prepod

Путь к Файлу: /Гуманітарний Університет / Реалії економічних законів .doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   prepod
Добавлен:   11.04.2015
Размер:   136.5 КБ
СКАЧАТЬ

Миколаївський Державний Гуманітарний Університет

імені Петра Могили

 

 

факультет політичних наук

 

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   

 

Реферат на тему:

“Реалії економічних законів (рідкості, кривої виробничих можливостей, спадної віддачі) в сучасній українській економіці. Проблеми реформування перехідного етапу розвитку економіки. Перспективи та шляхи розвитку.”

 

 

 

 

 

                                                     Виконала: студентка групи 531-м

Копієвська О.С.

Перевірив: к. і. н., доцент Курілло В. Є.

 

 

 

Миколаїв 2006

 

 

План

1. Реалії  економічних законів (рідкості, кривої втробничих можливостей, спадної віддачі) в економіці України.

2. Парадокси розвитку економіки перехідного етапу в Україні : загальна характеристика та виявлення причин.

3. Складові економічного реформування в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Реалії  економічних законів (рідкості, кривої втробничих можливостей, спадної віддачі) в економіці України.

Для того, щоб зрозуміти та пояснити основні невдачі в економіці України необхідно з’ясувати, як економічні закони впливають на можливість цих перетворень. Усвідомлення цих законів дасть змогу розставити всі точки над „і” в сфері економіки.

При розгляді даного пункту плану  у автора виникло питання : чому все, що заявляється нашими політиками стосовно сфери економіки не справдовується?

Відповідь однозначна – тому що, для таких заяв не достатньо просто прагнути щось досягти, а потрібно враховувати потенційні економічні можливості країни (з історії нашої країни у  є яскравий приклад безпідставної заяви про наздогнання США за показниками у видобутку м’яса та молока).

Перший економічний закон, який змушує нас задуматись над причнами економічних невдач є закон рідкості. Суть якого полягає у виникненні суперечності між безмежними потребами і обмеженістю виробничих ресурсів. Даний закон підкреслює теоретичну неможливість досягнення бажаних результатів через обмеженість ресурсів.

Безумовно, є такі потреби, які можна втамувати (наприклад, у деяких продуктах харчування, адже людина не може з'їсти більше, ніж потрібно для її організму). Проте кількість засобів існування під впливом розвитку продуктивних сил, спілкування людей весь час зростає. В цьому виявляється дія закону зростання потреб. Досить порівняти, що споживала людина понад 100 років тому і що входить до її споживчого кошика сьогодні, відмінність досить значна. Перелік засобів споживання і надалі змінюватиметься і розширюватиметься[4,c.44].

Зростання людських потреб весь час наштовхується на обмеженість економічних ресурсів.

Що ж належить до економічних ресурсів?

По-перше, це природні, людські та вироблені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Економічні потреби містять різноманітні знаряддя праці, устаткування, інструменти, що використовуються у виробництві непродовольчих товарів, продукції сільського господарства, виробничі промислові та сільськогосподарські приміщення, засоби транспорту і зв'язку, землю, корисні копалини, робочу силу. Отже, економічні ресурси — це чинники виробництва. Економічні ресурси можна називати виробничими ресурсами.

По-друге, всі економічні ресурси мають загальну властивість: вони рідкісні, оскільки існують в обмеженій кількості.

Рідкість економічних ресурсів треба розуміти так, що кількість їх фіксована і має певні межі. Безумовно, рівень рідкості різних видів ресурсів неоднакова. Деякі з них дійсно мають досить обмежений обсяг (наприклад, благородні метали,деякі види корисних копалин). Запаси інших значні, але вони у природі не відновлюються, і людство знає, що настане такий час, коли запаси будуть повністю вичерпані (нафта, газ, вугілля, залізна руда тощо). .Тому слово «обмеженість», можливо, краще сприймається як «рідкість». Однак в економічній теорії ці слова вже давно розглядаються як синоніми. Справа в тому, що економічний ресурс у досить тривалому періоді історії людства дійсно розглядається як рідкісний.

По-третє, економічні ресурси мають ту особливість, що вони у процесі виробництва входять до вартості створюваного продукту.

По-четверте, використання економічних ресурсів, особливо первинних, у будь-якій сфері виключає можливість одночасного використання їх в іншій сфері. Наприклад, конкретну ділянку землі можна використати лише в одній сфері: або для вирощування сільськогосподарської продукції, або під будівництво, або для видобутку корисних копалин. Отже, використання певної земельної ділянки в будь-якій одній сфері виключає можливість її одночасного використання в інших, не зважаючи на тс, що потреба в цьому

існує.

По-п'яте, такі економічні ресурси, як засоби виробництва, мають не тільки встановлений або відомий кожному час фізичної та моральної зношеності, а й певне галузеве призначення. Наприклад, текстильний верстат не можна використовувати в хлібопекарній, добувній або деревообробній промисловості. Це свідчить про те, що існує чітко визначена «спеціалізація» техніки, засобів виробництва, яку треба обов’язково враховувати. Виходячи з викладених ознак економічних ресурсів, до них не можна відносити гроші (грошові ресурси). Це особливий фінансовий ресурс[1,c.53].

Обмеженість має багато причин. Однією з них є природна обмеженість. Наприклад, деякі метали (платина, золото, срібло) існують на землі в обмеженій кількості. Поступово вичерпуються запаси нафти, вугілля та інших корисних копалин. Навіть питна вода, яку раніше в багатьох країнах вважали необмеженим ресурсом, сьогодні стала товаром і вже реалізується як товар.

Інші ресурси можна вважати обмеженими через виробничі можливості. Інакше кажучи, виробництво деяких товарів відстає від зростання потреб населення.

Отже, процесом-причиною закону рідкості є наявність суперечності між безмежними потребами і обмеженими ресурсами.

Ця причина зумовлює такий процес-наслідок: необхідність подолання суперечності на основі певних форм створення ринку економічних ресурсів[3,c.45].

Наступним економічним законом, без врахування якого не можна обійтись, є закон виробничих можливостей.

Економічна історія констатує, що обмеженість ресурсів визначає альтернативність їх використання. Для ілюстрації використовують цифровий приклад американського економіста П.Самуельсона. Припустимо, необхідно зробити два товари - гармати й масло. Ці товари, як правило, використають для ілюстрації альтернативності цивільного й військового виробництва. Наприклад, абсолютно всі ресурси суспільства спрямовані на виробництво масла. Будемо вважати обсяг його в 5 млн. кг - це максимум, що можливо зробити при даному рівні ресурсно-технологічного забезпечення. Альтернатива "масляному раю" - гарматне виробництво при тому ж ресурсно-технологічному обмеженні, що може скласти максимально 15 тис.шт.

Однак, якщо суспільство знизить обсяг виробництва масла, то зможе мати й гармати. Причому обсяги виробництва масла й гармат не тільки альтернативні, але й взаємрдоповнюючі при обліку обмеженості ресурсів як єдиного цілого. Значення альтернативних можливостей приведе Ілюстрація цієї констатації представлена на графіку виробничих можливостей, або трансформації (мал.1), де по горизонталі відзначена кількість масла, а по вертикалі кількість гармат. Зафіксувавши цифри на графіку й з'єднавши їх, одержуємо криву виробничих можливостей, або трансформації.[2, c.64]

Реалії економічних законів

Наступним  є закон збитної прибутковості.

Закон збитної прибутковості визначає взаємозв'язку між витратами у виробництві й випуском продукції. Інакше кажучи, закон збитної прибутковості відбиває зв'язок між випуском додаткової продукції й зміною одного фактора виробництва при незмінному обсязі інших факторів. Пояснення змісту закону збитної прибутковості може бути таким: додатково застосовувані витрати одного фактора (праці) сполучаються з незмінною кількістю іншого фактора (землі). Отже, нові додаткові витрати дають всі менший обсяг додаткової продукції.

Ще раз підкреслимо, що закон збитної прибутковості дійсний тільки при зміні одного фактора (або декількох факторів) виробництва й незмінності інших.

Інший результат спостерігається при однаковому й одноразовому збільшенні всіх факторів виробництва: у наявності процес збільшення випуску продукції в такий же або навіть більшому ступені, у порівнянні зі збільшенням факторів виробництва. Останній випадок називається ростом прибутковості на основі збільшення масштабу виробництва. Наприклад, витрати праці й капіталу збільшилися на 20%, а випуск продукції - на 30%. Цей феномен пояснюється тим, що, по-перше, у рамках великомасштабного виробництва можна провести спеціалізацію трудових операцій, що підвищує продуктивність праці; по-друге, можлива спеціалізація управлінських функцій; по-третє, тільки на великих підприємствах є  ефективним застосування одиничних дорогих виробничих потужностей: потужних комп'ютерів, робототехнічного комплексу й т.д[6,c.20].

Для досягнення позитивних результатів і зрушень в економіці України треба враховувати віс реалії економічних законів. І при побудові довготривалої економічної стратегії треба враховувати реальні еокномічні показники.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Парадокси розвитку економіки перехідного етапу в Україні : загальна характеристика та виявлення причин.

Україна - одна з найбільших держав миру за чисельності населення й території, індустріальному рівню, з питомою вагою обробної промисловості майже в 40% ВВП, унікальними по родючості ґрунтами. Загальновідомі працьовитість нашого народу, його високий освітній рівень, науково-технічні досягнення в літакобудуванні, суднобудуванні, ракетно- космічній сфері, культурі й мистецтві. І проте   ось вже скільки років країна переживає величезні труднощі. Зокрема , нагадаємо, що в 1991-1999 роках ВВП скоротився на 60%, а валові капітальні вкладення - на 80%[7,c.31].

Негативні наслідки, що спричинені зміною соціально-економічної системи примушують замислитись над правильністю вибору трансформації на засадах ринкової економіки.

Основною парадоксом, що виник на зламі трансформаційних змін став відкидання та нівелювання набутків і позитивів старої планово-розподільної системи.

Заперечувати необхідність переходу до ринкового регулювання економіки не є завданням даної роботи і вже неодноразово було доведено багато позитивів, що були досягнені у даній сфері. Перехід України до ринку збігся зі зміною орієнтирів у розвитку світової економіки, її соціально-економічними, правовими й інституціональними перетвореннями.

В українському суспільстві не вщухають суперечки про правильність обраної трансформаційної моделі. Найчастіше  заперечення викликає західна ліберальна ідея, з якої її опоненти, насамперед  з лівого політичного спектра України, зв'язують глибоку депресію й борговий характер економіки, руйнування наукового потенціалу й процесу технологічного відновлення виробництва, різке посилення майнової диференціації населення й загальне поширення бідності[8,c.5].

Більше явним стало, що в останні роки в Україні були усунуті витрати державного монополізму, тобто  неефективного розподілу обмежених ресурсів. Однак не менш явні й витрати конкретної практики ринкових змін внаслідок надмірного самоусунення держави зі сфери макроекономічного регулювання, нових форм монополізації власності й влади. Залишивши  одну крайність, українське суспільство впало в іншу.

Істотною вадою моделі ринкової трансформації, прийнятої в Україні, з'явилася байдужість до проблем бідності[9,c.45].

Теоретична некоректність проведених в Україні реформ також стала причиною того, що в основних економічних секторах склалися, за деякими виключеннями, найбільш низькі й навіть негативні темпи розвитку, пікові рівні безробіття й зовнішнього боргу. Ці тенденції, багато в чому стали похідними від першого парадокса, збільшилися іншим, не менш значимим[10, c.12].

Цим другим за значенням парадоксом української економіки є стагнація реального сектора економіки, деформація його структурних пропорцій всупереч надіям, пов'язаним з лібералізацією й виходом з-під впливу гіпертрофованої економіки супердержави. Всупереч класичним канонам і характерним для розвинених економік нормам, в Україні нефінансові корпорації, тобто  підприємства й організації, що роблять товари й послуги, які забезпечують близько 60% валової доданої вартості, у результаті розподільних і перерозподільних процесів не тільки гублять додану ними вартість, але й хронічно виявляються в боргах, рівних майже десятій частці ВВП, мають негативні показники чистого заощадження. Чиста зовнішня заборгованість підприємств досягає 30% сумарного зовнішнього боргу країни[14,c.22].

Центральною економічною проблемою в Україні є недосконалість податкової системи[11,c.68].

Тісно пов'язаний з розвитком фінансового сектора третій парадокс української економіки - парадокс монетарної політики. Його сутність - у відсутності, всупереч очікуванням, позитивного впливу проведеної монетарної політики на ринкове середовище.

У чистій теорії взаємозв'язок між макроекономічними індикаторами полягає в дотриманні двох пропорцій: рівноваги між інвестиціями й заощадженнями, а також рівноваги попиту на ліквідність і грошову масу. Кількісно їхні співвідношення визначаються процентними ставками й коливаннями цін. В економіці України ж монетарна політика породила своєрідне "криве дзеркало"[12,c. 34].

Темпи економічного росту по Дж. М. Кейнсу виражаються розмірами інвестицій, що доводяться на одиницю ВВП. У нашій країні ця залежність не працює, оскільки національні заощадження неухильно зменшуються, відповідно, знижується ступінь їхньої конвертації в інвестиції. Чисті заощадження в останні роки не перевищують 0,2-0,3% ВВП. До того ж неврівноваженість між заощадженнями й інвестиціями сполучається з масовими фактами переважного використання інвестиційних ресурсів на спекулятивні цілі, а розрив між пропозицією та попитом на гроші проявляється в кризі неплатежів[15, c.33].

Перешкоджають інвестиційній активності й високі процентні ставки. Так, в 1999 році ставка рефінансування становила 45% при річному індексі інфляції в 19%. Закономірним було б мати в такій ситуації реальну ставку відсотка на рівні 25-26%, а фактично середньозважена ставка по кредитах (на 1 грудня 1999 року) становила 57,7%[19, c.23].

Постійний дефіцит кредитних ресурсів. На кінець 1999 року в Україні цей показник становив 17,6%. Для порівняння, у країнах Східної й Центральної Європи стартовими для реформ були рівні показників в 30-35%, а нормативними вважаються 60-70%. Статистика Всесвітнього банку підтверджує незавидний стан кредитування виробництва в нашій країні. Так наприклад, в 1995 році з 133 держав тільки чотири мали більше високі, чим в Україні, кредитні ставки, включаючи Чад й Азербайджан, де взагалі спостерігалися негативні показники національних заощаджень[16, c.47].

Співвідношення обсягу ліквідних засобів із грошовою масою також характеризується хронічною неврівноваженістю. У цьому випадку вирішальним фактором є низька норма прибутку обробної промисловості й сільського господарства.

Монетарні обмеження багато в чому визначаються станом фінансового сектора економіки - державних фінансів і банків. Цифри дефіциту консолідованого бюджету України в останні роки були відносно помірними: 4,9% ВВП - в 1996-м, 6,6 - в 1997-м, 2,2 - в 1998-м, 1,5% - в 1999 році. У всякому разі, навіть у благополучних країнах показники дефіциту бувають більшими. Однак у силу недотепного керування зовнішнім долгом він за останні кілька років виріс із нуля до 12,4 млрд. дол., або до більше 50% ВВП[18, c. 17].

У банківському секторі, незважаючи на окремі приклади високопрофесійного керування й ефективної діяльності, положення справ ще більш критичне. При всіх розмовах про вдалу грошову реформу, антикризове керування фінансовими потоками, агрегированный банківський капітал не перевищує 1/8 середнього рівня держав Центральної й Східної Європи. Рівень депозитів становить тільки 9,9% до ВВП проти 53% у розвинених країнах. Термінові ж депозити, як база кредитної політики, становлять лише 3,6% до ВВП. Саме тому питома вага кредитів у ВВП не перевищує 10% у порівнянні з 70-100% у нормальних ринкових системах[17, c.31].

Останнім часом  в Україні відбуваються позитивні зміни у фінансовій сфері. Насамперед  маю на увазі перехід до нульового бюджетного дефіциту, гальмування практики великих запозичень, зусилля по реструктуризації державного боргу. І все-таки  грошово-кредитні аспекти залишаються самим вузьким місцем у політику реформ. Тут усе настійніше потрібні нові рішення, що адаптують грошове господарство до законів становлення й розвитку ринкової економіки.

Систематизація парадоксів розвитку української економіки не вичерпується вище названими проблемами, а саме - корекцією наукової концепції економічної трансформації, тупиками функціонування реального сектора й фінансів.

Сьогодні нам як ніколи необхідна цілеспрямована, чітка й конструктивна економічна стратегія. Принципові її положення були викладені в Посланні Президента до Верховної Ради "Україна: хода в ХХІ сторіччя. Стратегія економічного й соціального розвитку на 2000-2004 роки".

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Складові економічного реформування в Україні.

Беручи до уваги напрям обговорення фахівцями, управлінцями і вченими можливих позитивних зрушень в економіці України, автор зробив акценти на деяких дискусійних питаннях - зокрема, таких, як термінологія перехідної економіки, податки, розробка планів і контроль за їх виконанням, ефективна приватизація, проблеми інформатизації тощо.

Застосування терміна "системна трансформація на ринкових засадах" є своєчасним уточненням у термінології економічної теорії. Цей термін заслуговує на підтвердження з огляду на термінологію "ринкового фундаменталізму", яка ще широко вживається на сторінках журналів, монографій і дисертацій.

Як відомо, розвинуті країни будують свої моделі розвитку суспільства на основі змішаної економіки, у якій оптимально співвідносяться державне регулювання і ринкове саморегулювання. Щодо ринкового методу регулювання з "вільною грою" цін, то, як висловлювався В. Глушков, з суто управлінських позицій ринок в епоху НТР виявляється надто недосконалий Інструментом. Він фактично є не придатним для регулювання цін на більшість видів сучасної продукції, хоча привабливою стороною ринкового механізму регулюрання цін є зовнішня простота цього механізму. Причому всі труднощі, пов"язані з визначенням істинної споживної вартості товарів та її відповідності з ціною, перекладаються тільки на механізм взаємодії між покупцем і продавцем.

При укладанні контрактів ціни нерідко встановлюються не діянням закону великих чисел у випадковому процесі (як для умов класичного ринкового механізму), а як результат нормативних розрахунків з використанням програмно-цільового підходу, що дозволяє узгоджувати плани по довгих ланцюгах взаємозв'язаних поста-щиків і споживачів на всі періоди контрактів, з деталізацією за номенклатурою і строками поставок (а це Іноді необхідно робити з точністю до годин і хвилин)[12, c.22].

Візьмемо, наприклад, процеси створення міжконтинентальних літаків "Конкорд" І "Ан-170", які вимагали великих затрат. Тим часом потреба в цій техніці обчислюється десятками екземплярів, отже - про класичний ринковий механізм не може бути й мови. Для забезпечення впевненості у можливості продажу та виправдання величезних затрат, яких вимагають такі розробки, необхідні попередні контракти і угоди (і в тому числі - на міжурядовому рівні). З огляду на це, у світі активно використовуються підходи розумного поєднання ринкових і планових механізмів, а також оперативно-приватних і планово-державних способів регулювання[20, c.31] .

Втрата значною мірою керованості економікою як єдиним цілим з боку центральних державних і галузевих органів, тобто втрата державою своєї безпосередньої координуючої ролі, є однією з головних причин падіння виробництва в нашій країні. Особливо це виявилося при узгодженні його обсягів з потребами вітчизняної економіки. Дійсно, планові баланси продукції навіть за укрупненою номенклатурою практично не складаються, та якщо й складаються, то мають, в основному, прогнозний характер, а не є інструментом планування і регулювання економіки. До того ж прогнози щодо попиту на продукцію та її пропозиції складаються на різних рівнях управління переважно автономно . Можливо, в цьому відношенні позитивне значення матиме виконання Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" (від 23 березня 2000 р.).

Негативним фактором виявилася передчасна і незбалансоеана політика відкри-   і тості та лібералізації торгівлі, що принесла великі вигоди західним державам у результаті їх переваг у продуктивності праці як країн, де в цей період не було кризових явищ Причини, що зумовлюють "втечу" капіталу з виробничої сфери, ховаються іноді в Іноземних валютних траншах, оскільки ця валюта нерідко направляється тільки до обмінних пунктів і тим самим забезпечує вивезення капіталу у твердій валюті ? (після продажу іноземних товарів за гривні). Отже, необхідно здійснити репатріацію національного капіталу, який уже кілька років обслуговує іноземні інвестиційні ринки .

У цьому зв'язку доцільно в принципі переглянути концепцію захисту власного г виробника. У Японії виробництво рису є в 2-3 рази дорожчим, ніж на Філіппінах. Але уряд Японії не допускає на внутрішній ринок рис іззовні, оскіпьки захищає свого виробника Україна не має можливості продавати цукор на Захід, оскільки там є власний цикл забезпечення ("А що робитимуть західні виробники?"), хоча у нас собівартість виробництва цукру може бути нижчою. Наша держава заінтересована в тому, щоб не вивозити насіння соняшнику, а переробляти його на своїх олійно-жирових підприємствах. Комерційні ж посередники закуповували у виробників цю сировину значно дешевше порівняно з вітчизняними переробниками, чим дискредитували українську переробну промисловість .

Встановлення вивізного (експортного) мита на насіння олійних культур на рівні 23% дало позитивні результати: у 1999 р. в Україні зібрано 2.8 млн. т насіння соняшнику, тобто на 0,5 млн. т більше, ніж у 1998 р. Значно збільшилося також виробництво олії, маргарину та майонезу. Як результат, відрахування до бюджету зросли на 25 млн. грн. (або на 28%). а при виробництві з давальницької сировини - на 77%. На 30% знизилися внутрішні ціни на олійно-жирову продукцію, і в кілька разів зменшився її імпорт[16, c.48].

В умовах, коли основна маса вирощеного врожаю скуповується трейдерами, 23-процентне мито є мінімальною межею, яка не дозволяє їм здійснювати надмірне вивезення насіння за кордон. У цілому надзвичайно низькі бар'єри входу іноземних фірм на український ринок залишають вітчизняним виробникам небагато шансів у конкурентній боротьбі [16, c.49].

Зауважимо, що навіть у разі симетричного захисту нашого внутрішнього ринку (за рахунок тих самих засобів, які застосовуються в інших європейських країнах), внаслідок великої різниці у продуктивності праці. Україна втрачає при ввезенні товарів у 8-10 разів більше робочих місць, ніж її торгові партнери.

Необхідно виробити механізми обгрунтованої протидії тискові на економічну політику Української держави іззовні. Так, ЄС наполягає на вилученні із Закону України "Про металобрухт" статті 12, де йдеться про наше право квотувати його вивезення. Ми продаємо металобрухт за значно заниженими цінами. У 1999 р. за кордон було відвантажено 54,7% його заготовленої кількості. Тим часом з Італії та Іспанії металобрухт взагалі не вивозиться, з країн Східної Європи його вивезення становить тільки 15%, а з Франції та Німеччини - 25%. Крім того, як відомо, сам спосіб збирання металобрухту набув у нас кримінального характеру[17, c.34].

Отже, наведені приклади - не на користь захисту власного виробника.

За останні роки структура економіки України істотно змінилася, що вимагає    проведення всебічної інвентаризації підприємств (як це робилося у США, Німеччині, Франції та інших країнах у періоди кризи) з метою з'ясування їх економічної

ефективності, енерго-, капітал- та матеріаломісткості, експортного потенціалу, конкурентоспроможності, залежності від імпорту, транспортних зв'язків, поставок, сировини тощо.

Насамперед, треба визначитися з рентабельністю підприємств, причому не тільки з офіційною, але й з дійсною величиною рентабельності продукції. Сьогодні в Україні склався такий механізм, коли підприємство реалізує свою продукцію за цінами виробника, які є набагато меншими від цін реалізації.

Якщо взяти коксівне вугілля, то складається ситуація, копи дуже вигідно займатися розподілом цього дефіцитного ресурсу. Він продавався за ціною 22-26 дол. за 1 т -тоді як його реальна вартість становить 45-50 дол.. Ясно, що цю різницю ні держава, ні шахтарі не одержували. У 1998 р. ціна споживання населенням 1 т енергетичного вугілля сягала близько 140 грн., при початковій ціні виробника на рівні 35 грн[18,c.36].

Щодо нафти, якої в Україні видобувається близько 3 млн. т, то цей її обсяг розподілявся між окремими комерційними структурами за ціною 80 дол. за 1 т, яка є значно нижчою від ринкової, що становила, як показав аукціон, приблизно 140 дол. При цьому різниця (тобто 75% ціни) залишалася у кишенях тих структур, які мали привілейоване право одержувати дешеву сировину за рахунок держави. У той час, як держава закуповувала нафту за кордоном за світовими цінами, її продавали комерційним структурам за значно нижчими цінами [13, c.47].

Одним з основних джерел розвитку національної економіки слід вважати заощадження громадян. Сьогодні на руках у населення перебуває близько 10 млрд. дол., які не Інвестуються в економіку, оскільки воно не довіряє Урядові та банкам.

У країнах з розвинутою економікою 1/4 національних заощаджень формується за рахунок грошових ресурсів населення. Водночас для нормалізації процесу відтворення в Україні норма чистих заощаджень повинна зрости не менш як до 20% її ВВП. Залучення коштів населення не для фінансування бюджетного дефіциту, а дня участі у реалізації пріоритетних проектів з державною гарантією повернення цих грошей, с єдиним реальним і дотепер ще не використаним ресурсом для прискорення економічного розвитку  [7, c.79] .

Важливо було б розробити методи та схеми диференціації ставок податків і зборів на основі багатофакторного аналізу. На першому етапі доцільно було б запровадити прогресивну шкапу оподаткування прибутку. Наприклад, у США ставку оподаткування прибутку диференційовано за величиною цього показника . Безперечно, що прогресивна шкала ефективно захищає малий бізнес за рахунок великого[14, c.78].

У чинному законодавстві України диференційований підхід до оподаткування прибутку фактично нівельовано, тобто відсутнім є адресний підхід до розв'язання проблем кожного з підприємств, які розрізняються за рівнем забезпеченості сировиною, за природними факторами та соціальною значущістю, тобто за всіма факторами впливу на формування диференціальної ренти.

Альтернативна точка зору щодо диференціації ставок податків передбачає спрощення процедури нарахування податків з одночасним застосуванням маргінального принципу, згідно з яким ставку податку розраховують з урахуванням показників найефективніших виробництв, щоб не створювати базу для одержання надприбутків, а також показників найменш ефективних виробництв[8, c.30].

Доцільно було б розглянути проблему всебічного залучення до бюджету надприбутків підприємств за принципом диференціальної ренти. Історія цього питання пов'язана з "вільним залишком прибутку", який раніше відраховувався до бюджету. Скасування такого положення спричинило масові порушення у системі фінансів (і в тому числі - розвиток джереп тіньової економіки). Йдеться про величезні суми, достатні для істотного поліпшення фінансового становища держави.

Початок цьому процесові було покладено запровадженням закону про підприємство 1987 р. Відповідно до нього, високорентабепьні підприємства почали володіти вільним залишком прибутку (ВЗП). У 1986 р. ВЗП становив близько 45% усіх платежів, здійснених підприємствами з прибутку до державного бюджету (всього до нього було перераховано 13 млрд. крб., і в тому числі 5,6 млрд. - у вигляді ВЗП)[11, c.31].

Щоб ВЗП, який залишався на підприємстві, не був пущений на приріст зарплати, а направлявся на розвиток виробництва, було запроваджено обмеження на фонд споживання, що деякий час утримувало ситуацію під контролем. Однак у законі про кооперативи 1988 р. обмеження на їх фонд споживання були відсутніми. Цією обставиною скористалася корумпована адміністрація державних підприємств: нерідко вона за фіктивними договорами перераховувала кошти кооперативам, а ті "робили готівку". Доходи зростали не в усіх, а тільки в тих, хто брав участь у розподілі надприбутків. Як наслідок, відбувалася значна диференціація доходів населення. На сьогодні диференціація зарплати у різних галузях економіки сягає 6.5 раза[11, c.32].

Заходи протидії подібному розгортанню подій є актуальними. У країнах класичного капіталізму вони здійснювалися з огляду на те, що надприбуток формує диференціальну ренту, яка одержується за кращих умов праці або специфічних обставин і повинна у значній своїй частині перераховуватися до бюджету

Економічно справедливо було б відновити у повному обсягу рентні платежі до бюджету за видобування нафти й газу. За нафту вони практично повністю залишаються у "Укрнафти". а за газ - тільки частково перераховуються до бюджету. Мотив, що гроші потрібні для розвитку цих галузей, не є переконливим при явно недостатній доходній частині бюджету.

Якщо підвищити ставки рентних платежів з 3 дол. до 19 дол. за видобування 1 т нафти і з 5 дол. до 21 дол. за видобування 1000 м3 газу (тобто повернути стан цих платежів на 1995 р.), то бюджет України може додатково поповнитися на суму понад 1 млрд. грн. Адже собівартість видобування газу становить близько 10 дол. за 1000 м3 (при ціні споживання 83 дол.), а собівартість видобування нафти - 24 дол. за 1 т (при ціні споживання приблизно 100 дол.)[16, c.49].

Було б корисним поширити практику рентних (акцизних) платежів на інші високорентабельні продукти: електроенергію, окремі види прокату, окремі марки вугілля тощо. Мільярдні надприбутки цих виробництв "зникають" через посередницькі структури. Нульова ставка ПДВ та інші пільги на експорт стимулюють вивезення капіталу І обходяться бюджетові в 5-7 млрд. грн. на рік Я

Щоб одержати стабільні доходи, які б не залежали від інфляційних процесів, ставки податків за використання природних ресурсів доцільно прив'язати до вільно конвертованої валюти - долара або ЄВРО.

Аналізуючи звіт Фонду державного майна України , можна дійти висновку, що приватизація практично не позначилася на ефективності роботи підприємств, якщо не налагоджено якнайкраще облік, контроль, планування і стимулювання. А оскільки у розвинутих країнах сучасна власність є переважно корпоративно-груповою, то можна погодитися з тією точкою зору, що відносини власності (тобто правові відносини) ніколи не повинні бути вищими від виробничих. У кращому разі вони є адекватною формою їх відображення[15, c.70].

Необхідно звернути увагу на стан справ у реформованих господарствах, де керівники порушують статутні норми, ігнорують представницькі та ревізійні органи. Користуючись правовою необізнаністю рядових працівників, а також недосконалістю чинного законодавства, деякі керівники незаконно стають фактичними власниками підприємств. Отже, не відбувається з'єднання працівників і засобів виробництва.

Анкетне обстеження та інтерв'ювання менеджерів і фахівців свідчать, що у більшості випадків вони не задоволені органами державного нагляду, хоча умови кризи вимагають запровадити тимчасовий режим суворого контролю як у державному, так і в недержавному секторах економіки.

Ринок землі є можливим лише за об'єктивної оцінки вартості землі, яка нині знецінена і товаром бути не може. Сьогодні пропозиція землі як товару перевищує пропозицію грошей. Це означає падіння ціни на землю, що стимулює її придбання сучасними багатіями. Не випадково Президент України зазначив, що є випадки (їх особливо багато на Миколаївщині). коли окремі фізичні особи скупили понад 100 га. Зауважимо, що взагалі у світі продається-купуєтьсн тільки 0,5-1% усієї земельної площі. Англійський економіст, директор Лондонської ради із земельної політики Ф. Харрісон вважає використання землі як застави неефективним, оскільки у разі неврожаю держава, рятуючи сільське господарство, змушена буде викуповувати заставні папери за рахунок бюджетних коштів. Інакше кажучи, в даній ситуації розраховуватиметься платник податків, а виграватимуть, насамперед, спритні ділки. Тому операції із земельними кредитами є вкрай небезпечними і потребують найсуворішого контролю[20, c.31].

Обговорення причин інфляції з рядом фахівців підтвердило, що експортні галузі, вивозячи продукцію за кордон, не повертали всієї виручки до України. Повертається лише 15% відповідних зобов'язань перед бюджетом, з них грошима - не більш як 5%, і цей процес ще не зупинено. Крім того, відомі "класичні" засоби збагачення ділків з використанням фіксованого курсу національної валюти. При темпах інфляції за 1991-2000 рр. на рівні (3,9x21 х 102,5 х 5,01 х 2,8 х 1,4x1,1x1,2x1,19x1,26 раза) кредит, узятий у 1991-1994 рр. і одразу конвертований у. тверду валюту, фактично ставав власністю кредитоодержувача: його погашення можна було здійснити у межах сум звичайних процентних платежів[12, c.77].

Поки що вексель не став у нас реальним платіжним засобом. Комерційні посередники "стрижуть" на векселях свої проценти (це стосується вугільної промисловості та енергетики). Практично не виходить "з тіні" фондовий ринок: тут 90% операцій здійснюється невідомо де і невідомо ким. Купівля-продаж цінних паперів банками є простішим і легшим шляхом одержання прибутку. Іноді векселі слугують прикриттям операцій з високоліквідною продукцією, а встановлення високого дисконту векселів для справді ліквідної продукції є збитковим для держави. Маючи величезні повноваження і права, банки практично вийшли з-під державного контролю і навіть не подавали повних звітів органам Держкомстату України. Такого становища банки не мають у жодній країні світу.

Необхідно проаналізувати "гру" в державні конвертовані облігації (ДКО). коли банки одержували з Центробанку Росії міжбанківські кредити і одразу купували у Мінфіну України ДКО з одержанням процентів, які втричі і більше перевищували ставку Центрбанку.

Як антитіньовий засіб потрібне скасування комерційної таємниці (навіть швейцарські банки починають видавати деякі секрети). Наприклад: незрозуміло, чому постановою Кабінету Міністрів України (від 21 грудня 1999 р.) депозитно-кредитний ЛТД банк визначено банком-агентом цієї установи з обслуговування іноземних кредитних ліній, які залучаються під державні гарантії. ЛТД - юридично приватна особа з 100-процентним польським капіталом, і тому неясно, чому наші кредити "працюють" на іноземну державу?

Посилення контролю за грошовими потоками у фінансово-кредитній та банківській сферах на початку 2000 р. виявило 822 фіктивні комерційні структури , що відповідно робить негативний вплив на довіру населення всім фінансовим структурам[9, с.33].

 

Автор може зробити висновок, що проблем, що потребують нагального вирішення у сфері економіки  багато. Основним завданням уряду України є прийняття механізмів вирішення та реального подолання негативних явищ в економіці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури :

1. Основы экономической теории : Учебник / С.В.Мочерный, В.К.Симоненко. – К.: И-во «Знания», 2000. – 607 с.

2. Єщенко П.С., Палкін Ю.І. сучасна економіка : Навчальний посібник. – К.: Вища шк., 2005. – 327 с.

3. Економіка :  (Основи заг. екон. теорії): Навчальний посібник для учнів 10-11 класів / З.Ватаманюк. – К.: Знання, 1997. – 288 с.

4. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємництва : Підручник. – К.: Вища школа., 2003. – 719 с.

5. Основи економічної теорії / за ред. А.А. Чухна. – К.: Вища шк., 2001. - 606 с.

6. Пустовойт О. Кількісна та якісна складові економічного розвитку України// Економіка України.-2006.-№2.- с.20-26.

7. Головко В. Макроекономічний аналіз економіки України на основі рахунків фінансових потоків // Банківська справа – 2005. - №3.- с.3-31.

8. Козинський С. Проблеми реалізації економічного потенціалу України // Вісник НАДУ – 2005.- № 2.

9. Мочерний С. Національний та економічний скверенітет країни // Економіка України. – 2005. - № 10.

10. Ерохин С. «Бермудский треугольник» Украинской экономики // Економічний часопис. – 2004.- №11-12.

11. Харазішвілі С. Модель зростання та сценарій розвитку економіки України // Банківська справа.- 2004. - №5-6.- с. 9-24.

12. Алексєєв А., Архангельський Ю. Складові економічного реформування // Економіка України. – 2002.- №4.

13. Бураковський І. 10 років економічної реформи очима українських експертів // Політична думка. – 2001. - №4.

14. Гош О. Ринок як засівб відродження перехідної економіки України // Економіка України. – 2005. - №9.

15. Кваснюк Б. Структурна перебудова економіки та її ресурси // Економіка України. – 2003.- № 11.

16. Мудрак Р. Державна регуляторна політика як складова економічного розвитку // Економіка України. – 2006. - № 7.

17. Петрина М. Базові умови створення іноваційної моделі розвитку економіки України. – 2006. - № 8. – с. 35-40.

18. Панібратов О. Високі темпи економічного зростання в Україні : реальність чи міф? // Парламент. – 2004. - № 7.

19. Чухно А. Актуальні проблеми в сфері економіки// Економіка України. – 2004.- № 4-5.

20. Пахомов Ю. Українська економіка : дорогою вгору, яка веде вниз.// Урядовий кур’єр. – 25 січня 2005 року.

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика