andrey

Путь к Файлу: /Cоциальная работа / Теория социальной работы / ТСР-Для заочников / L-2-1ч.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   2
Пользователь:   andrey
Добавлен:   15.11.2014
Размер:   401.0 КБ
СКАЧАТЬ

Лекція № 2 (1 частина)

Тема: ЗМІСТ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ. соціальна робота з різними категоріями клієнтів

 

Питання:

1. Діяльнісна природа соціальної роботи.

2. Сутність та зміст соціальної роботи.

3. Нормативно-правова база соціальної роботи.

4. Види та напрями соціальної роботи.

5. Форми соціальної роботи.

6. Класифікація методів соціальної роботи.

7. Загальна характеристика клієнтів соціальної роботи.

8. Поняття соціальної технології.

9. Характеристика загальних технологій соціальної роботи.

10. Часні технології соціальної роботи:

а) Соціальна робота з сім’єю.

б) Соціальна робота з клієнтами різного віку.

в) Соціальна робота з представниками проблемних груп (інваліди, сироти тощо).

г) Соціальна робота з жінками.

 

Теми рефератів:

1. Методологія соціальної роботи.

2. Використання правових методів в соціальній роботі.

3. Використання соціологічних методів в соціальній роботі.

4. Використання психолого-педагогічних методів в соціальній роботі.

5. Управління спілкуванням в діяльності соціального працівника.

6. Методологія соціальної роботи.

7. Використання правових методів в соціальній роботі.

8. Використання соціологічних методів в соціальній роботі.

9. Використання психолого-педагогічних методів в соціальній роботі.

10. Управління спілкуванням в діяльності соціального працівника.

 

1. Діяльнісна природа соціальної роботи

Для визначення змісту та організації соціальної роботи необхідним кроком є виявлення її суті й походження. Питання діяльнішої природи соціальної роботи не викликає сумніву, зважаючи на більшість тлумачень цього явища: «Соціальна робота є специфічною діяльністю з надання допомоги людині, яка формально закріплена за фахівцем – соціальним працівником або соціальним педагогом». Тому можна зауважити, що соціальна робота – це специфічна діяльність зі творення та відтворення «сутнісних сил особистості, і яка має певні фізичні або соціальні вади» (II, с. 120). З метою виокремлення «сутності зазначеної специфічної діяльності в науковий обіг поступово було введено поняття «соціальний захист», «соціальна допомога», «соціальні послуги», «соціальна реабілітація», «соціальний патронаж», до змісту яких ми звертали увагу на першій лекції. Кожне з цих понять має кілька тлумачень, виходячи з базових тлумачень предмету й мети соціальної роботи як науки й галузі практичної діяльності. З метою узагальнення й об’єднання предметного поля досліджень на сучасному етапі розвитку науки, на нашу думку, зроблено дуже важливий крок – спроба об’єднати усі перелічені напрями в рамках поняття «соціальної роботи», яку визначають професійною діяльністю соціального спрямування, що формально закріплена за виконавцем і поширена на особу, групу або трудовий колектив.

Дослідники виділяють сім функцій, що відіграє діяльність в системі соціальної роботи (II, с. 122):

1)            діяльність як пояснювальний принцип – поняття з філософсько-методологічним змістом, що виражає універсальну основу соціального світу;

2) діяльність як предмет наукового аналізу, тобто як те, що відтворюється в теоретичній картині парадигми соціальної роботи;

3) діяльність як субстаційна основа родового життя людини, що обумовлює морфологію системи соціальної роботи;

4) діяльність як предмет управління — те, що належить організації у системі функціонування або розвитку соціальної роботи на основі певної системи принципів;

5) діяльність як предмет проектування, тобто виявлення засобів та умов оптимальної реалізації певних видів діяльності у галузі соціальної роботи;

6) діяльність соціальна як цінність – через аналіз місця, яке вона займає у різних системах культури;

7) діяльність соціальна як предмет теоретичного узагальнення та наслідування у формі пошуку та відтворення передового закордонного досвіду соціальної роботи.

Розглядаючи соціальну роботу як вид практичної діяльності, доречно визначити її різні аспекти (Холостова Є.І.):

1) діяльність, що здійснюється професійно підготовленими спеціалістами та їх добровільними помічниками, що направлена на надання індивідуальної допомоги людині, сім’ї, групі, які потрапили у складну життєву ситуацію, через: інформування, діагностику, консультування, пряму натуральну та фінансову допомогу, догляд та обслуговування хворих та одиноких, педагогічну та психологічну підтримку, що зорієнтована на тих, хто потребує допомоги, на власну активність з подолання ситуації та підтримку у цьому;

2) професійна діяльність, що направлена на активізацію власних можливостей особистості у ході вирішення складних життєвих проблем;

3) професійна діяльність, що має переважно превентивний характер;

4) професійна діяльність, що націлена на гармонізацію соціальних відносин у суспільстві.

Важливо враховувати, що соціальна діяльність базується на різних суспільних ідеях (гуманітарних, демократичних тощо), тому можна виділити п’ять її характерних рис (аспектів) (II, с. 125-126): соціально-економічний; національно-географічний; політичний; культурний; духовний.

1) соціально-економічний аспект розкривається через надання кожній людині певних соціально-економічних умов життя (розподілу ресурсів): доступ до трудової діяльності, до системи охорони здоров’я та освіти, до системи соціального забезпечення та соціального обслуговування;

2) національно-географічний аспект можна з’ясувати через виявлення особливостей певного середовища, у рамках певних кордонів (країни, регіону, муніципалітету);

3) політичний аспект виявляється через вплив політичної системи певної країни на умови існування практичної діяльності;

4) культурний аспект пов’язано з традиціями, переконаннями, культурою окремих осіб, сімей, груп, спільнот та країн, що мають поважатися в соціальній роботі;

5) духовний аспект визначає система цінностей, що існує в певному соціумі, де проводять соціальну роботу, тому важливим елементом професійної етики соціального працівника є врахування певних цінностей клієнтів.

Отже, ми визначили, що соціальна робота є специфічним видом діяльності у системі суспільного поділу праці, яка є за природою продуктивною і закріплена за певним фахівцем – соціальним працівником.

 

2. Сутність та зміст соціальної роботи

Для визначення сутності соціальної роботи слід уточнити відмінність понять «соціальне» та «суспільне».

В науковій літературі усталеними є два підходи для визначенні суті «соціальний» — широкий та звужений.

Сутність першого полягає у тому, що соціальними вважають відносини, у яких бере участь особистість, але щодо визначення сутності цих відносин, усталеного погляду немає, її пов’язують із способом життєдіяльності, суспільними відносинами, суспільною та індивідуальною свідомістю тощо.

Тлумачення «соціального» у звуженому сенсі слова пов’язано із спадщиною К. Маркса та Ф. Енгельса, які визначили, що виникнення соціального в суспільстві пов’язане з розподілом праці, де «соціальне» постає перш за все як «людське відношення людини до людини».

Отже, соціальна робота за своєю суттю явно тяжіє до звуженого змісту поняття «соціальне». Деякі дослідники (Бех В.П.) вважають, що його коректно було б замінити на термін «антропогенне», тобто розглядати як процес творення та відтворення людини. Тому «сутність соціальної роботи у будь-якому суспільстві полягає у творенні і відтворенні людини як єдиного джерела соціального світу і головного суб’єкта соціального життя» (II, с. 133).

Але, враховуючи вищенаведене визначення сутності соціальної роботи, окремі автори посібників та інших інформаційних джерел іноді дещо обмежують термін «соціальна робота», зводячи його до діяльності з відтворення окремих соціальних груп. Наприклад, наведено (Технологии социальной работы/ Под ред. Холостовой. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 400 с.) таке визначення «сутність соціальної роботи визначається як надання допомоги інвалідам та іншим різним групам у здійсненні ними соціальних прав».

Під змістом соціальної роботи розуміють сукупність процесів, що характеризують взаємодію утворюючих систему соціальної роботи елементів між собою і середовищем і зумовлюють їхнє існування, розвиток і зміну.

Згідно з вищенаведеним визначенням, соціальна робота постає як органічний відтворювальний процес, що націлений на окрему особу або на все населення країни, коли на перший план виходить ідея створення громадянського суспільства. Цей процес, з одного боку, має органічно вписуватись у процеси матеріального та духовного виробництва держави, а з іншого – складається з багато чисельних підпроцесів, які націлені на задовільнення всієї сукупності потреб населення країни.

Отже, структурно зміст цього процесу можна розподілити за критерієм специфіки видів діяльності, що офіційно визначені й закріплені у вигляді провідних функцій соціальної роботи на: профілактичний, соціально-реабілітаційний, адаптаційний, соціальний патронаж, соціально-гуманістичний, особистісно-гуманістичний напрями діяльності. Реалізація зазначених функцій віддзеркалює реальний зміст системи соціального обслуговування.

Держава гарантує громадянам право на соціальне обслуговування.

Головні принципи соціального обслуговування: адресність, доступність, добровільність, гуманність, пріоритетність надання соціальних послуг неповнолітнім, що знаходяться у скрутній життєвій ситуації, конфіденційність, профілактична спрямованість. Зміст соціальної роботи можна визначити, проаналізувавши її нормативно-законодавчу базу, що складається з певної системи законів і підзаконних актів, що прийняті урядом та владними органами країни на основі міжнародних документів і відображають провідні напрями соціальної політики держави.

Зміст актуальних проблем соціальної роботи можна проаналізувати на основі Указу Президента України «Про основні напрями соціальної політики». Згідно з даним офіційним документом, пріоритетними в соціальній політиці української держави визнано створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня населення, розвитку трудового потенціалу, народонаселення, формування середнього класу, стабілізації диференціації населення за рівнем доходів, проведення пенсійної реформи, надання адресної підтримки незахищеним верствам населення, всебічний розвиток освіти, культури, поліпшення охорони здоров’я населення. Надалі ми глибше проаналізуємо зміст соціальної діяльності як основи управління соціальною роботою країни на сучасному етапі розвитку (лекція 9).

 


3. Нормативно-правова база соціальної роботи

Серед нормативно-правових основ соціальної роботи в Україні чільне місце замають міжнародні договори, що укладені Україною і ратифіковані Верховною Радою України, такі як:

· Загальна декларація прав людини (1948);

· Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966);

· Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, а також Факультативний протокол до нього (1966);

· Конвенція про захист прав та основних свобод людини (1950).

У 1973 році Президія Верховної Ради УРСР ратифікувала обидва пакти, а 25 грудня 1990 року прийняла Постанову про приєднання нашої країни до Факультативного протоколу до Пакту про громадянські та політичні права.

17.07.1997 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про ратифікацію Конвенції про захист прав та основних свобод людини».

Документом, що доповнює Конвенцію з питань захисту соціально-економічних прав, стала Європейська соціальна хартія, що була підписана державами – членами Ради Європи в Турині 18 жовтня 1961 р., а вступила в силу 26 лютого 1965 року. На початку XXI ст. її підписали 20 держав: Австрія, Бельгія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Велика Британія, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швеція.

У 1991 році було прийнято Протокол про внесення поправок до Європейської соціальної хартії, що спричинив певні зміни в системі контролю за виконанням положень Хартії.

Міжнародна організація праці (МОП), що заснована у 1919 році з метою співробітництва у справі забезпечення тривалого миру у усьому світі та усунення соціальної несправедливості шляхом поліпшення соціально-економічних умов прац. З 1946 року вона стала першою спеціалізованою установою ООН. (Нині члени МОП – 174 держави світу; Україна – з 1954 р.) Цією організацією укладено 23 Конвенції МОП з соціальних питань, серед яких:

– №3,103 – Охорона материнства (1919);

– №5 – Мінімальний вік для прийому на роботу в промисловості (1919);

– № 117 – Основні цілі та норми соціальної політики (1962);

– №157 – Збереження прав у галузі соціального забезпечення (1982);

– №159 – Професійна реабілітація та зайнятість інвалідів (1983).

Сьогодні в Україні виокремилась тенденція до виділення особливої галузі права – права соціального. Нині існує велика кількість нормативно-правових документів, що регламентують діяльність соціальної сфери, зокрема, соціальної роботи (дивись «Нормативно-правова база соціального працівника – педагога в Україні»).

 

4. Види та напрями соціальної роботи

Соціальну роботу здійснюють певні суб’єкти, до яких відносяться (лекція 1) певні соціальні інституції, що належать до різних міністерств та відомств нашої держави. Зміст соціальної роботи трансформується через певні інституції, тому доречно розглянути це питання через діяльність центрів соціальних служб для молоді. Видами соціальної роботи в центрах соціальних служб для молоді визначають способи спрямованості соціальної роботи, визначення її змісту залежно від поставлених цілей. Отже, виходячи з практики роботи центрів соціальних служб для молоді можна виділити такі види соціальної роботи, як: соціальне обслуговування, соціальний супровід, соціальна профілактика та соціальна реабілітація.

Розглянемо більш детально кожен з видів.

Соціальне обслуговування – соціальна робота, яка спрямована на здійснення системи заходів щодо задоволення різноманітних потреб з метою гармонійного та всебічного розвитку дітей, молоді та сім’ї. Відбувається через:

· надання соціально-побутових послуг з питань догляду, отримання медичної допомоги тощо;

· надання тимчасового перебування дітям «вулиці»;

· організація денного перебування у разі потреби (діти, інваліди, громадяни похилого віку) з наданням різних видів послуг;

· здійснення консультативної допомоги;

· надання матеріальної допомоги (продукти харчування, гроші, предмети особистої гігієни, медикаменти).

Соціальний супровід – соціальна робота, що спрямована на здійснення системи заходів щодо підтримки умов, достатніх для забезпечення життєдіяльності незахищених верств населення з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу. Реалізуються через:

· здійснення соціально-психологічної експертизи та діагностики з метою визначення проблем та кризових станів дітей, молоді, сімей;

· складання індивідуальних карт супроводу з визначенням основних етапів супроводу;

· надання комплексу послуг клієнтам (інформаційних, медико-соціальних, психолого-педагогічних, соціально-економічних);

· здійснення посередницької роботи зі сприяння вирішенню проблем клієнта;

· постійний контакт з клієнтами, системність надання послуг.

Соціальна профілактика – соціальна робота, що спрямована на організацію та впровадження системи заходів щодо попередження аморальної, протиправної та іншої асоціальної поведінки, виявлення та запобігання будь-якому негативному впливу на життя і здоров’я клієнтів центрів соціальних служб для молоді.

Реалізується через:

· надання різним категоріям клієнтів інформації про негативні явища, їх наслідки та відповідність за протиправні дії;

· здійснення соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю за місцем проживання з метою превенції негативних явищ;

· здійснення індивідуальної та групової соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю групи ризику та їхніми батьками;

· виявлення дітей з груп ризику девіантної поведінки та проведення психологічних та педагогічних заходів;

· психолого-просвітницька робота, що спрямована на розвиток особистості дитини;

· проведення профілактичних акцій, конкурсів, змагань з метою профілактики негативних явищ та пропаганди здорового способу життя.

Соціальна реабілітація – соціальна робота, яка спрямована на здійснення системи заходів з метою відновлення морального, психічного та фізичного стану у клієнтів центрів соціальних служб для молоді, їх соціальних функцій, приведення їхньої поведінки у відповідність до загальновизнаних суспільних норм.

Здійснюється через:

· корекцію відхилень у поведінці шляхом індивідуальної роботи;

· здійснення психотерапевтичної роботи з метою відновлення фізичного та психологічного стану клієнта;

· надання консультацій клієнтам з метою їхньої адаптації до нових умов життя;

· допомога у професійному визначенні.

 

5. Форми соціальної роботи

У теорії соціальної роботи виділяють процесуальну та морфологічну форми соціальної роботи.

За сутністю процесуальна форма віддзеркалює продуктивність або соціальний процес і проявляється у всякому випадку, коли ми маємо справу з наданням допомоги тим чи іншим верствам населення, а також під час узагальнення досвіду та розробки конкретних технологій соціальної роботи.

У «Словнику-довіднику для соціальних працівників та соціальних педагогів» форма соціальної роботи визначається  як «упорядкована певним чином структура діяльності соціального працівника, яка зумовлена метою, завданнями, логікою та методами роботи на конкретних етапах в конкретних обставинах і характеризується особливими способами керування, організації та співробітництва соціального працівника з клієнтом у соціальній діяльності» («Словник ...», с. 229).

Форми соціальної роботи розрізняють за певними класифікаційними ознаками («Словник ...», с. 229):

1) за кількісним складом учасників (індивідуальні, групові, масові);

2) за провідним способом педагогічного впливу (словесні практичні, наочні);

3) за складністю побудови (прості, складні, комплексні);

4) за характером змістовного наповнення (інформаційні, інформаційно-практичні).

Морфологічна форма соціальної роботи є більш складною для засвоєння. Вона не завжди відтворюється навіть у свідомості фахівців. Система соціальної роботи у морфологічному аспекті є елементом структури соціального організму країни, вона існує як специфічний продукт, у якому «застигає» різноманіття процесуальних форм соціальної діяльності. Держава керує саморозгортанням соціальної роботи за допомогою спеціального інструментарію, який має назву «соціальна політика».

 

6. Методи соціальної роботи

Метод (від грецького metodos – дослідження) планомірний шлях пізнавання істини, прийом, спосіб або образ дії; спосіб досягнення мети.

Отже, методом соціальної роботи можна визначити певну послідовність способів взаємодії соціального працівника та клієнта, що спрямовано на розв’язання певної соціальної проблеми. Сукупність методів – методика; наука про методи – методологія.

У сучасній літературі з соціальної роботи існує кілька підходів до класифікації методів.

І.Д. Звєрєва визначає методи соціальної роботи як «спосіб організації соціальної роботи, що приводить до досягнення оптимального результату і забезпечує позитивні зрушення в розвитку об’єкта (суб’єкта) соціальної діяльності» (Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І.Д. Звєрєва та ін. За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової; с. 73).

Автор виділяє дві загальних групи методів соціальної роботи:

а) методи соціальної роботи як набуття наукового знання:

– загальні (філософські) методи (матеріалістична діалектика, ідеологічна філософія);

– загальнонаукові (методи наукової абстракції, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, історичний, генетичний, метод формалізації, метод аналогії, системно-структурний метод);

– спеціальні наукові;

б) методи соціальної роботи як практичної діяльності:

– метод соціальної діагностики;

– метод соціальної профілактики;

– метод соціального контролю;

– метод соціальної реабілітації;

– метод соціально-економічні (натуральна та грошова допомога, моральне заохочення, пільги, здійснення патронажу і супроводу, допомога в обслуговування);

– метод організаційні (адміністративні) – (регламентування, нормування, інструктування);

– педагогічні методи (дивись «Соціальна педагогіка і соціальна робота);

– психологічні методи (тестування, соціограма, психодрама, сімейна психотерапія, епістолярна терапія, казко терапія, соціально-психологічний тренінг);

– соціологічні методи (спостереження, опитування, анкетування);

в) специфічні методи соціальної роботи:

– соціальна вулична робота;

– аналіз соціуму;

– метод «рівний – рівному».

7. Характеристика категорій клієнтів соціальної роботи

Розглядаючи сутність та зміст соціальної роботи як професійної діяльності, ми виділяли кілька базових понять, серед яких особливе місце посідають “об’єкт” та “суб’єкт” соціальної діяльності. Щодо першого, ми визначили, що це особа або група людей, з якими проводиться соціальна робота, а останні – це ті, хто її здійснює.

Однією з особливостей розвитку системи соціальної роботи в Україні є те, що в практиці соціальної роботи спостерігається впровадження закордонного досвіду соціальної роботи, а разом з тим і запозичуються усталені категорії. Однією з найпоширеніших категорій у сфері соціальної роботи є категорія “клієнт”. Але слід зазначити, що поняття “об’єкт” і “клієнт” соціальної роботи не тотожні. Основна відмінність між ними – власна згода на здійснення соціальної роботи.

Наприклад, профілактичний захід в студентській аудиторії: студенти – об’єкт соціальної роботи, а якщо хтось після цього звертається по допомогу, він – клієнт. Тому об’єкти соціальної роботи можна розглядати потенційними клієнтами соціальних працівників. Але слід зазначити, що тлумачення поняття “клієнт” не було усталеним історично (наприклад, в практиці надання соціальної допомоги в США залежно від основної соціальної проблеми у суспільстві зміст поняття “клієнт”: змінювався спочатку – емігрант, потім малозабезпечена людина, далі – представник середнього класу, що зазнав проблем у мікросередовищі, і наприкінці – будь-який суб’єкт, що звернувся по соціальну допомогу). У різних підходах і концепціях соціальної роботи зміст поняття “клієнт” теж різний. Наприклад, у психоаналітичній концепції – це пацієнт, якому психотерапевт допомагає усвідомити джерело проблем; у гуманістичному підході – це суб’єкт, що перебуває у стані постійної тривоги, якому потрібно допомогти знайти внутрішні резерви, самоактуалізуватися; у біопсихологічному підході – це будь-яка людина, що потребує поради щодо відновлення її соціального статусу, зміни соціальної ролі клієнта; системний підхід розглядає клієнтом людину, що уклала угоду з соціальним працівником щодо надання їй соціальних послуг.

У соціальній літературі наводиться велика кількість різноманітних класифікацій клієнтів, але спільним для них є те. що спостерігається диференціація класифікаційних ознак.

За класифікацією В.І. Курбатова (с. 83) всіх клієнтів можна розподілити на три групи:

1) представники соціально незахищених верств населення (інваліди, сироти, безробітні);

2) маргінали (біженці, бомжі, емігранти);

3) особи з відхиленням у поведінці.

Також клієнтів можна розподілити на групи за певними “універсальними” (стать, вік, соціальний статус) та “специфічними” ознаками (типові проблеми клієнта).


 

Ознака класифікації

Типи клієнтів

Кількість осіб

– індивід;

– мала група;

Вік

– діти;

– молодь;

– особи зрілого віку;

– люди похилого віку;

Стать

– чоловіки;

– жінки;

Соціальний статус

– інваліди;

– безробітні;

– пенсіонери;

– емігранти;

– біженці;

– діти-сироти;

– матері-одиначки тощо;

Типові проблеми:

 

1) зі здоров’ям

– люди з обмеженими функціональними можливостями;

– ВІЛ-інфіковані;

2) девіації

– особи, схильні до правопорушень, суїциду;

– хімічно-залежні люди;

3) з працевлаштуванням

– безробітні;

– особи, що повернулися з місць позбавлення волі;

4) відсутність батьківської турботи

– біологічні та соціальні сироти;

5) насилля

– особи – жертви насилля;

6) сімейні стосунки

– особи з неблагонадійних сімей;

Ступінь добровільності

– клієнти, що приходять за власною ініціативою;

– клієнти, яких приводять рідні чи інші люди.

 

8. Поняття соціальної технології. Класифікація соціальних технологій

Найбільш просте визначення соціальної технології можна надати таке: це “ланцюг” між теорією і практикою соціальної роботи.

В.І. Курбатов (с. 275-276) виділяє два значення поняття соціальної технології:

1) це “процес цілеспрямованого впливу на соціальний об’єкт з метою отримання заданого результату”, тому тут доречно виділити етапи, процедури, операції, що пов’язують мету, засоби й реальний результат;

2) це “специфічна теорія, наука, що досліджує процеси цілеспрямованого впливу на соціальні об’єкти, що розробляє й обґрунтовує способи ефективного впливу.

У зв’язку з цим є сенс розрізняти базові технології – стратегічного проектування соціального об’єкта та окремі (часні) соціальні технології – тактичного розв’язання конкретних проблем.

Соціальні технології – це сукупність способів професійного впливу на соціальний об’єкт з метою його покращення, забезпечення оптимізації функціонування під час можливого повторення певної системи впливу.

У науковій літературі виділяють такі типи технологій, як показані у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Класифікація соціальних технологій

Критерій

Типи технологій

1

ступінь новизни

– інноваційні;

– традиційні;

2

масштабність

– глобальні;

– територіальні;

3

за рівнем суспільних відносин (Л.Я. Дяченко)

– макросистеми (регіональні підсистеми, класи, партії, соціальні групи);

– мезотехнології (рівень міста, населеного пункту, трудового колективу);

– мікро технології (самоорганізація, раціональне використання ресурсів);

4

за ступенем включеності в організаційний процес

– кабінетні;

– лабораторні;

– польові;

5

за напрямом соціального впливу

– правового забезпечення;

– політичні технології адміністративного регулювання;

– економічного функціонування суспільства;

– інформаційного забезпечення;

– духовно-культурного розвитку;

– забезпечення соціального функціонування суспільства;

6

за відношенням до соціальної роботи як:

а) практичної діяльності;

б) навчальної дисципліни

– базові (загальні): діагностика, профілактика, адаптація, реабілітація, корекція, соціальна терапія, соціальна експертиза, прогнозування, проектування, посередництво, консультування, соціальне забезпечення, соціальне страхування, опіка та піклування;

– окремі (часні):

– соціальна робота у сфері зайнятості населення з безробітними;

– з особами девіантної поведінки;

– з сім’ями;

– з особами, що страждають психічними розладами та схильні до суїциду;

– з громадянами похилого віку;

– з дітьми та підлітками;

– з малозабезпеченими;

– фемінологічні технології соціальної роботи;

– з бездомними, безпритульними, безнадзорними;

– з мігрантами, біженцями, переселенцями;

– в армії й пенітенціарних закладах;

– на виробництві;

– за місцем проживання

9. Характеристика загальних (базових) технологій соціальної роботи

 

Соціальна діагностика – це методологічний інструмент, що дає управлінським органам необхідні знання, на основі яких розробляються різні соціальні прогнози та проекти, вивчається суспільна думка та морально-психологічний клімат в суспільстві. Вона відіграє важливу роль у формуванні й розвитку технологій усіх сфер соціального життя.

Виділяють такі етапи здійснення діагностики:

1) попереднє ознайомлення з об’єктом (отримання інформації про предмет вивчення);

2) проведення загальної діагностики (постановка завдань, вивчення сутності ситуації, що діагностується, вибір методів діагностування);

3) проведення спеціальної діагностики за кожною з обраних для поглибленого вивчення проблем (вимірювання та аналіз усіх показників);

4) побудова висновків та на їх основі – остаточного результату.

Методи діагностування:

а) збір інформації (інтерв’ювання, анкетування);

б) обробка та аналіз інформації (аналіз та порівняння);

в) визначення пріоритетів проблеми (ранжування альтернатив, дерева цілей).

Рішення, які приймаються на основі соціальної діагностики, реалізуються через інші технології соціальної роботи. Однією з них є соціальна профілактика.

 

Соціальна профілактика – це науково обґрунтовані та своєчасні дії, спрямовані на:

1) запобігання можливих фізичних, психологічних або соціокультурних колізій у певних індивідів та груп ризику;

2) збереження, підтримка й захист нормального рівня життя та здоров’я людей;

3) сприяння їм в досягненні поставленої мети й розкритті їхніх внутрішніх потенцій.

Пріоритетним напрямом соціальної профілактики в сучасному світі є профілактика девіантної поведінки.

 

Соціальна адаптація – це цілеспрямований процес взаємодії свідомості та поведінки соціального суб’єкта та ціннісної системи соціального середовища з метою встановлення відповідності й подолання розбіжностей у взаємовідносинах. Процес соціальної адаптації розглядають на трьох рівнях:

1) суспільство (макросередовище) – адаптація особистості до особливостей розвитку суспільства;

2) соціальна група (мікросередовище) – адаптація людини до умов соціальної групи;

3) сам індивід (внутрішня адаптація) – прагнення досягти гармонії, збалансованості внутрішньої позиції та зовнішньої оцінки.

Актуальна проблема сучасного суспільства: пристосування громадян до сучасної соціально-економічної обстановки.

Основи формування соціальної адаптації:

1) особистісно-суб’єктивні (Л); 2) зовнішньо-об’єктивні (С).

Розглянемо випадки соціальної адаптації:

а) (С+)х(Л+)=(А+)   успішна позитивна;

б) (С–)х(Л+)+(А+)   нестійка негативна спрямованість (псевдоадаптація);

в) (С+)х(Л–)=(А+)   з нестійкою позитивною спрямованістю.

 

Соціальна реабілітація – комплекс мір, що направлені на відновлення людини в правах, соціальному статусі, здоров’ї, дієздатності. Цей процес спрямовано не тільки на відновлення здатностей людини, але й самого соціального середовища.

В рамках соціальної реабілітації, звичайно, виділяють такі рівні:

– медико-соціальний;

– професійно-трудовий;

– соціально-психологічний;

– соціально-рольовий;

– соціально-побутовий;

– соціально-правовий.

Виділяють такі напрями соціальної реабілітації:

– інвалідів та дітей з обмеженими можливостями;

– людей похилого віку;

– військовослужбовців, що брали участь у воєнних конфліктах;

– осіб, які повернулися з місць позбавлення волі.

Актуальною є проблема реабілітації інвалідів.

 

Соціальна корекція – це діяльність соціального суб’єкта з виправлення тих особливостей психологічного, педагогічного, соціального плану, які не відповідають прийнятим у суспільстві моделям та стандартам.

Розрізняють такі напрями корекції:

1) відновлення (відтворення якостей соціального об’єкта, які переважали до появи відхилення);

2) компенсування (підсилення якостей або діяльності соціального об’єкта, які можуть замінити втрачену в результаті порушень якість);

3) стимулювання (спрямовано на активізацію позитивних якостей діяльності соціального об’єкта, формування певних ціннісних орієнтацій, настанов окремих клієнтів, створення позитивного емоційного фону в мікросоціумі);

4) виправлення (передбачає заміну негативних якостей, властивостей соціального об’єкта на позитивні).

 

Соціальна терапія – “лікування” соціальних відносин або цілеспрямований процес практичного впливу відповідних державних структур, громадських організацій та об’єднань на конкретні форми прояву соціальних відносин та соціальних дій.

Виокремлюють такі види соціальної терапії, як психотерапія – система лікувального впливу на психіку, а через неї на організм людини; трудотерапія – лікування за допомогою зайнятості у праці.

Розрізняють такі її методи психотерапій:

– сугестивна психотерапія;

– групова психотерапія

– поведінкова психотерапія;

– сімейна психотерапія;

– ігрова психотерапія;

– раціональна психотерапія;

– психотерапія самонавіювання;

– психоаналіз;

– гештальт-терапія тощо.

В літературі розглядають психотерапію в вузькому смислі як метод лікування, та в широкому, що вміщує організацію праці й побуту, профілактику психотерапевтичних факторів.

 

Соціальне проектування – систематичний опис соціального експерименту, форма відображення соціальної дійсності, що містить передбачення відносно даної розробки на практиці.

Основні елементи проектної діяльності:

– соціальна система;

– суб’єкт проектування;

– об’єкт проектування;

– соціальна технологія;

– методи соціального проектування (“мозкова атака”, ділова гра, аналогії, асоціації, синектики тощо);

– умови проектування тощо.

 

Соціальне прогнозування – спеціальне дослідження про вірогідні перспективи розвитку соціального об’єкта, в ході якого розв’язують два завдання:

1) визначають та мотивують мету вірогідного розвитку об’єкта;

2) підбирають засоби та способи досягнення цієї мети.

Класифікація соціального прогнозування можлива в залежності від сфер прогнозного впливу (види соціального прогнозування):

· соціально-економічне;

· юридичне;

· соціально-політичне;

· соціально-культурологічне;

· соціологічне.

Виділяють такі етапи соціального прогнозування (Курбатов, с. 331):

а) передпрогнозна орієнтація (визначення апарату прогнозування);

б) визначення прогнозного фону (дані, що впливають на розвиток об’єкта);

в) побудова базової моделі прогнозу (узагальнене бачення об’єкта в системі);

г) пошуковий прогноз (проекція базової моделі в майбутнє з урахуванням прогнозного фону);

д) нормативний прогноз (проекція базової моделі в майбутнє у відповідності з нормами, визначення засобів, що необхідні для досягнення нормативного стану);

е) оцінка ступеня достовірності та її уточнення(експертне опитування);

ж) вироблення пропозицій, рекомендацій, що дозволяють оптимізувати процес розвитку об’єкта прогнозного дослідження).

Актуальною проблемою є передбачення ситуації на ринку праці.

 

Соціальна експертиза – технологічна процедура соціальної роботи, яку використовують під час розв’язання багатьох соціальних задач та надання допомоги різним категоріям населення. Вона взаємодіє з соціальною діагностикою та соціальною профілактикою.

Важливим напрямом експертної роботи є соціально-психологічна експертиза, яку використовують по відношенню до осіб, що схильні до девіантної або делінквентної поведінки.

Окремі види соціальної експертизи:

а) судово-психологічна, в ході якої розв’язують питання психічного стану особи;

б) медико-соціальна експертиза, що здатна оцінити основні обмеження життєдіяльності, виявлення пов’язаних з цим потреб індивіда та визначення мір його соціального захисту.

До цього напряму відносять і діяльність клініко-експертних комісій (КЕК), що функціонують при лікувально-профілактичних установах, та здатні забезпечувати раціональне працевлаштування хворих з обмеженою працездатністю, але не інвалідів (туберкульоз, професійні захворювання).

Методи: тестування, спостереження, самоспостереження.

 

Соціальне посередництво – процес сприяння досягненню згоди між соціальним суб’єктом та об’єктом для розв’язання соціальних проблем останнього та надання йому допомоги. В практиці соціології виявляють такі форми посередництва:

а) в розв’язанні правових, побутових, медико-реабілітаційних проблем клієнтів;

б) соціально-педагогічне;

в) посередництво в пошуку соціальних служб та установ, що спроможні надати допомогу й підтримку;

в) посередництво в розв’язанні конфліктів.

Актуальною проблемою є надання допомоги батькам у вихованні дітей.

 

Соціальне консультування –надання кваліфікованої поради, допомоги особам, що мають проблеми, з метою їхньої соціалізації, відновлення та оптимізації їхніх функцій, вироблення соціальних норм спілкування.

Виділяють такі напрями консультування:

– медико-соціальне;

– психолого-педагогічне;

– соціально-правове;

– соціально-управлінське.

Методи консультування: бесіда, спостереження, тестування, інформування, консультаційний інструктаж тощо.

Виділяють два види консультування: контактне та дистанційне.

Етапи технології проведення консультування:

1) встановлення контакту;

2) процес збирання інформації про клієнта;

3) визначення разом з клієнтом бажаного результату;

4) узагальнення результатів взаємодії;

5) домашнє завдання;

6) домовленість про наступну зустріч у разі необхідності.

 

Соціальне забезпечення – система мір з матеріального забезпечення й обслуговування людей похилого віку, непрацездатних громадян, сімей з дітьми, а також осіб, що потребують соціальної допомоги.

Виділяють такі види соціального забезпечення:

– пенсійне;

– система допомог (рус. – пособий);

– система пільг;

– система професійного навчання, працевлаштування;

– система протезно-ортопедичної допомоги інвалідам;

– соціальне обслуговування інвалідів, осіб похилого віку або тих, хто знаходиться в складній життєвій ситуації;

– соціальна допомога сім’ї та дітям.

 

Соціальне страхування – це складова частина або засіб соціального забезпечення, це система мір зі створення особливих грошових фондів, що формуються за рахунок страхових внесків підприємств, організацій, громадян та державних засобів, що направлені на матеріальне забезпечення тих, хто їх потребує, а також сплати сум відшкодування майнових та інших збитків.

Види державного страхування:

– грошові виплати у вигляді допомог;

– матеріальні блага;

– послуги оздоровчо-профілактичного характеру.

Форми державного страхування:

– пенсійне;

– медичне, на період тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів;

– по догляду за дитиною;

– на оздоровлення;

– на випадок безробіття;

– на нещасний випадок, пов’язаний з відшкодуванням збитків.

 

Соціальна опіка та піклування – технології, що використовують для захисту прав та інтересів дітей-сиріт, що залишилися без батьківського піклування, а також недієздатних громадян, або з обмеженою дієздатністю.

Опіка встановлюється за малолітніми дітьми (до 14 років) та над громадянами, що визначені судом недієздатними внаслідок психічного розладу, а також за майном громадян, місцезнаходження яких не відомо, в інтересах останніх та їхніх утриманців.

Піклування встановлюється над неповнолітніми дітьми (віком від 14 до 18 років) та громадянами, дієздатність яких обмежена судом внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також над повнолітніми дієздатними громадянами, що потребують патронажу у зв’язку зі станом здоров’я.

Розповсюджені форми піклування над інвалідами та громадянами похилого віку, що не здатні у повному обсязі здійснювати власні права та обов’язки у зв’язку зі станом здоров’я, є патронаж та система будинків-інтернатів.

Форми піклування над дітьми, що залишились без батьківського піклування:

– опіка;

– піклування;

– усиновлення;

– дитячі будинки сімейного типу;

– будинки-інтернати;

– будинки дитини;

– фостерні сім’ї;

– соціальний патронаж.

 

10. Напрями соціальної роботи:

1) з сім’єю:

а) сімейна терапія (проведення бесід серед членів сім’ї або декількох сімей з подібними проблемами);

б) сімейна психопрофілактика (розробка й регулярне застосування засобів, що допомагають зняти психічне напруження, яке виникає у сім’ї);

в) надання соціальної допомоги (використання екстрених видів допомоги сім’ям групи “соціального ризику”: алкоголікам, наркоманам тощо);

г) сімейне посередництво у розв’язанні сімейних конфліктів;

д) сімейне консультування (найважливіший напрям соціально-психологічного консультування, що охоплює увесь спектр проблем сім’);

е) соціальне обслуговування сім’ї (надання сім’ї різноманітних виплат, психологічна підтримка в складних ситуаціях, забезпечення змістовного дозвілля сім’ї);

ж) соціально-реабілітаційна робота (відновлення виховного потенціалу сім’ї; захист прав членів родини у кризових ситуаціях; зміцнення родинних зв’язків; корекція взаємостосунків у сім’ї);

з) соціально-профілактична робота (робота, спрямована на запобігання неконструктивної взаємодії між членами сім’ї, різним формам насильства, формуванню різних типів залежності тощо);

і) соціальний супровід (робота соціального працівника, соціального педагога, спрямована на підтримку сім’ї, формування здатності до подолання труднощів: прийомні сім’ї, сім’ї у яких виховуються діти з обмеженими можливостями, неблагонадійні сім’ї);

к) соціальне інспектування (складова соціального супроводу, метою якого є контроль за реалізацією прав членів сім’ї);

 

2) з клієнтами різного віку:

а) дошкільне дитинство (просвітництво й консультування батьків; організація сімейних дитячих ясел-садків; ігрових груп і групових занять, патронаж неблагополучних родин);

б) дитинство молодшого школяра (просвітницька діяльність із батьками; створення умов для розвитку молодших школярів в мікро соціумі; виявлення віктимологічних чинників у середовищі, а також віктимних школярів; координація інститутів виховання);

в) підліткове дитинство (просвітницька діяльність з батьками; діагностика віктимної родини; робота з віктимогенними родинами та віктимними підлітками; створення у мікросоціумі організацій для задовільнення інтересів підлітків із використанням масових і групових форм взаємодії);

г) рання юність (просвітницька діяльність із батьками; створення умов для позитивного вільного проведення часу відповідно до тенденцій моди; створення різних клубів та організацій; діагностика віктимних сфер і віктимності особистості; робота з її подолання);

д) робота з дітьми групи соціального ризику:

– профілактична робота;

– психопрофілактична (через педагогічний колектив, опікунів, що впливають на становлення особистості; психологічне обстеження дітей, психологічна розгрузка дітей; організація психологічного консиліуму для розкриття особливостей розвитку і здібностей; розвиток комунікативних навичок; робота з адаптації вихованців до широкого соціального оточення);

– консультування;

– корекційна робота з дітьми;

е) робота з молоддю:

– юнацький вік (допомога в адаптації до нових ролей; індивідуальні консультації; допомога в знаходженні сфер діяльності; консультування молодих сімей; створення клубів за інтересами; шефська робота);

– власне молодість (соціальний захист консультації з проблем сімейного життя й виховання дітей; допомога в профорієнтації; організація групового дозвілля в мікросоціумі; допомога віктимним і маргінальним особистостям);

ж) робота з людьми зрілого віку (від 34 до 60 років) (консультації з питань сімейного життя та виховання дітей; профілактика та подолання конфліктів; створення можливостей в мікросоціумі для реалізації інтересів, участі в суспільному життя; організація допомоги не благодійним родинам і самотнім людям);

з) робота з людьми літнього віку (60 років і більше) (виявлення осіб, які вимагають соціального піклування вдома й у спеціальних установах; створення умов у мікросоціумі для задовільнення інтересів людей літнього віку; роз’яснювальна робота з близькими людей літнього віку (соціальний захист та соціальна опіка – основні форми соціальної роботи));

 

3) з представниками проблемних груп (№35, с. 181-190):

– девіанти (маргінали, антисоціальні особистості, залежні особи);

– особи з обмеженими розумовими або функціональними можливостями;

– військовослужбовці та їхні сім’ї;

– жінки;

– мігранти, біженці;

– жертви насильства;

– злиденні (феномен жебракування);

– самотні;

– люди похилого віку (ветерани війни і праці, інваліди, малозабезпечені пенсіонери);

– особи, які займаються проституцією;

– самовбивці (суїциденти).

 

Література: [1, 2, 3, 5, 6, 7, 9, 12, 13, 14, 15, 17, 23, 24, 25, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 35, 36, 39, 42, 43, 45, 46,47, 48, 49, 53, 54, 55, 56, 58, 59, 61]

 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика