andrey

Путь к Файлу: /Гуманитарный университет / Элита 1.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   andrey
Добавлен:   18.03.2015
Размер:   47.5 КБ
СКАЧАТЬ

БОРЦІ ЗА "ЩАСТЯ НАЦІЇ" ЧИ ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА?

Соціальній порядок, встановлений більшовиками після жовтневого перевороту і претензійно названий соціалізмом, відрізнявся однопартійною, масовими репресіями і адміністративне-командними методами управління. Визначальним елементом цього режиму, як і інших, була політична формула. Політична формула - це сукупність засобів і методів, за допомогою яких правлячий клас апелює до існуючих норм і цінностей, маніпулюючи свідомістю і поведінкою людей, формує і здійснює владне панування і змушує людей вірити в те, що вони підкоряються певному (насправді абстрактному) принципу володарювання. У політичній формулі віддзеркалюється ідеологія, в якій розкривається роль правлячого класу в суспільному розвитку.

Відомий теоретик концепції політичної еліти ГМоска підкреслював, що доля суспільства залежить, передусім, від підготовленості правлячого класу, його компетентності, рівня культури, соціальної активності та політичної гнучкості.1 Доба, яку ми досліджуємо, -період панування в Україні радянської еліти.2 До неї, на думку дослідників, можна віднести адміністративно-управлінську Інтелігенцію, як джерело і засіб влади; науково-гуманітарну інтелігенцію, як допоміжний персонал при обгрунтуванні доктрини соціалізму та ідеологічного забезпечення влади; офіцерський склад КДБ і армії. Дехто з політологів називає цю групу просто номенклатурою.3

Номенклатурний принцип (метод або система) призначення і зміщення керівних кадрів відповідно до волі "верхів", а то й "вождя" і "вчителя" - головна антидемократична підвалина командно-адміністративної радянської системи управління. Така система перетворювала людину в ма-лозначущий гвинтик величезної бюрократичної машини і позбавляла громадян будь-якого правового захисту, виховувала формалізм, неповагу до людської гідності, зневагу людських почуттів, прикриваючись гаслами про класовий підхід і політичну принциповість.

Адміністративне-командна система радянського типу потребувала не лише особливого механізму страху, який виражався в масових репресіях, а й віри у справедливість більшовицького ідеалу.

Цю віру повинна була сформувати система міфів. Серед них - міф про визвольну місію пролетаріату, про радянську владу як владу трудящих і для трудящих. В.І.Ленін акцентував увагу на тому, що "саме соціалізм здатний розбити старі забобони, а керувати суспільством можуть лише "вищі" класи..."4

На думку М.Бердяєва, привабливість філософії комунізму полягала у його соціально-економічній системі.5 Для забезпечення самоуправління народу радянська система мала б дотримуватись трьох умов: систематично інформувати населення про управлінські рішення, надати можливість кожному громадянину вносити пропозиції щодо тих чи інших питань і гарантувати розгляд цих звернень. Зрозуміло, що радянський тоталітарний режим цього забезпечити не міг. І хоча утвердження елементів соціальної справедливості в СРСР було привабливим для значної частини населення, поширення доносів і репресій породжувало почуття небезпеки, відчуження народу від влади.

Тоталітаризм завжди вимагає від людини лояльності і відданості режиму. Тоталітарна пропаганда, яка руйнує особистість, залишаючи рефлексії ентузіазму і страху, породжує терор. Атмосферу державного терору влучно описав С.Цвейг: "Державний терор, що деспо-тично здійснюється, вдосконалюючись, паралізує волю окремої людини (нічні очікування - а за ким прийшли? чи не за

мною?) послаблює і роз'їдає душу як виснажлива хвороба. Такий тиск з боку держави ліквідує не тільки будь-яку опозицію, а й спробу до інакомислення".6

Схильність до насильства будь-якого режиму, антигуманність і жорстокість політиків - чинники, що посилюють небезпеку громадянської війни в країні. Така війна мала місце на території радянської України в 40- 50-х роках XX століття між збройними формуваннями українських націоналістів і спеціальними загонами Служби безпеки, які захищали комуністичну систему. Війна проходила переважно у західному регіоні країни. За словами видатного соціолога П. Сорокі-на, "громадянські війни виникають через швидку і докорінну зміну вищих цінностей у однієї частини певного суспільства, тоді як інша або не сприймає ці зміни, або рухається у протилежний бік."7

Саме такі процеси відбувались у Західній Україні напередодні Другої світової війни. Приєднання до Радянської України західноукраїнських земель відбувалось під гуманістичними Іасгюми. Якщо у сфпрі ос віти і медицини населення відчуло конкретні покращання, то демонтаж західноукраїнської політичної, соціально-економічної та культурної інфраструктури викликав невдоволення і політичний протест. Українські політичні лідери були заарештовані і депортовані, а партії розпущені. Багато кооперативів ліквідували, а інші реорганізували на радянський зразок. Припинили свою діяльність читальні та бібліотеки товариства "Просвіта". Від 20 до ЗО тисяч українських активістів утекли до окупованої німцями Польщі. Залишилась лише одна життєздатна опозиційна політична організація - підпільна мережа ОУН (Організація Українських Націоналістів).8 Сформована ще в кінці 20-х років, ОУН претендувала на роль провідника національної ідеї.

Український націоналізм радикального спрямування і комунізм мали багато спільного.9 Комунізм запозичив деякі елементи націоналістичної'ідеології, зокрема, ідею української державності. Українські ж організовані націоналісти 40- 50-х років у своїх програмних заявах наголошували на таких цінностях "лівого" світогляду, як безкласове суспільство та соціальна справедливість.

Комунізм і радикальний націоналізм віддають перевагу силі, нехтуючи формальним правом і законністю. Обидві доктрини нав'язують суспільству колективізм і примусову організацію праці. "Ліві" і "праві" радикали нібито й не мають злих задумів. Вони навіть можуть бути щирими у своїх бажаннях "ощасливити всіх". Але мова йде не про ідеали, а про земні діяння та їх наслідки. Історія постійно нагадує про лихо, яке несе в собі застосування сили як "останнього аргументу" в суспільних суперечках. Насильство стає системоутворюючим чинником політичної ідеології через специфічне уявлення про історичний процес. Якщо цей процес уявляється хаотичним, випадковим, позбавленим Божественного провидіння, то для його регулювання потрібна "велика" людина або група, яка зможе цей процес структуру вати.ш

Виходило, що у борців "за щастя трудящих" питання про допустимість насильства не могло викликати сумнівів (заради великої мети його використання виправдане). Мета нації - це всенародне завдання. Творчість народу реалізується через свободу і любов. Остання має стільки достоїнств і шляхів вдосконалення, скільки ненависть - вад. Бо любов викликає позитивний розвиток, а ненависть, навпаки, спрямована на руйнацію." Любов - це терпіння, важка щоденна праця самовдосконалення. Якщо ж спрямувати енергію на ідеальний світ у майбутньому або постійно повертатись у минуле (втрачений рай), то немає моральних перешкод для того, щоб заради найшвидшого досягнення мети використовувати в політичній практиці будь-які форми насильства.

Незважаючи на єдине енергетичне коріння, український організований націоналізм і комунізм стали ворожими силами в політичній боротьбі 40-50-х років у Радянській Україні. Це був час, коли радянська система через соціальну "ко- розію" почала втрачати "тканину" людських відносин. Проявлялось це наступним чином:

•   була встановлена розгалужена і непохитна ієрархія цілей, для досягнення яких потрібна соціальна централізація влади;

•   юридичні   правила  і   норми  постійно уточнювались і "підправлялись" (наприклад, замість верховенства права,  за мовчазною згодою, встановилось верховенство політичної влади);

•   на зміну обмеженій формі правління прийшла необмежена;

•  абсолютні етичні правила і норми ставали  дедалі   "дрібнішими",   моральним визнавалось те, що догоджало поставленим цілям;

•  працював механізм "зворотного добору" кадрів, зверху опинялись ті, хто беззастережно виконував будь-який наказ і позбувався тягаря моральних сумнівів;

•  сферу особистого життя наскрізь "просвічувало проміння прожекторів, встановлених на тоталітарних вишках";

•  спостерігалось торжество одноманітності, однодумства, всього того, що сприяло досягненню "великої мети" побудови комунізму.

Спостерігаючи поступову втрату позицій радянської системи, організований український націоналізм теж пропагував і боровся за "велику мету", але іншу - побудову української національної держави.

Відомо, що стати нацією в політичному сенсі етнос може лише виконавши державотворчу місію. На думку Д, Донцо-ва, реалізація державної ідеї можлива на основі діяльності рівноцінної провідної верстви, її базою є не народ, не маса, не той чи інший клас, не партійно-політична програма, а лише "каста луччих людей",13 під якою він розумів "щось подібне до Ордену, ... який би поповнювався з усіх станів суспільства на підставі суворого добору ліпших. Цей Орден має охороняти свою духовну і моральну вищість і чистість, свою форму і силу".14

Д.Донцов підніс до рівня чесноти ірраціоналізм, експансію, насильство і фанатизм. Поняття волі, на противагу інтелектові, є центральною тезою чинного, інтегрального, організованого націоналізму. "Воля до влади" - це не відокремлене почуття людської психіки, а складова частина волі дожиття, що виявляється у бажанні зберегти свій рід і націю. Щоб поширити і зміцнити націоналістичний світогляд українського народу, потрібно було, на думку Д.Донцова, перетворити українця на людину, яка б горіла майже релігійною любов'ю до своєї нації. Він вважав, що любов до нації можна поєднати з агресивністю. Д.Донцов навіть наважується заявляти, що "і від часу Ісуса Христа до сьогоднішнього дня Царство Небесне здобувається силою, і хто добуває його, той силоміць бере його".15 Разом з тим, теоретик націоналізму апелює до поняття гріха і наголошує, що моральна і духовна сила розпадається і гине, "гинуть і народи від засланої зневаженим Божеством Кари".16

Пересічного ж українця завжди характеризувала висока чуттєвість, домінування почуттєвого над інтелектуальним і вольовим. Особливості мислення і переживання нашого народу є сприятливим грунтом для глибоких релігійних настроїв, перенесення релігії у сферу індивідуальності, внутрішньої набожності.17 Остання передбачає пізнання всіх речей через Бога.18 Християнські ідеали покірності, терплячості, скромності - основа психологічного настрою українця.

У програмних документах організованого українського націоналізму 40-50-х років наголошувалось, що "українське хліборобство - це основна суспільна верства, яка є тривалим консерватором, захисником національної ідеї, зберігачем традиції, захисником суворої героїчної моралі, тривалості подружжя і родинної єдності."19

Енергію консерватизму українців, що завжди проявлялась у сумлінній праці і почутті відповідальності, націоналістичний рух мав би використати в боротьбі за незалежність України. Зважаючи на те, що засади будь-якої політичної програми треба узгоджувати з особливостями національного характеру, український організований націоналізм 40-50-х років вважав за доцільне спиратись, передусім, на силові методи. "Повстання проти окупантів, війна з ними є однією з підстав національної революції".20

Відомий російський філософ Іван Ільїн зазначив: "Помилка полягає в тому, що почуття І воля націоналіста прикріплюється не до духу і духовної культури його народу, а до зовнішніх проявів народного життя. Головне - життя духу не ціниться, не бережеться, залишаючись у зневазі і являючись засобом політики... Коли націоналізм відривається від головного, від смислу і мети народного життя, стає чисто інстинктивним настроєм, який проявляється в жорстокості, агресивності, безмежній гордині".21

Безмежна гординя націоналізму проявляється в намаганні з допомогою зовнішніх сил досягти свободи етносу, який не звільнився зсередини. Закликаючи українців до національної революції, політичні лідери ОУН діяли за принципами відомого російського "лівого" радикала, терориста П.Ткачова, який наголошував, що революція "тоді тільки і може мати місце, коли меншість не хоче чекати, щоб більшість сама усвідомила свої потреби."22

Всезагальну політико-філософську формулу революціонерів розкрив ідеолог анархізму князь П.Кропоткін: "Кожний революціонер мріє про диктатуру, буде це диктатура пролетаріату чи диктатура революційного штабу. Всі мріють про революцію як про можливість легального знищення своїх ворогів... Всі мріють про завоювання влади, створення всесильної, всемогутньої держави, яка спілкується з народом, як хазяїн з підданим, керуючи ним через тисячі і мільйони чиновників... Всі революціонери мріють про "Комітет суспільного спасіння", метою якого є усунення будь-кого, хто буде думати не так як особи, що стоять біля влади... Всі мріють про те, щоб обмежити прояв ініціативи особистості і самого народу. "Думати, - говорять більшість революціонерів, - це мистецтво і наука, створені не для простого народу."23

Як "праві", так і "ліві" радикали сповідують філософію примата буття, систему детермінізму. Політичну поведінку лідерів організованого українського націоналізму можна пояснити потребою в контролі над подіями і людьми. З одного боку, їх можна віднести до лідерів, що присвячують себе реалізації суспільне значущої мети (незалежність України), а з іншого, до революціонерів, які відкидають базові цінності (радянські) в ім'я створення національної держави.

У лідерстві організований націоналізм в Україні міг піднятися до рівня елітарності і аристократизму, якби в своїй діяльності зважав на дух народу та його традиції. Хосе Ортега-і-Гассет підкреслює, що сила аристократії в її зв'язку з традицією, оскільки "справжня традиція ніщо інше, як точка опори для благородних діянь, як земна твердиня людського духу".

Одна з основних формул української традиції виражена Ю.Липою: "Кожний українець через родинне почуття тісно зв'язаний з групою, спільнотою. Родинний клімат українського етносу не допускає до повстання, містичних масових рухів". Важливо зважити, що "свободу не можна вивести з буття, свобода вкорінена в душі, в бездонність. Свобода не породжується буттям."24

"Примат свободи над буттям є також приматом духу... Людина поставлена в своєму духовному і пізнавальному шляху не перед буттям, а перед істиною як тайною існування... Істина - це конкретна особистість, її шляхи життя виражені у всесвітній правді."25

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика