andrey

Путь к Файлу: /институт / САМОМЕНЕДЖМЕНТ(Украин_Язык) / 11.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   3
Пользователь:   andrey
Добавлен:   08.03.2015
Размер:   760.5 КБ
СКАЧАТЬ

Розділ 11. Боротьба і кар'єра в самоменеджменті

 

Людина не для того створена, щоб терпіти поразки...

Людину можна знищити, але її не можна перемогти.

Е.М. Хемінгуэй

Найголовніша формула успіху – знання, як звертатися з людьми.

Т.Рузвельт.

 

11.1                 Теоретичні основи боротьби

11.1.1              Поняття боротьби

У характеристиці реального життя суспільства часто використовуються такі поняття як політична, управлінська і т.п. боротьба або можна зустріти роботи про економічні, маркетингові, інформаційні, психологічні війни.

Ми не ставимо цілі в даному посібнику  розробки теорії боротьби. Однак без знайомства сучасної людини, саме з теорією боротьба, оволодіння нею основними навичками боротьби і наступного розвитку її здібностей до боротьби, безглуздо ставити задачу про її управлінську конкурентноздатність на ринку праці і наукове обґрунтування діяльності  організації в якій вона трудиться і забезпечує досягнення нею конкурентної переваги  вироблених товарів і послуг. 

Настільки використовуване в житті таке поняття як «боротьба» при спробі одержати від  людей визначення цьому термінові, створює в більшості утруднення. А тим часом у житті кожної людини боротьба визначає дуже багато чого.

З метою визначення ролі і місця боротьби в діяльності людини складемо таблицю 11.1 визначень значення цьому поняттю різними фахівцями.

Визначення поняттю «боротьба».                       Таблиця 11.1

Зміст визначення. Джерело

Ключові слова

 

1

Боротьба: - рукопашна сутичка, у якій кожний намагається подужати іншого;

-активне зіткнення протилежних суспільних груп, протилежних напрямків, інтересів і т.д., у якому кожна сторона прагне одержати панування, перевагу. Діяльність, спрямована на подолання, знищення чого-небудь. Діяльність, спрямована на досягнення якої-небудь цілі.

-зіткнення суперечливих почуттів, прагнень, внутрішні зусилля дати перевагу якому-небудь з них.

(Словарь русского языка. М.: «Русский язык» т-1, 1985.с109)7

Активне зіткнення людей при реалізації власних цілей

2

Боротьба, вид спорту, єдиноборство за визначеними правилами

(Энциклопедический словать. М.: «Совет.энциклопедия»,1963т1.139)

Єдиноборство за  правилами

3

Боротьба:- батько всіх речей (Геракліт);

-метафізичний принцип становлення;

-сутність діалектичного руху: синтез може бути досягнуть тільки через внутрішню боротьбу  (Г.Гегель);

-завдяки боротьбі життя одержує великий зміст: замість чистого існування життя переходить до полеміки зі світом, до стану праці і творення (Фіркандит);

-боротьба за існування (Ч.Дарвін);

-боротьба можлива лише між принципово рівними

(Филосовский энчиклопедический словарь..-М.: ИНФРА-М, 2002с.50)

Принцип діалектичного розвитку

4

Боротись (звичайно «за щось») -відстоювати, домагатися чого-небудь або пручатися чомусь або, намагатися справиться з чим-небудь, здолати або перебороти що-небудь.

(Словарь синонимов русского языка. Ленинград.: «Наука», т1. 1970 с.86).

відстоювати, домагатися, здолати

5

Боротьба є умова життя: життя вмирає, коли закінчується боротьба  (В.Бєлінський)

Жити –це бороти; бороти це жити.  (П.Бомарше)

На світі - вічна боротьба; хто ухитриться жити за рахунок іншого, той переможець (Ф. Вольтер).

З тими, кому є що втрачати, боротися завжди не вигідно.(Ф. Гвиччардині).

Умирає тільки кволе і слабке. Здоровий і сильний завжди виходить переможцем у боротьбі за існування (Ч.Дарвін).

Хто бере участь у боротьбі, хоча б у боротьбі з працею й убогістю, той завжди буде сильніше і мудріше людини, що дивився на боротьбу здалеку.  (Т.Карлейль)

Нам подобається тільки боротьба, але аж ніяк не перемога. (Б.Паскаль).

Без боротьби і доблесть устає зів’ялою (Сенека).

Коли боротьба починається усередині самої людини, значить вона чогось варта. (Р.Браунінг).

Боротьба людей повинна відрізняться від звіриного смітника. А відмінність ця полягає в давно вже проголошеній вимозі: «Мужність у бої, великодушність до переможеного супротивника». (В.Короленко).

Люди розумні й енергійні борються до кінця, а люди порожні і ні на що не здатні підкоряються без найменшої боротьби всім дрібним випадкам свого безглуздого існування (Д.Пісарєв).

Щирий борець -той, хто бореться зі своїми порочними помислами…Пам’ятай завжди два часи: один час сьогодення, у якому, уступивши порочним помислам, ти будеш насолоджуватися похіттю,  і інший, у якому, наситившись нею, ти будеш каятися і картатися (Епікур)

(Борохов Э.А Энциклопедия афоризмов (Мысль в слове).-М, «АСТ»,1999).

Умова життя в реальних умовах. Людина одержує задоволення від процесу боротьби.

бореться зі своїми порочними помислами

 

6

Конкуренція: - це поведінкова категорія, коли індивідуальні продавці і покупці суперничають на ринку за більш вигідні продажі і покупки відповідно

– це ситуація суперництва багатьох незалежних економічних суб'єктів. (Ф.Найт).

- це суперництво старого з новим (Й.Шумпер), яке приносить переваги у вартості витрат виробництва і якості товарів і послуг, але з іншого боку, зменшує прибутковість фірм і навіть ставить під погрозу їхню життєздатність

(Экономическая стратегия фирмы (под.ред. А.П.Градова).-СПб.:Спец.Лит,2000 с.54)

Суперництво, змагання

7

Війна є боротьба. Це єдиноборство.. Це боротьба через вигоду. Одержання вигоди і є перемога. Це така ж боротьба, як і всяка інша, що ведеться не військовими засобами (політична, дипломатична й ін.) .

(Конрад Н.И. Синология. -М.: «Лабомир»,1995)

 Війна це боротьба військовими засобами. У боротьбі зміст війни

 

Значення поняття «боротьба», настільки часто використовуване усіма,  як це не дивно, відсутнє у військовому, радянському й іншому енциклопедичному словниках. У кращому випадку, під боротьбою розуміється єдиноборство за визначеними правилами в спорті.

З таблиці 11.1 можна зробити висновки, що при всьому історично ранньому використанні значення чіткого поняття «боротьби» не склалося. Однак якщо спробувати виділити загальні ознаки, які характеризують поняття боротьби (таблиця 11.1), можна прийти  до висновку, що боротьба це тип людської діяльності у визначених умовах і обстановці для людини, персоналу організації, громадян суспільства і .т.д. Усі визначення цьому поняттю, найчастіше є спостереженнями її прояву в тій або іншій сфері життя людини. Для людини боротьба – тип діяльності в сфері виконання їм посадових обов'язків, як правило, відбувається в спілкуванні, комунікації.  У наявній літературі й управлінській практиці використовуються різні тлумачення даним поняттям (таблиця 11.2).

 

 

Визначення понять «Спілкування» і «комунікація».   Таблиця 11.2

Зміст поняття, джерело

Ключові слова

1

Спілкування - взаємодія двох або більше людей, що складає в обміні між ними інформацією пізнавального або афективно-оцінного характеру.  Включено в практичну взаємодію людей (спільна праця, навчання, колективна гра і т.п). Процес спілкування може відокремлюватися від інших форм діяльності і здобувати відносну самостійність.

(под. ред. В.П.Зинченко, Б.Г. Мещерекова.-М.:Педагогика-Пресс, 1997с.232)

Взаємодія й інформаційний обмін

2

Спілкування – соціопсихологічний  механізм, на який спирається функціонально – рольова діяльність фахівця (менеджера, юриста, і ін.). Це форма діяльності, здійснювана між людьми як рівноправними партнерами і, що приводить до виникнення психологічного контакту, що виявляється в обміні інформацією, взаємовпливі, взаємне переживанні і взаєморозумінні. Спілкування – це триєдиний процес, що включає в себе комунікацію, інтеракцию (організація взаємодії між людьми), і перцепцію (процес сприйняття, що сприяє взаєморозумінню учасників спілкування).

Комунікація – специфічний обмін інформацією, процес передачі емоційного й інтелектуального змісту. (Панфилова А.П. Деловая коммуникация в профессиональной деятельности.- СПб «Знание», 2001с.9-11)

Механізм, форма діяльності.

 

 

 

 

 

Обмін інформацією.

3

Спілкування – процес взаємодії і взаємини суб'єктів (особистостей, соціальних груп), у якому відбувається взаємообмін діяльністю, інформацією, емоціями, навичками, уміннями, а також вольовий контакт.

Комунікація – процес повідомлення інформації за допомогою технічних засобів…, виражає акт спілкування, зв'язок між двома  або більш індивідами, повідомлення інформації одною особою іншій.(Курбатов В.И. «Стратегия делового успеха».-Ростов-на-Дону, «Феникс», 1995с.14,15).

Взаємообмін інформацією.

Акт спілкування.

4

Спілкування - діяльність. Комунікація – специфічна форма взаємодії людей у процесі їхньої пізнавально-трудової діяльності. Специфічність взаємодії людей у процесі їхньої життєдіяльності складається у використанні мови. Вербальна комунікація – це спілкування за допомогою слів, невербальна – це передача інформації за допомогою різних несловесних символів і знаків (наприклад, малюнків і т.п.).

(Гойхман О.Я., Надеина Т.М.Основы речевой коммуникации.-М.: ИНФРА-М, 1997с.4-7).

Спілкування -діяльність.

Комунікація форма

5

Спілкування – підтримка відносин з ким-небудь…діловий або дружній зв'язок. Комунікація – спілкування, повідомлення. (Словарь русского языка..-М.: Русский язык. Т2, 1986 с64,.576)

 

 

Аналіз  понять спілкування і комунікація (таблиця 11.2) дозволяє з'ясувати, що основна діяльність людини  проходить у спілкуванні і комунікації.

Отже, боротьба як тип діяльності додає спілкуванню і комунікації специфічні характеристики.

З метою  наукового обґрунтування ролі та місця поняття „боротьби” представимо його взаємозалежність в загальній системі близьких йому понять (мал.11.1). Виходячи з рис.11.1 можна затверджувати, що боротьба, як діяльність людини базується на принципах боротьби, переслідує визначені цілі. Цілі боротьби, реалізуються через стратегію і тактику боротьби у  визначених формах і відповідних методах, технологіях, техніках і прийомах.     Виходячи із системної залежності понять техніка, технологія, як засоби боротьби, вони  визначається ціллю, стратегією і тактикою боротьби. Науково обґрунтований вибір цілі боротьби зв'язаний не тільки ціллю діяльності організації і її персоналу (людини), але й об’єктивними законами боротьби, які виражаються в принципах. Принципи через вимоги цих законів, визначають правила  вибору як цілей, так стратегії і тактики  боротьби.

     Засоби боротьби (методи, технології, техніки, прийоми) визначаються ціллю і стратегією боротьби, які вказують напрямок, кінцевий  стан  (результат), а також як  вести  боротьбу, управлінську боротьбу для менеджера.  У  повсякденній  діяльності  боротьба вирішує задачі тактики. Тактика боротьби визначається стратегією і разом вони представляють теорію і практику підготовки і проведення повсякденної боротьби з досягнення  тактичних  і  стратегічних цілей.

11
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис.11.1. Взаємозв'язок основних понять теорії  боротьби.

Ціль і стратегія визначають полі структуру діяльності, як системи і форми боротьби. При цьому першому менеджерові, який управляє цією складною діяльністю, необхідно погоджувати кооперативну діяльність усіх кооперантів відповідно до загальної цілі і стратегії кооперативної системи.

Отже засоби боротьби як і стратегія і методи боротьби  визначається ціллю. В  залежності  від  людини,  від  її цілей техніка боротьби буде аморальною і моральною,  ефективною і неефективною, результативною і не результативною і т.д. Ціль, визначена людиною, дійсно визначає засоби.

Якщо для досягнення цілі, розробляються стратегії, в основі яких лежать принципи військового мистецтва,  то техніка боротьби буде жорстокою,  підступною,  безкомпpомісною. У випадку, коли ціль визначає результат, не прибігаючи при цьому до війни один з одним, то розробляються практичні методи досягнення угод "на  дружній основі, без переможеності сторін"[1]. Однак при всій розмаїтості цілей, що додають  спеціальне "забарвлення" застосовуваним методам і техніці боротьби усі вони визначаються законами  і принципами боротьби і можливостями менеджера (рівнем його професійної підготовки) по їхній реалізації.

Особливості стратегії і тактики в діяльності людини були представлені раніше (розділ 9), але в даному розділі пропонуємо розглянути специфічність принципів, методів і форм її діяльності, коли вона стає боротьбою.

    

11.1.2 Принципи боротьби

Принципи, це вимоги законів боротьби та правила їх обліку в реальній обстановці, містять рекомендації найбільш доцільної техніки боротьби,  вони говорять про те, що і як потрібно зробити для досягнення перемоги над протидіючими людьми. Але ці рекомендації носять усереднений характер, вони даються безвідносно до конкретної обстановки. Тому в теорії, вивчаються принципи поза обстановкою, усі вони визнаються однаково важливими, але на практиці пануюча роль кожного з них  зв'язана з обстановкою.

     Успішне застосування  принципів  ведення  боротьби  знаходиться  в  прямій залежності  від  творчої діяльності людини,  від її самоуправління, від уміння аналізувати  обстановку, яка складається, і робити з неї правильні висновки.

За аналогією до розроблених принципів ведення бойових дій в військовій сфері, до основних принципів ведення боротьби можна віднести: постійна готовність до боротьби, активність, рішучість та безперервність ведення боротьби, узгодженість у спільних діях із союзниками, колегами по роботі і підтримка безперервної взаємодії між ними, раптовість дій, рішуче зосередження основних зусиль на головному  напрямку й у потрібний час, тверде і  безперервне  управління силами, непохитність  у  досягненні наміченої цілі, виконанні прийнятих рішень і поставлених задач.

· Постійна готовність - цей принцип мистецтва боротьби вказує на пряму залежність успішного виконання задач, досягнення поставленої цілі. Тільки  за умови Вашої готовності до боротьби можна розраховувати на  своєчасне  розгортання  своїх  сил  і вступ у боротьбу, відбиття нападу протидіючих сил і нанесення необхідного впливу на " агресора ".

Висока готовність визначається насамперед якістю виучки, ступенем оволодіння засобами боротьби, рівнем морально-психологічного загартування, дисципліни й організованості Ваших сил, якістю самоуправління. Постійна готовність досягається: правильним розумінням оточуючими Вас соратниками і колегами своїх задач; чіткою організацією і пильністю служби безпеки й аналітичних підрозділів; готовністю до використання засобів боротьби; навченістю Вас, персоналу управління і всієї організації; твердим і безперервним  управлінням і самоуправлінням у процесі боротьби, постійним вивченням зовнішнього і внутрішнього середовища («веденням розвідки») і здійсненням усіх видів  забезпечення, наявністю необхідних   запасів матеріально-технічних засобів, своєчасним їхнім поповненням. Усі складові готовності повинні розглядатися в комплексі.

· Активність, рішучість і безперервність ведення боротьби.

Для досягнення перемоги в боротьбі необхідно діяти зухвало, сміливо, ініціативно,  із  граничною наполегливістю і завзятістю, у будь-який час доби, швидко відновлювати свої сили, випереджати в діях, зривати плани протидіючих сил, опановувати ініціативою і міцно утримувати неї.  Досвід боротьби в різних  сферах  людської життєдіяльності показує, що за інших рівних умов, успіху в боротьбі домагається той, хто діє більш активно і рішуче, наполегливо бореться за ініціативу, нав'язує свою волю. Можна мати добре підготовлених підлеглих, талановито спланувати свої дії, але не домогтися успіху, якщо не будуть проявлені належна наполегливість і енергія, воля в досягненні поставленої цілі.

Активність і рішучість виражається в цілях боротьби і способах їх досягнення, постійним впливом на протидіючих у будь-якій обстановці, своєчасним використанням вигідних умов обстановки і своїх можливостей. Активність тісно пов'язана з ініціативою, що виражається в сміливому і розумному дерзанні в прагненні знайти найкращі способи досягнення цілей. Принципи  активності і рішучості дій визначають наступальну форму техніки боротьби.  Безперервність ведення боротьби випливає з характеру життєдіяльності людини в сучасних умовах, вимог стратегії і  тактики. Безперервні  дії  забезпечують  досягнення  цілей   у  короткий термін  з найменшою витратою сил і засобів позбавляють протиборчі сили можливості вжити адекватних заходів протидії.

· Погодженість спільних дій і підтримка безперервної  взаємодії.

     Успіх сучасної боротьби може бути досягнутим тільки спільними зусиллями  всіх  сил, що  беруть участь у досягненні Вашої цілі, які як правило входять у кооперацію. Він забезпечується тісною і безперервною взаємодією, найбільш повним використанням  можливостей кожної людини й організаційної системи. Сутність взаємодії полягає в погоджених діях різних сил з задач, напрямків, часові і способів досягнення цілей. Взаємодія організується і здійснюється в інтересах тих сил, що діють на важливих напрямках і виконують основні задачі.  Взаємодія - це найважливіша умова успіху там, де застосовуються різні сили для досягнення однієї загальної цілі. Безперервність взаємодії забезпечує рішучий вплив  на протидіючі сили,  нарощування зусиль у необхідному місці й у потрібний час. Велике значення при цьому здобуває Ваша ініціатива  і людей спільно  діючих  у ваших інтересах.  При порушенні взаємодії вони повинні самі прагнути до встановлення зв'язку з колегами по спільній діяльності. Узгодження дій усіх сил і засобів боротьби вимагає знання  їхніх можливостей  і  способів  їхнього  застосування в різних умовах  обстановки. При цьому кожен член спільної діяльності (організації) повинний знати і правильно розуміти ціль боротьби, свою частки і загальну задачу, способи рішення цих задач,  а також з ким і як повинно відбуватися взаємодія.

· Раптовість дії.

  Досвід  історії  показує, що той, хто використовував раптовість, завжди одержував перевагу в боротьбі. Сторона, яка піддалася несподіваному нападу і не зуміла швидко адаптуватися до обстановки, що створилася, завжди  зазнає  поразки.

  Раптовість дозволяє застати зненацька, деморалізувати протидіючі сили, знизити їхню здатність до опору. Ефект раптовості обмежується часом відновлення протидіючих сил і отже треба  максимально  це  використовувати. Раптовість досягається активним активним і безперервним вивченням зовнішнього і внутрішнього середовища організації («веденням розвідки»), передбаченням намірів і можливих дій суперників.

· Рішуче зосередження основних зусиль на головному  напрямку й у потрібний час.

Цей принцип відкритий давно і використовувався ще в стародавності у військовій сфері. Згодом способи і засоби його застосування в залежності від історичних умов змінювалися. Реалізація цього принципу досягається: умілим розподілом сил і засобів по задачам, напрямкам  і  об’єктам  дій,  використанням  на  головному напрямку більшої частини сил і засобів.

· Своєчасний маневр силами і засобами.

В умовах сучасної боротьби маневр силами і засобами став звичайною практикою рішення задач у всіх сферах діяльності людини. Сутність маневру полягає у швидкому  й  організованому переміщенні сил і засобів на найважливіші напрямки.  Уміле використання цього принципу дозволяє захоплювати  й  утримувати  ініціативу, зривати  задуми  протидіючих  сил,  досягати цілі в більш короткий термін.

· Усебічне забезпечення.

Сутність цього принципу полягає в створенні умов для реалізації законів боротьби ( закони спрацьовують у визначених умовах ). За аналогією з забезпеченням діяльності Віськових сил, можна виділити: оперативне забезпечення, технічне, тилове.

а) Оперативне включає: розвідку, маскування, охорону і т.п. Розвідка на службі вашого підприємства уже давно стала реальністю. У 90-і роки інформованість для фірми має більше значення, ніж ціна і якість продукції, оскільки накопичення інформації дозволяє вистояти в конкурентній боротьбі. Маскування передбачає дії з дезінформації протидіючих Вам сил. Це досягається наданням у помилковому виді своїх  намірів, задумів, розв'язуваних задач. Прихованням демаскуючих ознак і відтворенням помилкових демаскуючих необхідно займатися планово і скоординовано.  Охорона передбачає весь  спектр  охоронних  дій  фізичної охорони осіб фірми до охорони секретів у ЕОМ.

б) Технічне забезпечення полягає в організації і здійсненні заходів щодо змісту ( збереження ) усієї техніки фірми від автомашин до засобів малої механізації на робочому місці.

в) Тилове  забезпечення  організується і здійснюється з ціллю підтримки персоналу фірми, підлеглих у здоровому стані і забезпечення їхньої діяльності усіма видами матеріальних засобів, створення умов для роботи.

· Тверде і безперервне управління.

Успіх у боротьбі завжди залежав від якості  управління.  Уміле  управління собою, підлеглими сприяють досягненню успіху з найменшими втратами. Твердість управління досягається постійним  знанням обстановки  і передбаченням найбільш істотних її змін; своєчасним прийняттям  рішень, ретельною підготовкою його виконання і проведенням у життя;  вмілою організацією і чітким функціонуванням систем управління.

Розглянуті принципи лежать в основі боротьби,  вони апробовані практикою тисячоліть на бойових полях в військовій, дипломатичній діяльності і с сфері бізнесу.

11.1.3 Методи боротьби.

Знайомство з методами боротьби можна здійснити представивши методи  праксеологічної боротьби. Під праксеологією розуміється:

- область соціологічних досліджень, що вивчає методику розгляду різних дій або сукупності дій з погляду встановлення їхньої ефективності[51];

- загальну теорію успішної діяльності, що вивчає умови, методи і принципи ефективності і якості людської діяльності і життєдіяльності[45].

На думку фахівців Київського інституту праксеології, праксеологія покликана навчити людиниу свідомому виборові засобів, прийомів і методів боротьби, здатних при найменшій витраті сил дати найбільші і найбільш міцні результати.

Концепцію боротьби запропонував, у свій час, Т.Катарбинський [31]. Вона розробляється і зараз представниками праксеології [45,49]. У логіці  викладу  ними системи поглядів у сфері боротьби можна виділити етапи: дезорганізації, зіткнення, потенціалізація агресій, врівноваження  сил.  Природно  кожен етап реалізує  свої цілі і використовує відповідні їм методи. Розглянемо них.

1. Дезорганізація, досягається використанням методів:

а) Обмеження волі дії і руху засобів.

Ціль методу в сковуванні дій супротивника і вживання заходів із забезпечення свободи дії власних сил і засобів. Створюються  видимі навмисні втрати, ослаблення  з ціллю розширення дій в одному або декількох напрямках.

б) Використання резерву супротивника.

Ціль методу в затягуванні супротивника ( у суперечці ) у дискусію з питань у яких він менш компетентний, де він буде себе компрометувати. Цим домагаються, щоб чужі дії використовувати у власних цілях. Супротивник у цій позиції змушений вибирати шлях з розвилками, збивається з його, а Ви виграєте час.

в) Декоординація.

Ціль методу в розчленовуванні сил, доводів, аргументів. У процесі суперечки знаходити союзників у групі супротивника, чим реалізовувати принцип "розділяй і пануй". Обговоренню піддавати не головну тезу, а аргументи або наслідки з ціллю викликати сумніви.

2. Зіткнення, досягається використанням методів:

а) Концентрація сил.

Ціль методу в створенні переваги у вирішальному місці у вирішальний час угруповання сил, щоб вдарити в слабке місце. У суперечці це досягається підбором кількості аргументів на одну тезу.

б) Метод факту, що здійснився.

Ціль методу - це завчасне створення стану, що потім у визначеній ситуації закономірно приводить до факту (лід краще заготовити взимку і не робити його влітку). У суперечці створюється ситуація, коли супротивник повинен наступати, а це менш економічно ніж оборона, він повинен відкрити себе...

в) Метод затягування і зволікань.

Ціль методу - розслабити супротивника, збити бойове розжарення, додати аргументам значення вирішальних. Це дасть можливість посилення аргументації (через  знання слабких сторін). Ставить крапку в  дискусії.

3. Потенціалізація, досягається використанням методів:

а) Метод демонстрації можливостей.

Ціль методу  -  переконати  супротивника у вашій сильній позиції, великих можливостях у боротьбі.  Досягається як би випадковою демонстрацією Вашої сили.

б) Метод погроз.

Ціль методу - створити видимість погрози нападу. (Поставити пугало на городі).

4. Врівноважнння сил, досягається використанням методів:

а) Метод введення в оману.

Ціль методу - врівноважити сили через нав'язування помилок сильному партнерові. Змусити вибрати дію неефективну або свідомо програну. Метод побудований на знаннях про наміри.  Омана будується на: скнарості, інформації, плутанині  (яка виключає логічні висновки ); продуманій, логічно зв'язаній, правдоподібній дії, але яка веде в тупік або лабіринт вибору.

б) Порядок захоплення зненацька.

Ціль методу - прогнозуючи результат, нав'язати рішення супротивникові,  поставити в несприятливі умови виконання дії.  Метод заснований на створенні замішання: зробити недоцільний крок, надавши при цьому велику і точну інформацію супротивникові. Кроки обізнаного супротивника легше передбачати, однак інформація при цьому повинна мати форму коридору з одним виходом.

в) Парадокс втечі.

Ціль методу - будь-яким способом завести в пастку, яму. При цьому ухилитися від боротьби, залишивши поле дій (суперечки, дискусій ). Повести супротивника в область некомпетентності або потрібну Вам.

Метод оснований на створенні видимості відступу, втечі. Однак втікач при цьому визначає: напрямок, темп переслідування. Утеча може бути фактичною і імітованою.  Можна  виділити  втечі і заманювання.

г) Метод " стрілка вагів".

Ціль методу - вирівняти  або остаточно надати неузгодженості силам супротивників з ціллю одержання вигоди, допомоги.

Метод оснований на зважуванні співвідношень сил конфронтуючих  угруповань супротивника і визначення своєї вигоди при приєднанні до одного або іншого.  При рівноважному співвідношенні,  загрожуючи однієї й іншій стороні, можна одержувати допомогу як від однієї, так і  від обох сторін відразу. Пропонована, Т. Катарбинським, техніка боротьби ( методи і прийоми )  негативної  кооперації ( люди навмисно затрудняють один одному  досягнення цілей ) складена  за  принципом:  як  можна перемогти,  маючи сил менше, ніж у супротивника. В основі розглянутої концепції боротьби між супротивниками, лежать цілі зведення рахунків та знищення один одного. Ми звертаємо Вашу увагу, що мова йшла про боротьбу з взаємно відмінними цілями і намірами. Однак є боротьба як спосіб вирішення (зняття) протиріччя, а не "бійка". Для позитивного використання боротьби необхідно уникнути переходу природного стану боротьби в затяжний  необоротний конфлікт

11.1.4 Форми боротьби

У перших розділах посібника ми з'ясували, що організованість діяльності  досягається при відповідності її форми і змісту. Отже, боротьба, як тип діяльності, повинна мати свої форми. Дійсно, наприклад, військовим мистецтвом вироблені різні форми бойових дій. Основними формами бойових дій, застосовувані в залежності від масштабу збройної боротьби, можливостей різних видів збройних сил і пологів військ, мети воєнних дій і характеру, виконуваних задач, є  операція, бій, бойові дії, удар, бій. Природно ці форми в тому або іншому ступені можуть бути використані й у «мирних» умовах у політичній або управлінській боротьби. Наприклад, операція в бізнесі – це сукупність погоджених і взаємозалежних в цілях, задачах, місцях і часі дій, проведених за єдиним задумом і планом (стратегією) для рішення задач великої організаційної системи на ринку товарів і послуг (його напрямках) і досягнення поставленої цілі.

На зміст і форми діяльності людини, персоналу організації в процесі підготовки і наступного проведення операції впливають: цілі і характер розв'язуваних задач, можливості (економічні, політичні і т.п.) своєї організації і конкурента, особливості ринку, системи управління, організаційна культура, рівень підготовки персоналу.

Сучасні  концепції управлінської боротьби погодяться з основними положеннями військового мистецтв, вони базуються на розглянутих раніше принципах боротьби. Якщо знайомити менеджера з концепціями боротьби і пропонувати  здійснити розробку рекомендації з організації боротьби, то варто звернутися до досвіду ведення бойових дій, отриманому у військовій сфері. У даний час найбільш популярними є роботи про війну. Прикладом цьому можна назвати трактат про війну, написаний у 6 столітті до нашої ери китайським полководцем Сунь-цзи[30]. Ми раніше (розділ 9) відзначали, що, використовуючи досвід ведення воєн у дипломатії, політиці і сфері бізнесу, у Китаї розроблені  стратагеми –  форми боротьби (ефективної діяльності). Під стратагемою розуміється стратегічний план діяльності, у якому для супротивника закладені пастка або хитрість. Природно, і в нашого народу маються стратагеми, але китайська теорія і практика перетворила розробку і реалізацію стратагем в особливе мистецтво.  Стратагемність - це школа психологічного протиборства, якій властиві свої закони і принципи. Сьогодні стратагематика – навчання про стратагеми – в усьому світі переживає бум [59].  Значно сприяє цьому робота швейцарського вченого Харро фон Зенгера, де викладаються 36 стратагем,  розроблених у Китаї [59,60].

Наочним прикладом стратагеми, можна назвати стратагему № 3: «Убити чужим ножем». Сутність стратагеми - убити чужим ножем; погубити супротивника чужими руками; стратагема підставної особи; шкодити непрямим шляхом, не афішуючи себе; стратагема алібі; стратагема заступника. Стратагеми безпосередньо і наочно описують як визначений зміст діяльності, оформлений у виді стратагеми дозволяє досягати визначеної  цілі.

Варто помітити, що в реальних умовах нашому суспільству нав'язана концепція боротьби, як норма життя, що неприйнятно для менталітету українського народу і не відповідає проголошуваній парадигмі розвитку людства. Необхідно перейти від ситуації боротьби до ситуації роботи, діяльності, зробити український соціум більш людяним і продуктивним, вписатися в епіцентр світового розвитку. У цьому плані, особиста тектологія людини, беручи участь у цьому процесі, може піднятися ще на порядок, займе власну нішу в житті науки й окремої людини, що належить їй за правом.

 

11.1.5 Інформаційна війна як тип діяльності людини.

Раніше ми обґрунтували, що людина є інформаційно - енергетичною системою, що працює в автоматизованому режимі. Керується людина тільки інформаційними впливами. Як показує практика, природа людини, за великим рахунком, не підготувала її до інформаційної війни. «Війна - це шлях обману»[30]. Сучасна  людина, як правило, легко програмується в існуючому і створюваному інформаційному полі.

Щоб наочно уявити, що таке інформаційна війна і повсякденна можливість  стати об'єктом інформаційних впливів, ми приводимо історію з одною черепахою [47].

Жила була звичайна Черепаха і постійно тягала на своїй спині важкий панцир. Панцир придавлював неї до землі, і кожен крок Черепасі давався важко. Тому життя її, вимірюване кількістю цих непростих кроків, теж було нелегким.

Але проте, коли із сусіднього лісу прибігала голодна Лисиця, Черепаха ховала голову під панцир і спокійно перечікувала небезпеку. Лиса стрибала навколо, пробувала панцир на зуб, намагалася перевернути свою жертву, коротше кажучи, застосовувала усі властиві агресорові прийоми, але Черепаха стояла на своєму і залишалася живою.

Один раз Лисиця принесла із собою великий гаманець, привела юриста і, сівши навпроти, запропонувала свої послуги по покупці панцира. Довго думала Черепаха, але в силу бідності фантазії змушена була відмовитися. І знову руда видалилася ні з чим.

Йшов час. Навколишній світ змінювався. У ліси з'явилися нові технічні телекомунікаційні засоби. І один раз, вийшовши з будинку, черепаха побачила висячий на дереві телевізійний екран, де демонструвалися літаючі черепахи без панцира. Заливчастий від захвату диктор-дятел коментував їхній політ: «Яка легкість!  «Яка  швидкість! «Яка краса! Яка добірність!»

День дивилася черепаха ці передачі, два, три...

І потім у її маленькій голові народилася думка про те, що вона дурна, раз тягає на собі подібну вагу – панцир. Чи не краще скинути його? Жити тоді стане набагато легше. Страшно? Так, небагато страшніше, але в останніх новинах телеведуча Сова заявила, що начебто Лисиця подалася в кришнаїти і вже стала вегетаріанкою.

Світ перетворюється. Ліс геть теж стає іншим, усе менше залишається в ньому дерев і самобутніх звірів, а усе більше стає схожих один на одного бездомних собак і шакалів.

Чому б не політати? Небо – воно таке велике і так прекрасне!

«Досить відмовитися від панцира і мені відразу буде легше!» - думала Черепаха.

«Досить відмовитися від панцира і її відразу буде легше їсти!» –думала Лисиця, підписуючи рахунок на чергову рекламу літаючих черепах.

І в один прекрасний ранок, коли небо, як ніколи здавалося великим, Черепаха зробила свій перший і останній крок до волі від системи захисту.

Черепаха не знала і вже ніколи не довідається, що інформаційна війна – це цілеспрямоване навчання ворога тому, як знімати панцир із самого себе.

Розвиток світового співтовариства наочно демонструє, що останнім часом критично важливим державним ресурсом, що робить усе більший вплив на національну безпеку, стає інформація, що циркулює в автоматизованих системах управління і зв'язку. Дані системи є невід'ємним компонентом структури управління державою, економікою, фінансами й обороною. Прискорений розвиток комп'ютерних технологій не тільки значною мірою сприяв підвищенню ефективності їхнього функціонування, але і відкрив додаткові можливості для навмисного деструктивного впливу на них конфронтуючої сторони [17]. У сформованій обстановці ряд економічно розвитих західних держав приступили до вивчення і пророблення проблем, зв'язаних із протиборством в інформаційній сфері, або так званою «інформаційною війною». Окремі положення концепції «інформаційна війна» уже протягом тривалого часу реалізуються у формі психологічної війни, що внесла свій внесок у розвал СРСР і Організації Варшавського Договору[17].

Директор інформаційних військ Міністерства оборони США дає наступне визначення інформаційній війні: "Інформаційна війна складається з дій, що починаються для досягнення інформаційної переваги в забезпеченні національної військової стратегії шляхом впливу на інформацію й інформаційні системи супротивника з одночасним зміцненням і захистом нашої власної інформації й інформаційних систем. Інформаційна війна являє собою всеосяжну, цілісну стратегію, покликану віддати належне значимості і цінності інформації в питаннях командування, управління і виконання наказів збройними силами і реалізації національної політики. Інформаційна війна націлена на всі можливості і фактори уразливості, що неминуче виникають при зростаючій залежності від інформації, а також на використання інформації у всіляких конфліктах.  Вища форма перемоги тепер полягає в тому, щоб вигравати без крові. Однак до цих висновкам прийшов  ще Сунь-цзи. На його думку «найкраща війна – це розбити задуми супротивника», тобто не тільки митецькою політикою зруйнувати план агресивно настроєного сусіда, але і відповідними заходами у своїй власній країні зробити здійснення його задумів узагалі неможливим. «На наступному місці  - розбити його союзи», тобто домогтися того, що сучасною мовою назвали б міжнародною ізоляцією супротивника. На третьому місці – «розбити його армію»[30].

В даний час розроблена концепція ведення інформаційної війни для реалізації на практиці. На державному рівні ціль інформаційного протиборства полягає в ослабленні позицій конкуруючих держав, підриві їхніх національно-державних підвалин, порушенні системи управління за рахунок інформаційного впливу на політичну, дипломатичну, економічну і соціальну сфери життя суспільства, проведення психологічних операцій, підривних і інших деморалізуючих пропагандистських акцій.

Сьогодні визначені цілі, задачі й основні принципи інформаційного протиборства, обов'язку керівних органів і посадових осіб з їхньої організації і плануванню в мирний час і в умовах кризової обстановки. Вважається, що ефективне інформаційне протиборство повинне забезпечити можливість нав'язати конфронтуючій стороні помилкове бачення обстановки, примусити неї до ведення  дій у невигідних для неї умовах. Це досягається в основному завдяки проведенню комплексу заходів, що дозволяють, з одного боку, порушити процес прийняття рішень супротивником, а з іншого боку - обробляти інформацію з циклу прийняття рішень у своїй системі управління ефективніше і швидше, ніж це може зробити командуючий конфронтуючим угрупованням військ.

У документах з інформаційної війни підкреслюється, що головною рисою боротьби в наступному сторіччі буде перенос акценту в сферу інформаційного протиборства і досягнення «інформаційного панування» стане обов'язковою умовою перемоги над будь-яким супротивником.

Практична реалізація концепції інформаційного протиборства здійснюється шляхом проведення інформаційних операцій, що являють собою комплекс заходів, що мають метою вплинути на інформацію й інформаційно-керуючі системи супротивника при одночасному захисті своєї інформації й інформаційних систем. Інформаційна війна являє собою відповідну операцію, проведену в період кризової ситуації або конфлікту для досягнення специфічних цілей над супротивником. Стосовно до інформаційних операцій під терміном  «супротивник» розуміються організації, групи осіб або окремі особи, які приймають рішення або здійснюють дії.  В основу концепції інформаційного протиборства закладена обопільна залежність (вразливість) однієї й іншої сторони від інформації й інформаційних систем. У зв'язку з цим при її реалізації розглядаються два аспекти діяльності - вплив на інформаційну інфраструктуру супротивника і захист свого власного інформаційного середовища.

Будучи за своїм характером комплексним процесом, інформаційна операція являє собою інтегроване, погоджене за часом використання різних засобів і методів, орієнтованих на досягнення визначеної загальної цілі.

За оцінкою американських експертів, ефект цільового інформаційного впливу на супротивника порівняний з застосуванням зброї масового ураження[17]. 

При проведенні наступальних інформаційних операцій основними традиційними методами є психологічні операції, що застосовувалися для надання впливу на свідомість людей у процесі прийняття ними рішень.

Психологічні операції являють собою заходи щодо поширення спеціально підготовленої інформації з метою надання впливу на емоційний стан, мотивацію й аргументацію дій, прийняті рішення і поведінки окремих керівників, організацій, соціальних або національних груп і окремих особистостей [17]. Вплив на політичних і військових лідерів, керівників ЗМІ, діячів культури і мистецтва конфронтуючої сторони, є важливим аспектом інформаційного протиборства в цілому і психологічних операціях зокрема. У цьому зв'язку особлива увага приділяється створенню колективних і індивідуальних моделей поведінки представників вищої і середньої ланки управління, зокрема складання психологічних портретів на керівників.

На сьогодні ефективним методам можна віднести програмно-математичний вплив на комп'ютерні мережі супротивника і спеціальні інформаційні операції.

Програмно-математичний вплив на комп'ютерні мережі (комп'ютерна атака) визначається як дії з застосуванням апаратно-програмних засобів, спрямовані на використання, перекручування, підміну або знищення інформації, яка є в базах даних комп'ютерів і інформаційних мереж, а також на зниження ефективності функціонування або виведення з ладу самих комп'ютерів і комп'ютерних мереж.

Способи програмно-математичного впливу можна підрозділити на [47]:

- «Логічні бомби» - сховані керуючі програми, що за визначеним сигналом або у встановлений час приходять у дію, знищуючи або спотворюючи інформацію, забороняючи доступ до тих або інших важливих фрагментів керованого інформаційного ресурсу або дезорганізуючи роботу технічних засобів.

- Комп'ютерні віруси, що представляють собою спеціалізовані програмні продукти, що здатні відтворювати «логічні бомби» і впроваджувати їх дистанційно в інформаційні мережі супротивника. Крім того, віруси здатні самостійно розмножуватися, тобто копіювати себе на магнітних носіях.

- Програмні продукти типу «троянський кінь» - програми, впровадження яких дозволяє здійснювати схований несанкціонований доступ до інформаційного масиву супротивника.

- Нейтралізатори тестових програм, що забезпечують збереження природних і штучних недоліків програмного забезпечення.

- Навмисно створені, сховані від звичайного користувача інтерфейси для входу в систему. Вони, як правило, свідомо вводяться в програмне забезпечення програмістами-розроблювачами з корисними або диверсійно-підривними цілями,

- Малогабаритні пристрої, здатні генерувати електромагнітний імпульс високої потужності, що забезпечує виведення з ладу радіоелектронної апаратури.

Крім того, велика увага приділяється створенню нових засобів впливу на системи зв'язку, збору й обробки інформації. Здійснюється перехід до використання перешкод інтелектуального впливу, що не виявляються, (блокування ключових елементів повідомлення, наприклад, назв і координат пунктів, часу дії з одночасним введенням помилкових ключових елементів). Такі системи базуються на автоматизованому аналізі структури повідомлень, відстеженні ключових слів, синтезуванні мови в реальному масштабі часу.

До дій, що забезпечують проведення інформаційних операцій, відносяться і заходи щодо організації зв'язку з адміністрацією і населенням, а також зі зв'язку з громадськістю.

Основні положення інформаційної війни можуть бути реалізовані в сучасній дійсності, у  будь-якій організаційній системі, що самостійно визначає свою діяльність.

 

11.2 Основи   практики персональної боротьби людини

Ми  на прикладах проведення ділової наради і використанні прийомів у тактиці мовної комунікації покажемо складний і багатий світ діяльності людини, у якому вона реалізує стратегію і тактику своєї персональної праці. 

11.2.1 Проведення  ділової наради

Нарада припускає залучення колективного розуму до розробки оптимального рішення з якої-небудь проблеми. Часом різноманіття різних думок і точок зору і боротьби в колективі не завжди приводить до вироблення конструктивного рішення, погодженого всіма учасниками обговорення проблем.

Найбільшою мірою на успішність ділової наради впливають три форми його організації[10]:

По-перше, тип (форма) управління діловою нарадою. Вона визначається відношенням між вищим керівником організації, який веде нараду, і середньою ланкою управління, яка підкоряється йому (учасники наради).

По-друге, комунікативна форма проведення ділової наради.

По-третє - форма процесу наради, тобто послідовність і функція етапів.

Розглянемо докладніше кожну з них.

            У літературі з менеджменту досить широко представлені можливі стилі управління такі як авторитарний (директивний), ліберальний і демократичний (колегіальний). Однак, не завжди стилі керівництва “виступають у чистому виді і жоден з них не може претендувати на універсальність, застосовність в усіх без винятку умовах”[43]. Ці стилі керівництва проектуються і на тип управління діловою нарадою[50]. Однак варто підкреслити, що в підставі приведеної типології ведучими, як правило, є психологічні критерії взаємин між керівником і виконавцями. “Стиль - це індивідуальний спосіб використання соціальних і психологічних технологій в управлінні”[43]. У приведеній нижче типології типи управління діловою нарадою модифіковані з погляду функціонального підходу. Щоб уникнути змішання між психологічним і функціональним підходом, ми вводимо “типи” управління, на відміну від “стилів”.

            Крім того в приведеній нами типології введені два проміжних типи управління.   Знання типів управління й уміння правильно відносити реальну ділову нараду до одного з типів є необхідною умовою для корекції ділової наради вбік більшої ефективності. А здатність керівника правило обирати підходящий для ситуації тип ділової наради і вміло управляти в рамках обраного чистого або змішаного типу можна вважати майстерністю управління нарадою.

            Для початку виділимо два крайні, протилежні стилі ділової наради в системі способів взаємодії керівника наради з керованими: директивний (автократичний) і анархічний (хаотичний) [10].

 

Директивна модель <1 тип>

Директивному типові властиві тверді функціональні методи ведення ділової наради. Специфічними рисами цього типу наради виступають:

· автономне прийняття рішення керівником;

· вимога керівника до беззаперечного підпорядкування виконавця;

· ігнорування керівником думок підлеглих;

· не присвячення керівником виконавців у найближчі плани організації;

· утримання керівником підлеглих на вигідній йому дистанції

Цей тип, у силу його крайностей, легко можна впізнати у практиці наради. Авторитарний тип може бути ефективний лише в сугубо екстремальних, “авральних” ситуаціях, в умовах “цейтноту”, коли немає часу для тривалих погоджень. У цьому випадку керівник бере всю відповідальність за наслідки на себе і вимагає від підлеглих неухильного виконання прийнятого рішення.

Керівник, що використовує тільки директивний тип наради, прирікає себе на самотність, а рішення, що він приймає - на перекручену реалізацію. Спроба зняти неадекватність виконання підлеглими його рішень, часто призводить до великих і не економічних енергетично-часовим витратам. Такий керівник звичайно все “тягне на собі” і незамінний у непривабливому змісті цього слова. Незамінність в рішенні навіть дрібних питань фірми, звичайно, приємно пестить самолюбство деяких директорів, але справі, як правило, шкодить. Не говорячи вже про те, що такому керівникові проблематично піти у відпустку.

           

анархічна модель <2 тип>

 

Даний тип наради припускає “зелене” світло всім ініціативам і думкам всіх учасників наради, при відсутності субординації й інших формальних ознак. Якісними характеристиками цього типу є:

· нечітке узгодження цілі наради;

· відсутність організатора наради;

· зневага нормами взаємодії учасників;

· рівнозначність усіх голосів;

· ігнорування професійних відмінностей учасників дискусії;

· відсутність тимчасових регламентів;

· периферійність оформлення змістів виступів;

· безконтрольність процесів комунікації;

· самоусунення керівника від процесу управління нарадою

· і ін.

Анархічна модель застосовна тільки при високому ступені невизначеності в проблемній ситуації, де потрібні творчі нестандартні рішення. Такий “мозковий штурм”, що припускає зіткнення різних знань представників різноманітних професійних напрямків, іноді здатний призвести до оригінального рішення обговорюваного питання. Однак дана форма не панацея у творчому рішенні управлінських проблем[10]. Складно організована комунікація, що буде розглянута нижче володіє великим творчим потенціалом. Відсутність норм і правил участі в нараді приводить до високої хаотичності взаємодій учасників, що звичайно не сприяє виробленню погодженого і якісного рішення, тому що спосіб завжди впливає на результат.  

Крім проблем продуктивності в хаотичній нараді можуть виникати психологічні напруги особливо в не дуже активних співробітників, що не вміють “пробивати” свою думку.  Найчастіше наслідком такого типу наради стають взаємні образи на неуважність, невдоволення зв'язані з низькою ефективністю роботи наради, зневіри від неорганізованості що відбуває, скепсис щодо принципової можливості погодитися й ін.

11

 

            Рис 11.2 Моделі ділової наради

 

1111Демократична модель <3 тип>

 

1111Демократична модель <3 тип>

 

Демократичній (колегіальній) моделі наради властиве зняття крайностей автократичного й анархічного типів наради. Демократична модель є найбільш перспективною, особливо в складних формах колективної управлінської аналітики.

Схематично відношення цих типів  можна представити так:

Демократична модель наради гармонійно сполучає у собі:

· управління ведучим - самокерованість учасників;

· строгість форми - умови для самовираження учасників;

· вимогливість до підлеглих - повага до думки підлеглих;

· відповідальність керівника - розподіл відповідальності серед виконавців;

· наявність ієрархічності - облік побажань і критики “знизу”;

· комунікативний компонент – сторону спілкування;

· і т.п.

Демократичний стиль є найбільш оптимальним для більшості типів проблемних і задачних ситуацій. Будучи найбільш організованою, дана модель наради найбільш комфортна для учасників і результативна за критерієм досягнення цілей, а також за критерієм неформальності узгодження. Якщо ведучий стиль наради - демократичний, то в організації складаються сприятливий психологічний клімат, оптимальні взаємини між керівником і виконавцями, успішно вирішуються основні задачі і формується органічне, споєне ціле колективу - команда з визнаним “капітаном”.

 

Проміжними між автократичним і анархічним типами можна виділити авторитарний-поблажливий і випадково - оформлений.

           

Авторитарному-поблажливому стилеві <4 тип> властива фігура твердості керівника в принципових, на його думку, речах і поступливість у несуттєвих для нього моментах. У цьому типі сполучається автократичність в основі і деякі елементи розкуто-анархічного стилю. Керівник наради в цьому випадку не має необмежені повноваження, як в автократичному, і прагне до зовнішньої видимості демократичності і погодженості прийнятих рішень, намагаючись “продавити” усе-таки свою думку. Даний тип управління нарадою може виникнути при виконанні ролі “демократа” керівником схильним до авторитарного типу управління.

Цим типом управління наради керівникові рекомендується скористатися у випадку, коли сформована ситуація, вимагає оперативного рішення яких-небудь питань, а думки співробітників з цього питання різнорідні. Негативним наслідком реалізації цього типу управління може виступити сховане невдоволення співробітників, думка яких залишилася неврахованою.

Для запобігання такого негатива керівник повинен постаратися вислухати і з повагою поставитися до думки кожного, навіть якщо вони не збігаються з його рішенням. При прийнятті рішення керівник повинен прагнути до акумулювання й узагальнення думок усіх співробітників, що не суперечать його власному баченню. Тим учасникам наради, думка яких не збігається з його рішенням, він повинен дати зрозуміти, що їхня точка зору дуже значима для нього, і, може бути навіть вірна, але в даній ситуації він не може неї підтримати через ті або інші причини. Психологічно прийнятним для незгодних співробітників можна вважати підкреслене і явне прийняття керівником усієї повноти відповідальності за рішення на себе. 

Випадково - оформлений тип (або хаотично-оформлений) <5 тип> наради, як правило, утворюється в результаті проведення часткових погоджень між учасниками, які втомилися від “безформності” і безрезультатності обговорень. Мінімальний обсяг правил, що існує в цьому типі носить “косметичний” характер оформленості взаємодій, хоча в підставі лежать критерії анархічного стилю. Роль керівника в даній моделі зводиться до контролю і підтримки деяких погоджених або не безсумнівних у значимості норм наради. Крім того, цей тип характеризується динамічністю появи і “стирання” норм, актуальність яких забувається згодом.

Даний тип може бути рекомендований у двох випадках.

По-перше, при реалізації керівником стратегії окультурення ділової наради і переведення неї в демократичний стиль. Тоді істотним виступає необхідність появи і закріплення все більшої кількості погоджених норм участі в діловій дискусії. Важливо, що ці норми не спускаються “зверху” керівником, а з'являються й усвідомлюються як необхідна передумова підвищення ефективності наради. У цьому випадку керівник повинен вчасно підхоплювати й оформляти “дозрілі” норми і правила узгодження. Цим забезпечується природний хід процесу окультурення ділової комунікації.

По-друге, даний тип може використовуватися керівником у ситуаціях творчого пошуку рішення проблем при обмеженому ресурсі часу. Плануючи такого типу нараду, керівник повинен обмежитися мінімальною кількістю нормативних рамок, які б, з одного боку, “не перекривали кисень” творчому пошукові, а з іншого боку, ставили перешкоди виходові за тему дискусії, формалізмові, і іншим деструкціям обговорення. На початку наради керівник повинен створити атмосферу творчої розкутості, забезпечити узгодження і прийняття всіма учасниками мінімально необхідних правил колективного обговорення. У ході колективного пошуку оригінальних рішень керівник здійснює контроль і корекцію на підставі погоджених нормативних рамок і підтримує творчий дух колективу.

           

Психологічний аспект ділової наради

Багато психологів розглядають типології різних взаємодій учасників у ході комунікації і спілкування. Наприклад, взаємодії людей, що грають ролі “батько”, “дорослий”, “дитина”, які введені у свій час Е.Берном [2]. У цьому контексті ділова нарада з'являється як та або інша позиційна схема типу "батько-дитина”, “дорослий-дорослий” і т.п.[30]. На базі цих схем розглядаються різні позитивні і негативні варіанти, комбінації взаємодії, виходячи із сумісності і несумісності даних ролей. Причому психологами справедливо замічено, що найбільш ефективне, безконфліктне спілкування виникає між людьми у варіанті взаємодії “дорослий – дорослий”.

Крім того в психологічних дослідженнях комунікативних процесів велика увага приділяється невербальним засобам спілкування, таким як, мова поз, міміки, жестів і т.п. За допомогою невербальних засобів комуніканти передають на несвідомому рівні важливу інформацію про свій психологічний стан, про відношення до співрозмовника і т.п.

Існує безліч спостережень і рекомендацій, як правильно поводитися в спілкуванні з іншим: вітати партнера, посміхатися, не вживати негативних слів (ні, але і т.п.), підстроюватися під інтонації, пози партнера, іншими словами уподібнюватися йому. Є ряд термінів, які виражають позитивне емоційне спілкування, що в узагальненому виді можна представити як емпатія. К.Роджерс, основоположник гуманістичної психології, визначив емпатичне розуміння як “уміння ввійти усередину особистого світу значень іншої людини і побачити чи правильне моє розуміння”[28]. Здатність до емпатії (або до ідентифікації) є одним з основних факторів ефективного спілкування.

У спілкуванні ведучими виступають емоції, почуттєве сприйняття, співпереживання і т.п.. Позитивний результат спілкування – емоційна задоволеність пов'язана з почуттєвим взаєморозумінням суб'єктів спілкування. Ілюстрація результату сприятливого спілкування – “Як приємно ми поговорили, як уважні ми друг до друга, як тонко він почуває емоційний стан ...” (увага акцентується на суб'єктах спілкування, на їхній емоційно-почуттєвій стороні).

Безперечно, спілкувальний аспект грає в комунікації значну роль. Але є й інша, функціональна сторона комунікації, що для ділової наради є ведучою.

У діловій нараді інформаційно-комунікативна взаємодія - базис, а спілкування - надбудова. Одним із критеріїв відмінності комунікації від спілкування є наявність у комунікації цілі. У розвитому стані в комунікативних взаємодіях присутний ряд норм, що організують процес спільного мислення. Позитивний результат комунікації – погоджене представлення по заданій темі (погоджене бачення головної проблеми, спосіб рішення проблеми й ін.). Результат конструктивної комунікації можна проілюструвати наступними словами: “Ми погодили наші представлення на тему розмови” (увага звертається на об'єкт, зміст розмови).

Перейдемо до більш детального розгляду сутності комунікації, де найбільше виявляється суть боротьби.

 

Модель організованої комунікації

Проста комунікація. Комунікація, як усяка діяльність, має свою форму і зміст. Зміст комунікації - це предмет, тема обговорення, то, про що йдеться мова. Це зрозуміло, і не вимагає особливого розгляду. А що ж таке форма комунікації? Тут все складніше, однак небачення форми значно знижує ефективність комунікативних процесів. У комунікації автор тексту і розуміючий повинні враховувати наступні критерії культури:

 

1) Автора: відповідність темі комунікації; лаконічність викладу; наявність акцентів у думці; структурність викладу; цілісність (закінченість) викладу; відповідність правилам граматики і синтаксису мови у викладі; логічність викладу частин висловлення;  оптимальність ступеня узагальнення у викладі.

2)Розуміючого: емоційно-почуттєве прийняття автора ; можливість перевірити правильність свого розуміння автора, за допомогою питань на розуміння; організованість у побудові авторського представлення; прагнення до цілісного розуміння авторської думки;  контрольованість розуміння авторської думки ; ненав'язування своїх змістів авторові; облік рівня компетентності розуміючого; уміння виділяти істотне в думці автора; неформальність угоди з автором.

 

Про комунікації можна вести мову в тому випадку, якщо є людина, що переводить своє представлення (або образ) у текст за допомогою язикових засобів, і людина, що переводить (розкодує) цей текст у представлення, подібне авторському. В окремому випадку, слухач тексту може бути присутнім лише потенційно, наприклад, у ситуації “письменник-читач”. Зі сказаного випливає, що автор і розуміючий повинні володіти язиковою здатністю з кодування і декодування тексту. Крім того, для істотного, неформального розуміння в розуміючих і автора за словами повинні стояти схожі змісти. Правильність  розуміння обумовлена не тільки сумлінною роботою розуміючих з реконструкції думки автора, але і ступенем ясності і логічності  авторського викладу.    

Перераховані умови необхідні для утворення простої комунікації. Проста комунікація може відбутися в тому випадку, якщо є автор, якому є, що повідомити, і розуміючий, котрий зацікавлений в одержанні інформації від автора.

11

Рис 11.3 Функціональна модель складної  комункації

Складна комунікація. Якщо розуміючий побудував авторське представлення, але має по цьому питанню свою точку зору, воно може перейти в іншу комунікативну позицію - позицію критика[1]. Критик висловлює авторові недосконалість, неповноту, однобічність його версії, указує на недоліки і показує на те, що необхідно змінити. Він повинний дотримуватись наступних критеріїв культури: входження в позицію крититка тільки після адекватного розуміння автора (після перевірки розуміння); виключення критиканства; відношення до думки автора, а не до особистості; критикуемость думки автора, а не думки приписуваної йому; критика з приведенням своїх основ; критика тільки істотного для автора змісту; перехідність до критики форми авторського викладу тільки за згодою автора;  побудова альтернативи точки зору  тільки на істотних моментах; контрольованість правильності співвіднесення своєї альтернативної версії з версією автора; дотримання правил використання мови точність у підборі слів для вираження критичної думки.

При цьому важливо виділити два полярних типи критики - конструктивна критика і руйнівна критика. Критик-руйнівник “стирає” авторську версію, як незадовільну, і цілком заміняє її своєю. Конструктивна ж критика припускає збереження позитива в авторському представленні й усунення наявних у ньому недоліків. Найбільш розвинутий варіант конструктивної критики - критика з підставою, де як підстави виступають організовані представлення.

Для організації взаємодії комунікантів у зазначених позиціях необхідна четверта позиція - організатор комунікації. Він керується наступними критеріями культури: уводить тематичні і процедурні рамки комунікації;  контролює і коректує відповідність введених рамок;  контролює і коректує правильність позиційної взаємодії комунікантів; здійснює корекції комунікантів з обліком їхніх психологічних особливостей і стану; самоконтроль за своєю організаторською функцією;  здатності до корекції комунікантів при виході їх за рамки комунікативної позиції; здатність контролювати рух змісту;  здатність здійснювати контроль за правильністю розуміння і відносини комунікантів до: теми, комунікації і її типових позицій.

У функцію організатора комунікації входить контроль і корекція відповідності учасників комунікативним позиціям. Наприклад, організатор може скорегувати комунікантів, що  вийшли в позицію критика не до кінця зрозумівши думку автора. Розподіл описаних позицій відображено в схемі. 

1111

Така комунікація називається складно організованою. Підкреслимо, що простота виділених позицій - ілюзорна. У реальній діловій нараді, без спеціальної підготовки, досить складно відповідати усім вимогам комунікативних позицій. Знаходження учасниками ділової наради навіть мінімальних навичок дії в комунікативних позиціях на порядок підвищує результативність ділового спілкування.

11

             Наявність на схемі усього чотирьох позицій зовсім не означає, що в комунікації може брати участь усього чотири чоловіки. На схемі позначені лише типові функціональні місця комунікантів. Наприклад, у той момент коли автор викладає своє повідомлення позицію розуміючих можуть займати відразу кілька людей, що реально слухають і намагаються зрозуміти зміст повідомлення автора. Так під час лекції в позиції розуміючих може виявитися вся аудиторія, за винятком тих, хто хоча натурально і знаходиться в аудиторії, але при цьому не слухаючи лектора займається своїми справами. Або, наприклад, якщо в момент повідомлення один з комунікантів активно продумує свою думку - він у цей час поза позицією розуміючого. У критичну позицію також можуть увійти всі учасники комунікації, але, саме собою, лише по черзі. І це природно, адже автор не може розуміти одночасно дві (і більш) критичні репліки. Він зможе зрозуміти їх лише послідовно, одну за одною. Взагалі, учасники культурної комунікації повинні намагатися говорити лише по черзі інакше комунікація легко перевтілюється в так називану  “комуналку”.

В організованій комунікації часто допускатися помилки її учасниками і які можуть бути використані в боротьбі за столом переговорів (таблиця 11.3).

 

Помилки в комунікації і якості, необхідні для їхнього обліку в боротьбі.        Таблиця 11.3

типи помилок

необхідні якості

позиція автора в діловій комунікації

 

надмірне самовираження

· розвиток навички із самовираження в рамках необхідного

· “вирощування” цінності вислуховування і розуміння іншого

· розкриття й усвідомлення залежності рівня розуміння іншим від форми авторського самовираження

· стимулювання установки на полегшення (зі своєї сторони) розуміння іншим  авторської версії

відхід від теми

(залучення досвіду, думок і прикладів, що не відповідають темі)

· формування здатності ясного бачення тематичних меж

· усвідомлення значимості вираження думки в рамках теми

· знаходження навичок співвіднесення конкретних думок з тематичною рамкою

· надбання уміння з контролю і управління своїм емоційним станом

відсутність значимих пріоритетів у викладі

· розвиток навичок з виділення найбільш значимих частин у змісті, що викладається

· розвиток здатності з ораторського (акторського) акцентування значимого в матеріалі, що викладається

відсутність структурності в авторській версії

· розвиток інтелектуальної якості із узагальнення змістовного матеріалу

· освоєння техніки структурної організації змістовного матеріалу

структурне, але цілісно неорганізоване представлення;

· освоєння методу організації змісту доповіді за критерієм цілісності (тематичної однорідності)

· розвиток абстрактно-конкретного мислення

неакуратний, неправильний підбір слів для викладу своєї думки (порушення правил граматики і синтаксису у висловленні)

· усвідомлення важливості правильного підбора слів для вираження своєї думки

· оволодіння технікою адекватного вираження своєї думки в словах

· надбання якості з переходу у викладі на специфіку лексики розуміючих

· знаходження навички викладу свого представлення в коротких пропозиціях

нелогічність викладу частин висловлення;

· освоєння техніки логічного, послідовного викладу частин висловлення;

занадто абстрактний виклад версії

· усвідомлення важливості приведення конкретних прикладів для полегшення розуміння іншими авторської думки

· надбання навичок конкретизації абстрактних положень

приведення прикладів, що не відповідають тезі;

· розвиток уміння приведення прикладів адекватних уведеній тезі

неврахування ступеня компетентності розуміючого

· оволодіння прийомами діагностики компетенції розуміючого в тематичному змісті

· розвиток якостей із ідентифікації з професійним рівнем розуміючого

 

 

 

 

позиція розуміючих у діловій комунікації

не прийняття автора /особиста ворожість, небажання сприймати версію автора/

· розвиток якості поблажливості і терпимості стосовно іншого

· формування мотивації прийняття іншого, таким, який він є

відсутність у розуміючих значень термінів, які вживає автор;

· зняття психологічного бар'єра з перевірки значень авторських термінів

відсутність у розуміючого досвіду по темі або досвіду, що відповідає  авторському;

· формування навички з побудови версії автора з опорою на елементи свого досвіду

· оволодіння методом пошуку аналогії у своєму досвіді

не структурованість змістів, побудованих на основі авторського тексту

· формування здатності зведення частин авторської думки в єдину структуру

відношення розуміючого лише до частини висловленого автором

· вирощування розуміння важливості відносин до всім значимих для автора частин

· надбання досвіду виділення істотного в авторській думці

небачення цілісності побудованих авторських представлень розуміючим

· освоєння методу організації змісту розуміння за критерієм цілісності

 

відсутність контролю розуміння авторської думки розуміючим (формальність розуміння)

· розвиток мотивації на перевірку правильності розуміння автора

· організація навички перевірки розуміння точки зору автора

перебивання автора

· вирощування цінності з надання права на висловлення іншим своєї точки зору

нав'язування своїх змістів авторові

· формування цінності адекватного розуміння авторської версії

невміння виділяти істотне в думці автора

· надбання навички з виділення  істотного в авторській думці

установка на відоме знання авторської версії

· корекція установки (на відоме знання авторської версії) вбік розуміння унікальності думки іншого

формальна угода

· зняття установки на формальне угодовство

установка на авторство

· усвідомлення значимості думок інших

передчасний вихід у критичну позицію

· прихід до розуміння важливості своєчасного виходу в критику

· оволодіння критеріями закінченості розуміння

 

 

 

 

позиція критика в діловій комунікації

критиканство

· перетворення критиканства в якість культурного критика

критика без розуміння

· формування цінності критики тільки після розуміння автора

критика не версії, а самої особистості автора

· усвідомлення розходження між критикою змісту висловлення й особистих якостей висловлення

· знаходження уміння з контролю свого відношення й оволодіння своїми емоціями

критика перекрученої версії розуміння автора

· формування навичок адекватного розуміння авторської версії

· надбання установки на критичне відношення тільки до правильно зрозумілої думки автора

критика без приведення основ

· вирощування цінності критики з підставою

· формування здатності до обґрунтованої критики

критика несуттєвого в думці автора

· надбання навички з виділення  істотного в авторській думці

· усвідомлення значимості відносин тільки до істотного в думці автора

критика форми викладу в той час, коли потрібно обговорювати зміст

· операційне оволодіння розходженням між формою і змістом викладу автора

 

співавторство у функції критика

· знаходження розуміння розходження між співавтором і критиком

“чіпляння” за слова

· усвідомлення важливості відносин до представлення на відміну від відношення до слів, що передають представлення

не побудова альтернативної точки зору

· освоєння критеріїв культурної критики

 

неправильне співвіднесення своєї версії і версії автора

· формування здатності по співвіднесенню двох версій

 

неадекватна представленість формулювання критичної тези (порушення правил граматики)

· формування навички з адекватного вираження своєї думки в словах

 

позиція організатора ділової комунікації

небачення форми обговорення;

· формування здатності розрізнення змісту і форми роботи

не введення і не спостереження за рамками обговорення;

· надбання здатності з побудови змістовної і комунікативно-позиційної рамок

входження в одну з комунікативних позицій (наприклад, автора, критика);

· формування здатності відповідати позиції організатора комунікації й утримуватися в цій позиції

відсутність самоконтролю за своєю організаторською функцією;

· формування рефлексивних здібностей

· надбання якостей самоорганізації в позиції організатора комунікації

відсутність здатності корекції інших при виході їх за рамки позиції;

· формування корекційних здібностей з повернення інших комунікантів у рамки їхніх позицій

формальні причіпки до способу взаємодії, що гальмують обговорення;

· усвідомлення розходження позитивної і корекції, що руйнує, до способу взаємодії комунікантів

корекції без обліку психологічного стану іншого;

· формування навички психотехнічної корекції іншого

відсутність корекції безпідставності авторства і критики;

· формування здатності з розрізнення тези і підстави

· знаходження навичок корекції тез автора і критика

невміння відслідковувати і коректувати відповідність комунікантів позиціям;

· надбання уміння відслідковувати і коректувати відповідність комунікантів позиціям

невміння контролювати рух змісту;

· розвиток навичок з контролю руху змісту в комунікації

відсутність контролю за самовизначенням комунікантів до:

теми, комунікації, типових позицій

· формування здібностей з контролю і корекції самовизначення комунікантів до: теми, комунікації, типових позицій

 

11.2.2 Мовні тактики

Успіх у комунікації залежить від уміння ефективно володіти: логікою подачі інформації, психологією впливу на комунікантів і здатністю виражати словами думки (мовою). Остання особливо важлива, оскільки вся інформація доноситься до слухача за допомогою мови.  Мова, у свою чергу, система знаків, вживана відповідно до відомих членам даного колективу правил. Під знаком розуміється будь-який матеріальний вираз (слово, малюнок, речі і т.п.), що має значення і, таким чином, може служити засобом передачі змісту. Що стосується стратегії і тактики спілкування, комунікації, їхня важливість визначається тим, що не завжди в комунікативній боротьбі перемагає той, на чиїй стороні істина. Найчастіше переможцем стає той, хто уміє швидко і точно аналізувати мову опонента, вчасно реагувати на неї й організовувати свою мову, знаходити таку форму вираження, що була б переконлива саме для того, кого переконуєш. Відомо, що Сократ виголосив прекрасну промову у свій захист, але не переконав у своїй невинності афінських матросів і торговців і вони присудили його до смерті.

У кожній стратегічній ситуації спілкування використовується відповідна їй стратегія Під стратегією в даному випадку розуміється усвідомлення ситуації в цілому, визначення напрямку і часу розвитку організованого впливу в інтересах досягнення цілі спілкування.

Стратегія спілкування реалізується в мовних тактиках, під якими розуміються мовні прийоми, що дозволяють досягти поставлених цілей у конкретній ситуації [41].

При цьому в побутовому спілкуванні діють одні мовні тактики, у діловій сфері — інші. Причому мовні тактики різних рівнів спілкування повинні трансформуватися при переході з рівня на рівень. При мовному впливі на різні соціальні групи варто вибирати відповідні мовні тактики, тому що жодна з тактик не може бути універсальною й ефективною на усі випадки життя.

 Стратегія і тактика впливу на персонал у конкретній ситуації повинна використовувати відповідні форми, обумовлені за критеріями логіки і психології. Часто мовні тактики використовуються переважно в монологічній мові, але і рідше в діалогічній мові. Використання мовних тактик у діалогічному спілкуванні ускладнене тим, що хід діалогу не може бути запланований заздалегідь у всіх деталях, тому що невідома мовна поведінка співрозмовника на тій або іншій стадії розвитку бесіди. Стратегічною ціллю їхнього використання може бути не тільки переконання, але й одержання максимуму інформації з теми спілкування або про співрозмовника, налагодження контакту з майбутнім клієнтом, мовне тестування,  самопрезентація й ін.

 

Для людини, особливо в позиції менеджера  важливе уміння використовувати мовні тактики в діалогічному спілкуванні. Вступаючи в контакт із різними людьми, він найчастіше не знає ні його систему знань, ні його соціальний статус і т.д. Для плідного діалогу треба уміло використовувати різноманітні і доречні мовні тактики і уміти виділяти мовні тактики співрозмовника і вчасно реагувати на них.

Якщо стратегічною ціллю є одержання максимуму інформації, можна застосувати мовну тактику «перевтілення». Ця тактика більш характерна для побутового спілкування і полягає в тому, що людина як би штучно встановлює розрив у знаннях, перевтілюючись при цьому в «незнайку», «провінціала», «дилетанта» або навіть у «дурня».

Сьогодні виділено біля тридцяти тактик (ходів) у побудові мови[3]. Наприклад, «припущення», «зм'якшення», «утрирування», «зрушення», «звалювання провини на іншого», «повтор», «приведення прикладу» і ін. Експериментально доведено, що ці ходи можуть виконувати кілька функцій одночасно. Ці  ходи (тактики) можна використовувати й у діловій сфері:

-«Узагальнення», використовується для показу того, що несприятлива інформація, тільки що приведена не просто «випадкова» або «виняткова», чим підкріплюється можлива загальна думка. Типові вираження цього ходу: «І так завжди», «З цим зіштовхуєшся на кожному кроці», «Це без кінця повторюється».

-«Приведення прикладу» — хід, що показує, що загальна думка заснована на конкретних фактах (досвіді). Типові вираження: «От приклад», «Наприклад, на минулому тижні», «Візьміть нашого сусіда. Він...».

-«Посилення» спрямовано на кращий або більш ефективний контроль за увагою слухаючих («залучення уваги»), на поліпшення структурної організації несприятливої інформації, на підкреслення суб'єктивної макроінформації.

Типові вираження: «Це жахливо, що...», «Це ганьба, що...».

-«Поступка» дає можливість для умовного узагальнення навіть у випадку залучення суперечливих прикладів. Хід дозволяє продемонструвати реальну або уявлювану терпимість і співчуття, тобто складові частини стратегії позитивної самопрезентації.  Типові вираження: «Серед них трапляються і гарні люди», «Не варто узагальнювати, але...», «Українці теж можуть так робити» (останнє є також ходом «порівняння»}.

-«Зрушення» — хід стратегії позитивної самопрезентації. Типовий приклад: «мені, взагалі, усе рівно, але інші сусіди з нашої вулиці обурюються».

-«Контраст» — хід, що має кілька функцій. Риторичну: залучення уваги до учасників відносин контрасту (структурування інформації). Семантичну: підкреслення позитивних і негативних оцінок людей, їхніх дій або властивостей (часто шляхом протиставлення МИ-групи і ВОНИ-групи) — і всі ситуації, де простежується конфлікт інтересів.  Типовий приклад: «Нам приходилося довгі роки трудитися, а вони одержують посібник і нічого не роблять». «Нам довелося довгі роки чекати нової квартири, а вони одержують квартиру відразу ж, як тільки приїдуть».

Що стосується сфери ділового спілкування, то фахівці виділяють у ній цілий ряд специфічних мовних тактик. От деякі з них:

-«Несподіванка» — використання в мові несподіваної або невідомої слухачам інформації.

-«Провокація» — на короткий час викликається реакція незгоди з інформацією, що викладається, щоб використовувати цей період для підготовки слухачів до конструктивних висновків, для уточнення і більш чіткого визначення власної позиції.

-«Апеляція до авторитету» — для підтвердження правильності інформації, що викладається, дається посилання на авторитет слухачів, авторитет науки, авторитет відомих учених, соціологів, політологів, діячів культури.

-«Прогнозування» — ґрунтуючись на реальних фактах, давати прогнози розвитку очікуваних подій, щоб підкреслити необхідні ціннісні орієнтації, що визначають інтереси, вимоги, побажання.

«Внесення елемента неформальності» — з огляду на предмет мови, розповісти аудиторії, діловому партнерові про власні омани, забобони, помилки і їхні наслідки, щоб показати, яким образом вдалося уникнути однобічного підходу до тієї або іншої проблеми і знайти її нове рішення. Це дозволить перебороти стриманість і упередженість і змінити думку у свою користь.

-«Пряме включення» — відмовитися від розтягнутого вступу, особливо якщо партнери знайомі з предметом мови і мають необхідний попередній запас знань. Це позбавить вас від необхідності роз'ясняти все із самого початку, підвищить інформативність мови і дозволить виграти час для обговорення проблеми.

-«Гумор» — не «засушувати» свою мову. Приводити смішні, парадоксальні приклади, перемежовувати виступ, бесіду веселими жартами, забавними історіями, у тому числі і зі свого життя. Варто підкреслити особливу ефективність цієї мовної тактики. Гарне почуття гумору, уміння до місця привести жарт або каламбур у сполученні з невербальними елементами (посмішкою, наприклад) дозволять домогтися успіху в мовній комунікації будь-якого рівня.

«Так-так-так»(метод Сократа) - партнерові задається три-чотири питання, на які він обов'язково повинен відповісти «так». Тоді, імовірніше всього, і на основне питання він також відповість позитивно. Це одна із самих давніх тактик. Винайшов її великий давньогрецький філософ Сократ і блискуче використовував для переконання співрозмовників.

-«Чорний опонент» — тактика, протилежна тільки що описаній. Суть її в наступному. Партнерові зі спілкування задається кілька питань з таким розрахунком, щоб на одне з них він не зміг відповісти. Тоді негайно вимовляється мовна формула: «От бачите, питання не підготовлене».

При використанні тактики «чорний опонент» варто мати на увазі:

-питань не повинне бути більше трьох, у противному випадку тактика руйнується і в наявності просто упереджене відношення до співрозмовника;

-питання повинні бути досить складними, у ряді випадків нерозв'язними, оскільки, якщо партнер відповість на всі питання, тактика не спрацювала;

-мовна формула вимовляється при першому ж утрудненні з відповіддю, припиняючи (намагаючись припинити) мовну взаємодію;

-не слід дозволяти партнерові розвивати свою відповідь або, особливо, перехопити мовну ініціативу.

-«Підмазування аргументу» — слабкий довід, що може бути легко опротестований, супроводжується компліментом партнерові зі спілкування. Наприклад: «Ви, як людина розумна, не станете заперечувати»; «Всім добре відомі ваша чесність і принциповість, тому ви...»; «Людина, недостатньо освічена, не оцінить, не зрозуміє приведений аргумент, але ви...». Іноді співрозмовникові тонко дають зрозуміти, що до нього особисто ставляться з особливою повагою, високо цінують його розум, визнають його достоїнства.

Варто підкреслити, що в системі мовної комунікації може використовуватися безліч мовних тактик. Важливо не тільки ефективно і доречно використовувати тактики, описані в літературних джерелах, але і вміти самому виділяти них у мові співрозмовника й у листах ділового партнера.

От наприклад аналіз мовної поведінки, проробленої з тексту з книги Д. Карнегі [24]. Текст являє собою розповідь випускника школи спілкування Д. Карнегі, торговельного агента фірми «Уайт мотор Компані» О'хейра, про те, як він йде до успіху, продаючи вантажівки цієї фірми.

«Тепер, якщо я заходжу в кабінет покупця і він говорить: «Що? Уайтівська вантажівка? Вона нікуди не годиться. Я і даром його не візьму. Я збираюся купити вантажівку таку», я відповідаю: «Послухайте, друже, така вантажівка  — гарна машина. Якщо ви купите таку вантажівку, ви не помилитеся. Ці вантажівки виготовляються прекрасною фірмою і продаються гарними людьми».

Тоді йому немає чого сказати. Для суперечки немає місця. Якщо він заявляє, що ті вантажівки — найкраща машина, а я підтверджую, що так воно і є, він змушений зупинитися. Він не може повторювати весь день, що «це найкраща машина», якщо я з ним згодний. Потім ми перестаємо говорити про ті, і я починаю тлумачити про достоїнства уайтовської вантажівки.

Були часи, коли така лайка приводила мене в сказ. Я починав сперечатися, заперечуючи проти достоїнств тієї вантажівки, і чим більше я лаяв них, тим більше їх хвалив мій потенційний покупець, а чим більше він них хвалив, тим більше переконувався в достоїнствах продукції мого конкурента».

Переконуючи свого ділового партнера, О'Хейр використовував мовну тактику, що умовно можна назвати «доказ від противного». До речі, потенційний покупець не обов'язково прагне втягти О'хейра в суперечку, як той вважає. Можливо, він також використовує проти нього мовну тактику, але іншу — тактику «провокації», щоб виграти час, одержати побільше інформації і вирішити, чи потрібна йому вантажівка взагалі й уайтівська вантажівка зокрема.

Не вступаючи в даному випадку в полеміку з Карнегі з приводу повного заперечення ділових суперечок, спробуємо визначити, чи у усіх випадках дана мовна тактика його учня буде досить переконливою й обов'язково призведе до успіху. При аналізі будемо виходити з наступних факторів, що впливають на можливі варіанти рішення викладеної ситуації:

1.  Ступінь переконаності ділового партнера. Якщо покупець не має твердої переконаності, яку саме вантажівку (або продукцію взагалі) варто придбати, мовна тактика «доказ від противного» виявиться ефективною. У випадку ж твердої переконаності позицію покупця такою тактикою можна лише похитнути, що теж непогано. Якщо ж покупець не має право вирішального голосу, тобто, наприклад, виражає волю керівника, що дав йому зовсім чітку установку на придбання продукції визначеної моделі або марки, то в цьому випадку мовна тактика «доказ від противного», швидше за все, не спрацює.

2.  Ступінь компетентності ділового партнера. Якщо діловий партнер прекрасно розбирається в достоїнствах вантажівок і до того ж є керівником, то тактика ця, видимо, приречена на невдачу. Якщо ж покупець компетентний і йому надане керівником право вибору, то подібна тактика буде ефективної, особливо в сполученні з тактикою «покладання відповідальності» («Ви усвідомлюєте, яку відповідальність берете на себе, якщо не придбаєте уайтівську вантажівку!»).

Якщо покупець зовсім не розбирається в достоїнствах вантажівок, то посилання на те, що вантажівки ті відмінні, може визначити вибір не на користь уайтівської компанії. Тому перед вибором того або іншого варіанта мовної поведінки варто провести в процесі діалогу мовне тестування на компетентність. Більш того, тут доречно привести з тієї ж книги Д. Карнегі висловлення декана Гарвардської комерційної школи Донхема: «Перед тим як зустрітися з потрібною мені людиною, я краще проходжу дві години по тротуару напроти його контори, чим ввійду в його кабінет, не маючи зовсім чіткого представлення про те, що я скажу і що він, по всій імовірності — у тому ступені, у якому мені відомі його інтереси і мотиви, — відповість».

3.  Психологічні особливості ділового партнера. Повернемося до фрази, з яким потенційний покупець вступив у діалог: «Що? Уайтівська вантажівка? Вона нікуди не годиться. Я і задарма її не візьму». Судячи з цього висловлення, вимовленому в підвищеному тоні, глумливо, перед О'хейром була людина з домінантним типом спілкування. Тон, у якому він почав вести переговори, дає йому можливість показати власну значимість, сховати, видимо, недостатню компетентність (безапеляційність і бездоказовість висловлень нерідко є ознакою некомпетентності) і, також, як вважає Д. Карнегі, почати суперечку.

З огляду на всі ці фактори, можна констатувати, що мовна тактика «доказ від противного» обрана в даному випадку вдало. Вона дозволяє збити запал партнера, але не заперечує його значимість як особистості, що важливо при спілкуванні з домінантними натурами, при цьому вдається ухилитися від суперечки. Слід зазначити, що якщо подібна тактика була б використана при переговорах з інтровертом, з людиною, пасивною у спілкуванні, то вона, швидше за все, не дала б очікуваного результату.

Досить цікаво і те, яку етикетну форму звертання вибрав О'Хейр, вступаючи в діалог: «Послухайте, друже. Ні сер, не друг, не наймиліший, а саме друже. «Наймиліший» звучало б заступницьки, нейтральне «друг» — сухувато і навіть, якщо помилитися хоч несильно в інтонації, вороже. Продавець як би продиктував потенційному покупцеві правила гри: на час переговорів (а може бути, і надалі) вони стають приятелями, рівними один одному і поважаючими один одного.

Природно припустити, що той, до кого звертаються таким чином, або має більш низький (рівний) соціальний статус, тому зрівняння не викликає в нього негативних емоцій, або молодше (рівний) за віком. Однак подібне звертання до людини вище рангом напевно викликає протилежну реакцію, що виразиться приблизно в такій мовній формі: «Теж мені друже найшовся! Так я б не взяв тебе простим посильним у свою фірму!»

У завершення короткого аналізу цієї мовної ситуації варто привести слова Карнегі, з якими не можна не погодитися: «Завжди є причина, чому інша людина думає і вирішує саме так, а не інакше. Виявте цю сховану причину, і у вас буде ключ до її дій, а можливо, до його особистості».

 

 

 

 

 

11.3.Службова кар'єра  як ціль діяльності людини

Отже, Ви вибираєте кар'єру як ціль життя, діяльності, цілі самоменеджменту. Що за цим стоїть? Що Вас привело до такого рішення? Ви продовжуєте традицію родини або Вас не влаштовує положення в суспільстві? Для самоменеджменту не байдужа природа мотиву, що спонукав Вас до такого умовиводу. Тут цікавить мобілізуючий початок устремління до цієї цілі і Ваші можливості, Ваші шанси на успіх. Далі, коли ціллю життя визначається кар'єра, то варто запитати себе: “Кар'єру за будь-яку ціну?” Або кар'єра це, звичайно, ціль, але і пожити повним, змістовним життям теж не менш важливо. Цей аспект інтересу визначається засобами, які Ви будите використовувати в досягненні цілі.

При відповіді на це питання бажано не забувати дію зовнішніх і внутрішніх факторів “стимулюючих” активність діяльності. Перші у виді твердих вимог зовнішнього середовища змушують людину, яка хоче зробити службову кар'єру все більше і більше часу, сил віддавати роботі. Другі у вигляді вимог закону інерції, рефлексу цілі, якби зсередини втягують людину в гонки за успіхом. Так успіх приносить задоволення, а часом навіть стан захвату й екстазу. Але це те, що називається щастям?

Як показує практика, людина, яка хоче зробити кар'єру, як правило, не живе гармонічним життям. Проте Ви присвячуєте себе кар'єрі, але вирішуєте що вона все-таки для Вас не сенс життя. У цьому випадку, швидше за все, Вам кар'єри не зробити. Якщо Ви дійсно спланували кар'єру, то реалізації плану треба віддаватися цілком. Тільки поляризована діяльність, тільки концентрація свідомості на успіху, тільки впевненість у собі і всепоглинаючій пристрасті до оволодіння заданою висотою, мобілізує всі сили людини. Це дозволяє Вам себе “ закодувати” на досягнення цілі, на успіх. Уся Ваша істота буде цілеспрямовано керуватися і свідомістю, і головне підсвідомістю з її колосальними можливостями.

Принципової відмінності в суті самоменеджменту, коли ціллю життя є кар'єра, немає. Однак стратегічний самоменеджмент здобуває велику цільову технологічну спрямованість, а технологічний самоменеджмент звужує спектр використання технологій в області гармонізації розвитку людини, її вдосконалення, стає доцільним і твердим.

11.3.1. Особливості реалізації кар'єри в   діяльності людини

Поняття кар'єри і самоменеджменту діяльності

Під кар'єрою розуміється: просування по службі в якій-небудь діяльності, досягнення популярності, слави і т.п. Кар'єра - це суб'єктивно усвідомлені власні судження працівника про своє трудове майбутнє, очікувані шляхи самовираження і задоволення працею [26]. Це поступальне просування по службовим сходам, зміна навичок, здібностей, кваліфікаційних можливостей і розмірів винагороди, пов'язаних з діяльністю працівника.

Однак, кар'єра - це не тільки переміщення по службі. Просування до вершин науки, мистецтва, материнства - адже це теж успіх.

Отже, кар'єра - це індивідуально усвідомлена позиція і поведінка, пов'язані з трудовим досвідом і діяльністю протягом робочого життя людини. Проте найчастіше говорять про два види кар'єри: професійну і внутрішньоорганізаційну. Професійна кар'єра характеризується проходженням людини у своїй професійній діяльності різних стадій: попередньої (навчання в школі), первісної (вступу на роботу), професійного росту і відставки (відхід на пенсію).

Конкретний працівник проходить через усі ці стадії з невеликою різницею в часі. Внутріошньорганізаційна кар'єра - це послідовна зміна етапів розвитку працівника в межах однієї організації. Вона реалізується за трьома основними напрямками:

· вертикальний - підйом на більш високу ступінь управлінської (структурної) ієрархії;

· горизонтальний - реалізується переходом у різні функціональні або організаційні (наприклад, матричні) структури одного рівня ієрархії. У результаті працівник одержує досвід керівництва, або роботи в різних областях.

· центральний - характеризується переміщенням до центру керівництва організацією,

Наприклад, унікальна підготовка, особливий талант, майстерність фахівця спонукує керівників використовувати працівника як консультанта, радника зі зміною винагороди  адекватним внескам у справу організації.

Це дає людині доступ до довірчих відносин з керівництвом, неформальним джерелом інформації. Для більшості, так званих звичайних людей, зробити кар'єру - це домогтися високого положення в суспільстві і високого рівня доходу. В основі цієї кар'єри звичайно лежать професія і кваліфікація.

Технологія цієї кар'єри в цілому аналогічна раніше описаній в главах про стратегічний і технологічний самоменеджмент, за невеликим винятком.

1. Якщо сформована життєва ситуація не пов'язана з тиском місії, сформованої Вашим боргом перед родиною, близькими людьми, суспільством, то варто розібратися якої кар'єри Ви хочете. Тому що в даному випадку Ви дієте лише згідно з особистими інтересами.

2. На етапі оцінки обстановки:

а) варто вивчити кон'юнктуру ринку ( чи буде через 10-15 років потрібна професія, що Ви вибираєте). Цим додається в самоменеджмент маркетингова функція. Вона дозволяє “зробити себе” таким, що б попит на Вас, як фахівця, був великим. Це забезпечить вигідний “продаж” себе потенційним роботодавцям.

б) оцінюючи обстановку Ви повинні:

*  на основі сьогоднішнього положення в соціальній ієрархії визначити свої можливості, труднощі, що стоять в зміні свого положення. Полегшить рішення цієї задачі знання роботи механізмів переміщення людей у межах різних рівнів соціальної піраміди.

*  вивчити й оцінити систему роботи з кадрами в організації, де Ви плануєте робити кар'єру. Як відомо одна з цілей роботи кадрових органів з персоналом - це реалізація кар'єри важливого для організації працівника, як професіонала в потрібних напрямках. Людині ціллю життя якої є кар'єра важливо знати “погляди” на нього в керівництва організацією, плани органів управління персоналом.

Це дозволить домогтися збігу Ваших інтересів і інтересів фірми, де Ви працюєте. Якщо, звичайно, Ви правильно оцінили свої можливості.

* розробити реалістичну. модель майбутніх дій. Вона дозволить сформувати реальні цілі, що відповідають стратегію, розробити план життя і кар'єри.

 

 Вибір професійної кар'єри

Перше що треба - це познайомиться з професіями і прогнозами в їхній потребі в країні проживання й інших держав світу. Професій більш 7000 і одні з них зникають через непотрібність, інші з'являються. Спеціальні науково-дослідні інститути вивчаючи тенденції економічного розвитку країн, міграцію населення й інші фактори роблять необхідні прогнози.

Наприклад, у  Гудзонівському  інституті (США,) прогнозується  скільки повинно бути нових робочих місць у перспективі (у порівнянні з дійсним часом). Якщо в Україні висококласні інженери не можуть зараз знайти роботу, то це не значить, що через 5-10 років подібне збережеться.

Друге - це правильно визначити свої професійні схильності і реальні здібності (природні задатки). Суть цієї роботи у визначенні того, що закладено у Вашу генетичну програму, що успадковано від предків і що сформувалося в перші роки життя (настановна програма). Досить успішно це можуть виконати фахівці кадрового менеджменту, які працюють у центрах зайнятості, спеціальних консультативних фірмах або центрах при ряді Вузів. Можна вирішити цю задачу і самостійно скориставшись розробленими методиками, тестами і т.п., надрукованими в спеціальних посібниках, збірниках. Але в цьому випадку велика імовірність неточності, помилки.

Проробивши роботу з вивчення наявних професій і визначивши свої схильності і здібності Ви можете усвідомити, що хочете робити, чим займатися в майбутньому.

Наступний кроком на шляху вибору професії, як ми говорили - оцінка кон'юнктури ринку (яка буде ситуація, яка характеризується співвідношенням між попитом та пропозицією на професії, вчасним одержанням Вами бажаної спеціальності).

Зараз модно вчитися на менеджера. Але хто прогнозував потреби в цій професії в майбутньому? Необхідно ознайомиться з матеріалами досліджень, прогнозами виконаними фахівцями і на підставі отриманих результатів оцінювати себе як майбутнього професіонала на ринку професій.

Ви можете спланувати своє життя в іншій країні. Але в цьому випадку необхідно вивчити не тільки мову і культуру народів, які там проживають, але і вартість життя в тій країні, соціальне забезпечення, житлові умови і квартплату, медичне забезпечення, оподатковування.

Перед тим як Ви приймете рішення про роботу в іншій країні оцініть і те - де буде працювати Ваша дружина, де будуть вчитися діти, як відносяться місцеві жителі до іноземних фахівців. Поговоріть з людьми, які там живуть, працюють. Тоді, оцінивши все, приймайте рішення.

Дуже важливим елементом у підготовці і наступній реалізації планів кар'єри є знання соціальних механізмів переміщення людини в межах різних рівнів соціальної піраміди і самому головне вміти використовувати їх у своїх інтересах.

11
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис.11.4. Форми соціальної мобільності [53].

Як відомо: робота будь-яких механізмів побудована на обліку вимог законів відповідних природі керованого об'єкта. Соціальний механізм враховує і виконує вимоги соціальних законів. Отже необхідно знати соціальні закони, які діють у суспільстві. Це дозволить їхні дії і форми прояву використовувати на практиці в конкретних  умовах сформованої обстановки. Дія соціальних законів у спілкуванні в якому ми живемо досить обґрунтовано показали у своїх роботах М.Вебер [6,7 і П.А.Сорокін [53].

У відповідності з поглядами П.А.Сорокіна населення країни поділяється на класи і шари в ієрархічному ранзі - стратифікується.

З огляду на своє положення в реальному світі людина при виборі професії враховує свої можливості, шанси на успіх, уточнює ціль життя, стратегію її досягнення, планує життя.

У ході викладу матеріалу ми звертали увагу на необхідність обліку при виборі життєвого шляху програм адаптації людини й у першу чергу відповідності настановної (другий) і свідомо обраної (третьої) - уродженій програмі (першій). Не облік цієї вимоги приводить до можливості вибору професії, кар'єри, що не забезпечуються природними задатками, перекручуванню інстинктів (що лежать в основі генетичної програми), сверхдомінуванню одного з них, що приведе до інстинктопатії і деформації особистості.

Людина зобов'язана усвідомити, якими програмами вона буде керуватися в житті.

 

11.3.2. Особливості етапів стратегічного самоменеджменту діяльності

Принципово етапи стратегічного самоменеджменту (Рис.11.5.) аналогічні раніше розглянутим. Особливості зв'язані з ціллю самоменеджменту. Ціль - це кар'єра і це конкретизує діяльність, вносить у неї ясність і визначеність. Розглянемо яскраво виражені особливості стратегічного самоменеджменту.

Знаходячись на різних рівнях соціальної піраміди людина має нерівномірний розподіл прав і привілеїв, відповідальності й обов'язків, влади і впливу. Чим вище займаний рівень ієрархічного положення в суспільстві, тим людина більше має благ. У такий спосіб обґрунтована соціальна нерівність людей. Ця нерівність виражається в економічній, політичній і професійній формі. Усі рівні тільки перед законом. Виникає природна потреба людини піднятися на більш вищу ступінь в економічній, політичній і професійній сфері.

Значно сприяє цьому знання механізмів переміщення індивідів усередині соціального простору (соціальна мобільність)

Виділяється є два типи соціальної мобільності: горизонтальна (перехід індивіда з однієї соціальної групи в іншу на одному рівні) і вертикальна (переміщення індивіда з одного соціального слою в іншій). Вертикальна мобільність (рис 11.4) характеризується підйомом (соціальний підйом) і спадом (соціальний спуск).

Своєрідним “ліфтом” і “ситом” може бути для кожного: армія, церква, інститути освіта і виховання, політичні організації, професійні організації, накопичені багатства, родина, шлюб. Перебування в цих організаціях може стати каналом циркуляції, уміло користуючись якими можна зробити різкий “зліт” у реалізації кар'єри, досягнення життєвого успіху. “Ситом” для індивіда виступає родина, школа, церква, що є засобом тестуючим біологічні, інтелектуальні і моральні якості. “Ситом” є і професійні організації, що “просівають” людей відповідно до вимог особливих професій і здібностей претендентів на них.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

11
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Стратегічний контроль                                          Стратегічна самоорганізація

 

 

 

 

Рис. 11.5. Етапи стратегічного самоменеджменту .

1. Оцінка життєвої ситуації

Під оцінкою життєвої ситуації ми розуміємо складання представлення, судження про сукупність умов і обставин кар'єри, які визначили вибір. Ціллю етапу є професійне самовизначення. У школяра, який закінчує школу, у дорослого, який у силу ряду обставин змінює професію, на перший погляд можливі напрямки шляху рівні 360 градусам. Але це тільки на перший погляд. Якщо мова йде про ефективність, про визначену кар'єру, то сектор можливостей різко звужується. Проте вибір треба робити, тому що ще древні говорили: “Хто не знає гавані, до якої він хоче плисти, тому і вітер не сприяє”. Цей крок дуже відповідальний. Він робиться Вами самостійно, але вже інші кроки будуть залежати від нього.

Слово “самовизначення” (містить значення “межа”, “границя”, “обмеження”) розуміється як самообмеження, постановка собі меж, границь. Однак це варто розглядати не як створення собі меж, а як зменшення невизначеності, напрямок своєї життєвої енергії по визначеному руслу.

На оцінку життєвої ситуації впливає , повинна впливати місія Вашого життя. Що написано на роді відомо цілком лише Богу, але в першому наближенні необхідно врахувати те, що успадковано від предків, визначити схильності, до тієї або іншої професії.

Варіант визначення професійної спрямованості запропонований у роботі Г.В.Щьокіна [62]. Суть в наступному. Використовуючи психологічну класифікацію Е.А.Клімова в залежності від особливостей основної предцілі праці всі професії підрозділяються на п'ять головних типів[26]:

-  “людина-природа” (П) (сфера інтересів - рослинний і тваринний світ);- “людина-техніка і нежива природа (Т), (працівники мають справу з неживими, технічними об'єктами)

- “людина-людина” (4), (предмет інтересів - соціальні системи);

- “людина-знакова система (3),  (сфера інтересів - природні і штучні мови);

- “людина-художнє відображення дійсності).

Звичайно, не можна строго розподіляти лише за п'ятьма типах безліч професій, але робиться допущення.

Далі в межах кожного типу професії виділяються їхні класи (мал. 9.3.) за ознакою цілей: 1) Гностичні професії (Г), де людина використовує свої знання. Наприклад, у типі “Людина-природа” - це може бути дегустатор, а в типі “Людина-Людина” - слідчий.

2) Перетворюючі професії (П), де людина перетворює природу, техніку, іншу людину і т.п.

Приклад, у типі “Людина-природа” - це агроном, зооінженер, а в типі “Людина-людина” - вчитель.

3) Дослідницькі професії (І), де людина пов'язана з елементами творчого сприйняття дійсності. Наприклад, “Людина-художній образ” - це може бути композитор, а в типі “Людина-людина” - агент із постачання. І тут при класифікації границі досить розмиті, але переслідуючи ціль упорядкування, можна погодитися.

На третьому етапі наших дій у кожному класі можна виділити відділи:

1) Ручної праці (Р). Наприклад, у класі гностичних професій - це лаборант-хімік, а в класі перетворюючих професій - слюсар.

2)  Професії машинно-ручної праці (М). Наприклад, токар, водій автомобіля.

3) Професії, пов'язані з застосуванням автоматизованих систем (А). Наприклад, оператор на АЕС.

4) Професії, пов'язані з перевагою функціональних засобів праці (Ф). Приклад, акробат, балерина, двірник.

На четвертому етапі професії можна розділити на наступні групи.

1) Роботи в умовах мікроклімату (Б). Наприклад, лаборанти, оператори ЕОМ.

2) Роботи на відкритому повітрі (ПРО). Наприклад, агроном.

3) Робота в незвичайних умовах (Н). Наприклад, льотчик, пожежник.

4) Робота в умовах підвищеної моральної відповідальності за життя людей (М). Наприклад, вчитель, слідчий.

 

 

 

 

 

 

 

 
 


11"Моя професія"        

11
 


Групи професій

11 


Відділи професій

11
 


Класи професій

11
 


11111111

       П           Т              Ч                З              Х

 
Типи професій

 

Рис. 11.6. Послідовність вибору професії з використанням психологічної класифікації Е.А.Клімова.

“Знаючи місце професії в приведеній класифікації й основні вимоги до представників визначеного виду професійної діяльності, можна обґрунтовано проводити професійне самовизначення”[26,62]. Для переміщення по етапах варто використовувати розроблені фахівцями тести. В додатках 3 – 6а пропонуються засоби та діагностичні методики визначення професійної придатності. Отже, Ви вибрали бажану професію. Далі необхідно пройти “комісію” лікарів і вислухати їхні рекомендації. Від їх “вироку” залежить Ваше самовизначення, тому що в даному випадку може виникнути ситуація коли треба переглядати свій вибір або поправляти стан здоров'я.

 

2. Уточнення моделі світу і місії

Вже перший етап вибору кар'єри може різко змінити Ваше представлення про бажану ціль життя. У цьому випадку не забувайте, що Ваша оцінка суб'єктивна, що це лише модель бачення світу. Ця модель може бути уточнена. Трохи гірше буде ситуація в тих, кого особисті зобов'язання, борг батька (матері) або сина (дочки) змушують враховувати це (тиск місії). Цей тиск сковує волю маневру, підштовхує до відповідної цілі. Молоді, хто планує кар'єру, повинні подумати про раннє одруження (вихід заміж), якщо, звичайно, ця подія не “ліфт”, що підніме на більш високий рівень соціальної піраміди.

3. Ціль - кар'єра

Як відомо ціль визначає і стратегію і функції і методи і процес самоменеджменту. Формулюючи ціль людина неминуче визначає, “прикидає” задум її досягнення.

4. Задум (основи)

У задумі досягнення кар'єри відображається головна керівна ідея цілі, сили, засоби і способи її реалізації. На задумі базується рішення, підходи до вибору стратегії й основа плану життя. Він дає відповідь на питання:

- де, якими силами і засобами й у якій послідовності буде йти боротьба з протидіючими силами;

- які напрямки дій головні, а які другорядні;

- де будуть зосереджені основні сили і засоби;

- як в основі буде вестися боротьба.

Цей зміст задуму необхідний для оцінки обстановки.

5. Оцінка обстановки й прийняття рішення

Оцінка обстановки проводиться за алгоритмом (мал.9.4). При цьому увага звертається на:

- аналіз зовнішніх і внутрішніх факторів;

- висновки з оцінки обстановки.

До зовнішніх факторів можна віднести:

- соціальний стан у суспільстві, що визначає можливості в одержанні освіти (матеріальні витрати), заняття положення на більш високому рівні соціальної, економічної ієрархії;

- система кадрової роботи в суспільстві, конкретному підприємстві;

- рівень розвитку суспільства, країни проживання.

До внутрішніх факторів можна віднести:

- людський фактор;

- рівень Вашого інформаційного забезпечення про стан справ у ході кар'єри;

- рівень володіння засобами досягнення кар'єри (методами, техніками, технологіями...);

- організацію самоуправління.

Порядок роботи при оцінки обстановки й прийнятті рішення можна представити (рис. 11.7.).

Висновки з оцінки обстановки можуть включати:

1) Висновки з оцінки протидіючих сил (зовнішніх факторів):

- головні протидіючі сили, від впливу на які може бути значно полегшений рух вперед;

- сильні і слабкі сторони протидіючих сил;

- ймовірні форми і способи протидії.

2) висновки з оцінки своїх сил:

- загальний стан здоров'я, наявність здібностей до обраної професії;

- відповідність своїх сил цілі і задуму її досягнення.

3) висновки з оцінки сприятливих (підтримуючих) сил:

- який вплив можуть зробити родичі, товариші і т.п., що зараз розуміється під словом “зв'язки”.

- с ким і на якому етапі і як варто найбільш тісно взаємодіяти.

4) Висновки з оцінки умов:

- що, як, коли варто врахувати і використовувати виходячи з усього комплексу економічних, політичних, соціальних, кадрових умов, країни проживання.

Для прийняття рішення можна скористатися відповідним алгоритмом (Розділ 9). У його основі буде лежати: задум, задачі, що стоять, порядок взаємодії із силами підтримки і заходи щодо забезпечення.

11                                                                                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 11.7. Порядок оцінки обстановки й ухвалення рішення.

6. Вибір стратегії й уточнення життєвої філософії і системи цінностей.

Якщо стратегію життя вибирати за типами (див. таблицю 3.4.), то найбільш прийнятна стратегія - це стратегія життєвого успіху. Однак успіх в умовах змін пов'язаний зі зміною своїх поглядів на життя, заміною стереотипів (підпрограм) у підсвідомості. Як показує реальне життя зміни відбуваються в діапазоні від “утриманських”, породжених колишнім соціалізмом до лютої боротьби за життя. При цьому можливо використання різних стратегій для вирішення протиріч, однак без адаптації й активних дій успіху не досягнеш. Останні рекомендації дані на підставі наступного:

Результати наявних досліджень показують, що в суспільствах, де спостерігається дефіцит, найкраще існують і виживають ті рослини і тварини, які оптимальним образом адаптуються до навколишнього  середовища.

У суспільствах достатку, навпроти, найкраще існують і виживають, якщо можна так виразитися “вузькі фахівці”, тобто ті рослини і тварини, які ...найвищою мірою” пристосовані до переважних умов навколишнього середовища.

Вони забезпечують своє виживання, своє існування в “екологічній ніші”

7. Планування кар'єри

При плануванні власної кар'єри необхідно врахувати фактори сприятливі і гальмуючі майбутнє виконання цього плану.

Виходячи з висновків оцінки елементів обстановки характеристика своїх сил впливає на зміст плану особистого і професійного розвитку. Він може включати напрямки розвитку організму, здібностей, особистості, мислення.

З огляду на положення на ступінях соціальної піраміди, особливостей роботи каналів соціальної циркуляції, очікуваної протидії сил у плані може відображатися: оволодіння засобами досягнення цілей (методами, техніками, технологіями), а також здійснюватися розробка стратагем.

Стратегічна самоорганізація і контроль аналогічні розглянутим раніше.

 

11.3.3 Елементи досвіду організації   діяльності  при реалізації кар'єри

Імовірно, більшість людей учиться на своїх помилках, але успіх професійної діяльності людини багато в чому визначається обліком досвіду отриманого іншими.

11.3.3.1 Досвід («мозаїка» досвіду) оволодіння засобами  самоменеджменту професійної діяльності

Віра в себе, постійна готовність до боротьби.

Раніше (у розділі 6) ми описали функції повсякденного самоменеджменту і привели приклади технологій їхньої реалізації. Проте цього недостатньо, коли мова йде про кар'єру Наполеона, Сталіна, Гітлера, або нашого сучасника Г. Форда чи Лі Якокки, або наших  співвітчизниках, які зробили політичну кар'єру і тих, хто має солідні рахунки в банках, але не з'являються на екранах. Запитаєте наших сьогоднішніх співвітчизників, які процвітають в бізнесі що їм допомагає?...

Серед відповідей можна почути: зв'язки, гроші, положення і т.п. ... і це буде не все. Є те, що пов'язано з їхнім професіоналізмом, характеристиками особистості, які відповідають ритмам епохи, потребам навколишнього Середовища, цілями, які вони визначили, використаними ними засобами. Віра в себе і постійна готовність вступити в боротьбу – от головна умова успіху в кар'єрі. У цьому плані маються численні приклади сказаному ще до нової ери великим китайцем Сунь-цзи : « Перемога укладена в тобі, а умови для перемоги створює супротивник» [30].

Можна сказати, що ці люди планів життя не складали, стратегій не розробляли і т.п. .

Помиляєтеся! Якщо і не писали, то тримали їх у голові, на первісному етапі свого сходження. А далі... у Гітлера був план розроблений кращими розумами Німеччини - план завоювання світу. У Сталіна був теж план. У Н.С.Хрущова була програма і цілком обґрунтована, де головна ціль була побудувати матеріально-технічну базу комунізму. Коли одного відомого канцлера Німеччини розбудили вночі повідомлення, що на країну напали вороги, він сказав, що план компанії з їхнього розгрому лежить у шухляді столу і продовжував свій відпочинок. Такі люди прораховують майже все, вони розробляють плани, програми, стратагеми, сценарії, за якими діють мільйони людей. Про професіоналізм цих людей. Їх поєднує всіх не тільки знання механізмів дії соціальних, економічних, політичних і ін. законів, знання механізму влади, але й уміння ними користуватися. Вони постійно готові реалізувати себе (перший принцип боротьби) у справі якій себе присвятили. Вони щодня створюють умови для свого життєвого успіху (ще один основний принцип боротьби - всебічне забезпечення). Згадайте, об'єктивні закони реалізуються, коли виникають відповідні умови. Свої перемоги, як у пісні, вони наближають як можуть. Далі як тільки колесо фортуни повернеться, вони не упускають цього випадку, вони ловлять ту мить удачі про яку співає Герман у “Піковій дамі”. І от вони вже в “ліфті”, який їх піднімає часом так високо, як вони і не припускали. Але зверніть увагу, що тут знову виконано вимогу закону боротьби (досягнута раптовість, концентрація зусиль).

Правильно говорять, що “успіх - це встигнути”, а “уміння жити - це знання потаємних правил того, як потрапити в струмінь гарних умов”.

Однак закони об'єктивні. Вони підтримують тих, хто враховує їхні вимоги в конкретних умовах обстановки. Чому Наполеон потерпів поразку у своїй останній битві під Ватерлоо? Він призначив командуючим резервним угрупованням військ маршала, дії якого не відповідали його військовому званню. Наполеон не забезпечив належний зв'язок з цим військовим начальником. Всі офіцери послані їм з наказом про вступ у бій резерву були вбиті. Маршал же боявся виступити без дозволу, хоча обстановка вимагала цього. Отже всі і великі і ще рядові для кар'єри повинні знати і уміти використовувати механізми об'єктивно діючих законів.

Для цього необхідні визначені якості недолік яких повинен був виявлений у процесі аналізу життєвої ситуації й оцінки обстановки. Ви повинні себе підготувати до обраної кар'єри.

 Особливості постановки і перебування цілей кар'єри.

Роль цілі в діяльності людини визначається вимогами закону цілепокладання, якому підлеглі усі живі системи. Ціль виступає як усвідомлення потреби, як уявне передбачення результату діяльності, як системостворюючий фактор, як ідеальна модель майбутнього оптимального стану системи діяльності або відносин. У самоменеджменті такою узагальненою ціллю є оптимальна модель самодіяльності суб'єкта управління (діяльності особистості). Стосовно до діяльності керівника ціллю виступає ефективний спосіб інтеграції дій колективу в систему. Інакше: як ціль виступає ідея, яка відображає потреби суб'єкта управління й умови їхнього задоволення, рішення суб'єкта досягти бажаного результату своєї діяльності (З-6). Зміст цілі в першу чергу породжений обставинами, залежить від реальних можливостей суб'єкта і застосовуваних засобів. Отже, ціль виступає регулятором самодіяльності людини, вона як закон визначає характер і спосіб її дій. Ціль (за А.А.Богдановим) основна умова розвитку живих систем, поряд з  відкритістю (для обміну з зовнішнім середовищем інформацією, енергією, речовиною)  і наявності сервісу безпеки, який охороняє систему від руйнування .

У підприємництві власна справа починається з мрії, з реалізації себе, а успіх залежить від відданості ідеї. В американській спеціальній літературі з управління серед основних переваг Японії в порівнянні з Америкою відзначається швидке пристосування людей до обставин і цілеспрямованість. У дитячому садку японські діти вчаться переносити труднощі, у середніх класах — терпіти до кінця, а в старших — домагатися цілей, незважаючи на перешкоди і невдачі[15].

Теоретик організації управління Г. Емерсон пов'язує постановку цілі з визначенням Вашого ідеалу, розумінням «духу підприємства». За Емерсоном, невизначеність, невпевненість, відсутність виразно поставлених цілей, які характерні для виконавців, є тільки відображенням невизначеності, невпевненості, відсутності чітко поставлених цілей, якими страждають самі керівники[56].

Масштаб цілей насамперед залежить від «планки життя», життєвого етапу, пережитого Вами [56]( Рис.11.8)

 

 

 

11

                                     Рис. 11.8 Масштаб цілі

Досягнення вершини життя — найвищої творчості, найбільшої користі, повноти життя, світовідчуття і самопочуття, «акме», як говорили давні греки, залежить від багатьох обставин, але насамперед від самої людини.

Постановка цілей є перманентним процесом. Вона не разовий акт, містить у собі власні етапи, кореляцію, переоцінку цілей. Рух до цілі не повинний бути самоціллю.

 

Знаходження цілей здійснюється за допомогою чотирьох ступіней [19].

1 Розробка загальних представлень про життєві устремління.

2 Диференціація в часі життєвих цілей.

3 Розробка вказівних представлень у професійній сфері.

4 Інвентаризація цілей.

Цей підхід корелює з класифікацією цілей людини, розробленою на основі вивчення багатьох біографій [64]:

• професійні цілі;

• особисті цілі, що стосуються приватного життя;

• цілі, зв'язані зі зміцненням здоров'я;

• цілі, зв'язані з задоволенням культурних запитів.

При уявній простоті цієї класифікації вона виглядає досить переконливо. Утім, можливі і деякі модифікації, зв'язані з іншими проявами життя. Названий автор вкладає цілепокладання в широко відомі читаючій публіці «Дев'ять кроків до успіху»: (1) принципи мого життя; (2) у що я вірю; (3) досвід і висновки, які я витяг зі свого минулого; (4) чи можу я бути вдячний долі і чому; (5) чому я щось значу в житті; (6) мої бажання (здійсненні і нездійсненні); (7) мої головні цілі на наступні п'ять років, наступні десять років; (8) мої здібності, що можуть допомогти мені при втіленні в життя цих цілей; (9) моя найближча ціль.

При виборі цілей рекомендується виконувати ситуаційний аналіз (чого від мене чекають?)

• Аналіз вимог ситуації та середовища.

• Баланс очікувань і можливостей, колишніх успіхів і невдач.

• Оцінка цілей і засобів (особистих, фінансових, тимчасових ресурсів).

При цьому основними параметрами  формулювання цілей виступають (до чого я конкретно приступаю?):

• цілі життя і кар'єри,

• цілі особистої діяльності (роботи),

• цілі окремих дій (акцій).

Вважається, що варто формулювати цілі в двох  документах: життєвому плані і плані кар'єри [19]. Можна розробити програму дій досягнення, деякої картини майбутнього, наміченої цілі і лінії поведінки, того, що треба пройти, і засобів, якими прийдеться користуватися [56]. Програма стабілізує, орієнтує в ситуації невизначеності, стратегічних несподіванок, мінливості, а іноді некомпетентності, порочного стилю структур влади.

Важливий компонент цілепокладання — ієрархізація цілей: визначення пріоритетних цілей, страхуючих цілей, проміжних цілей.

1. «Дерево цілей» будується на основі пріоритетів.

2. Пріоритетні цілі вимагають відповідних способів для їхнього досягнення.

3. Досягнення цілі розбивається на визначені значеннєві і тимчасові етапи, що мають власні підцілі.

 

Оволодіння засобами  самоменеджменту

Як правило, людей спонукає до опанування додатковими засобами в професійній діяльності необхідність самовдосконалення - надбання нових навичок, гнучкості мислення, здібностей готовності до дії, усвідомлення власного “Я”. При цьому варто звернути увагу на необхідність гармонічного, збалансованого розвитку цих характеристик. Виділяють три види збалансованості.

1. Внутрішня врівноваженість, що досягається за допомогою прийомів, технік споглядання, медитації, системи вправ за системою йоги, психофізіологічних технологій (ПФТ).

2. Збалансованість самих процесів мислення, відчуття і готовності до дії. Досягається техніками зміни моделі світу, ПФТ, самогіпнозом і т.п.

3. Врівноваженість всіх аспектів розвитку особистості від фізичної культури до тренувань розуму.

Саморозвиток заснований на самостійному виборі процесів і методів, технік, технологій, а також на активному їх застосуванні. Для занять саморозвитком не потрібно наукомістких і матеріальних засобів. Вивчення більшості засобів саморозвитку передбачає вивчення додаткової літератури, консультацій у фахівців, участь інших людей. Однак, варто враховувати, що саморозвиток вимагає від людини наявність віри, надії, відкритості, сміливості і ряду інших здібностей. Результати цієї роботи виявляються далеко не відразу.

Вибір методів, технік, технологій саморозвитку визначається вимогами, пропонованими кар'єрою і планом саморозвитку, як складовою частиною плану життя

 У розділі 10 ми привели приклади технік і технологій з саморозвитку і дали рекомендації з вивчення додаткової літератури. Початок процесу саморозвитку багато в чому залежить від задач, які Ви поставили перед собою в результаті оцінки своїх особистих і професійних якостей.

 Засоби самонавчання і саморозвитку.

Значні можливості для управління власним розвитком дають рекомендації, що просувають людину від залежності до незалежності й ефективної взаємозалежності [56].

Навичка 1. Будьте проактивними (реактивні люди знаходяться в залежності від середовища; проактивні люди, які діють керуючись своїми цінностями, також зазнають впливу від середовища інших людей, але беруть ініціативу і відповідальність на себе, діють, розширюють коло впливу, беруть і виконують зобов'язання).

Навичка 2. Починайте, представляючи кінцеву ціль (починайте з представлення образу, картини або парадигми кінцевої цілі Вашого життя. Усе створюється двічі: існує уявне, або перше утворення і фізичне, або друге утворення. Лідерство — це перше утворення, а управління — друге. Переписуючи свої життєві сценарії, ми переписуємо себе заново, створюємо особисту місію, особисту філософію або кредо (виявляємо, а не придумуємо). Написання і перегляд особистої місії змінює Вас, оскільки змушує глибоко, ретельно продумувати свої пріоритети і приводити свою поведінку у відповідність з переконаннями).

Навичка 3. Спочатку робіть те, що необхідно робити спочатку (управляйте собою, відповідаючи на основні, головні питання буття. Управління — це дисциплінованість, проходження встановленому порядку, виконання. У додаток до самосвідомості, уяви і совісті саме четвертий дарунок людині — незалежна воля — робить ефективне самоуправління можливим. Особиста Перемога передує суспільній перемозі).

Навичка 4. Думайте в дусі "Виграв/Виграв" (спирайтеся на принципи міжособистісного лідерства, настроюйте себе на постійний пошук взаємної вигоди при усіх взаємодіях людей один з одним. Успіх однієї людини не досягається за рахунок іншої і не виключає успіху іншої. Більшість людей програмувалося в дусі менталітету "Виграв/Програв" із самого народження. Мислення в дусі "Виграв/ Виграв" включає взаємне навчання, взаємний вплив і взаємну вигоду. Для менталітету "Виграв/Виграв" істотно необхідні велика мужність і велика чуйність одночасно. На цьому ми створюємо відносини й угоди, системи і процеси).

Навичка 5. Спочатку прагніть зрозуміти, потім — бути зрозумілим (спирайтеся на принципи емпатичного спілкування, у тому числі емпатичного слухання. Намагайтеся зрозуміти іншу людини: спочатку діагноз, потім рецепт. Прагніть бути зрозумілим).

Навичка 6. Досягайте синергії (дотримуйтесь принципів творчого співробітництва. Синергія — діяльність найвищого порядку, це суть лідерства, вона каталізує, поєднує і вивільняє величезну енергію, вкладену в людей. У той же час творчий процес досягнення синергії є і найбільш ризикованою частиною, оскільки Ви не знаєте напевно, що може відбутися, і куди він може Вас привести. Суть синергії: цінувати розходження і поважати них, нарощувати сильні і компенсувати слабкі сторони. При синерічній комунікації Ви ідете назустріч новим можливостям, новим альтернативам, новим варіантам, заснованим на впевненості, що усе буде краще, більше чим до цього).

Навичка 7. «Заточуйте пилку» (спирайтеся на принципи збалансованого самовідновлення. Є чотири фактори відновлення:

-фізичне (фізичні вправи, харчування, управління стресовими ситуаціями);

-інтелектуальне (читання, уява, планування, лист);

-соціально-емоційне (служіння, співпереживання, синергія, внутрішня безпека);

-духовний вимір (прояснення цінностей і прихильність їм, навчання і медитація).

Відновлення — це принцип і процес, що спонукує нас рухатися по висхідній спіралі росту і змін, по спіралі постійного вдосконалення з обліком совісті.

Надбання цих навичок може здійснюватися на «принципах» навчання і розкриття особистості[64]:

Принципи навчання

• Вчіть тільки те, що Вам необхідно для досягнення своєї цілі.

• Займайтеся тільки такими питаннями, до яких Ви відчуваєте внутрішню схильність.

• Складіть для себе програму вдосконалення своїх знань; сформулюйте свої навчальні цілі.

• Серйозна розумова робота припускає необхідну для неї внутрішню готовність.

• Не йдіть шляхом самообману і із самого початку не задовольняйтеся половинчатими знаннями, не пропускайте неясні для себе місця.

• Намагайтесь при вивченні кожної теми виявити те, що проходить у ній червоною ниткою.

• Уникайте спокуси вивчити багато відразу.

Принципи розкриття особистості

1. Тільки людина має здатність свідомо обмірковувати, планувати і здійснювати свої задуми. Тільки вона може цілеспрямовано впливати на себе, а виходить, на свою долю і майбутнє.

2. На початку будь-якої справи виникає ідея. Існує тільки те, про що думають.

3. Думки формуються і розвиваються в підсвідомості під впливом самої людини або під впливом ззовні.

4. Підсвідомість — будівельний майданчик життя і робоче приміщення душі — прагне реалізувати кожну думку.

5. Найменший проблиск думки може перетворитися в палахкотливе полум'я.

6. Усе, що росте, має потребу в їжі. Їжа думки —концентрація.

7. Свідома або неусвідомлена концентрація є згустком життєвої енергії.

8. У конфлікті між почуттям і розумом перемагає завжди почуття.

9. Почуття направляють і підсилюють концентрацію несвідомо, але наполегливо.

10.У результаті прийняття цільового рішення можна направити увагу на будь-яке обране питання.

11. Увага викликає посилення. Відсутність уваги – ослаблення.

12. Згода активізує сили, у результаті відмовлення життєві сили висихають.

13. Постійне повторення однієї ідеї перетворюється спочатку у віру, потім у переконання.

14. Віра веде до дії. Концентрація веде до успіху. Повторення веде до майстерності.

 Креативна (творча) поведінка

Розвиток творчого мислення людини (менеджера) відбувається поетапно[56]:  

• Підготовка. Збір інформації. Аналіз фактури, узагальнення даних, порівняння показників і т.д. Ця стадія звичайно приймає вид аналітичної процедури.

• Концентрація. Зосередження розумових зусиль на проблемі, окремих фактах, системі фактів. Виникнення явища фрустрації, тобто розумового утруднення. Прагнення перебороти бар'єр утруднень. Спади і підйоми активності, розслаблення і напруга м’язів. У результаті — напливши ідей.

• Інкубація ідей. Всі ідеї, що виникають у процесі розумової концентрації, передаються в підсвідомість. Там відбувається їхнє угруповання за методологічними підставами. Особиста цензура спочатку піддає ці ідеї моральному і ціннісному тестуванню, а потім передає у вищі поверхи психіки.

• Спалахи «ага — переживань». Процес переробки ідей, який вдосконалюється за хвильовим циклом (з підйомами і спадами) має результат як спалах думки: «Ага, от де собака заритий!», «А, так це от як!», «Ну, тепер все зрозуміло!» і т.д. Людина відчуває цей процес як розумове осяяння, як спалах «диких ідей».

• Аналіз і синтез. Дослідження результатів креативного мислення на рівні логічного аналізу. Оцінка «диких ідей»

Використання  знань (понять, суджень), розміщених у власній пам'яті

У теорії інформації запас знань (понять, суджень), розміщений у пам'яті сприймаючого інформацію (відображена розмаїтість) суб'єкта, називається тезаурус (від грец. "скарб, скарбниця"). Це структуроване знання у виді понять і значеннєвих відносин між ними, "язикова свідомість" [56].

Щоб зміст повідомлення (послідовність змістів, значень, символів, знаків) був зрозумілим, воно повинне мати спільні точки з тезаурусом одержувача інформації. Інакше: якщо в повідомленні є якийсь термін, наприклад, професійний, то в пам'яті повинне бути поняття, що складає його смислове значення. Якщо його немає або якщо воно не буде викликано з пам'яті (актуалізоване), то термін не буде зрозумілий (участь непрофесіонала в розмові професіоналів). При наявності в повідомленні великого числа подібних термінів отримані дані для адресата не будуть містити ніякої інформації, як усяке повідомлення, виражене незнайомою мовою, або буде сприйнята лише частина інформації.

Ці втрати інформації — через семантичний шум. Чим більш ґрунтовно, всебічно, професійно підготовлений менеджер, тим більше інформації почерпне він з повідомлення. Якщо ж зміст повідомлення повністю не відображений в тезаурусі одержувача, то воно не доставить йому ніякої інформації. У цьому розумінні можна вважати, що інформацією є тільки нові дані, які збагачують тезаурус адресата. Але такий підхід не дає відповіді на питання, як будуть оцінені дані одержувачем ( чи використає він їх повністю, частково, не візьме до уваги). Виникає «прагматичний шум», зв'язаний з оцінкою даних за їхньою корисністю і добором тих з них, які потрібні з погляду суб'єкта управління. Виходячи з такого підходу, деякі фахівці вважають, що інформацією є нові зведення, сприйняті, зрозумілого й оцінені як корисні для рішення управлінських задач.

Таким чином, дані, щоб з них була витягнута інформація, повинні пройти як би тришаровий фільтр: фізичний канал зв'язку з визначеною (заданою) пропускною здатністю; семантичний фільтр — тезаурус (тут досягається розуміння); прагматичний фільтр (де оцінюється корисність).

Формування менталітету

Менталітет - це особливий стан свідомості, склад розуму, спосіб сприйняття, розуміння і переживання особистістю життєво важливих структур соціуму, зафіксованих у мові, традиціях, культурі. Компоненти формування менталітету людини:

• усвідомлення місії, соціальної задачі Вашої управлінської структури у відродженні України, у планетарному соціумі в  XXI в.;

• оволодіння корпоративною культурою (фірми, корпорації, підприємства, організації);

• розвиток мислення підприємницького типу, підтримка традицій українського державного менеджменту і підприємництва;

• оволодіння професійною мовою, понятійним апаратом, сучасним лексиконом, адекватним українській управлінській ситуації, навчання рідній мові;

• розробка принципів індивідуального стилю роботи і власного мислення;

• орієнтація на духовність, моральність, служіння громадянам, Батьківщині, а не начальникові;

• облік при прийнятті і реалізації рішень «психологічної луни», соціальної пам'яті населення, його ментальних структур(духу народу);

• ідентифікація себе з іншою людиною (соціально значимим іншим), соціальним інститутом, у тому числі державою, українським соціумом у цілому;

• соціалізація — засвоєння людиною визначеної системи соціальних знань, норм і цінностей.

Технологія життєвої установки

У порадах Д. Карнегі, як перестати турбуватися і почати жити є сім правил створення такого розумового настрою, що принесе Вам щиросердечний спокій і щастя:

• думайте і поводьтеся життєрадісно і Ви відчуєте себе життєрадісно;

• не намагайтеся звести рахунків з Вашими ворогами, тому що цим Ви принесете собі набагато більше шкоди, ніж їм;

• замість того, щоб переживати через невдячність, не очікуйте подяки, робіть добро заради власної радості;

• ведіть лік своїм вдачам, а не своїм неприємностям;

• не наслідуйте іншим, знайдіть себе і будьте собою;

• коли доля вручає вам лимон, спробуйте зробити з нього лимонад;

• забудьте про себе, коли виявляєте цікавість до навколишніх, щодня робіть добрі справи.

   Інновації  

З наукової точки зору на інноваційний процес, пробудження інноваційного мислення можливо при наявності мінімально трьох вимог.

Перше — необоротність, що виражається в порушенні симетрії між минулим і майбутнім.

Друге — необхідність введення поняття «подія».

Третє — деякі події повинні мати здатність змінювати хід еволюції.

Народження ідеї, можливо, проходить ті ж стадії, хоча й описується іншою мовою. Ідеї необоротні, тому що відповідають потребам на новому витку спіралі розвитку(закон розвинення потреб). Вони можуть стати подією, живуть своїм власним життям. «Світ ідей», за Платоном, значно багатше реального світу. Психологи відзначають, що ідея здатна захопити і свідомість, і підсвідомість; людина може бути поглинена нею й у стані пильнування, і в сні. «Підсвідома ідея не витисне свідому доти, поки для неї не створиться мовно-образна форма»[56]. Нарешті, ідеї мають здатність до матеріалізації, дійсно можуть змінити хід еволюції й окремого людського життя.

У процесі формування інноваційного мислення варто враховувати фактори руйнування стереотипів, які стримують інноваційне мислення:

• значна життєва колізія, драма;

• спеціальні розумові зусилля, породжувані протиріччям дослідження;

• випереджальна модель навчання;

• парадоксальне, альтернативне мислення, мислення в іншій системі координат.

                                 Облік системи цінностей

а) Цінності людини, яка самореалізується (40)

1. Більш ясне, більш ефективне, ніж в інших, сприйняття реальності.

2. Велика відкритість переживанням.

3. Велика інтегрованість, цілісність і єдність особистості.

4. Велика спонтанність і експресивність; ідеальне функціонування; життєздатність.

5.Повна самобутність; автономність і унікальність.

6. Більш високий ступінь об'єктивності, відторгненості, уміння піднятися над своїм "Я".

7. Нове знаходження творчого підходу.

8. Уміння з'єднувати конкретику з абстракціями.

9. Демократизм у структурі характеру.

10. Здатність любити і т.п.

б) Цінності розвитку і «здорового регресу»: "Ми виявляємо, що коли більш зрілим або більш здоровим людям надається дійсна можливість вільного вибору, то вони вибирають не тільки істину, добро і красу, але також ряд регресивних цінностей — заради виживання і/або гомеостазису, тобто світ і спокій, сон і відпочинок, капітуляцію, залежність і безпеку, захист від реальності або звільнення від неї, перехід від Шекспіра до детективних романів, занурення у фантазії, навіть прагнення до смерті (спокою) і т.п. Одну групу цінностей ми можемо назвати цінностями розвитку, а іншу — цінностями здорового регресу (або «зниження») і вказати, що більш зріла, сильна і здорова людина більше схиляється до цінностей розвитку і менше — до регресивних цінностей; але їй як і раніше потрібні і ті, і інші. Ці два набори цінностей завжди діалектично зв'язані один з одним, створюючи динамічну рівновагу, що визначає відкриту поведінку»

Алгоритмічний підхід до рішення творчих задач[15,16].

  Задачі першого рівня вирішуються -застосуванням засобів, прямо призначених для даних цілей. Тут потрібно думкою перебрати лише кілька загальноприйнятих і очевидних варіантів рішень. Сам об'єкт у даному випадку не міняється. Засобу рішення таких задач знаходяться в межах однієї вузької спеціальності.

Задачі другого рівня вимагають для ефективного рішення якогось (невеликого) видозміни об'єкта. У цих випадках приходиться перебирати десятки варіантів. Засобу рішення такого роду задач відносяться до однієї галузі техніки.

Правильне рішення задач третього рівня приховано серед сотень неправильних, тому що совершенствуемый об'єкт повинний бути серйозно змінений. Прийоми рішення задач цього рівня приходиться шукати в інших галузях техніки.

При рішенні задач четвертого рівня совершенствуемый об'єкт міняється цілком. Пошук же рішень ведеться, як правило, не в області техніки, а в сфері науки, звичайно серед рідко застосовуваних фізичних і хімічних ефектів і явищ.

На п'ятому рівні рішення задач досягається зміною всієї технічної системи, у которую входить совершенствуемый об'єкт. Тут число проб і помилок зростає до сотень тисяч' і мільйонів. Засобу рішення задач цього рівня можуть виявитися за межами сьогоднішнього дня науки, тому спочатку потрібно зробити відкриття, а потім, спираючи на нові наукові дані, вирішувати винахідницьку задачу.

Одним з важливих прийомів рішення винахідницьких задач є переклад їх з вищих рівнів на нижчі. Таким чином, якщо задачі четвертого або п'ятого рівня за допомогою спеціальних прийомів перевести на перший або другий рівень, то далі спрацює звичайний "перебір" варіантів. Проблема зводиться до того, щоб навчитися швидко звужувати пошукове поле, перетворюючи «важку» задачу в «легку                                    

"Розумові пастки"[56]

• Вирішуючи життєві проблеми, створюючи свою справу, не треба абсолютизувати цілі, не приймайте засіб за ціль, якщо хочете уникнути розчарувань. Пам’ятайте, що багато чого в житті розвивається природним еволюційним шляхом.

• Уникайте установки "на боротьбу", боріться не стільки "проти" чого-небудь, скільки "за" що-небудь. Пам’ятайте, що за думкою випливає дія. За Л. Толстим, половина поганих вчинків відбувається не тому, що люди злі, а тому, що вони приймають на віру злі думки і діють відповідно до цієї віри.

• Йдіть від життя в "намальованій реальності" і відповідної моделі її осмислення. Управління в "намальованій реальності" загрожує вам крахом.

• Навчіться переборювати чарівність авторитетів, прив'яжіть себе подібно до Одиссея до власної щогли: ніякі чужі думки, представлення, образи, якими б привабливими вони Вам ні здавалися, не можуть замінити Ваше власне представлення, власну думку і спосіб мислення.

• Не "бийтеся об стіну" при рішенні складної розумової задачі: тимчасовий відступ, відхід убік, заняття іншими справами, у тому числі творчими, дасть можливість попрацювати над Вашою задачею підсвідомості. Поставтеся до задачі з позиції гумору й іронії, включайте елементи гри.

• Уникайте руху думок по колу, вчіться будувати логічні ланцюжки, повертатися по логічному ланцюжку до того місця, де вас "занесло" вбік.

• Уникайте "простоти" і "однозначності" у своєму мисленні: істина й успіх скоріше відшукаються в парадоксах і альтернативах.

• Не покладайтеся на "мудрість" наукового знання: наука може бути в кризі, бути відомчою, існує позанаукове знання. Довіряйте інтуїції. Процвітаючі підприємці, як правило, приймають рішення "на льоту", але рідко від них відступають; невдахи, навпроти, довго "тягнуть" із прийняттям рішень, але проте часто їх змінюють. Значну частину наших знань ми одержуємо з мови.

• Якщо Ви потрапили в "розумову вирву", яка затягує Вас навколо нав'язливої думки, створіть нову домінанту як противагу ("клин клином вибивають"). Опановуйте медитацією, спрямованою на стан "поза розумом", пошук резервів у розумовій і практичній діяльності.

• Немає нічого більш пагубного, ніж "уявне нетримання", прагнення "розтікатися думкою по древу". Ліками від цього може служити концентрація уваги, оволодіння "дисципліною думки", уміння "тримати" думку. Уперта, перекірлива думка, як необ'їжджений верблюд у пустелі, буде прагнути скинути сідока: оволодіння думкою буду вимагати від Вас багатьох зусиль. "Досвід ніколи не помиляється, помиляються Ваші судження, очікуючи від нього такої дії, що не є наслідком Ваших експериментів" (Леонардо да Вінчі). Смута свідомості може виразитися в розумовому утрудненні. Неадекватні ситуації уявні конструкції можуть викликати з боку навколишню реакцію, протилежну Вашим намірам. Можливий вихід — у гуморі, самоіронії. Доречний жарт повинен поправити справу, якщо слідом за нею Вам вдасться точно виразити свою думку.

• Думка може стати пасткою, якщо вона груба, прямолінійна, нелогічна («у городі бузина, а в Києві дядько!»). В оволодінні розумовою культурою, усім багатством мислення допоможуть гуманітарна освіта, читання класики, спілкування з розумними людьми. Цієї ж цілі покликані служити передачі телеканалу "Культура". Не зайве ознайомитися з підручником "Логіка" або, наприклад, книгою П. Сопера "Мистецтво мови".

• Існують розумові пастки, засновані на деяких особливостях професійної мови, діалектів або спеціально створеної мови тієї або іншої спільноти людей. Відомо, наприклад, що в деяких областях Росії жінка не скаже: "Я його полюбила", вона скаже: "Я його пожаліла". Кримінальний світ виробив свою «блатну» мову. Сучасна естрада і кіно досить ефективно навчають нас цій мові. Нарешті, є молодіжний сленг: "Шнурки в склянці?" ("Батьки будинку?"), "Бабки давай!" ("Гроші давай!"), "Крутий хлопець" (Небезпечний, зв'язаний з рекетом, мафією, іншими подібними структурами). Оволодіння мінімумом мовною субкультурою недаремно сьогодні і залишиться потрібним завтра, інакше ми не будемо розуміти, про що говорять багато керівників.

• Типова розумова пастка — формально-логічна, зв'язана з порушенням законів і принципів логіки. Типовий приклад логічної непослідовності: "По-перше, я твій мішок не брав; по-друге, він був худий; а, по-третє, я повернув його цілим". Порада може бути одна: візьміть підручник з логіки, прислухайтесь до логіки мови.

• Не давайте думці опанувати Вами безроздільно. Відомо, наприклад, що думки про секс можуть займати в житті людини значно більше місця, ніж сама потреба в сексі. Існують відповідні психотерапевтичні технології, що нормалізують це взаємовідношення.

• Легко потрапити в «пастку активності» (С. Кові)[56] , у круговорот справ і подій, усе більше зусиль витрачаючи на те, щоб підніматися нагору по сходам успіху, і лише потім, щоб усвідомити, що сходи ці притулили не до тієї стіни. Спробуйте усвідомити своє життєве призначення.

• Парадоксальність багатьох розумових ситуацій — у втраті почуття часу. Час має найбільшу цінність, коли він наповняється змістом. Втрачаючи відчуття «стріли часу» [23], його наповненості подіями, можна заблудитися в часі. Передчасність — це «чорна діра» для розумової діяльності. Отже, наш мозковий центр («вогнище думки») якоюсь своєю частиною, і не тільки пам'яттю, повинен виступати «зберігачем часу». І нам не здаються тільки метафорою слова «мислю, отже існую».

• Глибина, парадоксальність, скритність, невловність, плинність, швидкість думки вимагають від людини немислимого: відповідати рівневі розумового процесу. Яким ступенем свідомість може відображати і перетворювати буття? Чи є межі самовпевненості, чи має границі розум, чи безмежна людська дурість?

 

11.3.3.2 Особливості підготовки до використання засобів при реалізації кар'єрних цілей

Особливості покажемо на прикладі оволодіння медитацією і технікою магічного погляду.

                                  Оволодіння медитацією

Медитація (від лат. meditari — рухомий до центру, meditatio — міркування) — психічний самовплив, спосіб зняття нервової напруги, зміцнення щиросердечних сил, засіб приведення психіки в стан глибокої зосередженості. Власне кажучи, це спосіб духовного відтворення, система духовної практики, що дозволяє людині взяти на себе відповідальність за зміст своїх думок.

Основна ланка медитації — занурення розумом у предмет, ідею, концентрація уваги на аналізі думок, відчуттів, станів; розосередження уваги, досягнення стану «поза розумом».

 "У стані концентрації уваги, людина цілком виключається із системи внутрішніх і зовнішніх подразників і зосереджується на одиничному об'єкті, а, отже, втрачає можливість правильно оцінювати проміжки часу[6,7]. Основним змістом переживань стає відчуття незвичайної порожнечі. Оскільки ж тимчасова складова є необхідним компонентом у самосвідомості особистості, у формуванні відчуття Я, втрата тимчасового орієнтування призводить до формування ілюзорного самосприйняття свого Я ("злиття з безмежним", "розчинення в сонячному світлі", "ширяння в невагомості" і т.п.). Природно, що подібного роду психічна іммобілізація, зв'язана з тимчасовим вимиканням основних інтегративних механізмів мозку, сприяє відновленню нервово-психічних функцій людини, залишаючи після себе відчуття свіжості, внутрішнього відновлення і радості буття".

Методи медитації: споглядання предмету; відлік і усвідомлення подиху; облік кожної сторонньої думки, м'яке звільнення від неї; повернення свідомості в центральну точку.

Прийоми медитації: вибір часу, місця, пози, подиху.

Результат медитації — могутній приплив творчої енергії.

Медитація, за Багваном Шри Раджніш, — це двері до таємниць буття, єдиний спосіб перевершити себе, вийти за межі себе. Вона не повинна бути зусиллям, вибирайте ту, котра Вам підходить. Не створюйте саморобні медитації. Іноді медитація може бути дуже небезпечна: Ви граєте з тонким, дуже тонким механізмом розуму.

Форми медитації

• Медитація сміхом: перше, що потрібно зробити ранком, це розсміятися, і це задасть тон усьому дню.

• Медитація "золоте світло": Ви лежите ранком у своїй постелі. Очі закриті. Коли Ви вдихаєте, уявіть собі золоте світло, що входить через Вашу голову в тіло, начебто сонце встало поруч з Вашою головою.

• Біг як медитація: мить, коли бігун зникає, залишається тільки біг.

• "Побиття подушки": якщо Ви почуваєте, що побили б кого-небудь, бийте подушку. Зніміть енергію гніву і думка про те, як комусь зробити боляче, поступово зникне.

•   Робота як медитація: перетворіть роботу у творчість.  

• "Думайте про протилежне": якщо Ви розгнівані, думайте про жаль, якщо Ви незадоволені, думайте про задоволеність.

• "Подружіться з деревом": спілкування, робота з деревом потягне і відверне Вас. Петро I приймав іноземних гостей у майстерні, виточуючи дерев'яні деталі.

• Танець як медитація: якщо Ви молоді або хочете бути молодим, танцюйте з насолодою, самозабутньо, забудьте про навколишніх, залишилися тільки Ви і Ваш партнер.

• Секс як медитація: природне сексуальне життя дасть Вам тонус у всіх Ваших справах, особливо у творчості.

  Техніка магічного погляду

Однією з популярних серед молоді технік невербального впливу є техніка особистого магнетизму [28].  Для розвитку «магнетичного» погляду необхідно освоїти ряд вправ.

1. “Нерухомого сидіння з фіксованим поглядом”

Ціль вправи - призвести тіло в повне розслаблення і зосередити свій пильний і нерухомий погляд на якій-небудь точці.

2. “Фіксація погляду на білій крапці”

Зосередити погляд на білій точці в центі чорного кола розміром 8-10 см. “Тримати” погляд поки коло не стане розпливатися, а очі наповняться сльозами. Поступово тривалість погляду може бути доведена до 15 хв.

3. “Фіксація погляду з переміщенням очей у сторони”

Погляд переноситься на білу крапку, розташовану в 2 метрах без зміни положення голови.

4. “Фіксація  погляду з переміщенням вправо і вліво”

Погляд переноситься з одного кола на інше з охопленням поглядом білої точки.

5. “Зміїний погляд”. Вправа 2,3,4 з'єднується з 1.

У цьому випадку розвивається магнетичний погляд у стані заціпенілої нерухомості.

6. “Владний погляд” (робиться з дзеркалом).

Спрямовуючи свій погляд на зіниці або перенісся відпрацьовується “центральний погляд”

Характерним у цій техніці є розвиток сили волі із силою погляду. Професор В.А.Іванченко, який описав цю техніку домігся “силою” погляду гасіння свічі.

  Метод заговаривания.

Ця й інші техніки використовуються циганами, вуличними торговцями й ін. Вони відомі зі стародавності. Ці техніки ефективні і можуть бути використані проти Вас [10]. Суть заговорювання полягає в інформаційному перевантаженні свідомості “клієнта”, яка запускає фізіологічний механізм прогресуючого гіпнотичного психофізіологічного гальмування. Увага може стійко утримуватися різними цікавими історіями, анекдотами, випадками і т.д., а в тексті мови увесь час уплітаються суггестуючі команди або поведінкові установки, у яких грузне свідомість слухача. Застосовується “перекриття реальностей”, коли одна історія вплітається в іншу, третя в другу і т.д. Крім гальмування використовується завантаження психіки надмірною за обсягом інформацією (це ефективно використовують цигани), тому що люди засвоюють інформацію, що надходить, тільки з визначеною швидкістю. При підвищенні швидкості свідомість “клієнта” не встигає обробляти нові слова (а увага утримується), вони йдуть прямо в підсвідомість, минаючи її цензуру. Дослідники цих технік [10] приводять наступні з них, названі ними “мовні трюки”.

1). Трюїзми. Це слово значення якого відповідає дійсному, але втілює облудну стратегію. Наприклад, Вам не пропонують купити, а говорять: “Ну і холод! Відмінний і дуже дешевий костюм! Усі купують! І показують Вам костюм.

2). Ілюзія вибору. У звичайну фразу непомітно ховається сховане твердження про наявність якогось предмета або явища.

Наприклад, Вам не пропонують купити, а говорять: “Яка Ви симпатична! І Вам це дуже підходить... Яку шапку будете брати, ту або цю? В останній фразі при цьому пастка для свідомості, що імітує Ваше право на вибір.

3). Команди сховані в питаннях.

Наприклад, Вас просять: “Я Вас дуже прошу. Ви не могли б прикрити двері!” Або може бути питання: “Ви вже знаєте, що будете брати?”

4). Моральний тупик.

Вас не просять купити свій товар, а пропонують спробувати. При цьому продавець (як тільки Ви пробуєте) запитує: “Ну, сподобалося? Сподобалося?” Це пастка для свідомості, тому що Ви виявляєтеся в моральному тупику: збрехати, що продукт поганий, ніяково... і підсвідомість уже погодилася.

5). Мовний прийом “чим... – тим”. Суть психотехніки в зв'язуванні того, що відбувається, з тим, що потрібно. Наприклад на ринку Вам говорять: “О, я бачу, Вам повезло, ця шапка Вам дуже підходить, чим довше Ви неї приміряєте, тим більше вона Вам подобається”.

6). Мовний прийом “Метод Штірліца”. Особливості  нашої пам'яті такі, що людина краще запам'ятовує в будь-якій розмові початок і кінець. Тобто невербальною інформацією підкреслюються ті слова, що потрібні і поставлені вони в кінець розмови.

7). Прийом “як тільки... то...”

Наприклад Вам говорять: “Як тільки Ви побачите свою лінію життя на долоні, так відразу зрозумієте мене!” Відбувається приєднання до реального факту довіри до себе.

8). Мовний трюк “Розсіювання”. Суть психотехніки полягає у виділенні окремих слів (голосністю, інтонацією, паузами, дотиками, жестами й ін.) розсіяних по всій розмові, але підсвідомість реагує тільки на ці слова (вони підкріплені невербальною інформацією).

Цікаво, що навіть у письмовий текст можна вставити сховану інформацію. При цьому потрібні слова виділяють: розміром шрифту, іншим шрифтом, іншим кольором, абзацним відступом і т.п.

Ці й інші техніки значно підсилюють Вашу “озброєність” засобами впливу на людей. Ми них привели ще і з метою попередження Вас про можливості їхнього використання проти Вас і не тільки на ринку, але за столом переговорів. Ці техніки дозволяють підвищити Вашу готовність до життя в цьому складному світі. Це і ще раз нагадує про необхідність пізнати себе й інших. Особиста підготовка до реалізації плану кар'єри значно полегшить Вам досягнення поставленої цілі. Успіхів Вам!...

Контрольні питання і завдання:

 

1. Охарактеризуйте основи  теорії і практики персональної боротьби?

2. Перелічіть принципи боротьби, приведіть приклади використання їх на практиці?

3. Дайте характеристику праксеологічному підходу до боротьби?

4. З використанням Таблиці 11.1 виберіть ключові слова визначень і дайте своє розуміння  поняттю «боротьби».      

5. З використанням Таблиці 11.2 виберіть ключові слова визначень і дайте своє розуміння     поняттям «Спілкування» і «комунікація»?  

6. Поясніть взаємозв'язок основних понять теорії  боротьби?

7. Перелічіть методи боротьби, приведіть приклади використання їх на практиці?

8. Перелічіть відомі Вам форми боротьби, приведіть приклади використання їх на практиці?

9. Охарактеризуйте традиційну форму проведення  ділової наради і запропоновану в посібнику? 

10. Охарактеризуйте помилки в комунікації і якості, необхідні для їхнього подолання?

11.  У чому суть кар'єри як об'єкта самоменеджменту?

12.  Які якісні характеристики особистості треба мати для реалізації плану кар'єри?

13. Як розвити в собі необхідні якості особистості для професійного росту?

14. Як здійснити вибір професійної кар'єри?

15. Охарактеризуйте особливості етапів стратегічного самоменеджменту ?

16. Здійсніть вибір професії з використанням психологічної класифікації Е.А.Клімова?

17. Здійсніть оцінку обстановки і прийміть рішення по професійній кар'єрі?.

18.  Охарактеризуйте елементи досвіду організації діяльності при реалізації кар'єри?

19.  Що треба для оволодіння засобами  самоменеджменту?

20. Охарактеризуйте "розумові пастки" і дайте рекомендації з їхнього облікуі в професійній діяльності?

 

Література:

 

1. Анисимов О.С. Новое управленческое мышление: сущность и пути формирования. - М.:Экономика, 1991.

2. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы: — СПб. Спец.Литер, 1995

3. Ван Дейк Т.А. Язык, познание, коммуникация. — М.: Прогресс, 1989.

4. Васильева А.Н. Основы культуры речи. — М., 1990.

5. Введенская Л.А., Павлова Л.Г. Культура и искусство речи. -Ростов-на-Дону, 1995.

6. Вебер М. Избранное. Образ общества. - М.,Наука, 1994 г.

7. Вебер М. Основные понятия стратификации.// Социологические исследования. - 1994 г. - № 5

8. Веселов П.В. Аксиомы делового письма: культура делового общения и официальной переписки. — М.: ИВЦ «Маркетинг», 1993.

9. Власова Н.М.  ...И проснешься боссом. Справочник по психологии управления кн.1,2,3. -Новосибирск: Экор, 1994 г.

10. Верхоглазенко В.Н., Звезденков А.А., Хлюнева М.В. Психология прибыли.- М.: Приор-издат, 2005

11. Вовенарг Люк де Кланье. Размышления и максимы.- М.: АСТ, 2002,

12. Голуб И.Б., Розенталь Д.Э. Секреты хорошей речи. — М.: Меж-дунар. отношения, 1993.

13. Гладышев С. Борьба бульдогов под ковром: Секреты влияния на людей.-М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001

14. Грейсон Дж.(мл), О Делл К. Американский менеджмент на пороге ХХI века.-М.:Экономика,1991

15. Гримак Л.П. Общение с собой. - М.: Полит.лит,1991

16. Гримак Л.П. Резервы человеческой психики. - М.: Политиздат, 1987

 

17. Жуков  В.  Взгляды   военного  руководства  США  на  ведение информационной войны //ЗВО-1/2001 (с. 2-9)

18. Зазыкин В.Г., Чернышев А.П. Менеджер: психологические секреты профессии. - М., 1992

19. Зайверт Л.  Ваше время - в ваших руках.- М.: Экономика, 1990.

20. Зигерт В., Ланг Л.  Руководить без конфликтов.- М.: Экономика, 1990.

21. Искусство Войны: Антология. В 2кн..-СПб.:Амфора, 2000

22. Казмиренко В.П.  Социальная психология организации.- К.: МАУП, 1994

23. Кандыба Д.В.Тайные возможности человека.- Ростов-на-Дону:»Феникс»,1995

24. Карнеги Д. Как завоевывать друзей...- М.: Прогресс, 1989,

25. Карпичев В.  Самоменеджмент (Введение в проблему). // Проблемы теории и практики управления,.- 1994.- № 5. - с.103-107.

26. Климов Е.А. Психология профессионального самоопределения. - Р. на Дону: “Феникс”,       1996 г.

27. Клирн.Т. Японское искусство войны. Постижение стратегии. Пер. с англ. Котенко Р.В. – СПб.: Евразия, 2000.

28. Колпаков В.М.  Методы управления: учебн.пособие.- К.: МАУП. 2002

29. Кон И.С. Люди и роли //Иностран.литература, № 12, 1967. С.168-191.

30. Конрад Н.И. Синология. -М.: Ладомир, 1995.

31. Котарбинский Т. Трактат о хорошей работе. -М.: Экономика, 1975.

32. Культура парламентской речи. — М.; Наука, 1994.

33. Курбатов В.И. Стратегия делового успеха. - Р на Дону.: Фенико 1995

34. аданов И.Д. Практический менеджмент: в 3-х томах. - М.: Ника, 1992 г.

35. арошфуко Ф де Максимы. Мемуары. М.: АСТ,2001г.

36. Лорейн Г. Как развить мощную память // Эко, 1981, № 2-4

37. Лоренц К. Агрессия. - М.: Прогресс, 1994 г.

38. Лурия А.Р. Внимание и память.- М.: МГУ, 1975

39. Макиавелли Н. Государь. - М.: Фолио, 1998

40. Маслоу А. Психология бытия. М.Луч:,1997

41. Основы речевой коммуник. ации / О.Я. Гойхман, Т.М. Надеина. ( Под ред. О.Я. Гойхмана). — М.. МТИ, 1997.

42. Основы теории управления войсками (под ред. П.К.Алтухова).- М.: Воениздат, 1984.

43. Основы психотехнологии общения менеджера: Учебное пособие.- М.:ИНФА-М; Новосибирск: НГАиЭ, 1998.

44. Панасюк А.Ю. Управленческое общение. - М.: Экономика, 1995 г.

45. Пшеловский Т. Принципы совершенной деятельности. –К.: Институт праксеологии, 1993

46. Расколдованный мир Макса Вебера.- М.: МГУ. 1992.

47. Расторгуев С.П.  Информационная война.-М.:Радио и связь, 1998

48. Роджерс К. К науке о личности //История зарубежной психологии. М.:МГУ, 1986.

49. Сацков Н.Я.  Методы и приемы деятельности менеджера и бизнесмена.- Б.Ц., 1993..

50. Самыгин С.И., Столяренко Л.Д. Психология управления: Учебное пособие.-Ростов н/Д.:Изд-во “Феникс”,1997.

51. Словарь иностранных слов.-М.:Рус.яз.,2001

52. Служебная карьера (Под ред.Е.В.Охотского).- М.: Экономика, 1998

53. Сорокин П.А.  Человек. Цивилизация. Общество.- Политиздат., 1992.-

54. Социальная психология и этика делового общения./ В.Ю.Дорошенко, Л.И.Зотова, Н.А.Нартов и др.(Под общей ред. Проф.В.Н.Лавриенко). М.: ЮНИТИ, 1995.

55. Социальные технологии. Толковый словарь.- М.: Луч, 1995

56. Социальное управление: Курс лекций.-М.:РАГС, 2000

57. Тарасов В.К. Искусство управленческой борьбы. – СПб.:Политехника, 1998.

58. Успенский П.Д. Четвёртый путь.-М.:ФАИР-ПРЕСС,2001

59. Харро фон Зенгер.  Стратагемы.- М.: Прогресс, 1996.

60. Харро фон Зенгер.  Стратагемы. О китайском искусстве жить и выживать. в 2хТомах.- М.: Эксмо, 2004.

61. Щекин Г.В. Как избежать ошибок при устройстве на работу: Советы психолога.- К.: МЗУУП, 1992

62. Щекин Г.В.  Практическая психология менеджера.- К.: Украина,1994

63. Щекин Г.В.  Теория социального управления. - К. МАУП, 1996

64. Энкельман Н.Б. , Бинкербиль М.   Преуспевать с радостью.- М.: Экономика, 1993

 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика