.

Держава гарантує громадянам право на соціальне обслуговування.

Головні принципи соціального обслуговування: адресність, доступність, добровільність, гуманність, пріоритетність надання соціальних послуг неповнолітнім, що знаходяться у скрутній життєвій ситуації, конфіденційність, профілактична спрямованість. Зміст соціальної роботи можна визначити, проаналізувавши її нормативно-законодавчу базу, що складається з певної системи законів і підзаконних актів, що прийняті урядом та владними органами країни на основі міжнародних документів і відображають провідні напрями соціальної політики держави.

Зміст актуальних проблем соціальної роботи можна проаналізувати на основі Указу Президента України «Про основні напрями соціальної політики». Згідно з даним офіційним документом, пріоритетними в соціальній політиці української держави визнано створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня населення, розвитку трудового потенціалу, народонаселення, формування середнього класу, стабілізації диференціації населення за рівнем доходів, проведення пенсійної реформи, надання адресної підтримки незахищеним верствам населення, всебічний розвиток освіти, культури, поліпшення охорони здоров’я населення. Надалі ми глибше проаналізуємо зміст соціальної діяльності як основи управління соціальною роботою країни на сучасному етапі розвитку (лекція 9).

 

3. Нормативно-правова база соціальної роботи

Серед нормативно-правових основ соціальної роботи в Україні чільне місце замають міжнародні договори, що укладені Україною і ратифіковані Верховною Радою України, такі як:

· Загальна декларація прав людини (1948);

· Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966);

· Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, а також Факультативний протокол до нього (1966);

· Конвенція про захист прав та основних свобод людини (1950).

У 1973 році Президія Верховної Ради УРСР ратифікувала обидва пакти, а 25 грудня 1990 року прийняла Постанову про приєднання нашої країни до Факультативного протоколу до Пакту про громадянські та політичні права.

17.07.1997 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про ратифікацію Конвенції про захист прав та основних свобод людини».

Документом, що доповнює Конвенцію з питань захисту соціально-економічних прав, стала Європейська соціальна хартія, що була підписана державами – членами Ради Європи в Турині 18 жовтня 1961 р., а вступила в силу 26 лютого 1965 року. На початку XXI ст. її підписали 20 держав: Австрія, Бельгія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Велика Британія, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швеція.

У 1991 році було прийнято Протокол про внесення поправок до Європейської соціальної хартії, що спричинив певні зміни в системі контролю за виконанням положень Хартії.

Міжнародна організація праці (МОП), що заснована у 1919 році з метою співробітництва у справі забезпечення тривалого миру у усьому світі та усунення соціальної несправедливості шляхом поліпшення соціально-економічних умов прац. З 1946 року вона стала першою спеціалізованою установою ООН. (Нині члени МОП – 174 держави світу; Україна – з 1954 р.) Цією організацією укладено 23 Конвенції МОП з соціальних питань, серед яких:

– №3,103 – Охорона материнства (1919);

– №5 – Мінімальний вік для прийому на роботу в промисловості (1919);

– № 117 – Основні цілі та норми соціальної політики (1962);

– №157 – Збереження прав у галузі соціального забезпечення (1982);

– №159 – Професійна реабілітація та зайнятість інвалідів (1983).

Сьогодні в Україні виокремилась тенденція до виділення особливої галузі права – права соціального. Нині існує велика кількість нормативно-правових документів, що регламентують діяльність соціальної сфери, зокрема, соціальної роботи (дивись «Нормативно-правова база соціального працівника – педагога в Україні»).

 

4. Види та напрями соціальної роботи

Соціальну роботу здійснюють певні суб’єкти, до яких відносяться (лекція 1) певні соціальні інституції, що належать до різних міністерств та відомств нашої держави. Зміст соціальної роботи трансформується через певні інституції, тому доречно розглянути це питання через діяльність центрів соціальних служб для молоді. Видами соціальної роботи в центрах соціальних служб для молоді визначають способи спрямованості соціальної роботи, визначення її змісту залежно від поставлених цілей. Отже, виходячи з практики роботи центрів соціальних служб для молоді можна виділити такі види соціальної роботи, як: соціальне обслуговування, соціальний супровід, соціальна профілактика та соціальна реабілітація.

Розглянемо більш детально кожен з видів.

Соціальне обслуговування – соціальна робота, яка спрямована на здійснення системи заходів щодо задоволення різноманітних потреб з метою гармонійного та всебічного розвитку дітей, молоді та сім’ї. Відбувається через:

· надання соціально-побутових послуг з питань догляду, отримання медичної допомоги тощо;

· надання тимчасового перебування дітям «вулиці»;

· організація денного перебування у разі потреби (діти, інваліди, громадяни похилого віку) з наданням різних видів послуг;

· здійснення консультативної допомоги;

· надання матеріальної допомоги (продукти харчування, гроші, предмети особистої гігієни, медикаменти).

Соціальний супровід – соціальна робота, що спрямована на здійснення системи заходів щодо підтримки умов, достатніх для забезпечення життєдіяльності незахищених верств населення з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу. Реалізуються через:

· здійснення соціально-психологічної експертизи та діагностики з метою визначення проблем та кризових станів дітей, молоді, сімей;

· складання індивідуальних карт супроводу з визначенням основних етапів супроводу;

· надання комплексу послуг клієнтам (інформаційних, медико-соціальних, психолого-педагогічних, соціально-економічних);

· здійснення посередницької роботи зі сприяння вирішенню проблем клієнта;

· постійний контакт з клієнтами, системність надання послуг.

Соціальна профілактика – соціальна робота, що спрямована на організацію та впровадження системи заходів щодо попередження аморальної, протиправної та іншої асоціальної поведінки, виявлення та запобігання будь-якому негативному впливу на життя і здоров’я клієнтів центрів соціальних служб для молоді.

Реалізується через:

· надання різним категоріям клієнтів інформації про негативні явища, їх наслідки та відповідність за протиправні дії;

· здійснення соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю за місцем проживання з метою превенції негативних явищ;

· здійснення індивідуальної та групової соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю групи ризику та їхніми батьками;

· виявлення дітей з груп ризику девіантної поведінки та проведення психологічних та педагогічних заходів;

· психолого-просвітницька робота, що спрямована на розвиток особистості дитини;

· проведення профілактичних акцій, конкурсів, змагань з метою профілактики негативних явищ та пропаганди здорового способу життя.

Соціальна реабілітація – соціальна робота, яка спрямована на здійснення системи заходів з метою відновлення морального, психічного та фізичного стану у клієнтів центрів соціальних служб для молоді, їх соціальних функцій, приведення їхньої поведінки у відповідність до загальновизнаних суспільних норм.

Здійснюється через:

· корекцію відхилень у поведінці шляхом індивідуальної роботи;

· здійснення психотерапевтичної роботи з метою відновлення фізичного та психологічного стану клієнта;

· надання консультацій клієнтам з метою їхньої адаптації до нових умов життя;

· допомога у професійному визначенні.

 

5. Форми соціальної роботи

У теорії соціальної роботи виділяють процесуальну та морфологічну форми соціальної роботи.

За сутністю процесуальна форма віддзеркалює продуктивність або соціальний процес і проявляється у всякому випадку, коли ми маємо справу з наданням допомоги тим чи іншим верствам населення, а також під час узагальнення досвіду та розробки конкретних технологій соціальної роботи.

У «Словнику-довіднику для соціальних працівників та соціальних педагогів» форма соціальної роботи визначається  як «упорядкована певним чином структура діяльності соціального працівника, яка зумовлена метою, завданнями, логікою та методами роботи на конкретних етапах в конкретних обставинах і характеризується особливими способами керування, організації та співробітництва соціального працівника з клієнтом у соціальній діяльності» («Словник ...», с. 229).

Форми соціальної роботи розрізняють за певними класифікаційними ознаками («Словник ...», с. 229):

1) за кількісним складом учасників (індивідуальні, групові, масові);

2) за провідним способом педагогічного впливу (словесні практичні, наочні);

3) за складністю побудови (прості, складні, комплексні);

4) за характером змістовного наповнення (інформаційні, інформаційно-практичні).

Морфологічна форма соціальної роботи є більш складною для засвоєння. Вона не завжди відтворюється навіть у свідомості фахівців. Система соціальної роботи у морфологічному аспекті є елементом структури соціального організму країни, вона існує як специфічний продукт, у якому «застигає» різноманіття процесуальних форм соціальної діяльності. Держава керує саморозгортанням соціальної роботи за допомогою спеціального інструментарію, який має назву «соціальна політика».

 

6. Методи соціальної роботи

Метод (від грецького metodos – дослідження) планомірний шлях пізнавання істини, прийом, спосіб або образ дії; спосіб досягнення мети.

Отже, методом соціальної роботи можна визначити певну послідовність способів взаємодії соціального працівника та клієнта, що спрямовано на розв’язання певної соціальної проблеми. Сукупність методів – методика; наука про методи – методологія.

У сучасній літературі з соціальної роботи існує кілька підходів до класифікації методів.

І.Д. Звєрєва визначає методи соціальної роботи як «спосіб організації соціальної роботи, що приводить до досягнення оптимального результату і забезпечує позитивні зрушення в розвитку об’єкта (суб’єкта) соціальної діяльності» (Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І.Д. Звєрєва та ін. За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової; с. 73).

Автор виділяє дві загальних групи методів соціальної роботи:

а) методи соціальної роботи як набуття наукового знання:

– загальні (філософські) методи (матеріалістична діалектика, ідеологічна філософія);

– загальнонаукові (методи наукової абстракції, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, історичний, генетичний, метод формалізації, метод аналогії, системно-структурний метод);

– спеціальні наукові;

б) методи соціальної роботи як практичної діяльності:

– метод соціальної діагностики;

– метод соціальної профілактики;

– метод соціального контролю;

– метод соціальної реабілітації;

– метод соціально-економічні (натуральна та грошова допомога, моральне заохочення, пільги, здійснення патронажу і супроводу, допомога в обслуговування);

– метод організаційні (адміністративні) – (регламентування, нормування, інструктування);

– педагогічні методи (дивись «Соціальна педагогіка і соціальна робота»);

– психологічні методи (тестування, соціограма, психодрама, сімейна психотерапія, епістолярна терапія, казко терапія, соціально-психологічний тренінг);

– соціологічні методи (спостереження, опитування, анкетування);

в) специфічні методи соціальної роботи:

– соціальна вулична робота;

– аналіз соціуму;

– метод «рівний – рівному».

 

Далі дивіться лекції № 2, 3.

 

 

 


Лекція № 6

Тема: соціальна робота з різними категоріями клієнтів

 

Питання:

1. Загальна характеристика клієнтів соціальної роботи.

2. Поняття соціальної технології.

3. Характеристика загальних технологій соціальної роботи.

4. Часні технології соціальної роботи:

а) соціальна робота з сім’єю;

б) соціальна робота з клієнтами різного віку;

в) соціальна робота з представниками проблемних груп (інваліди, сироти тощо);

г) соціальна робота з жінками.

 

&  Література

1. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання)/ А.Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола. За заг. ред. А.Й. Капської. – К., 2002. – 164 с.

2. Алексєєнко Т. Соціально-педагогічна підтримка дітей групи ризику // Соціальна педагогіка: теорія та практика, 2005. – №1. – С. 56-60.  /К/

3. Безпалько О. Форми підготовки спеціалістів до соціально-педагогічної роботи в громаді // Соціальна педагогіка: теорія та практика, 2005. – №1. – С. 74-80.          /К/

4. Бурая Н.П. Соціальна робота. – Куп’яньк: Куп’янська міська друкарня, 1996. – 102 с.          /К/

5. Зарубежный и отечественный опыт социальной работы: Учеб.-метод. пособие. – . – М.: Изд-во СТИ. – 1999. – 264 с.

6. Коваль Л.І., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка./ Соціальна робота: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: ІЗМН, 1997. – 390 с.          /К/

7. Козир М.К., Шость Н.В. Соціальний захист громадян, постраждалих від чорнобильської катастрофи (методичний посібник). – Харків, 1997.

8. Мережа центрів соціальних служб для молоді: Інформаційний довідник. – К.: ДЦССМ, 2003. – 84 с.

9. Методичний посібник з надання дружніх послуг для молоді / За ред. Пінчук І.М., Сановської В.А. – К.: ДССМ, 2003. – 760 с.          /К/

10. Михайлова Л., Грабовенко Н. Робота реабілітаційних центрів соціально-педагогічної підтримки сімей, які виховують дітей з обмеженими можливостями // Соціальна педагогіка: теорія та практика, 2005. – №1. – С. 45-50.          /К/

11. Никитин В.А. Начала социальной педагогики: Учебное пособие. –М.: Флинта, 1999. –67 с.

12. Нормативно-правові документи та внутрішньо організаційна робота служб у справах неповнолітніх Харківської області: Збірник нормативних актів та методичних рекомендацій / Автор-упорядник Ф.В. Грищенко. – Харків: Право, 2004. – 224 с.          /К/

13. Основы социальной работы: Учебник /Под ред. П.Д. Павленок. – М.: ИНФРА, 1999. – 368 с.          /К/

14. Приходько М.І., Приходько О.М., Селіверстова Н.І., Турська О.В. Словник-довідник менеджерів освіти, соціальних педагогів та працівників соціально-педагогічних служб, консультацій. – Запоріжжя: «Поліграф», 1999. – 132 с.

15. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх (Проблеми спільної роботи комісій у справах неповнолітніх та органів освіти України). Збірник науково-методичних статей. – К.: Академпрес, 1994. – 112 с.

16. Российская энциклопедия социальной работы: В 2-х томах. – М.: Изд-во ИСР, 1997. – Т. 2 – С. 77-84.

17. Социальная педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений/ Под ред. В.А. Никитина. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000.

18. Социальная работа с молодежью / Под общ. ред. А.А. Яременко, И.А. Хохленкова. – К.: Академпресс, 1994. – 104 с.

19. Социальная работа/ Под общей редакцией проф. В.И. Курбатова. Серия «Учебники и учебные пособия». –Ростов н/Д: «Феникс». 2000. – 576 с.  /К/

20. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Марченко та ін. За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 256 с.          /М/

21. Соціальна робота в Україні: Теорія і практика / Науково-методичний журнал. – 2003. № 2.          /К/

22. Соціальна робота: Навчальний посібник // Соціальна робота. Книга. 2. – К.: ДЦССМ, 2002 – 440 с.          /К/

23. Соціальна робота: Хрестоматія // Соціальна робота. Книга 3. – К.: ДЦЦССМ, 2002. – 396 с.          /К/

24. Справочное пособие по социальной работе / П.С. Алексеева, П.В. Бобкова, Г.Ю. Бурлака и др. Под ред. А.М. Панова, Е.И. Холостовой. – М.: Юрист, 1997. – 168 с.

25. Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник/ За заг. ред. проф. А.Й. Капської. – К., 2000. –- 372 с.

26. Технологія роботи з різними категоріями клієнтів центрів соціальних служб для молоді: Методичний посібник / С.В. Толстоухова, О.О. Яременко, О.В. Вакуленко та ін.. – К.: ДЦССМ, Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2003. – 88 с.          /К/

27. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001 – 432 с.          /К/


Теми рефератів для самостійної роботи

1. Різноманіття технологій в соціальній роботі.

2. Технології соціальної роботи з «дітьми вулиць».

3. Технології соціальної роботи з сім’ями групи соціального ризику.

4. Технології соціальної роботи в пенітенціарних закладах.

5. Технології соціальної роботи в закладах інтернатного типу.

 

 

1. Характеристика категорій клієнтів соціальної роботи

Розглядаючи сутність та зміст соціальної роботи як професійної діяльності, ми виділяли кілька базових понять, серед яких особливе місце посідають “об’єкт” та “суб’єкт” соціальної діяльності. Щодо першого, ми визначили, що це особа або група людей, з якими проводиться соціальна робота, а останні – це ті, хто її здійснює.

Однією з особливостей розвитку системи соціальної роботи в Україні є те, що в практиці соціальної роботи спостерігається впровадження закордонного досвіду соціальної роботи, а разом з тим і запозичуються усталені категорії. Однією з найпоширеніших категорій у сфері соціальної роботи є категорія “клієнт”. Але слід зазначити, що поняття “об’єкт” і “клієнт” соціальної роботи не тотожні. Основна відмінність між ними – власна згода на здійснення соціальної роботи.

Наприклад, профілактичний захід в студентській аудиторії: студенти – об’єкт соціальної роботи, а якщо хтось після цього звертається по допомогу, він – клієнт. Тому об’єкти соціальної роботи можна розглядати потенційними клієнтами соціальних працівників. Але слід зазначити, що тлумачення поняття “клієнт” не було усталеним історично (наприклад, в практиці надання соціальної допомоги в США залежно від основної соціальної проблеми у суспільстві зміст поняття “клієнт”: змінювався спочатку – емігрант, потім малозабезпечена людина, далі – представник середнього класу, що зазнав проблем у мікросередовищі, і наприкінці – будь-який суб’єкт, що звернувся по соціальну допомогу). У різних підходах і концепціях соціальної роботи зміст поняття “клієнт” теж різний. Наприклад, у психоаналітичній концепції – це пацієнт, якому психотерапевт допомагає усвідомити джерело проблем; у гуманістичному підході – це суб’єкт, що перебуває у стані постійної тривоги, якому потрібно допомогти знайти внутрішні резерви, самоактуалізуватися; у біопсихологічному підході – це будь-яка людина, що потребує поради щодо відновлення її соціального статусу, зміни соціальної ролі клієнта; системний підхід розглядає клієнтом людину, що уклала угоду з соціальним працівником щодо надання їй соціальних послуг.

У соціальній літературі наводиться велика кількість різноманітних класифікацій клієнтів, але спільним для них є те. що спостерігається диференціація класифікаційних ознак.

За класифікацією В.І. Курбатова (с. 83) всіх клієнтів можна розподілити на три групи:

1) представники соціально незахищених верств населення (інваліди, сироти, безробітні);

2) маргінали (біженці, бомжі, емігранти);

3) особи з відхиленням у поведінці.

Також клієнтів можна розподілити на групи за певними “універсальними” (стать, вік, соціальний статус) та “специфічними” ознаками (типові проблеми клієнта).

 

Ознака класифікації

Типи клієнтів

Кількість осіб

– індивід;

– мала група;

Вік

– діти;

– молодь;

– особи зрілого віку;

– люди похилого віку;

Стать

– чоловіки;

– жінки;

Соціальний статус

– інваліди;

– безробітні;

– пенсіонери;

– емігранти;

– біженці;

– діти-сироти;

– матері-одиначки тощо;

Типові проблеми:

 

1) зі здоров’ям

– люди з обмеженими функціональними можливостями;

– ВІЛ-інфіковані;

2) девіації

– особи, схильні до правопорушень, суїциду;

– хімічно-залежні люди;

3) з працевлаштуванням

– безробітні;

– особи, що повернулися з місць позбавлення волі;

4) відсутність батьківської турботи

– біологічні та соціальні сироти;

5) насилля

– особи – жертви насилля;

6) сімейні стосунки

– особи з неблагонадійних сімей;

Ступінь добровільності

– клієнти, що приходять за власною ініціативою;

– клієнти, яких приводять рідні чи інші люди.

 

2. Поняття соціальної технології. Класифікація соціальних технологій

Найбільш просте визначення соціальної технології можна надати таке: це “ланцюг” між теорією і практикою соціальної роботи.

В.І. Курбатов (с. 275-276) виділяє два значення поняття соціальної технології:

1) це “процес цілеспрямованого впливу на соціальний об’єкт з метою отримання заданого результату”, тому тут доречно виділити етапи, процедури, операції, що пов’язують мету, засоби й реальний результат;

2) це “специфічна теорія, наука, що досліджує процеси цілеспрямованого впливу на соціальні об’єкти, що розробляє й обґрунтовує способи ефективного впливу.

У зв’язку з цим є сенс розрізняти базові технології – стратегічного проектування соціального об’єкта та окремі (часні) соціальні технології – тактичного розв’язання конкретних проблем.

Соціальні технології – це сукупність способів професійного впливу на соціальний об’єкт з метою його покращення, забезпечення оптимізації функціонування під час можливого повторення певної системи впливу.

У науковій літературі виділяють такі типи технологій, як показані у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Класифікація соціальних технологій

Критерій

Типи технологій

1

ступінь новизни

– інноваційні;

– традиційні;

2

масштабність

– глобальні;

– територіальні;

3

за рівнем суспільних відносин (Л.Я. Дяченко)

– макросистеми (регіональні підсистеми, класи, партії, соціальні групи);

– мезотехнології (рівень міста, населеного пункту, трудового колективу);

– мікро технології (самоорганізація, раціональне використання ресурсів);

4

за ступенем включеності в організаційний процес

– кабінетні;

– лабораторні;

– польові;

5

за напрямом соціального впливу

– правового забезпечення;

– політичні технології адміністративного регулювання;

– економічного функціонування суспільства;

– інформаційного забезпечення;

– духовно-культурного розвитку;

– забезпечення соціального функціонування суспільства;

6

за відношенням до соціальної роботи як:

а) практичної діяльності;

б) навчальної дисципліни

– базові (загальні): діагностика, профілактика, адаптація, реабілітація, корекція, соціальна терапія, соціальна експертиза, прогнозування, проектування, посередництво, консультування, соціальне забезпечення, соціальне страхування, опіка та піклування;

– окремі (часні):

– соціальна робота у сфері зайнятості населення з безробітними;

– з особами девіантної поведінки;

– з сім’ями;

– з особами, що страждають психічними розладами та схильні до суїциду;

– з громадянами похилого віку;

– з дітьми та підлітками;

– з малозабезпеченими;

– фемінологічні технології соціальної роботи;

– з бездомними, безпритульними, безнадзорними;

– з мігрантами, біженцями, переселенцями;

– в армії й пенітенціарних закладах;

– на виробництві;

– за місцем проживання

 

3. Характеристика загальних (базових) технологій соціальної роботи

Соціальна діагностика – це методологічний інструмент, що дає управлінським органам необхідні знання, на основі яких розробляються різні соціальні прогнози та проекти, вивчається суспільна думка та морально-психологічний клімат в суспільстві. Вона відіграє важливу роль у формуванні й розвитку технологій усіх сфер соціального життя.

Виділяють такі етапи здійснення діагностики:

1) попереднє ознайомлення з об’єктом (отримання інформації про предмет вивчення);

2) проведення загальної діагностики (постановка завдань, вивчення сутності ситуації, що діагностується, вибір методів діагностування);

3) проведення спеціальної діагностики за кожною з обраних для поглибленого вивчення проблем (вимірювання та аналіз усіх показників);

4) побудова висновків та на їх основі – остаточного результату.

Методи діагностування:

а) збір інформації (інтерв’ювання, анкетування);

б) обробка та аналіз інформації (аналіз та порівняння);

в) визначення пріоритетів проблеми (ранжування альтернатив, дерева цілей).

Рішення, які приймаються на основі соціальної діагностики, реалізуються через інші технології соціальної роботи. Однією з них є соціальна профілактика.

 

Соціальна профілактика – це науково обґрунтовані та своєчасні дії, спрямовані на:

1) запобігання можливих фізичних, психологічних або соціокультурних колізій у певних індивідів та груп ризику;

2) збереження, підтримка й захист нормального рівня життя та здоров’я людей;

3) сприяння їм в досягненні поставленої мети й розкритті їхніх внутрішніх потенцій.

Пріоритетним напрямом соціальної профілактики в сучасному світі є профілактика девіантної поведінки.

 

Соціальна адаптація – це цілеспрямований процес взаємодії свідомості та поведінки соціального суб’єкта та ціннісної системи соціального середовища з метою встановлення відповідності й подолання розбіжностей у взаємовідносинах. Процес соціальної адаптації розглядають на трьох рівнях:

1) суспільство (макросередовище) – адаптація особистості до особливостей розвитку суспільства;

2) соціальна група (мікросередовище) – адаптація людини до умов соціальної групи;

3) сам індивід (внутрішня адаптація) – прагнення досягти гармонії, збалансованості внутрішньої позиції та зовнішньої оцінки.

Актуальна проблема сучасного суспільства: пристосування громадян до сучасної соціально-економічної обстановки.

Основи формування соціальної адаптації:

1) особистісно-суб’єктивні (Л); 2) зовнішньо-об’єктивні (С).

Розглянемо випадки соціальної адаптації:

а) (С+)х(Л+)=(А+)   успішна позитивна;

б) (С–)х(Л+)+(А+)   нестійка негативна спрямованість (псевдоадаптація);

в) (С+)х(Л–)=(А+)   з нестійкою позитивною спрямованістю.

 

Соціальна реабілітація – комплекс мір, що направлені на відновлення людини в правах, соціальному статусі, здоров’ї, дієздатності. Цей процес спрямовано не тільки на відновлення здатностей людини, але й самого соціального середовища.

В рамках соціальної реабілітації, звичайно, виділяють такі рівні:

– медико-соціальний;

– професійно-трудовий;

– соціально-психологічний;

– соціально-рольовий;

– соціально-побутовий;

– соціально-правовий.

Виділяють такі напрями соціальної реабілітації:

– інвалідів та дітей з обмеженими можливостями;

– людей похилого віку;

– військовослужбовців, що брали участь у воєнних конфліктах;

– осіб, які повернулися з місць позбавлення волі.

Актуальною є проблема реабілітації інвалідів.

 

Соціальна корекція – це діяльність соціального суб’єкта з виправлення тих особливостей психологічного, педагогічного, соціального плану, які не відповідають прийнятим у суспільстві моделям та стандартам.

Розрізняють такі напрями корекції:

1) відновлення (відтворення якостей соціального об’єкта, які переважали до появи відхилення);

2) компенсування (підсилення якостей або діяльності соціального об’єкта, які можуть замінити втрачену в результаті порушень якість);

3) стимулювання (спрямовано на активізацію позитивних якостей діяльності соціального об’єкта, формування певних ціннісних орієнтацій, настанов окремих клієнтів, створення позитивного емоційного фону в мікросоціумі);

4) виправлення (передбачає заміну негативних якостей, властивостей соціального об’єкта на позитивні).

 

Соціальна терапія – “лікування” соціальних відносин або цілеспрямований процес практичного впливу відповідних державних структур, громадських організацій та об’єднань на конкретні форми прояву соціальних відносин та соціальних дій.

Виокремлюють такі види соціальної терапії, як психотерапія – система лікувального впливу на психіку, а через неї на організм людини; трудотерапія – лікування за допомогою зайнятості у праці.

Розрізняють такі її методи психотерапій:

– сугестивна психотерапія;

– групова психотерапія

– поведінкова психотерапія;

– сімейна психотерапія;

– ігрова психотерапія;

– раціональна психотерапія;

– психотерапія самонавіювання;

– психоаналіз;

– гештальт-терапія тощо.

В літературі розглядають психотерапію в вузькому смислі як метод лікування, та в широкому, що вміщує організацію праці й побуту, профілактику психотерапевтичних факторів.

 

Соціальне проектування – систематичний опис соціального експерименту, форма відображення соціальної дійсності, що містить передбачення відносно даної розробки на практиці.

Основні елементи проектної діяльності:

– соціальна система;

– суб’єкт проектування;

– об’єкт проектування;

– соціальна технологія;

– методи соціального проектування (“мозкова атака”, ділова гра, аналогії, асоціації, синектики тощо);

– умови проектування тощо.

Соціальне прогнозування – спеціальне дослідження про вірогідні перспективи розвитку соціального об’єкта, в ході якого розв’язують два завдання:

1) визначають та мотивують мету вірогідного розвитку об’єкта;

2) підбирають засоби та способи досягнення цієї мети.

Класифікація соціального прогнозування можлива в залежності від сфер прогнозного впливу (види соціального прогнозування):

· соціально-економічне;

· юридичне;

· соціально-політичне;

· соціально-культурологічне;

· соціологічне.

Виділяють такі етапи соціального прогнозування (Курбатов, с. 331):

а) передпрогнозна орієнтація (визначення апарату прогнозування);

б) визначення прогнозного фону (дані, що впливають на розвиток об’єкта);

в) побудова базової моделі прогнозу (узагальнене бачення об’єкта в системі);

г) пошуковий прогноз (проекція базової моделі в майбутнє з урахуванням прогнозного фону);

д) нормативний прогноз (проекція базової моделі в майбутнє у відповідності з нормами, визначення засобів, що необхідні для досягнення нормативного стану);

е) оцінка ступеня достовірності та її уточнення(експертне опитування);

ж) вироблення пропозицій, рекомендацій, що дозволяють оптимізувати процес розвитку об’єкта прогнозного дослідження).

Актуальною проблемою є передбачення ситуації на ринку праці.

 

Соціальна експертиза – технологічна процедура соціальної роботи, яку використовують під час розв’язання багатьох соціальних задач та надання допомоги різним категоріям населення. Вона взаємодіє з соціальною діагностикою та соціальною профілактикою.

Важливим напрямом експертної роботи є соціально-психологічна експертиза, яку використовують по відношенню до осіб, що схильні до девіантної або делінквентної поведінки.

Окремі види соціальної експертизи:

а) судово-психологічна, в ході якої розв’язують питання психічного стану особи;

б) медико-соціальна експертиза, що здатна оцінити основні обмеження життєдіяльності, виявлення пов’язаних з цим потреб індивіда та визначення мір його соціального захисту.

До цього напряму відносять і діяльність клініко-експертних комісій (КЕК), що функціонують при лікувально-профілактичних установах, та здатні забезпечувати раціональне працевлаштування хворих з обмеженою працездатністю, але не інвалідів (туберкульоз, професійні захворювання).

Методи: тестування, спостереження, самоспостереження.


Соціальне посередництво – процес сприяння досягненню згоди між соціальним суб’єктом та об’єктом для розв’язання соціальних проблем останнього та надання йому допомоги. В практиці соціології виявляють такі форми посередництва:

а) в розв’язанні правових, побутових, медико-реабілітаційних проблем клієнтів;

б) соціально-педагогічне;

в) посередництво в пошуку соціальних служб та установ, що спроможні надати допомогу й підтримку;

в) посередництво в розв’язанні конфліктів.

Актуальною проблемою є надання допомоги батькам у вихованні дітей.

 

Соціальне консультування –надання кваліфікованої поради, допомоги особам, що мають проблеми, з метою їхньої соціалізації, відновлення та оптимізації їхніх функцій, вироблення соціальних норм спілкування.

Виділяють такі напрями консультування:

– медико-соціальне;

– психолого-педагогічне;

– соціально-правове;

– соціально-управлінське.

Методи консультування: бесіда, спостереження, тестування, інформування, консультаційний інструктаж тощо.

Виділяють два види консультування: контактне та дистанційне.

Етапи технології проведення консультування:

1) встановлення контакту;

2) процес збирання інформації про клієнта;

3) визначення разом з клієнтом бажаного результату;

4) узагальнення результатів взаємодії;

5) домашнє завдання;

6) домовленість про наступну зустріч у разі необхідності.

 

Соціальне забезпечення – система мір з матеріального забезпечення й обслуговування людей похилого віку, непрацездатних громадян, сімей з дітьми, а також осіб, що потребують соціальної допомоги.

Виділяють такі види соціального забезпечення:

– пенсійне;

– система допомог (рус. – пособий);

– система пільг;

– система професійного навчання, працевлаштування;

– система протезно-ортопедичної допомоги інвалідам;

– соціальне обслуговування інвалідів, осіб похилого віку або тих, хто знаходиться в складній життєвій ситуації;

– соціальна допомога сім’ї та дітям.

 

Соціальне страхування – це складова частина або засіб соціального забезпечення, це система мір зі створення особливих грошових фондів, що формуються за рахунок страхових внесків підприємств, організацій, громадян та державних засобів, що направлені на матеріальне забезпечення тих, хто їх потребує, а також сплати сум відшкодування майнових та інших збитків.

Види державного страхування:

– грошові виплати у вигляді допомог;

– матеріальні блага;

– послуги оздоровчо-профілактичного характеру.

Форми державного страхування:

– пенсійне;

– медичне, на період тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів;

– по догляду за дитиною;

– на оздоровлення;

– на випадок безробіття;

– на нещасний випадок, пов’язаний з відшкодуванням збитків.

 

Соціальна опіка та піклування – технології, що використовують для захисту прав та інтересів дітей-сиріт, що залишилися без батьківського піклування, а також недієздатних громадян, або з обмеженою дієздатністю.

Опіка встановлюється за малолітніми дітьми (до 14 років) та над громадянами, що визначені судом недієздатними внаслідок психічного розладу, а також за майном громадян, місцезнаходження яких не відомо, в інтересах останніх та їхніх утриманців.

Піклування встановлюється над неповнолітніми дітьми (віком від 14 до 18 років) та громадянами, дієздатність яких обмежена судом внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також над повнолітніми дієздатними громадянами, що потребують патронажу у зв’язку зі станом здоров’я.

Розповсюджені форми піклування над інвалідами та громадянами похилого віку, що не здатні у повному обсязі здійснювати власні права та обов’язки у зв’язку зі станом здоров’я, є патронаж та система будинків-інтернатів.

Форми піклування над дітьми, що залишились без батьківського піклування:

– опіка;

– піклування;

– усиновлення;

– дитячі будинки сімейного типу;

– будинки-інтернати;

– будинки дитини;

– фостерні сім’ї;

– соціальний патронаж.

 


4. Напрями соціальної роботи:

1) з сім’єю:

а) сімейна терапія (проведення бесід серед членів сім’ї або декількох сімей з подібними проблемами);

б) сімейна психопрофілактика (розробка й регулярне застосування засобів, що допомагають зняти психічне напруження, яке виникає у сім’ї);

в) надання соціальної допомоги (використання екстрених видів допомоги сім’ям групи “соціального ризику”: алкоголікам, наркоманам тощо);

г) сімейне посередництво у розв’язанні сімейних конфліктів;

д) сімейне консультування (найважливіший напрям соціально-психологічного консультування, що охоплює увесь спектр проблем сім’);

е) соціальне обслуговування сім’ї (надання сім’ї різноманітних виплат, психологічна підтримка в складних ситуаціях, забезпечення змістовного дозвілля сім’ї);

ж) соціально-реабілітаційна робота (відновлення виховного потенціалу сім’ї; захист прав членів родини у кризових ситуаціях; зміцнення родинних зв’язків; корекція взаємостосунків у сім’ї);

з) соціально-профілактична робота (робота, спрямована на запобігання неконструктивної взаємодії між членами сім’ї, різним формам насильства, формуванню різних типів залежності тощо);

і) соціальний супровід (робота соціального працівника, соціального педагога, спрямована на підтримку сім’ї, формування здатності до подолання труднощів: прийомні сім’ї, сім’ї у яких виховуються діти з обмеженими можливостями, неблагонадійні сім’ї);

к) соціальне інспектування (складова соціального супроводу, метою якого є контроль за реалізацією прав членів сім’ї);

 

2) з клієнтами різного віку:

а) дошкільне дитинство (просвітництво й консультування батьків; організація сімейних дитячих ясел-садків; ігрових груп і групових занять, патронаж неблагополучних родин);

б) дитинство молодшого школяра (просвітницька діяльність із батьками; створення умов для розвитку молодших школярів в мікро соціумі; виявлення віктимологічних чинників у середовищі, а також віктимних школярів; координація інститутів виховання);

в) підліткове дитинство (просвітницька діяльність з батьками; діагностика віктимної родини; робота з віктимогенними родинами та віктимними підлітками; створення у мікросоціумі організацій для задовільнення інтересів підлітків із використанням масових і групових форм взаємодії);

г) рання юність (просвітницька діяльність із батьками; створення умов для позитивного вільного проведення часу відповідно до тенденцій моди; створення різних клубів та організацій; діагностика віктимних сфер і віктимності особистості; робота з її подолання);

д) робота з дітьми групи соціального ризику:

– профілактична робота;

– психопрофілактична (через педагогічний колектив, опікунів, що впливають на становлення особистості; психологічне обстеження дітей, психологічна розгрузка дітей; організація психологічного консиліуму для розкриття особливостей розвитку і здібностей; розвиток комунікативних навичок; робота з адаптації вихованців до широкого соціального оточення);

– консультування;

– корекційна робота з дітьми;

е) робота з молоддю:

– юнацький вік (допомога в адаптації до нових ролей; індивідуальні консультації; допомога в знаходженні сфер діяльності; консультування молодих сімей; створення клубів за інтересами; шефська робота);

– власне молодість (соціальний захист консультації з проблем сімейного життя й виховання дітей; допомога в профорієнтації; організація групового дозвілля в мікросоціумі; допомога віктимним і маргінальним особистостям);

ж) робота з людьми зрілого віку (від 34 до 60 років) (консультації з питань сімейного життя та виховання дітей; профілактика та подолання конфліктів; створення можливостей в мікросоціумі для реалізації інтересів, участі в суспільному життя; організація допомоги не благодійним родинам і самотнім людям);

з) робота з людьми літнього віку (60 років і більше) (виявлення осіб, які вимагають соціального піклування вдома й у спеціальних установах; створення умов у мікросоціумі для задовільнення інтересів людей літнього віку; роз’яснювальна робота з близькими людей літнього віку (соціальний захист та соціальна опіка – основні форми соціальної роботи));

 

3) з представниками проблемних груп (№35, с. 181-190):

– девіанти (маргінали, антисоціальні особистості, залежні особи);

– особи з обмеженими розумовими або функціональними можливостями;

– військовослужбовці та їхні сім’ї;

– жінки;

– мігранти, біженці;

– жертви насильства;

– злиденні (феномен жебракування);

– самотні;

– люди похилого віку (ветерани війни і праці, інваліди, малозабезпечені пенсіонери);

– особи, які займаються проституцією;

– самовбивці (суїциденти).

 

 

 

 


Лекція № 7

Тема: управління соціальною роботою в україні

 

Питання:

1. Поняття соціальної політики, стадії її формування.

2. Проблеми управління соціальною роботою в Україні на сучасному етапі її розвитку.

3. Принципи та методи управління соціальною роботою.

4. Інструментарій соціальної політики.

5. Менеджмент соціальної роботи.

 

&  Література

1. Актуальні проблеми теорії і практики соціальної роботи на межі тисячоліть: Монографія – К.: УДЦССМ, 2001. – 344 с. // Соціальна робота. Книга 1.          /К/

2. Зарубежный и отечественный опыт социальной работы: Учеб.-метод. пособие. – . – М.: Изд-во СТИ. – 1999. – 264 с.

3. Коваль Л.І., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка./ Соціальна робота: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: ІЗМН, 1997. – 390 с.          /К/

4. Козлов А.А. Социальная работа за рубежом: состояние, тенденции, перспективы: Сб. науч. очерков. – М.: Флинта, 19998. – 224 с.

5. Лукашевич А.П., Мигович І.І., Пінчук І.М. Соціальна робота в Україні: теоретико-методичні засади. – К.: МАУП, 2001. – 126 с.

6. Мережа центрів соціальних служб для молоді: Інформаційний довідник. – К.: ДЦССМ, 2003. – 84 с.

7. Основні напрямки роботи, навички та уміння волонтера програми «Зменшення шкоди серед осіб, які вживають наркотики ін.’єкційним шляхом». – Київ, 2002.

8. Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект). – К.: Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичного менеджменту, 2001. – 242 с.

9. Понятійно-термінологічний словник з соціальної роботи / За ред.. І.В. Козубовської, І.І. Миновича. – Ужгород: УЖМУ, 2001. – 152 с.

10. Попов В.Г., Холостова Е.И. Социальная политика и социальная работа: Учеб.-метод. пособие. – М.: Изд-во СТИ. – 1998. – 218 с.

11. Практичні завдання до семінарських занять з курсу «Консультування у соціальній роботі». – Запоріжжя, 1998.

12. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх (Проблеми спільної роботи комісій у справах неповнолітніх та органів освіти України). Збірник науково-методичних статей. – К.: Академпрес, 1994. – 112 с.

13. Словарь-справочник по социальной работе /Под ред. Е.И. Холостовой. – М.: Юрист, 1997. – 424 с.

14. Социальная работа накануне 2000 года: пути и цели профессионального становления. – М.: Изд-во ИСР. – 1998. – 77 с.

15. Социальная работа/ Под общей редакцией проф. В.И. Курбатова. Серия «Учебники и учебные пособия». – Ростов н/Д: «Феникс». 2000. – 576 с.  /К/

16. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Марченко та ін. За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 256 с.          /М/

17. Соціальна робота в Україні: Теорія і практика / Науково-методичний журнал. – 2003. № 2.          /К/

18. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. – К.: ДЦССМ, 2002. – 536 с. // Соціальна робота. Книга 4.          /К/

19. Соціальна робота: Навчальний посібник // Соціальна робота. Книга. 2. – К.: ДЦССМ, 2002 – 440 с.          /К/

20. Чорбинский С.И. Социальная работа и социальные программы в США. – М.: Центр общественных ценностей, 1992. – 149 с.

 

Теми рефератів для самостійної роботи

1. Спільне та особливе в діяльності менеджера та спеціаліста з соціальної роботи.

2. Інноваційний менеджмент в роботі соціальних служб.

3. Державні та приватні соціальні служби: протистояння чи співіснування.

4. Характеристика менеджерських методів в соціальній роботі.

5. Менеджмент соціальної роботи: перспективи та реалії сьогодення.

 

 

1. Поняття соціальної політики, стадії її формування

Соціальна робота та соціальна політика це взаємозумовлені поняття.

Соціальна політика – складова внутрішньої політики держави, що реалізовується у соціальних програмах і в практиці регулювання відносин у суспільстві в інтересах основних соціальних груп населення. Інакше можна визначити соціальну політику як дії держави, спрямовані на розв’язання проблем, що існують в суспільстві, та встановлення рівноваги між становищем різних соціальних груп.

Головною метою соціальної політики є гармонізація суспільних відносин, забезпечення політичної стабільності та громадянської згоди шляхом реалізації організаційно-економічних, науково-технічних та морально-правових заходів.

Реалізація соціальної політики відбувається за допомогою певних механізмів:

1) створення нормативно-правової бази, що забезпечує соціальний захист населення;

2) перерозподілу матеріальних ресурсів;

3) координації організаційних зусиль, що спрямовано на підвищення життєвого рівня населення впровадженням податків та їх розподілом;

4) розвиток підприємництва, державного контролю;

5) розвиток благодійництва.

Соціальну політику можна розглядати у широкому та вузькому розумінні:

– у широкому – вона охоплює усі рішення та заходи, які стосуються усіх сторін життя суспільства;

– у вузькому – представлена різноманітними напрямами у сфері соціального захисту населення: сімейна соціальна політика; молодіжна соціальна політика; соціальна політика щодо людей з обмеженими функціональними можливостями; політика соціального захисту людей похилого віку.

Отже, соціальна політика – це змістовна та організаційна основа соціальної роботи, а соціальна робота – спосіб реалізації та реформування соціальної політики.

У випадку, коли держава не приділяє достатньо уваги соціальній політиці, а через неї – соціальній роботі, темпи її розвитку починають суттєво зменшуватись, а саму державу розривають соціальні негаразди. Саме тому у наш час проблема управління соціальною роботою виходить в Україні на перший план. Формування соціальної політики в Україні відбувається на рівні законодавчої та виконавчої влади.

Законодавчу ініціативу мають: Президент України, Кабінет Міністрів, народні депутати України. Законодавчі акти ухвалює Верховна Рада України, де існує кілька комітетів з соціальних питань (наприклад, Комітет із соціальної політики та праці).

Виконавчі органи: Кабінет Міністрів, держадміністрації.

Виділяють п’ять стадій формування соціальної політики:

1) формування проблеми – визначення щодо прийому чи відхилення тієї чи іншої програми;

2) фаза намірів – з’ясування ідей щодо певної соціальної програми;

3) фаза рішення – схвалення запропонованих рішень повноважним органом;

4) фаза планування – визначення механізму виконання;

5) фаза попередніх оцінок – контроль за фактичним перебігом соціальної програми, експертиза та оцінка.

 

2. Проблеми управління соціальною роботою в Україні на сучасному етапі її розвитку

Головна проблема на початку ХХІ ст. полягає в тому, що управління соціальною роботою в Україні є фрагментарним. Недорозвиненими є властивості суб’єкта управління, не зовсім виразними є контури об’єкта соціальної роботи; не розроблена досконало нормативна база та технологічний процес управління.

Однією з глобальних проблем є переорієнтація кадрів державного управління на визнання самоцінності галузі як основи для розвитку держави.

Позитивним моментом, що спостерігається за перші десять років незалежності України, є залучення до участі добровільного (недержавного) сектора, який бере на себе (за зразком Західної Європи) частину функцій, що виконували державні служби. Так, у 1991 році було 319 з діючих сьогодні громадських організацій, у 1992 р. – 1356, у 1993 р. –3257, у 2000 р. в країні приблизно 20 тисяч недержавних організацій (серед них близько 900 – опікуються проблемами інвалідів, 1200 – працюють з людьми похилого віку). Тільки у Києві діє 1850 соціальних недержавних організацій.


Характеристики державної та приватної соціальних служб

 

Характеристики

Державна соціальна служба

Приватна соціальна служба

Що визначає місію служби?

Суспільні цінності

Техніка надання послуги та ідея витрат

Чи призначається клієнт?

Клієнт призначається за нормативними документами держави, органів влади

Служба сама визначає, хто буде її клієнтом

Тип організації

Бюрократична організація ієрархічної структури – піраміди, що обмежує прийняття рішення

Свій власний професійний досвід – більш вільні у прийнятті рішення

Здатність до обмеження

Безмежний сектор

Завжди можуть себе обмежити

Адаптаційний ресурс

Не закладено потенціалу змін

Закладено потенціал змін відповідно до законів ринку

Характер підходу до клієнта

Однорідний підхід до клієнта, процедури, закладені урядом

Індивідуальний підхід, що залежить від ситуації та професійності вирішення

Етичні стандарти соціальної роботи

Дотримуються вимог статусу державних службовців

Професіонали, що дотримуються етичних стандартів

Характер відповідальності

Відповідальні перед державою, підпорядковані широкому колу

Відповідальні перед клієнтом, чітко враховують, що клієнт має також певні права

Публічна відкритість

Особлива увага з боку засобів масової інформації

Приватна власність

 

Водночас в Україні зберігається ієрархічна адміністративно-командна система управління та ототожнення політичних сил з державними інструментами влади. Лише у вересні 1997 року було ухвалено першу урядову програму із соціальної політики в Україні на 1997–2000 роки.

Проблемою залишається активізація існуючої системи управління різних передумов соціальної роботи (демографічних, ментальних, психологічних, економічних, політичних, культурологічних, аксіологічних тощо).

Нажаль, система державного управління принципово ще не визначилась з ідеологічним аспектом свого функціонування на найближчу перспективу. На думку дослідників (Лукашевич, Мигович, Пінчук) в Україні може реалізуватися три ідеологічні концепції (ІІ, с. 282):

1) ліберальна – відповідальність за соціальний розвиток покладено на плечі сім’ї, особи, трудового колективу;

2) партеналістська – коли держава бере на себе участь у соціальному захисті з перерозподілом накопиченого;

3) змішана – працездатне населення самостійно вирішує свої проблеми, держава – проблеми для специфічних груп інвалідів, дітей-сиріт.

 

3. Принципи та методи управління соціальною роботою

Діяльність системи управління соціальною роботою підкріплюється певними законами, які враховують специфіку об’єктів соціальної роботи, їх природу та формування управлінського впливу. Основними серед них є:

1) відповідність інтересів суб’єкта управління інтересам об’єкта соціальної роботи;

2) цілісний вплив суб’єкта на об’єкт соціальної роботи;

3) досягнення загальних інтересів агентів соціального процесу;

4) відповідність між рівнями розвитку об’єкта та суб’єкта соціальної роботи.

Закони управління соціальною роботою реалізуються через принципи управлінської діяльності, які детермінують основні правила розбудови системи соціальної роботи та дії суб’єкта та об’єкта соціальної взаємодії, а також забезпечують інтеграцію окремих видів управлінської діяльності у різних підрозділах системи управління.

Серед основних принципів виділяють: об’єктивність, централізм і самостійність, соціальногруповий підхід, системність, комплексність, загальність, несуперечливість управлінських рішень.

Ефективне управління соціальною роботою неможливо організувати без оволодіння кадрами управління відповідними методами: економічними, соціальними, організаційними, політичними, психологічними, педагогічними, ідеологічними.

 

4. Інструментарій соціальної політики

За матеріалами теоретичного аналізу, зробленого Теренсом Ганслі (Канада) та Оленою Івановою (Україна), класифікація інструментарію соціальної роботи в Україні така:

1) фінансова допомога – найбільш визнаний в Україні інструмент соціальної допомоги; може бути грошовою чи безготівковою (пільги, субсидії);

2) оподаткування – введення податкових пільг для малозабезпечених сімей, де є інваліди, прийомні діти, люди похилого віку, безробітні, або ті, хто започатковує власний бізнес;

3) послуги – перекваліфікація, послуги по догляду вдома.

Інструменти профілактичних заходів соціальної політики:

1) консультування, рекомендації або заохочення до бажаної діяльності;

2) інформування;

3) заборона та обмеження певних дій;

4) спеціальні стягнення за персонально чи соціально небезпечну поведінку у формі штрафів, податків.

Інші інструменти соціальної політики – правові статуси: ветеран війни, ліквідатор аварії на ЧАЕС, безробітний біженець, народний депутат.


5. Менеджмент соціальної роботи

Менеджмент соціальної роботи – це свідомий системний вплив на процес і результати організації соціальної служби: розвиток соціальної допомоги, обслуговування, профілактика, патронаж, інспектування, консультування, а також прийняття конкретного рішення.

Головною метою менеджменту соціальної роботи є забезпечення реалізації основних принципів державного підходу до організації соціальної роботи в умовах соціальної служби.

У 1985–1990 роках у розвинених країнах управління соціальною роботою та менеджмент соціальних служб стають центральними методами соціальної роботи:

– формування політичної лінії та презентація її у вигляді оперативних цілей;

– розробка програм соціальної роботи та керівництво щодо їх реалізації;

– організація фінансування та забезпечення ресурсами соціальної роботи у країні (Франція);

– діяльність соціальної служби (Велика Британія);

– соціальна робота з клієнтом (США, Німеччина);

– керівництво та контроль за персоналом соціальних служб (супервізія);

– виконання представницьких функцій та зв’язків з громадськістю;

– здійснення соціального просвітництва (Німеччина – соціальний педагог у дитсадках навчає дитину щодо організації життя у громаді);

– оцінка та впровадження інновацій.

Отже, головний результат менеджменту соціальної роботи є оптимізація функціонування соціальної служби.

Об’єктами менеджменту соціальної роботи є ресурси соціальної служби, ресурси соціальної роботи, клієнти соціальних служб, спеціалісти з соціальної роботи.

Суб’єктами менеджменту в соціальній роботі є керівний склад соціальних служб та органів управління соціальними службами.

Функції менеджменту соціальної роботи – це види діяльності керівних осіб соціальної служби, управління соціальної служби, за допомогою яких вони впливають на об’єкт менеджменту соціальної роботи.

Виділяють три групи менеджерських функцій соціальної служби:

1) функції управління проблемами соціальних служб:

– передбачення та виявлення проблем;

– аналіз та дослідження проблем;

– ієрархія проблем;

– пошук і планування ресурсів;

– контроль та аналіз шляхів розв’язання проблем;

2) функції розвитку соціальної служби:

– правове регулювання;

– структурне регулювання;

– управління інноваціями;

– управління організаційною культурою соціальної служби;

– регулювання між організаційних відносин на території;

3) функції управління соціальною службою:

– планування;

– організація;

– керівництво;

– організація;

– контроль.

Ефективне вирішення соціальними службами певних завдань потребує того, щоб їх діяльність здійснювалась згідно з певною моделлю. Дослідники (Звєрєва, – 35, с. 95) за структурою та змістом виділяють такі моделі взаємозв’язку об’єктів і суб’єктів менеджменту:

1) ієрархічна модель – характерна для багатьох соціальних систем в Україні (лікарні); вирізняється тим, що повноваження щодо рішення та контролю зосереджені у керівника соціальної служби; характерне “розпорядження зверху”; невеликий потенціал зміни структури організації;

2) колективна модель – для якої ієрархія майже відсутня; серед спеціалістів – солідарність, рішення приймаються в процесі дискусій; керівник – довірений представник у групах;

3) розвивальна модель – на чолі з менеджером; всі підлеглі мають власного керівника, що сприяє чіткому управління.

Менеджерська сітка – модель, що є технологією менеджменту соціальної роботи та містить чотири складових:

Менеджерська сітка в соціальній роботі

 

 

лекции-Социальная работа

Рольовий та функціональний підхід

1.1 Ставлення до соціальної роботи

Проблемно-орієнтований підхід

Участь громадськості

Ситуативно-орієнтований підхід

 

Суб’єктивно-орієнтований підхід

 

 

 

 

лекции-Социальная работа

Державна – приватна – громадська

1.2 Ставлення до соціальної служби

Традиційна – інноваційна – експериментальна

Для будь-якого клієнта – спеціалізований профіль адресної допомоги

 

Базовий, робочий, системний рівень соціальної допомоги

 

 

 

 

лекции-Социальная работа

Запит, потреба, інтерес

1.3 Ставлення до соціальної послуги

Процес соціальної допомоги

Результат соціальної допомоги

 

Якість та ефективність допомоги

 

 

 

 

лекции-Социальная работа

Клієнт: індивід – група – сім’я – громада

2 Ставлення до людей

Клієнт: недобровільний – добровільний

Спеціаліст соціальної роботи

 

Спеціаліст іншої соціальної служби

 


Одним із основних видів соціальної діяльності в службі є проектування (яке розглядають як переважно індивідуалізовану творчість соціального працівника, його особистісний стиль) та ідеологія.

 

лекции-Социальная работа

 

лекции-Социальная работа


Дослідники виділяють такі обов’язкові складові соціального проекту:

 

Компоненту проекту соціальної роботи

Що потрібно визначити

Мета проектної діяльності

Яким має бути результат соціальної роботи або діяльності соціальної служби?

Основні завдання, види, форми проектної діяльності

Що і як потрібно зробити для досягнення кінцевого результату?

Ресурси (матеріальні, кадрові, фінансові, інформаційні)

Скільки коштуватиме для соціальної служби реалізація цього проекту?

Терміни реалізації

Хто і коли має отримати результати проектної діяльності?

Організаційна структура та взаємовідношення між виконавцями проекту

Який механізм щодо організації роботи: хто, що, коли і як має зробити для досягнення кінцевого результату?

Облік, контроль

За якими критеріями, показниками, характеристиками, методами оцінюється виконання проекту?

Поточні корективи

Які зміни необхідно внести до змісту та процесу реалізації проектного рішення?

Підведення підсумків

Як виконаний проект?

 

Отже, менеджмент соціальної роботи – це творчий пошук управлінського рішення щодо ефективного оптимального розв’язання соціальної проблеми.

 

 

 

 

 

 


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди

 

факультет психології та соціології

кафедра соціальної педагогіки

“Затверджую”

проректор з навчальної роботи

“____”______________ 200_р.

__________________________

 

 

Лекційний курС

до виконання самостійної роботи з курсу «Соціальна робота»

(за вимогами кредитно-модульної системи)

 

 

Розробник: к.п.н., доцент кафедри соціальної педагогіки ХНПУ ім. Г.С.Сковороди В.В. Костіна.

Рецензенти:

1. д.п.н., професор кафедри соціальної педагогіки Харківської державної академії культури А.О. Рижанова.

2. д.п.н., професор кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди Л.А. Штефан.

 

Затверджено вченою радою факультету психології та соціології Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

Протокол №  ___  від “___” червня  2006р.

 

 

Харків   2006


Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди

 

факультет психології та соціології

кафедра соціальної педагогіки

 

 

 

лекційний курс

до виконання самостійної роботи з курсу

«СОЦІАЛЬНА РОБОТА»

(за вимогами кредитно-модульної системи)

 

 

 

 

 

Затверджено

на засіданні кафедри соціальної педагогіки

ХНПУ ім. Г.С. Сковороди.

Протокол №21 від «8» червня 2005 р.

Зав. кафедрою соціальної педагогіки

 

проф.           лекции-Социальная работа           Дмитренко Т.О.

 

 

 

 

 

 

лекции-Социальная работаХарків 2006

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика