andrey

Путь к Файлу: /Cоциальная работа / Для заочников / Лекции / L-2.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   andrey
Добавлен:   15.11.2014
Размер:   165.5 КБ
СКАЧАТЬ

Лекція № 2

Тема: Розвиток вітчизняної теорії та практики соціальної роботи. Світовий досвід соціальної роботи

 

Питання:

1. Соціокультурне підґрунтя виникнення соціальної роботи в Україні: роль географічних, соціально-економічних, політичних умов у формуванні національних особливостей науки «Соціальна робота».

2. Благодійність як моральне і духовне підґрунтя виникнення теоретичних основ соціальної роботи.

3. Релігійні засади виникнення соціальної роботи в Україні.

4. Суспільна опіка в Київській Русі: форми та традиції.

5. Роль громади у наданні соціальної підтримки на селі.

6. Традиції Товариства Червоного Хреста в Україні.

7. Традиції соціального захисту громадян в Україні працівниками соціальної роботи.

8. Сучасні теорії соціальної роботи.

9. Соціальна робота за кордоном:

а) спільні риси та особливості основних моделей соціальної підтримки населення в сучасному світі;

б) теоретичні витоки, політико-правові засади, а також сучасний стан соціальної роботи в країнах близького та далекого зарубіжжя.

10. Основні напрями підготовки соціальних працівників за кордоном.

 

Теми рефератів:

1. Розвиток соціальної роботи за часів Київської Русі.

2. Розвиток соціальної роботи в Запорізькій Січі.

3. Сучасні тенденції розвитку соціальної роботи в Україні.

4. Благодійна діяльність Товариства Червоного Хреста.

5. Сільська громада як суб’єкт соціально-педагогічної допомоги.

6. Підготовка спеціалістів з соціальної роботи в США.

7. Підготовка спеціалістів з соціальної роботи в країнах Західної Європи.

8. Підготовка спеціалістів з соціальної роботи в країнах Східної Європи.

9. Підготовка спеціалістів з соціальної роботи в Росії.

 

1. Передумова виникнення соціальної роботи в Україні

На минулій лекції ми роздивилися й визначили основні групи різних соціальних теорій. Слід зазначити, що теорія будь-якої науки вбирає в себе, з одного боку, – тенденції розвитку науки, що визначились у світовому науковому просторі, а з іншого – тенденції та закономірності, які виникають у конкретному географічному, соціально-економічному, науковому просторі певної країни. Тому метою нашої лекції буде визначення соціально-економічних, моральних, духовних, політичних передумов виникнення соціальної роботи в Україні.

Однією з сучасних тенденцій у системі соціального захисту населення є відродження й розвиток благодійної діяльності.

Благодійність – це вияв цілеспрямованої уваги до людей, які з різних причин не можуть власними силами забезпечити собі хоча б мінімальні умови існування (на відповідному загальному рівні цивілізованості суспільства), наданням їм посильної допомоги в збереженні й організації своєї життєдіяльності, підтримання їх матеріально і духовно. Це соціальне явище має у нашій країні свою історію, традиції й особливості.

Чисельні факти виявлення нашими далекими предками співчуття, співпереживання, готовності відгукнутися на чужу біду, прийти на допомогу, відомі ще за часі слов’ян. Письмові згадки західних мандрівників свідчать про гостинність, милість, турботу про співвітчизників наших предків. Це у 911 та 945 роках князі Олег та Ігор уклали з греками ряд спільних договорів «Про порятунок полонених».

На формування таких характерних для слов’янської душі рис особистості як людинолюбство, незлостивість, відкритість, доброзичливість, спів страждання, на думку В.О. Ключевського мали вплив особливі географічні та природні умови (безкрайність рівнинних і лісостепових просторів, помірний клімат), а також завдяки діяльності просвітників Кирила та Мефодія, які в 898 році створили єдину книжково-письмову мову.

Християнство відіграло позитивну роль в історичному розвитку нашої держави, в чому числі у піднесенні благодійності. Таку ж місію виконують й інші релігії щодо гуманістичного ставлення до бідних, нужденних.

Ось окремі християнські звернення, які закликають турбуватися людей про ближнього, бути милосердним:

“Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть”;

“Хто просить у тебе, то дай, а хто хоче позичити в тебе – не відвертайся від нього”;

“Продай добра свої та убогим роздай”;

“Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з тими, хто плаче”.

Загальновідома благодійна діяльність князя Володимира:

– він. за свідченням літопису, велів “усякому старцеві й убогому приходити на княжий двір, брати їжу й питво, і гроші з казни”;

– тим, хто не міг добратися, князь повелів розвозити хліб, м’ясо, рибу, овочі, мед, квас;

– видав Устав (закон) в 996 році, в якому доручив духовенству і церковним установам опікування і нагляд за лікарнями, лазнями, притулками для одиноких тощо, та встановив для благодійних закладів “десятину”;

– заснував: училище для навчання убогих людей; богодельні; будинок для паломників; запровадження народних свят з роздаванням убогим, сиротам, вдовам, мандрівникам великої милостині.

Князь Ярослав Володимирович заснував сирітське училище, де опікував 300 юнаків.

За часів правління князів Ізяслава та Всеволода Ярославовичів Єпископ Переяславський Єфрем будував для бідних і сиріт лікарні, встановив безкоштовний догляд за ними та лікування.

Особливою турботою про бідних і нужденних відзначився Володимир Мономах, який склав “Духовну” (Заповітну) своїм дітям.

Під патронатом ченців Агапіта й Аліпія у Києві діяли шпиталі для немічних.

Вищезазначені тенденції соціальної опіки в Київській Русі було перервано татаро-монгольським нашестям, коли на перший план в об’єднанні та збереженні духовних сил народу виходить православна церква.

Отже на шляху відродження держави з питання соціальної опіки можна відзначити два напрями (І, с. 22):

1) продовження традицій великих князів на прикладі особистого благодіяння;

2) посилення організованого начала державної підтримки соціально вразливих верств населення при збереженні й заохоченні благодійницької діяльності церкви.

Ще однією формою суспільної оцінки є українські братства – православні громадянські об’єднання, при яких створювалися лікарні та інші благочинні заклади (шпиталі, школи).

Українські князі Острозький, Вишневецький, гетьмани сагайдачний, Хмельницький, Мазепа теж намагалися допомагати знедоленим.

Ще одним своєрідним осередком, де панувала соціальна рівність, була Запорізька Січ. тут, на думку Д.І. Яворницького (Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. у 3-х томах, Т. 1. К., 1990, – С. 150-188), “пануюче начало рівності проходило скрізь”, та цінувалися лише “особисті достоїнства – хоробрість, досвід, роздум, кмітливість, а також була розповсюджена турбота про козаків, гостинність до прибулих тощо”. Розповсюдженими були благодійні заклади для поранених і старих воїнів Запорізької вільної республіки.

В середині XVII ст. до Росії приєдналася більша частина України.

Ідея розгортання державної системи громадської опіки почала реалізуватися за царя Федора Олексійовича, який 1682 р. наказав споруджувати шпиталі (богодільні), щоб “надалі на вулицях волоцюг і лежачих жебраків не було”. Здорових же цар велів примусити “хліб свій заживати працею чи якимось ремеслом на загальнонародну користь”, бо всіляке неробство веде до злих справ і злодійства (І, с. 24).

Петро І, щоб викоренити псевдо жебрацтво, заборонив (погрозою штрафу до 5 крб.) подавати милостиню безпосередньо тим, хто її просить. Радив благодійникам робити це в шпиталях та інших подібних місцях. Організація спеціальних місць доручалася Священному синоду і державним адміністраціям (Камерам Контори, Головному магістрату, воєводам), які мали приступити до облаштування лікарень, богаділень, сирітських притулків, будинків для опіки незаконнонароджених немовлят...; для людей, що марно вештаються”.

Далі даний напрям державної опіки було продовжено Катериною ІІ, яка 1 вересня 1763 року видала Маніфест про заснування Виховних будинків для сиріт. В 1775 р. нею було встановлено державну систему опіки “для всіх цивільних прошарків”, яка мала включати народні школи, сирітські будинки, аптеки, шпиталі, будинки для невиліковних хвороб, для божевільних, виправлення аморальних тощо. на це виділялися державні та жертвенні кошти (благодійні). У 1764 р. Катерина ІІ заснувала “Товариство виховання благородних дівиць”, будинки опіки, пологові відділення для незаможних жінок, школи.

Мережа подібних закладів у 1854 році об’єдналася у “Відомство імператриці Марії”. Опікунство бідних мало свої відділення в Києві та інших містах України.

Створення Товариства Червоного Хреста мало велике значення як спеціальної організації з надання допомоги пораненим на полі бою. тут відзначилися: П. Загорський (який сам надавав допомогу полоненим та цивільному населенню), М. Пірогов (який уперше сформував загони сестер милосердя по догляду за пораненими й хворими солдатами). У 1863 р. у Швейцарії на терені філантропічної організації “Суспільна користь” розпочинає роботу Міжнародний комітет допомоги пораненим, який у 1876 р. дістав назву Міжнародного Комітету Червоного Хреста, а у 1867 р. виникло Товариство опіки поранених в Росії, до якого належала й українська ланка. Діяльність Товариства поширювалася й на медичне обслуговування цивільного населення. Так, у Харкові було організовано поліклініку й дитячу лікарню Червоного Хреста. З його допомогою в Києві засновано Товариство боротьби із заразними хворобами, при ньому бактеріологічний інститут, лікарню для чорноробів. До лав цього Товариства вступали кращі інтелігенти – вчені, лікарі, громадські діячі: А. Чехов, М. Булгаков, С. Боткін, І. Мечніков, М. Скліфософський та ін.

Наприкінці ХІХ ст. в Росії налічувалося 14854 благодійних товариств і закладів; 37,5% їх було приватними. Однак, майже всі вони знаходилися у містах. Соціальну допомогу на селі здійснювала громадськість.

Сільська громада – джерело досягнення взаємної вигоди і безпеки, велика колективна сила, про яку усна народна творчість каже:

“Громада – велика людина”;

“Де людей купа – не болить у пупа”;

“Що громада скаже, – то й пан не поможе”.

Громада несла відповідальність за всіх її членів, особливо за убогих, жебраків, волоцюг. Згідно зі статутом, вона мала утримувати убогих, а панський двір – забезпечувати їх певним заробітком (1, с. 27).

Щоб не потрапити у залежність до лихварів, члени громади створювали позикові каси, де зберігали “на чорний день” недоторканий запас зерна. Керівники громади мали організовувати притулок убогим, старцям, а також збіднілим селянам допомагали харчами напередодні свят (Великдень і Різдво). Невідмінно надавалась допомога погорільцям. особлива турбота громади була про сиріт і вдів (“Вдовині й сирітські сльози камінь лупають”). До ХХ ст. кожне велике соло мало сирітську раду і сирітського суддю, які через опікунів дбали про долю підопічних.

У суспільному житті українців утвердився відомий слов’янський звичай взаємодопомоги. Найпоширеніші його форми: супряга (співпраця двох сусідів) і толока (колективне виконання трудомістких чи термінових робіт). На толоку сходилися після попереднього запрошення. Не піти – значить образити господаря. Толокою переважно будували хати, косили сіно, жали, копали картоплю тощо. Часто це була допомога вдовам, багатодітним, потерпілим від полоні, пожежі, хворим, немічним та іншим зубожілим людям. Для них толоки були без відробіткові.

На початку ХХ ст. основну масу населення України становило селянство. За даними перепису 1897 року, приблизно 86% займалися землеробством, лише 13% населення проживало у центрах. У цей період в Україні поширена благодійницька діяльність окремих громадян, на кошти яких відкривалися притулки, пункти харчування, підтримки.

В українському дореволюційному календарі-довіднику Києва майже на 50 сторінках лише перелічуються благодійні заклади міста (Губернське опікунство дитячих притулків, Ліга захисту дитинства, Товариство надання допомоги бідним тощо).

У квітні 1918 р. в Києві було організовано Українське Товариство Червоного Хреста, при якому відкрилися курси сестер милосердя, збудована благодійна амбулаторія, лікарня, аптеки. Під час голоду 1921-1923 рр. товариство організувало сотні безкоштовних їдалень, чисельні будинки для безпритульних, протиепідемічні диспансери, медичні і дитячі заклади, 400 аптек. Наприкінці 1930 р. повністю ліквідовано безробіття. За часів Радянської влади в Україні було створено ефективну й доступну систему державної освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення і страхування.

Отже, історія нашої країни багата власним досвідом становлення і розвитку різноманітних форм громадського піклування. Ці традиції узагальнили соціальний досвід благодійництва, допомоги, підтримки і створили підґрунтя для виникнення теоретичних засад соціальної роботи.

 

2. Становлення вітчизняної теорії соціальної роботи

М.В. Фірсов виділяє (с. 56-57) логічний ряд парадигм допомоги, які виникли в процесі розвитку нашого суспільства:

– архаїчна;

– конфесійна;

– державна;

– громадсько-державна,

– соцієтальна;

– професійна.

Розглянемо сутність кожної з них, дотримуючись такої послідовності: доктрина допомоги, організаційні форми, суб’єкти допомоги, об’єкти допомоги.

 

Література: [0-а, 1, 5, 9, 11-а, 12, 16, 21, 28-б, 35-а, 36, 37, 39, 40]

 


Таблиця 1

Порівняльна характеристика різних парадигм соціальної допомоги в Україні

 

Назва парадигми

Доктрина допомоги

Організаційні форми

Суб’єкти допомоги

Об’єкти допомоги

1

Архаїчна (общинне існування, язицтво)

Філософія цілісності – основна ідея світосприйняття та стрижень організації життєдіяльності людей, відчуття втрати, включаючи таку єдність, що вимагало створення механізмів охорони та захисту цілісності

· носять сакраментальний характер:

– тризни;

– погребальні змагання;

– ігриська;

– трапези з жертвуванням милостині (“справи”);

· традиції збереження стосунків миру і рівності:

– княжі пиршества

· община;

· князі

община, окремі члени спільноти, що потребують підтримки та допомоги

2

Конфесійна

Християнська доктрина допомоги ґрунтується на філософії діяльнісної любові до ближнього

· церковні форми (монастирська, приходська);

· милостиня (ритуал)

· община;

· соціальні релігійні організації (монастир, прихід);

· індивіди через милостиню

бідні, убогі, каліки, жебраки тощо

3

Державна

Ідея корисності людини для держави, можливості чи неможливості людини приносити державі користь

спеціальні форми

спеціалізовані інститути надання допомоги

· бідні;

· хворі;

· без наглядні діти;

· жебраки

4

Громадсько-державна (формування соціальної допомоги як системи)

Ідея державної доцільності + ідея необхідності допомоги людині у здійсненні її життєвого сценарію, особливо в пандемічних умовах; ідея соціального здоров’я людини

· державні (центральні та територіальні структури);

· громадські;

· індивідуальні

 

· жебраки;

· сироти;

· жертви “випадкових обставин”;

· клієнти

5

Соцієтальна (після 1917 р.)

На зміну благодійності приходить “комуністичне соціальне забезпечення” – допомога тим, хто її потребує

· державна (соціальне забезпечення);

· державне страхування

держава у сукупності органів і організацій соціального забезпечення і соціального страхування

· пенсіонери;

· інваліди;

· одинокі багатодітні матері;

· діти без батьків

6

Професійна (з початку 90-х років ХХ ст.)

Ідея комплексної допомоги по захисту різних груп населення на професійному рівні

· державні форми на різних рівнях;

· благодійництво від організацій та суб’єктів

· державні органи та організації центрального, відомчого та територіального підпорядкування;

· громадські організації;

· церковні організації

· багатодітні сім’ї;

· пенсіонери;

· інваліди;

· божевільні;

· молодь;

· військовослужбовці


3. Соціальна робота за кордоном: спільні риси та особливості основних моделей соціальної підтримки населення в сучасному світі

Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у багатьох європейських країнах – Великобританії, Німеччині, Нідерландах, Швеції, Франції, а також у США виникає особливий вид професійної діяльності – соціальна робота. Розглянемо, чим було зумовлене це явище. Безумовно, це – зростання антагоністичних суперечностей у суспільних відносинах, як наслідок розширення капіталістичного виробництва. Щоб уникнути цих суперечок, уряди намагалися приводити в дію механізми соціального маневрування. Так, свого часу німецький канцлер Бісмарк у 1881 році оголосив про створення новаторської програми соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, захворювань та старості, що знайшло поширення в Данії та Великобританії, де ініціювалися: прийняття нового соціального законодавства, створення соціальних інституцій, розширення сфери соціальних послуг, що сприяли полегшенню становища нужденних. Значно збільшилася кількість соціальних працівників (у Великобританії – понад 50 тисяч фахівців). Розповсюдження та розвиток соціальної роботи у країнах Західної Європи значно активізувалося у 40-60-х роках ХХ ст. після проголошення ними мети – досягти “загальної злагоди і благоденства”, тому суспільство має взяти зобов’язання надавати невідкладну допомогу соціально незахищеним верствам населення.

Системи державної соціальної підтримки в різних країнах формувалися під впливом певних історичних умов, тому мають свої особливості. Серед найбільш визначених моделей виділяють американську та європейську моделі соціального забезпечення.

Характерною рисою американських поселенців була опора на власні сили, особисту ініціативу і намагання звести до мінімуму вплив державних структур (індивідуалістський підхід, який ми розглядали на другій лекції).

Для європейської моделі соціальної підтримки характерною є опора на допомогу з боку держави або найближчого оточення людини в подоланні нею певних труднощів соціалізації.

Розглянемо більш детально формування цих двох світових “шкіл” соціальної роботи.

Як вид професійної діяльності, соціальна робота в Сполучених Штатах Америки пов’язана з ідеями нині відомих американських активістів, вчених і суспільних діячів Джейн Адамс (1860–1935) та Мері Елен Річмонд (1861–1928).

Джейн Адамс – лауреат Нобелевської премії миру (1931), соціолог, одна із засновників чікагської школи соціології, родоначальниця теорії соціальної роботи як напряму “соціального лікування” суспільства.

Мері Елен Річмонд – авторка численних книг з питань соціальної роботи: “Дружній візит до бідняків: керівництво для працюючих у благодійних організаціях” (1899), “Соціальні діагнози” (1917), “Що таке соціальна індивідуальна робота” (1922), які були основними підручниками в навчальному процесі різноманітних закладів у 30-40 роки ХХ ст. у США та Європі.

Основою моделі соціальної підтримки в Америці є зміни, які стосуються самоорганізації індивіда, а не поліпшення законодавства. Тобто, основним завданням було формування у тих, кому потрібна допомога, навичок самовиживання і самодопомоги, тобто підвищення самостійності клієнта у вирішенні власних проблем. Джерелами фінансування державної системи соціального забезпечення – соціальне страхування (із страхових фондів) та державна допомога (із коштів федерального бюджету та бюджетів штатів).

Законом про соціальне страхування (1935 р.) встановлено два види соціального страхування – пенсії по старості та допомога по безробіттю, а також допомога деяким категоріям: інваліди та сироти. Згодом введено пенсії при втраті годувальника, допомога з непрацездатності та медичне страхування у віці 65 років і більше. Усі види страхування об’єднані під назвою “Загальна федеративна програма”, є ще регіональні програми штатів (на випадок травматизму на виробництві тощо).

Серед основних форм допомоги бідним виділяють:

– виплату субсидій (L-2 доходу, відповідно межі бідності) в окремих штатах різні. Субсидії надаються багатодітним сім’ям з низьким доходом, сім’ям, де є вдова, розлучена, мати-одиначка або голова сім’ї – безробітний;

– продовольча допомога (згідно із законом 1981 року) – шкільні сніданки, допомога матері з дитиною до 1 року, особи або сім’ї, чий доход не перевищує 125% “межі бідності”;

– житлові субсидії (до 2000 дол. на рік на родину);

– програми медичного страхування тощо.

Система соціальної підтримки країн Європи відрізняється від американської більш вагомою долею участі держави у визначенні напрямів, плануванні, фінансуванні та реалізації соціальної політики, а також наданням більшого різноманіття соціальних послуг бідній частині населення місцевими органами самоуправління.

Розглянемо історичні кроки розвитку системи соціальної роботи в різних країнах Європи у вигляді таблиці 4.1.

Таблиця 4.1

Розвиток системи соціальної роботи за кордоном

 

Країна

Напрями соціальної роботи

Історія розвитку галузі соціального обслуговування

1

Фінляндія

· Догляд за непрацездатними (1936 р. – закон про соціальний захист дитини, алкоголізм, бродязтво); 1984 р. – закон про організацію соціального обслуговування

· Догляд за непрацездатними покладено на членів сім’ї, родичів, общину.

· У 70-ті роки збільшилася мережа закладів і різноманіття сфер соціальної допомоги.

· Соціальну політику розробляють і реалізують державна та місцева комуни, первинне медичне обслуговування забезпечують муніципальні лікарні, поліклініки, дитячі садки, інтернатні будинки для престарілих, наркологічні служби.

· У країні 460 діючих комун, що поділено на 10 категорій, залежно від рівня забезпечення та підтримки.

Наприкінці ХХ ст. Фінляндія пережила ІІІ етап децентралізації:

1) держава L-2 комуни, регіони;

2) комуни L-2 мікрорайони, общини;

3) общини L-2 колективи громадян, окремі особи

2

Швеція

Реалізується інтегральний підхід до соціального обслуговування як сфери діяльності:

– планування соціального обслуговування;

– пошук проектів у соціальній сфері;

– поліпшення соціальних умов конкретних груп населення (діти, інваліди);

– індивідуальна робота з окремими особами та сім’ями з конкретними проблемами;

– допомога неповним сім’ям

Досягнення “шведського соціалізму”.

· Система соціального обслуговування почала формуватися наприкінці ХІХ ст. Нині ВНЗ випускають щорічно 1000 спеціалістів.

· Взаємодіють соціальні служби, муніципальна та губернська влада, сім’ї та окремі громадяни.

· Система соціального забезпечення Швеції гарантує кожному громадянинові можливість достойного існування і впевненість у соціальній захищеності

3

Німеччина

· соціальна допомога сім’ї та окремим членам;

· усі види діяльності соціальної служби;

· допомога молоді та іншим віковим категоріям;

· допомога інвалідам;

· робота в притулках;

· робота з маргиналами;

· перші акти про підготовку фахівців з’явились у 1918 р. (Прусія);

· термін “соціальний працівник” з’явився у 1959 р. – створено перші вищі школи соціальної роботи;

· термін “дипломований соціальний працівник” введено у 1980 р.;

· у країні є три види спеціальних соціальних служб: а) що діють у середині служб; б) для розв’язання особливих проблем за межами служб; в) пов’язані з місцевими органами самоврядування (в армії, на підприємствах);

4

Франція

· концепція виховую чого середовища;

· педагогічна анімація;

· соціальна робота з сім’ями

· початок ХХ ст. – перші школи соціальних працівників;

· 1932 р. – курси з підготовки соціальних працівників;

· зараз – 160 шкіл соціальної роботи

5

Росія

Соціальні послуги надаються:

– недієздатним малозабезпеченим особам;

– громадянам у надзвичайно важкій життєвій ситуації;

– неповнолітнім сиротам та бездоглядним;

– малозабезпеченим сім
’ям.

Види соціального обслуговування:

1) матеріальна допомога (гроші, продукти, предмети побуту, одяг, технічні засоби);

2) соціальний патронаж;

3) стаціонарне обслуговування;

4) надання тимчасового притулку;

5) організація денного перебування;

6) консультативна допомога;

7) реабілітаційні послуги.

З кінця 80-х – початку 90-х років почала працювати система комплексної розгалуженої соціальної служби.

З 1995 р. – випуски ВНЗ соціальних працівників.

З 1992 р. працює рада навчально-методичного об’єднання РФ в галузі соціальної роботи.

В 1994 р. створено Інститут соціальної роботи, видається “Российский журнал социальной работы“

6

Білорусь

ВВП за останні 5 років зріс на 36%, обсяги продукції – на 65%.

Пріоритети соціальної політики уряду:

1) забезпечення громадян житлом – І місце серед країн СНД та Балтії; будується переважно комерційне житло;

2) держава дотує L-2 комунальних затрат громадян;

3) навчається у ВНЗ 60% студентів-бюджетників;

4) забезпечення країни продовольством (державна підтримка АПК на рівні країн Євросоюзу);

5) забезпечення роботою.

Дослідники виділяють (Лоренц Уолте. Социальная работа в изменяющейся Европе. – Амстердам – Киев, 1997. – С. 30-47) 5 різних моделей системи соціального заходу в Західній Європі: скандинавську, залишкову, корпоративістську, рудиментарну та комуністичну.

Розглянемо основні їх характеристики:

Скандинавська модель – має націленість на зайнятості населення, що забезпечується або спонсується державою. У рамках цієї моделі, краще за всіх представленою Швецією, соціальні працівники зайняті головним чином у державних агенціях, які беруть на себе значну частину функцій за доглядом, що традиційно виконувала у сім’ї жінка.

Залишкова модель побудована на протилежному принципі і робить ставку на підтримку людини поза ринком праці (Великобританія). Панує дуалізм держави і ринку в страхуванні, забезпеченні житлом, освіті. На даному етапі розвитку суспільства практика з кожним днем усе більше викриває негативні сторони залишкового принципу побудови соціальної роботи.

Корпоративістська модель базується на принципі компенсації (або додаткового фінансування), який забезпечує стратегію національної та соціальної інтеграції, започатковану ще за часів Бісмарка (сьогодні діє в Австрії, Німеччині, Голандії, Швейцарії, а також частково в Італії та Франції). Держава делегує обов’язки з соціального захисту, соціального страхування професійним, релігійним та іншим добровільним організаціям, зберігаючи таким чином статусні відносини.

Рудиментарна модель реалізована в Португалії, Іспанії, Греції, Ірландії і деяких регіонаї Італії. Головна умова її формування – відсутність законодавчої бази, тому соціальні служби в цих країнах не змогли досягнути повної зайнятості населення, а головний вихід із скрутного становища – в еміграції за межі країни. Соціальні працівники, що знаходяться на державній службі, перерозподіляють соціальні послуги, що надходять з добровільного сектору.

Комуністична модель соціальної допомоги (країни Європи соціального табору) – офіційно турбота про матеріальне благополуччя здійснювалося за допомогою централізованого державного регулювання зайнятості населення та інших соціальних послуг. У країнах Східної Європи робота добровольців направлялась церквою та відповідними організаціями соціального захисту, діяльність яких офіційно не підтримувалась, але фактично переважали над державною (Польща).

 

4. Основні напрямки підготовки соціальних працівників за кордоном

Підготовка спеціалістів з надання соціальної допомоги населенню має багато спільного (це професійна підготовка, багаторівнева, є досить великий досвід), але й багато специфічного в кожній окремій країні, Тому зупинимось більш детально на особливостях підготовки соціальних працівників за кордоном.

Таблиця 4.2

Підготовка соціальних працівників за кордоном

 

Країна

Специфіка підготовки фахівців з соціальної роботи

1

США

1) шеститижнева програма підготовки соціальних працівників в Нью-Йорку (1898);

2) річний курс підготовки (1904)

3) школи підготовки спеціалістів були незалежними, але у 1904-1907рр. було включено курси з соціальної роботи до програм університетських курсів;

4) у 1927 р. організована Асоціація шкіл соціальної роботи, а також виділено освітньо-кваліфікаційні рівні: бакалавр, магістр, доктор з соціальної роботи;

5) підвищення кваліфікації фахівців проходить через післядипломні університетські курси, курси підвищення кваліфікації фахівців

2

Німеччина

1) початок фахової підготовки з соціальної роботи – 1893 р. – Жанетт Шверин організувала набір на курс “Групи дівчат та жінок для соціальної допомоги та піклування”;

2) 1899 р. – під керівництвом Аліси Соломон було організовано річну програму підготовки соціальних працівників;

3) 1905 р. – протестантська церква в Ганновері заснувала першу жіночу школу з соціального забезпечення;

4) у 1908 р. А. Соломон організувала жіночу 2-річну школу соціальної роботи у Берліні;

5) зараз ведеться підготовка спеціалістів в інституціях різних типів: коледжах, інститутах, університетах, спеціалізованих школах;

6) професійна практика є важливою складовою підготовки фахівців з соціальної роботи – 1 рік

3

Франція

1) діяльність жіночих шкіл з підготовки помічників з соціальної роботи (Марія Гахері 1907 р., римо-католицька церква – 1911 р., школа соціальної служби пастора Донмегью – 1913 р., фабрична школа соціальної роботи в Парижі – 1917 р.);

2) курси підготовки фахівців 1932 р. у школах соціальної роботи (зараз 160 шкіл), період підготовки – від 8 місяців, де готують жінок-домогосподарок, до 3 років, де готують асистентів соціальної служби, сімейних радників, соціальних аніматорів тощо;

3) в семи університетах готують професіоналів з соціальної роботи, які відповідають диплому аспіранта

4

Британія

Розвиток підготовки фахівців – після ІІ світової війни

1) перший заклад для підготовки фахівців засновано в 1896 р., у 1903 р. – організовано Школу соціології, яка після об’єднання з Лондонською школою економіки в 1912 р. перетворилася в Департамент соціальних наук та управління;

2) організовано 1- та 2-річні курси підготовки соціальних працівників в університетах (після ІІ світової війни);

3) 1970 р. – створення Центральної ради з навчання та підготовки фахівців; 1971 р. – “Закон про соціальні служби, що є при місцевих органах влади”, створення єдиних загальних курсів підготовки (2 роки) фахівців з соціальної роботи;

4) зараз навчання з соціальної роботи проходить в університетах та політехнічних інститутах

5

Швеція

1) початок підготовки фахівців з соціальної роботи розпочався у 1920 р. у Стокгольмі;

2) у 1943–1944 рр. при Гетеборгському університеті створено інститут підготовки соціальних працівників;

3) у 1969 р. у Лунді та Умео в університетах створено кафедри з підготовки соціальних працівників;

4) з кінця ХІХ ст. у підготовці соціальних працівників бере участь Лютеранська церква;

5) зараз розрізняють такі рівні підготовки фахівців в галузі соціальної роботи: початкова підготовка – 3,5 років, заняття практичною діяльність – 4-10 років, по закінченні – диплом бакалавра з соціальної роботи

 

Література: [1, 2, 4, 6, 7, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 18, 19, 21, 25, 33, 35, 38, 39, 45, 47, 48, 49, 50, 51, 54, 60, 62, 63]

 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика