andrey

Путь к Файлу: /институт / САМОМЕНЕДЖМЕНТ(Украин_Язык) / 10.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   4
Пользователь:   andrey
Добавлен:   08.03.2015
Размер:   383.5 КБ
СКАЧАТЬ

Розділ 10.  Технологічний самоменеджмент.

Пливу не так, як вітер дує, а як вітрило поставлю

(приказка)

"Людина є, звичайно, система ... у найвищому ступені саморегулююча, сама себе підтримуюча,  яка відновлює, поправляє і навіть вдосконалює"

І.П.Павлов.

"Життя - це зусилля в часі"

                                 Марсель Пруст

У цьому розділі ми розглядаємо варіанти засобів реалізації функцій повсякденного самоуправління собою, розглянутих раніше (розділ 6). Ці засоби можна представити, як сукупність методів, соціальних, психологічних технологій.

Під технологією розуміється сукупність знань про прийоми, способи, методи самоуправління, самоорганізації, саморегулювання, самовиховання. Під володінням технологією — уміння застосовувати її у виді організованих операцій, здійснюваних у визначеній послідовності в процесі життєдіяльності і діяльності. Уміння, у свою чергу, — це здатність людини використовувати ці знання, здійснювати реальні дії в умовах конкретної ситуації.

Оволодіння технологіями до рівня майстерності і мистецтва досягається:

1. Навчанням у діяльності, коли Ви включаєтеся безпосередньо в процес діяльності й оволодіння технологіями відбувається неусвідомлено, як формування системи навичок застосовуваних у часі визначеними ланцюжками операцій і дій.

2. Навчанням — процес засвоєння предметної інформації з наступним оволодінням навичками і технологічними схемами.

3. Грою — оволодіння елементами технології в рамках ситуації, що містить у собі компоненти умовностей.

4. Тренінгами, що сполучають у собі навчальну й ігрову діяльність, проведену в умовах моделювання різних ігрових ситуацій.?

Оволодіння повсякденним самоменеджментом вимагає усвідомленого використання технологій, методів, прийомів і активної самостійної роботи.

Давно відомо, що досягнення цілі життя залежить від процесу досягнення, його організації, ефективності використовуваних засобів.

У цьому посібнику ми хочемо ознайомити Вас з найбільш ефективними техніками, технологіями, методами для рішення функціональних задач і, головне, хочемо звернути увагу на величезний арсенал засобів самоуправління, що існують в культурі Заходу і Сходу. І ще, всі засоби, що Ви будите використовувати для самоуправління повинні відповідати вимогам закону необхідної розмаїтості тобто вони повинні враховувати особливості людини.

 

 10.1    Використання засобів самоуправління при реалізації основних функцій самоменеджменту.

10.1.1  Організація інформаційного забезпечення.

Ми ще раз нагадаємо, що людиною управляє тільки інформація. Отже, хто здійснює ваше інформаційне забезпечення той і керує. Сучасна людина маси, яка систематично усвідомлено і неусвідомлено сприймає інформацію зі ЗМІ (засобів масової інформації), як правило, запрограмована на реалізацію стратегій тих, хто цими ЗМІ володіє. При цьому, використовуючи механізми психологічного захисту, вона сама вибудовує виправдувальну логіку пояснення своїх дій. Вона щиро «переконана», що її кандидат у депутати кращий і т.п. Фахівці в області мислення вважають, що на сьогодні єдиний засіб індивідуалізувати сприйняття інформації є – використання рефлексивного критичного аналізу і синтезу інформаційних впливів. Або взагалі виключити практику перегляду теле– та радіопередач, особливо тих, де можливо подається інформація, яка не фіксується свідомістю людини. Останнє, можливо тільки при спеціальній організації інформаційного забезпечення. До організації інформаційного забезпечення людини можна віднести організацію:

- інформаційних масивів (книги на полках, файли в комп'ютері і за видами діяльності, за формою і т.д. );

- інформаційних потоків  (визначення джерел, складу, періодичності  циркуляції, надходження, оформлення, реєстрації і використання ;

- процесів збору, збереження, відновлення, переробки інформації.

10.1.2 Цілепокладання

Дія закону цілепокладання, розвиток у людини рефлексу цілі в процесі еволюції, виробило в ній своєрідний механізм цільового управління. У кожної людини є ціль навіть якщо вона її не усвідомлює. Перший нобелівський лауреат серед росіян І.П.Павлов обґрунтував, що все життя, все його поліпшення, вся його культура робиться тільки людьми, що прагнуть до тієї або інший поставленого ними собі в житті цілі. Якщо середовище сприяє прояву рефлексу, тренує і розвиває його, то і ступінь прояву його сильніше. Якщо обставини не дозволяють людині бачити життєву перспективу вона перетворюється в пасивну істоту, позбавлена навіть мінімальної здатності заглядати в майбутнє, ставити цілі і напружуватися їх досягти [29].

Наявність цього механізму дозволяє людині будувати модель ситуації, здійснювати самопроектування в майбутнє, цілеспрямовано діяти, і з використанням рефлексії визначати причини виникаючих утруднень і коректувати свою поведінку.

У структуру поняття цілі входить: зміст, обсяг, ім'я, і денотат. Змістом цілі називається сукупність ознак за якими задається відповідний цільовий об'єкт (проект результату діяльності). Обсягом цілі  - сукупність  ознака, за якими розпізнається  її зміст. Денотат цілі – об'єкт, що їй відповідає. Розрізняють значення цілі й операціональний зміст цілі. Під значенням розуміється її зміст, яким задається цільовий об'єкт. У процесі діяльності отриманий результат відрізняється від первісного представлення. Цей результат називається  операціональним змістом цілі. При одному значенні цілі її операціональні змісти можу бути різні. Це залежить від способу і засобів досягнення цілі. Ідеальний образ цілі і її денотат не збігаються. Досить часто це не хочуть визнати.

Механізм цілепокладання можна представити у виді трьох компонентів (мал. 10.1)

 

1010

Рис. 10.1. Механізм цілепокладання.

 

Цільова поведінка будується за аналогією з процесом прийняття рішення (вибору цілі і засобів). Вона дозволяє вирішити задачі прогнозу поведінки і управління нею.

Стійкий вплив цілі на людину і зв'язана з цим робота свідомості і підсвідомості робить поведінку людини, принципово відмінною від причинно-наслідкового (за схемою "стимул-реакція"), тобто ситуативного управління. Індивід у цьому випадку реалізує свою поведінку з обліком стратегічних і тактичних цілей.

Наявність стратегічної цілі як деякого домінуючого стану людини приводить до того, що вона у процесі моделювання ситуації проектує можливість її досягнення в реальній дійсності, робить її розкладання на складові - створює "дерево цілей".

Дискретність і порівнянність цих цілей відповідно до їх пріоритетності і важливості дозволяє об'єктивно фіксувати границі етапів у процесі їхнього досягнення.

Вибравши пріоритетну ціль в конкретній ситуації людина здійснює вибір засобів її досягнення. Характер засобів визначається з урахуванням умов, обставин, можливостей. Тут же проводиться розрахунок результатів, наслідків, ефективності варіанта дій. Так формується задум майбутніх дій. Слід зазначити, що в процесі його розробки присутні два підходи до реалізації життєвих цілей:

n нормативний (зв'язаний представленням про місії життя і відповідний системі цінностей і норм);

n екзистенціальний (зв'язаний з духовним початком людини і спрямований на формування, збереження, відтворення особистості).

Під тиском місії в психіці формується і закріплюється ідея належного, котра, з однієї сторони служить орієнтиром поведінки людини, а, з іншої, стає функцією проходження обов’язку. Ця функція здійснює свідоме формування особистості і зовнішнє виражається як стратегічна поведінки.

Цілепокладання лежить в основі самоорганізації людини. При цьому динамічну частину самоорганізації людини, її технологічну складову виконує рефлексія. Досягається це створенням циклу зворотного зв'язку в нервовій системі (у нейронних мережах мозку).

10.1.2   Особливості технологій саморозвитку

Технологічний аспект саморозвитку людини - це процес переходу з одного стану, який характеризується визначеним рівнем  розвитку  здібностей, мислення, особистості, самого організму, в інший, більш досконалий, що досягається в діяльності в даних умовах життя. Технологія саморозвитку людини звичайно розглядається в контексті розвитку діяльності, з відстеженням при цьому змін самовизначення, самосвідомості, мислення.

Початком діяльності, що активізує, є природна потреба. У залежності від ситуації та обстановки, що складається, роботи механізму цілепокладання, у свідомості формується образ потреби. Цей образ утримується в пам'яті і як би розщеплюється на зовнішній (абстрактний) і внутрішній (образ, переломлений усередині себе). Зовнішній образ потреби зв'язаний з абстрагуванням, зі стратегічними цілями людини, внутрішній - з конкретним періодом життя і зв'язаний із щоденною тактикою дій.  Показники розвитку визначаються виходячи з форми поведінки людини при задоволенні її потреб.

У психології в поведінці людини можна виділити форми: індивідуальне, суб'єктивна  й особистісна поведінка.

Індивідуальність виявляється внутрішніми структурами людини, але і зовнішні умови можуть змінити схему індивідуальної  життєдіяльності. У випадку оцінки предмету, як такого, що не відповідає потребі, він викликає реакцію відторгнення або перетворення до відповідної потреби. Перетворення примушує здійснити перехід від пізнавального образу до проектно-цільового. Це вимагає розвитку нових здібностей і механізмів у людині. Розвиток здійснюється як свідомо, так і підсвідомо.

Суб'єктивна форма поведінки характерна нормо-реалізаційною логікою. Однією з найпростіших форм є поведінка, спрямована на досягнення цілі. В основі нормо-реалізаційної поведінки лежить потреба привести її у відповідність із заздалегідь заданими представленнями про норму, що приводить до цілі. (Під нормою розуміється план, програма, метод діяльності і т.п.)

Суб'єктивна поведінка характеризується виробленням психофізіологічних механізмів протидії природній динаміці стану людини. Одним з розвитих механізмів даного типу є воля (властивість психіки, що виражається в здатності людини домагатися поставлених цілей).

Воля суб'єкта - здатність підтверджувати соціальне самовизначення в діяльності, у спілкуванні, забезпечувати постановку цілей, формулювання задач, визначення норм. Воля суб'єкта визначає, як він діє - з використанням старих норм, або модернізує них, зберігаючи намічені цілі. Свобода волі, отже, не абсолютна, вона відносна щодо тієї соціальної норми, принципу, цілі, що були прийняті людиною в процесі соціалізації. Розвиток волі зв'язаний із соціалізацією використовуваних способів мислення, з розвитком рефлексивних-критичних здібностей, зі свідомістю і самосвідомістю суб'єкта.

Суб'єктивна поведінка спирається на механізм свідомості і самосвідомості. Самосвідомість дозволяє замість потребової оцінки в мотивації власної діяльності побачити себе в порівнянні з реальним, бажаним. Цим забезпечується критичне відношення до себе, підпорядкування вимогам норми і зміна механізмів саморозвитку.

Рефлективний супровід суб'єктивної діяльності дозволяє здійснити виявлення невідповідності нормативним вимогам, зробити корекцію поведінки, включити механізм саморозвитку.

Систематичне самокоректування при реалізації норми є основою вольової самоорганізації. Вольовий прояв концентрує роботу свідомості, самосвідомості, самовизначення. Він направляє мислення, рефлексію в нормативно-реалізаційному процесі.

Суб'єктивна форма поведінки є складним синтезом індивідуальної життєдіяльності в умовах конкретної обстановки і наявних механізмів розумової комунікації, спілкування.

Особистісна форма поведінки характеризується схильністю до проблематизації норми, до пошуку більш досконалих норм у рамках конкретної програми досягнення цілі. В основі особистісної поведінки лежить не досвід, а ідеал і цінності особистого вдосконалення.

Особистісна поведінка виявляється в спілкуванні, у комунікації, у самовизначенні і починається з модифікації норми, що вимагає інших здібностей.

Розглянуті характеристики особистості людини породжують феномени і механізми індивідуальної, суб'єктивної й особистої реакції на ситуації життєвих утруднень.

Індивідуальна реакція не змінює рівня розвитку людини. У той же час вона знижує прояви вищих психічних механізмів і здібностей. Суб'єктивна реакція веде до появи вищих механізмів типу відповідальності і волі. У суб'єктивній реакції фактором, що активізує, стає норма, її розуміння і прийняття людиною. Здатності в цьому випадку виявляються в залежності від конкретної ситуації. Виникаючі перешкоди в діяльності пізнаються, критично реконструюються, що приводить до знаходження рішення з їхнього подолання за рахунок іншого застосування здібностей. У випадку недостатності здібностей передбачається побудова ситуації надбання відсутньої здатності.

При виконанні рефлексії утруднення реконструюються і визначається норма додаткового процесу вироблення здатності. Після цього людина повертається до реалізації програми свого життя. У різних варіантах суб'єктивного реагування на перешкоди виявляється момент самоуправління і самоорганізації. Слідування власному плану життя (нормі) містить у собі слідування цілі діяльності. Діяльність стає цілеспрямованою. За своїм змістом ціль перестає залежати від динаміки індивідуальних станів. За допомогою механізму рефлексії відбувається самоуправління цілеспрямованої діяльності. Суб'єктивне реагування приводить до самозміни. Воно пов'язано з використанням механізму самовизначення, у якому, відбувається: побудова представлень про себе і свої здібності, порядок їхнього застосування, перебудова представлень про себе і переведення образу майбутнього в ранг цільового представлення і т.п.

Самозміна є частиною життєвого плану (програми). Вона може перетворитися в саморозвиток при примусовому переході з одного типу діяльності і рівня здібностей до іншого типу діяльності і рівню здібностей. Для оцінки проектів самозміни і переростання в саморозвиток необхідне створення системи критеріїв розвитку.

Саморозвиток і самозміна в планах особистісного самовизначення створює феномен вільної людини. Від неї залежать якісні і кількісні характеристики саморозвитку, що включає розвиток діяльності, організму, здібностей, особистості і мислення. В даний час розроблені методологічні підходи до рішення різних задач саморозвитку.

 

10.1.3   Техніка виправлення моделі світу

Людина погоджує свої дії не з реальною дійсністю, а відповідно до створеної моделі (карти) світу.

У повсякденній життєдіяльності це часто приводить до наступного: - сформована ситуація може бути сприйнята як проблема або проблема, що сформувалася такою не є. У результаті Ви витрачаєте життєві сили, час на боротьбу з придуманими велетнями;

n у кожного з нас на більшість типових життєвих ситуацій у підсвідомості сформовані підпрограми дій, установки. Це приводить до автоматичної реакції нашого організму при усвідомленні тієї або іншої ситуації;

n результатом вищезгаданого відзначається неадекватність нашого реагування на процес розвитку подальших подій.

Зміна сприйняття дійсності може бути отримана застосуванням методики "очищення свідомості" (техніка медитації), або проведенням рефлексії утруднення в діяльності, або спробою вирішити проблему.

Найчастіше людина як проблему бачить ситуацію, що усупереч чеканням не розвивається за передбачуваним сценарієм або проблемою вважається сама ситуація.

Рішення такої проблеми можна провести поетапно:

1. Необхідне усвідомлення і встановлення симптомів утруднень. Виявлення симптомів дозволяє визначити проблему в загальному виді. Для визначення глибинних причин необхідно зібрати і досліджувати інформацію про життєву ситуацію, виділити дії внутрішніх і зовнішніх факторів.

Часто буває, що ми дивимося на ситуацію під кутом зору, що перетворює неї в проблему. Тут варто знайти цей кут зору. Наприклад, Ваша дочка вирішила вийти заміж, але, як Ви вважаєте, не за того хлопця.

2. Варто встановити, чому під цим кутом, з цих позицій ситуація перетворюється в проблему, що піде за оволодінням цією ситуацією.

Приклад. У дочки, Ви вважаєте, є всі можливості для кращої партії. У Вас були інші чекання, виробилася своя установка на претендента руки Вашої дочки, і Ваше відношення до ситуації робить її позитивною або негативною.

3. Варто відповісти на запитання: що Ви особисто можете запропонувати розумне для рішення цієї "проблеми" і в що це обійдеться.

4. Зміна відношення до власних помилок. Питання не в тому, як повністю усунути помилки в діяльності, а в тому, як до них відноситися.

Нас з дитинства привчили боятися помилок. За помилки в написанні диктанту, рішенні задач ставили двійки з наступною системою впливу на дитину, що приводить до формування стійкого умовного рефлексу. Ми стали боятися помилок, а деяких вони валять у шок. Більш того, строгість батьків, впливових людей, може перетворити життя людини в суцільне пекло. Це трапляється, коли погроза проникає в підсвідомість, кодує його на визначену реакцію у випадку, "якщо..." У цьому випадку, коли трапляється це "якщо", включається установка, сформована в несвідомій частині мозку. Діючи за законом домінанти, вона "захоплює" мозок, паралізуючи свідому діяльність людини. Позбавити від цього "кодування" може лікар - психоаналітик або гіпнотерапевт.

Але найчастіше людина сама здатна позбутися від так званої психології невдахи, усвідомлюючи причини її виникнення, проясняючи модель світу. А.Блок радив: "Зітри випадкові риси, і ти побачиш - світ прекрасний".

Пам’ятайте про ефект Пігмаліона, що навіть люди , які оточують Вас сприймають так, як Ви про себе думаєте і відносяться відповідним чином.

 

10.2 Характеристика засобів самоуправління, розроблених у Західній культурі

 

10.2.1   Саморегуляція в самоуправлінні

Згадаємо ще раз, як працює, вірніше, що ми знаємо про роботу нашої психіки і про фізіологію. Як працює наш мозок ще не знає ніхто зі смертних. З того, що можна зараз прочитати, почути на семінарах,  випливає висновок - всі техніки, що дозволяють впливати на системи регулювання нашим організмом, базуються на методах "управління" підсвідомою діяльністю.

Наша підсвідомість це будівельний майданчик нашого майбутнього. Вона працює в мільйони разів швидше, ніж свідомість, вона зберігає в собі пам'ять наших предків, вона спілкується з космічним розумом.

І при такій могутності вона матеріалізує наші думки. Якщо з нею правильно спілкуватися, вона послужливо буде виконувати всі наші розумні бажання.

З глибокої стародавності відомі, а для багатьох не відомі і зараз методики цього спілкування з нашою підсвідомістю, з нашим глибинним розумом. Ми вже називали їх. Це, у першу чергу, медитація. Однак, щоб опанувати її секретами повністю, треба багато років. Найбільш доступна і відома усім - це аутогенне тренування, аутопсихотерапія і т.п. Познайомимося з найбільш відомими методами.

1. Метод саморегуляції за Х.Алієвим

Ми пропонуємо, познайомитися з методом саморегуляції за Х.Алієвим [1] і техніками наведення трансу вітчизняних фахівців [10,12]. Х.Алієв запропонував метод впливу на підсвідомість, що дозволяє людині:

- швидко відновлювати сили;

- робити ефективне настроювання на майбутню діяльність;

- швидко переключитися з однієї діяльності на іншу;

- зняття різних негативних емоцій, переживань, що заважають самоорганізації на визначену роботу;

- швидко реалізувати будь-які формули самонавіяння, які практикуються в тому ж аутотренінгу;

- швидко опанувати навичками при навчанні, позбутися від стереотипів, збільшити захисні сили організму і т.п.;

- лікувати окремі хвороби.

На Заході цей метод почали називати самогіпноз. Методи впливу на психіку людини, названі сугестія, уселяння, наведення трансу і т.п., об’єднані, у даний час, одним терміном “гіпноз”. Вони мають одну природу: нейрофізіологічні механізми управління, відомі з глибокої стародавності.

Розглянемо їх трохи докладніше, тому що незважаючи на численні видання, присвячені цьому психічному явищу, для багатьох поняття “гіпноз” приховано таємницею.

2.Гіпноз як метод саморегуляції

Гіпноз - це закономірний стан психіки, що виникає в людей під впливом різних факторів внутрішнього і зовнішнього середовища.

Фахівці в області гіпнозу[11] виділяють 34 види стану нашої свідомості, що у побуті ми називаємо гіпнотичними.

Діапазон них широкий: від шаманських і посмертних до творчих і спортивних. Тому оточувати гіпноз містичною аурою не треба.

Багато фахівців вважають, що всі види гіпнозу - це самогіпноз. Гіпнотерапевт лише допомагає Вам ввійти в транс.

Гіпноз - це специфічний стан свідомості, у якому уселяння впливають на неї з більшою силою, чим у звичайних станах. Це стан зазвичай досягається: 1) стомленням органів почуттів і розвитком процесів гальмування в корі мозку. Відповідно до закону домінанти  це гальмування поширюється на інші ділянки. 2) М'язовим розслабленням, релаксацією, що як би готує нервову систему до відпочинку.

Ціль при цьому - знизити активність роботи мозку, довести його до альфа стану, коли свідомість звужується, “відключаються” механізми аналізу, контролю і верифікації інформації, що надходить. Це легко досягається, якщо Ви упевнені в успіху “свого самогіпнозу”, довіряєте застосовуваній методиці, жагуче бажаєте одержати результат. Навіщо треба людині переходити в трансовий (нейтральний) стан? Справа в тому, що в цьому стані відключається особиста рефлексія людини, зникає паралізуючий страх через можливу помилку - не досягти поставленої цілі.

У стані трансу всяка ідея, думка відразу здобуває силу програми для мозку. Якщо ця думка Ваша підсвідомість буде виконувати вашу команду, якщо гіпнотизера  - то його.

Робота відбувається за схемою: свідомість дає замовлення, трансовий (нейтральний) стан відключає все що заважає і включає все сприятливе - зі свідомого і несвідомого досвіду людини. Цим їм створюється можливість для внутрішньої саморегуляції, самоорганізації на виконання замовлення.

Використовуючи цей метод, можна одержати цілісну, більш повну реалізацію вольового самонастроювання на що-небудь. Це досягається підключенням усіх внутрішніх потенційних можливостей психіки й організму в цілому.

Наприклад, Ви думкою представили, що на переговорах з конкурентами будете поводитися ось так, тобто сформували настановну психологічну модель поведінки. Якщо установку на правила поведінки застосувати в режимі саморегуляції, то до психологічного настроювання додасться інтенсивне психофізіологічне. Це приведе до утворення для психологічної моделі адекватного вегетативного забезпечення. До вольової установки на ціль переговорів підключаться відповідні їй фізіологічні процеси. Ця перебудова організму відбувається практично миттєво.

Основними етапами самогіпнозу можна вважати:

1) Підготовчий. Розслаблення. Самий доступний спосіб - глибокий подих, зняття напруг за допомогою різних груп м'язів (поступової релаксації). Однак можна використовувати напругу і тривогу.

2) Входження в транс. З огляду на те, що в ідеалі кожній людині потрібна своя методика, то випливає висновок: методик наведення трансу багато.

3) Робота з ціллю. Це безпосереднє використання трансового стану для змін. наприклад: як справитися зі стресом, страхом, тривогою? Як кинути курити? Як допомогти при алергіях і астмі? Як придбати рішучість і впевненість у собі? Як самоорганізуватися на рішення проблеми? І т.д.

Цей метод, що дозволяє звертатися до підсвідомості, підключати неї до рішення власних проблем, має першорядне значення в самоуправлінні. Він забезпечує рішення багатьох функціональних задач використанням власного ресурсу. Більш того, він робить життя гармонічним, приносить задоволеність собою.

3. Методи саморегуляції (за Н.Л.Лінде)

Ціллю всіх методів саморегуляції було управління власним емоційним і психосоматичним (залежність фізичного здоров'я від психіки)станом. Основні методи, що використовувалися на практиці, це метод прогресивної релаксації Джекобсона [26,27] і аутогенне тренування Шульца [22]. Головна задача цих методів — домогтися психологічного і м'язового розслаблення. Ця ціль досягається звичайно після тривалих систематичних тренувань. Ці методи відомі досить давно і використовуються для роботи з тривогою, депресією, гнівом, зняття напруги, просто релаксації і відпочинку. Сюди ж можна віднести методи управління своїм подихом [26]. Всі ці прийоми походять з європейських спроб утилізувати досягнення йоги й інших східних систем для нестатків медицини і психології. Вони застосовуються також у спорті й у військовій справі[19].

Усі ці широко відомі методи надзвичайно важливі, але мають свої обмеження в області застосування і трудомісткості використання. Пропоновані методи не вимагають майже ніякого навчання для свого використання і дозволяють практично кожній людині, регулювати свій емоційний і психосоматичний стан.

Суть методів і їхнє теоретичне обґрунтування наступні. Людині пропонується представити той або інший образ свого емоційного або психосоматичного стану, а потім регулювати цей стан, впливаючи на нього тим або іншим уявним способом. Найпростіший спосіб полягає в тому, щоб думкою споглядати образ цього стану і тоді він як би сам собою приходить до деякої норми. Таким способом, наприклад, можна рятуватися від головного або серцевого болю, м'язових спазмів різного походження, тахікардії або підвищеного артеріального тиску.

Формула, що узагальнює ці прийоми, може бути виражена так: почуття (емоція або стан) — відповідне психосоматичне вираження почуття — образ почуття — психічний вплив на уявний образ — новий психосоматичний стан — нове почуття. Або простіше: психосоматичний стан — його спонтанний образ — вплив на образ і т.д.

Можна задавати тип образа: зоровий, слуховий, кінестетичний або нюховий. Найчастіше використовуються зорові образи, але практика показує, що, наприклад, для задачі купирования серцевого болю дуже добре підходить нюхова модальність відчуттів.

У методиках, наприклад, в аутогенному тренуванню або гіпнозі, задаються якісь образи, за допомогою яких регулюється психосоматичний стан організму. Однак ці образи задаються терапевтом і їх спектр досить вузький. Наприклад, розслаблення людині пропонується вселяти самому собі, що якась частина його тіла тепла і важка. Переходячи від однієї частини тіла до іншої можна поступово розслабити все тіло. Такі відчуття дійсно характерні для самовідчуттів під час переходу від пильнування до сну, і при такому розслабленні можна зберегти дрімотний стан свідомості, найбільш зручне для застосування вселяння і самонавіяння.

Однак вселяння і самонавіяння страждають якістю штучності, привнесення чогось ззовні. Людині непросто прийняти щось, що не є результатом її дій, її власним досягненням. Крім того, щоб вплинути на свій стан, вселяння повинні перебороти вихідний, можливо навіть негативний стан. Погодьтеся, що важко вселити собі розслаблення голови, якщо вона болить. Вихідний стан повинний бути спочатку витиснутий і замінений на нове, що важко навіть для тренованої людини. У цьому процесі є якесь насильство над собою і присмак самообману.

У пропонованому методі використовується прямо протилежний підхід. Робота починається з вихідного психосоматичного стану тієї або іншої частини або всього тіла. Також не задається образ бажаного стану, але до нього людина приходить у процесі впливу на первинний образ. Цей образ створюється самою людиною, причому пропонується створювати його спонтанно, за принципом вільного фантазування, але щоб він виражав у своїй формі вихідний стан. Питання  може звучати так: «На що схожий мій біль?» або «Як він пахне?» або «Як він звучить?» або «Якій вона на дотик?» Об'єктом саморегуляції може бути не тільки біль, але і напруга, страх, гнів і будь-яка інша емоція або психосоматичний стан.

Таким чином, ми рятуємося від необхідності вселяти або впроваджувати заздалегідь заданий стан через стандартизовані образи і здобуваємо можливість більш природної саморегуляції для самого широкого спектра психосоматичних станів. Одні прийоми кожен бажаючий може використовувати без усякого ризику, інші вимагають деякого навчання або присутності досвідченого терапевта. У деяких випадках саморегуляція не буде досягнута, тому що негативний стан продиктований глибокими особистими проблемами. Тоді необхідна допомога психотерапевта, який досконало володіє даною формою психотерапії[18].

Методика не має ніякого відношення до вселяння і гіпнозу, людина не вводиться в трансовий стан, вона сама впливає на свій стан так, як вважає потрібним.

 

Основні прийоми саморегуляції.

Споглядання суб'єктом образа свого емоційного або психосоматичного стану, приводить до спонтанної, позитивної зміни образа й асоціативно зв'язаного з ним стану. Умовою успіху є те, що споглядати потрібно негативні аспекти образа. При зосередженому спогляданні позитивних його сторін, зникати будуть вони, а негативні сторони будуть підсилюватися. Під словом споглядання мається на увазі не тільки зорова уважність, але і слухова, і кінестетична і навіть нюхова і смакова. Приклади, що нижче приводяться, дозволять точніше зрозуміти, як це реально відбувається.

Якщо в людини болить голова, то можна їй запропонувати представити, як звучить цей біль, а потім уважно слухати цей уявлюваний звук.

Теоретичне пояснення ефективності прийому споглядання наступні.

Більшість емоційних і психосоматичних процесів керуються автономною нервовою системою, не підконтрольною свідомості і вольовому управлінню. Найважливішою задачею автономної нервової системи є підтримка гомеостатичної рівноваги всередині організму. Емоційне або психосоматичне відхилення від гомеостатичної рівноваги, яку чомусь не удалося привести до норми, складає проблему і сприймається самим суб'єктом як негативне і що заважає. Оскільки «пряма свідомість» не дає ефекту, можна зайти як би з іншої сторони і створити нове відображення цього стану у своєму суб'єктивному світі. Це відображення також буде відхилятися від нормального (позитивного) стану рядом ознак (наприклад, звук буде неприємно скрипливим). Уважне спостереження цих якостей образу приводить до несвідомої його регуляції, що відновлює його нормальний стан. Образ, що представляється, більш пластичний, чим емоційний стан, але і зв'язаний з ним стан  починає піддаватися несвідомим корекційним впливам.

Індивід не усвідомлює того, яким способом він управляє складними і тонко скоординованими рухами рук або голосових зв'язок, однак, нікого не дивує, що він може це робити. У даному методі упор робиться не на усвідомлення і поетапне навчання (як, наприклад, у прогресивній релаксації Джекобсона), а на довіру до несвідомих процесів саморегуляції, якими ми навчаємося управляти.

Подих тіла. Ціль цієї вправи домогтися швидкої і глибокої релаксації в сполученні з почуттям бадьорості і підвищеної енергійності. Цей метод дозволяє досягати загального релаксаційного ефекту, у той час як споглядання спрямоване на корекцію деякого локального психосоматичного феномена.

Вправа виконується лежачи або сидячи в зручному кріслі, утім, тренована людина може виконувати його скрізь і в будь-якому положенні, навіть стоячи в метро і тримаючись одною рукою за поручень.

Людині пропонується дихати глибоко і повільно, але не форсувати подих, представляючи собі, як повітря проходить через всі органи його тіла. Пропонується спостерігати, як органи дихають начебто вони живі істоти, начебто вони мають роти і носи і вдихають повітря і видихають його разом із всім організмом або у власному ритмі. Дихати можуть усі внутрішні органи, навіть кісти, зуби і волосся. Варто звернути увагу на ті органи, які чомусь не дихають або подих яких утруднений. Пропонується якимось способом впливати на них, щоб допомогти їм дихати легко і вільно. Ця гра уяви впливає на напружені органи і допомагає їм розслабитися.

Звичайно 5-10 хвилин такої вправи досить, для відчуття глибокої релаксації, бадьорості і свіжості як після глибокого і повноцінного сну. Більшість відзначає, що відчувають якусь прохолоду, схожу на легкий вітерець, що проникає в їхнє тіло.

Те, що глибокий і повільний подих сприяє психологічному і фізичному розслабленню відомо давно, ще із системи йоги [34]. Його застосовував В.Райх [27,32], він застосовується в ребефінгу і холотропному подиху [9]. Однак уявлюваний подих органів тіла є зовсім новим прийомом. Зрозуміло, що, представляючи подих тих або інших частин свого тіла, індивід зіштовхується з тим, що деякі органи напружені і тому «не дихають». Він змушений застосувати несвідому саморегуляцію, що допомагає їм розслабитися, що приводить до зміни образу подиху і, природно, до загального розслаблення і почуття легкості. У методах Райха, ребефінгу і холотропного подиху основний натиск робиться на фізичний вплив підвищеної кількості кисню, що поглинається індивідом. Дійсно, підвищене збудження, одержуване від достатку кисню, входить у суперечність із хронічними м'язовими напругами і вони «вибухають» зсередини. Однак це супроводжується часом болісними переживаннями і початковим загостренням спазматичних болів. Ці прийоми не можуть застосовуватися дозовано, них варто проводити до «вибуху», до перемоги, інакше все залишиться як і раніше, індивід відчуває страх і витрачає величезні зусилля на інтенсифікацію подиху.

У даному методі нічого подібного не відбувається, тому що він не веде до могутнього насильницького вибуху схованих напруг, але дозволяє помістити їх у фокус своєї уваги і поступово, за рахунок внутрішньої психологічної роботи, розслабити. Систематичне, але дозоване, застосування цього методу може привести до ефектів, що досягаються у випадку успішного застосування ребефінгу або холотропного подиху (що буває не так часто), до загальної кінестетичної легкості тіла, почуття достатку енергії, до радісного і комфортного переживання свого існування у світі.

Діалог з тілом. Цей метод спрямований на зняття негативних емоційних станів. Людина думкою переглядає своє тіло і шукає ту частину тіла (орган), що знаходиться в найбільш неблагополучному настрої (найбільш смутний, злий або тривожний і т.д.). Далі необхідно думкою поговорити з ним (з нею), начебто він (вона) є живою і незалежною особистістю, якось умовивши його змінити свій настрій у кращу сторону. Розмова з частиною тіла може протікати безсловесно, просто як обмін почуттями. Робити це треба доти, поки він (вона) не почне посміхатися. Якщо вдалося швидко домогтися цього результату, то можна перейти до іншої частини тіла і проробити те ж саме і т.д.

Пояснення методу діалогу з тілом. Емоції не витають десь у повітрі, вони завжди відчуваються тілесно, хоча звичайно ми про це не задумуємося. Можна знайти зразкову локалізацію кожного почуття в тому або іншому місці тіла, принаймні, «центр циклона». Набагато ефективніше працювати з почуттям, що локалізовано у визначеному місці простору і тіла, ніж з деяким абстрактним почуттям. Звичайно, пацієнт завжди працює сам із собою, але в нього виникає ілюзія, що він умовляє когось іншого, але когось дуже близького і дорогого. Він зацікавлений домогтися результату, почуває свою відповідальність. Усе це збільшує ефективність його саморегуляції, якби його самого також умовляв терапевт, результат, швидше за все, був би близький до нуля. Відбувається обмін почуттями із самим собою, тому немає бар'єра незручності, немає необхідності розповідати подробиці, все розуміється з півслова. Вираження схованих почуттів уже є цілющим процесом. Природно, якщо сама смутна частина тіла починає посміхатися, настрій інших може бути змінений більш легко, у результаті і сам пацієнт починає посміхатися...

Вивільнення негативних почуттів уявлюваним звуком. Часто встає проблема,  допомоги в звільненні від «застряглих» почуттів. Іноді для цього пропонується побити подушку,  виплакати затаєні сльози, написати комусь лист із розповіддю про свої почуття і зачитати його потім в групі і т.д., але почуття все рівно залишаються, відновлюються, хоча й у меншому обсязі і вже не такі болісні.

Пропонується вивільняти ці почуття за допомогою уявлюваного звуку, що виходить саме з того місця тіла, у якому це почуття «застрягло». У практиці терапії часто використовується прийом вираження почуттів різними способами: криками, ударами, сльозами, відвертою розповіддю уявлюваній особі або листом, але вони не дають такого ефекту звільнення, як вираження його з того місця в тілі, де відчувається його локалізація.

Уявлюваний звук може досягати набагато більшої сили, ніж реальний, крім того, він може бути будь-яким за якістю. Деякі звуки неможливо видати, тому що це скрип або гуркіт і т.д., але їх можна слухати, як він виривається з даного місця, несучи із собою і розсіюючи в просторі відповідну емоцію. Можна допомагати собі візуальними представленнями — як затиснуте почуття виривається з даного місця тіла у виді якихось енергетичних потоків і розсіюється в просторі.

Те, що звук випромінюється з визначеного місця, збільшує ефективність методу, оскільки можна конкретно відчувати, як емоція звідти виходить і контролювати її повне вивільнення. Пропонується виражати емоцію доти, поки вона не вийде вся. Це дуже важливо. Коли емоція виражена повністю, відбувається деякий якісний перехід, сили, що стримують емоцію розслаблюються остаточно, і надалі негативний стан не відновлюється.

Бути усередині свого тіла. Вправа полягає в тому, щоб якийсь час бути тільки усередині свого тіла. Це завдання здається дивним, але де ж ми ще знаходимося. Насправді, хоча ми укорінені в тілі, але наша увага завжди спрямована в зовнішній світ. Елементарне самоспостереження покаже нам, що наші думки постійно скачуть від одного предмету до іншого і спрямовані на рішення якихось реальних або абстрактних проблем, на одержання чогось з навколишнього середовища, на минуле або майбутнє. Навіть якщо ми думаємо про самого себе, то думаємо про себе як особистість, або про свої успіхи, або про свої взаємини. Тіла ми як би не помічаємо, якщо воно не болить, а дехто навіть відчужений від свого тіла.

Дане завдання вимагає, щоб ви відвернулися від скачки ідей і відчули себе усередині границь свого тіла і побули в цьому стані хоча б 5 хвилин. Якщо щось буде вас відволікати, і ви зрозумієте, що знову унеслися думкою кудись зовні себе, то просто поверніться і продовжуйте знаходитися в тілі. Відчуєте себе відразу у всьому тілі, а не тільки в голові або грудях. Дозвольте собі просто бути в цьому стані, а не вивчати тіло або свої відчуття.

Навіть 5-10 хвилин виконання цього завдання досить, щоб людина відчула глибоке розслаблення і спокій, позбулася від тривоги і відчула своє тіло як близького друга або рідний будинок, знайшла почуття внутрішнього комфорту. Однак у деяких можуть виникнути неприємні переживання, зв'язані зі схованим відчуженням від свого тіла, з неусвідомлюваними емоціями, глибоко захованими в тілі. Тому вірніше за все проводити цю вправу в групі,  коли члени групи можуть поділитися один з одним своїми переживаннями.

Уявна дія з образом. Цей прийом часто використовують люди, які хочуть щось змінити в образі, коли він чимось неприємний, думкою відкинути його, знищивши, сховати десь. Однак якщо ви викидаєте образ, то ви намагаєтеся витиснути зв'язані з ним почуття. Якщо ви його закапуєте, то займаєтеся придушенням. Якщо спалюєте, то знищуєте почуття за допомогою агресії. Якщо перефарбовуєте, то камуфлируете істину і т.д. Подібні дії рекомендуються стихійною «народною містикою», але вони абсолютно неадекватні і навіть шкідливі з погляду емоційно-образної терапії, тому що вони не вирішують проблему, а примушують людину застосовувати до самого себе додаткові форми насильства, витрачати свою енергію даремно, заганяють недуги всередину душі.

Якщо у вас є якісь негативні якості або стани, то вони мають для вас функціональне значення, поки ви не вирішите проблему, вони будуть відтворюватися, а ви будете затрачати все нові і нові зусилля на їхнє видалення, придушення і знищення. Спазми варто розслабити, а виривати них з тіла безглуздо, ви напружуєте для цього інші м'язи, створюєте додаткові спазми і проблеми.

Обраний спосіб дій повинен відповідати структурі психологічного конфлікту і часто ефективним методом виявляється саме той, котрий за змістом прямо протилежний очевидному способу дій, що не приводили до успіху. Ви протягаєте думкою руку і доторкаєтеся до страшного об'єкта, і він зникає або стає гарним, ви думкою граєте з брудом, а вона перетворюється в щось прекрасне.

Використання цього прийому вимагає визначених психологічних знань, уміння розуміти схований зміст образів, тому краще виконувати його під керівництвом психолога, що засвоїв метод емоційно-образної терапії на практиці.

Парадоксальне вирішення. Цей прийом припускає попереднє вивчення образу з погляду його намірів відносно самого суб'єкта, ніби-то він є живою істотою, яка щось забороняє робити суб'єкту. Зрозуміло, що за нього відповідає сама людина, що допомагає йому краще усвідомити зміст образу і втілених у ньому почуттів. Негативні стани завжди є обмежниками  активності,  позитивних почуттів і т.д. Причому, ці обмеження суб'єкт накладає на себе сам, не розуміючи того, як і навіщо він це робить. Коли суб'єкт дає образу парадоксальне вирішення робити або почувати те, чого не дозволяє йому самому даний образ, він насправді звільняє самого себе.

Наприклад, людина може почувати, що вона сидить у в'язниці, що символізує її депресивний стан. Образ в'язниці, звичайно, позбавляє її волі. Якщо дати свободу своїй в'язниці, то суб'єкт виявляє, що в'язниця звалилася, а він сам виявився на волі. Отут виникає розуміння, що сам тримав себе у в'язниці своєї депресії, а також, що може легко жити на волі, якщо дійсно цього хоче. Він може розслабитися і до такого ступеня, як це не вдавалося йому за допомогою будь-яких традиційних технологій.

4. Аутотренінг.

Технологія сприяє зняттю   стресів,  самоорганізації. Розроблена в 1932 р. німецьким психотерапевтом І.Г.Шульцем.  Базується на європейській системі самоведення, системі йогів і техніках гіпнозу, що чинять вплив на вегетативну сферу і діяльність органів.

Про техніку аутотренінгу пишуть у різних підручниках і ми приводимо найпростіший варіант [22]:

     1) Я відчуваю спокій.

        Я відчуваю глибокий спокій.

        Я розслабляюся.

     2) Усі мої думки спрямовані на спокій.

        Я зовсім один (одна) зі своїм внутрішнім спокоєм.

     3) Розслабляю м’язи рук.

        Руки стають все тепліше і тепліше.

        Яскраво відчуваю тепло в моїх руках.

     4) Я розслабляю м'язи ніг.

        Hоги стають все тепліше і тепліше.

        Яскраво відчуваю тепло в моїх ногах.

     5) У всьому животі і грудях відчуваю приємне тепло.

     6) Яскраво відчуваю приємне тепло у всьому моєму тілі.

     7) Мені добре.

        Відчуваю себе легко і вільно.

     8) Серце б'ється рівно та спокійно.

        Дихаю мимоволі.

     9) Я абсолютно спокійний (спокійна).

        Мені добре.

     Цей варіант заспокійливої частини вимагає не більш 3-4 хвилин.

     Після розслаблення,  відволікання від навколишнього світу,  виконується мобілізуюча частина:

     1. Виникає почуття легкого ознобу.

     2. Стан як після прохолодного душу.

     3. З усіх м'язів іде почуття ваги і розслабленості.

     4. У м'язах починається легке тремтіння.

     5. Озноб все підсилюється.

     6. Холодіють голова і потилиця.

     7. По тілу побігли мурашки.

     8. Шкіра стає гусячою.

     9. Холодіють долоні і стопи.

     10.Подих глибокий, частішання.

     11.Серце б'ється сильно, енергійно, прискорено.

     12.Озноб ще сильніше.

     13.Всі м'язи легкі, пружні, сильні.

     14.Я все бадьоріше і бадьоріше.

     15.Відкриваю очі.

     16.Дивлюся напружено, гранично зосереджено.

     17.Я приємно збуджений (збуджена).

     18.Я повний (повна) енергії.

     19.Я як сталева пружина.

     20.Я цілком мобілізований (мобілізована).

     21.Я готовий (готова) діяти.

     Приведені формули є як би основою. Кожний, у залежності від досвіду, індивідуально-психологічних особливостей, уточнює для себе вербальні впливи.

5.  Медитація.

     Про медитацію написано тисячі книг. Одні застосовують медитацію для боротьби зі стресом, інші знайшли в ній спосіб саморозуміння і порятунку світу, треті - як засіб очищення свідомості і готовності до боротьби, четверті... Є величезні можливості в медитації, але заняття нею вимагає часу, а повне освоєння займає роки. Звичайно під медитацією розуміють особливий стан свідомості з нав'язливою фіксацією однієї якоїсь думки або образу  (мимовільна медитація). Якщо людина самостійно зосереджується, міркує про щось з повним відключенням від усього стороннього - це довільна медитація. Медитація стоїть в центрі індійської, китайської, японської духовної культури.

Традиційно медитація була однією зі ступіней у процесі духовного розвитку, самореалізації, удосконалення.

Практично медитація  в  нашому  житті може використовуватися як  психотехніка. З медитацією знайомі усі. Дитина від 2 до 5 років пізнає світ у медитації - концентрації уваги на тому або іншому предметі.

 

6.  Цілющий вплив на самого себе (аутопсихотеpапія).

Про ці технології пише багато хто [8].  Рекомендації з управління неусвідомленими  процесами в організмі засновані на апробованих у ході тисячоріч практиках Сходу, активно впроваджуваних сьогодні в умовах Заходу.

Суть технології - це гармонізація "взаємин" свідомості  і підсвідомості. Вплив на підсвідомість виробляється стратегічно і тактично. Стратегічно задача "гармонізації" вирішується відношенням до себе з реалістичною оцінкою своїх можливостей, зі збереженням почуття  достоїнства, оптимістичного відношення до життя, згоди в сенсі життя і покликанні.

Ця перша складового стратегічного впливу називається мудрістю. Обрана складова, виражається в умінні застосовувати  розум  і  досвід  у відношенні до себе й інших, називається моральністю. Мудрість царює у свідомості, моральність у підсвідомості.

У відповідності зі стратегією вирішуються тактичні задачі зі впливу на усунення тяжкого симптому або "лікування" органу тіла. Століттями відпрацьована техніка дозволяє вирішувати ці життєво важливі задачі.

      7. Технології роботи з власною свідомістю.

До цих технологій можна віднести - трансцендентальну медитацію, ребефінг, холотропну терапію, діонетику, інтегративні психотехнології і т.п.

Ці технології дозволяють впливати на психофізичні процеси в людині, так званим очищенням її польової форми, від "розумового сміття негативних емоцій", що утворило "раковини" і перекручування.  В основі  цих технологій лежать медитативні техніки,  керований подих, провокуюча музика в сполученні з іншими формами звукового впливу і т.п. Технології враховують особливості функціонування людського організму, вимоги законів,які управляють ним, забезпечують його саморегуляцію.

   

10.2.2 Технологія самовиховання

Самовиховання - це свідома, планомірна, систематична робота над собою з ціллю вдосконалення або формування нових якостей власної особистості, необхідних для досягнення життєвих цілей. Це діяльність зі зміни своєї особистості.

Самовиховання спрямоване на засвоєння визначених ідей, норм, принципів, навичок, технік і т.п.

У самовихованні можна виділити етапи:

1. Початковий етап. Характеризується прагненням змінити себе, форму своєї поведінки. На цьому етапі людина ще не планує удосконалювати себе, а прагне лише відмовитися від того, що суперечить її життєвій місії, заважає її руху до цілі. На цьому етапі, у світі особистості, утворюється протиріччя між старими характеристиками і необхідністю нових.

2. Центральний етап. Характеризується створенням умов, що сприяють загостренню протиріч між старими і новими вимогами до особистості. На цьому етапі відкидається одне і схвалюється інше.

3. Завершальний етап. Характеризується перевихованням, прагненням особистості до перевиховання (засвоєння нових поглядів, формування нової життєвої позиції), зміною відповідно до поставлених життям вимог.

Процес самовиховання - це якісно нова взаємодія людини з зовнішнім світом, ця активна зміна свого внутрішнього світу.

Об'єктами самовиховання можуть бути:

- воля, виражена в умінні переборювати утруднення, перешкоди;

- особиста організованість;

- уміння володіти своєю увагою;

- пам'ять і т.д.

Для рішення задач самовиховання використовуються засоби: самопримус, самоподолання, самопідпорядкування, самонаказ, самоумовляння, самонавіяння, самопокарання,  самостимулювання, самопереконання, самозаспокоєння.

Кожен цей засіб вводиться в дію з використанням  досить простих і знайомих кожному технік.

Наприклад. Самонаказ - це заснований на переконанні необхідності виконання визначеної програми, вольовий акт. У здійсненні вольового зусилля, спрямованого на виконання самонаказу, велике значення має самопереконання. Самопереконання базується на знаходженні обґрунтованих доводів, нових аргументів у необхідності чого-небудь, що мотивують діяльність. Самопереконання варто завершити прийняттям рішення і самонаказом: “Все!” “Вистачить!”, “Треба”, “Зробити”, “Уперед!”. Усі засоби самовиховання взаємозалежні.

Ефективним засобом самовиховання є самонавіяння в стані “гіпнотичного трансу” (самогіпнозу).

Основним засобом самовиховання є діяльність, що вдосконалюється, тому що вона виробляє нові навички, уміння. Як відомо: “Мало знати, лише уміння робить нас могутніми”. Наше уміння програмується в підсвідомості в результаті повторення. Людина поводиться так тому, що в результаті засвоєної нею програми, в неї вона включається, у визначеній обстановці, автоматично. Це і вимагає удосконалювати діяльність.

Будь-яка діяльність регулюється і керується завдяки зворотному зв'язку. Результати роботи (виконання програми) в області самовиховання, повинні періодично вивчатися, аналізуватися, порівнюватися з плановими і приймаютися коригувальні впливи в системі самовиховання.

10.2.3. Технологія взаєморозуміння

Розуміння в процесі комунікації відбувається на основі сприйняття вербальної і невербальної інформації.

1. Сприйняття і розуміння мови.

Функція мови є комунікативною. Мова є засобом соціального спілкування, висловлення і розуміння. Мова тісно зв'язана з мисленням людини. Одиниці думки й одиниці мови не збігаються. Думка не складається з окремих слів, як мова.

Людина  забирає значний час, щоб донести одну думку. Думка як хмара, з якої поливає дощ слів. Сама думка народжується з мотивуючої сфери свідомості, яка охоплює потяги і потреби, інтереси і обговорення, афекти й емоції. За думкою стоїть афективна і вольова тенденція. Ця тенденція дає відповідь, що стоїть за дощем слів. Для розуміння співрозмовника необхідно знати мотив. Розуміння чужої думки стає можливим при визначенні її дійсного ефективного-вольового підґрунтя.

При розумінні мови співрозмовника необхідне усвідомлення значення слів і мотиву думки. Що він говорить і заради чого висловлюється думка? Таким чином, варто розуміти слова (текст) і автора цього тексту.

Звичайно розуміння включає побудову образів в одній з півкуль мозку без контролю їхнього характеру й ототожнення вираженого автором тексту. Це “природне” розуміння не зв'язується звичайно з ціллю комунікації, реальною ситуацією.

При розумінні варто розрізняти зміст і смисл тексту. Зміст тексту - це типовий результат розуміння, коли знімається індивідуальність розуміння й умови організації розуміння. Текст як би стає незалежним від автора і слухача (читача). Опора в розумінні робиться на відповідність знака його значенню, зв'язки ж між знаками характеризують логічні співвідношення.

Смисл тексту - індивідуальна форма застосування значень слів, знаків, авторських представлень, виражених у тексті. Зміст тексту має авторську особливість.

При розумінні тексту звичайно зупиняються на змісті і не доходять до змісту.

У дійсності, те що ми чуємо, читаємо піддається нашій критиці. Критичне розуміння припускає недостатнім у процесі сприйняття тексту ґрунтуватися на суб'єктивній упевненості тотожності усвідомленого смислу змістові сказаного (написаного) автором. При такому сприйнятті втягуються у процес розуміння механізми свідомості і самосвідомості, що робить необхідним управляти цим процесом. Для управління процесом розуміння необхідні спеціальні засоби. Наявні переваги використання для цього процедуру рефлексії, а для фіксації змісту у процесі розуміння - схем образотворчого типу. Однак динаміка процесу комунікації не дозволяє цими засобами здійснити спостереження за утворенням смислу. Вони є громіздкими, та й не забезпечують своєчасне досягнення цілі розуміння.

Цілями розуміння тексту можуть бути:

- відтворення результату вираження думки (змісту або змісту тексту);

- виявлення в автора вихідних положень;

- розпізнавання в змісті того, що необхідно для рішення розуміючим необхідної задачі, що спонукала його слухати або читати текст.

Досягнення цілі розуміння можна здійснити на основі рефлексії й усвідомлення утвореного смислу результатів фіксації змістів у процесі сприйняття тексту.

Найпростішим способом відтворення результату вираження думки (укладеної в змісті і смислі тексту) є пошук і витяг у матеріалі змістів тієї теми, що складає предмет бесіди. Специфіка розуміння в цьому випадку припускає використання словникових значень і реалізацію логіко-граматичних вимог.

При цьому треба враховувати особливості розуміючого й обставини розуміння. Необхідно уточнити значення слів у словниках. Природно, цього не можна зробити в діалозі. Однак у тому випадку слід уточнити в автора, що він розуміє під тим або іншим оборотом мови. Можна просто запитати: чи правильно Ви зрозуміли те, про що він говорить і сформулювати своє розуміння.

Якщо текст досліджується і потрібна глибина розуміння, то залучається експерт, який володіє логотехнічною і онтотехнічною підготовкою.

Пошук вихідних положень автора (тверджень, думок), що лежать в основі діалогу. Суть технології у використанні двох типів логіки: реалізуючі принципи додатковості й уточнюваності. Логічні міркування звичайно включають застосування термінів “суб'єкт” (про що мова йде) і “предикат” (що говориться про об'єкт). Під предикатом розуміється єдність знака і значення. Знак - одиниця мови тексту, символ, носій інформації. Знак (комплекс знаків) описує і зображає об'єкт. Об'єкт – це те, що протистоїть суб'єкту (явище, предмет, особа на яку спрямовано увагу). Використання предикату позбавляє представлення суб'єктивності. Послідовно сприймаючи знаки і “розглядаючи” відношення між ними, конструюються й узагальнюються зображення реальності.

Використання розходжень логіки доповнення й уточнення дозволяють виявити вихідні положення в тексті.

Розпізнавання  змісту тексту.

Найчастіше ця задача вирішується в комунікації. Комунікація виникає на базі спілкування. Вона починається в зв'язку з необхідністю узгодження спільного життя і діяльності і припускає:

- використання мови як посередника;

- зняття утруднень у спілкуванні (нерозуміння) перебудовою образів;

- поява вимог до застосування посередника (мови).

Тут виявляється вся архітектоніка мови: словник, граматика, самовтілення вимог у побудові мови.

Використання мови як посередника.

Мова - це узагальнені вимоги до організації мови. Мова людини в комунікації виступає як організований посередник. У процесі розвитку мови утворилися своєрідні еталони посередника, що застосовувалися в різних ситуаціях і випадках. Тому в процесі розуміння необхідно виділяти мову як суму еталонів (словник), і мова у виді тексту, породженого у визначеній ситуації.

Відомі нам синтаксис, граматика є способами застосування еталонів. Використання еталонів і правил складає мова.

Людина у своєму розвитку проходить шлях засвоєння цих еталонів і правил у визначеному середовищі, і часто значеннєве навантаження, що додається тому або іншому елементу мови, буває різним. Однак, у цілому мова дозволяє перешикувати образи в людей, що спілкуються, бажаючих зрозуміти один одного. Як представлено в моделі комунікації (розділ 7)  - розуміння досягається точністю передачею аналога.

Зняття утруднень у спілкуванні

Сприйманий нами текст має структуру – взаємне розташування і зв'язок слів, знаків і т.п.

Ми звертаємо Вашу увагу на важливість структури тексту і того, що надалі буде розкрито під багатозначним “тому подібне”. У будь-який письмовий або вимовний текст при всій його звичайності для сприйняття можна вставити “сховані” команди для підсвідомості, що переводять людину в стан гіпнотичного трансу.

Текст сприймається корою мозку, відбувається відповідна робота пам'яті й інших механізмів. У пам'яті людини знаходяться образи виникаючі при сприйнятті і закріплені за еталонами, а також вони є  результатами конструювання мови.

Еталон погодженого з іншими або сконструйованого представлення називають значенням. При сприйнятті з'являються спочатку індивідуальні, стихійні представлення, що у майбутньому соціалізуються, стають соціально необхідними для розуміння.

Отже, ми розуміємо текст, використовуючи еталонні представлення. Тому що частини тексту взаємозалежні - це впливає на синтезування представлень і результат сприйняття, його зміст. На відміну від значення смисл не збігається зі змістом тексту. Смисл є результатом реального процесу сприйняття і розуміння тексту в комунікації. Розуміння припускає утворення смислу, розглянуте як авторське представлення бачення світу, дійсності.

Значення в розумінні тексту - це результат угоди між людьми, які беруть участь у комунікації й однаково побачили навколишній мир.

Отже, процес розуміння зводиться до впізнання структури тексту і використання наявного різноманіття представлень для відтворення того, що мав на увазі автор.

Розглянутий процес розуміння зв'язаний з інформацією, яка отримується вербально. Він недостатньо враховує внутрішній психофізіологічний процес, що відбувається в партнері по комунікації.

 

10.2.4   Соціокультурні технології

Про ці технології, розроблені 20 років тому в США Д.Гріндером і Р.Бендлером багато написано [3,8,38]. Ефективність і багатоплановість їхнього застосування в менеджменті, самоменеджменті зробили їх популярними і продовжують викликати інтерес віх, хто учиться управлінню собою й іншими. У даному посібнику вони розглядаються як засоби самоуправління, самоменеджменту.

Ефективність соціокультурних технологій порозумівається можливістю “зняття” з об'єкта комунікації як вербальної, так і невербальної інформації і управління своїми психофізіологічними процесами в організмі.

Автори соціокультурних технологій, назвали їх нейролінгвістичним програмуванням (НЛП). Вони вважали, що винайшли для людини засіб користування власними мозками. У них були підстави до такого висновку й оцінки своєї роботи. Хоча вони застосовували техніки, уже давно відомі у світі, і, особливо, у Союзі. Треба віддати належне, що вони додали їм соціокультурний характер.

НЛП у плані самоменеджменту дозволяє:

- ефективно використовувати власний людський ресурс;

- програмувати себе і партнерів на досягнення результатів і зміну особистих якостей;

- непомітно змінити свою поведінку і поведінку своїх колег;

- мотивувати себе на досягнення поставлених цілей;

- підвищити рівень розуміння людей, які Вас оточують;

- ефективно організовувати комунікації з людьми.

Перераховані можливості НЛП дозволяють успішно вирішувати багато функцій самоменеджменту.

 Технологія комунікації (організована комунікація)

Відомо, що дві півкулі, що складають передній мозок працюють спільно, але між ними існує спеціалізація. Права півкуля керує сенсорними і руховими функціями лівої половини тіла, а ліве правою половиною. Один з найбільших фахівців в області роботи мозку Р.Сперрі затверджує, що “кожна півкуля має свої власні... окремі відчуття, сприйняття, думки, і ідеї, повністю відособлені від відповідних внутрішніх переживань іншої півкулі. Кожна півкуля - ліва і права - має свою власну кількість спогадів і засвоєних знань, недоступних для іншої. У багатьох відношеннях кожна з них має як би окреме власне мислення”

Багатьма дослідниками доведено, що кожна півкуля сприймає реальність своїм власним способом. Ліва півкуля спеціалізується на словах, числах, аналітичному мисленні і лінійно-цифрових міркуваннях. Права півкуля спеціалізується на просторовості, візуальній образності, уяві, колірних гамах, кінестетичних переживаннях і творчості (спеціалізація півкуль зазначена для правшей. У лівш усі навпаки).

Коли Ви дивитеся на знайому людину, ваша ліва півкуля пізнає специфічні риси тобто ніс, рот, очі і т.д. Однак при роботі тільки лівої півкулі людина не здатна пізнати ціле, тому що цим займається права півкуля.

Інформація, що відчувається органами почуття людини, характеризується особливостями роботи півкуль мозку комунікантів. У результаті сприйняття в людини формуються образи, в ідеалі відповідні (аналогічні) дійсності.

У формуванні образів виділяють аналогову інформацію.

1. Моноканальну, що відповідає позі, подиху, інтонації, темпу, тембру голосу.

2. Стереоканальну, що відповідає рухам рук, міміці і почервонінню лівої і правої сторони обличчя.

При цьому права стереоканальна інформація (жести, міміка правої частини тіла) характеризує знаково-логічну складову інформації і керується лівою півкулею мозку.

Ліва стереоканальна інформація (жести, міміка лівої частини тіла) характеризує емоційно-значиму складову інформації і керується правою півкулею мозку.

Жести, міміка і т.п. керується підсвідомістю, що щиро виражає сприймане (не бреше). Мова керується свідомістю (тут людина може обманювати), при цьому виникає ситуація, коли одне тіло може демонструвати розбіжність. З огляду на це, сформовано три правила:

1. Правостороння аналогова інформація повинна бути симетрична лівосторонній. Особливо це добре помітно при посмішці. Якщо Вам раді, то посмішка буває симетричною.

2.  Максимальна аналогова інформація повинна відповідати знаковій інформації. Якщо говорите одне, а поза, подих, характер мова сприймається по іншому, то відразу помітна, чутна, відчувається фальш.

3. Ліва стереоканальна аналогова інформація повинна відповідати знаковій інформації. Для переконання людині завжди треба мову підкріпити емоційно. Можна не настільки логічно викласти думку, але схвильованість додасть Вашій мові переконливість.

Відомо, що мозок працює як “детектор неправди”. При невідповідності інформації цим вимогам вона сприймається з недовірою. Людина може навіть не усвідомлювати це, але їй підказує про це підсвідомість.

З огляду на цю особливість роботи мозку можливе “підстроювання” під партнера по комунікації. Саме це демонструє гіпнотерапевт для хворого, циганка яка пропонує поворожити, підготовлений партнер за столом переговорів. Вони володіють у цьому випадку технікою “зачарування”. Ця техніка базується на закономірностях сприйняття, мислення людини. Її досвідченим шляхом розкрили ще руські жерці, використовували знамениті гіпнотизери російського походження, її окультурили і додали гласності автори НЛП.

Використовуючи кінокамеру, вони, досліджуючи досвід свого знаменитого гіпнотерапевта М.Еріксона виявили закономірність між аналоговим сприйняттям навколишнього світу і відповідним використанням предикатів (єдність знака, слова і їхнє значення), системи жестів, міміки, характеристик мови і рухів очного яблука.

Кожна людина, що сприймає навколишню реальність, формує аналоги трьох типів (трьох модальностей):

1. Візуальний (сприйнята аналогова інформація відповідає комплексу зорових образів).

2. Аудіальний (сприйнята аналогова інформація відповідає комплексу звуків).

3. Кінестетичний (сприйнята аналогова інформація відповідає комплексу відчуттів тіла).

У процесі розвитку, під впливом різних факторів, людина починає користуватися частіше однією з трьох модальностей, вона стає домінуючою. При цьому людина може сприймати зовнішню інформацію з домінуванням однієї, наприклад, слухової системи, внутрішньо обробляти отриману інформацію з домінуванням іншої, наприклад, зорової (у вигляді образів і представлень), а передавати інформацію в зовнішнє середовище з домінуванням третьої, наприклад, кінестетичної системи. Не обов'язково, що при прийомі, обробці і передачі інформації основні сенсорні системи були різні або була одна. Буває, що основних ведучих систем декілька.

Отже, якщо передавати людині інформацію в тій модальності, у якій вона звикла сприймати, вона буде це робити досить ефективно. Для того, щоб довідатися цю модальність, можна скористатися відкриттям авторів НЛП. Вони рекомендують використовувати кілька ключів доступу (індикаторів) модальності.

Доступом називається процес одержання внутрішньої інформації - картин, основ, звуків, відчуттів, спогадів, фантазії й ін.

Ключами доступу називається специфічна невербальна поведінки, що вказує на спосіб, за допомогою якого одержують інформацію.

1. Словесні предмети. Коли людина говорить: ... Ви представте”, те це означає, що він спочатку представив образ, а потім його озвучив словами у візуальній модальності.

Кожній модальності відповідають специфічні предикати. Частина з них приведені в таблиці 10.1

2. Кінестетичні індикатори

Кожній модальності відповідають визначені жести, і характеристики голосу (темп мови, інтонація).

3. Очні сигнали доступу (ОСД)

У процесі вивчення людської поведінки виявлено, що “скануючі” рухи ока виразно зв'язані з внутрішніми процесами, що протікають у головному мозку. Ці рухи необхідні для актуалізації у свідомості інформації про минулі спогади або конструювання майбутнього досвіду. Необхідна інформація може бути отримана спостереженням за рухом очей.  Ваше питання: “Що вчора на зборах було цікавого?” Якщо питання змусило згадувати партнера (вивів з оперативної пам'яті), його ока зроблять три рухи. Перше - характеризує процес спогаду на підсвідомому рівні. Друге - характеризує процес репрезентації, що дозволяє людині відтворити інформацію в тому виді, у якому вона затребувана і представити її свідомості. Цей процес усвідомлюється людиною. Він бачить візуальний образ, чує звуки, відчуває. Третє - характеризує процес референції (оцінки, перевірки) на рівні підсвідомої діяльності. Ці рухи людських очей (етапи) називають стратегіями мислення. Знання їх дозволяє визначати, у якій модальності йде цей поетапний процес мислення. Відповідь партнеру в модальностях, які відповідають модальності етапів, дозволяє йому швидко розуміти Вас.

Отже, ми познайомилися із системами введення інформації у свідомість (ведучої) репрезентації (первинної) і референтної. Надалі буде показана їхня важливість у самоменеджменті.

 

Схема ОСД представлена на рис. 10.3 і таблиці 10.1.

 

1010101

Вк

2

Ве

3

     Ве

101010101010104

Ак

5

          В

6

Ае

7

К

8

К

9

Ае

В- візуальна модальність.

А - аудіальна модальність.

К - кінестетична модальність.

Э - ейдетичне сприйняття.

К - конструювання образів.

Рис. 10.3. Схема очних сигналів доступу (стрілками показані напрямки руху ока партнера по комунікації).

 

Представлена на рис. 10.3 схема характерна для праворуких людей. Ця схема підходить для більшості людей, однак можуть бути і виключення, зв'язані з особливостями спеціалізації роботи півкуль мозку.

Розділивши поле зору людини (партнера по комунікації), який дивиться на Вас, можна виділити 9 зон.

1-2-3-5 - зони візуальної модальності. Якщо партнер зробив рухи очима в цьому напрямку, то він перетворює аналогову інформацію в слова у візуальній модальності.

4-6-9 - зони аудіальної модальності. Якщо партнер глянув у ці зони, то він перетворює аналогову інформацію в слова в аудіальній модальності.

7-8 - зони кінестетичної модальності. Якщо партнер зробив рух очима в цю зону, то він перетворює аналогову інформацію в слова в кінестетичній модальності.

Зони 1 (Вк) і 4 (Ак) характеризуються конструюванням образів, що партнер по комунікації не бачив і не чув. Наприклад, якщо Ви запитуєте чоловіка (дружину) де він (вона) була, а вона починає конструювати (погляд пішов у зони 1 і 4), він (вона) швидше за усе Вас обманює.

Зони 2, 3, 5, 6, 9 - ейдетичне сприйняття зорових або слухових образів у всіх подробицях.

                                                                                                         Таблиця 10.1.

Індикатори визначення модальності

 

Модальність

Індикатор

Візуальна

Аудіальна

Кінестетична

1. Модальні предикати

Представте, видимо, яскраво, перспектива і т.п.

Послухайте, голосно, логічно, співзвучно і т.п.

Почуваю, відчуваю, легко, зручно і т.п.

2. Жести рук

На рівні обличчя

Вище пояса

Нижче пояса

3. Темп мови

Прискорений

Розміряний, рівний

уповільнений

4. Інтонація голосу

Підвищена

Монотонна

Знижена

5. Очні сигнали доступу

Нагору прямо, вліво, праворуч. Прямо перед собою

Праворуч, ліворуч, униз праворуч

Униз прямо, униз ліворуч

(з боку спостерігача)

 

Отже, для ефективної комунікації необхідно бути постійно в модальності партнера по комунікації. З огляду на різний набір модальностей етапів мислення (3 етапи по 3 варіанти модальності на кожному) для ефективної комунікації потрібний розвиток 27 стратегій мислення. Однак результати досліджень авторів НЛП і практика роботи багатьох гіпнотерапевтів показує, що в більшості людей досить обмежена кількість стратегій мислення. Це звужує їхні можливості до ефективної діяльності, а часом псує сприйняття світу.

Приклад 1. Наявні дослідження показують, що менеджери вищого і середнього рівня управління повинні мати розвиту візуальну і кінестетичну референцію. Перша визначає здатність стратегічного мислення, а друга дозволяє мати гарні відносини з підлеглими, легко встановлювати контакти, розвивати дух співробітництва.

Приклад 2.  Людина може не мати референтної системи і вона  не знає, що хоче, вона постійно не задоволена своїм життям. У цьому випадку цей етап стратегії мислення "створиться" з  використанням HЛП.

Стратегії мислення можуть бути вдалими і невдалими. Вдала стратегія - це послідовність процесів, яка призводить до бажаного результату. Невдалі стратегії можуть працювати  ефективно, але не є корисними. Прикладом вдалої стратегії можна назвати наступну. "Hезалежно від мови і країни, люди, що добре володіють правописом, користуються однією і тією ж стратегією. Вони викликають ейдетичний образ слова, що зберігається в пам'яті, а потім перевіряють правильність візуалізації за допомогою кінестетичних відчуттів поблизу від середньої лінії тіла" [8,38 ]. (У районі сонячного сплетення). Якщо Вас цьому навчили в дитинстві, то ця послідовність, як підпрограма знаходитися в підсвідомості, і Ви навіть не знаєте про її існування. Ті, хто має труднощі з правописом, швидше за все не володіють цією стратегією. Д.Гріндері, P. Бендлер  затверджують, що найчастіше так звані нездатні діти - звичайні діти, чиї проблеми створені системою навчання.

Прикладом невдалої стратегії можна назвати також стратегію правопису, що часто рекомендують у школі. Представити слово зором, а потім проговорити його. Після такого "організованого" процесу мислення про зміст диктантів говорити не приходиться. Однією з задач самоменеджменту, рішення якої забезпечує ефективний саморозвиток, є тренування  в постійному збільшенні кількості стратегій, що використовуються. Чим більше стратегій мислення Ви розвинете, тим ефективніше буде Ваше спілкування з навколишнім світом.

У першу чергу треба навчитися приєднуватися до ведучої модальності партнера, що різко підвищить ефективність освоєння Вами технології комунікації. Однак, приєднатися до ведучої стратегії мислення  дозволить  вирішувати складні задачі за рахунок ефективної комунікації.

Наприклад, [13] наступний ефективний приклад приєднання. Один з керівників говорить: "Колеги! Мені представляється, що ми не до кінця розуміємо, до яких важких наслідків може привести дане рішення". Тут представлена стратегія мислення В-А-К (візуальний пошук, аудільна репрезентація і кінестетична референтна оцінка).

Приєднання до даного керівника забезпечує "відзеркалювання" стратегії В-А-К. У наступній пропозиції: " Hаше підприємство буде  мати  гарну  перспективу тільки в тому випадку, якщо кожний з нас прислухається друг до друга, буде сприяти розвитку духу співробітництва".

Одним зі способів оволодіння ефективними  стратегіями  в  якій-небудь області  може бути визначення стратегії мислення в тих людей, у яких рішення визначеного блоку задач виходить краще, ніж в інших. Після визначення стратегії й аналізу причин її ефективності, даної стратегії можна навчити бажаючих.

Технологія організованої комунікації розглядається в 11 розділі.

Техніка досягнення взаєморозуміння в комунікації

Гіпнотерапевти здавна використовують техніку взаємин, гармонії, згоди, раппорта з хворим. Вивчаючи роботу з клієнтами М.Еріксона, автори HЛП виділили три важливих етапи в його лікувальних діях приєднання,  закріплення,  ведення.  З'ясувалося,  що вони можуть  бути  використані в психології ефективних комунікацій.

Використовуючи заздалегідь зібрану інформацію про партнера, комунікацію, можна визначити стратегію ділового спілкування і домогтися ділових переваг при вирішенні спірних питань. У даному випадку мова йде про психотехнологічну складову технології реалізації ділової стратегії. Вона включає етап приєднання, закріплення і ведення. Hа першому етапі виробляється " відзеркалювання ", або "синхронізація" важливих дій з діями партнера по комунікації. Це відображення відбувається вербально, використовуючи специфічні слова, процесуальні слова. Відображення проводиться і невербально, за рахунок " відзеркалювання " пози,  подиху, темпу мови  і т.д.  Відображення  являє  собою  процес  "повернення"  партнеру складових його власної поведінки. У цьому випадку розуміння, згода зі співрозмовником підкріплюється як би поведінковим еквівалентом. Партнер по комунікації  почуває  гармонію  взаємин, тому що до процесу підключена підсвідомість. Однак при цьому потрібно вміти тонко і природно, без передражнювання, робити візуальні, аудіальні і кінестетичні відображення. Варто придивитися до спілкування  людей.  Багато людей інтуїтивно відображають один одного. Навчання відображенню повинне відбуватися послідовним оволодінням елементами, що складають весь спектр вербальних і  не вербальних показників "відзеркалювання".  Фахівці виділяють два види невербальних відображень: пряме відображення ( Ви  повторюєте поведінку партнера ) і перехресне відображення. При перехресному, у визначеній модальності Ви відображаєте дію партнера іншим індикатором модальності. Наприклад, подих партнера відображається рухом руки. Відбувається заміна невербальних каналів.

Hа другому етапі виробляється закріплення у ведучій (пошуковій), репрезентативній  референтній системах партнера. Досягається це "вживанием" у модель світу партнера, Ви починаєте бачити проблеми партнера своїми очима (як актори входять в образ). У бесіді Ви підтримуєте відповідність мови і мовчання, виражаєте згоду з дійсно важливими аргументами.

На третьому етапі проводиться зміна поведінки партнера на аналоговому рівні. При цьому ставиться ціль - створити співрозмовнику іншу реальність у всіх модальностях. Досягається це послідовною зміною своєї пози, жестів, міміки, темпів мови і подиху і неусвідомленого повторення цих дій партнером по комунікації. Співрозмовник у результаті автоматичного " відзеркалювання "  синхронізує свої дії з Вашими,  як би “ведеться” за видимими, чутними змінами, що відчуваються. У результаті хворий в гиппотеpапевта, партнер у комунікації, сприймаючи інформацію в потрібній Вам модальності, виявляється в новій для себе реальності.

Відбувається зміна   його  моделі  світу,  психофізіологічних  реакцій.

  

10.2.6. Психофізіологічні технології самоуправління

Сформованого визначення психофізіологічної технології  (ПФТ)  сьогодні немає.  Мається обґрунтована думка, що психотехнологія - це психологічна складова дій (технологій),  використовуваних людиною в процесі діяльності для досягнення шуканого результату [13,35].

У даній роботі під ПФТ розуміється цілеспрямована, упорядкована сукупність дій людини з управління психофізіологічними процесами власного тіла.  (Вплив на психологічну сферу приводить  до  перебудови   фізіологічних  процесів в організмі).

За тисячоріччя людиною розроблене і випробувано на практиці безліч технік і технологій, що дозволяють виконувати різні функції самоуправління, вирішувати задачі, що ставить життя  по адаптації до мінливих умов, по зміненню цих умов.

У посібнику ми  розглянемо  невелику  кількість  ПФТ, що  мають прикладне значення до повсякденної життєдіяльності сучасної людини. В основному це приклади ПФТ, розроблені А.П.Ситніковым на базі підходів і рекомендацій американської школи HЛП, технік російського гіпнозу, технік самоуправління Сходу, що надруковані в десятках книг, виданих видавництвами "Софія",  "Ваклеp" у Києві.

 

Використання мнемотехнічних принципів Г. Лоpейна.

Техніка  призначена для розвитку здібностей у запам'ятовуванні інформації, ефективної роботи з текстом.

Ту послідовність слів (предметів),  необхідних для запам'ятовування, необхідно представити  у  виді  яскраво  ілюстрованого мультфільму, використовуючи по можливості комплекс вимог:

1. Представити всі предмети в активній дії в трьох модальностях (В-А-К).

2. Спотворювати пропорції предметів

3. Збільшити кількість предметів.

4. Змінювати місцями функції предметів.

        

Психотехнології, що базуються  на техніках використання трансових станів,  нейpолінгвістичного програмування.

Багато з цих технологій розроблені А.П.Ситніковим [35] на базі психотехнологій P.Бендлеpа,  Д.Гpіндеpа,  Дж.Делозьє  й  ін.. Як приклад, (для знайомства) ми  приводимо  кілька технологій, адаптувавши них їх умов самостійного вивчення.

 

10.3 Загальна характеристика засобів самоуправління, розроблених у Східній культурі

Природа людини мало довіряє своєму розуму. У силу цього легко прийняти розумне рішення у відношенні себе, але дуже важко його виконати. Повна згода між свідомістю і підсвідомістю зустрічається рідко. Підсвідомість поводиться начебто її немає, а свідомість керує одна. Підходи до управління своїм самовдосконаленням розроблялися в культурі давнього Сходу [6].

Особливості тут були: приділялася увага дослідженню внутрішнього світу людини і не визнавалася наявність думки без дії. На Сході вважалося, що лише дія додає закінченість думки.

Джерела східної мудрості походять від кочових племен, що називали себе аріями. Володіючи даром усної творчості вони у виді своєрідних пісень, гімнів, заклинань передавали з покоління в покоління - веди ("знання",  "непогрішне знання"). У наслідку, з появою писемності веди були записані й одержали назву "упанишады", тобто "таємне навчання  -  кінцева мудрість життя.

В Упанишадах намічені практичні шляхи вдосконалення людської природи. Численні індійські школи віддавали переваги тим або іншим положенням Упанишад і розвивали різні прийоми і методи за допомогою яких "дух одержував повну владу над матеріальною оболонкою тіла".

Найбільш повного розвитку ці методи одержали в йогачарів ("практика йогів"), що додавали йозі виняткове значення в оволодінні технікою медитації і трансу. Останні використовувалися як засоби відходу від  зовнішнього світу людини до її внутрішнього світу для досягнення "вищих істин".

Йогою й  іншими східними навчаннями були накопичені і використовувалися в повсякденній практиці методи, спрямовані на розвиток у людині здатності до самопрограмування психічних і фізичних функцій. Це самопрограмування організму здійснюється в змінених станах свідомості, при досягненні повної врівноваженості психіки.

Рівновага психіки - неодмінна умова самопрограмування людини і важлива складова  її кінцевого результату.

Йога виступила в трьох формах - йога праці (карма-йога), йога любові (бхакти-йога) і йога знання (джнана-йога).

Неодмінною умовою досягнення стійкої рівноваги психіки, відповідно до навчання йоги, є повна воля, відсутність твердої залежності людини від фізичних і психологічних факторів навколишнього середовища. Для досягнення цього розробляється спеціальна система фізичних тренувань (хатха-йога). Практика оволодіння хатха-йогою покликана зробити людське тіло підвладним волі і розуму, підвищити витривалість людини до екстремальних умов зовнішнього середовища. Умовою внутрішньої волі людини, вважає йога, є і воля від "предметно-речових" прихильностей і прихильність результату до плодів своєї праці. Ще один шлях (бхакти-йога) веде до встановлення внутрішньої рівноваги людини - шлях любові, до всього живого в цьому світі як до вищого вираження сутності буття. Третій шлях (джнана-йога) досягнення внутрішньої волі - шлях розуму, розуму. Це твердження, що жодна з йог не повинна відмовлятися від знання індивіду з метою підвищення життєвої стійкості.

Підпорядкування процесів, що протікають в організмі свідомості і волі, як вищому продукті психіки, розглядається  як шлях "звільнення" душі. Для управління загальним психофізіологічним станом людини і її мозком була розроблена спеціальна психологічна система, що одержала назву раджа-йога (царствена йога). Індійський мислитель Вивекананда (1863-1902) називав її "психологічною йогою" і вона здійснювала управління психічним життям. Практично ця задача вирішується за допомогою вироблення уміння зосереджувати думки. Раджа-йога вважає, що в звичайному стані ми даремно марнуємо нашу енергію. Сила духу - розсіяні промені світла. Щоб вони засяяли вогнем, їх потрібно зібрати в пучок - зосередити.

Вправам у концентрації думки передують – асани (специфічні положення тіла) і пранаяма (оволодіння подихом).

За цим випливають три етапи психологічного тренування концентрації уваги і думки.

Перший з них - пратъяхара - складається у відволіканні органів почуттів від зовнішніх впливів і повному зосередженні уваги на внутрішніх відчуттях.

Другий - дхарана - характеризується тим, що увага протягом визначеного часу (який поступово збільшується) зосереджується лише на одному або декількох об'єктах свідомості.

Третій - вищий етап концентрації - дхиана - виключає всякі предметні (образні) форми споглядання. Зосередження направляється в даному випадку на ідею, зміст, не зв'язаний з якою-небудь конкретною формою. Такий стан, як правило, супроводжується екстазом і називається "самадхи".

Самадхи є основною і єдиною ціллю індо-буддійської медитації (не неможливості описати його словесно).

Самадхи - остання ланка в шляху до звільнення і ведуча до нірвани ( вищий стан, кінцева ціль людських устремлінь). Цей вид свідомості присутній в нас, але залишається закритою логіко-структурованою формою рефлективного мислення.

Іншим напрямком, управління психікою людини, з'явився дзен-буддизм -  модифікація буддизму.

Для збагнення реальності, пізнання істини (за дзен) немає необхідності вивчати навколишній світ, а досить зануритися в себе, побачити власне вище Я. На відміну від класичного буддизму, що орієнтує на тихе споглядання, дзен наголошує на акті раптового просвітління - саторі. Це стан потрясіння досягається спеціальною технікою тренувань, спрямованою на вибивання людини зі звичних представлень і зв'язків, придушити логічне мислення, розбудити дрімаючу інтуїцію.

Самодисципліна мислення і система фізичних обмежень сприяють розвиткові саторі, відкриває людині вищий зміст буття, веде до радикального відновлення особистості, до перебудови її світовідчування, моральної самосвідомості, способу життя, стилю поведінки стосовно навколишніх.

Відпрацьована до дріб'язків протягом тисячоріч система йоги і дзен-буддизм, мають у своєму розпорядженні  могутні методи "модифікації" людської психіки. Дослідники думають, що йога має переваги перед звичайною гімнастикою, фізіотерапією й іншими засобами зовнішнього впливу на організм, відкритими європейською наукою.

Дзен -  це спосіб життя, що забезпечує людині гармонію із самою собою і навколишнім світом. Він рятує людину від страху, тяжких переживань і веде до абсолютної волі, повної духовної самореалізації. Психолог Е.Фромм вважає, що дзен здатний активізувати внутрішню енергію людини, охороняти від психічних захворювань і душевних надламів.

 

Дані системи, удосконалюючись протягом багатьох століть, розробили витончену систему психотренінгу і психічної саморегуляції і досягли в цьому разючих результатів. Не використовувати ці досягнення з метою збагачення загальної культури психічної діяльності сучасної людини було б нерозумно.

Однак не можна примусити до самовдосконалення ні домовленостями, ні погрозами, ні гіпнозом, якщо немає до того власних внутрішніх спонукань. Управляти собою важко тоді, коли це особливо необхідно.

Щоб зрозуміти, чому людина в даному випадку хазяїн собі, а в іншому - ні, іноді необхідно розібрати все її життя з раннього дитинства, врахувати і спадковість, і виховання.

Для рішення нижче описаних задач необхідно

(проговорюйте про себе або вголос слідом за викладачем):

1) Вправа для досягнення стану спокою і відновлення сил [17]:

"Кисть гріється,

пальці приємно теплішають,

долоня розігрівається все сильніше,

кисть наповняється м'яким теплом,

пальці стають зовсім теплими,

уздовж пальців струменіє тепло,

наповняє кінчики,

заливає нігті.

У руці підсилюється блаженна теплота,

долоня усе тепліше, усе гаряче,

тепло пульсує,

приємно лоскоче...

Жар охоплює зап'ястя,

розігріває лікоть,

уся рука тепла, гаряча

від плеча до пальців...

Тепло заливає обох рук,

обидві руки заповнені пульсуючим теплом,

- до пліч, ключиць і лопаток...

Ноги, усе тіло, груди, живіт,

спина, поперек, хрестець, таз...

Моє сонячне сплетення випромінює тепло.

Я весь випромінюю тепло.

Я перетворююся в сонце.

Я сонце."

2) Вправа на підняття тонусу, працездатності:

"Наливаюся пружною силою,

відчуваю небувалий приплив бадьорості,

згусток енергії,

концентрат волі,

весь заряджений,

реакція блискавична,

увага -

вибух.

Я блискавка - удар!"

3) Вправа на судинну тонізацію:

"Включається прохолодний душ,

я почуваю його всім тілом,

весь освіжаюся,

плечі, спина в приємному ознобі,

мурашки біжать по тілу,

легке тремтіння,

все сильніше хочеться рухатися,

озноб все сильніше.

Я весь напружуюся, як пружина,

весь стиснутий, все готове до кидка,

увага - встати!"

П. Друга група вправ використовує тексти зцілювальних психологічних настроювань, розроблених на базі народних обмов [36]. Нешкідливість цього методу доведена численними експериментами і клінічними іспитами.

Дані настроювання можуть бути записані на магнітофонну стрічку або прочитуватися вголос.

 

Контрольні питання:

1. Що розуміється під технологічним самоменеджментом?

2. Перелічіть і дайте загальну характеристику функціям самоменеджменту і можливим засобам їхньої реалізації?

3. Охарактеризуйте процес прийняття рішення в повсякденному житті?

4. Охарактеризуйте методики саморегуляції людини, як Ви могли б їх використовувати?

5. У чому суть техніки виправлення моделі світу, цілепокладання, саморегуляції, самовиховання, взаєморозуміння? Як ними користуватися?

6. Проробіть на собі всі запропоновані ПФТ. При нерозумінні вивчіть додаткову літературу?

7.Як і коли Ви будете застосовувати психотехнології, що   базуються    на   техніках використання трансових станів,  нейpо-лінгвістичного програмування?

8.Загальна характеристика засобів самоуправління, розроблених  у Західній і Східній культурі?

 

Література:

1. Алиев Х. Ключ к себе. Этюды о саморегуляции. — М.: Молодая гвардия, 1990.

2. Бахтиярова С.А.Азбука самоплнимания. Реверсивный психоанализ.- К.: ООО «Росава», 2002.

3. Бендлер Р. Используйте свой мозг для изменения: НЛП.Спб: Ювента, 1994 г.

4. Биоуправление: теория и практика. — Новосибирск: Наука, 1988.

5. Битянова Н.Р. Психология личного роста: практическое пособие по проведению тренига. - М.: 1995 г.

6. Борзенков В.Л Рефлексивно- психологические основы саморазвития и коммуникативной компетентности.- М.: Рос. Акад.агро. бизн, 1999

7. Гарбузов В.И. Человек - Жизнь - Здоровье. - С.-Петербург.: Комплект, 1995 г.

8. Гриндер Д.БендлерР. Структура магии.- М.:КААС,1995

9. Гроф С. Путешествие в поисках себя. - М.: 1994 г.

10. Гончаров Г.А. Суггестия: теория и практика М. КСП, 1995 г.

11. Кандыба Д.В.  Тайны человеческой психики. Т.1,2. С.П.б: «Каро», 1996.т.1,.2

12. Кандыба Д.В. Техника гипноза «СК».- С.П.б. Манм Юнеско, 1989.

13. Кузьмин И.А.  Психотехнологии и эффективный менеджмент.- М.: ТШБ,1992

14. Качанов Л.А. Медитация - путь к себе. - М.: Кокон, 1990 г.

15. Кроссворды для руководителей: практические советы руководителю. М.: Дело, 1992

16. Ладанов И.Д. Практический менеджмент: в 3-х томах. - М.: Ника, 1992 г.

17. Леви В.Л.Искусство быть собой. -M.:1973.

18. Леви В.Л.Азбука здравомыслия.- М.: Цільфора, 2004.

19. Линде Н.Д. Новые методы саморегуляции. Журнал практического психолога 2005 №1

20. Линде Н.Д. Основы современной психотерапии. — М., 2002.

21. Линде Н.Д. Эмоционально-образная терапия. Теория и практика. — М., 2004.

22. Линдеман X. Аутогенная тренировка. — Минск, 2002.

23. Лободин В.Т. Здоровье и духовность кн. 1,2,3,4,5. - С.Петербург: 1996 г.

24. Ливайн С. Лидер в тебе. - М.: Прогресс, 1995 г.

25. Лоренц К. Агрессия. - М.: Прогресс, 1994 г.

26. Мак-Кей М., Роджерс П., Мак-Кей Ю. Укрощение гнева. — СПб., 1977.

27. Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования. — СПб., 2000.

28. Никитин В.Н. Психология телесного сознания. — М., 1988.

29. Павлов И.П.  Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нервной деятельности (поведения) животных.- М.: Наука, 1973

30. Панасюк А.Ю. Управленческое общение. - М.: Экономика, 1995 г.

31. Рабочая книга практического психолога. - М.: КР.площадь, 1996 г.

32. Райх В. Анализ личности. — М. — СПб., 1999.

33. Романов А.А. Грамматика деловых бесед. - Тверь, 1995 г.

34. Свами Вшинудевананда. Полная иллюстрированная книга йоги. — М., 1991.

35. Ситников А.П.  Акмеологический тренинг.- М.: ТШБ. 1996.

36.  Сытин Г.Н. Животворящая сила. Помоги себе сам. -М.: Энергоиздат, 1990.

37. Таранов П.С. Приемы влиятния на людей. - Симферополь: 1995 г

38. Технология политической власности. - К.: В.Ш., 1994 г.

39. Трансформация личности.- Одесса.: «Хаджибей», 1995.

40. Цукерман Г.А. Психология саморазвития. - М.: 1995 г.

41. Энциклопедический справочник медицины и здоровья.-М.: Русское энциклоп. Товарищество,2005

 

 

 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика