andrey

Путь к Файлу: /Гуманитарный университет / Модулі / І.П. 3.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   andrey
Добавлен:   18.03.2015
Размер:   763.0 КБ
СКАЧАТЬ

 

 

                                          МОДУЛЬ ІV

           Розвиток освіти і педагогічної думки у радянський

                           і післярадянський періоди

 

         Зарубіжна педагогіка першої половини ХХ століття. Сучасна педагогіка за рубежем. Педагогіка України кінця ХІХ – на початку ХХ століття.

           Національна школа й педагогіка в Українській Народній Республіці. Педагогічна діяльність і погляди С. Русової та Г Ващенка.

           Українська школа між двома світовими війнами. Педагогічна діяльність А.С. Макаренка.

            Стан освіти, школи і педагогіки в Україні 50-90-х років ХХ століття. Видатний український педагог В.О. Сухомлинський.

           Відродження національної системи виховання і педагогіки в період перебудови й будівництва Української держави.

 

Змістовий модуль 1

ЛЕКЦІЯ

Тема: Українська школа і педагогіка між двома світовими війнами

 

       Загальна характеристика освіти в Україні у 10-30-ті роки ХХ ст.

     Початок ХХ століття особливих змін у стан освіти не приніс. Царський уряд всіляко відстоював принцип становості. Юридично всі навчальні заклади були відкриті для представників будь-якого соціального прошарку, але фактично могли вчитися тільки діти заможніх батьків, спроможних сплачувати за навчання. Діти селян, робітників та дрібних ремісників мали задовольнятися в основному початковою освітою. На початок 1917 р. навчанням було охоплено близько 30% дітей.

Абсолютна більшість вчителів не мала вищої освіти. Взагалі   ж вищою освітою в Україні було менше 0,12% населення. На території України, що входила до складу Росії, діяло 27 вищих навчальних закладів. Усі вони мали світський характер і зосереджувались у великих містах: Києві, Харкові, Одесі, Катеринославлі.

 Деякі зрушення стосувалися жіночої освіьт. Під натиском революційної хвилі 1905 р. жінкам було дозволено вступати в університети і вищі технічні училища як вільним слухачкам, але після 1907 року ця постанова була скасована. Вищу освіту жінки могли здобути лише на вищих жіночих курсах. У 1908 р. в Києві був заснований один з найбільш вищих педагогічних закладів країни – Фребелевський жіночий педагогічний інститут, який готував виховательок дітей дошкільного віку.

Складні часи переживали всі народи Росії з 1913 по 1922 роки. Це – і світова війна, і дві революції 1917 р., і громадянська війна, іноземна воєнна інтервенція.  В Україні змінилося кілька урядів – Центральна Рада, Гетьманщина, Директорія, Радянська влада.

У перші роки встановлення Радянської влади уряд України видав ряд декретів про народну освіту і школу:  про утворення Народного комісаріату освіти, губернських і повітових відділів народної освіти; про передачу всіх навчальних закладів у відання Наркомпросу; про відокремлення церкві від держави і школи від церкві; про скасування плати за навчання в школах; про запровадження української мови в школах; про ліквідацію неписемності.

Систкма освіти в Україні була прийнята така: дошкільні заклади для дітей віком від 4 до 8 років; єдина трудова школа для дітей віком від 8 до 15 років (школа І концентру – І – ІV класи, школа ІІ концентру – V – VІІ класи); професійні школи і технікуми для підлітків і молоді віком від 15 до 18 років; вищі навчальні заклади для молоді віком від 18 до 22 років.

Крім початкових і семірічних трудових шкіл існували навчально-виховні установи інтернатного типу (дитячі будинки, дитячі трудові колонії і комуни), а також школи ФЗУ (фабрично-заводського учнівства), ШСМ (школи селянської молоді), робітфаки і ФЗС (фабрично-заводські семилітки).

Перебудовується система педагогічної освіти: учительські семінарії реорганізуються в трирічні вищі педагогічні курси (їх близько 100), колишні учительські інститути ( тому числі Миколаївський учительський інститут, який був відкритий у 1913 р.) – у факультеті соціального виховання інститутів народної освіти.

Існували національні школи різних народів, що проживали в Україні. Так, у 1929 – 1930 навчальному році в Україні було:

Російських шкіл – 1261;

Єврейських – 786;

Німецьких – 628;

Польських – 381;

Молдавських – 121;

Болгарських – 73;

Чеських – 15;

Татарських – 11;

Вірменських – 6.

У школах України використовувались кращі дореволюційні підручники, а також перші радянські підручники, серед яких і підручники українських педагогів Т. Лубенця, М. Куліша та ін.

В розвитку школи велику роль відігравала педагогічна преса. Починають видаватись педагогічні журнали у Києві, Полтаві, Чернігові, Черкасах, а також у м. Миколаєві (“Школа і життя”) та ін.

У школах 20-х років широко використовувались комплексні навчальні програми, які будувалися за схемою: природа – праця – суспільство, відповідно до яких навчальний матеріал з різних предметів викладався в інтегрованому вигляді. Члени державної вченої ради пояснювали таке вивчення навчального матеріалу тим, що у предметній системі криється небезпека  відриву предметів від життя, без зв’язків з навколишнім.

В школу у 20-х роках проникають нові методи і форми навчання. Значний вплив на їх розвиток мала реформаторська педагогіка передових країн Заходу, зокрема прагматична педагогіка Д.Дьюї, В. Кільпатрика. На ідеях Дьюї основана розробка “методу проекту”, яка набула широкого розповсюдження в американській школі. В українських школах  запроваджувались екскурсії, досліди, письмові творчі роботи, застосовувалась драматизація при вивченні літературного та історичного матеріалу, метод проектів, дальтон-план, бригадно-лабораторні форми навчання.

В 30-і роки урядом СРСР та ЦК ВКП(б) приймається ряд постанов, спрямованих на перебудову роботи школи. Була прийнята єдина уніфікована система шкільної освіти: початкова, семірічна і середня школи. Постановою 1932 р. засуджувався лабораторно-бригадний метод навчання і було висунуто вимогу повністю відновити класно-урочну систему занять і керівну роль вчителя, який повинен систематично викладати свій предмет, використовуючи різноманітні дидактичні методи, вести чіткий індивідуальний облік знань учнів і відповідати за режим і дисципліну в школі. Всі інші форми навчання були просто заборонені і вчитель повинен був проявляти власну творчість у чітко окреслених межах, за які ні в якому разі не можна було переступити.

В 30-ті роки зростає кількість шкіл і відповідно чисельність учнів. Найбільш поширеною була початкова школа. Поступово почали відкриватися восьмі класи, а потім дев’яті і десяті класи середньої школи. Перший випуск Х класу відбувся в 1935 р.

У 1933 р. в Україні було відновлено університетську освіту – відкрито Київський, Харківські, Одеський і Дніпропетровський університети. В 1940 – 41 навчальному році в Україні було 24 педагогічних, 43 учительських інститути, 85 педагогічних училищ, в яких навчалося понад 60,5 тисяч студентів.

У 1940 р. було вперше видано українські підручники для студентів педагогічних інститутів: “Педагогіка” за ред. С.Х. Чавдарова, “Психологія” за ред. Г.С. Костюка.

Розвиток школи був порушений війною.

Видатні педагоги перших десятиліть ХХ століття

Педагогічну думку України ХХ ст. представляє цілий ряд талановитих педагогів – науковців та практиків.

Передові педагогічні ідеї відстоював С.В. Васильченко (1879 – 1932). Він працював учителем початкової школи, вихователем і директором інтернату для іногородніх дітей, учителем кількох шкіл Києва, редактором видавництва “Книгоспілка”. Написав багато публіцистичних та художніх творів на теми виховання й освіти.

О.В. Музиченко (1875 – 1940) відомий педагог, методист, діяч народної освіти, автор багатьох книг з проблем зарубіжної педагогіки і методики початковогонавчання.

Становлення освіти в Україні сприяли М.О. Скрипник, В.П. Затонський, Я.П. Ряппо, що перебували на посадах комісарів освіти та його заступника.

Відомим методистом початкового навчання був Я.Ф. Чепіга (1875 – 1938). Він створив ряд підручників для початкової школи, методичних посібників для вчителів, підручників для навчання грамоти дорослих.

Педагогічна діяльність Г.Г. Ващенка (1878 – 1967) в Україні пов’язана із Полтавщиною, де він працював викладачем учительського інституту народної освіти. Велику увагу приділяв розробці системі національного виховання. Є автором багатьох педагогічних праць, зокрема “Загальні методи виховання”, “Виховний ідеал”, “Система навчання”, ”Засади естетичного виховання” та ін.

Значний внесок у розвиток соціальної педагогіки зробив І.О. Соколянський, історії педагогіки Г.Є Жураківський. Визначним методистом викладання української мови був С.Х. Чавдаров. Одним з організаторів та керівників психологічної школи в Україні був Г.С. Костюк (1899 – 1982).

В Україні весь час було чимало педагогів-науковців і практиків. Серед них відомий усьому світу А.С. Макаренко.

Педагогічні діяльність А.С. Макаренка

Антон Семенович Макаренко народився 1 березня 1888 року у м. Білопіллі Сумського повіту Харківської губернії у сім'ї малярних справ. Спочатку він навчався в Білопільському двокласному училищі з п'ятирічним терміном навчання, а з 1901 року після переїзду сім'ї у м. Крюків (посад повітового міста Кременчука), - у Кременчуцькому міському чотирикласному училищі. Влітку 1904 року закінчив міське училище з відзнакою й продовжив навчання на однорічних педагогічних курсах при цьому ж училищі і по закінченню їх отримав звання вчителя початкових класів. 1 вересня 1905 року він розпочав педагогічну діяльність у Крюківському двокласному залізничному училищі, де викладав російську мову, літературу і малювання. У Крюківському училищі А. Макаренко працював 6 років і був переведений на посаду вчителя двокласного залізничного училища на станцію Волинську колишньої Херсонської губернії. Після дев'яти років роботи на педагогічній ниві А. Макаренко в 1914 р. вступає до Полтавського учительського інституту, де виявив великий інтерес до літературної творчості. З вересня 1916 року по березень 1917 року його заняття в інституті біли перервані призовом в армію, але у зв'язку з короткозорістю, він був звільнений від військової служби і вже 15 червня 1917 року закінчив учительський інститут, одержавши золоту медаль за твір „Криза сучасної педагогіки”. Закінчивши навчальний заклад, Антон Семенович деякий час працював учителем зразкової школи при Полтавському учительському інституті, а в грудні 1917 року повернувся до Крюкова, де жила його овдовіла мати, і був призначений інспектором (директором) вищого початкового залізничного училища, де в 1905 р. почав свою педагогічну діяльність.

Кременчуцький   відділ   народної   освіти   не   підтримав   новацій А. С. Макаренка і восени 1919 р. він переїхав до Полтави. Спочатку завідував міським початковим училищем №2, а з серпня 1920 р. був призначений директором семирічної трудової школи № 10. Але вже у вересні цього року Полтавський губернський відділ народної освіти доручив йому організувати в с. Ковалівці,    за   6 км.    від   Полтави,    колонію    для   неповнолітніх правопорушників і завідувати нею. У 1921р. колонії присвоїли ім'я Горького.

1926р. колонія зустріла значними успіхами. У А. Макаренка виникає  думка про переселення колонії у Куряж, за 25 км. від м. Харкова та об'єднання з Курязькою трудовою колонією.

У червні 1927р. А.Макаренко був запрошений керівниками ДНУ України для участі в організації дитячої трудової комуни на околиці м. Харкова. Деякий час він працював одночасно у двох закладах – в колонії ім. М. Горького в комуні ім. Ф.Дзержинського.

Педагогічну й адміністративну роботу в комуні А.Макаренко поєднував з літературною. Життя комуни ім. Ф.Дзержинського Антон Семенович показав у художніх творах "Марш ЗО року", "ФД 1 ". У 1934 р. його було прийнято до Спілки письменників СРСР. У 1933 – 1935 рр. видається “Педагогічна поема”, потім – “Книга для батьків”, “Прапори на баштах”, надруковані педагогічні статті. Твори А.С. Макаренка видавались у СРСР понад 250 разів і були перекладені багатьма мовами світу. У золотий фонд світової літератури увійшла “Педагогічна поема”, якою зачитувались у СРСР; вона була видана вже у 1936 р. в Англії, а також у Голландії, Італії, Данії, Фінляндії, Японії і перевидавалась багато разів. До 1980 р. у Західній Німеччині було опубліковано більше 800 праць.  

У 1935 р. А. Макаренка призначають на посаду заступника начальника відділу трудових колоній (ВТК) НКВС України, і він переїжджає у м. Київ. Керуючи колоніями України, він восени 1936 р. одночасно завідував колонією в Броварах біля м. Києва.

У 1937 р. переїжджає до Москви й присвячує себе літературній і громадсько-педагогічній діяльності.             

У розквіті сил і задумів 1 квітня 1939 р. А.Макаренко раптово помер (похований на Новодівочому кладовищі, м. Москва).

Доля більш трьох тисяч вихованців А.С. Макаренка – краще свідотцтво його педагогічного успіху і кращий йому пам’ятник. Із колишніх колонистів і комунаровців вийшли кваліфіковані робітники та інженери, видатні вчителі та вихователі, військові, лікарі, художники, артисти, юристи, журналісти. Чимало колишніх вихованців героїчно загинули у роки Великої Вітчизняної війни. Чесність, самовідданість у праці, прекрасне почуття колективизму, чуйність і готовність прийти на допомогу іншому пронесли багато з них через усе життя. А у серці – світлий образ свого вчителя Антона Семеновича Макаренка.

2. А.С.  Макаренко про колектив

Центральне місце у теорії Антона Семеновича Макаренка займає вчення про виховний колектив, який є, по-перше, знаряддям формування активної творчої особистості з високорозвиненим почуттям відповідальності, честі, достоїнства і, по-друге, засобом захисту інтересів кожної особистості, перетворюючи зовнішні вимоги до індивідуальності у внутрішні збудники її розвитку.

Антон Макаренко вперше розробив (за його улюбленим виразом “довів свою систему до верстата”) методику виховання у дитячому колективі. Детально розглянув такі питання, як взаємовідношення у колективі, педагогічні вимоги, дисципліна, заохочення і покарання, моральне і трудове виховання, самоуправління, індивідуальний підхід до дітей.

Колектив – це не натовп, а соціальний організм, “цілеспрямований комплекс особистостей”, він має органи самоврядування, які представляють інтереси колективу і суспільства.

Колектив у своєму розвитку проходить три стадії розвитку:

1. Колективу ще немає, а педагог у цей час виконує роль диктатора, виступаючи з вимогами до вихованців.

2. Виникає актив-група найбільш діяльних вихованців, які бажають прийняти участь у різних видах роботи, підтримують починання педагога і його вимоги до вихованців.

3. Складаються органи самоврядування, колектив становиться здібним самостійно рішати різноманітні навчальні, господарчі, культурні та інші питання, вимоги ідуть до окремого вихованця і від усього колективу.

Виділяв окремо А.С. Макаренко і найвищу, четверту стадію розвитку колективу – стадію самовиховання, коли кожен член колективу не чекає, поки дасть йому доручення колектив чи лідер, а сам, виходячи з інтересів колективу, бере на себе певні обов’язки, виконує їх та ще й сам контролює.

В залежності від того, на якому етапі розвитку знаходиться колектив, визначаються і особливості педагогічного керівництва ним, позиція педагога і взаємостосунки з вихованцями.

Організаційна будова колективу здійснюється за умов створення різновікових загонів. При такій будові відбувається постійна передача досвіду старшими, молодші засвоюють звички поведінки, привчаються поважати старших та їх авторитет. У старших з’являється турбота про молодших і відповідальність за них, розвиваються якості майбутнього сім’янина. “Я вирішив, що такий колектив, який найбільш нагадує сім’ю, буде самим корисним у виховному відношенні. Там створюється турбота про молодших, повага до старших, самі ніжні нюанси товариських стосунків”.

Особистість і колектив, колектив і особистість... Розвиток їх взаємовідношень, конфлікти і їх вирішення, сплетіння і взаємозалежність у самому центрі педагогічної системи. “Я свої шістнадцять років педагогічної праці, —пригадував А. С. Макаренко, — головні свої сили витратив на рішення питання будови колективу”. Йому говорили: як же комуна може виховати усіх, якщо ви з однією людиною не справляєтесь — виганяєте її на вулицю. А він у відповідь пропонував відмовитись від індивідуальності логіки — адже виховується не одна людина, а колектив. “Як ви вважаєте, — запитував він, — підняти руку за виключення товариша — це не значить взяти на себе дуже велику відповідальність?”. І тут же він роз'ясняв, що використовуючи таку міру дії або покарання, колектив тим самим перш за все виражає загальний гнів, колективні вимоги., колективну практику.

Для розуміння поглядів А. С. Макаренка важливо зрозуміти діалектичну єдність відповідальності і захищеності особистості в колективі. Він підкреслював: “Захищаючи колектив у всіх точках його торкання з егоїзмом особистості, колектив тим самим захищає і кожну особистість і забезпечує для неї найбільш гарні умови для розвитку. Вимоги колективу є виховними, головним чином, по відношенню до тих, хто їх висуває”. Макаренко виступав за повну демократизацію виховання і навчання, за створення нормального психологічного клімату у дитячій сфері, який дає кожному гарантію вільного і творчого розвитку. Ці ідеї були дуже актуальні у 20-30-і роки.

Самоуправління, без якого Антон Семенович Макаренко не уявляв розвиток дитячої спілки, існувало у комуні, а не на папері. Ніхто не міг відмінити рішення загальних зборів. Саме воно і було життям, працею, відпочинком усього колективу і мало вплив на долю однієї особи. “Я прийняв рішення, я відповідаю”, — ось це хвилювання відповідальності виховується у колективі з найбільшими зусиллями, але коли воно виховано, воно здійснює чудеса, доводив своїм досвідом Антон Семенович. Там де є колектив, ставлення товариша до товариша — це не питання дружби, любові, а питання відповідальної залежності.

Макаренко вважав саме колектив головним об'єктом педагогічної дії. Його він розглядав:

1. Як форму життєдіяльності вихованців.

2 Як інструмент виховання.

3. Як метод виховання.

Лише в колективі і через колектив відбувається реалізація основної мети і цінностей суспільства, формується вміння жити і працювати серед у людей, поєднуючи громадські інтереси з власними.

Колектив — це соціальний живий організм який тому і організм, що він має органи, що там є повноваження, відповідальність, взаємозалежність, якщо нічого такого немає, то немає і колективу, а є просто натовп або зборище. Тільки створивши єдиний шкільний колектив можна розбудити в дитячій свідомості могутню силу громадської думки як регулюючого і дисциплінуючого виховного чинника.

Рада командирів – це єдиний орган самоврядування, який працює не за завчасно складеним планом, а вирішує поточні питання, які виникають щодня. Це дуже рухлива організація і керівнику закладу корисно збирати раду постійно, щодня і щотижня. Крім постійно діючих органів самоврядування А.С. Макаренко створював колективи, які очолювали командири, призначені для виконання будь-якої однієї справи.

Успіх у роботі по створенню колективу залежить від ясності і чіткості в уявленнях про завтрашній день кожного вихованця і закладу. Завтрашня радість – стимул життя для будь-яої людини, завтрашній день обов’язково повинен плануватися і уявлятися краще сьогоднішнього. Тому одним із найважливіших об’єктів роботи вихователів є визначення разом з колективом загальних перспектив життя: близьку, середню і дальню перспективи.

Мажор – основна якість дитячого колективу. “Постійна бадьорість, ніяких похмурих облич, постійна готовність до дії, радужний настрій, саме мажорний, веселий, бадьорий настрій, але зовсім не істеричність”, - таким був стиль життя у закладах Макаренка.

А. Макаренка глибоко хвилювало питання про відносини між окремою індивідуальністю і колективом особливо в разі загострення стосунків між ними.

Звинувачення на адресу А. Макаренка в тому, що в його педагогічній системі влада колективу будувалася на безжалісному ставленні до окремої особи, повному її пригніченні, можна вважати безпідставні. Так, педагог вживав такі “диктаторські” вислови, як “нещадність”, “покарання” тільки щодо потенційних дій, але на практиці сприяв тому, щоб конфлікт між колективом і особистістю вирішувався з позицій поліпшення відносин на перспективу і щоб це рішення виховувало і колектив, і особистість.

Щодо прав і свобод окремої особи А. С. Макаренко зауважує: “Є “свобода” і свобода. Є свобода кочівника в степу, свобода вмираючого в пустелі, свобода п'яного хулігана в занедбаному селі і є свобода громадянина досконалого суспільства, який точно знає шляхи і шляхи зустрічні. Я, звичайно, надаю перевагу останньому типу свободи. Адже колізія “особистість і суспільство” в нас вирішується не лише у свободі, але й у дисципліні. Якраз дисципліна відрізняє суспільство від анархії, якраз дисципліна визначає свободу”.

Своєрідним був погляд Антона Семеновича на дисципліну. Він відкидав поняття про дисципліну як атрибуту людини, метода або форми. Дисциплінарні вимоги він висував як до кожного окремого вихованця, так і до колективу в цілому. Дисципліна в його розумінні — це не лише “зовнішній малюнок” поведінки, а й норма “морального благополуччя”, бо завдяки їй людина має більш захищене, більш вільне становище. Дисципліна не досягається завдяки зовнішнім заходам, прийомам або ж розмовам про неї.

Завдання, її мету треба ставити перед колективом прямо, ясно і визначено. Макаренко говорив, що у нашому суспільстві дисципліна стає не технічною, а моральною категорією. Це дуже цікаве положення тому, що діти повинні усвідомлювати те, що вони роблять, свої вчинки. Але не завжди, мала дитина зрозуміє таку мораль. Тоді дисципліна може стати просто технічною за малі проступки. І якщо така категорія сформується, виховається у колективі, то кожний член буде поважати іншого, як себе.

Таким чином, дисципліна повинна бути усвідомленою, тобто розуміти що це таке і для чого вона потрібна. Перш за все, за поглядом А. С. Макаренка,   дисципліна як  форма морального   благополуччя повинна виходити з колективу. Такий погляд на дисципліну необхідно виховувати на кожному кроці виховання дітей, щоб вони пишалися своєю дисциплінок) ставилися до гарної дисципліни, ж до кращого показника праці колективу.

Якщо врахувати особливості колективу Макаренка А. С., що діти у колоніях здебільшого колишні правопорушники, котрі вносили в життя асоціальні форми поведінки, то такі вимоги, напевне, повинні висуватися найпершими. Передусім слід визначити, що соціальна регламентація охоплювала всі сфери життя дитячого колективу. “У кожній галузі знань є свої закони., свої вимоги, своя мета, і ці вимоги повинні задовольняти кожного однаково”. Саме рівність усіх, неможливість уникнути виконання заданих нормативами колективного життя вимог, доцільність висунутих перед особистістю соціальних цінностей і визначає гуманістичний характер відносин у виховному колективі.

Особливості колективу, які найчастіше забувають, дорікаючи А. С. Макаренку за надмірну регламентацію життя дітей у колонії:

1.  Ії вихованці — це здебільшого колишні правопорушники, котрі вносили в   життя колонії асоціальні  форми  поведінки,  небажання й нездатність керуватися раціональними доказами, неготовність підкоритися педагогічним діям;

2.  У колонії були діти різного віку, що потенційно створювало умови для “дідівщини”, експлуатації старшими молодших, створення жорстокої структури неформального лідерства;                              

3.  Економічні, побутові, організаційні, навчальні, міжособистісні та інші відносини мали надзвичайно складний характер. Фінансування колонії було   таким   жалюгідним,   що   для   елементарного   виживання   Антон Семенович Макаренко мусив використовувати різні форми продуктивної праці,   до  якої  більшість  вихованців  не  була готова.   Подолати їхню інертність, а то й відверту відразу до праці можна було лише системою колективних вимог і санкцій.

Поза сумнівом, що за таких умов покладатися на ефективність стихійної саморегуляції системи групових норм було б наївно. Тому величезну  увагу педагог приділяв  принципу  поваги  до   особистості, людському ставленню до злочинця, впевненості, що з кожної людини можна виховати члена суспільства.

Іншою обов’язковою умовою життя колективу А. Макаренко вважав встановлення рівних прав для вихованців. Це було надзвичайно складно, адже їх віковий діапазон був дуже широкий. Утім, педагог не позбавляв жодного комунара права бути членом колективу і права голосу. Загальні збори членів комуни були реальним керівним органом. “Мій колектив був 500 чоловік, — писав педагог, — і насамкінець вони були просто діти. Тим не менше всі ці 500 чоловік в останні роки становили справді єдиний колектив”.

Не менш важливим Антон Семенович вважав і участь кожного вихованця у створенні форм колективного життя. Усі найважливіші рішення тут приймаються колегіальне.

Таким чином, усе інструментування відносин між окремою особистістю і колективом базувалося передусім на системі прав, які мав кожен член колективу незалежно від віку, статусу тощо. До того ж правовий пріоритет у житті колонії належав вихованцям. До вчителів і вихователів Макаренко підходив інакше. Він вважав, що слід розрізняти реальні і формальні права. Другі забезпечуються вже самим статусом вихователя в житті колонії, але вони ще не гарантують виховного успіху. Реальний же статус вихователя, а отже, і його реальні права визначаються його ерудицією, підготовкою, тактом. Саме через ці якості вихованці згодні рахуватися з формальними педагогічними правами, в іншому разі вони немовби відмовляють педагогові в довірі, ігнорують його право на своє виховання.

Усю  свою  діяльність   Антон  Семенович  Макаренко   спрямував   на встановлення в колективі правових відносин, при цьому інструментування цих відносин охоплює всі три  компоненти правосвідомості (правові уявлення, правові емоції і волю). Наслідком цього є вдале вироблення колективом нормативів своєї життєдіяльності і їх свідоме прийняття кожним його членом. А те, що ці норми й правила були обов'язковими для всіх учасників життя, мало найбільший виховний вплив на вихованців. Наприклад, у статті “Радість творчої праці” Макаренко писав: “Наш обов'язок — це вже не холодна категорія скутої особистості. У нас це передусім програма зростання й розвитку особистості, яка міцно пов'язана з радісними перспективами життя. Тому переживання обов'язку... є переживання активне, не обмежене рамками договору, а таке, що випливає з найглибших потенцій зростаючої особистості, що рухається вперед”.

Складна система колективних традицій, прав і обов'язків, делегування відповідальності тощо охоплювала всі сторони життя. Поряд із цим існувала, система покарань за невиконання обов’язків або порушення прав іншої людини. Проте дисциплінарні заходи обмежувалися додатковими годинами прибирання або вартування, а також вільним арештом, який накладався тільки на старших комунарів на одну-три години за порушення зовнішніх форм дисципліни. З інших заходів в основному застосовувалися методи морального впливу: зауваження на раді командирів, звільнення з роботи на заводі і призначення на іншу роботу. Потенційно були можливими і такі заходи; як занесення на “чорну дошку” і догана перед строєм, які в житті комуни застосовувалися вкрай рідко.

Макаренко був педагогом-новатором, який збагатив педагогіку цінними педагогічними ідеями, методами, прийомами. Найціннішою є розробка питань про виховання дітей і молоді в колективі, через колектив, для колективу, які були перевірені безпосередньо в практичній діяльності педагога. Педагогічна система А.С. Макаренка – не замкнута, а відкрита, вона є джерелом творчості і розвитку у ХХІ столітті.

В останній час з’явилася низка праць про педагога, в яких його педагогічні погляди і діяльність піддаються нищівній критиці. Його обзивають “яничаром”, носієм авторитарної, тоталітарної педагогіки тощо. Мабуть такі оцінки, якщо врахувати час, в якому жив і працював А.С. Макаренко, не є цілком об’єктивними.  В умовах терору, репресій української інтелігенції А.С. Макаренко робив все, аби захистити обездолених дітей, повернути їх до повноцінного життя.

 

А.С. Макаренко про сімейне виховання

Макаренко надавав великого значення проблемі – сім’я і школа, вихованню дітей у сім’ї. Він написав “Книгу для батьків”, прочитав по радіо багато лекцій про виховання дітей у сім’ї, які в 1940 р. були опубліковані окремою книгою “Лекції про виховання дітей”.

Необхідною умовою правильного виховання дітей у сім’ї, на думку А.С. Макаренка, має бути “повна сім’я” як виховний колектив: гарні взаємини між батьком і матір’ю, приклад в усьому батьків для дітей, правильні взаємини між батьками і дітьми, чіткий і строгий режим життя і правильно організована трудова діяльність членів сім’ї.

Надаючи великого значення у вихованні дітей розумному батьківському авторитету, А.С. Макаренко гостро критикував його “фальшиві типи”: “авторитет придушення” – коли батьки б’ють і залякують дітей; “авторитет віддалі” – коли між дітьми і батьками немає нічого спільного; “авторитет чванства” – коли батьки вихваляють себе і недооцінюють інших людей; “авторитет педантизму” – коли батьки – бюрократи і формалісти – все забороняють дітям; “авторитет резонерства” – коли батьки надокучають дітям частими і зайвими повчаннями; “авторитет любові” – коли батьки надмірно задобрюють дітей; “авторитет дружби” – коли між батьками і дітьми існує панібратство; “авторитет підкупу” – коли слухняність дітей купується подарунками й обіцянками батьків. Усі ці типи батьківського авторитету А.С. Макаренко називав негідними, шкідливими.

“Книга для батьків” і “Лекції про виховання дітей” є своєрідною   енциклопедією сімейного виховання. Погляди Макаренка на виховання дітей у сім’ї, зв’язок сім’ї, школи і громадськості у вихованні дітей і молоді мають особливо велике значення і тепер.

 

 

                                 Семінарське заняття 7

            Тема: Педагогічна система А.С. Макаренка

 

              Питання для обговорення:

         1.Життя та діяльність А.С. Макаренка.

         2.Основні положення теорії А.С. Макаренка про колектив.

         3.Використання народної педагогіки у виховній роботі.

         4.Особливості використання праці як фактору виховання.

         5.Засади родинного виховання у творчості вченого.

 

        Форма роботи студентів:

        - Диспут на тему “Актуальність педагогічної системи А.С. Макаренка”.

        -  Складання усного оповідання “Мої роздуми після знайомства з педагогічною творчістю А.С. Макаренка”.

        - Аналіз ситуацій з твору “Педагогічна поема”.

 

Форма контролю:

1. Заповнення таблиці (див. заняття №1).

2. Складання словника педагогічних термінів.

3. Виконання тестових завдань.

4. Конспектування праці “Лекції для батьків”  “Види справжнього і фальшивого авторитету”.

5. Конспект стадій розвитку колективу.

        

                     Запитання для самоперевірки:

1. Які нові педагогічні терміни ввів А.С. Макаренко?

2. Через які стадії, на думку А.С. Макаренка, проходить колектив у своєму розвитку?

3. У чому сенс існування різновікових колективів?

4. За яких умов розвиток неординарної особистості не буде стримуватись колективом?

5. У чому полягає логіка використання системи перспективних ліній?

6. Які види фальшивого батьківського авторитету виділяв А.С. Макаренко і в чому їх сутність?

7. Які поради А.С. Макаренка з питань сімейного виховання і сьогодні є актуальними?

8. У чому причина деяких розбіжностей між поглядами А.С. Макаренка і даними сучасної науки?

                                

Самостійна робота.

         1.Прочитати і проаналізувати твори А.С. Макаренка (див. літературу). Скласти усне оповідання “Мої роздуми після знайомства з педагогічною творчістю А.С. Макаренка”.

         2.Прочитати твір “Педагогічна поема” і проаналізувати ситуації “Бурун”, “Таранець”, “Галатенко і Жорка Волков”, “Характер і культура” (драка) або інші ситуації за планом:

          а) Як виникла ця ситуація? Хто її створив?

          б)Що було відомо А.С. Макаренко про цих вихованців?

           в)Як відносився А.С. Макаренко до колоністів? Чому він вирішив створити таку ситуацію, яка її установка?

           г)Яку мету ставив перед собою А. С. Макаренко?

           д)Які рішення приймає А.С. Макаренко? Які використовує засоби?

           е)Якого результату досягає А.С. Макаренко? 

 

         1.Написати реферати на теми ( за вибором):

          1) Колектив у досвіді роботи А. С. Макаренка та В.О. Сухомлинського.

          2) Педагогіка паралельних дій: досвід ефективного використання і аналіз типових помилок.

          3) Динамика відношення А.С. Макарена до покарання.

          4) Довір’я як виховний засіб в педагогічній теорії та практиці А.С. Макаренка.

          5) “Секрети” сімейного виховання в творах А.С. Макаренка.

          6) Педагогічна майстерність та шляхи її розвитку за А.С. Макаренком.

 

             2.Законспектувати у зошитах:

             а) Види і сутність фальшивого батьківського авторитету за А.С. Макаренком.

              б) Записати поради А.С. Макаренка з питань сімейного виховання, актуальні сьогодні.

              в) Законспектуйте стадії розвитку колективу. 

 

                                       Тест:

1.Який з принципів виховання є визначальним у педагогічній системі А.С. Макаренка?

      а) народність; б) природовідповідність;  в) паралельної дії.

2.Найменша керована “одиниця” дитячого співтовариства у досвіді А.С. Макаренка:

        а) гемогенна група;  б) різновіковий загін;  в) асоціація.

3.Яку форму навчання вихованців використовував А.С. Макаренко у керованих ним закладах?

        а) комплексну;  б) класно-урочну;  в) дальтон-план.

4.Який вид трудової діяльності був визначальним у комуні ім.. Ф.Е. Дзержинського?

        а) виробнича праця;  б) суспільно-корисна праця;  в) самообслуговування.

4.В якому з творів А.С. Макаренко розкриває засади родинного виховання:

         а)“Батьківська педагогіка”;  б)“Книга для батьків”;  в) “Материнська школа”.

 

                                                     Література:   

1. Азаров Ю. Не подняться тебе, старик. – М.: Молодая гвардия, 1989.

2. Зюнкель В.В. Єрлангене изучають Макаренко //Сов. педагог. – 1991.- №4.

3. Калениченко Н.П. Софія Русова. //Рідна школа. – 1991. - №2. – С. 68 – 71.

4. Макаренко А.С. Педагогічна поема // Твори. – К.: Рад. шк., 1953. – т. 1.

5. Макаренко А.С. Прапори на баштах // Там же.

6. Нариси історії українського шкільництва. Навчальний посібник. /За ред. Сухомлинської О.В. – К., 1996.

7. Сухомлинський В.А. Идти вперед! //Нар. Образование. 1991.- №8.

8. Хілліг Г. Подряпини на образі “видатного педагога” //Рад. шк. – 1991. №3.

9. Фром Єрих. Бегство от свободи. – М.: Прогресс.1990.

10. Ярмаченко Н.Д. Педагогическая деятельность и творческое наследие А.С. Макаренко. – К.: Рад. школа, 1980.

 

Першоджерела для опрацювання

1. Макаренко А.С. Деякі висновки з педагогічного досвіду //Твори в 7 т. – К., 1953 - 1954. – т.5.

2. Макаренко А.С. Книга для батьків. – Там само, т. 4.

3. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу. – Там само, т. 5.

4. Макаренко А.С. Проблеми шкільного радянського виховання.-Там само, т.5.

5. Макаренко А.С. Педагогическая поэма. ( любое издание).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Змістовий модуль 2

         Розвитк школи й освіти в Україні у 50 – 80-х рр. ХХ століття

 

        ЛЕКЦІЯ

           У надзвичайно складному становищі опинилася школа  у роки Великої Вітчизняної війни. Маса дітей була позбавлена можливості навчатися. У воєнні роки була прийняти постанови про навчання дітей з семірічного віку (1943), про відкриття вечірних шкіл у сільській місцевості (1944), про складання випускних екзаменів по закінченні початкової, семірічної і середньої шкіл, про нагородження золотими і срібними медалями відмінників середньої школи (1944). Коректувалися навчальні плани і програми.

         Пріоритетами шкільної політики 1945 – кінця 1980 рр. було досягнення і збільшення терміну загального навчання. Поступово був здійснений перехід до загального 7 – 8 – 10-річному навчанню (1949, 1958, 1974).. Вже у кінці війни була прийнята цифрова п’ятибальна система оцінок.

       У 60-ти роки з’явилися деякі можливості для новаторських ідей у педагогіці. В ці роки серед вчителів і працівників органів народної освіти виділяється багато ентузіастів, добрих організаторів, справжніх майстрів педагогічної справи.

        На зазначений період припадає діяльність видатного українського педагога В.О. Сухомлинського. Його теоретичні висновки, дослідження, особистий досвід роботи з дітьми, літературна спадщина є безцінним вкладом у вітчизняну педагогічну науку.

         У 60-ті роки працюють такі визначні вчені-педагоги, як М.К. Гончаров, М.М. Грищенко, І.Я. Лернер, Л.І. Новикова, С.Х. Чавдаров.

          У навчально-виховну роботу шкіл було внесено багато нового і повчального: запровадження кабінетної системи навчання, введення ефективних форм, методів і способів викладання навчальних дисциплін (програмоване навчання, проблемне навчання, дослідницький метод), тематичний облік успішності учнів, залучення старших учнів до дослідницької діяльності тощо.

        У 70-х – початку 80-х рр. стали відомими імена педагогів-новаторів, більшість з яких були шкільними вчителями, деякі – вченими (Ш.О. Амонашвілі – доктор психологічних наук, професор, І.П. Волков – кандидат педагогічних наук, С.М. Лисенкова, В.Ф. Шаталов, М.П. Щетинін – шкільні вчителі) Вони шукали принципи і методи навчання, засновані на гуманізмі і співробітництві учителя і учнів, на стимулюванні активності і самобутності школярів тощо. Свій досвід навчання новатори освітили у книгах і статтях.

        На початок 1980 р. творчий потенціал системи освіти, яка склалася, в основному був вичерпаний. Бюрократизація, уніфікація, лінія на уравніловку в навчанні перетворили школу у закритий, відірваний від життя заклад. Інтереси окремої дитини, ініціатива вчителів ігнорувалися. Статистика масового охоплювання дітей і підлітків обов’язковим середнім навчанням, високі відсотки успішності приховували біди, які становилися все більш відчутними: нестача у науково-педагогічному обґрунтуванні навчального процесу, відсутність необхідного фінансування, фактично низький рівень підготовки маси учнів, ріст неуспішності.

       

           Педагогічну думку України 60- 80-х років представляє цілий ряд талановитих педагогів – науковців та практиків і серед них особливо виділяється В.О. Сухомлинський.

        Василь Олександрович Сухомлинський народився 28 вересня 1918 р. в с. Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області у селянській сім’ї. Після закінчення рабфаку був прийнятий у Кременчуцький педагогічний інститут, але за станом здоров’я мусив залишити.  З 1935 р. учителював у школах Онуфрієвського району, а з 1936 р. навчався на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де у 1938 р. здобув кваліфікацію вчителя української мови та літератури.

        У липні 1941 р. був призваний до лав Червоної Армії, у роки війни у 1942 р. у бою під Ржевом був тяжко поранений і довгий час лікувався у госпіталі. З 1942 по 1944 працює вчителем російської мови та літератури у смт. Ува Удмуртської АРСР.

         В 1944 р. В.О. Сухомлинський повертається в рідний край, працює завідуючим Онуфрієвського районного відділу народної освіти. З 1948 р., за  особистим клопотанням, його призначають директором Павлиської середньої школи.

        Павлиська школа стала знаменитою в 60 – 70-ті роки, об’єднувала декілька будинків, оранжерею, сад, пасіку, виноградник, дослідні майданчики. Тут В.О. Сухомлинський написав 38 книг і десятки неопублікованих рукописів. Це “школа радості”, “острів чудес”, “куточок краси” – так називав її Сухомлинський.

         “Тут мені хотілося побачити свої переконання у живій творчий справі”. “Вже у перші роки педагогічної роботи, -  писав Василь Олександрович, - мені стало ясно, що справжня школа – це не тільки місце, де діти набувають знання і уміння. Навчання – дуже важлива, але не єдина сфера духовного життя дитини. Чим ближче я придивлявся до того, що ми звикли називати навчально-виховним процесом, тим більше я переконувався, що справжня школа – це багатогранне духовне життя дитячого колективу, у якому вихователь і вихованець об’єднані численними інтересами і захопленнями”.

         До самої смерті (33 роки) працював В.О. Сухомлинський директором Павлиської школи і назвав ці роки “великим, ні з чим не порівнюваним щастям”.

       Він присвятив своє життя дітям і роздумам про їх виховання. Результатом його педагогічної творчості стали книги: “Виховання колективізму в учнів”, “Духовний світ школяра”, “Серце віддаю дітям”, “Павлиська середня школа”, “Народження громадянина”, “Батьківська педагогіка”, “Листи до сина”, “Розмова з молодим директором школи”, “Сто порад вчителеві” та інші.

        В 1958 р. він захистив кандидатську дисертацію і залишився у своїй школі. В 1968 р. його обирають членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.

       Досвід творчої роботи Павлиської школи, узагальнений і відображений в книгах і статтях В.О. Сухомлинського, викликав великий інтерес педагогів як У СРСР, так і в інших країнах.

        Останні роки його життя були засмучуні нападами на нього центральних газет, його обвинувачували в недостатній партійності, у безкласовому вихованні дітей.

        В 1970 р. В.О. Сухомлинський помер – дало про себе знати воєнне поранення. Але причина була і в дуже напруженій роботі, і в грубій та несправедливій критиці. “Немає у світі більш важкої, більш виснаженої роботи, ніж робота педагога”, - писав В.О. Сухомлинський.

 

ПЕДАГОГІЧНА ТЕОРІЯ

        Начання школяра. Сухомлинький переконаний, що духовну повноту і насиченість життя можуть дати тільки широка, різнобічна освіта, активне прагнення до знань, радості знання. Дитина не може бути щасливою, якщо в школі їй погано або скучно, якщо вона не відчуває себе достатньо здібною, щоб оволодіти шкільною наукою. Зробити дитину щасливою – значить перш за все допомогти їй вчитися.

       “Немає і не може бути дітей, які б не хотіли навчатися з самого початку навчання. Невміння трудитися породжує небажання, небажання – лінощі. Кожна нова ланка у цьому ланцюгу хиб становиться все міцніше і розривати її все важче. Головний засіб попередження цих хиб – вчити вихованців самостійно трудитися у молодшому віці”, - писав В.О. Сухомлинський.

        Виникаюче у дітей небажання вчитися відбувається від непосильності навчальної роботи, а вона, у свою чергу, є наслідком перевантаження. Величезний потік інформації, який звалюється на учня на уроках і поза школою, не тільки розвиває, але часто подавляє дитячий розум. Сухомлинський це дуже гостро  відчував і не переставав писати про це, якими наслідками загрожує перевантаження і зв’язане з ним  завчасне припинення дитинства. Розумному режиму дня, посильному розумовому навантаженню у чергуванні з фізичним він завжди надавав першочергове значення.

        Але перевантаження – це не тільки обсяг матеріалу. “Перевантаження виходить там, де розумова праця має однобічний характер: учень тільки заучує”, від нього вимагається не розмірковування, здогадка, а лише запам’ятовування навчального матеріалу. Тому “усунення перевантаження залежить не від механічного зменшення кола знань, передбачених програмою, а від змісту, характеру інтелектуального життя учня”. Важливий не обсяг матеріалу, а його якість, установка не на зубрячку, а на пошук відповіді на питання. “Ледарство на уроках, відсутність розумової праці, там, де вона повинна бути, - головна причина відсутності вільного часу”, головна біда школи.

            Ідеалом В.О. Сухомлинського була творчо мисляча людина, яка глибоко відчуває красоту навколишнього світу, творець матеріальних і духовних цінностей, мудрий мислитель і дослідник, патріот, гуманіст і умілець. Він був переконаний, що майстерність вчителя виявляється в умінні вчити дітей мислити. “Повноцінне навчання, тобто навчання, яке розвиває розумові сили і здібності, було б немислимим, якби не спеціальна спрямованість, скерованість навчання – розвивати розум, виховувати розумну людину навіть за умови відносної незалежності розумового розвитку, творчих сил розуму  від обсягу знань” – писав В.О. Сухомлинський (Вибр. тв. У 5-ти т. – К., 1977. – Т. 1. – С. 97).

               Особливе багато уваги В.О. Сухомлинський приділяв розумовому вихованню малят, дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Він добре розумів, що основні здібності дитини закладаються, розвиваються і формуються до 5 – 7 років, тому передусім треба розвивати мислення і мову.

              Розумове виховання, за переконанням В.О. Сухомлинського, досить складний педагогічний процес. Його не можна звести лише до теоретичного засвоєння понять, нагромадження знань. Це було б просто навчання, а не розумове виховання. Розумове виховання охоплює всі сторони життєдіяльності дитини, це: засвоєння знань, які нагромадило людство за всю історію свого існування; розвиток здібностей до пізнавальної діяльності і творчого мислення; формування наукового світогляду; включення дитини у чуттєво-практичну діяльність до перетворення світу і пристосування його до потреб і інтересів людини. Останнє має особливе значення у розумовому вихованні учнів. В.О. Сухомлинський підкреслював, що “...осмислювання понять – лише один бік розумового розвитку дітей. Дитина повинна думати, працюючи руками, і працювати руками, думаючи”.

               Мислення учня  розвивається тоді, коли в нього з’являється потреба відповісти на питання, і викликати її –  найважча справа і найбільш вірний показник педагогічної майстерності.

             Безглуздо прагнути на занятті до того, щоб розумове напруження тримало учня весь урок. Є вчителі, які вважають своїм досягненням те, що їм вдається створювати на уроці “умови постійного розумового напруження” дітей. Частіше за все це досягається зовнішніми факторами, які відіграють роль узди, яка утримує увагу дитини: часті нагадування (слухай уважно), різким переходом від одного виду праці до іншого, перевіркою знань відразу ж після пояснення (точніше загрозою поставити двійку, якщо учень не слухає того, що вчитель розповідає), завданням відразу ж після пояснення будь-якого теоретичного матеріалу виконати практичну роботу...

              Василь Олександрович вказував на те, щоб поступово привчати учнів до подолання труднощів в інтелектуальній праці, виховувати самодисципліну розумової праці. Важливо, стверджує Сухомлинський, створити в школі загальні умови цілеспрямованої праці, постійної розумової діяльності без стомлювання, без ривків, поспіху і натуги духовних сил. Треба, щоб дитина трудилася не для отримання оцінки, а щоб нею керувало інтелектуальне почуття радості пізнання.

             Ця радість пов’язана з відкриттям явищ навколишнього світу і несумісна з втискуванням у голови дітей готових істин, узагальнень і висновків, які далекі від практичного життя дитини, перетворюють її в запам’ятаючий пристрій. ”Підміна  думки пам’яттю, яскравого сприйняття, спостереження за сутністю явищ заучуванням – великий   порок, який отупляє дитину, відбиває зрештою бажання вчитися”. Треба вчити дітей мислити.

             В.О. Сухомлинський розкриває засоби розумового розвитку дітей, одним з яких є природа. “Красота природи, - говорить В.О. Сухомлинський, - загострює сприйняття, пробуджує творчу думку, наповнює слово індивідуальними переживаннями”. Але не природа сама по собі, а виникаючи в процесі спостережень питання, розкриття причинно-наслідкових зв’язків і взаємозалежностей є джерелом розвитку мислення, уяви і мови дітей: “Я намагався до того, щоб здивування перед тайнами природи, переживання радості пізнання служили як би поштовхом, який пробуджує і активізує дітей”. Кожна “подорож” у світ природи – це урок розвитку дитячого мислення. “Треба розвивати мислення дітей, зміцнювати розумові сили дитини серед природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною красою. Тут, у природі, вічне джерело дитячого мислення”.

          Триста сторінок “Книги природи”, про які іде мова у книзі “Серце віддаю дітям”, - це триста захоплюючих уроків розвитку дитячої думки. Процес пізнання починається із живого споглядання, з чуттєвого сприйняття, з чуттєвого пізнання. Це є суттєва, необхідна передумова до розвитку абстрактного мислення.  На основі живих і образних уявлень, які виникають у процесі спостережень за природою, учні встановлюють причини, наслідки явищ, порівнюють ознаки і якості, намагаються відповісти на питання, що виникають. Так, вивчаючи тему “Живе і неживе”, вони шляхом безпосередніх спостережень, сумісними зусиллями за допомогою вчителя встановлюють ознаки живого і його  відмінність від неживого. В них народжується безліч питань. Поступово, розкриваючи одну за іншою сторінки “Книги природи”, діти вчаться користуватися такими поняттями, як “подібність” і “відмінність”, “причина” і “наслідок” і т.д. А це означає, що іде процес розвитку абстрактного мислення, теоретичного пізнання складних явищ природи, пізнання світу. Розвивається спостереження, росте жадоба знань, а разом з нею бажання трудитися. “Світ, що оточує дитину, - це передусім світ природи з безмежним багатством явищ з невичерпною красою. Тут, у природі, вічне джерело дитячого розуму” - , писав великий педагог. .

            В.О. Сухомлинський підкреслював, що дуже важливо, щоб засвоєння перших наукових істин відбувалося не за підручником, який часто гасить чуттєві враження, засушує уяву і фантазію, притупляє емоції, не завжди запалює іскорку мислення, а з джерел природи, що найвірніше сприяє розвитку особистості.   “Я намагався, - пише педагог, - щоб в усі роки дитинства навколишній світ, природа постійно живили свідомість учнів яскравими образами, картинами, сприйняттями та уявленнями, щоб закони мислення діти усвідомлювали як струнку будову, архітектура якої підказана ще більш струнким від твором – природою” .

              В.О. Сухомлинський виняткову роль відводив впливу на розвиток мислення дітей казок, які розкривають малюкам на доступному рівні філософію життя, сутність загальнолюдських цінностей. Унікальним був експеримент Сухомлинського – “Павлиські казки”. Дитячі казки склали 45 рукописних томів, в них розміщено декілька кращих казок, які написали діти. Василь Олександрович навчав дітей писати казки і розробив багатоступеневу систему підготовки школярів до складання власних казок.

          Перший етап – “це уроки мислення серед природи”. Вони проводились у позаурочний час у шкільний садибі  або і лісі, у полі або на берегу ставка. Пізнавальна частина чергувалася з ігровою. Мета уроку – ознайомити дітей з навколишньою дійсністю, з явищами природи, з тваринами і рослинним світом – учні зобов’язані знати назви всіх дерев і квітів, які росли навколо школи. Приблизні теми уроків: “Живе і неживе у природі”, “Сонце – джерело життя”, “ЩО спільного між молоком і сонцем” тощо. Одночасно учитель знайомив дітей з казками, використовуючи малюнки, ляльковий театр.

         На другому етапі на основі сприймання казки, творчої фантазії складається основа казки.

         Потім ідуть учнівські проби. “Творити” казку учні можуть протягом 2-3 місяців. Поступово накопичуються знання, розвивається творче мислення, збагачується словниковий запас дитини, вона звикає правильно будувати речення.

        Складання казок завершувалося святом. У присутності гостей , батьків кожний учень читав свою кращу казку. Дітей нагороджували книгами з дарчим надписом – за кращу казку. 

            Будучи філософськи освіченою людиною, Василь Олександрович добре розумів, що дитина у своєму індивідуальному розвитку проходить хоч і в скороченому вигляді, усі основні історичні етапи розвитку людства. Він підкреслював, що мислення дитини подібно до мислення первісної людини, у якої переважаючим було міфологічне, ілюзорно-фантастичне відображення дійсності.  Дитяче мислення теж фантастично-ілюзорне, яке конкретно проявляється в казково-образному відображення світу. Тому розумна добра казка дитину вчить, виховує, поступово вводить її у світ складних людських відносин.

            Василь Олександрович використовував казку як засіб розвитку мислення і мови дитини. Він пише: “Казка, гра фантазія – животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень. Багаторічний досвід переконує, що естетичні, моральні та інтелектуальні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів, стимулюють потік думки, який пробуджує до активної діяльності мозок, зв’язує повнокровними нитками живі острівці мислення. Через казкові образи в свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками; воно стає сферою духовного життя дитини, засобом висловлення думок і почуттів – живою реальністю мислення. Під впливом почуттів, що пробуджуються казковими образами, дитина вчить мислити словами. Без казки – живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини, - неможливо уявити дитячого мислення і дитячої мови як певного ступеня людського мислення і мови”. І далі: “Мої вихованці не оволоділи б навичками абстрактного мислення, якби в їхньому духовному житті казка не стала цілим періодом” ( там саме).

           Важливим засобом формування розумових якостей, вказує В.О. Сухомлинський, є праця. Він пише: “Праця – могутнє джерело розумового розвитку. Спілкуючись активно з природою, людина не просто набуває знання, а здобуває їх; напруження фізичних сил зливається з напруженням сил розумових. Ніде думка не набуває такої яскравої форми пошуку, ніде немає такої глибокої потребу в думанні, як у праці...”. Інтерес до праці пробуджує в дітях дух дослідження, допитливості, цікавості, намагання найти у процесі праці відповідь на хвилюючи питання, відкрити будь-яку нову задачу.

             Повноцінний розумовий розвиток В.О. Сухомлинський не мислить без дитячої гри, яка розкриває перед дитиною навколишній світ і творчі здібності його особистості. Педагог широко використовував елементи гри під час навчання грамоти.

            Із завданням розвитку мислення В.О. Сухомлинський тісно пов’язує інтерес до навчання. Кінцева мета оволодіння знаннями для дитини, вважає Василь Олександрович, не може бути головним стимулом розумових зусиль, як для дорослої людини. Для неї джерело бажання вчитися – сама розумова праця, інтелектуальні переживання, емоційні забарвлення думки. Чим більше учень оволодіває навичками розумової праці, тим більше зростає в нього інтерес до навчання, а невміння трудитись породжує небажання вчитися, лінощі: “Навчання може стати для дітей цікавою, захоплюючою справою, якщо воно осяяне ярким світом думки, почуттів, творчості, красоти, гри”.

         Дуже важливо, щоб учень досяг успіху у розумовій праці, в учінні. Успіх породжує інтерес. Інтерес веде до успіху. Вчителю необхідно берегти вогник дитячої допитливості, цікавості, жадоби знань. А єдине джерело, яке питає цей вогник, - радість успіху у праці. Якщо дитина не бачить успіхів у своїй праці, вона втрачає віру у свої сили. Вогник жадоби знань гасне. Учень звикається з думкою, що ні до чого не здібний, загублює почуття власної гідності. Радість праці, успіху у навчанні – головний стимул.

       Моральний розвиток учнів. Моральний ідеал у розумінні Сухомлинського включає в себе такі риси особистості:

        - уміння дорожити святинями Батьківщини як особистісними цінностями і святинями своєї свідомості і серця;

       - гармонійна єдність громадянського власного, великого і малого в духовному житті особистості;

      - багатство духовного світу, інтересів і потреб;

      - потреба людини в людині як носії духовних цінностей;

      - почуття людської гідності – повага до самого себе, уміння дорожити своєю честю, чуйність до оцінювання власної поведінки оточуючими, прагнення до морального удосконалення;

       - відкритість серця радощам і жалю інших людей. 

         В.О. Сухомлинський вважав, що моральне виховання є особливою виховною діяльністю, зі своїми закономірностями, що потребують довготривалого впливу, певних форм та методів. Дітей у цьому зв’язку необхідно вчити бачити, відчувати, жити для людей, співчувати, співпереживати. 

     Виходячи з того, що такі моральні поняття, як добро і зло, милосердя і жорстокість, правда і неправда, відвертість і лицемірство, краса і повторність, щедрість і егоїзм, лежать в основі загальнолюдської особистої моралі, а також є психологічною структурою гуманізму; включати їх до виховних технологій необхідно з раннього дитинства. 

     Відпрацювання моральності з самого початку шкільного життя дитини нєобхідно починати з близького і дорогого їй. Саме святе і прекрасне у житті людини – це її мама. Сухомлинський звертає на цій бік діяльності педагога особливу увагу. “Дуже важливо, щоб діти відчували моральну красу праці, яка приносить радість матусі. Поступово у нас в колективі народилась  і утвердилась традиція – восени, коли земля і праця дають людині щедрі дари, ми стали відмічати осіннє свято матусі. Кожен учень приносив  матусі у цій день те, що він створив своїм трудом, про що мріяв ціле літо, а може і декілька років: яблука, квіти, колосся пшениці, які були вирощені на маленькому майданчику (у кожній дитини на присадибній ділянці батьків був куток улюбленої справи”. “Бережіть своїх матерів” – такий стенд зустрічав дітей відразу при вході у школу. Такий же інший стенд нагадував і матері про те, що вона головний педагог. Так виникала єдність сім’ї та школи.

        Морально-трудовому зростанню школярів сприяли традиції, які культивували вчителі. Серед них варто виділити: свято осіннього та весняного деревонасадження, свято квітів, свято врожаю, свято першого хліба. Останнє очевидно, вперше як засіб виховання, започатковане у Павлиській школі.

          Взаємозв’язок морального й естетичного чітко простежується у наступному положення В.О. Сухомлинського: “Відчування краси природи, активне творення прекрасного я назвав би дорогоцінними вправами душі, потрібними для того, щоб людина прагнула красу людини, її душі, прагнула утвердити прекрасне в самій собі, ненавиділа легкодухість, слабовілля”. У книгах “Павлиська середня школа”, “Сто порад вчителеві” педагог розкриває засоби морально-естетичного становлення дітей та підлітків.

        Про вчителя. В.О. Сухомлинський був переконаний, що основою діяльності вчителя є творчість, однією з необхідних умов якої є вихованість та висока майстерність. Творчий вчитель, зазначав Василь Олександрович, не той, хто відповідно освічений, добре знає свій предмет. Цього мало. Учительська професія – це людинознавство, “постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється”.

        Вчитель готується до уроку все життя. Така духовна і філософська основа професії і технології педагогічної праці: “Щоб дати учням іскорку знань, вчителю необхідно убрати ціле море світла”. Стати добрим вчителем можна, будучи добрим вихователем, тому без участі у виховній роботі вся педагогічна культура і всі знання педагога є мертвим багажем.

        У книзі “Павлиська середня школа” Василь Олександрович розкриває складові педагогічної професії. При цьому він на конкретних прикладах показує особливості становлення керованого ним колективу. Природно, що найважливішим у педагогічній діяльності, за його переконанням, є любов і повага до дітей. А “навчитися любити дітей не можна ні в якому навчальному закладі, ні за якими книгами, ця здібність  розвивається у процесі участі людини у суспільному житті, її взаємовідносин з іншими людьми”.

        У школі Сухомлинського саме були такі добрі вчителі, він виростив і виховав їх із звичайних педагогів. Він, як директор школи, відвідував до 400 уроків вчителів за навчальний рік. При цьому була ціла система роботи: якщо він йшов на урок, то потім дивився ще 10 – 15 уроків підряд і розбирав спочатку кожен урок, потім усю систему уроків разом. Якщо приходив молодий вчитель, складав для нього завдання, давав йому одному власні відкриті уроки, готуючись до них також, якщо б він чекав сорок вчителів, і робив це не рік, не два, не три, а протягом 6 – 8 років. “Директор відвідує і аналізує уроки, - писав В.О. Сухомлинський у книзі “Розмова з молодим директором школи”, - не тільки для того, щоб вчити вчителів, давати їм поради. Педагогічна лабораторія школи – це творча єдність усіх учителів, повсякденне інтелектуальне спілкування, взаємний обмін духовними цінностями”.

        У книзі “Сто порад вчителеві” вчений розкриває технологію власної творчості. Він зазначає: “Пам’ятайте, що нема й бути не може абстрактного учня... Мистецтво й майстерність навчання і виховання полягає в тому, щоб розкривати сили й можливість кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці. А це означає, що в навчанні повинна бути індивідуалізація – і у змісті розумової праці, і в часі”.

         Ця книга має стати постійним порадником вчителя, як і інші його визнані твори, що мають пізнавальне значення для освітніх працівників, педагогічної громадськості.

        Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського, його теоретичний доробок і практичний досвід по навчанню і вихованню дітей є значним внеском в розвиток вітчизняної і світової педагогічної науки. Його ім’я завжди буде стояти поряд із такими видатними педагогами, як Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко. Але при цьому обов’язково необхідно зауважити, що неприпустиме бездумне, механічне копіювання, використання його педагогічного досвіду та рекомендацій. Кожен учитель є особистістю із власними педагогічними поглядами і переконаннями, специфічним світоглядом, він працює в інших умовах і в історично інший час. Треба брати не конкретні факти, прийоми, дії, а зрозуміти загальні ідеї, принципи і застосовувати їх, виходячи із власних здібностей, можливостей, зовнішніх умов, суспільного середовища.

           На сучасному етапі духовного розвитку педагогічна спадщина Василя Олександровича Сухомлинського набуває особливої актуальності, оскільки сприяє розв’язанню таких педагогічних завдань, як формування національної гідності, піднесення людини, яка утверджує в собі свідому громадянську позицію.

          

                                         Семінарське заняття 4.2.

                  Тема: Педагогічна система В.О. Сухомлинського

                               

Питання для обговорення:

     1. Соціально-політичні умови життя і педагогічної діяльності В.О. Сухомлинського.

     2. Основополагаючи ідеї розумового виховання школярів в педагогічній теорії і практиці В.О. Сухомлинського.

     3. Система морально-естетичного виховання учнів в педагогічній теорії і практиці В.О. Сухомлинського.

     4.”Школа радості” В.О. Сухомлинського.

     5. В.О. Сухомлинський про природу як джерело знань і розвитку логічного мислення у дітей.

     6. Єдність і відмінність педагогічних поглядів і переконань В.О. Сухомлинського і А.С. Макаренка.

     7. В.О. Сухомлинський про передумови становлення і формування особистості педагога.

 

Форма роботи студентів:

       Підготовка реферативних повідомлень творчими групами на основі аналізу праць В.О. Сухомлинського відповідно до плану.

       Науково-практична конференція “Школа В.О. Сухомлинського – школа ХХІ століття”.

       Проведення уроків у школі.  

 

Форма контролю:

       Заповнення таблиці (див. заняття №1).

       На основі аналізу книги “Серце віддаю дітям” розробіть технологію складання казок учнями.

      Аналіз розділів книги  “Серце віддаю дітям” за планом (див. завдання № 2 для самостійної роботи).

      Складання кросворду (творчі групи).

       Колоквіум.

          

                             Проблемні запитання:

1.Чим вирізняється розуміння мети виховання у В. Сухомлинського від загальнонаукового підходу педагогіки 60-х років?

2.У чому полягає новаторський підхід вченого до формування особистості учня?

3.Обґрунтуйте ідею гуманістичної спрямованості виховання В. Сухомлинського.

4.В чому полягають навчальні новації “школи радості” В. Сухомлинського”

5.Назвіть основні шляхи розвивального навчання за книгою “Павлиська середня школа”.

6.Обґрунтуйте діалектику виховного процесу у педагогічній системі В. Сухомлинського.

7.Які нові методи навчання використовувались у практиці роботи Павлиської школи у 60-роки?

8.Розкрийте сутність системи формування громадянина у творчості вченого.

9.Які основні засади родинно-шкільного виховання у творчості В.Сухомлинського ви можете назвати?

10.Які особливості у системі естетичного виховання ви б відзначили?

11.У чому співзвучність ідей В.О. Сухомлинського і реформи національної української школи?

 

Самостійна робота :

 

           1.Прочитавши книгу В.О. Сухомлинського “Батьківська педагогіка”, проаналізуйте та зробіть групування й систематизацію методів виховання дітей у родині, реалізуючи власні знання з педагогіки.

 

            2 .Проаналізувати розділи книги В.О. Сухомлинського “Серце віддаю дітям” за планом:

            1) Яка основна думка назви книги?

            2) Які педагогічні завдання вирішує автор, їх суспільна значущість.

            3) Які пропозиції В.О. Сухомлинського про виховання ви вважаєте актуальними?

           4) Що притягує вашу увагу в судженнях видатного педагога?

           5) Що вам здається цінним в досвіді В.О. Сухомлинського як особистості?

           6) Яким вам уявляється В.О. Сухомлинський як особистість на основі знайомства з його книгами?

 

Приблизна тематика рефератів і виступів на конференції:

    1. А.С. Макаренко та В.О. Сухомлинський про формування колективу і особистості.

     2. Завдання та зміст формування всебічно розвиненої особистості у спадщині В.О. Сухомлинського.

     3. В.О. Сухомлинський про становлення лицарських якостей підлітків та юнаків шкільного віку.

     4. В.О. Сухомлинський про виховання дівчат як майбутніх матерів.           

     5.Взаємозв’язок навчальної та позанавчальної діяльності школярів у творчості В.О. Сухомлинського.

      6. Система трудового виховання у творчості В.О. Сухомлинського.

      7. Система морального виховання у спадщині В.О. Сухомлинського.

      8. Система естетичного виховання у Павлиській школі.

      9. Система взаємозв’язку школи і родини у творчості В.О. Сухомлинського.

     10. Гуманістичне виховання учнів в педагогічній теорії і практиці В.О. Сухомлинського.

      11. Сухомлинський про основні шляхи, методи і засоби розумового виховання і його значення у формуванні особистості учнів.

      12. Єдність розумового і трудового виховання учнів в педагогічній системі В.О. Сухомлинського.

      13. В.О. Сухомлинський про формування наукового світогляду учнів в процесі навчання.

      14. В.О. Сухомлинський про закономірності розвитку мови і мислення у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

       15. В.О. Сухомлинський про природу як джерело знань і розвитку логічного мислення у дітей.

       16. В.О. Сухомлинський про єдність навчання і виховання.

       17. В.О. Сухомлинський про взаємозв’язок, взаємозумовленість розвитку в дитини мови і мислення як необхідної умови формування її духовності.

       18. Основні напрямки формування професійної майстерності вчителя у спадщині В.О. Сухомлинського.

       19. Шляхи управління школою у педагогічній системі В.О. Сухомлинського.

       20. Шляхи підготовки молоді до життя у творчості В.О. Сухомлинського.

 

                                     Педагогічні задачі:

                                           Задача №1

       У Павлиській школі був накопичений цікавий досвід трудового виховання дітей. В.О. Сухомлинський писав: “Інтелектуальне багатство шкільного життя великою мірою визначається тим, наскільки тісно зв’язані розумове життя і фізична праця. Уже в роки дитинства мої вихованці бачили, яке багате розумове життя в невеликих трудових колективах – технічних і сільськогосподарських гуртках. Ці гуртки – важлива форма виховання підлітків. Цінність гурткової роботи полягає в тому, що кожний може протягом тривалого часу випробувати свої задатки, здібності, виражати в конкретній справі свій нахил, знаходити улюблену справу... Для єдності праці й інтелектуального життя, для насичення вільного часу діяльністю великої духовної значимості якраз і і снують гуртки юних рослинників, селекціонерів, садівників, пасічників, механізаторів, електротехніків, радіотехніків, слюсарів-конструкторів, токарів, тваринників, квітникарів. Без гуртків, в яких вирує допитлива думка, не можна уявити ні інтелектуального, ні емоціонально-естетичного виховання” (Сухомлинський В.О. Народження громадянина. – Вибр. тв. в 5-ти т. – Т.3. – К., 1977. – С. 570 – 571.)

         1. Проаналізуйте особливості трудового виховання та його ефективний вплив на формування особистості у Павлиській школі.

         2. Чому В.О. Сухомлинський надавав великого значення саме трудовому вихованню?

                                     

Питання для контролю і самоконотролю:

           1.Провідні методи навчання В.О. Сухомлинського у “Школі радості”:

      а) бесіда;  б) маєвтика;  в) аналогія.

           2.Один з визначальних видів дитячої творчості у пізнавальній діяльності молодших школярів та молодших підлітків ( у педагогічній системі В.О. Сухомлинського):   

            а) малювання; б) складання казок;  в) спів.

           3.Назвіть послідовний ряд педагогів, котрі активно використовували уроки серед природи з дітьми:

            а) Т.Мор, М.В. Ломоносов, В.О. Сухомлинський; б) К.А. Гельвецій, М.О. Корф, В.О. Сухомлинський;  в) В. да Фельтре, Л.М. Толстой, В.О. Сухомлинський.

             4.Назва процесу організації поєднання навчальної та трудової діяльності учнів у гуртках Павлиської середньої школи:

               а) праця;  б) майстрування;  в) дослідництво.

            5.Генералізуюча моральна якість особистості учні (за В.О. Сухомлинським):

                а) витривалість;  б)працьовитість;  в) гуманість.

           6.Результат сформованості особистості учня Павлиської середньої школи:

                 а) духовність;  б) освіченість;  в) наполегливість.

             7.Послідовний ряд педагогічних творів В.О. Сухомлинського, що віддзеркалює процес формування зростаючої особистості від шести років до соціальної зрілості:

                 а) “Педагогічний колектив школи”, “Павлиська середня школа”, “Листи до дочки”;  б) “Серце віддаю дітям”, “Народження громадянина”, “Листи до сина”; в) “Людина неповторна”, “Вірте в людину”, “Як виховувати справжню людину”.

              8.Який вид навчання є домінуючим у творчості В.О. Сухомлинського:

                  а) випереджувальне; б) традиційне;   в) розвивальне.

               9.Назва твору В.О. Сухомлинського, в якому розкриваються особливості впровадження передового педагогічного досвіду:

                  а) “Сто порад вчителеві”; б) “Розмова з молодим директором школи”; в) “Педагогічний колектив школи”.  

              10.Яка з ідей В.О. Сухомлинського є такою, що випередила свій час?:

                   а) навчання шестирічок; б) кабінетний метод навчання; в) взаємодія школи та сім’ї.

                                                         Література:   

1. Борисовський А.М. В.О. Сухомлинський: Книга для школярів. – К., 1985.

2. Дзеверін О. Видатний радянський педагог. – У кн.. Сухомлинський В.О.. Вибр. тв. В 5-ти т. Т. 1. – К., 1976.

3. Історія педагогіки /За ред. М.В. Левківського, О.А. Дубасенюк . – Житомир, 1999.

4. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль, 1993.

5. Майборода В.К. творча особистість учителя у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського //Рідна школа. – 1993. - №9.

6. Персоналії в історії національної педагогіки. 22 видатних українських педагоги: Підручник /А.М. Бойко, В.Д. Бардінова та ін.;  за заг. ред. А.М. Бойко – К., 2004.

7. Спогади про В.О. Сухомлинського /упорядник С.П. Заволока. – К., 1990.

8. Сухомлинська О. Василь Сухомлинський у зарубіжжі //Початкова школа. – 1998. - №9.

                                       Першоджерела:

1.Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям //Вибрані твори: В 5 т. – К.: Рад.шк.., 1976. – т. 3.

2.Сухомлинський В.О. Народження громадянина // Там же.

3.Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві //Там же. Т. 2.

4. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа //Там же. – Т. 4.

4.Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К.: Рад. шк.., 1978.

 

 

                                         Семінарське заняття 4.3.

            Тема: Освіта в Україні на сучасному етапі духовного та національного   Відродження.

    

Питання для обговорення:

1.Демократизація шкільного життя в сучасних умовах.

2.Тенденції в становленні загальної та професійної освіти.

3.Становлення змісту та шляхів національного виховання (аналіз основних державних документів ).

4. Євроїнтеграція України у світовий освітній простір.

 

Форма роботи:

Дискусія.

     Аналіз психолого-педагогічних статей із журналів стосовно стану освіти на сучасному етапі розвитку держави.

 

Форма контролю:     

      Бібліографія статей.

      Проект школи ХХІ століття.

            Проблемний модуль

                Запитання:

            1.Що говориться в Законі України “Про освіту” про обов’язки держави щодо здійснення загальної середньої освіти в Україні. Чим, на вашу думку, викликане таке рішення?

           2.Перерахуйте і проаналізуйте найважливіші напрями відродження освіти в Україні?

           3.Що ви розумієте під поняттям “державний” і “шкільний” компоненти освіти?

           4.Як ви розумієте роль і місце виховання та освіти у формуванні людської особистості?

            5.Як визначається головна мета виховання в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті?

           6.Як ви розумієте поняття “всебічний розвиток особистості”?

           7.Що ви розумієте під поняттям “національне виховання”?

           8.Що ви розумієте під поняттям “педагогіка співробітництва”?

            9.Чому необхідна інтеграція національної освіти України в світовий освітній простір?

 

                               Самостійна робота.

1. Законспектувати Закон України “Про освіту” ст. 5, 8, 29, 30, 31, 32, 43, 57, 59.

            2.Законспектувати Закон України “Про загальну середню освіту” статті 3, 5, 9, 12, 13, 15, 16. 

            3.Написати реферати на теми (за вибором):

а) Сім’я – основна ланка національного виховання учнівської молоді.

б) Взаємозв’язок школи, сім’ї та громадськості в національному вихованні учнівської молоді.

в) Формування наукового національного світогляду учнів середнього шкільного віку в роботі класного керівника.

г) Національно-патріотичне виховання учнів середнього шкільного віку (або старшокласників) у позаурочній роботі.

д) Моральне виховання школярів засобами народознавства.

е) Основні шляхи та засоби національного виховання школярів в сучасних умовах.

 

 

                                    Література:

1. Закон України “Про освіту” //Голос України. – 1996. – 25 квітня.

2. Державна національна програма “Освіта” (Україна  ХХІ століття) //Освіта. – 1993. -№№ 44, 45, 46.

3. Національна докрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. – К., 2001.

4. Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад //Освіта. – 1993. – 3 вересня.

5. Концепція середньої загальноосвітньої школи України //Інформаційний збірник Міністерства освіти №№ 1-2, 1992.

6. Концеція національного виховання //Освіта. – 1996. – 7 серпня.

7. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації. – К., 1996.

8. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава. 1994.

9. Розвиток освіти і педагогічної думки на Україні: Нариси /Відп. ред. М.Д. Ярмаченко. – К., 1991.

10. Учитель і світогляд: проблеми становлення. – Житомир, 1995.       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                            КОЛОКВІУМ

(перевірка знань з четвертого модуля)

1.Чим визначилось становище українського шкільництва між двома світовими війнами?

2.Що було  міфічне, а що реальне в радянській педагогіці?

3.Назвіть умови і фактори формування світогляду А.С. Макаренка.

4.Чи є суперечності в поглядах А.С. Макаренка на виховання особистості і колективу?

5.Які нові терміни ввів А.С. Макаренко?

6.У чому полягає логіка використання системи перспективних ліній?

7.Чи згодні ви з поглядами відомого педагога на формування учнівського активу?

8.Які види фальшивого авторитету виділяв А.С. Макаренко і в чому їх сутність?

9.Які поради А.С. Макаренка з питань сімейного виховання і сьогодні є актуальними?

10.Ваша оцінка поглядів дослідника Ю. Азарова на педагогічну спадщину А.С. Макаренка.

11.Як ви ставитесь до оцінки спадщини А.С. Макаренка німецьким дослідником Г. Хіллігом?

12.Які ідеї А.С. Макаренка ви будете творчо впроваджувати в шкільну практику?

13. Охарактеризуйте “школу радості” В.О. Сухомлинського.

14. В.О. Сухомлинський про значення етнопедагогіки в навчанні і вихованні підростаючих поколінь.

15. Як розумієте положення В.О. Сухомлинського: “Школа – це колиска народу”?

16. В.О. Сухомлинський про навчання і виховання учнів на культурно-історичних традиціях рідного народу.

17. Шляхи і методи виховання творчої особистості.

18. В.О. Сухомлинський про єдність родинного і шкільного виховання, батьківської і наукової педагогіки.

19. Розкрити ставлення В.О. Сухомлинського до творчої спадщини А.С. Макаренка.

20. Розкрийте суперечності між офіційною і народною педагогікою.

21. Розкажіть про шляхи відродження і розвитку української педагогіки.

22. З’ясуйте особливості відновлення і розвитку українського шкільництва в умовах розбудови Української держави.

23. Назвіть визначні сучасні осередки педагогічної науки в Україні.

24. Роль учительства Миколаївщини у відродженні національної школи

 

 

 

                                     КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ______________________

                                     ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ____________________________

 

1. Сутність і загальна характеристика контролю

       Комплексний контроль знань студентів з курсу “Історія педагогіки” здійснюється на основі результатів поточного, модульного та підсумкового контролю знань (екзамен).

       Об’єктом контролю є навчальна діяльність студентів з курсу та її результати. Навчальні досягнення студентів визначають оцінюванням:

      - знань – якість відповідей (усних або письмових) студентів, ступінь засвоєння інформації;

      - умінь і навичок – рівень їх сформованості під час виконання навчальних і контрольних завдань.

 

2. Критерії та показники контролю

       Основними критеріями оцінювання навчальної діяльності студентів з курсу “Історія педагогіки” є її систематичність, активність і результативність.

       Показниками систематичності навчальної діяльності є відвідування студентами практичних занять з курсу та своєчасне виконання навчальних і контрольних робіт. Активність студента на практичних заняттях визначається якістю підготовки до нього і рівнем виконання практичних завдань. Показником результативності є правильність виконання на практичних заняттях усіх видів робіт (зокрема, контрольних), ґрунтовність опрацювання тем для самостійного вивчення, а також участь у науково-дослідній роботі.

 

3. Система здійснення контролю

             Система контролю за навчальною успішністю студентів передбачає поточний, модульний та підсумковий контроль.

            Завдання поточного контролю полягає у систематичній перевірці розуміння та засвоєння студентами навчального матеріалу з курсу, якості виконання ними практичних робіт (аудиторних та позаудиторних), здатності усно чи письмово відтворювати певний навчальний матеріал.

        Важливою складовою здійснення поточного контролю є перевірка виконання індивідуальних домашніх завдань.

       Завдання модульного контролю є оцінювання засвоєння студентами частини навчального матеріалу дисципліни, що становить у сукупності завершений навчальний модуль. Модуль – це частина навчальної програми, що побудована з тісно пов’язаних між собою теоретичних і практичних компонентів змісту певної навчальної дисципліни. Здійснення модульного контролю передбачає виконання студентами комплексу письмових завдань під час проведення модульної контрольної роботи; визначення рівня самостійного опрацювання наукової літератури, а також створення на її основі опорних конспектів з їх подальшим захистом; виконання індивідуальних завдань за самостійно опрацьованими темами.

       Завданням підсумкового контролю (заліку за результатами виконання тестових завдань) є підсумкова перевірка засвоєння студентами навчального матеріалу з курсу, логіки та взаємозв’язків між окремими його складовими, здатність практично (репродуктивно, конструктивно, творчо) використовувати набуті знання. Студенти з недостатніми (низькими) результатами не допускаються до підсумкового контролю.

 

4. Форми контролю

Основними  формами поточного контролю є такі види робіт:

          - перевірка (усна, письмова) рівня засвоєння теоретичного матеріалу за навчальними темами;

           - перевірка рівня сформованості практичних умінь і навичок студентів під час проведення практичних занять;

           - перевірка виконання студентами вправ і завдань, запропонованих для домашнього опрацювання після проведення практичних занять;

- контрольні завдання;

- усний або письмовий експрес-контроль;

- тестування;

- перевірка рівня засвоєння студентами навчальних тем, призначених для самостійного опрацювання;

- підсумкове комплексне тестування за модулем;

- модульні контрольні роботи.

        Основною формою підсумкового контролю є екзамен як спосіб комплексної перевірки та диференційованого оцінювання якості засвоєння студентами навчального матеріалу з курсу.

 

                 5. Засоби контролю_________________

            Засіб контролю навчальної діяльності студентів з курсу – розгалужена система балів, яка є:

         - накопичувальною – складається із суми балів за різними видами здійсненого контролю;

         - рейтинговою – використовуються числові величини для визначення рівнів навчальної успішності студентів;

         - варіативною – кількість балів зумовлюється специфікою видів навчальної діяльності студентів.

 

          1.2. Організація комплексного контролю навчальної

                            успішності  студентів

         Реалізація системи контролю передбачає оцінювання балами навчальної успішності студентів за розробленою технологією поточного, модульного та підсумкового контролю.

        Усі види контролю здійснюються за такою схемою.

 

 

 

 

                                                                                    Вид роботи                                          

 

 

 

Кільк.

робіт         

 

 

 

Максим.

к-сть

балів

Кількість

залікових балів

 

5

4

 

 

3

2

2

Шкала ECTS

 

90-100A

 

80-89 B

70-79 C

65-69 D

60-64 E

35-59FX

0-34 X

1.

Робота на семінарському занятті

 

 

 

 

 

 

 

2.

Виконання самостійної домашньої роботи

 

 

 

 

 

 

 

3.

Виконання тестів

 

 

 

 

 

 

 

4.

МКР

 

 

 

 

 

 

 

5

Реферат

 

 

 

 

 

 

 

6.

Опорний конспект

 

 

 

 

 

 

 

7.

Участь у конференціях, олімпіадах, конкурсах

 

 

 

 

 

 

 

8.

ІНДР

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            Студент, який за рейтинговими показниками набрав менше ніж 60 балів, до екзамену не допускається:

        65 – 69 (задовільно); 60 – 64 (достатньо) – “3”;

       80 – 89 (дуже добре); 70 – 79 (добре) – “4”;

       90 – 100 (відмінно) – “5” .

                 1.3. Критерії оцінювання знань студентів з курсу “Історія педагогіки”

1. Усні відповіді на теоретичні питання:

- ґрунтовність теоретичних знань з курсу;

- володіння науковою термінологією і поняттями з курсу;

- повнота розкриття питання під час відповіді; вміння ілюструвати теоретичний матеріал прикладами;

- впевненість, переконливість суджень; уміння аргументувати свою думку;

- уміння порівнювати, робити необхідні висновки та узагальнення;

- логіка викладу думок, рівень володіння культурою мовлення;

- Використання основної та додаткової літератури (підручників, навчальних посібників, журналів тощо).

 

2. Виконання практичного завдання:

- повнота виконання роботи;

- правильність виконання запропонованого завдання;

- оформлення практичної роботи.

 

3. Виконання модульних контрольних робіт:

- Розкриття питання, цілісність, систематичність, логічна послідовність, уміння формулювати висновки;

- оформлення письмової роботи;

- якісний рівень виконання роботи.

 

        

         1.4. Рівні для визначення ступеня засвоєння студентами навчального матеріалу з курсу “Історія педагогіки”

         Для визначення ступеню оволодіння навчальним матеріалом курсу виділені основні компоненти педагогічної свідомості. Формування у студентів основ педагогічної  культури у комплексній єдності її основних компонентів є основним завданням вивчення курсу “Історія педагогіки”.

        Високий рівень (за шкалою ECTS А) :

        - студент вільно володіє цілісним уявленням про еволюцію світового історики0педагогічного процесу, знає основні педагогічні факти і події, які визначають загальну логіку розвитку педагогічної теорії і практики, виділяє при цьому основні закономірності, традиції і тенденції розвитку педагогічної культури кожної історичної епохи у широкому соціокультурному контексті, не утруднюється під час виділення особливостей авторських педагогічних теорій, систем та концепцій;

       - володіє уміннями історико-педагогічного аналізу матеріалів, авторських робіт, першоджерел; виділяє основні положення педагогічних концепцій, визначає їх якісну своєрідність і наявність спадкоємності з ідеями інших авторів;

        - усвідомлює соціально-педагогічну і особистісну значимість історико-педагогічної спадщини для рішення сучасних проблем як теоретичного, так і практичного характеру;

        - вміє логічно, послідовно викладати матеріал з опорою на різноманітні джерела, визначає свою позицію у розкритті підходів до проблеми, яка розглядається.

 

          Середній  рівень  ( за шкалою ECTS  B і C):

        - володіє загальним уявленням про еволюцію світового педагогічного процесу, як особливої сфери соціокультурного життя; виділяє деякі особливості педагогічних авторських теорій і систем, утруднюється під час виявлення основних традицій, новацій і тенденцій у розвитку педагогічної теорії і практики кожної історичної епохи;

        - володіє певними аналітичними вміннями, необхідними для роботи з першоджерелами і працями окремих авторів; виділяє деякі лінії наступності у рішенні певних педагогічних проблем в їх історичному розвитку, але не усвідомлює якісної своєрідності авторських концепцій і систем;

      - вміє наводити відповідні приклади з педагогічної практики, а також з художньої і публіцистичної літератури.

 

         Задовільний рівень (за шкалою ЕСТS – D):

       - володіє навчальним матеріалом у межах програми на основі уявлення наукових підходів до проблеми, яка розглядається;

       - володіє розрізненими, несистематизованими знаннями про основні етапи еволюції світового педагогічного процесу, виникають певні труднощі під час характеристики окремих історичних періодів і особливостей розвитку педагогічної культури у різні історичні епохи, а також під час виявлення якісної самобутності окремих педагогічних систем;

      - вміє аналізувати навчальний матеріал, але не має достатніх знань та вмінь для формулювання висновків, допускає суттєві неточності;

      - відсутність знань першоджерел.

 

                   Достатній рівень (за шкалою ECTS – E):

       - навчальним матеріалом володіє на репродуктивному рівні або володіє частиною навчального матеріалу, уміє використовувати знання у стандартних ситуаціях;

       - усвідомлює тільки загальну соціальну значущість історико-педагогічного досвіду для рішення сучасних проблем у сфері освіти;

       - відсутність власної критичної оцінки історичної спадщини.

         

             Низький рівень (за шкалою ECTS – FX):

           - володіє навчальним матеріалом поверхово і фрагментарно;

           - не усвідомлює прогностичної значимості вивчення історико-педагогічної спадщини для розв’язання сучасних проблем у галузі освіти.

           

             Незадовільний рівень (за шкалою ECTS – F):

            Студент не володіє навчальним матеріалом.

 

 

 

 

 

 

 

                                      АТЕСТАЦІЯ СТУДЕНТІВ

 

                                       ПРОМІЖНА АТЕСТАЦІЯ

 

           З метою перевірки знань студентів, визначення рівня засвоєння змісту курсу “Історія педагогіки” пропонуються наступні атестаційні завдання:

           1. Заповнити таблицю, вписавши у відповідні графи прізвища вказаних педагогів:

        П. Беринда, Й. Гербарт, А.Ф. Дістервег, О. Духнович, Д. Дьюї, Я.А. Коменський, Д. Локк, М. Монтессорі, Р. Оуен, Й. Г Песталоцці, Ф. Рабле, Ж.-Ж. Руссо, В. да Фельтре, Р. Штейнер.

 

                          Країна

                      Педагог

Бельгія

 

Великобританія

 

Німеччина

 

Україна

 

Франція

 

Чехія

 

Швейцарія

 

Італія

 

США

 

 

          2. Складіть пари, визначивши авторів і назви педагогічних трактатів:

      Я.А. Коменський, Д. Локк, Р. Оуен, Й.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинський, Т. Мор, Платон, Т. Кампанелла, М.Ф. Квінтіліан, М. Смотрицький, М.І. Пирогов, П. Куліш, Ф. Прокопович.

 “Місце Сонця”

 “Утопія”

 “Думки про виховання”

 “Держава”

 “Духовний регламент”

 “Педагогічна антропологія”

 “Книга для матерів”

 “Материнська школа”

 “Про виховання оратора”

 “Питання життя”

 "Граматика Словенська”

 “Граматика”

 “Досліди з освіти характеру людини”

 

3. Розставте прізвища педагогів і громадських діячів із списку у хронологічному порядку:

       А.С. Макаренко, Д.Локк, Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Іоанн Златоуст, В. Мономах, Є Славинецький, Сократ, М.Ф. Квінтіліан, Ф. Аквінський, Л.М. Толстой, Я.А. Коменський, Г.С. Сковорода, С. Русова, Павло Русин.

   4. Підберіть по п’ять історичних, культурних, педагогічних термінів, які характеризують кожну з історичних епох:

-- Античність;

-- Раннє Середньовіччя;

-- Ренесанс;

-- Новий час;

-- Просвітництво;

-- Початок ХХ століття.

 

        5. Письмово дайте відповідь на один із запропонованих питань (за вибором студента) з коротким обґрунтуванням своєї точки зору.

§ Охарактеризуйте ту історичну епоху, яка створила найкращі передумови для кардинальних реформ у світлі освіти і просвітництва.

§ Охарактеризуйте ту історичну епоху, коли були створені педагогічні теорії (системи, концепції), які створили певний вплив на розвиток педагогіки.

         6. Вставте у фрази пропущені слова:

          У первісному суспільстві проводилася церемонія посвячення підлітків у повноправні члени общини, яка називалась ... .

           Платон був засновником філософської школи - ... .

          Філософсько-педагогічна концепція Аристотеля будувалась на визнання існування трьох частин людської душі: ..., ..., ....

           В епоху європейського Ренесансу відбувалося відродження ... традицій.

           Цілісна педагогічна система Я.А. Коменського будувалась на основі таких принципів: ... .

           Д.Локк створив теорію “виховання ...”.

           Ж.-Ж. Руссо – творець теорії “... вільного виховання”.

           Видатний швейцарський педагог Й.Г. Песталоцці створив теорію “... освіти”.

           На думку Г.С. Сковороди, у вчительській професії має домінувати ... .

           

           

         

                               ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ

 

           Підсумкова атестація проводиться:

-- у формі екзамену;

-- у вигляді виконання творчих завдань студентами.

            Екзамен складають студенти, які набрали менше ніж 75 балів і проводиться з використанням студентами заповнених таблиць, виділених у них ліній наступності  у рішенні окремих педагогічних проблем. У якості творчого завдання студентам пропонується виконати реферат з пропонованої теми.

          В екзаменаційних білетах представлені три питання:

1. Педагогічна діяльність і погляди видатного педагога.

2. Аналіз педагогічних  традицій певної історичної епохи.

3. Крізний аналіз розв’язання педагогічної проблеми в історії педагогіки.

 

             Творчі завдання виконуються студентами у відповідності з авторським контрактом на певні бали у якості альтернативи традиційному складанню екзамену

  

          Пакет завдань на оцінку добре ( 76 – 90 балів)

6. Якісна підготовка до семінарських занять.

7. Виконання більшої частини творчих і дослідних завдань з розділу “Самостійна робота”.

8. Скласти історико-педагогічний словник за певними темами.

9. Написати реферат на основі аналізу педагогічної діяльності і поглядів основоположників навчання в Україні або за рубежем.

10. Скласти тестові завдання до одного з модулів (за вибором).

11. Представити біографію українського або зарубіжного педагога.

 

          Пакет завдань на оцінку відмінно (91 – 100 балів)

                  Студент повинен виконати усі перераховані завдання, а також додатково представити на вибір наступні завдання:

            - Скласти зразковий макет періодичного видання з історії педагогіки з культури однієї з епох або педагогічній проблемі.

            - Приймати участь у наукових конференціях, олімпіадах з історії педагогіки, у конкурсах наукових робіт.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                   ЕКЗАМЕНАЦІЙНІ ПИТАННЯ З ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ

 

1. Предмет і завдання історії педагогіки. Підходи світової науки до виникнення виховання як суспільного явища.

2. Виховання  в умовах первісно родового ладу як джерело трансляції традиційної культури. Виникнення перших шквл у доісторичний період.

3. Давньогрецькі філософи – родоначальники педагогічної теорії.

4. Афінська і спартанська системи виховання.

5. Традиції виховання і навчання у  Стародавньому  Римі. Афінська і римська педагогіка.

6. Педагогічні проблеми у творах римських мислителів (Сенека, Цицерон, Квінтіліан).

7. Загальна характеристика культури та освіти епохи Середньовіччя.

8. Система середньовічних шкіл.

9. Лицарська система виховання. Виховання дівчат в сім’ї та в умовах громадських закладів.

10. Перші університети: організація навчання.

11.  Історико-культурні передумови виникнення ренесансних традицій у Західній Європі.

12. Педагоги-гуманісти періоду Відродження: В. да Фельтре, Ф, Рабле, Е. Ротердамський, М. Монтень.

13. Педагогічні погляди Т. Мора і Т. Кампанелли.

14. Виникнення шкіл нового типу: гімназій, колегіумів, державних та приватних шкіл для дівчат в епоху Відродження.

15.  Основні тенденції розвитку педагогіки епохи Нового часу у Західних країнах.

16.  Я.А. Коменський як основоположник системи наукової педагогіки.

17. Сенсуалістичний характер світогляду Я.А. Коменського. “Золоте правило дидактики”.

18. Я. А. Коменський про значення всезагального виховання юнацтва (ідея пансофії).

19. Вікова періодизація та система шкіл Я.А. Коменського.

20. Розробка Я.А. Коменським принципів навчання та класно-урочної системи.

21. Підручники Я.А. Коменського.

22. Я.А. Коменський про моральне виховання та роль вчителя у вихованні.

23.  Теорія природного права у педагогіці Д.Локка. Програма виховання „джентльмена”.

24.  Теорія вільного виховання Ж.-Ж. Руссо.

25. Ідея гармонійного виховання Й.Г. Песталоцці. Теорія елементарної освіти.

26. А. Дістервег – вчитель німецьких вчителів.

27.  Педагогічні погляди І.Ф. Гербарта та їх вплив на шкільну практику.

28. Провідні концепції реформаторської педагогіки між двома світовими війнами.

29.  Система виховання і школа в Київській Русі.

30. Загальна характеристика періоду Відродження в Україні.

31. Навчання дітей у церковних школах в період Відродження України.

32. Виникнення і розвиток братських шкіл в Україні.

33. Педагогічна діяльність учителів братських шкіл та колегій Г. Смотрицького, К. Ставровецького, С. Зизанія, С. Полоцького, М. Смотрицького.

34. Перша українська граматика М. Смотрицького.

35. Перша українська енциклопедія П. Беринди.

36. Вплив діячів освіти України на розвиток школи і педагогічної думки в Російській державі.

37. Боротьба українського народу за збереження національної культури проти колонізаторської освітньої політики шляхетської Польщі і окатоличення.

38. Система виховання козацької молоді (січові, мистецькі, полкові школи).

39. Історична зумовленість українського Ренесансу. Роль братських шкіл України у становленні національної свідомості українського народу. Острозька академія.

40. Києво-Могилянська академія: організація, методика навчання, шкільні звичаї.

41.  Відомі вчені і вихованці Києво-Могилянської Академії.

42. Педагогічна діяльність Ф. Прокоповича та С. Яворського.

43. Подвижницьке життя педагога і філософа Г. Сковороди.

44. Дидактика Г. Сковороди.

45. Г. Сковорода про трудове та моральне виховання.

46.  Педагогічна діяльність М.В. Ломоносова.

47. Українське шкільництво у ХVІІІ столітті.

48. Загальна характеристика освітніх установ України. (перша половина ХІХ століття).

49. Педагогічні погляди О.В. Духновича.

50. Етнографічні розвідки М.І. Костомарова.

51. Ідея національного виховання М. Драгоманова.

52.  Громадсько-педагогічний рух в Україні у середині ХІХ ст. Педагогічна діяльність М.І. Пирогова.

53. К.Д. Ушинського – основоположник наукової педагогіки.

54. Філософське розуміння людини К. Д. Ушинським.

55. К.Д. Ушинський про педагогічну науку та завдання виховання.

56. Дидактика К.Д. Ушинського. Навчальні книги К.Д. Ушинського.

57. К.Д. Ушинський про вчителя.

58.  Розвиток української школи у другій половині ХІХ ст. Шкільна реформа 1864 р.

59.  Педагогічні погляди Л.М. Толстого. Яснополянська школа.

60. Освітній ідеал Т.Г. Шевченка.  Шевченко про народну школу та її відродження.

61. “Букварь Южнорусский” Т.Г. Шевченка.

62. Педагогічна діяльність П. Куліша та його “Граматка”.

63. Просвітницька діяльність Х.Д. Алчевської.

64. Перші навчальні книги Т. Лубенця.

65. Л.Українка як педагог.

66. Передумови виникнення національної освіти в Галичині та на Закарпатті.

67. Педагогічна діяльність Ю. Федьковича.

68. Педагогічні погляди І.Я. Франка.

69. Педагогічні ідеї Б. Грінченка.

70. Ідея національного виховання М.С. Грушевського.

71. Діяльність і провідні педагогічні ідеї С. Чавдарова, Я. Чепіги.

72.  Розвиток школи у 1930 – 50-і роки. Реорганізація системи шкільної освіти у СРСР.

73. Основні положення А.С. Макаренка про колектив.

74. Засади родинного виховання у творчості А.С. Макаренка.

75. Розвиток освіти й педагогічної думки у радянський період.

76. Ідея всебічного розвиненої особистості у спадщині В.О. Сухомлинського.

77. В.О. Сухомлинський про гуманістичну спрямованість виховання.

78. “Школа радості” В.О. Сухомлинського.

79. В.О. Сухомлинський про морально-естетичне виховання.

80.  Концепції сучасної зарубіжної школи.

81. Освіта в Україні на сучасному етапі розвитку духовного та національного відродження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                           РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Антология педагогической мысли Украинской ССР. – М.: Педагогика, 1988.

2. Бабишин С.Д. Школа та освіта Київської Русі (ІХ – І половина ХІІІ ст.). – К., 1973.

3. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації. – К., 1996.

4. Боннар А. Греческая цивилизация. От Иллиады до Парфенона. Пер. с фр. О.В. Волкова. – М., 1992.

5. Ботвинник М.Б. Лаврентій Зизаний. – Минск, 1983.

6. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994.

7. Веркалець М.М. Педагогічні погляди Б.Д. Грінченка //Радянська школа. – 1988. - №12.

8. Возняк М. Історія української літератури: У 2 кн. –  Львів,  1992, 1994.

9. Гончаров Н.В. Педагогическая система К.Д. Ушинського. – М., 1974.

10.  Джуринский А.Н. История педагогики. – М., 1999.

11.  Джуринский А.Н. История зарубежной педагогики. – М., 2001.

12.  Дистервег А. Руководство к образованию немецких учителей. Избр. пед соч. – М.: Учпедгиз, 1956.

13.  Європейське відродження та українська література ХІУ – ХУІІІ ст. – К., 1993.

14.  Жураковский Г.Е. Очерки по античной педагогике. – М., 1989.

15.  Закон України “Про освіту” /Голос України. – 1996. – 25 квітня.

16.   Закон України “Про загальну середню школу”. – К., 2001.

17.  Захара І.С. Стефан Яв орський. – Львів, 1991.

18.  Іванько І.В. Г. Сковорода. – К., 1983.

19.  Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль у розвитку української культури ХVІ – ХVІІ ст. – К., 1966.

20.  Історія педагогіки /За ред.  М.С.Гриценка. – М., 1973.

21.  Історія педагогіки /За ред. М.В. Левківського, О.А. Дубасенюк. – Житомир, 1999.

22.  Історія Украни в особах: ІХ – ХУІІІ ст.. / Під ред. В. Заминського та ін. – К., 1993.

23.  Калениченко Н.П. Софія Русова // Рідна школа. – 1991. - № 2. – С. 68 – 71.

24.  Коменский Я.А. Великая дидактика. – Избр. пед. соч. В 2-х т. – М.: Педагогіка, 1967.

25.  Концепція національного виховання //Освіта. – 1996. – 7 серпня.

26.  Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: Довідник з історії України. – К., 1993.

27.  Кравець В. Історія української школи і педагогіки. – Тернопіль, 1994.

28.  Ліндсей К. Коротка історія культури від історичних часів до доби відродження. – К., 1995.

29.  Лекції з історії світової та вітчизняної культури / За ред. проф.. А.В. Яртиня, доц.. С.М. Шенрика, доц.. С.О. Черепанова. – К., 1992.

30.  Лордкипанидзе Д.О. Ян Амос Коменский. – М.: Педагогика, 1970.

31.  Лордкипанидзе Д.О. Педагогическое учение К.Д. Ушинского. – М., 1987.

32.  Любар О.О., Федоренко Д.Т., Стельмахович М.Г. Історія педагогічної думки  і освіти в Україні. – К., 1996.

33.  Любар О.О., Федоренко Д.Т. Хрестоматія з історії педагогічної думки України. – К., 2002.

34.  Макаренко А.С. Педагогічна поема. К.: Рад. школа, 1973. 

35.  Мединський Є.М. Братські школи України і Білорусії в ХVІ – ХVІІ ст. – К., 1958.

36.  Митюров Б.Н. Развитие педагогической мьісли на Украине в ХVІ – ХVІІ вв. – К., 1968.

37.  Мицько Б.Н. Острозька  слов’яно-греко-латинська академія. – К., 1990.

38.  Нариси історії українського шкільництва. Навчальний посібник. /За ред. О.В. Сухомлинської. – К., 1996.

39.  Науменко Ф.І. Школа Київської Руси. – К., 1965.

40.  Національна доктрина розвитку освти України у ХХІ столітті. – К., 2001.

41.  Ничик В.М. Гуманістичні та реформаційні ідеї на Україні. ХVІ – поч. ХVІІ ст. – К., 1991.

42.  Олійник М. Родовід // Рад. школа. – 1989. - №7.

43.  Педагогічні ідеї К.Д. Ушинського. – К.: Вища школа, 1974.

44.  Педагогічні ідеї Г. С. Сковороди. – К.: Вища школа, 1976.

45.  Песталоцци И.Г. Избр. пед. соч. В.2-х т. – М.: Педагогика, 1981.

46.  Пискунов А.И. Дидактические взгляди Адольфа Дистервега. // Сов. Педагогика. – 1956. - №1.

47.  Пискунов А.И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогике. – М., 1971.

48.  Розвиток педагогічної освіти і педагогічної думки на Україні / За ред. М.Д. Ярмаченка. – К., 1991.

49.  Сірополко С. Історія освіти на Україні. -  К., 1991.

50.  Сковорода Г. Сочинения. В 2-х т. М., 1973.

51.  Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. – К., 1970.

52.  Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. – К., 1970.

53.  Сухомлинський В.О. Вибр. твори: В 5-ти т. – К.: Рад. школа, 1976.

54.  Струминский В.Я. Основы дидактики К.Д. Ушинского. – М., 1987.

55.  Ушинський К.Д. Вибр. пед. твори: В 2-х т. – К.: Рад. школа, 1983.

56.  Фром Эрих. Бегство от свободы. – М.: Прогресс, 1990.

57.  Федоренко Д.Т. Т.Г. Шевченко і народна педагогіка //Рідна школа. – 1993. - № 3.

58. Філософія Відродження на Україні. – К., 1990.

59.  Хіллінг Г. Підряпини на образі “видатного педагога” // Рад. школа. – 1991. - № 3.

60.  Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія. – К., 1991.

61.  Хрестоматія з історії вітчизняної педагогіки /За ред. С.А. Литвинова. – К., 1961.

62. Чавдаров С.Х., Грищенко М.М. Тарас Григорович Шевченко і народна освіта. – К., 1961.

63.  Яременко П.К. Іван Вишенський.- К., 1982.

64.  Яременко П.К. Мелетій Смотрицький. Життя і творчість – К., 1986.

65.  Ярмаченко М.Д. Педагогическая деятельность и творческое наследие А.С. Макаренко. – К.: Рад. школа, 1980.

                    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         

          

 

 

 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика