prepod

Путь к Файлу: /Гуманітарний Університет / Історичний досвід політичних концепцій.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   prepod
Добавлен:   11.04.2015
Размер:   74.0 КБ
СКАЧАТЬ

 

Миколаївський державний гуманітарний університет                  імені Петра Могили

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Історичний досвід політичних концепцій
Історичний досвід політичних концепцій
Історичний досвід політичних концепцій
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


                                                         Виконала: студентка групи  531-М

                                                                     Безкоровайна Ірина

                                                   Перевірила: Ярошенко В.М.

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв 2006

 

 

Вступ

 

 

 Проблема співвідношення моралі і політики завжди була важливою, особливо актуальною вона є в наш час,  в який спостерігається  нехтування сучасними політиками моральних норм і принципів.

Завдання –  розглянути те як мораль  бере участь у функціонуванні політики. Це - внутрішня проблема політичної філософії, рішення якої ні в якій мірі не може дати прикладна проекція загальної  етики на політику. Збагнення цієї проблеми починається з осмислення необхідності відносин моралі і політики, поза яким неможливі вони обидві. Далі, це відношення буде  розкрите як необхідно суперечливе, тобто таке, котре в принципі не може бути вирішеним, а його сторони не можуть бути примирені. Дане протиріччя не повинне розумітися позаісторично. Воно виникає і здійснюється при збігу визначених обставин. Але  ці обставини, складаючись епізодично в контекстах інших епох, стали атрибутами сучасності, а тому саме для неї напружене протиріччя моралі і політики стало вирішальним. Хоча дане протиріччя не може бути вирішене взагалі, але воно вирішується   в конкретних політичних актах певного незначного історичного проміжку.  Як сказав Вацлав Гавел, невибір між двома альтернативами, жодна з який не ідеальна, гірше, ніж вибір гіршої альтернативи. Уже тому невибір у політиці є моральне зло, нерідко — більш тяжке, ніж обране зло. Уникаючи цього зла, політика вирішує нерозв'язні при орієнтації на моральні абсолюти  дилеми. Однак політичний акт, що зняв у собі протиріччя моралі і політики, відразу відтворює його знову в найближчих своїх наслідках. Так виявляє себе природа необхідності протиріччя моралі і політики.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Співвідношення моралі і політики

 

 

Наступним моментом, на який потрібно звернути увагу, є співвідношення моралі і політики. Тому що сама політична діяльність і відносини значною мірою визначаються тим, наскільки певна система загалом відповідає моральним ідеалам і цінностям, які панують у суспільстві. Кожен політичний режим має свою модель політичної культури, а значить, і свою систему моралі — комплекс ідеалів, норм і цінностей. Вони  обумовлюють один одного, суттєво впливають на зміст і характер владних відносин і діяльності. Існування моделей культури обумовлено історично, як зрештою й пануючих моральних ідеалів і цінностей, із позицій яких оцінюються людські вчинки та відносини. В залежності від цього формуються правила поведінки людей у групах, будується конкретний кодекс моральних засад, філософське обґрунтування моральності. Усі вони стосуються таких кардинальних питань, як справедливість, що є добро та зло, що є правильним і що неправильним у певному суспільстві. Водночас певний політичний режим нав'язує своє розуміння правил поведінки, ідеалів, цінностей, а в більш загальному розумінні, кожен режим — це спосіб, певна технологія того, як бути людиною в конкретних соціальних обставинах у часі та просторі.

У зв'язку з цим, мораль і політика мають спільний предмет та основу, їхнім предметом є взаємини людей, а основою — наявність суперечностей між індивідуальністю та неповторністю, унікальністю конкретних людей та їхнім громадським, суспільним характером, приреченістю жити в суспільстві собі подібних. Особистість стає більш або менш вагомою в тому випадку, коли її розвиток проходить на тлі інших особистостей, адже велич пізнається лише в порівнянні. Спільним для політики та моралі є наявність певної розподільної функції в суспільстві. Людей приваблює багатство, можливість їхнього збільшення, спокуса панування над людьми, над природою, слава, престиж тощо. Витримати спокуси людині-політику допомагають системи цінностей, які панують у даний час у конкретному суспільстві. Політичні інтереси, з однієї сторони, мораль, з іншої — сприяють вирішенню суперечності між індивідами та групою.

Політика та мораль мають спільну функцію захисту одного блага суспільства, прийнятої моделі соціальної справедливості. Разом із тим, політика виникає тоді, коли мораль уже не в стані захищати своїми засобами суспільство. Зростає потреба у владних, імперативних рішеннях, обов'язкових для виконання, мораль же виступає як важливіше доповнення цього процесу. Політика та мораль виступають як дві сторони цілого, тому за часи Античності політику розглядали як певну галузь етики. Загалом етика включає в себе систему поглядів про доброчесності, про совість, усвідомлення обов'язку, різні правила, яких повинні дотримуватися люди в своїй діяльності, у тому числі й політичній. У цьому розумінні етика виступає у вигляді певних закономірностей і норм людської поведінки, які   спираються на такі універсальні категорії, як “доброчесність”, “належне”, “добро”, “чесність”. Моральні норми та цінності, які торкалися відносин і поведінки членів суспільства, різних суспільно-політичних інститутів у владних процесах разом і склали політичну етику.

Предмет політичної етики–це певне співвідношення свободи, рівності, справедливість, важливіші права людини; взаємні права та обов'язки суб'єктів влади, громадян; проблема справедливого суспільно-політичного ладу, так би мовити, владна мораль. Якщо ж брати історію становлення та розвитку політичної етики, то вона виділилася пізніше, ніж з'явилися підставові поняття політики (“держава”, “право”), це можна пояснити певною специфікою самої моралі. Отже, незважаючи на елементи спільності, єдину основу моралі та політики, кожне з цих понять має свої принципові положення, вони далеко не однакові.

Що ж до різниці між мораллю і політикою , то деякі політологи виділяють наступні: по-перше, це наявність у політиці такої характерної риси, як конфліктність. Якщо політика є діяльністю, яка спрямована на вирішення групових інтересів, конкуренції між ними, їхнє вирішення в різні способи та на чиюсь користь у суспільстві загалом, то мораль характеризується вирішенням більш індивідуальних інтересів, її діяльність не несе системного характеру і не пов'язана з вирішенням проблеми домінації однієї з сторін. По-друге безпосереднім джерелом політики є різні інтереси, у першу чергу владні, економічні, які тісно пов'язані з інтересами великих суспільних груп людей. Джерелами моралі виступають більш універсальні інтереси — загальнолюдські, цивілізаційні, які дуже часто не дають індивіду прямої вигоди. По-третє, існує досить суттєва різниця між основними політичними та моральними цінностями. Так для моралі притаманне значно ширше та частіше послугування різними напівутопічними ідеалами. Це нормально сприймається людьми, які в повсякденному житті наслідують певні високі ідеали, у той же час політичні ідеали значно більш прагматичні, приземлені, буденні.

Тобто політичні цінності більш конкретні, часто нормативні, вони цілеспрямовані, орієнтовані на певні результати. Вони більш групові, становлять ніби вектор різних сил, інтересів, індивід тут виступає як представник нації, класу, верстви, певної партії чи об'єднання. Він висловлює, принаймні формально, інтереси загалу, майже ніколи — свої власні, його особиста відповідальність розмивається в групових рішеннях. Мораль же, навпаки, завжди індивідуальна, це — внутрішні переживання певних вчинків, суб'єкт моралі — окрема людина, що здійснює власний вибір. Кожен раз, коли політичний суб'єкт приймає рішення, перед ним повстає проблема, як поєднати індивідуальні моральні норми з політичними, груповими інтересами. Тому політика є проблемою певної ситуації при підготовці прийняття рішення. Політичні рішення в більшості залежні від конкретної ситуації, моральні вимоги за своєю основою є універсальними, незалежними або мало залежними від конкретної ситуації. Нарешті, різниця між мораллю та політикою в тому, що політика широко використовує метод примусу та силу для реалізації політичних рішень, мораль спирається на переконання та на совість, категорію майже виключно етичну, переважно індивідуальну. Мораль спирається й на чесність із самим собою, а тому й на почуття справедливості. Як наслідок політичні рішення, за якими стоїть сила держави, право та силові інститути виконавчої влади, викликають страх, громадянство просто боїться покарання, тому дуже часто змушене виконувати політичні рішення. Моральні ж імперативи, їхнє виконання — це справа, в принципі, переконання, вона добровільна й є результатом віри людини в справедливість тих чи інших вимог і рішень. Таким чином, при спільній основі політики та моралі між ними, як бачимо, існує значна різниця та вони досить самостійні.

Якщо спробувати більш ясно сформулювати за якими саме причинами політика не сумісна з мораллю то можна виявити наступне:

1. Будь-яка політика завжди переслідує досягнення деякого блага,  виступаючого саме в якості “визначальної підстави” відповідної політичної волі. Відповідно до кантівського визначення гетерономії, політика необхідна гетерономії, тобто аморальна, навіть якщо її ціль – “вище благо”, тому що “моральний закон є єдина визначальна підстава чистої волі”, і саме в цьому складається принцип моральності. Транспонування цього уявлення  на світ політики може означати тільки те, що “благо держави” полягає винятково в її “автономії”, а аж ніяк не в “благополуччі громадян і їхньому щасті” .

У світлі цього потрібно зробити висновок про аморальність, приміром, соціал-демократичної “держави благоденства”  За формулюванням Хабермаса, вона орієнтована “на міри, покликані гуманізувати  працю, що залишаються в основному гетерономними, а також і особливо — на міри, що компенсують фундаментальні ризики найманої праці... “ Крім того вона займається перерозподілом доходів - в основному по горизонталі, тобто серед найманих робітників, “не торкаючись специфічної для класів структури  багатства...”. Ні збереження гетерономії праці і класової структури багатства, ні підйом благополуччя найманих робітників, ні втрату автономії правової держави, що стає одною з агентів корпоративістського “згоди” поряд із приватним бізнесом і профспілками, обґрунтувати розумінням моралі Кантом не можна.

2. Політика завжди є колективною дією, як би вона не була організована і хто б і на яких підставах її не персоніфікував. Будь-яка організація, по визначенню, є субординація і рольова спеціалізація. Іншими словами, вона унеможливлює і ту ідеальну симетрію  “законодавця” і “підданого”, що, за Кантом, характеризує “царство моральності”, і загальну законодоцільність  учинків “розумних істот як цілей самих по собі”, обумовлених                        “значенням, яким повеліває “ категоричний імператив.

Примітно, що в тій мірі, у який  політика  “радикальної демократії” за Хабермасом  надихається кантівською  мораллю, вона мислиться як щось, що здійснюється нижче порога організацій і в той же час -  генерується скоріше рефлексію і “суспільною думкою”, ніж дією: “Форми самоорганізації зміцнюють колективну здатність до дії нижче порога, на якому організаційні цілі відокремлюються від орієнтації і підходів членів організації і замість цього залежать від інтересів самозбереження самих автономних організацій. В організаціях, що залишаються близькими до своєї бази здатність до дії завжди уступає здатності до рефлексії”. Не дивно, що такі політичні агенти ні до чого, крім “впливів” і сугубо оборонної тактики, не здатні. У відношенні їх навіть не потрібно  порушувати питання і Хабермас цього ніколи не робить, немає причини, бо “впливи” не спрацюють, якщо будуть ігноруватися тими, хто реально діє. Неставлення  даного питання саме по собі дуже симптоматичне. Ця симптоматика буде  обговорена пізніше - у зв'язку зі спробами ранньоліберального обґрунтування права на опір владі Локком і Бентамом.

3. Політика завжди є дією сили і взаємодією сил. Її  впливи  генеруються різницею їхніх можливостей. Ці впливи є власне владою як “природою політики” у тім мінімальному і загальному визначенні влади, що дає Макс Вебер: "Влада (Macht) є імовірність того, що одна діюча особа в рамках соціального відношення могтиме здійснити свою волю всупереч опору, які б ні були підстави такої імовірності". Звичайно, дане визначення змістовне бідно, неповно і навіть не специфічно для політики, унаслідок чого Вебер називає його “аморфним”. Воно недиференційовано охоплює “усі мислимі якості індивіда і всі мислимі комбінації обставин, які ставлять його в положення, що дозволяє нав'язувати свою волю в даній ситуації”.

Необхідно уточнити: таке розуміння “природи політики” не тотожне ні проголошенню її ніби-то необхідної брутальності, ні розвінчанню ролі розуму в ній як усього лише “раціоналізації” ірраціонального саморуху влади. Воно цілком “вписується” у ту класичну раціоналістичну інтерпретацію цілей і “призначення” політики - і особливо демократичної політики, - яку  дав Солон, обґрунтовуючи свою діяльність як лідера і реформатора Афін: “підігнати справедливість і силу  одна до одної”.

Подальший розвиток політичної теорії, у тій мірі, у якій вона серйозно відносилася до політики, знайшов центральність цієї проблеми, як зробити розум сильним і силу розумною? Адже ясно, що в політиці не розум сам по собі співвідноситься із силою, а тільки одна сила з іншою, і все питання полягає в тому, які якості цих сил з погляду їх “розумності”.  “Філософи-царі” Платона,  поліс “вільних і рівних” Аристотеля, “Левіафан” Гоббса,  “загальна воля” Руссо, “моральна держава” Гегеля, Марксів пролетаріат і комуністична революція і т.д. - у сутності лише (аристократичні і демократичні, консервативні, ліберальні і соціалістичні) варіації цієї теми.

Думати інакше, задовольнитися теоретичною картиною розуму, “що протистоїть” силі, але яка не переходить  в сильну справу розуму, для політичної теорії недоречно. Вона може стати політичною теорією лише як знання про розум як силу. Для цього вона повинна встати на позицію діяча. Знаходячись на позиції глядача, вона здатна стати тільки моральною оцінкою політики, тобто в сутності - не тільки неполітичним знанням, але і неморальним. Адже ця друга позиція має на увазі узурпацію бездіяльними права виносити остаточний вердикт у відношенні діяльних.

Серед “усіх мислимих якостей індивіда і всіх мислимих комбінацій обставин”, що беруть участь у виробництві і русі влади, далеко не останню роль можуть грати моральні якості й обставини моральної переваги. У визначених “комбінаціях” мораль сама виступає силою і створює силу  влади. Незалежно від  згоди чи незгоди з характеристикою Сократа як “міщанина з голови до ніг”, важко відкинути  уподібнення дії морально-раціоналістичної діалектики – “ударам ножем силогізму”, за допомогою яких “чернь” здобула перемогу над “шляхетними” за Ніцше. Силу моралі, коли вона реалізується в дії, легко зрозуміти: “людина, що може звільнити себе від сліпого панування власних почуттів, здатна використовувати почуття інших людей для своїх цілей "- навіть якщо такими виступає моральне удосконалювання рабів своїх почуттів, як це практикує, приміром, той же Сократ в багатьох платонівських діалогах.

Міркування Ніцше і Парето про силу моралі “аморфні” у том ж змісті, у якому “аморфно” веберівське визначення влади: вони не описують специфіку цієї сили у світі політики, не показують, як ця сила виступає в організованій дії. А це - головне для центрального для нас питання: яким чином  мораль взаємодіє з   політикою.

Мабуть, найбільш розгорнутий, хоча і не систематизований в академічному змісті, опис моралі як політичної сили ми знайдемо аж ніяк не в Ніцше і Парето, а в таких авторів, як Махатма Ганді і Вацлав Гавел, у їхній , аж ніяк нетотожних, концепціях ненасильницької й ефективної політики. Однак відразу уточнимо наступне. Якщо Ю.Е Соловйов правий у тому, що кантівський  етиці “близькі” саме “концепції ненасильницького опору”, що мають на увазі “вільну, внутрішньо виправдану неучасть у будь-яких антиморальних заходах...”, то ідеї ненасильства Ганді і Гавела гранично далекі від таких “концепцій”.

У даних авторів вона виступає саме як колективна дія, організація якої важлива справа.  Центрального значення тут набуває ефективність дії, її реальна здатність здолати зло, що ніяк не зводиться  до “внутрішнього виправдання”.  Доцільно привести наступні слова Ганді, “...я наполягаю на ненасильстві не по вищих підставах моралі, а по більш низьких підставах доцільності”. Відповідно ненасильство прямо визначається як “специфічна зброя”, більш того - зброя сильніша моралі, а не слабкіша. І, звичайно, у Ганді мова йде не про неучасть в антиморальних заходах, а про найактивнішу участь у них через протидію ім. Звідси - завзяте підкреслення того, що версія Ганді про те, що ненасильство не є “пасивним, тобто негативним ненасильством слабких". Але саме таким виявляється ненасильство в інтерпретації Канта.

Таким чином, можна зробити висновок, що мораль і політика мають як спільні так і несхожі риси. Мораль і політика мають спільний предмет та основу, їхнім предметом є взаємини людей, а основою — наявність суперечностей між індивідуальністю та неповторністю, унікальністю конкретних людей та їхнім громадським, суспільним характером, приреченістю жити в суспільстві собі подібних.  Спільним для політики та моралі є наявність певної розподільної функції в суспільстві. Політика та мораль мають спільну функцію захисту одного блага суспільства, прийнятої моделі соціальної справедливості. Предмет політичної етики–це певне співвідношення свободи, рівності, справедливість, важливіші права людини; взаємні права та обов'язки суб'єктів влади, громадян; проблема справедливого суспільно-політичного ладу, так би мовити, владна мораль.   Різниця між мораллю і політикою наступна:  наявність у політиці такої характерної риси, як конфліктність, безпосереднім джерелом політики є різні інтереси, у першу чергу владні, економічні, які тісно пов'язані з інтересами великих суспільних груп людей. Джерелами моралі виступають більш універсальні інтереси — загальнолюдські, цивілізаційні, які дуже часто не дають індивіду прямої вигоди, для моралі притаманне значно ширше та частіше послугування різними напівутопічними ідеалами. Таким чином, при спільній основі політики та моралі між ними, як бачимо, існує значна різниця та вони досить самостійні.

 

 

2. Іррелівантні питання

 

Для подальшого розгляду теми необхідно для  пояснення тих питань, якими  теорія відносин моралі і політики не займається.

Насамперед вона не займається питаннями оцінки моральних якостей політиків. Дуже популярний до Ренесансу жанр “зерцала князів”, у добутках якого володарі мали моральний зразок для наслідування, який служив ціллю наставляння, власне кажучи далекий сучасному осмисленню зв'язка моралі і політики. Моральні оцінки президента Клінтона, наприклад,  не мають ні найменшого відношення до механізмів американської політики, включаючи їх нормативний компонент. Ці оцінки, звичайно, використовуються, як то намагалися зробити республіканці, в якості  політичного знаряддя боротьби за владу. У такому вигляді вони ввійшли в роботу політики. Однак саме входження в політику змінило їх: вони перестали бути власне моральними оцінками з властивими для них атрибутами універсальності, незацікавленості, неупередженості, байдужності до наслідків і т.п. Вони стали складовою частиною однієї партійної стратегії, яка протистоїть іншої.

Інша партійна стратегія демократів настільки ж активно прагнула утилізувати ті ж самі моральні оцінки. У знаменитій промові від 24 березня 1999 р., що проголосила початок бомбардувань Югославії, Б. Клінтон прямо апелював до “морального імперативу” і захисту “цінностей” світу, волі, розуму як вирішального мотиву даної акції. Згодом провідні правозахисні організації ("Емнесті інтернешнл" і ін.) кваліфікували її як злочин (таким є попрання міжнародного права).

Два розглянутих способи утилізації моральних оцінок по політичній суті розрізняються лише тим, що перший з них, як показав провал імпічменту, виявився технологічно неефективним, тоді як другий дав бажаний результат –  підтримку суспільною думкою багатьох країн Заходу акції НАТО. Здатність політики ставити собі на службу мораль - перше, що потрібно пам'ятати, розробляючи тему "мораль і політика" у рамках політичної філософії.

Також,  політична філософія не займається моральним оцінюванням політичних інститутів. Абсолютизм і універсалізм моральних оцінок, те, що Джон Роулс називав розглядом людської ситуації з “точки зору вічності”, разом з їх приналежністю до  індивідуальної саморефлексії, здавалося б, роблять очевидною їхню непридатність для оцінювання інститутів. Адже останні є організації колективів, діяльність яких у вирішальній мірі визначається умовами саме даного соціального простору і даного історичного часу.

Якщо мислити послідовно, то єдино можливу логіку перенесення моральних оцінок на політичні інститути, у даному випадку – державу, представив Сократ. Його перший і необхідний крок – ототожнення структури й устремлінь душі індивідуальної людини і держави: “...справедлива людина анітрохи не буде відрізнятися від справедливої держави по самій ідеї своєї і справедливості...”  Другий крок-виявлення того, що таких “ідеальних” державних устроїв знайти на землі неможливо ("Держава", 497 ). Третій крок-висновок про покликання доброчесної людини, душа якої “відповідає” устрою “ідеальної держави”, у настільки сумно улаштованому світі: вона не  захоче займатися державними справами,

“- ...але тільки у своїй державі, і в себе на батьківщині, може бути так божественна доля.

- Розумію: ти говориш про державу, устрій якої ми тільки що розібрали, тобто про те, що знаходиться лише в області міркувань, тому що на землі, я думаю,  її ніде немає.

- Але бути може, є на небі її зразок, доступний кожному бажаючому: дивлячись на нього, людина задумається над тим, як би  улаштувати спочатку самого себе, а  аж ніяк не свій поліс, як можна було очікувати. А чи є  така держава на землі і чи буде вона - це зовсім не важливо”

Підсумок цього силогізму полягає в тому, що політика – “брудна справа”, не гідна доброчесних людей, але аж ніяк не Сократа, яким він з'являється в “Апології”, “Критоні” чи навіть більш пізньому “Горгії”. Іншого підсумку проекція моралі на політичні інститути дати не здатна. Канту не менше Платона зрозуміло, що "ніколи принципи найбільших суспільств, називаних державами... жоден філософ не міг ще погодити з мораллю...” і що навіть те об'єднання людей, ціль яких - моральне благо, “є ідея, зовсім відмінна від усіх моральних законів”.

Таким чином, підсумовуючи, можна зазначити, що політична філософія не займається моральним оцінюванням політичних інститутів і оцінки моральних якостей політика, хоча вони використовуються в якості  політичного знаряддя боротьби за владу. Але таке входження в політику змінює їх: вони перестають бути власне моральними оцінками з властивими для них атрибутами універсальності, незацікавленості, неупередженості, байдужності до наслідків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

 

1. Васильев В.А. Воспитание добродетели //Социально-гуманитарные знания – 2001 №2 -  с. 100 – 204

2. Етцинони А. Политические процессы и моральное побуждение // Вопросы философии  - 1995 – №10- с. 72 - 83

3. Капустин Б.Г. Критика политического морализма //Вопросы философии -  2001 №2  - с. 33 – 51

4. Мішин А. Етика державного управління //Нова політика  - 1996 -  №6 -  с. 52- 55

5. Рогачева. Е. Международная мораль и  поведение государств. //Диалог -  1998 -  №8 - с. 55 – 67

 

 

 

 

 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика