prepod

Путь к Файлу: /Гуманітарний Університет / РЕФЕРАТ МАО-ЦЗЕДУН.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   1
Пользователь:   prepod
Добавлен:   11.04.2015
Размер:   141.0 КБ
СКАЧАТЬ

РЕФЕРАТ МАО-ЦЗЕДУН

 

 

 

 

 

Вступ………………………………………………………………...2

Розділ 1. Початкові етапи політичних реформ                                     Мао Цзедуна ……………………………………………..3

Розділ 2. “Великий  стрибок” і створення                                    народних комун…………………………………………..6

Розділ 3. “Культурна революція”…………………………………10

 

Розділ 4. “Культ особи” Мао Цзедуна і                                                                                                             

становище народу……………………………………….13

Висновки …………………………………………………………...15

Список використаної літератури………………………………….17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ МАО-ЦЗЕДУН

 

Темою даного реферату є “Політика маоїзму в Китаї”.  Ця тема є актуальною, тому що, лише 12 років тому із розвалом Радянського Союзу, в якому існувала командна економіка і централізоване управління, Україна стала незалежною державою, в якій відбувається перехід до вільного ринку, відбуваються демократичні перетворення і кожному гарантуються права і свободи: друку, слова, віросповідання та ін. На шляху демократичних перетворень знаходиться і КНР.  В теперішній час можна оцінити, які жорстокі заходи  застосовували для утримання влади тоталітарні режими, зокрема, маоїзм, для того, щоб не повторити помилок цих режимів, чи підчерпнути щось позитивне, при  розбудові нової держави, потрібно докладно розглянути  його основні положення. В даному рефераті будуть розглянуті наступні аспекти:

Початкові етапи політичних реформ Мао Цзедуна, зокрема:

Ø Становище Китаю в 20-30-і рр. ХХ ст.

Ø Прихід до влади Комуністичної партії Китаю

Ø Характеристика стратегії Мао Цзедуна

Ø Відносин КНР і СРСР

Ø Особливості Китайської соціалістичної моделі.

Буде розглянута:

q політика “великого стрибка” і

q створення народних комун в Китаї,

q основні пріоритети політики “великого стрибка”

q функціонування народних комун

q наслідки даної політики та причини її невдачі

При розгляді “культурної революції” будуть розглянуті її причини, хід, основні учасники, цілі, результати і наслідки.

Для докладнішої характеристики маоїзму в Китаї буде розглянутий “культ особи” Мао Цзедуна і  становище народних мас.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ МАО-ЦЗЕДУН

 

 

Послідовники ідей марксизму-ленінізму-сталінізму були не тільки в Європі, а й на азіатському континенті. До “великих борців” за справу трудящих відносять і “великого керманича” Мао Цзедуна (1893—1976). У Китаї марксизм прижився як вчення маоїзму. Найсуттєвіша риса його — оперування такими категоріями, як “мільйони людей”, “маси”. Для маоїзму жива людина з її інтересами, потребами, почуттями, настроями нічого не варта. Мао Цзедун був переконаний, що коли певна суспільна група виграє у боротьбі або, скажімо, у військовому зіткненні, то ціна перемоги вже не має зичення. Окрема особистість тут нічого не варта у порівнянні з масою.

Китай у 20-30-х рр. ХХ ст. розвивався у політичних і економічних відносинах нерівномірно: у ньому поряд зі слабкою капіталістичною економікою існувала глибоко укорінена напівфеодальна економіка; з невеликим числом тогочасних промислових і торгових центрів існувала величезна кількість застиглих у своєму розвитку сел; існували  кілька мільйонів промислових робітників і декілька сотень  мільйонів селян і ремісників, які жили під гнітом старих порядків; поряд з великими мілітаристами, що тримали у руках центральний уряд, існували дрібні мілітаристи, які тримали у руках різні провінції У Китаї діяли дві впливові сили — Гоміндан і Комуністична партія Китаю. І в той же час понад 20 років (з 1927 по 1949 рр.) вони вели між собою непримиренну боротьбу, у тому числі збройну.

Комуністична партія Китаю (КПК), яку у 30-ті роки очолив Мао Цзедун, навіть під час Другої світової війни не залишала своєї ключової ідеї — здійснення соціалістичної революції. Гоміндан прагнув звільнити країну від загарбників і зберегти цілісність Китаю.

Після закінчення Другої світової війни в 1945 р. розпочалися переговори про створення коаліційного уряду. Гоміндан поставив умовою створення такого уряду роззброєння збройних сил КПК. Мао Цзедун не погодився і почав укріплювати Народно-Визвольну армію.

Війна між Народно-Визвольною армією і гомінданівцями почалася 1945 р. До 1947 р. збройні сили законного уряду Китаю контролювали ситуацію й утримували ініціативу в бойових діях. Однак з квітня 1947 р. становище військ Чан Кайші різко погіршилося. До середини серпня комуністи оволоділи майже всією Маньчжурією. Незважаючи на допомогу, яка надійшла від США у квітні 1948 р. у розмірі 570 млн. доларів, центральний уряд продовжував здавати позиції і у жовтні 1948 р. його війська були повністю витиснуті з Маньчжурії. На початку 1949 р. Чан Кайші розпочав переговори про мир, однак Мао Цзедун у своїй відповіді висунув вимоги, що означали б встановлення контролю над усією територією Китаю. У першій половині 1949 р. комуністи захопили Пекін, Шанхай, Нанкін, Гуаньчжоу. Війська Гоміндану було розгромлено.

З 21 по 30 вересня 1949 р.  у Пекіні відбувалася Перша пленарна сесія Народної політичної консультативної ради Китаю (НПКРК). Перебравши на себе функції Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП), сесія ухвалила Загальну програму, яка відіграла роль тимчасової конституції КНР.

На сесії було обрано Центральну народну урядову раду, головою якої став Мао Цзедун. Ця рада призначила Чжоу Еньлая прем'єром Державної адміністративної ради (главою уряду) і одночасно міністром закордонних справ КНР.

 Мао Цзедун (1893-1976 рр.) народився 21 грудня 1893 р. у селі Шаошань провінції Хунань у родині заможного селянина. 1921 р. він став одним із засновників КПК. Головною опорою соціалістичної революції вважав селянство. Учасник революції 1911-1913 рр. В 1923 р. обраний членом ЦК КПК. З осені     1926 р. — голова комісії ЦК КПК із селянського руху. Активно співробітничав у ці роки з Гоміньданом. Восени 1927 р. — керівник селянського повстання, був одним з організаторів Червоної Армії Китаю. З 1933 р. — член Політбюро ЦК КПК. З 1935 р. — секретар ЦК і голова Революційної військової ради при ЦК КПК. З цього часу відверто вороже ставився до Гоміндану. Учасник визвольного руху проти японських загарбників. З 1949 р. — керівник КНР.

 1 жовтня  1949 р. на площі Тяньаньмень у Пекіні відбулася урочиста церемонія проголошення Китайської Народної Республіки. Однак Чан Кайші 28 лютого 1950 р. поновив за собою титул президента Китайської Республіки. Разом з більшістю членів уряду Чан Кайші вилетів літаком на острів Тайвань, де до того часу зібралися сотні тисяч його прихильників. На карті світу з'явилася друга китайська держава — Китайська Республіка.

Для економічного мислення Мао Цзедуна була характерна стратегія "людського моря" — вирішення проблем за рахунок використання мас працездатного населення. Йому ж належала ідея істотного збільшення народонаселення Китаю. Він вважав, що виживання в ядерний вік може забезпечити лише величезна кількість жителів. Стратегія "людського моря" застосовувалась ним як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. При цьому тоталітарний режимі використовував створені ним же, шляхом потужного психологічного впливу, ентузіазм і віру народу у міфічні ідеали.

Щодо взаємини між Мао Цзедуном  і Москвою, то вони   завжди складалися не просто. У грудні 1949 роду Мао вперше приїхав у СРСР. У Москві тоді святкували 70-річчя Сталіна. Мао Цзедун кілька разів зустрічався зі Сталіним, провів серію переговорів. У лютому 1950 року був підписаний Договір про дружбу, союз і взаємну допомогу між СРСР і КНР. Залишаючи Москву, Мао Цзедун  заявив, що дружба між двома країнами “вічна і нерушима”. Однак пізніше він з гіркотою згадував, що Сталін зустрів його як васала, якого можна змусити очікувати в приймальні, і довгий час ухилявся від серйозних переговорів.

Позицію тодішніх московських керівників чітко характеризують мемуари  Хрущова. Мао Цзедуна вони не вважали “справжнім марксистом” і були вкрай незадоволені тим, що той не виявив бажання стати маріонеткою Кремля.

І все-таки залишається фактом, що Мао Цзедун, спираючись на селян і ігноруючи робітничий клас, здобув перемогу. Звичайно, його перемога не була дивом, але, безсумнівно, була новим перекручуванням марксистської філософії, тому що вона була досягнута без пролетаріату.

Дійсно, революція 1949 року була селянський революцією. Мао Цзедун не раз говорив, що, на відміну від Росії, у Китаї революція прийшла в місто із села. Недарма селянське питання стало головним у діяльності нового уряду й аграрна реформа почалася вже в 1950 році.

Незабаром у Китаї починає оформлятися соціалістична модель із усіма властивими їй компонентами:

 

Ø могутньою бюрократією, що стоїть  на чолі;

Ø репресивною системою праці;

Ø придушенням приватної власності і ринку;

Ø могутньою ідеологічною машиною.

 

У грудні 1953 роду ЦК партії затвердив програмний документ за назвою “Боротись за мобілізацію всіх сил для перетворення нашої країни у велику соціалістичну державу”. Проголошений курс на соціалізм припускав вирішення двох завдань — здійснення соціалістичної індустріалізації і встановлення соціалістичних виробничих відносин у всіх сферах народного господарства.

Таким чином, прийшовши до влади КПК  на другому сесії VIII з'їзді у травні 1958 р. було ухвалено авантюрний план розвитку економіки країни. Він отримав назву "трьох червоних прапорів". Під ними розумілися: "великий стрибок", "народні комуни" і виконання генеральної лінії — побудова комунізму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ МАО-ЦЗЕДУН

 

 

 

 

"Великий стрибок" повинен був перетворити Китай протягом дуже короткого часу на одну з найбільш економічно розвинених країн світу.

Віра в комуністичну догму, жага величі й економічна безграмотність привели Мао Цзедуна  до наївної мрії в короткий термін перевершити в економічному і військовому відношенні провідні  країни світу. Насамперед його займала проблема випередження Китаєм термінів індустріалізації і соціалістичного будівництва в Радянському Союзі. Він говорить, що Китай має можливість випередити “батьківщину Жовтня” по термінах будівництва соціалізму, оскільки володіє більш ніж двадцятилітнім досвідом революційних воєн, має у своєму розпорядженні численне і працьовите населення, і нарешті, одержує допомога від СРСР. Голова Мао заявляв, що  Радянському Союзу треба  було 40 років, щоб виробити  не таку вже  значну кількість продовольства й інших товарів. “Звичайно, добре, якщо наші 8—10 років будуть рівнозначні їхнім 40 рокам. Так воно і повинно бути, тому що в нас велике населення і зовсім інші політичні умови, — у нас більше життя і бадьорості, більше ленінізму”.

Ініціатори “великого стрибка” наголошували на максимальній мобілізації гігантських трудових ресурсів країни. Власне кажучи, це була спроби в найкоротший термін перетворити Китай у могутню державу позаекономічними методами. Мао Цзедун все частіше починає говорити про те, що за 15 років треба наздогнати розвинуті країни по виробництву сталі і чавуну. Недарма важливим доданком цієї авантюри стала “битва за сталь”.

Планова комісія переглянула  намічені цифри виробництва сталі за підсумками п'ятирічки на 1962 рік з 10,5 мільйонів тонн до 80 мільйонів тонн. Передбачалося виробити промислової продукції в 6,5 разів більше, ніж у 1958 році. Почалося масове спорудження бази “малої металургії” — дрібних кустарних доменних печей. “Три роки завзятої праці — десять тисяч років щастя”, — віщала пропаганда. Перед народним господарством було поставлено нездійсненні завдання з різкого збільшення виплавки чавуну і сталі, видобутку вугілля. У країні почалося масове спорудження примітивних доменних печей, що виплавляли крихкий, непридатний для промислового використання чавун. У цій авантюрі була задіяна праця 100 млн. чоловік.

На розширеному засіданні політбюро в Бей-дайхе в серпні 1958 року Мао Цзедун настояв на ухваленні рішення про створення по всій країні народних комун. У ньому затверджувалося, що народні комуни дозволять значно прискорити економічний розвиток країни. По суті справи, вимальовувалася перспектива перетворення усього Китаю в одну велику воєнізовану комуну, де здійснюється система натурального, зрівняльного постачання харчуванням і одягом на рівні задоволення елементарних потреб. Мао Цзедун говорив, що якщо зробити безгрошовим харчування, то  це приведе до величезних змін. Приблизно протягом десяти років продукції стане, на його думку, дуже багато, а мораль  стане  надзвичайно високою, і китайці можуть  здійснити комунізм, починаючи з харчування й одягу.

Народна комуна розглядалася як провідна форма організації виробництва і населення як у селі, так і в місті. Уже через півтора місяці після ухвалення серпневого рішення в газетах з'явилися повідомлення, що практично все селянство — більш 500 мільйонів чоловік — вступили в комуни. Починався черговий соціальний експеримент Великого керманича. Мао Цзедун  незадовго до цього писав у журналі «Хун-ци»: “Очевидною особливістю шістсотмільйонного  китайського народу, крім інших, є його бідність і те, що він являє собою чистий аркуш  паперу. На перший погляд, це погано, але насправді — добре. Бідність змушує прагнути до змін, діяти, здійснювати революцію. На чистому аркуші  паперу нічого немає і на ньому можна писати найновіші, найкрасивіші слова, малювати найновіші, найкрасивіші картини”.

Виконавці на місцях, сумлінно виконуючи указівки Великого керманича, не тільки здійснили “комунізацію” села за півтора місяця, але і стали усуспільнювати особисту власність селян, воєнізувати їхню працю і побут. Наприкінці 1959 року комуни стали виникати й у містах. “Весь Пекін охопила паніка. Усі очікували конфіскації особистого майна державою. Столиця перетворилася в гігантський речовий ринок. Люди продавали коштовності, дорогі речі і стародавні меблі в надії зберегти хоча б готівку, коли все їхнє майно буде передано у власність комуни.

Селян поєднували у воєнізовані бригади і направляли то на польові роботи, то на будівництво дамб і гребель. Замість роботи на підприємствах люди виплавляли метал у доменних печах, споруджених прямо в дворах будинків. Влади підганяла народ за допомогою ідеологічної обробки й адміністративного примусу, змушуючи його багато працювати заради прийдешнього “економічного дива”. “За одну ніч можна досягти такого результату, що він перевершить те, що зроблено за тисячоріччя, — говорилося в газетах. — Великий стрибок відкрив нову історичну епоху, що свідчить про те, що Китай обганяє Радянський Союз у переході до комунізму”. Суть “великого стрибка” полягала  у таких формулюваннях: “наполегливо боротися три роки — і досягти змін у становищі більшості районів країни”. Щодо методів прискорення темпів економічного будівництва, то на це питання відповідають масові пропагандистські кампанії, що проводилися в ті часи. Газети, журнали,  листівки  на стінах будинків вміщували стереотипні заклики: “Їж і спи на полях, борись і вдень, і вночі”, “Працюй як мураха, що рухає вгору”. Організатори комун своє завдання вбачали у залученні китайського народу до “абсолютно нових” форм трудових відносин, суспільного  життя,   побуту,   сім'ї,   моралі  на   комуністичних засадах. Вважалось, що комуна, яка згодом має поширитись на міське населення, стане універсальною “виробничою і побутовою одиницею” для існування кожної людини. Всі не комуністичні суспільні та особисті форми відносин вважалися приреченими:  кооперативна  власність і  присадибні ділянки, розподіл за працею і збереження дворового прибутку, участь в управлінні кооперативними справами тощо. Навіть сім'я — цей високошанований століттями інститут у Китаї — мала зникнути, а сімейні стосунки підпорядковувались жорсткому контролеві з боку влади.

740 тис. кооперативів було перетворено на 23,6 тис. "народних комун", які за земельною площею і кількістю робочих рук у 20-30 разів переважали кооперативи.  У власність комун перейшли всі засоби виробництва з усуспільненням навіть домашньої птиці, посуду і начиння. Працю було організовано на основі військової дисципліни. 

У багатьох комунах впроваджувалася так звана оплата за потребами. Члени цих об'єднань мали тарілку супу в громадській їдальні і пару взуття. У деяких багатих “народних комунах” декларувались “гарантії” безплатного розподілу товарів і послуг. До них належали: харчування, одяг, медична допомога, організація весільного обряду, поховання, навчання дітей у школі. Відомо, що розподіл відбувався на жалюгідному, злиденному рівні, значно нижчому, ніж той, який вони мали раніше в кооперативах.

Зрештою, комунізація зайшла так далеко, що поширилась на сімейне і приватне життя китайців. У той час китайські газети писали: “Колективне життя повністю звільняє жінку, таким чином ліквідує сім'ю як економічну одиницю суспільства”, “дітей слід віддавати на виховання в комуни, тільки-но вони відлучаються від матері”. Преса повідомила, наприклад, що в 500 селах провінції Цзянсу будинки селян зруйнували, щоб побудувати нові 10 тисяч гуртожитків і їдалень. Підкреслювалось, що концентрація будинків в одному місці дозволяє здійснити “організацію на військовий зразок”, виконання завдань у бойовому дусі. В кожному центрі села люди збираються за 15 хвилин і негайно йдуть на лани, підвищуючи продуктивність праці. В столиці робітники спали на фабриці, їх гаслом було: “Залишивши поле бою, не переможеш ворога”.

Комунізація поширилась під гаслом: “усе належить державі, за винятком зубної щітки”. Інакше кажучи, тотальне одержавлення власності — найхарактерніша риса цієї кампанії. Ще одна її риса — воєнізація праці, створення трудових армій і відмова від принципу розподілу за працею. У селах чоловіків і жінок зобов'язали відбувати військову повинність. Вони, об'єднані в роти, батальйони, полки, часто йшли озброєні, солдатським кроком на працю в поле. Крім того, їх перевозили з місця на місце в інші райони і навіть провінції, де виникала потреба в робочій силі.

Незабаром з'ясувалося, що країна не в змозі не тільки підвищувати виробництво, але й удержати його на колишньому рівні. У політику “великого стрибка” починають вносити корективи. Вже в грудні 1958 року на пленумі ЦК партії було заявлено, що перехід до комунізму являє собою тривалий і складний процес і перестрибнути через етап соціалізму неможливо. Були засуджені “перегини” на місцях при створенні народних комун.  На ці експерименти чекав повний провал. Про них перестали згадувати в офіційних засобах масової інформації уже в 1961 р., особливо після неврожаїв 1959-1960 р.

Наслідки “великого стрибка” були винятково важкими. Протягом трьох  найважчих  років (1959—1961) смертність зросла на багато мільйонів, а народжуваність різко знизилася. Західні демографи обчислили число втрат у 20— 30 мільйонів людських життів. Ситуацію ускладнили стихійні лиха і відносини, що погіршилися, з Радянським Союзом, який відкликав своїх фахівців

"Великий стрибок" коштував Китаю 100 млрд. юанів. Провину за ці лиха було покладено на противників курсу Мао Цзедуна, яких оголосили анти-партійною групою".  Серед них — Пен Дехуай, міністр оборони. Новим міністром оборони став Лінь Бяо, стратег партизанської війни, противник мирного співіснування з "американським імперіалізмом". Сам Мао Цзедун ще у грудні 1958 р. залишив пост глави держави і зосередився на партійних справах. Його наступником став Лю Шаоці. У ці роки істотно змінився зовнішньополітичний курс КНР. З 1958 р. почалося погіршення відносин з СРСР. У 1961 р. міжпартійні суперечності перейшли на державний рівень. Інакше у тоталітарних державах бути не могло. Мао вкрай негативно  сприйняв поновлення критики культу особи Сталіна на XXII з'їзді КПРС  засудження з боку СРСР курсу албанського керівництва. Але то був тільки привід. Китайський лідер після смерті Сталіна прагнув посісти місце лідера у світовому комуністичному русі.

Таким чином, наслідки “великого стрибка” і народних комун були  тяжкими і навіть  жахливими. Сільське господарство настільки розвалилось, що тільки жорстке нормування продовольства дозволяло людям зводити кінці з кінцями (та й то лише тому, що можна було харчуватись травою, листям з дерев). У містах військові патрулі вдень і вночі відганяли від дерев голодних людей, які збирали листя. Тим часом процвітали спекуляція і чорний ринок. Бунти селян, втеча з комун, знищення будинків на паливо, свідоме порушення людьми законів, аби потрапити до в'язниці і таким чином прохарчуватись — ці та інші, схожі до них явища були наслідками «великого стрибка».

Після провалу «загальної комунізації» Мао Цзедун уже казав, що для побудови комунізму на селі потрібно не 45 днів (як він говорив раніше), а не менше 100 років.

Між тим, життя вимагало внесення змін в економічну політику: було оголошено, що не промисловість, а сільське господарство є "основою економіки". Селянам повернули присадибні ділянки, дозволили продаж продуктів на ринках, було припинене спорудження кустарних доменних печей. З великими труднощами вдалося стабілізувати промислове виробництво і економіку в цілому. Однак життєвий рівень населення залишався надзвичайно низьким.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ МАО-ЦЗЕДУН

 

 

У соціалістичному експериментуванні в Китаї особливе місце належало “культурній революції”. Ініціатором цієї акції був знову ж таки “великий керманич” З середини 60-х років він дійшов висновку, що не варто обмежуватися тільки господарським будівництвом, треба приділити особливу увагу розбудові  духовної сфери китайського суспільства. “Культурна Революція” в Китаї — це цілком спрямована і продумана акція.

За складних умов після невдачі “великого стрибка” і народних комун,  виникла опозиція режимові Мао, яку склали як рядові члени КПК, так і чимало керівних працівників усіх рівнів. Вони висловлювали незадоволення розривом відносин з СРСР, незгоду з авантюрною економічною політикою. Восени 1962 р. Мао Цзедун розпочав нову хвилю репресій і переслідувань у країні. Цього разу вони провадилися під лозунгом боротьби з "ревізіонізмом".

Свого апогею політика репресій досягла у 1966—1968 рр., на початку так званої "культурної революції", яка тривала до 1976 р. Нічого спільного ані з культурою, ані навіть з революцією ця акція, що розбурхала цілий світ, не мала. Під вивіскою "культурної революції" нове покоління прихильників китайського вождя провадило відвертий геноцид  колишніх сподвижників Мао, що насмілились виступити із критикою режиму.

Першими жертвами репресій стали лідери КПК - голова КНР Лю Шаоці, Генеральний секретар ЦК КПК Ден Сяопін та інші.

Головною ударною силою Мао Цзедуна і його соратників стали загони хунвейбінів («червоногвардійців») і цзяофанеїв («бунтарів»). Ставка була зроблена на молодь, сліпо віддану Мао Цзедуну.  Молоді люди  особливо нетерплячі і нетерпимі до усього віджилого. До цього часу духовно-моральна атмосфера в країні перетерпіла велику трансформацію. Розцвів у всю міць культ вождя. Був сформований образ ворога — зовнішнього (Радянський Союз) і внутрішнього («чорні ревізіоністи, що йдуть  капіталістичним шляхом»).

 Молодь росла в умовах небаченого прославляння Великого керманича, фанатичного преклоніння перед ним. З раннього віку їх виховували в дусі войовничого націоналізму

Формально “культурна революція” почалася серією критичних кампаній у сфері мистецтва і літератури. Потім у травні 1966 року на розширеному засіданні Політбюро приймається “Повідомлення ЦК КПК від 16 травня», у якому викладалися ідеї Мао Цзедуна з приводу «культурний революції”. На цьому ж засіданні піддалися критиці і потім були відправлені у відставку кілька високопоставлених партійних, державних і військових діячів. Незабаром була створена Група по справах культурної революції при ЦК КПК на чолі з Чень Бода. Заступниками його стали дружина вождя Цзян Цин і секретар Шанхайського міськкому партії Чжан Чунь-цяо, а секретар ЦК партії Кан Шен, що курирував органи держбезпеки, був призначений радником групи.

18 травня на тому ж розширеному засіданні політбюро з великою промовою виступив міністр оборони маршал Лін Бяо, що давно вже роздував настільки енергійно культ Голови в армії і країні, що це викликало неприйняття навіть самого Мао Цзедуна.

Основним виконавцем  “культурної революції” стає учнівський молодь. При населенні в 800 мільйонів Китай мав 90 мільйонів дітей у початкових школах, 10 мільйонів у середніх і 600 тисяч у вищих навчальних закладах. 29 травня в Пекіні з'явилися перші хунвейбіни — 12—13-літні учні середніх шкіл з червоними пов'язками на рукаві.

Заняття в школах і вузах були перервані, щоб відтепер ніщо не заважало учнем здійснювати “культурну революцію”. Професорів, шкільних викладачів, діячів культури, пізніше — видних партійних і державних діячів починають виводити на “суд народу” у блазнівських ковпаках і розправлятися з ними. У кінці червня 1966 року одна із газет давала таку установку школярам: «Учні можуть допомогти революціоналізації вчителів. У рядах учителів мається частина пролетарських, революційних, сміливих елементів. У більшості вчителів пролетарський світогляд ще не остаточно замінив буржуазний. Мається ще і групка людей, налаштована проти партії, проти соціалізму, проти ідей Мао Цзедуна. Ми повинні під керівництвом партії, спираючись на ліві елементи, що маються серед учителів, у процесі завзятої роботи поступово згуртувати більшість учителів, до кінця  критикувати, знищувати всіх противників».

Репресії здійснювались за списками, які складалися органами безпеки. Як "ренегатів", "спецагентів" і "ревізіоністів" до цих списків було занесено 71% членів і кандидатів у члени ЦК КПК, обраних на VIII з'їзді КПК, близько 50% членів Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників (парламенту країни).

Як повідомляли хунвейбінівські листівки, Мао Цзедун наполягав на винесенні смертних вироків багатьом видатним діячам КПК і китайської культури. На вогнищах, розпалених на міських майданах, як у 30-ті роки у Німеччині, палали книги Шекспіра і Драйзера, Пушкіна і Достоєвського.

Газети призивали всіх “бунтарів” прилучитися до “революційної справи” у столиці. Починається паломництво в Пекін за досвідом столичних хунвейбінів. Хунвейбіни і цзаофани починають поєднуватися в батальйони, роти, взводи. День “червоногвардійця” був розділений на дві частин. Перша — це навчання: вивчення цитат Голови Мао, а також вивчення свіжих дацзибао, що з ранку вивішувалися всюди. Стоячи в юрбі, лежачи на тротуарі, хунвейбіни переписували з цих прокламацій все підряд у свої блокноти і зошити. В другій половині дня вони звичайно проходили вишкіл, для чого з числа військовослужбовців було виділено понад 100 тисяч радників. Із середовища хунвейбінів усі частіше  стали лунати заклики видати їм зброю.

Улітку 1968 року з рухом хунвейбінів було покінчено. Вони виконали задачу, покладену на них, і були більш не потрібні.

X з'їзд КПК у серпні 1973 р. піддав критиці "контрреволюційну діяльність" Лінь Бяо, однак про трагедію "культурної   революції"   на   з'їзді   не   згадували.   Усередині Політбюро склалася нова опозиція з чотирьох впливових функціонерів, висунутих "культурною революцією" — Цзян Цин (дружина Мао), Чжан Чуньцяо, Яо Веньюань, Ван Хунвень. Надалі ця група стане більш відомою під назвою "банда чотирьох". Боротьба за владу і вплив тривала аж до смерті Мао Цзедуна.

Таким чином, чітко проявилися характерні риси періоду “культурної революції”: прославляння зрівняльного соціалізму, відторгнення принципу оплати по праці як “буржуазного”; висування на перший план класової боротьби й ідеологічного виховання, а не розвитку економіки. Попри всю свою специфіку, соціально-економічні експерименти що вилились у "культурну революцію", відбивали нездатність тоталітарного режиму цивілізованими засобами вирішувати численні проблеми китайського суспільства. Більш того, вони із дзеркальною точністю повторювали відомі етапи розвитку СРСР і країн Східної Європи, засвідчивши, що репресії та переслідування стають закономірними явищами під час правління антидемократичних режимів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ МАО-ЦЗЕДУН

 

 

Перетворившись в Китаї в божество, Мао Цзедун і для багатьох радикально налаштованих європейців і американців поступово ставав символом справжнього революціонера і перетворювача світу. Дослідник із США Піл Джонсон свідчить, що люди, що відвідували Китай у 60 — початку 70-х років, поверталися звідти  палкими шанувальниками комунізму маоїстського типу. Один з них писав, що Китай — це різновид благодатної монархії, що керується імператором - жерцем, що завоював абсолютну відданість своїх підданих. Захоплювалися люди нібито  високим рівнем моралі, тим, що урядові збирачі податків стали непідкупними. Усе це разюче нагадувало вихваляння, що розсипаються деякими закордонними візитерами на адресу іншого диктатора, Сталіна, у той час, коли в Радянському Союзі здійснювалася примусова колективізація і відбувався великий терор.

Мао Цзедун своєю політикою духовно закріпачив китайців, відняв у них почуття достоїнства і честі. Люди стали гвинтиками в руках Великого керманича. Відтепер знаком вірності і слухняності вождю стали червоні цитатники, виготовлені в кількості п'яти мільярдів штук. Після критики Хрущовим   Сталіна китайський вождь опасався, що його теж обвинуватять у нав'язуванні масам культу своєї особистості. Великому китайському народу, вважав Мао, необхідний великий вождь, споглядання якого повинно надихати жителів Піднебесної на нові трудові подвиги. Однак при цьому потрібно було створити ілюзію, що маси самі піднесли Мао на трон. Тоді його влада над країною стала би незламною.

Як усякий східний диктатор, Мао Цзедун робив з політики театр. Декораціями був китайський народ, в основній своїй масі обманутий і щиро вірячий, що він повинний слідувати  указівкам вождя. Лише  Великий керманич знає вірний шлях! Лише вождь знає, що варто робити! Помпезні церемонії китайських імператорів, перетворені ним на свій лад, відтепер визначали життя, працю і побут рядових китайців. Маси зустрічали вождя ритуальною піснею: “Десять тисяч років життя Голово Мао!”

Культ Мао ототожнювався з культом Сонця. Уся країна співала  гімн “Червоніє Схід”: З Червоного Сходу сходить сонце. У Китаї з'явився Мао Цзедун.

На багатомільйонних маніфестаціях хунвейбіни фанатично скандували гасла Мао, а маршал Лін Бяо вміло ними диригував: “Зломимо агентів капіталізму, що стоять у влади! Зломимо реакційно-буржуазні органи влади! Виженемо всіх дияволів і злих духів! Позбудемося від чотирьох забобонів: старого мислення, старої культури, старих звичаїв і старих навичок. Ідеї Мао Цзедуна  повинні керувати вашим духом і перетворити його, а сила духу перетворить матерію!” У “Пояснювальній записці” до виданої влітку 1967 року карти Пекіна говорилося: “Пекін — це центр світової революції. Пекін — це місто, де живе наш самий-самий-самий улюблений і шановний великий вождь Голова Мао. І вдень і уночі народ усієї нашої країни і революційні народи усього світу  дивляться на Пекін, думає про саме-саме червоне сонце”.

Воля вождя зображувалася як воля всього народу, і їй повинні були слідувати  усі. Найстарший китайський письменник Ба Цзинь пізніше згадував, що був рабом не тільки тілом, але і душею, завжди готовим на самоприниження. Ще до “культурної революції” його привчили до того, що обов’язок  людини полягає в перебудові своєї свідомості. Щоб стати новою людиною, вона повинна  витравити із себе вселюдське. Він голосував, схвалював чи проклинав разом з усіма, тому що цього вимагала партія, що виступала від імені народу.

Мао Цзедун ввергнув народ в убогість, однак ніхто провину за свої лиха на нього не покладав. Незважаючи на погіршення економічного становища в країні, любов китайського народу до «великого керманича» продовжувала зростати. У недостачі продовольства народ обвинувачував не його, а місцеве партійне керівництво. Було безліч випадків, коли останнім бажанням умираючих від голоду селян було бажання глянути на портрет улюбленого вождя. Усі вірили, що голова Мао приведе Китай до процвітання і що його ідеї не можуть бути помилковими.

У своїй політичній діяльності Мао Цзедун нерідко використовував історичні зведення для конструювання своїх ідей і постулатів. Гасло “Стародавність на службі сучасності”

Минуло вже більше двох десятиліть після смерті Великого керманича. Однак як і раніше його монументальна фігура залишається домінуючої в культурному просторі і масовій свідомості. Живий бог і диктатор, революціонер і поет, філософ і тиран — він живе в пам'яті сотень мільйонів китайців. Думки його і сьогодні нерідко цитуються в повсякденному житті. У чомусь це ностальгія по  часам епохи Великого Мао — часом піднесених цілей і революційних пристрастей, країни, що роздирається піввіковою бойнею, яка була нарешті об'єднана. За словами  китайського лідера Цзян Цземіня, навіть помилки Мао Цзедуна “були помилками великого революціонера і великого марксиста”.

Невірно в принципі говорити, що те, що прийнято називати ідеями Мао Цзедуна, можна віднести до марксизму і, говорячи ширше, узагалі до європейської раціоналістичної філософської традиції, що сягає  до класичної німецької філософії і французького матеріалізму. Мао був творцем оригінальної концепції, що базувалася на традиційній китайській філософії. У створеній ним революційної теорії з'єдналися на перший погляд не сполучні речі: конфуціанська система з її шануванням батьків і начальства, з породженою нею особливою роллю чиновництва, повагою до обряду, ритуалу, етикету і традиції – з одного боку, а з іншого боку – бунтарський дух книг Кропоткіна, Бакуніна і китайських анархістів початку ХХ ст.

  Таким чином, орієнтований на неосвічену масу китайського  селянства маоїзм, поєднавши національні традиції, колективність, працелюбність, повагу до імператора,  із комуністичними ідеями створив культ Великого керманича. Рівень життя населення залишався на надзвичайно низькому рівні. Крім того людей  не поважали як особистостей, а використовували лише як масу багатомільйонної Китайської Народної Республіки.

РЕФЕРАТ МАО-ЦЗЕДУН

 

 

 

Послідовники ідей марксизму-ленінізму були на азіатському континенті, зокрема, Мао Цзедун у Китаї, в якому  марксизм прижився як вчення маоїзму. Китай у 20- 30 рр. був слабко розвиненою державою з переважанням сільського населення. Після розгромлення військ Гоміндану  Народно – Визвольною армією з  21 по 30 вересня 1949 р.  у Пекіні відбувалася Перша пленарна сесія Народної політичної консультативної ради Китаю (НПКРК), на якій  було обрано Центральну народну урядову раду, головою якої став Мао Цзедун.

Для економічного мислення Мао Цзедуна була характерна стратегія "людського моря" — вирішення проблем за рахунок використання мас працездатного населення. Йому ж належала ідея істотного збільшення народонаселення Китаю.

Спираючись на селян і ігноруючи робітничий клас, здобув перемогу. Незабаром у Китаї починає оформлятися соціалістична модель із усіма властивими їй компонентами: могутньою бюрократією, що стоїть  на чолі; репресивною системою праці; придушенням приватної власності і ринку; могутньою ідеологічною машиною. На другій сесії VIII з'їзду КПК у травні         1958 р. було ухвалено план розвитку економіки країни. Він отримав назву "трьох червоних прапорів". Під ними розумілися: "великий стрибок", "народні комуни" і виконання генеральної лінії — побудова комунізму.

"Великий стрибок" повинен був перетворити Китай протягом дуже короткого часу на одну з найбільш економічно розвинутих країн світу. Перед народним господарством було поставлено  завдання  різкого збільшення виплавки чавуну і сталі, видобутку вугілля. У країні почалося масове спорудження примітивних доменних печей.

 Народна комуна розглядалася як провідна форма організації виробництва і населення як у селі, так і в місті. 740 тис. кооперативів було перетворено на 23,6 тис. "народних комун", які за земельною площею і кількістю робочих рук у 20-30 разів переважали кооперативи.  У власність комун перейшли всі засоби виробництва з усуспільненням навіть домашньої птиці, посуду і начиння. Працю було організовано на основі військової дисципліни. 

У багатьох комунах впроваджувалася так звана оплата за потребами. Члени цих об'єднань мали тарілку супу в громадській їдальні і пару взуття. У деяких багатих “народних комунах” декларувались “гарантії” безплатного розподілу товарів і послуг. До них належали: харчування, одяг, медична допомога, організація весільного обряду, поховання, навчання дітей у школі. Відомо, що розподіл відбувався на жалюгідному, злиденному рівні, значно нижчому, ніж той, який вони мали раніше в кооперативах. Незабаром з'ясувалося, що країна не в змозі не тільки підвищувати виробництво, але й удержати його на колишньому рівні. На ці експерименти чекав повний провал. Наслідки “великого стрибка” були винятково важкими. Протягом трьох  найважчих  років (1959—1961) смертність зросла на багато мільйонів, а народжуваність різко знизилася. Західні демографи обчислили число втрат у 20— 30 мільйонів людських життів. Ситуацію ускладнили стихійні лиха і відносини, що погіршилися, з Радянським Союзом, який відкликав своїх фахівців. "Великий стрибок" коштував Китаю 100 млрд. юанів. Провину за ці лиха було покладено на противників курсу Мао Цзедуна, яких оголосили анти-партійною групою. 

У соціалістичному експериментуванні в Китаї особливе місце належало “культурній революції”. Ініціатором цієї акції був  Мао Цзедун.   Цього разу вона провадилися під лозунгом боротьби з "ревізіонізмом". Під вивіскою "культурної революції" нове покоління прихильників китайського вождя провадило відвертий геноцид колишніх сподвижників Мао Цзедуна, що насмілились виступити із критикою режиму. Головною ударною силою Мао Цзедуна і його соратників стали загони хунвейбінів («червоногвардійців») і цзяофанеїв («бунтарів»). Ставка була зроблена на молодь, сліпо віддану Мао Цзедуну. 

Мао Цзедун своєю політикою духовно закріпачив китайців, відняв у них почуття достоїнства і честі. Люди стали гвинтиками в руках Великого керманича. Воля вождя зображувалася як воля всього народу, і їй повинні були слідувати  усі. Мао Цзедун  ввергнув народ в убогість, однак ніхто провину за свої лиха на нього не покладав. Незважаючи на погіршення економічного становища в країні, любов китайського народу до «великого керманича» продовжувала зростати. У недостачі продовольства народ обвинувачував не його, а місцеве партійне керівництво.

Прагнучи захопити провідне положення не лише в комуністичному світі, маоїсти обрали ще більш утопічну модель розвитку, ніж у СРСР, яка базувалася на безмежних амбіціях Мао Цзедуна, використовуваних ним у злочинних цілях традиційного працелюбства і дисциплінованості китайського народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ МАО-ЦЗЕДУН

 

 

 

 

 

1. Л. Делюсин Личная жизнь Мао Цзэдуна глазами его врача //Эхо планеты – 1997 – 10 – 16 окт. (№42) с. 48 – 55

2. Новая и новейшая история Китая 1917 – 1970 гг. – М.: Мысль, 1972.  437 с.

3. Китай: история  в лицах и событиях/под общ. ред.                    С.Д. Тихинского. М.: Политиздат, 1991. – 254 с.

4. Рахманин О.Б. Взаимоотношения И.В. Сталина и Мао Цзэдуна глазами очевидца // Новая и новейшая история – 1998 - №1 – с. 71 – 91

5. Шевелев В. Диктаторы и боги: Ростов- на – Дону: Феникс, 1999. – 320 с.

6. Шорт  Ф. Мао Цзэдун: М., АСТ, 2001. – 608 с.

 

 

 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика