andrey

Путь к Файлу: /Гуманитарный университет / Статьи / Особливості української олігархії Пол думка 2000 №3.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   andrey
Добавлен:   18.03.2015
Размер:   43.0 КБ
СКАЧАТЬ

ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ОЛІГАРХІЇ

Олександр ТУРЧИНОВ

Останнім часом вітчизняна політична еліта шукає відповідь па питання "хто винен?" і "що робити?". Тим часом досі так і не було зроблено всебічного об'єктивного аналізу політичної й соціально-економічної ситуації (не рахуючи заокеанських спроб дати пояснення українським аномаліям класики реформ). У "національній лабораторії кризового досвіду" відсутня головна передумова переходу від "вердикту" ("хто винен?") до реальної дії, яка сповнює конкретним змістом риторику пошуку шляхів розвитку ("що робити?"). Інакше кажучи, немає системної відповіді на запитання: "Так що ж, власне кажучи, відбувається?". А саме суспільною значущістю цього питання серед інших вимірюється здатність до прогресу.

Спробуємо визначити основні константи наявної глибокої кризи; спираючись па них, сформулюємо діагноз і, можливо, намітимо шляхи лікування. Сьогоднішню ситуацію в Україні характеризує:

тотальна "тіиізація" національної економіки, в основі якої аномальна податкова система й адміністративне свавілля;

-  розмивання граней між легальним і тіньовим секторами економіки, взаємна дифузія та взаємодоиовпеиия цих секторів;

-  трансформація тіньової економіки у первинно-необхідний елемент функціонування суб'єктів підприємницької діяльності;

-  багатовекторна соціально-економічна криза й перетворення переважної більшості населення па безпартійних "соціальних аутсайдерів";

-  домінування неформальних приватио-кулуарпих, корпоративних відносин, їхня перевага над вимогами закону в дер-

жавпих структурах, в тому числі і контрольних і силових органах;

- брак суспільних можливостей протистояти свавіллю держапарату й організованій злочинності;

активна криміналізація всіх сфер суспільного життя, структуризація організованої злочинності й суб'єктів тіньової економічної діяльності, посилення в економіці монополістичних тенденцій;

- спроба підміни офіційної влади владою адміністративно-економічних груп (АЕГ), що об'єднує представників держапарату, суб'єктів економічної діяльності й кримінальних структур. Ключовим чинником, який знищує рештки перспектив на вихід із цього глухого кута, е провідна роль влади української олігархії в низці причин, що породжують кризу.

Клітинну основу явища, яке внаслідок непорозуміння назнане "українською олігархією", становить влада. Цс рудиментарні утворення, що виникли па уламках радянської адміністративної системи й одержали доступ до фінансових ресурсів через свою належність до державного управління.

У центрі формування й росту АЕГ перебували чиновники середньої лапки або різного роду працівники торгівлі, Ідо пов'язали з ними свій посередницький бізнес, а також "цехови-ки-підпільиики", які легалізувалися в період горбачовської перебудови. Вони ніколи не жили в нормальному конкурентному середовищі, не виробляли прийнятної для сучасного суспільства корпоративної етики, не формували цивілізованих правил гри. Небезпека, однак, не в цьому, а в тому, що ці люди з деяких пір отримали прямий і нічим не обмежений доступ до можливостей прийняття й реалізації рішень державного значення. У новому державному "табелі про ранги" відбулася "підміна" основ соціального статусу: замість авторитету людини, наділеної певною адміністративною владою, в умовах глобальної інфляції цієї влади виник авторитст"пувориша", авторитет власника і розпорядника державними ресурсами. Причому індекс "олігархічпості" визначався ступенем лояльності й близькості претендента на "нову владу" до вищестоящого "за табелем про ранги" патрона.

Інакше кажучи, відбулося призначення олігархів. Ці люди й ресурси, які їм належать, з самого початку отримали "індульгенцію" від держави, що перебувала, по суті, на утриманні в нової олігархічної бюрократії, яка одержала "на відкуп" цілі регіони й галузі.

Існування формальної небезпеки з боку держави дало потужний поштовх удосконаленню "імунної системи" вітчизняної протоолігархії, що проявилося в її безпосередньому вкоріненні в структурах політичної влади і в повному злитті тіньової політики із тіньовою економікою в одне органічне ціле. Це була теорія. Практика є набагато простішою й небезпечнішою і в "базисі", і в "надбудові".

Внаслідок монопольного впливу "олігархів" на всі сторони суспільного життя в Україні повністю зникли передумови нормального розвитку. Політичні ігри, що їх ведуть олігархи виключно в приватних інтересах, призводять до постійного перерозподілу адміністративного й силового впливів. Оскільки відхід "своїх" дсржслужбовців першої величини з ключових політичних позицій відразу ставить очолювані ними АЕГ па межу знищення, незалежно від перспективності їхнього економічного потенціалу, АЕГ ведуть між собою безперервну жорстку боротьбу. Ця боротьба має не економічний, а силовий характер (використання адміністративних важелів, податкових, правоохоронних, а також кримінальних структур).,

У цивілізованих країнах бюрократи, підприємці іі політики існують в єдиній системі взаємопідлеглості й взаємозалежності. Політика диктує умови "підлеглій" бюрократії як похідній політичних інститутів, але залежить від підприємництва тою мірою, якою воно забезпечує ЇЇ фінансову стабільність. Підприємці, своєю чергою, не потрапляють до зони прямого впливу політики, але перебувають у прямій залежності від бюрократії, яка дає санкції па діяльність підприємців.

В Україні ж ці три компоненти злиті в одне ціле. Не можна бути політиком, не маючи прямого необмеженого доступу до фінансових потоків. Неможливо займатися великим бізнесом без глибоко особистих "політичних ресурсів". В результаті одержуємо якісно нову модель, модель повної монополізації окремими групами економічних, політичних і адміністративних важелів впливу. Створюється своєрідна олггополія, здійснюється синтез двох патологій: тотальна монополізація макро-ресурсів уже всередині існуючих мопополій-олігархій.

З амальгами олігополії-иротоолігархії й корупції, доповненої браком економічної, політичної та інтелектуальної конкуренції та "удобреної" національною специфікою адміпістру-ианпя, якраз і народжується та система, яку можна назвати олігархофрснісю. Цю останню ми визначаємо як фактично необмежену політичну економічну владу вузької групи людей. що Ігс відповідає їхньому суспільно-політичному статусу, у поєднанні  з  необмеженим доступом до  національних  ресурсів, цілковитим ігноруванням державних інтересів.  На тлі  вкрай низької здатності до суспільне орієнтованої діяльності, олігар-хофрспія має в собі небезпечне "інфекційне начало", оскільки може вражати цілі ділянки суспільного життя, галузі  виробництва й адміністративні структури. За великим рахунком, цс загроза національній безпеці, оскільки, крім вищезазначеного, олігархофрени  монополізували  й систему інформаційних  комунікацій.   Практично  тотальне   підкорення   засобів   масової інформації окремим особам і групам, формування інформаційної політики залежно від приватних інтересів призводить д0 безпрецедентного маніпулювання суспільною свідомістю. Засоби масової інформації, адміністративне, політичне й фінансове) підлеглі олігархії, вже не просто відображують певну реальність чи обслуговують недієвий комплекс, а створюють його в цілковитій  відповідності  з кон'юнктурними  інтересами  своїх господарств. У підсумку одержуємо віртуальну реальність, що відбиває   штучно   створену   ситуацію          оптимальну   для

вирішення олігархами ними ж поставлених завдань.

Ця інформаційна загроза приховує в собі І цс одну небезпеку: фільтрування інформації, що надходить до перших осіб держави, зокрема до Президента України. У газетах й на телеканалах ніколи не з'являться повний, які так чи інакше зачіпають інтереси тих чи тих олігархічних груп. Деформована в такий спосіб інформація приховує в собі небезпеку прийняття неадекватних реальності рішень.

Однією з найважливіших тем для олігархів є вибори, які зводяться до реалізації масштабних бізпес-лроектів, мета яких цілком аполітична — зберегти для себе всі оптимальні (кадрово-політичні) ніші, відшкодувати витрати й одержати прибуток, інакше кажучи -- кредитувати власний добробут. Успішна реалізація цих бізпес-просктів породила "новий струмінь" у політичних технологіях  -     перманентні вибори.  Така модель політичного процесу вимагає кількох умов, а саме: наявність перманентної кризи в країні,  постійного конфлікту інтересів між окремими політичними силами, що виключає досягнення консенсусу й провокує звернення до плебісцитарного арбітру-вампя; постійну мобілізацію ресурсів, що, своєю чергою, викликає у відповідь потребу в олігархах, здатних таку мобілізацію забезпечити. Ми вже не кажемо про загрозу прямого управління країною шляхом перманентних плебісцитів. У ситу- ації, коли соціально-економічне становище в країні критичне, а добробут людей, які володіють "контрольним пакетом" голосів, вельми далекий під задовільного, стає дуже важко прогнозувати результати всенародних опитувань.

Коло замикається, а "еволюція" в такому разі проектується насамперед на кадрову політику. Створюється каста недоторканних та їхнього найближчого оточення, з яких черпаються управлінські "резерви".

Крім того, "олігархія", намагаючись одержати санкцію на свободу дій від найвищої влади і, таким чином, ототожнює себе з нею, прив'язує чинного Президента до можливих стратегічних помилок і створює величезний потенціал дискредитації й компрометації глави держави. Не випадково Президент Кучма незабаром після Нового року звільнив одразу майже два десятки позаштатних радників: адже деякі з них вели політику, то мала дуже віддалений стосунок до державних інтересів.

Певна річ, реальна небезпека такого становища добре проглядається навіть на поверхні. Окрім абстрактних, суто діагностичних тенденцій розвитку ситуації, маємо недавній російський досвід, де проект мирного і досить взаємовигідного співіснування олігархів, влади і "черні" закінчився дефолтом 17 серпня й глибокою соціально-економічною й політичною кри-зюю, наслідки якої повною мірою відчутні ще й сьогодні. Але Росія, порівняно з нами, перебуває в набагато вигідніших стартових умовах. Ті ж олігархічні групи в Росії за родом діяльності набагато ближчі до політ економічної класики, бо в основі їх формування - потужні сировинні ресурси.

В Україні, де ресурси вкрай обмежені, єдиним конкурентоспроможним продуктом, що має попит, є влада. Тому "паша криза", якби вона вибухла сьогодні в Україні за російською аналогією, була б набагато жорсткішою й не передбачуванішою за  наслідками, оскільки повне перенесення кризового потенціалу виключно в політичну площину загрожує глибокими соціально-політ деформаціями деформаціями.

Першу спробу запобігти такій кризі й вивести країну з підлеглості вітчизняній "олігархофренії" зробив Президент Леонід Кучма, коли вирішив сформувати уряд, вільний від прямого виливу олігархів. Кабінет Віктора Ющенка, що володіє достатнім політичним простором для маневру, зробив ряд кроків для кардинальної перебудови системи управління ресурсами, їх повернення під контроль публічної влади. Це стосується, насамперед, загальної позиції глави Кабінету і здійснення скопо-

 

 

мічких перетворень, адміністративної реформи, а також перебудови роботи стратегічно важливого паливно-енергетичного комплексу країни. Нападки ж па Кабінет Ющенка з боку засобів масової інформації, контрольованих олігархами, -- свідчення па користь того, що Ющенку вдалося дуже швидко виявити ключові больові точки олігархічних груп. Інформаційна агресія, що почалося проти нового уряду, відображує правильність дій "команди" Ющенка і е болісною, але обнадійливою ознакою "конверсії" олігархії в Україні.

Проте сили сьогодні не рівні. Фшаисово-політичпі й інформаційні ресурси олігархів па кілька порядків перевищують аналогічні ресурси публічної влади.

Так що ж усе-таки робити в цій ситуації? Обмежимося лише деякими актуальними пропозиціями, реалізація яких, па мані погляд, форсує розчищення завалів української кризи та її першопричини '- олігархофрепії. Насамперед необхідно:

провести керовану кампанію з детіпізації й легалізації економіки;

 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика