andrey

Путь к Файлу: /Гуманитарный университет / Статьи / Чинники впливу на виборців.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   andrey
Добавлен:   18.03.2015
Размер:   298.5 КБ
СКАЧАТЬ

Чиники впливу на голосування украънських виборцыв

 

 

Віккі Геслі

 

Впій статті обґрунтовується положення про тс, що політичні партії в Україні діють як виразники інтересі» громадськості і що громадяни голосують па виборах до Вер-хошюї Ради відповідно до ступеня близькості їхніх інтересів до   позицій,   що  їх   виражають   політичні   партії,   які   беруть участь у виборах. Аналіз відповідей па запитання анкет про поведінку виборців під час парламентських виборів 1998 року ! разом із вивченням партійних виборчих платформ дали змогу емпірично обгрунтувати зазначене вище положення.

Під час виборчої кампанії 1998 року в Україні партії та кандидати висловлювали свої конкретні позиції з пріоритетних політичних проблем. Отже, відповідно до моделі "голосування і па підставі вирішення партіями пріоритетних проблем", позиції, які займають партії з ключових питань, повинно помітно впливати на долю партій в їхній боротьбі за місця у парламенті1. На відміну від цього, якщо політичні партії отримують підтримку головним чином з боку певних культурних або регіональних груп, тоді вибори будуть більше схожі па опитування. Згідно з моделлю "суспільного розмежування", результати виборів відбиватимуть демографічні/культурні розбіжності (характер ідентифікації особи з такими групами), а не зважений вибір конкуруючих альтернатив у сфері зовнішньої та внутрішньої політики або між оцінками потенціалу кандидатів як лідерів.

Хоча культурні розмежування в українському суспільстві вчені вже досліджували (див.: Сгаитег 1999; Нехіі сі аі. 1995; \Уі1хоп 1999), проте проблемі голосування па підставі характеру вирішення кандидатами тих чи тих пріоритетних проблем,

навіть якщо в первинних референтних групах немає одностайності щодо підтримки певного кандидата або певної партії, приділялося зовсім мало уваги. Частково цс зумовлено тим, що референтні групи є великими за кількістю членів та різнорідними за політичними вподобаннями. Тому результати виборів Іі Україні слід сприймати не тільки як віддзеркалення розбіжностей між росіянами і українцями, між сходом і заходом країни або між православними і католиками, а й як відбиття раціональних розрахунків поінформованих виборців, які вибирають партії відповідно до моделі голосування па підставі політичної близькості.

Теоретична основа дослідження

Якщо 1990-і роки розглядати як історичну добу, коли виборці у пострадянських та східноєвропейських країнах вперше отримали право демократичного голосування па виборах (стверджуючи, що донедавна їхні голоси мало важили), то тоді відповідно до традиції, започаткованої ще Ліпсетом і Рок-каиом Шрзеі апсі Коккал 1967), відносини виборців і партій будуються на підставі головних ліній розмежування, характерних для цих суспільств па певний момент. .Далтоп (ОаІШп 1996, 337) дещо модифікував це положення, стверджуючи, що в масштабах країни "значущість соціальної бази ліній політичного розмежування зменшилася, (проте) проблеми, зумовлені цими лініями розмежування, і падалі впливають па вибір елск-торату". Україна як молода європейська демократична держава повинна стати об'єктом таких дискусій про лінії політичного розмежування та відносини виборців і партій.

Є ціла низка загальних положень стосовно того, які чинники впливають па поведінку виборців (див., наприклад, Місті апсі \УеізЬег8 1984), проте деякі питання залишаються ие-вирішеними і потребують подальшого дослідження. Одним з таких питаіп> є відношення між пріоритетами виборців та еволюцією політичних партій в країнах із посткомуністичною системою. Перші дослідження поведінки виборців під час виборів у Сполучених Штатах Америки свідчать про те, що характер розподілу думок у політичних питаннях впливає на ступінь підтримки тієї чи тієї партії. Так, Кемпбелл, Конверс, Міллер та Стоукс (СатрЬеІІ, Сопуегхе, МіІІег апсі Зіокез 1960, 69) вважають, що "вірність партії відіграє чималу роль у формуванні ставлення виборців до конкретних політичних питань... З другого боку, якщо певна особа має досить тверді переконання стосовно певних проблем до того, як утворюються партійні блоки та стає чіткою лінія розмежування партій, і подальша політика її партії починає конфліктувати з такими переконаннями, то останні можуть виступати істотними чинниками належності до політичної партії. На підставі аналізу цих перших досліджень поведінки виборців можна дійти такого висновку: ставлення до політичних проблем можуть еволюціонувати разом із змінами у ставленні до політик них партій. Таким чином, динаміка реагування населення на поведінку партій пов'язана із появою самих партій в полі певних політичних питань, яке в свою чергу змінюється внаслідок дій та позицій партії.

Саме коло політичних проблем, що турбують українців, вже достатньо з'ясовано, однак ще не встановлено емпіричних зв'язків між позиціями партій з окремих питань та характером поведінки виборців. Ми не намагаємося екстраполювати американську модель взаємовідносин між ступенем близькості думки виборця до позиції партії з певного питання та його голодуванням за партію  на ситуацію в Україні, проте міркування Маккуена, Еріксона та Стімсона  видаються доречними при формуванні теоретичних засад дослідження поведінки виборців в Україні. Ці автори стверджують, що характер зв'язків особи з певною партією "зумовлений її позицією з певних питань, ефективністю її дій та іншими моментами" . "Громадяни постійно оцінюють своє політичне середовище і відповідно формують та змінюють свої думки про політичні партії. Громадяни змінюють свої партійні уподобання відповідно до змін у часі порівняльних оцінок достоїнств партій"

В ситуації посткомуністичного суспільства можна очікувати, що характер підтримки тієї чи тієї партії є навіть ще більш змінний і гнучкіший, або, сказати б, узгоджений із змінами у політичному середовищі, зважаючи на брак "передачі з покоління в покоління" належності до певної партії (із єдиним можливим винятком — у вірності Комуністичній партії, що може успадковуватися). Однак той факт, що ми визнаємо існування стосовно нестабільних партійних уподобань, не обов'язково означає, що ми схильні вважати становище виборців у посткомуністичній країні унікальним або суттєво відмінним від інших країн. Власне кажучи, нестабільність прихильності до партій є досить поширеною тенденцією  Узагальнюючи стосовно Європи та Сполучених Штатів Америки, Далтон зауважує, що "сучасний політичний виборчий процес характеризується значною плинністю характеру голосування, більшою змінністю результатів виборів і навіть більшою плинністю кількості та видів партій, представлених у виборчому процесі".

Коло пріоритетних політичних проблем, релевантних до виборів

Кемпбелл, Конверс, Міллер та Стоукс  зазначають, що на вибір при голосу ванні   впливає   ставлення   не  до   одного,   а  до   кількох політичних питань: "Зовсім рідко певне політичне переконання складається з єдиного складника психологічного поля під час прийняття рішення про те, за кого голосувати". Серед багатьох груп проблем, що турбують певний сегмент електорату, надто важливими у плані формування думки про ефективність діяльності уряду загалом вважаються оцінки стану економіки країни.  Найкращим чином узагальнення стосовно аргументів про економічні мотиви голосування, де макроекономічні показники пов'язуються з підтримкою чинної влади та/або оцінками діяльності партій, викладено в "гіпотезі про винагороди і покарання". Тут стверджується, що виборці аналізують макроекономічні результати діяльності чинного уряду з погляду головних економічних показників (такі  як рівні безробіття та інфляції), а потім "винагороджують  чи "карають" чинну владу прямо пропорційно до її успіхів  в утриманні негативних макроекономічних показників на відносно низькому рівні. Однак трохи ближче до розуміння того як  виборці  можуть міркувати під час переходу до демократії, нас може підвести підхід, згідно з яким виборці оцінюють різницю у можливостях партій. Прихильники цього підходу стверджують, що виборці мають диференційовані очікування  Діяльності "лівих" та "правих" урядів отже, й роблять диференційовані судження щодо макроекономічних  результатів їхньої діяльності. В моделі "сітки безпеки" вважаеться, що під час економічного спаду  економічного спаду  виборці  більшестурбовані  страхуванням від безробіття, добробутом та подіб- ними речами, і тому її період економічних негараздів можуть схилитися до обрання лівого уряду, аби бути впевненими у тому, що саме її таких напрямках ів їхніх інтересах уряд діятиме в разі крайньої необхідності.

Суб'єктивні уявлення виборців про економічні показники це проміжна змінна, що пов'язує макроекономічні умови та політичні вподобання виборців. Тут аргументація досить проста: залежно від того, наскільки оптимістично налаштовані виборці стосовно своїх економічних перспектив та економічних перспектив країни, вони можуть піддати перевагу збереженню політичного статус-кво і тим самим підтримати чинний уряд. Основна гіпотеза полягає в тому, що позитивні оцінки економічної ситуації примо корелюють з підтримкою чинної влади, годі як економічний песимізм може призводити до її поразки. Було запропоновано два головних способи голосування, орієнтованого па економічні показники: "голосування на підставі гаманця" та "соціотронне голосування". Кіндер та Ків'єт встановили, що колективні оцінки економічних показників (та безробіття) істотно пов'язані з голосуванням проти членів Конгресу США під час виборів до нього, і, разом з тим, що не існує жодного зв'язку між особистими претензіями до економічного становища та згаданим видом голосування  Колтон виявив, що на парламентських виборах у Росії "економічно орієнтовані виборці схилялися до соціалістичної або націоналістичної опозиції". Він також встановив, що загальне економічне становище є потужнішим чинником впливу на рішення виборців — за кого голосувати, ніж особисте фінансове становище. Дослідники ще сперечаються просте, що більше виливає на вибір електорату - соціотропні оцінки чи особисте фінансове становище, і тому ми розглядаємо обидва чинники.

Оптуванням громадської думки в Україні 1997 року встановлено, що 73 відсотки всього населення відчували погіршення свого життєвого рівня проти попереднього року. Офіційні статистичні дані на кінець 1997 року засвідчили, що ВНП України зменшився приблизно па 4%. Оскільки більшість виборців Україні не могла бути задоволена результатами діяльності уряду в економічній сфері, то можна було

очікувати, що на парламентських виборах у 1998 році переважатимуть настрої проти чинної влади. Зрозуміло, такі настрої були на руку комуністам, які перебували в опозиції.

Передбачалося, що на рішення виборців мали суттєво вплинути оцінки економічних показників та суміжні характеристики, пов'язані із зусиллями, спрямованими на створення ринкової економіки, проте вони не були єдиними чинниками, істотними для українських  виборців.  Ще однією проблемою,  що спричиняє розкол українського електорату, є. так зване "російське питання". Чи повинна Україна домагатися повної незалежності, чи їй знову треба об'єднатися з Росією? Під час виборчої кампанії Президент України Леонід Кучма докладав великих зусиль, аби переконати  виборців у тому,  що не буде ніякої насильницької українізації етнічних росіян України і що Росія надовго залишатиметься   головним  партнером  України (зокрема, 4 листопада 1997 року). 26 лютого 1998 року (незадовго до виборів) Л. Кучма прибув до Москви на зустріч на найвищому рівні з Б. Єльциним і заявив, що відносини з Москвою мають найістотніше значення. Разом з тим Президент Кучма досить недвозначно натякнув на те, що орієнтація України на Інтеграцію в Європейський Союз та тісну багатосторонню співпрацю з НАТО — залишиться незмінною. Цим трьом проблемам — економічній реформі, відносинам з Росією та відносинам з Європою — кожна з політичних партій у своїх опублікованих передвиборних платформах приділяла значну увагу.  Вважається, що виборці, чий вибір   раціонально вмотивований, підтримують ту партію, позиція якої з важливих питань є найближчою до їхньої власної. Слід припустити, що із зростанням рівня освіченості та поінформованості виборців характер вирішення пріоритетних проблем, відіграватиме дедалі суттєвішу роль у визначенні того,  за яку партію вони будуть голосувати.

Проте необхідною передумовою "раціонального" голосування

є здатність виборців бачити розбіжності між партіями у характері  вирішення пріоритетних проблем. "Навіть тоді, колиособа певним чином

переживає ставлення до певної позиції проблем. чином переживає ставлення до певної позиції з

тієї чи іншої проблеми, слід припускати, що ця проблема істотно не впливатиме на  ідентифікацію з певною партією, якщо

особа не буде здатна розрізняти політичні позиції партій з цієї проблеми" .

Виборці на Заході зрідка, а то й ніколи не стикаються з проблемою   українського   виборця.   За   такої   великої   кількості політичних організацій,   що заповнили  всю політичну арену (зазначимо,   що  багато  з  них  є  не достатньо  розвиненими партіями, а, радше, асоціаціями виборців на підтримку окремих кандидатів), виборцям важко визначити зв'язок своєї позиції  з певного пріоритетного питання із відповідною позицією політичної партії.  Якщо виборці не впораються з таким обсягом інформації, то може виникнути велика проблема. Ще одна проблема може виникнути тоді, коли позиції партій з певних питань збігаються, входячи у сферу зразкового виборця в розумінні Даунза , і тоді виборці не мають змоги розрізняти партії на основі їхніх передвиборних платформ. Справді, опубліковані платформи та передвиборні повідомлення в засобах масової інформації засвідчують той факт, що деякі партії мали ідентичні позиції з певних проблем. Проте із стратегічних міркувань виборці можуть зменшити кількість прийнятних альтернатив, поступово  відмовляючись  від  непрохідних,   на   їхню думку, кандидатів (у цьому разі  --   партій). Якщо дві партії мають подібні платформи, то виборці  просто вибирають ту партію, яка, як вони вважають, має найкращий шанс пройти до парламенту. Для цього потрібне знання відносної сили партій па підставі опитувань громадської думки. Таку вимогу щодо характеру   поінформованості   виборців   все   важче   виконувати, оскільки дедалі більше партій бере участь у виборчих змаганнях.

Слід також відзначити важливу роль головних ліній культурного розмежування в українському суспільстві.  Оскільки нам потрібно розглянути одночасний вплив та підносне значення голосування на підставі ідентифікації з позиціями партій з певних питань, то в наші моделі вибору при голосуванні нам потрібно включити соціодемографічні параметри. Слід вважати, що головні культурні вододіли в українському суспільстві і надалі прямо і опосередковано відбиватимуться па вирішенні виборцями   питання,   за   кого   голосувати,   на   підставі   ідентифікації з позиціями з пріоритетних питань. Мешканці західної України, ті, хто говорять українською, а не російською мо-

вою, та віруючі мають взагалі відмінні позиції щодо "поляризувальних" проблем українського суспільства . Можна було передбачати, що мова спілкування, релігійність та місце проживання вплинуть на вибір електорату під час виборів 1998 року так само, як це спостерігалося й під час виборів 1991, 1994 та 1995 років  проте такі впливи ідентифікації не заміняють голосування на основі характеру вирішення партіями пріоритетних проблем.

Ще одним чинником, який може спрацьовувати проти голосування на основі ідентифікації з характером позицій партій в Україні  - це суб'єктивізм у політиці, надто ж тоді, коли кандидати у  президенти  використовують  парламентські  фракції головним чином як засіб задоволення своїх особистих амбіцій. На підміну від парламентського, президентський устрій держави  одні  дослідники  вважають таким,   що не сприяє  єдності партій,  інші        таким,  що зміцнює  партійну систему . Багато хто з провідних українських політиків має свої "власні" політичні партії, а імена майбутніх кандидатів у президенти  у партійних списках можуть бутті такими ж важливими при голосуванні на парламентських виборах, як і партійні платформи. Серед кандидатів у президенти на виборах 1999 року, серед тих, хто був на перших місцях у партійних списках на парламентських виборах 1998 року, можна назвати Генадія Удовенка (Рух), Петра Симоненка (Комуністична партія) та Олександра Мороза "Соціалістична партія). Таким чином, аналізуючи голосування                                                                     виборців  на основі  ідентифікації своїх  позицій  з  позицією

Партії з пріоритетних питань, ми аналізуємо й інші чинники, Що впливають па їхній вибір - такі, наприклад, як зв'язок між прихильністю виборця до першої п'ятірки у партійному списку та прихильністю до партії.

Невирішенним є також питання ролі ідеології у визначенні поведінки українського виборця.  Нібито логічною є гіпотеза про те, що виборець підтримуватиме ту партію, яка наголошує на близькому йому ідеологічному напрямі, що його підтримує виборець.

Проте багато українських громадян не хочуть ідентифікувати себе з  якоюсь ідеологічною позицією, а стосовно тих, хто це робить, можна припустити, що при виборі, за кого голосувати, певну роль відіграє також ідеологічна позиція.

Вибір еяекторату

Зважаючи на результати виборів ,  головною метою нашого аналізу даних е визначення того, чи відбивають рішення, що їх приймають виборці, узгодженість   між  позиціями   виборців  з  пріоритетних   питань  та політичними платформами партій чи ж рішення виборців про те, за кого голосувати, можна краще пояснити іншими чинниками, такими, наприклад, як соціодемографічні характеристики,   ідеологічні  вподобання або оцінка кандидатів,   У період безпосередньо перед виборами спектр політичних дебатів звузився до кількох головних тем, і саме такі групи проблем були  докладно   представлені   в  опитувальнику.   Після   виборів людей запитували  про їхній вибір під час голосування,  про джерела їхньої інформації,   про  кандидатів та про їхню позицію щодо головних питань у передвиборній кампанії. Головним джерелом даних,  що використовувалися для перевірки нашої   гіпотези,   було   опитування   після   виборів,   проведене фірмою "СОЦІС". На початку квітня 1998 року за репрезентованою вибіркою  населення було опитано 1200 осіб по всій Україні. Крім того, було визначено позиції головних політичних партій з основних проблем через аналіз змісту партійних платформ головних партій. Було підтверджено значущість таких проблем на підставі регулярного  огляду  провідних  газет та  проведення додаткового опитування громадської думки.

Згідно з офіційними результатами, явка виборців па вибори у березні  1998 року становила 69,6%. Як залежна змінна -участь у виборах, голосування за партійними списками та голосування за представника у парламенті від округу. Цю зміну аналізували із застосуванням регресного аналізу стосовно широкого кола соціодемографічних параметрів. Встановлено, що найімовірнішими   учасниками   виборів   були   люди   похилого віку, люди з більш високою освітою, селяни, а не городяни, люди, що мають більший склад сім'ї, люди, які працюють на повну  ставку,  люди,  які  загалом   негативно  оцінюють  економічний стан держави, представники Західної України та люди, які частіше відвідують церкву. Вже добре відомо, що особи похилого віку та ті, які мають більш високу освіту, більше схильні до участі у виборах . Зв'язок між релігійністю та

участю у виборах було доведено стосовно інших ситуацій . Таким чином, модель передбачення участі у виборах в Україні подібна до пояснень участі у виборах в інших країнах, хоча питання впливу на участь у виборах таких чинників, як невдоволеність економічною ситуацією, залишається досить суперечливим. Зважаючи па те, що модель участі людей у виборах в Україні подібна до моделей, перевірених у західних демократичних державах, має сенс звернутися зараз до розгляду моделі вибору електорату стосовно того, за кого голосувати.

Щоб перейти до перевірки взаємозв'язку між голосуванням за певну партію та її позицією з пріоритетних питань, необхідно показати, як розподіляються думки щодо таких пріоритетних питань. Почнемо з проблеми економічного реформування. Хоча громадяни України погоджувалися з тим, що Україна переживає економічний спад, єдиної виразної думки про те, яку економічну політику слід проводити, не було. В нашому опитуванні після виборів респондентам пропонувалося п'ять варіантів відповіді на запитання про те, яка економічна система була б кращою для майбутнього України. Точне формулювання варіантів відповіді, що пропонувалися респондентам, разом із загальною часткою (у відсотках) респондентів по всій Україні, які вибрали ту чи ту відповідь, наводяться нижче: 1) швидке просування до вільної ринкової економіки 8,1%, 2) поступове просування до вільної ринкової економіки 14,3%, 3) ринкова економіка з елементами державного регулювання - 19,2%, 4) посилення централізації та повернення деяких підприємств у державну власність — 22% та 5) повернення до планової економіки радянського зразка - 21%. (15,4% респондентів не відповіли на це запитання. Якщо трупу респондентів, які дали відповідь, включити разом з категоріями респондентів тих, хто підтримує ринкову орієнтацію (1) і (2) та (3), є приблизно 42 відсотки громадян України. Якщо об'єднати категорії (4) і (5), то можна бачити, що 43 відсотки піддають перевагу державному контролю над економікою та державній власності, включаючи одну п'яту тих, хто виступає за повернення до радянського минулого.

Якщо всю вибірку поділити відповідно до голосування за ту чи ту партію, то видно,  що групи підтримки партій істотно відрізняються одна від одної щодо позицій з цієї проблеми. У таблиці  показано частку тих, які обрали варіант повернення до  планової економіки  радянського зразка"  як найкращий   варіант   економічної   системи   України,   в   межах кожної групи прихильників партій (аналіз включає всіх тих хто голосував на виборах 1998 року за  якусь партію, і не включає тих, хто не мав хоч якоїсь думки щодо цього питання), Варіант повернення до планової економіки радянського зразка найчастіше   обирали   прихильники   Комуністичної   (47,8%)   та Соціалістичної і  Селянської партій  (40,5%).  На підміну від цього, прихильники Руху та прихильники Соціал-демократич-ної партії (об'єднаної) загалом є найвиразніше ринкові) орієнтованими.  Однак в цілому очевидним є порівняно широкий спектр думок з цього питання серед груп прихильників партій. Виняток становлять Комуністична партія та блок Соціалістичної і Селянської партій, де чітка більшість піддає перевагу або централізованому контролю і поверненню деяких підприємств у державну власність, або поверненню до планової економіки радянського зразка. Однак щодо інших партій, таких як "Громада", Партія зелених та НДП, то 30 або більше відсотків їх прибічників належать до категорії прихильників ринкової економіки, тоді як ще 30 або більше відсотків прихильників цих партій належать до Прихильників державної власності. Навіть у межах груп прихильників партій немає одностайності в цьому питанні.

Ще одна проблема, що турбує українських виборців -    це відносини України з Росією. Респондентів запитували: як мають складатися у майбутньому відносини України і Росії? Розподіл відповідей всіх респонденті» такий:  1) Україна і Росія мають об'єднатися — 25,6%, 2) Україна і Росія мають зміцнити зв'язки, але не повинні об'єднуватися -- 44,3%, 3) Відносини повинні залишатися па теперішньому рівні   -    9,4%, 4) Україна повинна послабити свої зв'язки з Росією — 2,1% та 5) Україні   і  Росії треба кожній іти своїм окремим  шляхом 4,3%. (14,3% з 1200 респондентів не відповіли на це запитання). Переважна більшість українців вважає, що слід зміцнювати зв'язки з Росією або що цим країнам треба об'єднатися. Лише незначна меншість вважає,  що  Україна і  Росія  повинні віддалятися одна від одної.

Відсоток тих, хто обрав варіант "Україна і Росія повинні об'єднатися", наводиться в таблиці 2 (стовпець 2). Прихильники блоку Соціалістичної та Селянської партій найрішучіше налаштовані па об'єднання, за ними менш рішуча Комуністична партія. Стосовно інших партій, найбільший відсоток їхніх прихильників бажають зміцнити зв'язки з Росією,

але не об'єднуватися. Навіть серед прихильників Руху лише 14,6% хочуть послаблення зв'язків з Росією або ж того, щоб Україна і Росія все далі розходилися. Таким чином, розбіжність думок з цього питання не така широка, як у випадку питання про економічну систему, проте розбіжності у варіантах відповіді за групами прихильників партій цілком очевидні.

Остання велика проблема, досліджувана нами в опитуваннях після виборів -- це відносини з Європою. Питання було сформульовано так: як мають будуватися відносини між Україною і Європою? Нижче наводяться варіанти відповіді на це запитання та відсоток респондентів, які обрали ту чи ту відповідь: 1) Україна має інтегруватися в Європу -- 7,7%, 2) Україна повинна зміцнювати зв'язки з Європою, але поступово — 48,9%, 3) Відносини мають залишатися па теперішньому рівні -- 12,1%, 4) Україні треба послаблювати зв'язки з Європою — 3,2% і 5) Україна і Європа мають рухатися кожна своїм окремим шляхом — 5,6%. Як і з запитанням про відносини з Росією, в цілому найпоширенішим був варіант зміцнення зв'язків. Але все-таки менша кількість людей бажає повної інтеграції з Європою у порівнянні з інтеграцією з Росією. Крім того, на запитання про Європу відповіло менше осіб, ніж на запитання про Росію (22,6% не відповіли на запитання про Європу). Ми вважаємо, що респонденти насправді не знали як треба будувати відносини з Європою.

Відсоток тих, хто вважає, що Україна має інтегруватися до Європи, за групами підтримки партій подано в таблиці 2.. Ті, хто не висловив своєї думки, вилучені з аналізу, як і ті, що не голосували за якусь партію, тому частка тих, хто залишився і обрав варіант "зміцнення зв'язків", збільшується до 63,6%. Прихильники Руху та Народно-демократичної партії найбільше налаштовані на інтеграцію в Європу. Під кутом зору загального розподілу відповідей на це запитання, ті, хто найменше схильний до інтеграції в Європу або до зміцнення зв'язків з Європою, є прихильниками блоку Соціалістичної і Селянської партій та Комуністичної партії.

Маючи на увазі такий розподіл, повертаємося до нашої головної тези про те, що індивідуальні рішення щодо характеру голосування у партійній частині бюлетеня залежать від позицій самих партій з пріоритетних питань. Тому для відповіді респондентам пропонували такс запитання: чи виливають такі позиції з пріоритетних питань на ваш вибір голосування за ту чи ту партію? (зважаючи на засоби контролю інших можливих мотивів характеру голосування, таких як, наприклад, ті, що визначаються у моделі соціальних ліній розподілу, передусім мова спілкування та місце проживання). Іншими важливими чинниками характеру голосування за партії е скоріше за все особисте фінансове становище (прибуток сім'ї) та оцінки стану національної економіки (соціотропні оцінки), ідеологічна позиція, оцінка кандидатів та джерела інформації (різні впливи передвиборної кампанії). Ми вважаємо, що узгодженість між власною позицією виборця з пріоритетних питань та опублікованою позицією політичних партій е досить надійним, проте не єдиним показником, що дає змогу передбачати електоральний вибір.

Для надання структури нашому аналізу, ми зосереджуємося на Комуністичній партії як найпоширенішому виборі. Порівнюється рішення голосувати за Комуністичну партію з вибором голосування за одну з низки партій. Це дає: нам можливість визначити, що привертало виборців саме до Комуністичної партії. Таким чином, формується набір дихотомічних моделей вибору під час голосування: Комуністична партія -- Рух, Комуністична партія -- Партія зелених, Комуністична партія -  блок Соціалістичної та Селянської партій, Комуністична партія - "Громада" та Комуністична партія — Народно-демократична партія.

Для дослідження вибору голосування за ту чи ту партію було застосовано логістичний аналіз, в основі якого лежить. визначення   сукупної   логістичної   ймовірнісної   функції .     Для   оцінки підносного внеску кожного з істотних чинників ми використовували   часткову  кореляцію  між  імовірністю голосування  за Комуністичну партію та кожною з незалежних змінних.  Ми вважаємо,  що найкращим   індикатором,  який  може свідчити про схильність виборців голосувати за Комуністичну партію порівняно з голосуванням за Рух є частота відвідання церкви, оскільки  релігійно   налаштовані   виборці   голосують  за   Рух. Прихильники Руху порівняно з прихильниками Комуністичної партії також отримують більше інформації з національних засобів масової інформації. Важливим чинником є також мова спілкування, адже на виборах 1998 року україномовні виборці більше тяжіли до голосування за Рух. Важливість використання української мови як індикатора голосування :)а Рух могла б, безперечно, підтвердити правильність моделі ліній розмежування у суспільстві або ж моделі голосування на основі іден-

тифікації з культурно-соціальними групами, проте ми бачимо, що позиція з питань відносин з Росією, відносин з Європою та щодо ринкових перетворень також є істотним індикатором вибору голосування за Комуністичну партію чи за Рух. Ті, хто голосував за комуністів, на відміну від тих, хто голосував за Рух, більше налаштовані на об'єднання з Росією, на планову економіку і проти інтеграції з Європою. Тут виразно простежується вибір на підставі збігу позицій виборців із позицією партії. Такий вибір зумовлено також ідентифікацією з партією та характером новин, що їх подають засоби масової інформації.

У другій моделі вибору стосовно того, за кого голосувати, де зіставляється голосування за Комуністичну партію І за Партію зелених, найкращим показником характеру голосування е змінна, що відображає джерела інформації. Ті, у кого джерелом первинної інформації про партію є національні засоби масової інформації (а також партійна література), тяжіють до підтримки на виборах Комуністичної партії незрівнянно більше, ніж до підтримки зелених. Голосувати за комуністів, а не за "зелених", пов'язане також із орієнтацією на планову економіку, невлаштованістю на антиєвронейський вибір та об'єднання з Росією. Таким чином, комуністи завойовують голоси завдяки своїй партійній платформі, де заявляють про-російську та антиєвронейську орієнтацію і підтримку планової економіки. Крім того, порівняно з тими, хто голосує за "зелених" прибічники Комуністичної партії менше схильні стверджувати, що їхня партія приваблива сильними лідерами. Це передовсім цікаво тому, що підтверджує загальновідомий факт: за Комуністичну партію схильні голосувати люди старшого віку. Це також свідчить про те, що мешканці східних регіонів України не є автоматичними прихильниками Комуністичної партії. Фактично, на сході країни "зелені" успішно конкурували з комуністами.

Отримані дані показують, що позиції з певних пріоритетних проблем є найістотнішим моментом, який зумовлює електоральний вибір. При цьому слід узяти до уваги такі чинники, як ідентифікація з партією, вилив отримуваної інформації та інше, проте можна було б очікувати, що позиції з пріоритетних проблем виступатимуть потужним незалежним показником характеру голосування при виборі між Комуністичною партією та Рухом або "зеленими" через виразну відмінність політичних платформ Руху і "зелених" насамперед стосовно ринкових реформ та європейської інтеграції. Однак ви

борчий блок Соціалістичної та Селянської партій мав платформу, яку важко було відрізнити від платформи Комуністичної партії. Блок виступав проти НАТО і за братерські ув'язки з Росією. Крім того, він підтримував змішану економіку (а не цільну ринкову економіку, як зелені  і Рух).  Насправді дані свідчать на користь тези про тс, що підставою голосування за Соціалістичну і Комуністичну партію була не їхня пози дія з пріоритетних проблем. Якщо порівняти тих, хто голосував  за Комуністичну партію, з тими, хто голосував за виборчий блок Соціалістичної та Селянської партій, то видно, то найкращим індикатором схильності голосування за комуністів, порівняно із   соціалістами,   е   ідентифікація   з   партією.   Прихильники Соціалістичної та Селянської партій Ймовірніше е україномовними громадянами (які не послуговуються російською мовою в побутовому спілкуванні). Крім того, соціалістів і селян незрід-ка підтримують за межами східних регіонів України. Нарешті, прихильники обох цих партій порівняно із прихильниками Комуністичної партії отримували більше інформації безпосередньо з партійних брошур.

Таким чином, аргумент про стратегічне голосування, висунутий Коксом , стосовно ситуації в посткомуністичних  країнах   потрібно дещо  модифікувати.   Якщо  підтримка псиної партії залежатиме головним чином від впливу референтних груп або ідентифікації з партією, що Ймовірніше тоді, коли партії матимуть відносно подібні платформи, то підмова від голосування за незначні партії із стратегічних міркувань стає малоймовірною.   Це уточнення  тези  Кокса  враховує  велику роль,   що її  відіграють  чинники   культурної  ідентифікації  її суспільствах, розділених па основі релігії або мови спілкування, проте це не .зменшує реальності голосування на підставі характеру позицій партій щодо шляхів вирішення пріоритетних проблем тоді,  коли електорату пропонується чіткий вибір (і надається повна Інформація). Можна стверджувати,  що цей висновок правильний стосовно значної частини країн колишнього Радянського Союзу та Східної Європи.

Нарешті, ще один, останній, блок відповідей опитаних під час дослідження, який завершує перевірку нашої головної гіпотези. Виборців запитували (після того, як вони повідомили, за яку партію голосували): яка найпривабливіша для них характеристика цієї партії? Найчастіше звучали такі відповіді: партія захищає інтереси таких людей як я (46%) та політична платформа і позиція партії з пріоритетних питань є привабливими (28%).

Ці дані підтверджують те, що підтримка партій базується па близькості власних позицій виборця з пріоритетних питань із опублікованою політичною платформою партії. Тому ті позиції з  пріоритетних  питань, що насправді відбивають стійкі лінії розмежування в українському суспільстві, саме й становлять найвірогіднішу основу деяких стійких характеристик розстановки партійних сил. Якою ж мірою позиції з цих трьох головних  проблем   відбивають такі  лінії розмежування?   І   якою мірою позиції з цих проблемних питань відбивають короткотермінові чинники, такі, наприклад, як поточна економічна ситуація в країні? На ці запитання можна знайти відповідь досить легко, здійснивши регресний  аналіз цих трьох  позицій стосовно широкого кола соціодемографічиих та ідентифікацій-них   чинників   разом   із   нашими   стандартними   прийомами

оцінки економічної ситуації.

Стосовно запитання про те, чи в Україні має бути одсержав-лена економіка із державною власністю, чи приватно-ринкова економіка, найпомітнішим видається розрив поколінь; старші люди становлять численну групу, яка переважно висловлюється за централізоване планування та державну власність. Оскільки ефект поколінь пов'язаний із часовим параметром, то можна очікувати, що підтримка ринкових перетворень поступово ставатиме типовою для українського суспільства в наступному десятиріччі. Ще одним найкращим індикатором позиції щодо цієї проблеми є фінансовий показник: соціотропні оцінки та прибуток родини. Таким чином, якщо економічна ситуація в Україні поліпшуватиметься, то досить імовірно, Що зростатиме й підтримка ринкових перетворень. Беручи до уваги ці чинники, можна стверджувати, що розподіл країни па захід та схід все-таки існує: на сході України більше схильні до одер-жавленої економіки та державної власності, ніж на заході.

Вплив чинників ідентифікації помітніший, ніж економічні міркування, коли йдеться про відносини з Росією. Знову ж таки, спостерігається розмежування між молодими і старими, але разом з тим помітне розмежування між віруючими та невіруючими. Україномовне населення й мешканці західних регіонів менше схильні до думки про об'єднання з Росією. Це стійка і давня лінія суспільного розмежування. Стосовно проблеми інтеграції з Європою розмежування між сходом і заходом країни, соціотропні оцінки та знову ж таки різниця у віці виявляються сталими індикаторами. В цілому випливає, висновок, що розмежування по лінії "схід — захід" (що представлено не тільки в плані регіону проживання, а й у плані мови спілку-ванння та релігійності) все ще залишається помітним. Однак відчутним також е ефект поколінь. Економічна ситуація, яку можна вважати короткотерміновим чинником, також впливає на підтримку реформ та на ставлення до зовнішніх відносин.

Висновки

Головний висновок полягає в тому, що співвідношення партійних сил та рішень про голосування за ту чи ту партію в Україні можна добре пояснити, використовуючи стандартні моделі поведінки виборців. Політичні партії в Україні діють як виразники громадських установок і не є просто організаційними засобами просування на посаду президента своїх висуванців. Так само, як і на виборах у Великобританії та США, виборці в Україні голосують так, як можна очікувати на підставі їхніх позицій з пріоритетних проблем. Отже, немає достатніх підстав стверджувати, що Україні притаманна неорганізована і нерозвинена партійна система. Поведінка виборців в Україні не унікальна і не є якимось певне "посткомуністичним відхиленням" від поведінки виборців на Заході,

Українські виборці, незважаючи на зміни у політичних інституціях, з якими вони стикаються, голосують так, як можна прогнозувати на підставі виявлення мотивацій щодо позицій з пріоритетних питань та відповідно до моделі ліній розмежування чи ідентифікаційної моделі. Соціодемографічні, мовні та регіональні розбіжності -- прямо чи опосередковано — впливають на рішення виборців через лінії розмежування стосовно характеру вирішення проблем у суспільстві. Однак позиції з пріоритетних питань, що певною мірою залежать від короткотермінових чинників, таких, наприклад, як економічне становище, також виступають як незалежні  індикатори  характеру голосування в моделях вибору, за кого голосувати. Коли позиції партій з певного кола проблем збігаються (тобто коли партії мають  подібні  політичні  платформи),  ідентифікаційні чинники та впливи перебігу передвиборної кампанії виступають єдиними індикаторами можливого голосування за ту чи ту партію. Ідеологічні позиції українських виборців, як нони самі їх визначають, відігравали порівняно незначну роль у визначенні того, за кого голосувати. Ідентифікація виборців за шкалою "ліві —праві" не має великого значення для багатьох україн-

ських виборців, а для тих, хто себе ідентифікує з певною позицією на цій шкалі, ідеологія впливала па характер голосування тільки у разі протиставлення комуністів і Руху та протиставлення комуністів і НДП -- причому не на шкоду голосуванню на основі позиції з пріоритетних для виборців проблем.

Інтерпретуючи результати виборів в Україні, Гобл  стверджує, що комуністи "виграли" завдяки протестно-му голосуванню тих, хто зазнав економічних чи соціальних втрат. Він зауважує, що голосування на виборах 1998 року не було референдумом про зближення з Москвою. На його думку, голосування базувалося на внутрішніх, а не зовнішньополітичних міркуваннях. Однак названі нами інтерпретації результатів аналізу даних свідчать, що рішення про те, за кого голосувати, відбивало ціле коло аспектів пріоритетних проблем. Проведені нами після виборів опитування свідчать також про те, що Комуністична партія виступала за зміцнення зв'язків з Росією тією ж таки мірою, якою вона виступала за державну власність та планову одержавлену економіку.

Ми не погоджуємося з тезою Ґобла   про те, що голосування у 1998 році базувалося скоріше на внутрішніх, ніж на зовнішньополітичних міркуваннях. Ми показали, що "російське питання" та відносини з Європою — це тс, що постійно і передбачено впливало на характер голосування за партії. Голосування за Комуністичну партію було постійно пов'язане з позицією стосовно об'єднання з Росією. Ті аналітики, які тлумачать голосування за комуністів як відбиття ностальгії за всім радянським, принаймні мають слушність щодо старшого покоління, представники якого голосували найактивніше.

Успіхи на виборах Руху і Партії зелених відбивають ще одну важливу особливість політичного життя України. "Зелені" та Рух мають досить відмінні від комуністів платформи, обидві партії змогли завоювати місця в парламенті. Отже, виборці не кинулися одностайно до комуністів. Ось чому можна припускати, що ще існують резерви підтримки реформ.

Через приблизно однакову кількість голосів, поданих за комуністів та право-центристські партії, виникла напружена ситуація в Урядуванні країною. Голосування на підставі позицій з

пріоритетних проблем за такої багатопартійної системи часто

призводить до кризи у парламенті. Жодна з провідних партій

не має більшості, достатньої для того, щоб мати вирішальний

вплив на прийняття  послідовної законодавчої програми економічного відродження та політичних реформ.

 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика