Скачиваний:   0
Пользователь:   andrey
Добавлен:   15.11.2014
Размер:   66.5 КБ
СКАЧАТЬ

Лекція № 8

Тема: СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У РІЗНИХ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ СЕРЕДОВИЩАХ

Питання:

1. Соціальна педагогіка соціокультурної сфери.

2. Особливості діяльності соціального педагога в позашкільній установі.

Теми рефератів:

1. Соціально-педагогічна діяльність у літньому таборі.

2. Соціально-педагогічна діяльність у закладах інтернатного типу.

3. Соціально-педагогічна діяльність у пенітенціарних закладах.

4. Соціально-педагогічна діяльність у дитячих садках.

 

1. Соціальна педагогіка соціокультурної сфери

Соціокультурна діяльність займає одне з головних місць у практичній роботі сучасного соціального працівника, соціального педагога, культуролога, соціолога тощо. Якщо розглядати цю діяльність з концептуальних позицій, то вона являє собою деяку систему ідей і уявлень про її сучасний стан і тенденції розвитку, що визначають її роль і місце в структурі духовного життя суспільства. Вона відбиває мету і функції державної, соціальної політики в сфері культури і дозвілля, визначає шляхи, методи і засоби їхньої реалізації в контексті процесів, що відбуваються в нашому суспільстві. Соціальна педагогіка соціокультурної сфери спирається на аналіз історичного досвіду розвитку культури, освіти, дозвілля в нашій країні і за її межами, стан проблем соціокультурної сфери в сучасних умовах життя і будується з урахуванням змін соціокультурної ситуації, нових тенденцій розвитку суспільства. Сьогодні ця діяльність повинна розвиватися в значній мірі з урахуванням ринкових відносин, існування різних форм власності, тому виникає необхідність оволодіння основами вільного підприємництва, менеджменту в організації дозвілля, а також усією розмаїтістю інноваційних підходів і альтернативних рішень. У зв’язку з цим безпосередній інтерес набувають як загальні тенденції в становленні і розвитку соціокультурної діяльності, так і конкретні форми її здійснення у своєрідних соціально-економічних, національних і культурних умовах того чи іншого регіону. Саме на рівні регіону можливим є оптимальний варіант розвитку соціальних служб, сфер культури і дозвілля, що враховує регіональну самобутність і наявність місцевих резервів (інституційних, матеріальних, людських). Саме в регіональному, локальному просторі соціуму досягається максимальна активність дозвілля сім’ї, дорослих, дітей і підлітків, різних соціальних груп, народжуються і розвиваються різноманітні дозвіллєві товариства. Суспільна роль організатора дозвілля на сучасному етапі значно зростає. Він бере участь одночасно:

– у рішенні життєвих проблем сім’ї, дітей, підлітків, інших соціальних груп;

– у рішенні регіональних проблем, в історико-культурній, екологічній, соціально-психологічній, релігійній та інших сферах, спільних для різних соціальних груп;

– у блокуванні і нейтралізації можливих джерел соціальної і міжнаціональної напруженості, у подоланні кризи недовіри місцевої влади .

– у створенні середовища, що сприяє підвищенню соціокультурної активності й ініціативи населення, у сфері дозвілля.

Соціокультурна діяльність має наступні характерні риси:

1. Здійснюється у вільний (дозвіллевий) час.

2. Її визначають свобода вибору, активність, ініціатива як окремої людини, так і різних соціальних груп.

3. Вона обумовлена національно-етнічними особливостями і традиціями, і характеризується розмаїтістю видів на базі різних інтересів дорослих, молоді і дітей.

4. Має місце широка варіативність видів соціокультурних інститутів суспільства, що створюють умови для цієї діяльності.

5. Соціокультурна діяльність реалізується як у інституційних, так і неінституційних структурах.

6. Ця діяльність може здійснюватися як індивідуально, так і разом з іншими людьми (колективно). Їй притаманна цілеспрямованість. Варто особливо виділити її гуманістичний, культурологічний і розвиваючий характер.

У соціально-дозвіллевій активності можна виділити два види ціннісних характеристик діяльності:

– позитивну (спрямовану на корисні цілі);

– негативну (яка приносить шкоду суспільству й індивіду).

Аналіз сутності соціокультурної діяльності виявляє взаємодію таких елементів: репродуктивних, творчих і репродуктивно-творчих.

Репродуктивна діяльність. У культурно-дозвіллевій сфері вивляється в різ-них видах дозвілевих занять, непрофесійної художньої самодіяльності, клубній практиці. У той же час для учасників самодіяльного колективу оволодіння визначеними уміннями передбачає не тільки репродукцію, але і творчість. Отже, соціокультурну діяльність можна класифікувати за трьома рівнями:

– творчий (перевага творчих моментів діяльності);

– репродуктивно-творчий (відкриття людиною того нового для себе, що об’єктивно не є новим);

– репродуктивний (просте відтворення відпрацьованих уже форм, способів і т.д.).

В основі муніципальної соціально-культурної політики лежить програма соціокультурного розвитку регіону, що тісно пов’язана з іншими комплексними програмами, такими, як «Дозвілля», «Культура», «Здоров’я», «Спорт» і т.д.

Соціально-культурне середовище в регіональних програмах містять у собі складно організовану систему видів професійної і непрофесійної діяльності, головна задача якої забезпечити максимальне задоволення потреб людства в соціальному захисті, здоровому відпочинку і розумному дозвіллі, а також розвиток цих потреб і інтересів.

Муніципальна політика розвивається в довгострокових програмах соціально-культурного розвитку регіону в ряді інших початків . Серед них можна виділити:

– взаємодія трудової, суспільно-політичної і культурно-дозвіллевої діяль-ності, їх відповідність інтересам соціалізації, соціальної активності особистості;

– активізацію самодіяльної участі населення і трудових колективів у розвитку культурно-дозвіллевої  сфери регіону;

– доступність духовних цінностей і культурної діяльності для кожного громадянина;

– інтеграцію змістовного, організаційно-методичного і матеріального забезпечення соціально-культурної діяльності.

Сьогодні не можна не враховувати істотної трансформації системи принципів соціокультурної діяльності, обумовленої змінами в політичному й економічному житті суспільства, процесами демократизації і гуманізації. У новій системі принципів правомірно виділити наступні:

– принцип пріоритету загальнолюдських інтересів над класово-становними в процесі засвоєння духовних і моральних цінностей;

– принцип загального масового культуротворення, самоорганізації, самоствердження особистості як домінуючої ознаки.

– принцип гуманізації змісту і усього виховного потенціалу, їх всебічного підпорядкування інтересам, потребам і установкам особистості;

– принцип діалектичної єдності і наступності культурно-історичного, соціально-педагогічного і національно-етнічного досвіду, традицій і інновацій;

– принцип суспільно-державного управління соціально-культурною діяльністю, забезпечення децентралізації і суверенності регіональної політики в соціально-культурній сфері.

Сучасні принципи соціально-культурної і дозвіллевої діяльності не тільки в нашій країні несуть на собі відбиток проголошеного ООН і ЮНЕСКО всесвіт-нього Десятиліття розвитку культур (1988 – 1997 роки). У рамках цього десяти-ліття здійснюється широка програма реалізації політики в галузі культури, забез-печення активної участі населення в культурній діяльності, виділення культурного аспекту розвитку і ствердження культурної самобутності кожного народу.

Програма Десятиліття розвитку культур має на меті відродити концепцію культури в сучасному суспільстві і підвищити її значення, домагаючись, щоб до неї була виявлена така ж зацікавленість з боку урядових і неурядових установ і організацій, як до економічного розвитку так і соціального добробуту.

Як ключові сфери і пріоритетні види діяльності в рамках Десятиліття розвитку культур ООН і ЮНЕСКО визначені наступні:

– облік культурного аспекту розвитку;

– зв’язок між культурою, наукою, технікою;

– збереження культурного надбання;

– людина і засоби масової інформації;

– участь у культурному житті і розвитку;

– стимулювання творчості в сфері мистецтв.

Для оцінювання ходу реалізації програм Десятиліття рекомендований цілий ряд критеріїв. Серед них:

– облік місцевих умов при визначенні потреб і ресурсів у сфері культури;

– надання новаторського характеру традиційним методам і засобам культурно-дозвіллевої діяльності;

– одержання припущеного соціального результату;

– розвиток міждисциплінарної системи, тісного зв’язку науково-дослідної діяльності;

– об’єднання засобів для здійснення різноманітних проектів;

– інтерес для партнерів різних країн.

Таким чином, створення єдиного соціально-педагогічного простору вимагає рішення двох проблем: зв’зку педагогічного процесу в сучасній школі з соціальним вихованням дітей і підлітків, а також розширення мережі позашкільних закладів і удосконалення їхнього педагогічного процесу з метою залучення більшого числа учнів.

Звідси – три основних взаємозалежних напрями діяльності школи й інших інститутів у соціалізації дітей і підлітків у системі соціального виховання:

– передача (організація) соціального досвіду учням і створення необхідних умов для повноцінної самореалізації в найближчому оточенні, самовиховання в бажаному для суспільства напрямі, активізація всіма, наявними в суспільстві засобами інтелектуального, емоційного, морального, культурного, фізичного й іншого факторів виховання і розвитку особистості;

– створення виховного середовища в сім’ї і її найближчому оточенні, формування в мікросередовищі соціально підтримуваних, соціально-значущих групових і колективних норм, орієнтацій і цінностей, що є основою сприятливого психологічного клімату, високого емоційного тонусу, що сприяє збереженню референтної значущості цього оточення для особистості;

– процеси ресоціалізації і соціальної реабілітації, що припускають комплекс дій з подолання ассоціальних відхилень і профілактиці правопорушень, забезпечення соціальної допомоги і захисту з метою подолання соціальної дезадаптації і включення в життя.

Основні напрями соціально-педагогічної роботи за місцем проживання:

а) організація громадськості на формування здорового образу життя й усвідомленого виховання в мікрорайоні застосуванням ідей народної, козацької педагогіки, педагогічних інновацій щодо соціального виховання в умовах різних етнічних культур, через організацію змістовного спілкування, через організацію сімейно-сусідської взаємодопомоги;

б) організація громадськості на суспільно-корисну діяльність за місцем проживання. Ґрунтується на територіальному принципі, зміст і форми цієї діяльності залежать від потреб мікрорайону, сучасними формами є учнівські і сімейні кооперативи, суспільна робота за місцем проживання;

в) організація громадськості на духовність культурно-дозвіллевої діяльності в мікрорайоні, виявлення і об’єднання активістів культурно-дозвіллевої, художньої, спортивно-оздоровчої діяльності, технічної творчості і використання їхнього потенціалу в проведенні свят мистецтв, злетів творчості, фестивалів, конкурсів винахідників і знавців мікрорайону, організація творчих обмінів з іншими мікрорайонами. Створення в мікросередовищі системи культурно-дозвіллевих колективів, установ (можливо на суспільній основі) і координація їхньої діяльності відповідно до потреб мікрорайону;

г) організація роботи з соціального виховання в канікулярний і вечірній час.

Перший етап – підготовчий (діагностичний).

Змістом цього етапу є виявлення несприятливих соціальних, психолого-педагогічних факторів у школі, класних колективах, сім’ї, що заважають позитивному розвитку особистості, реалізації мети навчально-виховного процесу. Діагностування і прогнозування змін у соціально-психологічному кліматі педколлективу, колективу учнів, вчительської й учнівської родини і т.п. Створення програми соціально-педагогічної діяльності школи, планів роботи соціального педагога.

Другий етап – оперативний.

У залежності від виявлення на першому етапі соціально-педагогічних проблем, другий етап може включати:

а) захист і охорону прав дитини;

б) організацію виховного середовища в школі;

в) корекцію девіантної поведінки і реабілітацію.

Третій етап – заключний.

Містить: організацію зворотного зв’язку. Збір інформації, проведення досліджень щодо ролі, значення соціально-педагогічних програм у духовному розвитку школярів, у реалізації задач школи й удосконаленні соціально-педагогічної роботи на цій основі.

У залежності від етапів соціально-педагогічної діяльності можна виділити:

1. Методи, що спрямовані на діагностування соціально-педагогічного клімату шкільного колективу, соціальної вихованості особистості учня, прогнозування соціального розвитку дитини, вплив на нього сімейного, шкільного і позашкільного середовища. На цьому етапі можливе використання психологічних методів (проектувальні методи, тестування й ін.); соціологічних методів (анкетування, різні соціометричні дослідження, опитування); педагогічних методів (педагогічне спостереження, бесіда, педагогічні ситуації, аналіз результатів навчальної діяльності).

2. У залежності від задач, що формулює соціальний педагог на попередньому етапі можливе використання різних методів. Але головним з них є соціально-педагогічний експеримент.

3. Аналіз наслідків соціально-педагогічного експерименту передбачає зіставлення цілей з результатами, застосування діагностичних методів і зіставлення отриманих даних з даними першого етапу, що дозволяє зробити висновки про ефективність діяльності соціального педагога.

 


2. Особливості діяльності соціального педагога в позашкільній установі

Позашкільні установи відносяться до числа тих виховних установ, що проводять роботу у вільний від шкільних занять час. Дозвілля школярів – це сфера, у якій особливо яскраво і повно розкриваються їхня природна потреба в незалежності і потяг до активної діяльності і самовираження. Під час дозвілля формуються неформальні колективи, що дають можливість дітям і підліткам виступати в нових соціальних амплуа, виконувати ролі, що відрізняються від навчальної і позашкільної діяльності.

Головна мета соціально-педагогічної діяльності позашкільних установ – навчити учнів розумно проводити вільний час, створити умови для самостійної, творчої, соціально-значущої діяльності школярів.

Таким чином, позашкільна установа здійснює адаптацію і включення дитини в суспільство, використовуючи її особисті мотиви діяльності.

Виховний процес має стати для учнів цікавою, життевоважливою, привабливою діяльністю. Треба пам’ятати, що особистість формують не заходи самі по собі. а система соціально-педагогічної діяльності, у якій бере участь вихованець з метою засвоєння соціального досвіду, виявлення себе в новій соціальній ролі, застосування своїх організаторських здібностей.

Ще однією особливістю педагогічного процесу позашкільної установи є наявність у ньому творчого компонента. А.Ф. Воловик і В.А Воловик визначили три рівні дозвіллевої діяльності, які можна порівняти з трьома етапами педагогічного процесу позашкільної установи. Критерієм такого визначення є активність вихованця.

Перший етап соціально-педагогічного процесу – підготовчий – відповідає першому рівню дозвіллевої діяльності – споживання. На цьому етапі учень здійснює поступовий рух від пасивного споживання (дозвіллева діяльність гуртківця цілком керується педагогом, педагог демонструє, розповідає і, використовуючи принцип зацікавленості, втягує учня в діяльність); через активне споживання (гуртківець стає активним спостерігачем, бере участь у цікавих діалогах, диспутах, читає тематичну літературу, відвідує виставки і т.п.), до цілеспрямованого активного споживання, оволодіння новими навичками, знаннями, виховання визначених якостей своєї особистості, прояву своєї активності й ін.).

Другий етап соціально-педагогічного процесу позашкільної установи – творчий. Цьому етапу відповідає «творчість як досить високий рівень дозвіллевої діяльності» (А.Ф. Воловик. Педагогіка дозвілля. – Харків, 1998. –С. 14). На цьому етапі гуртківці вже мають розвинений інтерес до предмета діяльності, визначені установки на здійснення цієї діяльності і можуть досить самостійно виконувати складні дії (провести диспут, проаналізувати текст, розібрати складний музичний твір т.п.). Діти разом з педагогом можуть створити неформальну, зацікавлену, захоплюючу атмосферу, розвити творче, самостійне мислення, виробити активну життєву позицію. Складні і серйозні процеси в діяльності гуртка можуть бути представлені в ігровій, веселій, інтелектуальній формі: «Мозковий штурм», «Банк цікавих ідей», «Оптимісти, песимісти, реалісти», «Інтелектуальний ринг», «Урок планування» і т.п.

Часто створений на другому етапі колектив перестає бути самодостатнім. Це означає, що він перейшов до третього етапу соціально-педагогічного процесу позашкільної установи – етапу екстеріоризації, що відповідає третьому рівню дозвіллевої діяльності (екстеріоризації).

На цьому етапі у гуртківців виникає бажання поділитися результатами своєї роботи з більш широким соціальним оточенням і в такий спосіб залучити до діяльності гуртка нових членів. Так виникають тематичні концерти, олімпіади юних геологів, чи біологів астрономів, цікаві наукові приклади і лекції, підготовлені гуртківцями  тощо.

Три етапи соціально-педагогічного процесу позашкільної установи можливо співвіднести з трьома стадіями соціалізації. Первинна соціалізація (засвоєння соціальних норм) відповідає першому етапу, якщо формується інтерес і засвоюються норми і правила поведінки і діяльності в позашкільній установі. Вторинна соціалізація (засвоєння соціальних ролей) відповідає другому етапу, якщо гуртківець займає більш активну позицію, намагається виявити свої організаторські здібності, зайняти визначене місце в колективі. Третій етап соціально-педагогічного процесу позашкільної установи співвідно-ситься з третьою продуктивною стадією соціалізації, що полягає в освоєнні механізмів позитивного утворення соціальних норм і ролей. Таким чином, педагогічний процес позашкільної установи є моделлю процесу соціалізації особистості в суспільстві.

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика