Скачиваний:   0
Пользователь:   andrey
Добавлен:   08.03.2015
Размер:   106.5 КБ
СКАЧАТЬ

Тема 3. Психологія особистості та проблема формування творчої особистості у вищій школі

Особистість починає формуватися й проявляти себе тоді, коли на основі свідомості й самосвідомості з'являється вибіркове відношення до дійсності, коли людина стає суб'єктом поведінки й діяльності з певною життєвою позицією, оцінками, домаганнями.

Одні психологи вважають головним в особистості її відношення до навколишньої дійсності, інші — моральну свідомість. Не слід вважати, що особистість — це лише людина як носій свідомості. Особистість більш багата і різнобічна.

Розглядаючи людину як особистість, треба розрізняти наступні, хоча й близькі один одному, поняття.

Індивід — людина як представник людського роду. Людина не народжується особистістю, вона нею стає. Особистість формується в процесі діяльності завдяки вихованню, впливу суспільства, моралі, культури.

Індивідуальність — це своєрідність людини як особистості і як індивіда.

Особистість — конкретна людина з усіма її індивідуальними особливостями. Ми не зрозуміємо особистість, якщо не розберемося в її спрямованості, характері, темпераменті, здатностях, самосвідомості.

Вивчаючи конкретної людину, треба враховувати особливості її психічних процесів і станів, досвіду (знань, умінь, навичок, звичок).

Розвиток особистості не визначається особливостями людини, що вона здобула у спадок чи при народженні. Хоча особистість і розвивається на основі вроджених і спадкоємних задатків, головне — це вплив суспільства, колективу, діяльності, виховання, навчання.

Неправильно було б протиставляти біологічний і соціальний фактори в розвитку особистості. Їх треба розглядати в єдності, акцентуючи увагу на взаємодії особистості із середовищем, засвоєнні нею соціального досвіду й культури.

Самосвідомість тісно пов'язана із самооцінкою, аналізом результатів своєї діяльності з урахуванням оцінки себе оточуючими. Уявлення про себе складається при співвіднесенні цілей і особистої поведінки з нормами етики, прийнятими в суспільстві. Самосвідомість допомагає кожній людині оцінювати свої здатності, якості й займатися самовдосконаленням, самоосвітою й самовихованням.

Найбільш типові негативні якості в самосвідомості людини — суб'єктивізм, упередженість, поблажливість, недостатня самокритичність.

У самосвідомості студента можна виділити:

1) самооцінку своїх особистісних якостей, їх відповідність вимогам навчальної діяльності;

2)  уявлення про якості, що забезпечують успіх у майбутній професійній діяльності й авторитет у колективі;

3) уявлення про якості, мотиви поведінки, небажаних у суспільстві.

Трохи ширше, чим самосвідомість, поняття свого «Я», яке виражає єдність, цілісність і неповторність особистості, її відношення до самого себе, своїх якостей у сьогоденні й майбутньому. Пізнання «Я» іншої людини пов'язане із проникненням у його думки й почуття, аналізом дій і вчинків.

Особистість — людина як суб'єкт відносин і свідомої діяльності, наділена творчими здібностями. Головне в особистості — відношення до світу й самого себе, ті якості й властивості, які обумовлюють її соціальну поведінку.

Формування особистості визначається суспільним ладом, вихованням і самовихованням, взаєминами з іншими людьми, діяльністю.

Здійснювана в країні демократизація, головною метою якої є рішуче відновлення всіх сторін життєдіяльності суспільства, припускає глибоке пізнання й всебічний облік особливостей особистості й свідомості людини, розвиток її ініціативи, творчого потенціалу, цивільної й політичної активності.

В оцінці методів вивчення особистості в цей час переважає історико-еволюційний підхід, який задає загальну стратегію для висвітлення питань про співвідношення біологічного й соціального в особистості, мотивації її розвитку, механізмів регуляції соціальної поведінки особистості, характеру й здатностей.

Психологічне розкриття зв'язків «особистість-професія» певною мірою може сприяти конкретизації розуміння особистості, визначенню цілей і завдань підготовки фахівців.

Будь-яка професія ставить перед людиною певні вимоги, тому перш ніж формувати студента як особистість, необхідно створити модель фахівця. Зрозуміло, модель інженера буде відрізнятися від моделі педагога або лікаря, але принцип побудови й структура таких моделей фахівців різних професій могли б бути загальними. Маючи модель фахівця з певною системою характерних для нього властивостей, знань, навичок, умінь, можна почати розробку методів виявлення професійних вимог до фахівця, а після цього побудувати систему кількісної оцінки ступені відповідності пропонованих вимог і якостей фахівця.

Встає питання й про кваліфікацію фахівців з вищою освітою. Поняття кваліфікації відбиває якісну сторону їх підготовки. Через це поняття навчальний процес безпосередньо пов'язаний із психологією й педагогікою, воно є основою для формулювання професійних і інших вимог до особистості, аналізу його діяльності.

Кваліфікація визначається місцем фахівця в суспільному виробництві, ступенем складності й характером його праці, а також сукупністю особистих можливостей і здатностей виконувати свої обов'язки. Ця сукупність виражається головним чином у професійно важливих знаннях, уміннях, навичках, психічних процесах і якостях особистості.

Якості, що забезпечують успішність виконання професійної діяльності.

Сюди можна віднести як здатності, так і особистісні якості людини:

• здатності — викладацькі; організаторські, ораторські, вербальні (уміння говорити ясно, чітко, виразно), комунікативні (навички спілкування й взаємодії з людьми), добре розвинена пам'ять, високий рівень розподілу уваги (здатність приділяти увагу декільком об'єктам одночасно), психічна й емоційна врівноваженість, прояв емпатії (здатності до співчуття).

• особистісні якості, інтереси й схильності — схильність до роботи з дітьми; уміння зацікавити своїм задумом, повести за собою; високий ступінь особистої відповідальності; самоконтроль і врівноваженість; терпимість, безоцінне відношення до людина; інтерес і повага до іншої людині; прагнення до самопізнання, саморозвитку; оригінальність, спритність, різнобічність інтересів; тактовність; цілеспрямованість; артистизм; вимогливість до себе й інших; спостережливість (аналіз тенденцій у розвитку дитини, у формуванні його вмінь, навичок, зародженні потреб і інтересів).

Якості, що перешкоджають ефективності професійної діяльності.

У цю групу якостей входять: неорганізованість; психічна й емоційна неврівноваженість; агресивність; ригідність мислення (нездатність змінювати способи розв'язку завдань відповідно до мінливих умов середовища); егоїстичність; відсутність організаторських здатностей.

 

Вимоги до фахівця з вищою освітою

Загальна й фахова освіта виконує не тільки культурну й технічну функції, але і є одним з найважливіших факторів, що забезпечують високу життєздатність і життєстійкість людину. Розвиток інтелекту й особистості, здатності до навчання, постійної самоосвіти є величезною силою, що зберігає творчий потенціал і підвищує соціальну цінність людину.

Людям різних професій, що успішно справляються зі своїми численними обов'язками, властиві не тільки деякі загальні, але й специфічні риси і якості. Визначити їх означає намітити конкретні цілі формування особистості студента. Загальні якості, необхідні будь-якому сучасному фахівцеві, — це гуманізм, почуття людської гідності, дисциплінованість, мужність, витримка, самовладання, упевненість у своїх силах, рішучість, організованість, наполегливість, ініціативність; різноманітні здатності — розумові, фізичні, організаторські, технічні, педагогічні. Сюди ж можна віднести творче мислення, глибину й гнучкість розуму, критичність, самостійність у судженнях і т.п.

Сучасний фахівець повинен мати ґрунтовну теоретичну підготовку, творче мислення, навички управлінської й організаторської роботи, знати методи використання електронно-обчислювальної техніки стосовно до профілю своєї діяльності, іноземні мови. Його, людину високої загальної культури, повинні відрізняти ініціатива й відповідальність, потреба в постійнім відновленні й збагаченні знань, здатність ухвалювати новаторські розв'язки й активно проводити їх у життя.

Студенти вузів — це потенційні організатори виробництва, бізнесу. Багатьом з них прийдеться вирішувати питання організації спільної й індивідуальної роботи, морально й матеріально зацікавлювати людей, заохочувати винахідництво й раціоналізаторство. Усе це не менш важливо, ніж виробнича діяльність.

У сучасних умовах необхідними в соціальному вигляді фахівця вищої кваліфікації є його якості організатора-керівника. Тому кожний студент повинен оволодіти за час навчання у вузі й навичками організаторської, виховної діяльності.

Особливості розвитку особистості студента

Термін студент — латинського походження, у перекладі на російську мову він означає «той, що ретельно працює, займається», тобто той, що опановує знаннями. Студент — це представник специфічної соціальної категорії, людина, що готуються до виробничої діяльності.

Студентство формує особливу групу, яка поповнює ряди інтелігенції. Головний напрямок у житті студентів — навчання, розвиток свого інтелекту, духовний і моральний ріст, оволодіння професією. Особистість студента — це особистість парубка, що готується до висококваліфікованого виконання функцій фахівця в тій або іншій області трудової діяльності. У ході навчання у студента повинні бути сформовані необхідні якості, знання, навички, уміння.

Як людину певного віку і як особистість студента можна характеризувати з декількох сторін:

1)       із соціальної, у якій втілюються суспільні відносини, якості, породжувані приналежністю студента до певного класу, національності, групи.

Соціальна сторона проявляється в особистості студента завдяки тому, що він входить у соціальну студентську групу, виконує функції учня у вузі;

2)       із психологічної, що представляє собою єдність психічних процесів, станів, утворів і властивостей особистості.

Головне тут — психічні властивості (спрямованість, темперамент, характер, здатності), від яких, як ми вже відзначали, залежать протікання психічних процесів, виникнення й прояв психічних станів, характерних для кожного конкретного студента;

3) з біологічної, яка включає тип вищої нервової діяльності, будову аналізаторів, безумовні рефлекси, інстинкти, фізичну силу, статуру, риси особи, колір шкіри, очей,  зріст і т.п., в основному визначені спадковістю й уроджені задатки, але у відомих межах мінливі під впливом умов життя й виховання.

Вивчення зазначених вище характеристик розкриває якості й можливості студента, його вікові й особистісні особливості.

Так, якщо вважати студента людиною певного віку, то для нього будуть характерні найменші величини латентного періоду реакцій на прості, комбіновані й словесні сигнали, оптимум абсолютної й різницевої чутливості аналізаторів, найбільша пластичність при утворенні складних психомоторних і інших навичок. У юнацькому віці відзначається найвища швидкість оперативної пам'яті й перемикання уваги, розв'язку вербально-логічних завдань і т.д.

Якщо ж вивчати студента як особистість, то вік 18 — 20 років — це період найбільш активного розвитку моральних і естетичних якостей, становлення й стабілізації характеру й, що особливо важливо, оволодіння повним комплексом соціальних ролей дорослої людини: цивільних, суспільно-політичних, професійно-трудових і ін. Із цим періодом пов'язаний початок економічної активності, під якою демографи розуміють включення людини в самостійну виробничу діяльність, початок трудової біографії й створення власної родини. Перетворення мотивації, усієї системи ціннісної орієнтації, а також інтенсивне формування здатностей у зв'язку із професіоналізацією виділяють цей вік як центральний період становлення характеру й інтелекту людину. Це час спортивних рекордів, початок художніх, технічних і наукових досягнень.

Розвиток творчих здібностей, інтелектуальних і фізичних сил супроводжується й розквітом зовнішньої привабливості, але створює ілюзію, що так буде тривати «вічно», що краще життя ще спереду, що всього задуманого можна легко досягти.

Становлення особистості студента у вузі підкоряється загальним законам діалектики — це діалектичний процес створення передумов до розвитку, процес виникнення й вирішення протиріч, переходу зовнішнього у внутрішнє, процес саморуху, самозміни. Іноді має місце протиріччя між прагненням опанувати професію, успішно закінчити навчання й переживаннями, викликаним обсягом завдань і складністю обов'язків, тобто протиріччя між відношенням до мети діяльності й відношенням до її процесу. Протиріччя, що є причиною зміни особистості, — це внутрішні протиріччя.

Ступінь усвідомлення особистістю своїх внутрішніх протиріч може бути різною, а інколи протиріччя й не усвідомлюються, як, наприклад, у випадку протиріччя між неусвідомлюваною установкою й безпосередньою оцінкою об'єкта або явища на основі їх сприйняття.

Усвідомлення протиріч у світлі суспільно значимих цілей, високих ідеалів і професійних вимог — це і повинно бути передумовою такого вирішення протиріч студентами, яке сприяє розвитку їх особистості як майбутніх професіоналів. А якщо ні, то протиріччя можуть привести до регресії в розвитку особистості студента. Це важливо враховувати в навчально-виховній роботі й постійно опікуватися про моральне виховання, позитивну мотивацію творчої інтелектуальної активності студентів, їх настрої.

Розвиток особистості студента, вирішення внутрішніх протиріч відбувається по ряду напрямків. Типові з них наступні:

• поглиблення професійної спрямованості, розвиток необхідних здатностей;

• удосконалення, «професіоналізування» психічних процесів, станів, досвіду;

• підвищення почуття боргу, відповідальності, професійної самостійності, в індивідуальності студента, формування його життєвої позиції;

• зростання домагання особистості студента в області своєї майбутньої професії;

• підвищення духовної, політичної й моральної стійкості особистості на основі інтенсивного засвоєння соціального досвіду, оволодіння знаннями;

• підвищення питомої ваги самовиховання й самоосвіти студента в становленні його особистості;

• постійне зростання ступеню професійної готовності студента до майбутньої практичної роботи.

Розвиток особистості показаний як зростаюча по масштабу й рівню інтеграція — утворення підструктур і їх синтез, що ускладнюється. З іншого боку, відбувається й паралельний процес усе більшої диференціації психічних функцій (розвиток, ускладнення, «розгалуження» психічних процесів, станів, властивостей) з виділенням двох фаз розвитку: «фронтального прогресу» і спеціалізації.

Вищою інтеграцією психологічних властивостей особистості є творчість, а найбільш узагальненими ефектами (а разом з тим потенціалами) — здатності й талант. Основними формами розвитку психічних властивостей людини є підготовка, старт, кульмінація й фініш, у загальному розумінні — історія його життя й діяльності в суспільстві. Головними внутрішніми факторами розвитку особистості є її мотиваційна сфера й інтелектуальна активність.

Перебування у вузі повинне виявляти (і дійсно виявляє в абсолютній більшості випадків) у максимальному ступені позитивний вплив на студента, що забезпечує придбання ним якостей і досвіду, необхідних йому як майбутньому фахівцеві.

Студенти вузів — це здебільшого високорозвинені люди, що володіють значними інтелектуальними й фізичними можливостями. Духовний мир, пізнавальні потреби, моральний вигляд і фізичні якості є передумовою для їхнього подальшого становлення як майбутніх фахівців. Спрямованість на майбутнє, бажання знайти соціальну самостійність прискорюють освоєння студентами професії. Сукупність соціальних, професійних і пізнавальних мотивів стимулює свідоме відношення студентів до навчання, сприяє розвитку їх особистості.

У розвитку особистості студента велике місце займає його робота над собою. Розширюючи свої знання, виробляючи й здобуваючи нові навички, він може суттєво внутрішньо змінюватися, удосконалювати свої здатності, характер.

Коли виходять із наївного механістичного уявлення, начебто педагогічні впливи безпосередньо проектуються в особистість, немає необхідності спеціально працювати над її формуванням — вона нібито підкоряється внутрішнім законам свого розвитку. У дійсності ж особистість розвивається лише тоді, коли відбуваються ті або інші зрушення в її життєвому досвіді, індивідуальних якостях, відношенні до дійсності.

Нерівномірність психічного розвитку проявляється в тому, що окремі психічні процеси і якості, хоча й взаємозалежні, у різних студентів розвиваються неоднаково. Залежить це від індивідуальних якостей і відношення студентів до вибраної професії, навчального процесу, колективу й до себе. Тому підготовка фахівця з певними якостями припускає створення не тільки оптимальних зовнішніх, але й внутрішніх умов, обліку внутрішніх протиріч у період становлення його особистості. Насамперед маються на увазі протиріччя між різними мотивами поведінки (наприклад, між суспільними, колективістськими й вузькоособистими, між домаганням на лідируюче положення в колективі й недостатністю здатностей, між високими моральними якостями й фізичною слабістю, між здобутими знаннями та недосконалими діями при їхньому практичному застосуванні й ін.).

Розвиток особистості студента за час навчання у вузі проходить ряд етапів.

Перший етап: цілісний розвиток особистості, пов'язаний із входженням її в нову соціальну роль, оволодінням загальнонауковими основами професії, що характеризується значною піддатливістю до впливу викладачів, керівників, громадських організацій (в основному в перший рік навчання).

Другий етап: цілеспрямований розвиток особистості, пов'язаний із професійним самовизначенням, знаходженням упевненості, самостійності, посиленням уваги до профілюючих дисциплін, мотивації до професійної діяльності (в основному другий і частково третій рік навчання).

Третій етап: підвищення ступеню професійної готовності, обумовлене установками на майбутню діяльність, переходом в активно діючий стан, що спонукає освоювати найбільш раціональні способи й прийоми роботи, здобувати необхідні для цього знання, навички, уміння (в основному четвертий або п'ятий рік навчання).

Становить інтерес також аналіз поведінкових тенденцій студентської молоді у зв'язку з вибраної ними професією. У ній явно виділяються три групи.

Перша група (третина від числа опитаних) — студенти, орієнтовані на освіту як на одержання професії, для яких інтерес до майбутньої роботи, бажання реалізувати себе в ній — найголовніше. Інші фактори для них є менш значимі. Лише такі студенти проявляють бажання продовжувати своє навчання в аспірантурі.

Друга група — студенти, орієнтовані на бізнес (26 % від числа опитаних). Відношення до навчання в них зовсім інше: для них навчання — інструмент (або можливий стартова позиція) для  подальшого створення власного справи. Ці студенти розуміють, що згодом і дана сфера зажадає належного рівня освіти, але до одержуваної ними професії вони ставляться менш зацікавлено, ніж представники першої групи.

Третя група (24 % від числа опитаних) -  студенти, яких, з одного боку, ще не визначилися, а з іншого – були «задавлені» різноманітними проблемами особистого та побутового характеру. У їхніх оцінках, позиціях немає ясності й спрямованості представників двох перших груп. На перший план у них виходять побутові, особисті, житлові, сімейні проблеми. Можна сказати, що це група тих, хто « пливе за течією»: вони не визначилися зі своїм життєвим шляхом, для них освіта і професія не представляють такого інтересу, як для представників інших груп. Можливо, їхнє самовизначення відбудеться пізніше, але можна вважати, що й сам процес самовизначення для них не характерний. Така психологізована позиція, здається, має право на існування.

Становлення особистості майбутнього фахівця має на меті професійний і всебічний розвиток студента. Вузькість кругозору завдає шкоди не тільки загальнокультурному розвитку особистості, її гуманістичних якостей і устремлінь, але й реалізації її творчих здібностей. Широта поглядів, багатий емоційний світ, допитливість, активна життєва позиція сприяють успіху професійної діяльності.

Для випускника вузу повинен бути характерний особливий уклад мислення, без якого неможливо вирішувати велике коло питань, що встають перед ним на практиці. Його мислення не може обмежуватися оперуванням тільки спеціальними знаннями. Воно повинне спиратися на знання суспільних і інших наук, на вміння діалектично аналізувати явища.

Професійне становлення людини в умовах навчання, виховання й трудової діяльності є центральною проблемою нової галузі педагогічної й вікової психології — психології професійного навчання й виховання. Тому в лабораторії психології профтехосвіти НДІ загальної й педагогічної психології вона стала головною в дослідженнях, що виходять із двох основних положень:

1) на відміну від ряду раніше проведених досліджень представляється принципово важливим вивчення професійного розвитку особистості в єдності його операційного й мотиваційно-емоційного компонентів;

2) професійне становлення  — не короткочасний досвід, що охоплює лише період навчання й виховання в стінах одного з навчальних закладів: це тривалий, динамічний процес, що охоплює всі основні стадії професійної підготовки фахівців.

На жаль, традиційна дидактика ще нерідко розглядає процес розвитку людини як чисто еволюційний, у вигляді зміни одних етапів іншими, без труднощів і внутрішніх протиріч. Такі погляди негативно позначаються на педагогічній практиці.

У процесі професійного навчання виникає протиріччя між досвідом навчання в школі й новими вимогами. Вони залежать від мотивації вибору професії, змісту навчальної діяльності, ступені виразності установки на професійне навчання, тобто особистісної підструктури психологічної готовності до нього. Дотепер погано вивчені проблеми активності особистості в професійному навчанні, самовизначенні й становленні, психології студентського віку й ряд інших.

Одна з тенденцій удосконалювання навчального процесу полягає в гуманітаризації освіти в технічних вузах і зростанні ролі природніх і технічних наук у гуманітарних вузах. Це повинно сприяти більш мобільному прояву творчих можливостей особистості, кращої її орієнтації у швидко мінливих умовах сучасного виробництва й науки. Інша тенденція полягає в забезпеченні єдності загального й професійного розвитку в цілісному процесі становлення творчої особистості. Ці проблеми, як і психологічні умови формування особистості, її творчого потенціалу, готовності до самостійної творчої праці й активного суспільного життя, як відзначено в роботі, на жаль, практично не досліджені. Слабко узагальнюється в цьому напрямку й практичний досвід вузів.

У студентські роки до людині поступово приходить більша самостійність, а з нею й відповідальність за свої вчинки, більш серйозне відношення до життя; у неї з'являється прагнення до стійких взаємин з людьми, до ініціативного й творчого розв'язку професійних завдань.

Активізація самосвідомості студентів допомагає кожному з них оцінити свої здатності, особисті якості й займатися самовдосконаленням. Пробудження й посилення інтересу до своєї особистості — умова цілеспрямованої самоосвіти й самовиховання.

Самосвідомість студентів формується на основі розширення знань про необхідні їм як майбутнім громадянам і фахівцям якості, адекватної самооцінки рівня свого розвитку. Цьому сприяє ознайомлення студентів із закономірностями формування особистості, розвиток у них уміння аналізувати свою діяльність, самохарактеризувати себе (свої позитивні сторони й недоліки). Найбільш типові недоліки в самосвідомості студента — суб'єктивізм, упередженість, поблажливість, недостатня самокритичність. Саме тому для деяких студентів характерні, наприклад, відсутність адекватної ідентифікації між сьогоднішньою навчальною й завтрашньою професійною діяльністю, оцінка навчальних дисциплін по ряду другорядних ознак.

Різниться також і рівень розуміння студентами ролі вищої освіти на різних його етапах:

1) спочатку відсутнє розуміння взаємозв'язку навчальних дисциплін, кожна з них розглядається відокремлено;

2) установлюються первинні логічні зв'язки між досліджуваними дисциплінами, однак вони не відбивають повною мірою зміст професійної діяльності, а скоріше свідчать про те, що студент лише починає усвідомлювати різноманіття (множинність) наукових підходів до явищ навколишнього життя;

3) розчленовування світу на ряд самостійних пізнаваних напрямків супроводжується переходом до усвідомлення їх об'єктивної єдності, розумінням того, що диференціація наукових дисциплін носить відносний характер;

4) на основі аналізу зв'язків досліджуваних дисциплін з майбутньою професійною діяльністю (не тільки наочно видимих, але й опосередкованих) виділяються більш загальні дисципліни, у значній мірі зв'язані зі структурою

майбутньої діяльності; у свідомості й самосвідомості студентів формуються дисциплінарні зв'язки, що забезпечують у них формування професійне необхідних якостей;

5) на останньому етапі — усвідомлення повною мірою зв'язку між змістом навчального процесу й професійною діяльністю в їхньому динамічному контексті.

 

 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика