prepod

Путь к Файлу: /Гуманітарний Університет / Соціальна роль держави в реалізації соціальної політики.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   prepod
Добавлен:   11.04.2015
Размер:   114.5 КБ
СКАЧАТЬ

Миколаївський державний гуманітарний університет ім. П. Могили

 

 

Кафедра політичних наук

 

 

 

Соціальна роль держави в реалізації соціальної політики

З дисципліни:

« Актуальні проблеми українського суспільства»

на тему:

«Соціальна роль держави в реалізації соціальної політики.»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 531-м групи

Шпаренко Г.М.

Перевірив:

К.і.н., доцент

Курілло В.Є.

 

 

 

Миколаїв - 2006

План

 

Вступ

Розділ 1. Можливості держави у здійсненні соціальної політики.

1.1 Держава як основний суб’єкт соціальної політики.

1.2 Основні проблеми соціальної держави.

1.3 Проблема законодавчого забезпечення та декларативний характер головних програм соціальної політики України.

Розділ 2. Соціальна політика як основа добробуту громадян.

      2.1 Радянський досвід соціальної політики та його вплив на сучасний стан       в Україні.

      2.2 Нові цінності, тенденції, орієнтації в соціальній політиці.

        Висновок

        Використана література 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Значення держави полягає в тому, що вона відповідає за стан соціально незахищених громадян, які мають відповідні соціальні програми і інститути, які пом’якшують наслідки ринкової конкуренції.

Концептуальне ядро ролі держави в соціальний політиці утворюють положення про зростаючу відповідальність держави за добробут, розвиток і безпеку її громадян. Практичну реалізацію цих положень здійснює потужна соціальна політика. Виникнувши як принцип піклування про найменш забезпечені верстви населення, на сучасному етапі соціальна політика охоплює у диференційованому вигляді все суспільство, орієнтується на соціальні потреби в широкому розумінні цього поняття.

Отже, держава має забезпечити кожному громадянинові гідні умови існування, соціальну захищеність, співучасть в управлінні виробництвом, в ідеалі порівняно однакові життєві шанси, можливості для самореалізації особистості в суспільстві. Діяльність такої держави спрямована на загальну користь, ствердження в суспільстві соціальної справедливості. Вона злагоджує майнову та іншу соціальну нерівність, допомагає слабким і знедоленим, піклується про надання кожному роботи або іншого джерела існування, дбає про збереження миру в суспільстві, формуванні сприятливого для людини життєвого середовища.

Однак, хоча дані принципи є офіційно задекларовані Конституцією України, на практиці вони не реалізуються. І принцип забезпечення достатнього прожиткового мінімуму усім громадянам України є лише декларативним.

Відповідно з цим, виникає питання: якою має бути роль держави в соціальній політиці? Чи зможуть бути реалізовані на практиці такі її принципи, як досягти суцільного працевлаштування населення, запобігання або зменшення наслідків криз і заворушень шляхом соціального забезпечення громадян та інше?

 

Розділ 1. Можливості держави у здійсненні соціальної політики.

1.1Держава як основний суб’єкт соціальної політики.

Соціальна політика являє собою соціальний захист населення, що передбачає систему законодавчих, економічних, соціальних, соціально-психологічних гарантій населенню та забезпечення справедливості різним його категоріям (з урахуванням соціального стану і соціально-психологічних властивостей)[1].

Соціальну політику в сучасному світі проводять різні суб’єкти і насамперед держава – вона є одним з політичних інститутів як історично сформованих стійких форм організації спільної життєдіяльності людей. Держава -  найголовніший інститут із значними владними повноваженнями, який здатний нав’язувати тій чи іншій інституційній структурі (у тому числі недержавним, громадським організаціям, неформальним системам підтримки) відповідні правила та норми взаємодії з фізичною особою. Держава має відповідну природу, інститути та функції. У державі є відповідні структури та види інстанцій, які мають значний вплив на соціальну політику. Крім законодавчої, виконавчої та судової влад, у соціальному полі діє ще одна незалежна структура – владні спеціальні комісії. Вони мають повноваження оцінювати діяльність виконавчих установ усіх рівнів у сфері соціальних питань, звертаючись при цьому до найвищих політичних інститутів.[2]

 Серед інших суб’єктів соціальної політики виділяють різні партії, суспільні рухи і об’єднання, а також самі громадяни на основі цивільних ініціатив. Однак роль держави в даному випадку є приваблюючою. Відповідно до цього з’являється таке поняття як «соціальна держава», діяльність якої в першу чергу спрямована на реалізацію соціальної політики.

 

 

1.2 Основні проблеми соціальної держави.

Посилена увага до «соціальна держава» поняття пояснюється тим, що на сьогодні не існує однозначної оцінки досвіду сучасних соціальних держав, що ними проголосила себе більшість країн Заходу. Досвід цей є суперечливий та говорить за недоцільність ідеалізації соціальної держави. Саме через це Ф.Хайек нагадує, що «традиційно для позначення того, що називають «соціальною державою», використовували термін «доброзичлива деспотія».[3] На сучасному етапі соціальним державам Заходу довелося зіткнутися з низкою проблем, що виразилось, наприклад, у Франції в грудні 1995 р. у страйкові транспортників, які виступали проти намірів уряду скоротити витрати на фінансування системи соціального забезпечення; у США – у протистоянні президента-демократа і республіканської більшості в Конгресі з проблем витрат Федерального бюджету на соціальне забезпечення. У той же час нові індустріальні держави (Сінгапур, Тайвань, Гонконг та ін.), які не оголосили себе соціальними державами і відповідно не витрачають значних коштів на соціальну допомогу, мають ефективніший і швидший розвиток, ніж соціальні держави.

Специфіка діяльності соціальної держави полягає в тому, що, з одного боку, це політика своєрідної благодійності держави стосовно найнезабезпечніших, а з іншого боку, - це надання державної допомоги не лише бідним, але й середнім верствам населення, що є матеріально забезпеченими. В останньому випадку особливість полягає в тому, що структура допомоги середнім верствам має своєрідний характер – більша частина державної допомоги тут іде на медичні потреби, на освіту, а менша – на житло. Отже, соціальна держава не зменшує соціальної диференціації, оскільки середні верстви використовують соціальні послуги тією ж мірою, що й нижні, або ще й більшою мірою.

Досвід соціальних держав у сфері працевлаштування доводить, що це є однією з найважчих проблем ринкової економіки. Тут багато безробітних серед осіб з низьким освітнім рівнем, рівнем професійної підготовленості, а також серед молоді. У західноєвропейських країнах молодь до 24-х років становить 1/3 безробітних. Високий рівень безробіття у районах з традиційними галузями виробництва, наприклад, у шахтарських. У зв’язку з цим особливості соціальної політики полягають у тому, щоби створювати в таких районах сприятливі умови для припливу приватного капіталу (через зменшення податків, низьку процентну ставку на кредити) з метою забезпечити мешканців робочими місцями, а також розвивати інфраструктуру за допомогою держави.

Для більшості розвинених країн Європи побудова соціальної держави збіглася в часі з тривалою фазою економічного зростання, що й дозволило легко збільшувати і прибутки державного бюджету, і державні витрати на соціальні програми. Але кризові ситуації призводять до нестачі коштів на виконання наданих соціальною державою обіцянок. Оскільки кошти для розв’язання соціальних проблем (підвищення пенсій, додаткові асигнування на медичне обслуговування, освіту та ін.) – це завжди мінус від можливих вкладень в економіку. Внаслідок цього відбувається скорочення виробництва, зменшення прибутків, а отже, й скорочення джерел реалізації соціальних програм. Усе це свідчить про те, що соціальна держава не є ідеалом, що суспільство ефективніше розвивається за умов реалізації консервативного підходу до соціальної політики, коли проблему задоволення соціальних потреб громадян розв’язують переважно самостійно – через забезпечення і розвиток «самодопомоги» у переважної більшості населення, чого можна досягти або за рахунок організації різних форм соціального страхування, або через державне заохочення розвитку дрібного підприємництва, або шляхом створення мережі малих груп соціальної допомоги[4].

 

1.3 Проблема законодавчого забезпечення та декларативний характер головних програм соціальної політики України.

Ідея соціальної держави, де соціальні пріоритети висуваються на перший план і створюються стартові можливості для всіх громадян, безумовно, має перевагу серед населення країни і може бути визнана як об’єднувальна. Досі залишається відкритим питання, на якій основі стала можлива консолідація держави. Українське суспільство вкрай неоднорідне, політичні й економічні інтереси різних груп відрізняються один від одного. Зусилля влади повинні зводитись до того, щоб усі верстви населення на власному досвіді відчули зрушення на краще. Сильна соціальна політика у поєднання зі становленням громадянського суспільства, демократичних інститутів, посиленням соціальної відповідальності на всіх рівнях суспільства і влади має стати передумовою і реальним пріоритетом збалансування інтересів і консолідації суспільства на основі надійних соціальних гарантій, безпеки, гідного рівня життя населення.[5]

Характеристика і визначення соціальної держави як категорії повинні відповідати вимогам доцільності, корисності і змістової чіткості. З’ясування дефініції виявиться достатньою категоріальною ознакою, якщо не нехтувати практичним підходом.

В чому ж полягає сутність соціальної політики в державі? Їх можна визначити відповідно до основних напрямків соціальної політики, що відбивають її специфіку:

політика доходів населення (життєвий рівень, споживчий кошик, добробут); політика у сфері праці й трудових відносин (оплата праці, охорона праці та соціальне страхування, зайнятість населення та ін.); соціальна підтримка та захист непрацездатних і незаможних прошарків населення (пенсійне забезпечення, соціальне обслуговування, соціальні гарантії та ін.); основні напрямки розвитку галузей соціальної сфери (охорона здоров’я, освіта, наука, культура, фізична культура і спорт); соціоекологічна політика; політика у сфері сучасної інфраструктури (житло, транспорт, дороги, зв’язок, торговельне і побутове обслуговування); міграційна політика (вимушена міграція, захист прав та інтересів співвітчизників за кордоном, зовнішня трудова міграція); політика стосовно окремих категорій населення (сімейна, молодіжна політика, політика відносно літніх людей, інвалідів та ін.)[6].

Дані напрями соціальної політики мають бути законодавчо закріпленими. Однак з цим положенням виникають певні проблеми.

Конституція, ст. 1 визначає: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава».[7]

У Конституції України наводяться найзагальніші риси завдань соціальної держави. Однак у теоретичному і практичному плані країна ще далека від реалізації цілей соціальної держави. Стислість конституційного формулювання дозволяє широко трактувати її зміст. Тому для полегшення просування до соціальної держави необхідно перейти до розробки програмних рішень щодо концептуальної моделі і механізмів функціонування такої держави. Проте функції, зміст і функціонування соціальної держави досі залишаються нез’ясованими.

Соціальна політика являє собою комплекс заходів, які демонструють реакцію уряду на кризову ситуацію, що виникла під впливом економічних чинників. Головна  увага зосереджується на окремих ланках соціальної  сфери: пенсіях, грошових допомога, індексаціях, мінімальних соціальних стандартах. Така соціальна політика характеризується некомплексністю і безадресністю, що знижує її ефективність.[8]

Для ефективного здійснення соціальної політики в Україні згідно з чинним законодавством діє Закон «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (ст.ст. 7-15), де визначається система соціальних стандартів та нормативів.

І хоча, можна говорити про існування законодавчого рівня розробки соціальної політики, однак жоден соціальний закон не використовується повною мірою, а окремі корегуються відповідно до бюджетної ситуації.

Прикладом останнього є соціальна програми, яка повинна мала б бути впроваджена в нашій країні, оскільки проголошувалась пріоритетною, - це програма Президента України В. Ющенко «10 кроків на зустріч людям». Вона містила в собі наступні положення щодо соціальної політики держави:

1. Захист цінностей сім’ї, повага до батьків і прав дітей ( зокрема: збільшення допомоги матері при народженні дитини (у 10 разів); доступність кредити на будівництво та купівлю житла; безкоштовне забезпечення дітей-інвалідів ліками, медичними засобами, спеціальним харчуванням, оздоровлення)

2. Забезпечення пріоритетного фінансування соціальних програм (зокрема: збільшення мінімальних пенсій (більше за прожитковий мінімум), ліквідувати «зрівнялівку» та дискримінування в пенсійному забезпеченні;  забезпечення кожному громадянинові гарантований перелік безкоштовних медичних послуг; отримання якісної освіти; будівництво соціального житла малозабезпеченим).

Однак, в результаті гострої економічної кризи пріоритети в політиці змінились на користь фінансування промислових, а не соціальних сфер. Тому і даний документ набув формального характеру, а його впровадження було відкладено на невизначений термін.

З даним твердженням погоджуються і інші дослідники. Зокрема, Т. Ковальчук та В. Селіванов, зазначають, що проблеми законодавчого забезпечення існують у всій соціально-економічній сфері. Правовідносини не є безпосереднім продуктом чинного права. Вони, якщо спостерігається ситуація повторення та регулюються законами останньої. Проте, є сфери суспільних відносин, майже не охоплені юридичним регулюванням. Досить того, що в Україні нема законів, які б регулювали порядок використання державної і комунальної власності; нема навіть необхідного законодавчого забезпечення діяльності самого Кабінету Міністрів України.[9]

Відповідно з цим соціальну політику держави можна визначити як недостатньо нормативно обґрунтовану.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Соціальна політика як основа добробуту громадян.

2.1 Радянський досвід соціальної політики та його вплив на сучасний стан в Україні.

За часів існування СРСР у людей склались певні уявлення щодо ролі держави в соціальній сфері.. За тих часів, на думку трьох чвертей громадян України, "люди краще почувалися, тому що кожний знав, як вчинити правильно", мало хто вірив, що все робиться правильно, зате кожен знав, за що тоталітарна система його винагородить, а за що покарає. Існувала атмосфера "безморальної визначеності", в якій достатньо було раз прийняти правила поведінки, а не вирішувати "гамлетівські питання" щодня. Інакше кажучи, люди цілком довіряли владі в її здатності покарати кожного, хто продемонструє свою недовіру або публічно зречеться віри в комуністичні ідеали. Саме з огляду на аморальність такої довіри, більшість громадян "непохитного Союзу" досить легко відмовилися і від самої держави, і від її ідеології, і від її моралі. А нинішня ностальгія пояснюється тим, що більшості нестерпно жити без соціальної впевненості, без віри і довіри.[10]

 В. Хара та В. Новиков висувають наступне положення: «Довготривалий час держава мала великий вплив на регулювання доходів населення, що зумовлювало їхню транспарентність і практично виключало тіньові надходження. Соціальній поведінці населення були властиві впевненість у завтрашньому дні, розвинуте почуття соціальної справедливості, колективістський спосіб життя і, що особливо характерно, відчуття надійності державного потенціалу в організації соціального устрою суспільства на основі рівності.

Соціологічні моніторинги 2002 р. поведінки населення свідчать, що 75,4% вважають доцільним повернутись до державного керівництва економікою і поєднати особисту ініціативу та відповідальність із плановим управлінням.»[11]

За цих умов зберегти певну психологічну рівновагу та відчуття перспективи допомагають два чинники. Перший: добрі взаємини з близькими людьми та відсутність дефіциту особистих рис, потрібних для подолання соціальних ник пов'язаний з невтраченими надіями на майбутнє. Причому йдеться не про найближчу перспективу, яку більшість українців оцінюють скептично. Так, в опитуванні, проведеному фірмою "Соціс" тільки 17 відсотків громадян України висловили надію, що "нинішні труднощі в економіці та суспільному житті" триватимуть менше 5 років.

Як свідчать результати соціологічних опитувань, з кожним роком оцінки рівня життя стають дедалі нижчими, а настрої, пов’язані з можливістю задовольняти соціальні потреби – дедалі песимістичнішими. Щороку близько половини громадян України стверджують, що матеріальне становище їхніх сімей набагато погіршилося, 20-25% - дещо погіршилося, 18-22% - залишилось як було, і тільки 5-7% відзначають поліпшення.[12]

Майбутнє України великою мірою визначатиметься тим, чи вдасться подолати атмосферу недовіри та розчарованості, що склалась у суспільстві. Адже сьогоднішня недовіра народу до влади, працедавців, громадських організацій — це зворотний бік відчуття своєї безпорадності перед державою, своєї повної залежності від працедавців, свого небажання захищати законні права й інтереси в добровільних асоціаціях громадян. У західному суспільстві, де рівень довіри соціальним інститутам набагато вищий, ніж у нас, його підґрунтя — це не сліпа віра і не страх перед репресіями, як це було в нашому комуністичному минулому.[13]

Основа громадської довіри — це насамперед громадський контроль. І передусім контроль за державою з боку громадських організацій, членами яких є більшість громадян. А в нас в їхній діяльності беруть участь лише лічені відсотки людей.

Тим часом одному можна захищати тільки вузькокорисливий інтерес. Тому єдиний шлях підвищення довіри в суспільстві — це послідовний перехід від тотального контролю держави над суспільством та особистістю до тотального контролю громадянського суспільства за державним апаратом та його методами роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Нові цінності, тенденції, орієнтації в соціальній політиці.

Багато суспільних негараздів в Україні походять від того, що радянська ідеологія винищила в людях індивідуальну ініціативу. Люди перетворилися на мовчазних виконавців, які не вміють самостійно вирішувати проблеми, що виходять за межі їхнього особистого життя. Під час розвалу Радянського Союзу здавалося, що разом з казармовим устроєм минуть і казармовий дух та породжені ним цінності. Дещо справді минуло. Наприклад, зі зникненням дефіциту товарів і послуг зникла цінність багатьох професій, пов'язаних з можливістю здобувати омріяні матеріальні блага.

З'явилася і нова ціннісна домінанта — гроші як універсальний вимір життєвого і соціального успіху. Ця цінність давніша за ті, що ми їх втратили з комуністичною ідеологією. Проте для нинішнього покоління "пострадянських людей" вона виявилася новиною, яка для багатьох обернулась особистою та соціальною катастрофою. Причому в ролі ошукувача виступила держава. Спершу, шляхом гіперінфляції, вона знищила заощадження, а потім опікувалася збагаченням чиновників за рахунок псевдоприватизації, корупції та розширення привілеїв для керівних кадрів у владних структурах усіх гілок і всіх рівнів.[14]

З іншого боку, спостерігається і масовий самообман. Більшість з нас чекає від держави захисту і розради у скрутний час. З нею пов'язуємо свої економічні негаразди і навіть багато особистих та сімейних проблем. Але щоб подібний захист був можливий, доведеться повірити в диво перевтілення, внаслідок якого з пострадянського макроуправлінського вакууму вийде раціональна бюрократія, спроможна принципово змінити систему державного управління.

На жаль, у масовій та елітарній свідомості громадян України цінності суспільства та держави були і переважно залишаються нероздільними, як донедавна "партія і народ". Коли соціологи запитують людей про те, чи повинна держава забезпечити всім громадянам середній рівень життя, більшість опитаних згоджуються з таким формулюванням. Водночас 80 відсотків українців вважають, що рівень життя їхніх сімей нижчий за середній (18 відсотків вважають його середнім, 2 відсотки — вище середнього).[15] За цих умов ставлення до держави стає дедалі негативнішим, а з ним негативно сприймається і цінність суспільства — зростає відчуття відчуженості та соціальної непотрібності.

Новим ідолом перестає могли б стати гроші. Проте за умов симбіозу дикого капіталізму й державної монополії на прибуткові сфери економічної діяльності вони розподіляються настільки нерівномірно і настільки залежать від державного патронату, що будь-який дохід "вище середнього" виявляється мірилом не так особистої ініціативи та здібностей, як свідчить про корупційну діяльність. А відтак гроші за лишаються негативною цінністю, їх люди не так хочуть, як змушені сприймати за орієнтири діяльності та життєву мету. Виникає запитання: якщо ціннісні домінанти минулого і сьогодення сприймаються переважно в негативному емоційно-моральному контексті, то яким чином зберігається відносна стабільність суспільного життя? Адже, як правило, коли немає соціальних цінностей — немає соціального порядку.

По-перше, більшості з нас є що втрачати в матеріальному аспекті.

По-друге, цінності сім'ї та стосунків з близькими людьми, яким ми довіряємо (при недовірі іншим соціальним інституціям), залишаються джерелом стабільності для більшості українців. властива скептична чи невизначена позиція щодо нових соціальних можливостей: більше половини з них не знають, чим ці можливості можуть бути привабливими особисто для них.[16]

Проте такий результат отриманий насамперед через позицію старшого покоління. А от більшість молодих людей перспективу пов'язують передусім з індивідуальною свободою, високими заробітками, власною справою, отриманням нової інформації, закордонними поїздками, якісною освітою для своїх дітей. Що ж до спільних для всіх поколінь цінностей повсякденного життя, то головною консолідуючою цінністю залишаються добробут сім'ї та майбутнє дітей. Важче засвоюються цінності індивідуалізму. Вони успішно конкурують з колективістськими у свідомості більшості представників тільки окремих груп — елітарної інтелігенції, молоді, жителів великих міст. При цьому для українців залишається викритим питання про самоцінність особи.

Конкретно це проявляється в неузгодженості основних макроекономічних показників. Перехід до соціальної ринкової економіки і демократичного суспільства радикально повинні змінювати форми участі держави в розробці та здійсненні соціальної політики. У період, коли держава втрачає свій патерналістський характер, це вкрай необхідно. Однак, їх перегляд фактично не розпочинався. Замість цього держава емпірично регулює державну політику.

Жодний соціальний закон не використовується певною мірою, в окремі корегуються відповідно до бюджетної ситуації. Непослідовність соціальної політики, яка постійно балансує між прискоренням реформ і необхідністю дотримання соціальних стандартів, пояснюється зростаючою і небезпечною диспропорцією між працею і капіталом. Із втратою заробітною платою основних функцій під загрозою опинилась стабільність основного доходу. Заробітна плата в сукупних доходах зменшується, а соціальні трансферти збільшуються. Фактично держава заповнює прогалини в правовому полі, часто без системи, некомплексно і без урахування перспективи. Суспільство звикає жити за мінімальними стандартами, призначення яких – підтримка життєвого рівня в кризовий період.

 

 

 

 

Висновок

Отже, для України,  яка  формує  соціальну політику на страхових принципах  І  моделях  адресного захисту     малозабезпечених домогосподарств,    виникає багато проблем теоретичного і практичного значення. Однак не підлягає сумніву, що головна з них — підвищення оплати праці найманих працівників. Вона має бути поставлена в центр усієї соціальної проблематики.  Базовим елементом усієї конструкції розподільчих  відносин  стає визначення розмірів і порядку  відрахувань у  соціальні фонди. Звичайно, в умовах подальшої лібералізації економічного життя буде важко витримати   об'єктивність   у формуванні джерел фінансування соціальних потреб населення Отже,   на   нашу   думку, майбутня соціальна страхова  модель  має  бути  гнучкою,   враховувати   загальні трансформаційні  тенденції до лібералізації економічних і   розподільчих   процесів. Практично це означає відповідність   фонду   оплати праці    зміні    динаміки  структури джерел фінансування соціальних потреб. Функції    і    властивості держави у межах доктрини соціальне ринкової економіки  набули  в розвинутих державах деякої асиметричності.  Проте  проект соціальної держави у перехідних економіках, зокрема в Україні, може бути розрахований на період великої структурної та інституціональної перебудови. Разом з цим необхідно  рахуватися  з  економічною політикою,  на яку впливають не тільки процеси глобалізації, а й технологи регулювання,  викликані дефіцитністю фінансових і матеріальних  ресурсів,   необхідністю забезпечити конкуренте спроможність суб’єктів господарювання. У перехідних економіках проблема вибору між соціально орієнтованою і ліберальною економікою поки що залишається без чіткої відповіді. На практиці з спостерігається набуття економікою ліберальних рис.

Розробка моделі соціальної держави з метою здійснення ефективного реформування   соціальної   сфери потребує,           враховуючи складність   і   неоднозначність  проблематики,  створення   відповідної  робочої групи   фахівців   і   вчених. Масштабність і актуальність цієї роботи потребує авторитетного керівництва, президентського патронату. Порушуючи  тему соціальної  держави,   необхідно висловити   ряд   попередніх пропозицій: -   концептуальні   положення   соціальної  держави мають бути інкорпоровані у новий трудовий кодекс (Кодекс праці); - варіант соціальної держави повинен мати ознаки повної зайнятості, ефективної системи угод між найманими працівниками та роботодавцями.

Також важливо передбачити:

- Створення дієздатних державних органів, що гарантують соціальну стабільність і захист населенню від соціальних ризиків.

- Здійснення контролю за фінансово - грошовими   потоками  і зменшення рівня тінізації економіки.

- Впровадження недержавних комерційних соціальних структур.

- Посилення цільової орієнтації соціальних програм, їх фінансової компенсації

Відповідно до виконання цих положень можна буде говорити про ефективність соціальної політики в державі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

1. Бровко В. Бюджет – 2006: приплыли. // 2000. – 2006. – 12 мая.

2. Ворчакова І.Є. Політичне будівництво соціальної держави в сучасній Україні. // Наукові записки. -  2003- Том 19.-  Спец. Випуск у двох частинах.-  Частина 1.

3. Гапон Ю. Від політики економічної до персономічної. // Віче. – 2005. - №4.

4. Головаха Є., Паніна Н. Соціальний портрет сучасної України. // Людина і влада. – 2000. - №9-10.

5. Грабовський Р. Україна у соціальному вимірі: криза напередодні 10-ліття незалежності. // Сучасність. – 2001. -  №2.

6. Гриненко Д.М. Соціальна політика. – К., КНЕУ, 2004.

7. Ковальчук Т., Селиванов В. Соціально-економічні перетворення – надійне підґрунтя. // Віче. -  2005. - №3.

8. Кухта Б. Основи політології. Частина 3. – К., 1998.

9. Макарова О.В. Державні соціальні програми. Теоретичні аспекти. – К., Ліра-К, 2004.

10. Пироженко В. Состояние гуманитарной сферы: Угрозы и вызовы 2005 года. // 2000. – 2006. – 27 января.

11. Ревенко А. Украина: 70-е место в мировых координатах человеческого развития. // Зеркало недели. – 2004. – 31 июля. - №30.

12. Сазонов М. Політологія. – К., 1998.

13. Сіленко А. Цифрова нерівність як глобальна соціально-політична проблема. // Політичний менеджмент. – 2006. - №3.

14. Семенівна Т.В. Порівняльна соціальна політика. – К., МАУП, 2005.

15. Соціальна політика в Україні та сучасна стратегічна адаптація населення: Збір наукових статей.  – К., 1998.

16. Стоян О. Духовно-екологічні аспекти формування соціальної та економічної сфери громадянського суспільства. // Персонал. – 2006. - №1.

17. Хайек Ф. Пагубная самонадеяность. – М., 1992.

18. Хара В., Новіков В. Побудова соціальної держави – загальне національне завдання. // Голос України. – 2003. – 28 березня. - №60.

19. Ягодко Л.Г. Соціальна інфраструктура і політика. – К., 2002.

 


[1] Грищенко Д.М. Соціальна політика. – К., 2004. С. 52.

[2] Кухта Б. Основи політології. Частина 3. – Львів, 1998. С. 469.

[3] Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. -  М., 1992. С. 202.

[4] Сазонов М. Політологія. – Х., 1998. С. 561.

[5] Хара В., Новіков В. Побудова соціальної держави – загальне національне завдання.// Голос України, 2003, №60, 28 березня. С. 8.

[6] Грищенко Д.М. Соціальна політика. – К., 2004. С. 57.

[7] Конституція України. Закон України «Про внесення змін в конституцію України». – Х.: ЧП «ІГВІНІ», 2005. С.4.

[8] Там же. С. 8.

[9] Ковальчук Т., Селівенов В. Соціально- економічні перетворення – надійне підґрунтя.// Віче, 2003, №5. С.30.

[10] Стоян О. Духовно-екологічні аспекти формування соціальної та економічної сфери громадянського суспільства. // Персонал, 2006, №1. – С.74.

 [11] Хара В., Новіков В. Побудова соціальної держави – загальне національне завдання.// Голос України, 2003, №60, 28 березня. С. 9.

[12]Ковальчук Т., Селиванов В. Соціально-економічні перетворення – надійне підґрунтя. // Віче, 2005, №3. – С.18.

 

[13] Головаха Є., Паніна Н. Соціальний портрет сучасної України.// Людина і влада, 2000, №9-10. С.7.

 

 

[14] Головаха Є., Паніна Н. Соціальний портрет сучасної України. // Людина і влада,  2000,  №9-10. – С.73.

        [15] Сіленко А. Цифрова нерівність як глобальна соціально-політична проблема. // Політичний менеджмент, 2006, №3. – С.12.

[16] Семенівна Т.В. Порівняльна соціальна політика. – К., МАУП, 2005. – С.49.

 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика