Скачиваний:   0
Пользователь:   andrey
Добавлен:   15.11.2014
Размер:   94.5 КБ
СКАЧАТЬ

Лекція № 6

Тема: ДЕВІАЦІЇ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ВІКТИМОЛОГІЯ

Питання:

1. Девіантна поведінка: поняття, фактори, причини.

2. Форми девіантної поведінки.

3. Профілактика девіантної поведінки підлітків.

4. Поняття «соціально-педагогічна віктимологія».

5. Напрями і форми роботи з різними групами людей, що стали жертвами несприятливих умов соціалізації.

Теми рефератів:

1. Проституція неповнолітніх як соціально-педагогічна проблема.

2. Соціально-педагогічна профілактика дитячої проституції.

3. Дитина-наркоман у соціумі.

4. Специфіка підліткової наркоманії.

5. Пияцтво й алкоголізм як соціально-педагогічна проблема.

6. Особливості соціальних відхилень у підлітків, що вживають спиртні напої.

 

1. Девіантна  поведінка: поняття, фактори, причини

Девіантна поведінка – це система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої чи будь якої норми, тієї норми психічного здоров’я, права, культури чи моралі. Розрізняють соціально позитивну і негативну девіації: а) обдарованість; б) соціальні дезадаптації.

У залежності від характеру прояву розрізняють:

1) поведінку, що відхиляється від норм психічного здоров’я, що припускає наявність явної чи схованої паталогії («третя зона характерів» – астеніки, шизоіди, епілептоїди + особи з акцентуйованими характерами, що страждають психічними відхиленнями в межах норми);

2) антисоціальну поведінку, що порушує якісь соціальні та культурні норми, особливо правові. Тут виділяють відхилення: а) корисної; б) агресивної орієнтації; в) соціально-пасивного типу.

а) правопорушення і провини, пов’язані з прагненням матеріальної, грошової, майнової вигоди ( крадіжки, спекуляції тощо);

б) виявляються в діях, спрямованих проти особистості (образа, хуліганство, побої, зґвалтування й убивство);

в) виражаються в прагненні відходу від активного громадського життя, у відхиленні від своїх цивільних обов’язків і боргу, небажанні вирішувати як особисті, так і соціальні проблеми (відхилення від роботи і навчання, бродяжництво, вживання алкоголю, наркотиків, токсичних засобів. Крайній прояв соціально пасивної поведінки – самогубство; суїцид).

3) делінквентну поведінку: протиправну – правопорушення; криміналь-ну поведінку (злочинну) , караються в карному порядку.

Підлітковий і юнацький вікові періоди входять у групу підвищеного ризику, тому що для них характерні:

1) внутрішні труднощі перехідного періоду (психогормональні процеси і перебудова Я-концепції);

2) невизначеність соціального стану підлітків і молоді;

3) протиріччя, обумовлені зміною механізму соціального контролю: дитячі форми контролю (зовнішні) уже не діють, а дорослі (внутрішні) ще не склалися.

Фактори, що обумовлюють девіантну поведінку:

І

1) індивідний, що діє на рівні психобіологічних передумов асоціальної поведінки, що утруднюють соціальну адаптацію індивіда;

Пс-П

2) психолого-педагогічний, виявляється в дефектах шкільного, сімейного виховання;

С-Пс

3) соціально-психологічний, що розкриває несприятливої особливості взаємодії неповнолітніх зі своїм найближчим оточенням у сім’ї, на вулиці;

О

4) особистісний, виявляється в активно-виборчому ставленні до норм і цінностей свого оточення, до педагогічного впливу сім’ї, школи і т.д., а також в особистісних ціннісних орієнтаціях і особистій здатності до саморегулювання своєї поведінки;

З

5) соціальний, що визначається соціально-економічними умовами існування суспільства.

У багатьох випадках передумови девіантної поведінки створюють саме соціальні фактори (шкільні труднощі, травматичні життєві події, вплив девіантної субкультури). З індивідуально-особистісних факторів, найважливі-шим і постійно присутнім є занижений рівень самоповаги і відсутність сформованих механізмів самоконтролю і самокоректування.

Найбільш повно причинний зв’язок цих факторів розглянутий у рамках теорії девіантної поведінки американського психолога Г. Кеплана, який вважає, що знижена самоповага в юнаків пов’язана практично з усіма видами девіантної поведінки, тому що низька самоповага переживається як неприєм-ний стан це спонукує брати участь в антисоціальних групах і діях, прагнучи тим самим підвищити свій психологічний статус і таким чином самоповагу.

L-6-ukr

Чи досягається при цьому мета – підвищити самоповагу?

 

За певних умов – так. Так, алкоголік у стані сп’яніння не усвідомлює своєї ущербності, а може навіть пишатися собою. Належність до злочинної групи дозво-ляє бачити себе в сприятливому світлі за рахунок соціально-негативних рис і дій.

Причини девіантної поведінки підлітків у сучасних умовах:

1. Неблагополуччя економіки, політична нестабільність, зниження рівня життя народу, розшарування суспільства (усе це викликає в підлітків і молоді потребу виробляти способи виживання і методи боротьби з ворожим соціальним середовищем).

2. Криза суспільної свідомості, зміни в ціннісних орієнтаціях населення. Головними життєвими цінностями стають особисті («приватні»), зв’язані із сімейним домашнім мікрокліматом індивіда. Духовні і культурні цінності (пізнання, творча діяльність, мистецтво) утрачають своє колишнє значення, переміщаються в нижню частину ціннісної ієрархії. Утворилися «ножиці» між працею і благополуччям.

3. Недоліки державної молодіжної політики. (Необхідність визнання державної молодіжної політики як частини загальної соціальної політики держави й адресування її запитам молоді).

4. Зростання сімейного неблагополуччя (конфлікти в сім’ї, розводи). Неблагополуччя в сім’ї ( девінатна поведінка. Неправильна педагогічна позиція в сім’ї ( деформація в ціннісних і життєвих орієнтаціях.

5. Недоліки виховної системи народної освіти, слабка матеріальна база установ освіти:

– недоліки в організації виховної роботи в школі: формалізм і одноманітність;

– помилки, пов’язані з безграмотним педагогічним підходом до учнів, невисоким професійним рівнем ряду вчителів (безтактність);

– невміння налагодити правильні взаємини з батьками;

– невміння налагодити правильні взаємини з іншими соціальними інститутами.

6. Слабка матеріально-технічна база і відсутність умов для організації вільного часу дітей і підлітків.

7. Недотримання права на працю, проблема працевлаштування випуск-ників шкіл.

8. Невиконання положення конституції про право на житло. (Збільшення кількості бездомних дітей). За даними прокуратури за рік по тому після виходу з дитячого будинку (30 % колишніх вихованців перетворюються в бомжів, 20 % стають кримінальниками, 10 % кінчають життя самогубством).

9. Соціальна і фізіологічна незрілість підлітків, особливості організму, що формується, (прагнення випробувати нові відчуття і недостатня здатність прогнозувати наслідки) + підлітковий вік прагнення до успіху, коли нерозуміння і невизнання навколишніх сприймаються як особиста невдача. Є 2 виходи: а) конформістська поведінка (уникати невдачі); б) протест і відхід в антисоціальні форми поведінки (реалізація своїх творчих здібностей).

10. «Страх смерті» – страх за своє життя як причина озлобленості й агресивності підлітків.

 

2. Форми девіантної поведінки

1. Пияцтво й алкоголізм.

Пияцтво – непомірне споживання алкоголю, що веде до порушення соціаль-ної адаптації особистості, морально-етичній розбещеності, протиправній поведінці.

Алкоголізм – захворювання, що виявляється у виді фізичної і психічної залежності від алкоголю, що приводить до соціальної, психічної і фізіологічної деградації особистості.

На формування алкоголізму впливає кілька факторів, серед яких головні – спадкоємні фактори, характер, індивідуальні властивості особистості й особливості навколишнього середовища.

Алкоголізації підлітків і юнаків сприяє те, що, випиваючи, підліток прагне погасити характерний для нього стан тривожності й одночасно – позбутися від надлишкового самоконтролю і сором’язливості.

2. Наркоманія і токсикоманія.

Наркоманія – захворювання, що виражається у фізичній чи психічній залежності від наркотичних засобів, нездоланний потяг до них, що поступово приводить до глибокого виснаження фізичних і психічних функцій організму.

Токсикоманія – захворювання, викликане споживанням засобів, що викликають залежність і справляють руйнівну дію на психіку й організм людини.

Динаміка наркотичної хвороби в підлітків відрізняється від наркоманії дорослих: значно швидше виникає важка органічна поразка мозку, прогресує збідніння інтелекту, порушення уваги, пам’яті, уповільнення психомоторних реакцій, знижується товариськість, послабляються прихильності, з’являється емоційна лабільність; у 20 разів стрімкіше, ніж при алкоголізації, наростають слабоумство і соціальна деградація.

 

3. Агресивна поведінка – риси групової поведінки підлітків і юнаків.

4. Суіцидальна поведінка – навмисне позбавлення себе життя. Суіцидальна поведінка включає завершене самогубство, суіцидальні спроби (замах на своє життя) і наміри (ідеї).

Психотерапевт Ю. Поляков на основі тривалих спостережень виділив три основних типи суіцидальної поведінки: демонстративна, афективна і справжня.

а) демонстративна – прагнення показати реальність суіцидальних намірів;

б) афективна – спроба суїциду на висоті сильних емоцій;

в) справжнє – обмірковане бажання покінчити із собою, що зміцнилося.

Профілактика юнацьких самогубств полягає в створенні такого психологічного клімату, коли підліток не почував би себе самотнім, невизнаним, неповноцінним.

5. Проституція від латинського prostitutio – опоганення, збезчещення. Це форма соціального паразитизму, що виражається у відхиленні від суспільно-корисної праці.

Концепції девіації

біологічна

культурологічна

психологічна

соціологічна

соціальна

зв’язок між біо-логічним скла-дом індивіда і «нормою» у суспільстві

И. Ломброзо

У. Шелдон

«Мезоморфний тип»

конфлікт культура–субкультура

акцент на особистісні фактори людини

Дюркгейм

(теорія «анамії»)

Мертон

(розрив між метою і засобами)

рольові теорії (антисоці-альні ролі)

 

3. Профілактика девіантної поведінки підлітків

Дві основні технології соціальної роботи з підлітками девіантної і делінквентної поведінки: профілактична і реабілітаційна.

а) профілактика – заплановане попередження якої-небудь несприятливої події, тобто усунення причин, здатних викликати небажані наслідки.

Складові профілактики:

– спрямованість на викорінювання джерел дискомфорту (у собі й у середовищі);

– навчання дитини новим навичкам, що допомагають досягти поставлених цілей чи зберегти здоров’я;

– вирішення проблем, які ще не виникли і попередження їхнього виникнення.

Концептуальні підходи в профілактичних технологіях:

1) інформаційний (ознайомлення неповнолітніх із соціальними нормами);

2) соціально-профілактичний (виявлення і нейтралізація негативних умов, що викликають негативні явища);

3) медико-біологічний (запобігання девіантної поведінки за допомогою цілеспрямованих мір професійного характеру;

4) соціально-педагогічний (відновлення і корекція якостей особистості).

б) реабілітація: при побудові соціально-педагогічної реабілітаційної програми враховують положення:

1)      опора на якості неповнолітнього (ситуація успіху);

2) формування майбутніх життєвих устремлінь;

3) включення його в значну суспільно-корисну діяльність;

4) глибока довірчість і повага у взаєминах з підлітком.

5) Людина, будучи об’єктом і суб’єктом соціалізації, може стати і жертвою несприятливих умов соціалізації (інваліди, сироти, особи з девіантною поведінкою).

Цією проблемою займалися:

· дефектологія – проблема людей, позбавлених мови, зори, чи слуху недоліки, що є, у їхньому розвитку, а також затримки психічного розвитку;

· кримінологія досліджує причини протиправної поведінки і способи боротьби з ним;

· психологія – напрям вивчення, діагностики і корекції негативних психологічних наслідків…

 

4. Соціально-педагогічна віктимологія – галузь знань, що входить у соціальну педагогіку, в якій:

а) на міждисциплінарному рівні вивчають розвиток людей з різними дефектами і відхиленнями, а також чий статус в умовах конкретного суспільства створює передумови дефіциту можливостей для життєвого старту;

б) розробка загальних принципів, цілей, створення, форм і методів профілактики обставин, що сприяють становленню людини жертвою.

Віктимогенність – наявність в об’єктивних обставинах соціалізації характеристик, рис, небезпек, вплив яких може зробити людину жертвою цих обставин (віктимогенна група).

Віктимізація – процес і результат перетворення людини (чи групи людей) у жертву несприятливих умов.

Віктимність – схильність людини стати жертвою обставин.

 

5. Напрями і форми роботи з різними групами людей, що стали жертвами несприятливих умов соціалізації

Загальна технологія кризового втручання

Втручання в кризову ситуацію — загальновизнаний і загально-прийнятий метод у практиці соціальної роботи з індивідами, сім’ями і групами. Після довгих років, протягом яких прихильники цього підходу говорили про його універсальну придатність, а опоненти відхиляли його як неефективний засіб, він був прийнятий як надійна форму первинного втручання при роботі з клієнтами, що знаходяться в ситуації стресу.

Стресові ситуації, що можуть приводити до кризових станів, звичайно поділяють на гострі ситуативні кризи, кризи перехідного періоду (чи зміни росту) і, нарешті, викликані катастрофами чи нещасливими випадками і хворобами.

Екстрене кризове втручання засноване на двох підходах.

Генетичний підхід сконцентрований на ситуаційних кризах і кризах дорослішання, що може переживати значне число людей незалежно від індивідуальності. У цьому випадку допомога виявляється спеціалістами і добровольцями. Інший підхід – індивідуальний – вимагає більш інтенсивного втручання, і здійснювати його повинні професіонали.

Технологія допомоги дітям і підліткам у кризових ситуаціях

В.Г. Балакірєв і Л. Додсон (1996) розробили ефективну методику соціально-психологічної допомоги дітям і підліткам у кризових ситуаціях. Методика складається з констатуючої і психокорекційної частин.

Констатуюча частина, включає три зустрічі-сесії з групами чи класами. Теми сесії: «Типи кризових ситуацій», «Зміст і вираження переживань у кризових ситуаціях» і «Способи подолання кризових ситуацій». Зустрічі проводяться за одним сценарієм:

1. Групове обговорення запропонованої психологом теми.

2. Виконання індивідуальних творчих завдань.

3. Обмін враженнями й обговорення в групі. Допомога ведучих полягає в проясненні того, що хоче дитина відбити у творчій роботі, схваленні, заохоченні її самостійних дій.

На першій сесії складається «банк історій», що відбивають всі основні області життя дітей, виконуються творчі завдання (записати чи намалювати свою історію) і проводиться бесіда за завданням з елементами активного, емпатичного слухання.

Друга сесія присвячена розігруванню й обговоренню історій з наступною інтерпретацією переживань дітей, їхнім записом і малюванням.

На третій сесії після актуалізації кризових ситуацій і почуттів, що вони викликають, учасники з’ясовують способи, що вони використовували для подолання неприємних переживань, а потім програють свої історії з наступним повторним аналізом. При цьому увага дітей звертається на зміни, що відбулися в їхніх почуттях. Замітки завершуються записом усіх відомих способів подолання неприємних переживань.

Під час аналізу матеріалів констатуючої частини, виявлені вікові розходження в типах кризових ситуацій. У восьмирічних дітей вони пов’язані з однолітками – 41%, батьками – 25, братами і сестрами – 15, учителями – 5%.

У дванадцятирічних найбільша кількість негативних переживань приходиться на відносини з батьками – 30%, темою тварин (їхня втрата, смерть, бажання придбати) – 30, учителем – 15%.

Способами подолання кризових ситуацій у дітей восьми років є інтерактивні реакції, пересилення себе, стримування емоцій, пасивно-захисні вибачення. У підлітків спостерігається яскраво виражена агресивна тенденція.

У цілому подолання важких переживань розуміється дітьми як зовнішньоспрямова дія, а не дія внутрішньої психологічної роботи: співволо-діння із ситуацією, а не з емоціями.

Психокорекційна частина включає собою дві сесії, побудовані у формі «Я-повідомлень» з використанням елементів психосинтеза і психодрами. Дітям пропонується програвання їхніх конфліктних ситуацій, у ході якого за допомогою учасників групи «оживають» їхні почуття.

Аналіз кризової ситуації дитини

До соціального педагога звернулася вчителька початкових класів із при-воду свого учня у зв’язку з його кризовим психічним станом: у дитини горе – смерть матері. Хлопчик пережив шок, що виразився вибухом сліз, потім відходом у себе, різко знизилася успішність, він став виявляти невиправдану агресію до товаришів, ігнорувати всяку увагу і любов навколишніх людей. Стан ускладню-вався ще і тим, що в хлопчика не було тісного емоційного контакту з батьком, тому вони не змогли виразити один одному свої переживання. Бабусі й інші родичі більше зітхали і жаліли дитини, не знаходячи потрібних слів підтримки.

Хоча період гострого переживання горя у дітей звичайно коротше, ніж у дорослих, але при зіткненні з предметами і ситуаціями, пов’язаними з матір’ю, знову загострюють почуття дитини.

Щоб не допустити розвитку неврозу у дитини, необхідні допомога і підтримка всіх навколишніх у звичайному повсякденному житті. Чим скоріше він зуміє пережити, «перечути» це горе й адаптується до нової життєвої ситуації, тим краще. Робота фахівця в першу чергу має бути спрямована в даному випадку на батька дитини, вчителя й інших людей, з якими він безпосередньо спілкується, для створення сприятливих адаптаційних умов виходу хлопчика з цієї кризи.

Нікому з них не треба намагатися робити вигляд, що нічого не сталося і життя йде своєю чергою, не слід також ізолювати дитину від вирішення сімейних проблем і життя класу. Краще, щоб вона почувала себе й у горі частиною цілого. Але не слід і звалювати на неї в цей період дорослі обов’язки, говорячи: «Ти уже дорослий, чоловік, не розпускай нюні». Стримування сліз і інших емоцій для дитини протиприродно і навіть шкідливо. Усім дорослим при зустрічі з дитиною важливо врахувати і такі можливі почуття дитини, як заперечення смерті близької людини, пошуки її, розпач, гнів, що її залишили. Також не можна не виключати можливості і необхідності залучення психіатра, якщо будуть спостерігатися наступними симптомами:

– тривала некерована поведінка;

– гостра чутливість до розлуки;

– повна відсутність прояву почуттів;

– безсоння;

– галюцинації;

– відстрочене переживання горя;

– незвичайне занепокоєння.

У даному випадку, коли загублений емоційно близький дитині людин, необхідна дуже обережна і делікатна робота з батьком, щоб він узяв на себе не тільки побутові функції матері, але й емоційну турботу про сина.

Головне тут ненав’язливо переконати батька в життєвій необхідності довірчих, відкритих відносин із сином, щоб кожний з них не боявся, а прагнув говорити про свої почуття один одному.

Якщо при зустрічі із соціальним педагогом хлопчику важко буде відразу говорити про себе, про свої переживання, треба обов’язково провести психогімнастику, щоб створити у дитини почуття довіри і безпеки до психолога (конструктор, мозаїка й ін.) Розіграти казку-драму за допомогою ляльки, що залишилася в лісі одна, — «давай разом заспокоїмо її, приголубимо».

Фахівцю треба виявити максимум емпатії, участі, а не жалості до дитини. Не слід говорити: «Незабаром усе пройде, тобі буде краще». Набагато краще висловити співчуття: «Ти дуже любив маму, і я це розумію, мені теж смутно. Вона тебе дуже любила, і ти ніколи її не забудеш, А давай згадаємо, над чим твоя мама любила посміятися. Це дійсно було смішно?» Після зустрічі необхідно продовжити контакт із батьком, учителем, дитиною, можлива і сімейна терапія.

Рекомендації вчителю:

1) створювати умови навчання, що щадять;

2) виразити небайдуже ставлення до горя дитини;

3) регулювати її відносини з учнями в класі (гуманність, доброта, терпимість), створити у дитини відчуття комфорту і безпеки.

Соціальному педагогу варто пам’ятати про те, що кризові ситуації і кризи різ-номанітні як саме життя людини. Основні види криз, повз які вона не може пройти:

– кризи розвитку;

– кризи відносин;

– кризи стану душі;

– кризи втрат;

– кризи сенсу життя;

– психічні кризи;

– морально-естетичні кризи.

Працюючи з підлітками в кризових ситуаціях, можна застосовувати різні техніки: ментального переживання, внутрішнього діалогу, самозвільнення й ін. У психологічній практиці в таких випадках використовується кризова інтервенція (Е. Міндельман, 1944; Е. Еріксон, 1950), що може проводитися у формі кризової психотерапії, кризового консультування і телефону довіри.

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика