Тема 13пед / УНИВЕР / ПЕДАГОГІКА / педагогика. ОbmenDoc.ru - Сервис, где делятся учебой.

andrey

Путь к Файлу: /УНИВЕР / ПЕДАГОГІКА / педагогика / Тема 13пед.docx

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   andrey
Добавлен:   13.01.2015
Размер:   92.6 КБ
СКАЧАТЬ

Тема 13

Загальні методи,  прийоми і засоби виховання в історичному розвитку

1. Поняття    про    методи,    прийоми,    засоби виховання.

2. До історії розвитку методів виховання.

3. Класифікація   та  характеристика  методів виховання в сучасній педагогічній теорії.

 

1.   Поняття про методи, прийоми, засоби виховання

"Метод" у перекладі з грецької мови означає "шлях", "спосіб". У педагогічній діяльності це — спосіб пізнавальної і практичної діяльності, система дій з метою виховання особистості.

У педагогічній теорії і практиці метод найчастіше трактується як шлях до досягнення оптимальних результатів1. В українському педагогічному словнику "сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, які використовуються в процесі формування особистісних якостей учнів для розвитку їхньої свідомості, мотиваційної сфери й потреб, для вироблення навичок і звичок поведінки й діяльності, а також їх корекції і вдосконалення"2.

Оскільки сучасна педагогічна наука розглядає процес виховання як взаємодію вихователя і вихованця, розвиток їх відносин, то, згідно з нашою концепцією, методи виховання — науково обґрунтовані способи педагогічно доцільної взаємодії всіх суб'єктів виховного процесу, спрямовані на досягнення мети виховання3. Це визначення акцентує суб'єкт-суб'єктні відносини у процесі педагогічної взаємодії, активність вихованця як суб'єкта виховання, співзвучне оновленій особистісно-гуманістичній парадигмі.

Методи виховання, особливо такі, як метод педагогічної вимоги, громадської думки, прикладу вихователя, заохочення, покарання, виступають у ролі методів стимулювання навчання. Більше того, без застосування методів виховання у процесі навчання неможливо забезпечити його успішне функціонування. Тому серед учених є прихильники розробки єдиних педагогічних методів—навчання і виховання (Л.Ю. Гордін, І.С. Мар'єнко та ін.).

Методи виховання реалізують у педагогіці діяльнісно-віднос-ницький підхід, оскільки вони, по-перше, мають за мету пробудження активності дітей, залучення їх до діяльності, до створення виховуючих і розвиваючих відносин, і, по-друге, вони звернені до особистості, до суб'єктів виховної взаємодії.

Мета є системоутворюючим фактором виховного процесу. Методи стосовно мети виконують функціональну роль. У загальному вигляді це можна передати так: яка мета — такі й методи, які методи — такий і результат виховання. Отже, метод є похідним від мети виховання. Тому через методи виховання реалізується взаємозв'язок мети і результату виховання.

Таким чином, при визначенні поняття „методи виховання", крім сутності — способи взаємодії вихователів і вихованців, потрібно враховувати їхні функції у розв'язанні завдань виховання: як способів реалізації мети і змісту виховання; як способів забезпечення цілісності педагогічного процесу; як способів взаємозв'язку мети і результату виховання, але головна їхня функція полягає в тому, що метод — основний інструментарій упливу на особистість.

Методи виховання мають свою специфіку. Вона полягає, по-перше, в тому, що ця категорія включає спільну діяльність, взаємодію вихователя і вихованців, а також інших суб'єктів (метод переконування вміщує в собі не тільки інформацію вчителя, а й сприйняття, осмислення, усвідомлення сказаного учнями); по-друге, організація взаємодії залежить від знань, культури, поведінки, емоційно-вольової сфери всіх суб'єктів виховного процесу Метод виховання містить внутрішній і зовнішній аспекти. Зовнішня сторона ще не розкриває внутрішньої дії методу, його якісного аспекту (чи усвідомлює і переживає учень висловлене вчителем, чи механічно сприймає його) — педагогічна цінність методу визначається внутрішнім його впливом, а не зовнішньою формою виразу. По-третє, особливість методу виховання полягає й у тому, що він постійно розвивається; це пов'язано з суспільно економічними перетвореннями, коли змінюється мета і зміст виховання; коли зазнає змін позиція вчителя і учня у виховному процесі (на зміну суб'єкт-об'єктним приходять суб'єкт-суб'єктні відносини).

З поняттям "метод" пов'язані два поняття: "прийом" і "засіб ". Прийом виховання — це деталь методу виховання, тобто "метод" — більш узагальнене поняття стосовно поняття "прийом". Таким чином, поняття "прийом" вужче, воно втілює шлях реалізації методу щодо завдань виховання. Метод виховання можна визначити як сукупність виховних прийомів, через які він реалізується. Наприклад ІП Іванов називає такий метод виховання, як творча гра, первинним прийомом якої є дія в уявних обставинах: "уявімо собі, що..Г. Такий метод виховання як переконування реалізується в прийомах: наведення яскравих, образних прикладів чи порівнянь із життя, літератури; постановка питань; обговорення відповідей на них; наведення аналогій; підведення вчинку під загальний моральний принцип, значення якого не викликає у вихованця сумнівів.

Використання різних прийомів відкриває перед педагогом широкий шлях творчого підходу до методики виховання, уможливлює створення інноваційних авторських технологій виховного процесу. Проте майбутній учитель має усвідомлювати, що при всій різноманітності, прийоми, обмежені сутністю методу і не можуть порушувати його сенс і призначення. В певних умовах метод може переходити в прийом і навпаки.

Педагогічні дослідження обмежуються накопиченням прийомів виховання: довіра, розуміння, обговорення, спонукання, співчуття, пересторога, критика, актуалізація мри, звертання до совісті, справедливості, почуття любові, естетичного почуття, милосердя, сорому тошо1; роз'яснення, доказ, спростування, порівняння, зіставлення, аналогія, посилання на авторитет2, створення ефекту присутності3 Унікальним вважаються прийоми паралельної дії у вихованні, організація завтрашньої радості дітей А.С. Макаренка. Практична діяльність талановитих учителів дає велику кількість зразків і прийомів виховання.

На основі знань теоретичних основ виховання, наукового узагальнення досвіду вчителів у працях A.M. Бойко розроблена класифікація прийомів виховання за обґрунтованими нею рівнями взаємодії педагогів і школярів.

Поняття "засіб" у педагогіці розглядається в широкому і вузькому значенні. У широкому значенні засобами в педагогічній діяльності є її зміст, форми, методи і прийоми. У вузькому розумінні, тобто власне засоби виховання — це предмети, види діяльності, які використовуються у виховній роботі, все те, за допомогою чого здійснюється цілеспрямований процес виховання. До матеріальних засобів виховання відносимо книги, кінофільми, телепередачі тощо. Засобами виховання також є праця, слово вчителя, педагогічно доцільні діяльність, спілкування, відносини.

Сучасна особистісно-гуманістична парадигма передбачає встановлення виховуючих відносин на рівнях співробітництва і співтворчості. Тому прийоми і засоби виховання мусять бути спрямованими на культивування цінності людини, усвідомлення дитини як мети і сенсу виховання, задоволення її потреб і запитів, самоакту-алізації особистості, досвіду свободи, вміння вибору і самоствердження в житті.

За К.Д. Ушинським, слово рідної мови є великим педагогом, адже "засвоюючи рідну мову, дитина засвоює не самі тільки слова, їх сполучення та велику кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку і філософію мови, — і засвоює легко й швидко, за два-три роки, стільки, що й половини того не може засвоїти за двадцять років старанного й методичного навчання" ("Рідне слово").

Важливо пам'ятати, що всебічне знання учня, опора на позитивне в ньому, врахування громадської думки, використання колективу як суб'єкта виховання забезпечить більш високий виховний ефект. Методи і прийоми вимагають найрізноманітнішої інстру-ментовки, мажору й оптимізму вчителя, професійного самовдосконалення — від копіювання до творчості у педагогічній діяльності.

 

.2.   До історії розвитку методів виховання

Метод виховання в етнопедагогіці — народно-педагогічна категорія, яка почала складатися задовго до перетворення педагогіки в традиційну галузь науки. Серед усіх виховних методів народна педагогіка на перше місце поставила ті, які сприяють нагромадженню практичного життєвого досвіду дитини. Це сам уклад життя та діяльності дітей, вправи і привчання, дотримання режиму праці та відпочинку, виконання доручень і обов'язків, ігри та забави. Реалізація цих методів вимагає застосування цілого комплексу різноманітних прийомів. Наприклад, вправи і привчання реалізуються через вимоги (у формі цікавої розповіді, мудрої поради, афоризму, заповіді, іноді — наказу чи погрози), показу (у формі демонстрування наочного зразка), тренування, нагадування (нерідко в жартівливій формі), контролю й самоконтролю1.

Народ відводить значну роль виховній силі слова, тому важливими вважає такі методи, як розповідь, приклад, бесіда, роз’яснення, наставляння, інформування, порада, дискусія. У практиці народного виховання виробилася розгалужена система різноманітних стимулюючих методів: орієнтація на очікувану радість, змагання, напучування, навіювання, заохочення і покарання2.

Вимогу в народі розуміють як побажання або прохання, висловлене так, що не припускає заперечень. Неабиякою популярністю користується навіювання. Вираження цього методу в народній педагогіці досить своєрідне й оригінальне, не обходиться тут без фантазії, гумористичних моментів, елементів казковості: "Не говори про людину погано, бо в роду буде каліка", "Не руйнуй пташиних гнізд, бо осліпнеш". Найпоширеніші види заохочення — схвалення вчинку, похвала, подяка, нагорода, ласкавий погляд, усмішка. Покарання у практиці народної педагогіки зустрічаються найбільш часто у вигляді зауваження, репліки, осуду. Існує метод природних наслідків (насмітив — прибери, образив — попроси вибачення) та покарання, яке виявляється в обмеженні прав дитини (позбавлення права на розвагу, наказ стати в куток). Спостерігається залякування (циганами, розбійниками, відьмами, домовиками). З українського народознавства до засобів нарощення духовно-інтелектуального потенціалу доцільно віднести: ритуал, обрядове дійство, пісню, слово, символ, міф, ремесло, прикмети, що акумулюють у собі позитивне явище, сприяють соціалізації індивіда, його самоствердженню3.

Народна педагогіка відводить велику роль самовихованню, обґрунтовуючи методи самовиховання: самокритику, самопереконування, самонавіювання, емоційне уявне перенесення себе в становище іншої людини (емпатію).

Українська педагогічна теорія та практика розвивалися, всотуючи в себе здобутки народної педагогіки. Один із найперших дидактичних посібників "Повчання Володимира Мономаха дітям" відводить значне місце прикладу старших, особливо батьків, у вихованні молоді.

У навчальному процесі Києво-Могилянської академії широко використовувались методи заохочення та покарання. Учневі, який припускався в граматичному класі під час відповіді найбільшої кількості помилок, вручали калькулу (аркуш) із зазначеними помилками. Існувала система моральних заохочень — кращі учні носили титули імператора і сенаторів, в класі вони сиділи попереду, на почесних місцях. З них в граматичних і середніх класах призначалися аудити, в обов'язки яких входила перевірка домашнього завдання, і цензори, які контролювали порядок і поведінку товаришів.

Прогресивні педагогічні ідеї, які відображались у статутах братських шкіл, у творах Л. і С. Зизаніїв, І. Вишенського, К. Ставро-вецького, І. Борецького, П. Беринди, Є. Славинецького, С. Полоцького, наголошували на ролі прикладу батьків і вчителів у виховному процесі.

Педагогічні ідеї цих українських просвітителів співзвучні ідеям великого слов'янського педагога Я.А. Коменського, оскільки вони ґрунтувалися на досвіді братських шкіл, у практиці яких широко застосовувалися прогресивні методи виховання. Я.А. Коменсь-кий, розглядаючи дитину як суб'єкта педагогічного процесу, не обмежується у вихованні словесними методами, як це було традиційно для сучасних йому шкіл Західної Європи, а використовує особистий приклад, вправи, покарання. Окремо Я.А.Коменський виділяє методи встановлення дисципліни: похвалу, осуд, оцінку, змагання.

Широко відомими в Україні були педагогічні ідеї й інших західноєвропейських мислителів і просвітителів — Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці.

Дж. Локк розробив підхід, який потім знайшов продовження в запропонованому Ж.-Ж. Руссо методі створення виховуючих життєвих ситуацій. За Дж. Локком, мистецтво вихователя полягає у використанні кожного сприятливого випадку для спонукання дитини до бажаних повторних дій, які закріплюють позитивну звичку. Він вважав, що формальне заучування правил поведінки не має сенсу, а найважливіші засоби виховання — практика, повторні дії, які закріплюють позитивний досвід поведінки, звички, риси характеру. Дж. Локк визначає також переконання, заохочення, наочні приклади поведінки з боку дорослих. Тілесні покарання він, за традицією, не виключає, але визнає "найменш придатними з усіх можливих прийомів виховання"1.

Ж.-Ж. Руссо, як прихильник ідеї "вільного виховання", заперечує покарання і висуває метод "природних наслідків": дитина зламала стілець — не поспішайте давати новий, нехай вона відчує незручності від відсутності стільця; дитина розбила шибку — не вставляйте нову, продовжує бити — замкніть дитину в холодній кімнаті — це теж "природний наслідок". Ж.-Ж. Руссо називає деякі засоби виховання: добрі приклади, реальні справи, вивчення життя великих людей, історії. Педагог запропонував програму педагогічних засобів, які сприяють завданням громадянського виховання людини, серед яких суспільно корисна діяльність, спільні ігри, свята.

За И.Г. Песталоцці, засобами виховання є привчання, гра, бесіда, в особливих випадках — покарання, яке поєднується з доброзичливими бесідами. Основний метод виховання — вправи дітей у моральних вчинках.

Головним методом морального виховання, багато українських педагогів, зокрема, А.А. Прокович-Антонський, О.В. Духнович, І.Я. Франко та ін. вважали приклад дорослих і, передусім, батьків, що дає кращі результати, ніж голослівні розмірковування. Крім цього, на їх думку, важливим є метод унаочнення, включення в життя: мудрий вихователь поведе дитину в хату жебрака, туди, де плач і горе, хвороби знесилюють людей, і цим викличе почуття співпереживання і бажання допомогти їм.

Зауважимо, що історія розвитку проблеми методів виховання відображає історію боротьби гуманістичної та авторитарної течій у педагогіці. Так, у М.І. Пирогова, поряд із прогресивними ідеями, існувала ідея створення кодексу покарань. Здійснювати її він рекомендував у вигляді створення "суду товаришів ".

К.Д. Ушинський не визнавав корисності методів покарань. Він вважав, що реалізація принципу народності у вихованні, як основного, дасть можливість вихователям дібрати необхідні засоби виховання.

Педагогіка XX століття отримала у спадок продовження цієї боротьби, яка у 30-х роках набула особливого загострення та посилення авторитарних тенденцій.

У 50-60-х роках минулого століття було взято курс на досягнення стабільності і систематичності у педагогічному процесі. Проте, відбувається загальне захоплення традиційними словесними методами виховання, що призвело до деякої недооцінки почуттів, емоцій, вольової сфери учнів.

У кінці 70-х років на сторінках наукового педагогічного видання "Советская педагогика" відбулася широка дискусія щодо методів виховання. У ній взяли участь найбільш відомі педагоги того часу: Т. Конникова, В. Коротов та ін. Основною була думка про необхідність удосконалення класифікації методів виховання.

 

3.   Класифікація та характеристика методів виховання в сучасній, педагогічній теорії

Узагальнюючи думки багатьох учених, як вітчизняних, так і зарубіжних, можна визначити головні ознаки, які безпосередньо слугують основою створення класифікацій методів виховання. Це такі: 1) за метою і завданнями виховання, 2) за змістом виховної діяльності, 3) за логікою та організацією дитячого колективу і повсякчасного спілкування дітей; 4) за керівництвом виховною діяльністю дітей та ін.

Метою створення класифікації методів і виховання, і навчання є насамперед упорядкування численних головних, другорядних, специфічних, особливих методів. Учитель мусить знати, що утворення груп методів на певній основі за певною ознакою сприяє глибшому усвідомленню функцій методів, осмисленню діалектики педагогічного процесу, піднесенню ефективності виховних дій.

Зупинимося на найвідоміших у сучасній педагогіці класифікаціях методів виховання. Наукові дослідження, присвячені проблемі систематизації методів виховання досягли свого апогею у другій половині 60-х років XX століття. В цей час тривали гострі дискусії щодо активних і пасивних методів навчання і виховання. Головною метою розвитку освіти була активізація педагогічного процесу, розвиток самостійності його учасників. Тому закономірно, що в основу класифікації методів виховання було покладено характер виховної діяльності. Автори (М.І. Болдирев, Л.Ю. Гордін, Ф.Ф. Корольов) визначили методи переконування, вправ, заохочення і покарання.

На початку 70-х років, коли актуальним стало наближення школи до життя, було запропоновано класифікацію методів виховання на основі джерела отримання узагальненого практичного досвіду. Автори І.Т. Огородніков і Т.А. Ільїна виділили дві групи методів виховання: переконування і організації поведінки вихованців''.

Класифікація І.С. Мар'єнка з'явилася у другій половині 70-х років і ставила за мету підвищення теоретичного рівня здійснення педагогічного процесу, надання йому більшої науковості та систематичності. В основі класифікації лежала комплексна організація виховних упливів учасників педагогічного процесу: група пояснювально-репродуктивних методів, проблемно-ситуативних, а також привчання і вправ, стимулювання, гальмування,^ керівництва, самовиховання.

І Перша половина 80-х років минулого століття знаменувалася пошуками оптимальних варіантів процесу формування особистості, віднайдення механізмів усебічних упливів на вихованців. У запропонованій класифікації Г.І. Щукіної, О.І. Сластьоніна, Ю.К. Бабанського за основу було взято оптимальне керівництво виховною діяльністю. Вона включає такі групи методів виховання: методи формування свідомості особистості, методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки, методи стимулювання поведінки і діяльності дітей. \

У другій половині 80-х років з'явилася система методів виховання, в основу якої покладено взаємозв'язок ефективності виховного впливу із соціальною установкою особистості. її автор М.Д. Ярмаченко виділив такі структурні групи: методи інформації, сугестії, організації практичної діяльності і стимулювання поведінки2.

З початком перебудовних процесів у суспільстві було оновлено традиційну парадигму виховання особистості. У виховному процесі акцент переносився на створення виховуючих відносин вихованців і вихователів як суб'єктів педагогічного процесу. Тому класифікація методів виховання А.М. Бойко, створена на основі врахування рівня виховуючих відносин (співпідпорядкування, співробітництва, співтворчості), є актуальною3. Нею розроблена  і обґрунтована класифікація прийомів виховання (понад 60), що зроблено в педагогічній науці вперше (табл..1).


Таблиця.1

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИЙОМІВ ВИХОВАННЯ ЗА РІВНЕМ ВЗАЄМОДІЇ

Тема 13пед


Звернення наукової педагогіки до народного досвіду виховання дозволило згрупувати більшість народних методів виховання за виховною спрямованістю: стимулюючі, дійові, самовиховання, перевиховання. Ці та інші народні методи сприяють збереженню національної культури, без якої не може бути сучасної культури, виховання по-справжньому інтелігентної особистості.

Таким чином, на увагу заслуговують усі названі класифікації. Вони враховують певний етап розвитку суспільства, педагогічної науки і школи.

У сучасних умовах найбільш доцільною є класифікація методів виховання за основною метою і завданнями виховного процесу.

Виходячи з того, що вихователь завжди апелює до свідомості дитини, адже безпосередньо діяти на поведінку майже неможливо, почнемо аналіз із групи методів формування свідомості особистості. Ця група методів виховання обумовлена важливістю процесу трансформації суспільних цілей у мотиви діяльності і поведінки вихованців. Методи, що відносяться до цієї групи, доцільно поділити на дві великі підгрупи: 1. Методи переконування; 2. Методи позитивного прикладу. До першої підгрупи належать такі методи: роз'яснення, навіювання, бесіда, лекція, дискусія та ін. Специфіка цих груп методів полягає у тому, що головним засобом їхнього здійснення виступає слово вчителя, "нічим не замінимий інструмент впливу на душу вихованця" (В.О. Сухомлинський), а, отже, переконування будується на силі слова вихователя. Завданнями методів цієї групи є: конкретизація і роз'яснення складних суспільних, моральних, трудових, естетичних норм, ситуацій і понять; створення емоційного настрою у діяльності, сприяння розвитку позитивної моральної, суспільної мотивації, формування правильних моральних оцінок, суджень, узагальнення їх у світоглядні поняття. Таким чином, саме ці методи виховання мають виняткове значення для спонукання школяра до правильних дій і поведінки. Тому вимоги до цієї групи методів такі: 1) всебічне знання певного учня; 2) чітка постановка мети і завдань поведінки; 3) глибоке розкриття суті, завдання, ситуації, вчинку; 4) відповідність змісту методу і форми впливу вікові дітей; 5) забезпечення зв'язку основних аргументів вихователя з життям класу; 6) діалогічність при застосуванні методу, переконаність вихователя; 7) наявність варіативності і ситуації вибору; 8) активна життєва і навчально-виховна позиція учня; 9) співпадання змісту переконування школи і сім'ї школяра. Ефективність методів переконування залежить від стадії розвитку колективу, від життєвого досвіду учня та вже засвоєних ним правил і понять.

Психологічною основою методів переконування є випереджуюче відтворення в свідомості дитини тих дій і вчинків, які вона збирається, здійснити. Таке планування поведінки базується на вже досягнутому досвіді й на нещодавно засвоєних знаннях норм, правил, принципів діяльності. Обов'язковою умовою ефективності цих методів є їх глибинний зміст і висока емоційність.

Важливим аспектом у розумінні проблеми методів виховання є взаємоперехід методу в прийом виховання, прийому в метод виховання. Так, методи роз'яснення, прикладу можуть бути частинами бесіди як методу виховання, тобто прийомами виховання. При цьому вони не втрачають свого високого призначення у виховному процесі. Наприклад, у бесіді учні залучаються до оцінки подій, явищ, виробляють ставлення до дійсності. Існує декілька видів бесід: пізнавальні, етичні, естетичні та ін. Завдяки оперативності та мобільності даного методу, він є найефективнішим у середній віковій групі основної школи, забезпечує потяг до новизни, нестандартності, жвавості, але не надає впевненості у негайному перенесенні прийнятих упливів у практику.

Більшого успіху досягає вихователь, використовуючи дискусійні методи виховання. Вони актуалізуються у наш час варіативності й вибору в спілкуванні з дітьми, надання переваг індивідуальним і груповим формам діяльності. Дискусія дозволяє досягти одразу багатьох цілей: виявити протиріччя у поглядах та вникнути в них, дійти до правильних висновків, виробити вміння обґрунтовувати та відстоювати свої погляди, вміння рахуватися з думкою інших і, водночас, поважати протилежні точки зору. Цей метод імпонує юнацтву, адже молодь, з одного боку, має інтерес до світоглядних проблем, з іншого, — схильна до дискутування. Створення атмосфери дискусії вимагає від вихователя ґрунтовної підготовки: вибір актуальної та цікавої теми, розробка питань, які б передбачали наявність двох або декількох точок зору; ознайомлення вихованців з правилами проведення дискусії. Успіх дискусії залежить від ведучого, який своїм прикладом доводить необхідність чіткості у висловлюваннях, стриманості при незгоді з іншими, досконалості в обгрунтуванні власної позиції тощо.

Процес виховання людини відбувається не тільки в школі під час усвідомлення основних понять, норм і правил. На дитину здійснюється вплив багатьох факторів: середовища, авторитету інших людей, засобів масової інформації, що може бути і позитивним, і негативним.

Метод позитивного прикладу невипадково посідає чільне місце серед інших методів виховання, адже ще стародавні римляни помітили, що важко підвести до добрих вчинків повчанням, легко — прикладом. Тому і в українській етнопедагогіці методи прикладу та навіювання були основою у вихованні моральних звичок, громадянського ставлення до оточуючого світу. Педагогічна наука і практика високо цінує у вихованні приклад батьків, приклад учителя, приклад старшої людини, що досягла успіхів у певній галузі, приклад однокласників, ровесників та ін.

Психологічною основою методу позитивного прикладу є прагнення дітей до наслідування і копіювання у власній поведінці тих дій і вчинків, які, з їхньої точки зору, є значущими й підносять їхню гідність. К.Д. Ушинський підкреслював, що виховна сила проливається тільки із живого джерела людської особистості, що на особистість можна впливати тільки особистістю. Метод прикладу є ефективним у будь-якій віковій групі школярів, але якщо для молодших школярів учителі й батьки є основним прикладом, то для старших підлітків авторитетнішими часто бувають однолітки, які інколи мають далеко не позитивний уплив на них. Тому, встановивши справжню цінність учинку, треба ненав'язливо розкрити її учням. Наводячи приклад успіхів однокласника чи ровесника, треба зосереджувати увагу не на особистостях, а на аналізі й осмисленні їхніх позитивних дій, щоб не вносити в дитяче середовище суперництва і не протиставляти школярів один одному. Як позитивні у педагогічній практиці використовуються передусім приклад батьків і вчителів. Слід підкреслити обов'язкову естетичність прикладу в реалізації педагогічного принципу виховання на позитивних емоціях. Це забезпечить належну мотивацію при наслідуванні. Згадаємо слова С. Полоцького про те, що аморальність дорослих розбещує дитину подібно до того, як у курній хаті і сама людина стає чорною.

Позитивний досвід поведінки створюється передусім доцільною організацією дітей. Наступна група — це методи, що за класифікацією мають назву методи формування позитивного досвіду поведінки у процесі діяльності вихованців. До даної групи методів належать такі: педагогічна вимога, суспільна думка, привчання, вправи, створення виховуючих ситуацій та ін. У цілому вони відповідають меті виховання й організаційним етапам її здійснення в цілісному педагогічному процесі: а) спонукаючі; б) формуючі необхідні способи поведінки; в) закріплюючі позитивний досвід; г) коригуючі.

Метод педагогічної вимоги має спонукальну функцію. Слід зауважити, що цей метод виховання мав місце в системах "вільного" виховання Ж.-Ж. Руссо, С. Френе, М. Монтессорі, в системі А.С. Макаренка, не втратив своєї актуальності і в часи педагогіки співробітництва. Розроблений А.С. Макаренком педагогічний принцип "якомога більше поваги до дитини і якомога більше вимоги до неї"", має системоутворююче значення особливо для методів виховання цієї групи. По-перше, він виражає діалектичну сутність виховного процесу; по-друге, в ньому відображаються норми суспільної поведінки; по-третє, має особистісно-соціальну спрямованість. Отже, педагогічна вимога (пряма і непряма) є досить гнучким інструментом вихователя і, в той же час, класичним шляхом, який виявляє доцільність певного типу і напрями подальшого спілкування вихователя з вихованцем. Педагогічна вимога мусить мати гуманістичну спрямованість.

Саме метод педагогічної вимоги може виявити доцільність застосування таких методів як привчання, вправляння, методу доручень, створення виховуючих ситуацій. Мета застосування методу педагогічної вимоги досить різнопланова: продемонструвати хибність певної думки, довести корисність педагогічної дії, стимулювати почуття, гальмувати негативні емоції тощо. Метод педагогічної вимоги розвивається від вимоги-погрози, вимоги-іронії до вимоги-пора-ди, вимоги-прохання, вимоги-довіри, вимоги-натяку в прямій залежності від розвитку колективу і майстерності вихователя.

Практична діяльність вчителя часто потребує створення виховуючих ситуацій схвалення, змагання, осуду. В педагогіці розроблено класифікацію типів виховуючих відносин між учителем і учнем: за метою, за змістом, за організацією, за способом взаємодії, за її семантикою і характером (A.M. Бойко). В основі виховуючої ситуації мають бути суб'єкт-суб'єктні, морально-естетичні, педагогічно доцільні відносини вчителів і учнів. Це дозволяє науково підійти до використання методів виховання і адекватно оцінити наслідки їх застосування. Адже основною клітинкою процесу виховання є педагогічно організована виховна ситуація (A.M. Бойко), так як у процесі навчання такою клітинкою, де, як у краплі води відзерка-люються всі проблеми дидактики, є урок (В.О. Сухомлинський).

У відповідності до конкретних виховних завдань можуть створюватись спеціальні ігрові ситуації. Цей метод відповідає потребам дитячого віку і забезпечує ігрове моделювання, яке допомагає вирішувати іноді досить складні педагогічні ситуації. Іноді він з успіхом може чергуватись з методом громадської думки, який є актуальним для всіх вікових груп дітей. В сучасних умовах усе більшого значення в формуванні особистості набувають методи самовиховання. До них відносимо: самоаналіз, самооцінку, самонаказ, самоконтроль, самокорекцію.

Група методів стимулювання поведінки і діяльності вихованців включає два головних методи — заохочення і покарання та безліч інших методів (змагання, контролю і т. ін.), та прийомів.

У педагогічній науці дуже здавна ведуться дискусії про доцільність покарань, про міру заохочень. Історія педагогіки знає прибічників покарань (Д.І. Писарєв, А.С. Макаренко) та їхніх противників (П.П. Блонський, С.Т. Шацький, О.П. Пинкевич, В.О. Сухомлинський). Сучасна педагогічна практика свідчить про можливість гармонійного поєднання цих методів, застосування їх у певній системі. Звертаючись до народних виховних джерел, бачимо, що є методи схвалення і осуду, які дають змогу дитині відчути, зрозуміти думку оточуючих і самій зорієнтуватись у обставинах. Психологічну основу цих методів складають внутрішні хвилювання. Але й зовнішні вияви мають позитивне значення, якщо вчитель помітив відповідну реакцію в учинках і діях дитини, примушує школяра обмірковувати й аналізувати свої вчинки і сприяти розвиткові моральної свідомості і виробленню певних почуттів.

У ході сучасних досліджень сформульовано ряд методичних рекомендацій щодо застосування методів покарання і заохочення у сучасній школі: 1) мобільність; 2) індивідуальність; 3) звертання не до особистості в цілому, а до її дій (за Г.І. Щукіною); 4) перевага кількості заохочень над кількістю покарань; 5) неприпустимість протиставлення одного учня цілому колективу (за М.Д. Ярмаченком);

6) оцінка не тільки результату, а й мотивів і способів діяльності учня;

7) наявність колективного схвалення у заохоченні; 8) об'єктивність і підтримка громадської думки (за A.M. Алексюком); 9) здатність учителя звинувачувати себе при певних обставинах скоєння учнем негативного вчинку чи правопорушення (за A.M. Бойко). Виховне значення методів заохочення і покарання полягає в тому, що вони є складовим компонентом виховної системи вчителя, відносяться до групи допоміжних методів. Тільки у випадку гармонії з іншими методами і діяльністю вчителя вони приносять бажаний результат. Головними умовами виховання без покарань є: 1) наукова організація педагогічного процесу; 2) висока педагогічна культура вчителя.

Роблячи висновок, наголосимо на важливості педагогічно доцільного користування методами виховання та на слушності думки О.В. Духновича: "Той, хто дав тобі виховання, він більше тобі дав, чим той, хто дав тобі життя".

Багато уваги приділяв методам виховання А.С. Макаренко. Він називав методи інструментом доторкання до особистості вихованця, постійно відшліфовував їх, шукав найдоцільніші, розглядав варіанти їх використання, довів необхідність інструментовки виховного процесу. Видатний педагог вважав неправильним, коли про придатність тих чи інших методів роблять висновок на підставі абстрактних міркувань, без належного аналізу практики, результатів їх застосування. Такий підхід він іронічно називав помилкою „дедуктивного передбачення". А.С. Макаренко виступав і проти того, щоб метод розглядався сам по собі, у відриві від інших, як „відокремлений засіб". На основі своєї практичної діяльності талановитий педагог дійшов висновку, що оцінити певний метод правильно можна лише в системі всіх інших засобів виховання і в конкретних педагогічних ситуаціях. А.С. Макаренко розробив новаторську виховну систему — виховання особистості в колективі, обґрунтував фактори і методи організації дитячого колективу, довів, що універсальних методів на всі випадки не буває.

В.О. Сухомлинський вважав, що у формуванні духовного обліку людини велику роль відіграють поведінка, взаємини в колективі, конкретна суспільно корисна праця. Він доводив, що все це залежить від складних процесів, що відбуваються в душі дитини, найважливішим засобом упливу на яку є слово. Видатний педагог, значення творчості якого в наш час актуалізується, був стурбований тим, що слово вчителя у виховному процесі недооцінюється, що воно починає відігравати другорядну роль серед методів упливу на дитину. Він був не згодний з тим, що „словесне виховання дає низький результат". „Слово в руках вчителя — такий же могутній засіб, як музичний інструмент в руках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець і мармур в руках скульптора,—писав В .О. Сухомлинський. Як без скрипки немає музики, без фарби і пензля — живопису, без мармуру і різця — скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово — це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність"1. Педагог вважав, що слово потрібне дитині кожної хвилини — і тоді, коли вона втішається радощами життя, і тоді, коли її серце стискає сум.

Сьогодні слово вчителя є рятівним кругом для дитини, коли вона потребує захисту і допомоги. Спеціальними дослідженнями доведено, що вчителі, на жаль, стали менше спілкуватися з дітьми. Діти не мають від них підтримки, не рідкісні випадки, коли діти залишають школу. Тому значення вербальних упливів зростає, більш різноманітнішою мусить бути і діяльність. Лише у педагогічно доцільних діяльності й спілкуванні можуть виникнути суб'єкт-суб'єктні стосунки вчителя й учнів. Історія свідчить, що учні і послідовники А.С. Макаренка, часто використовуючи його виховні прийоми, інколи терпіли поразку. Це підтверджує висновок великого педагога про те, що універсального методу немає.

Від чого залежить вибір вихователем методів виховання? Назвемо ряд факторів, що визначають їх вибір.

Особистість вихователя. Для успішного використання існуючого арсеналу методів вихователю важливо користуватись тими, які органічно входять у його педагогічну систему і зможуть найповніше розкрити його педагогічний потенціал, тому особливе значення має професійна компетентність учителя.

Вікові та індивідуальні особливості вихованців. За А.С. Макаренком, виховна робота не терпить стереотипних рішень і навіть гарного шаблону. Успіх чекає того вихователя, який аналізує відмінності вихованців, як вікові, так і індивідуальні.

Рівень згуртованості вихованців. Результативність взаємодії вихователів і дітей залежить від стану розвиненості самоуправлінських рис у даній групі вихованців. Рівень взаємодії (співпорядкування, співробітництво, співтворчість) безпосередньо впливає на вибір методів. Повертаючись до прикладу з поразкою макаренківських вихованців, зазначимо, що вони не врахували рівень згуртованості дітей, або за Макаренком, стадію розвитку колективу

Мета виховання. У сучасному суспільстві метою виховання є виховання громадянина. Відповідно із даною метою виникла необхідність звернутися до народних методів виховання, адже в даному разі вони є засобами трансформування загальнолюдських цінностей, збережених у народі.

Зміст виховання. За змістом виховання існує цілий ряд напрямів виховної діяльності. Це — естетичне, трудове, фізичне, економічне виховання та інші. Під час реалізації змісту кожного напряму виховання використовуються специфічні для нього методи. Наприклад, для реалізації змісту естетичного виховання — переконування, обговорення життєвих ситуацій, фільмів. Для здійснення фізичного виховання застосовуються вправи, змагання тощо.

Розглянуті групи методів, як правило, використовуються для забезпечення всіх напрямів виховання, тому й мають назву загальних методів виховання. Наукові пошуки вчених і вчителів-практиків найбільш універсальних і ефективних методів виховання продовжуються.   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

Тема 13пед 


1.                    Бех І.Д. Проблема методів виховання всучасній школі // Педагогіка і психологія. –– 1996. –– №4. –– С.136-141

2.             Бех І.Д. Сила переконання // Радянська школа. — 1989.

—            №3. — С. 55-60.

3. Бойко А.Н. Теория и методика формирования воспитьіва-ющих отношений в общеобразовательной школе. — К., 1991.

4. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації (підготовка вчителя до формування виховуючих відносин з учнями): Навчально-методичний посібник. — К, 1996.

5. Вульфов Б.З., Иванов В.Д. Педагогика: цель, средства, результати // Вульфов Б.З., Иванов В.Д. Основи педагогики: Учебное пособие. —2-е изд., перераб. и доп.

—            М: Изд-во УРАО, 1999. — С. 33-49.

6. Гончаренко СУ. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997.

7. Гордин Л.Ю. Поощрение и наказание в воспитании де-тей. — М.: Педагогика, 1971.

8. Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія / За ред. В.Г. Кременя. — К., 2003.

9. Корчак Я. Як любити дітей. — К., 1992.

10. Макаренко А.С. Методика виховної роботи. — К.: Рад. шк., 1990.

11. Ніконова Л. Різки знову в моді? // Директор школи. — 2004. —№4. —С. 17-19.

12. Селиванов B.C. Средство воспитания как педагогическая категория // Педагогика. — 2000. — № 9. — С. 34-36.

13. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996.

14. Сухомлинський В.О. Виховання без покарань // Вибрані твори: В 5 тт. — Т. 5. — К., 1977. — С. 343-347.

15. Сухомлинский В.А. Как воспитать настоящего челове-ка. — М., 1990.

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика