prepod

Путь к Файлу: /Гуманітарний Університет / Необхідність та проблеми реформування виконавчої влади в сучасній Україні.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   prepod
Добавлен:   11.04.2015
Размер:   103.5 КБ
СКАЧАТЬ

Миколаївський державний гуманітарний університет

імені Петра Могили

 

 

Кафедра політичних наук

 

 

 

 

Реферат з курсу: “Актуальні проблеми українського суспільства в перехідний період”

 

на тему:

“Необхідність та проблеми реформування виконавчої влади в сучасній Україні”

 

 

 

 

 

     Виконала: студентка 531 м групи

                                                     Кудряшова С.А.

                                                                    Перевірив: к.і.н., доцент

                                                Курілло В.Є.

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв - 2005

ПЛАН:

Вступ

1. Виконавча влада в сучасній Україні

1.1 Сутність та значення виконавчої влади

1.2 Структура виконавчої влади

2. Реформа виконавчої влади – нагальна вимога часу

2.1 Необхідність реформування виконавчої влади в Україні

2.2 Проблеми адміністративного реформування виконавчої влади в Україні 

  Висновок

 Список використаної літератури
ВСТУП

Україна, на думку багатьох науковців, була чи не найбільш розвиненою республікою СРСР. Саме тому довгий час панувала думка, що вивільнення від кайданів планового соціалізму сприятиме значно ефективнішому використанню нагромадженого потенціалу України. У зв’язку з цим здобуття незалежності багатьма розглядалася як засіб радикального поліпшення життя нашого народу. Однак, сьогодні на 12-му році існування самостійної держави, можемо похвалитися досить скромними соціально-економічними результатами. Неупереджений аналіз свідчить, що ці слабкі результати – наслідок значно повільнішого, ніж в інших постсоціалістичних країнах, впровадження в життя ключових трансформаційних перетворень, основу яких становили реформи у всіх сферах життя.

Реформа без реформ – чи не найголовніше надбання владної української еліти за роки незалежності. Кардинального впровадження змін, на момент прийняття незалежності і протягом подальших років, потребували і потребують усі гілки влади. Але особливо гостро ця потреба постає перед виконавчою владою. Практично всі проблеми, які стояли перед ініціаторами адміністративної і територіальної реформи ще сім років тому залишились нерозв’язаними й постали тепер перед суспільством у

новому, ще більш загрозливому масштабі. 

Тому проблема реформування виконавчої гілки влади, яка розглядається в даній роботі, є надзвичайно складною і актуальною, особливо в сучасній Україні.

.                                                                                                                                                                                              
1. Виконавча влада в сучасній Україні

1.1 Сутність та значення виконавчої влади

Виконавчу владу розглядають як одну з трьох гілок державної влади, що організовує і спрямовує внутрішню і зовнішню політику держави, забезпечує здійснення втіленої в законах волі народу, захист прав і свобод людини. Під виконавчою владою розуміємо ті інституції, що здійснюють державну діяльність і складаються із сукупності державних органів і установ, які здійснюють владно-політичні та владно-управлінські функції у зазначеній сфері і забезпечують реалізацію ухвалених законів і рішень на всій території країни [11; с. 17].

Значення  і сутність терміна "виконавча влада" досить широко висвітлюються в науковій літературі. Так, деякі російські автори зазначають, що виконавча влада — одна з гілок єдиної державної влади, функціонування якої можливе лише за умов реалізації принципу поділу влади. На неї покладається виконання законів, що їх ухвалює законодавча гілка — парламент. Виконавча влада самостійна і незалежна від інших гілок влади при здійсненні покладених на неї законом повноважень у межах компетенції, встановленої конституцією та законами.

Доцільно наголосити на особливому характері діяльності виконавчої влади — вона має відбуватися виключно в правовому полі, визначеному законами і конституцією держави, тобто бути спрямованою на виконання них законів.

Російський дослідник В. Лазарєв зазначає, що виконавча влада має другорядний, похідний характер. Усі дії виконавчих органів грунтуються на законі, вони не повинні йому суперечити і мають бути спрямовані на виконання закону. Звідси і назва -   "виконавча" влада [11; с. 18].

Принципову відмінність виконавчої влади від інших гілок державної влади щодо предмета та сфери діяльності зазначено у монографії "Виконавча влада в Російській Федерації", згідно з якою основним завданням виконавчої влади є організація виконання актів законодавчої влади та інших нормативних актів, через що ця влада і називається виконавчою [11; с. 18].

Українські дослідники також наголошують, що завдання виконавчої влади полягає в управлінні соціальними та економічними процесами на підставах і в межах, встановлених законом.

Проте подібно до того як парламент не обмежується законодавчою діяльністю, робота виконавчих органів не зводиться лише до виконання законів. Органи виконавчої влади можуть ухвалювати нормативні акти загального характеру, втручаючись у сферу компетенції законодавчих органів (делеговане законодавство та рсгламентарна влада), вони можуть перебирати па себе певні судові функції (Міжвідомча комісія з антидемпінгу), здійснювати контроль за роботою підпорядкованого їм апарату, а також позавідомчий контроль (наприклад, інспекція пожежного нагляду).

Саме на цих засадах дає своє визначення сучасної виконавчої влади Б. Ебзеєв. На його думку, це державна діяльність, яка здійснюється відповідно до законів, але, залишаючись в їх межах, є значною мірою самостійною при розв'язанні завдань, що стоять перед держаною [11; с. 19].

Таким чином, можна підсумувати, що на думку більшості дослідників у діяльності органів виконавчої влади найголовніше, все ж таки, — виконання законів, втілення їх  у життя та здійснення урядової влади.

 

1.2 Структура виконавчої влади

Структура виконавчої влади має два рівні: нижчий та вищий.

Відповідно до Конституції України вищим органом в системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Він відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Відповідальність Кабінету Міністрів перед Президентом полягає у тому, що саме Президент України наділений за Конституцією правом призначати Прем'єр-міністра України, а також має прано припиняти його повноваження та приймати рішення про його відставку. Відставка Прем'єра спричинює відставку всього складу уряду.

Підконтрольність та підзвітність Кабінету Міністрів України Верховній Раді реалізується, зокрема, через затвердження Державного бюджету та внесення до нього змін, організацію контролю за виконанням бюджету та прийняття рішення щодо звіту про його виконання. Верховна Рада України також розглядає та приймає рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів, дає згоду на призначення Президентом Прем'єр-міністра України, контролює діяльність Кабінету Міністрів. За пропозицією шонайменше однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради парламент може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію щодо недовіри уряду більшістю конституційного складу.

З наведеного вище випливає, що Кабінет Міністрів України перебуває фактично у подвійному підпорядкуванні  [11; с. 80].

Структурно Кабінет Міністрів України складається з Прем'єр-міністра, віце- прем'єр-міністрів та міністрів.

Не останнє місце у виконавчій гілці влади займає Президент України, який хоча й формально не є представником виконавчої влади, проте не втрачає реальних важелів впливу на політичну систему. Так, на думку О.О. Кордуна, Конституція України надає великі можливості Президенту залишатися домінуючим елементом політичної системи   [11; с. 82].

За Конституцією Президент не названий главою виконавчої влади, але наявність у глави держави важливих повноважень виконавчої влади дає можливість, як вважає В. Авер'янов, стверджувати, що серед “суб'єктів виконавчої влади вищий щабель посідає все ж таки не уряд, а Президент України”. Водночас ніяких механізмів відповідальності за політику, яку проводить Кабінет Міністрів, для Президента Конституція не передбачає. Фактично створено дві паралельні структури – президентська та урядова. За першою закріплюється реальна влада, за другою – роль безвладного посередника у проведенні політики, що формується президентськими інституціями  [11; с. 83].

Водночас невиправданими є намагання відділити посаду Президента від виконавчої гілки влади, особливо в Україні, де виконавча влада представлена урядом та фактично главою держави. Усі конституційні та публіцистичні евфемізми на означення посади Президента на кшталт “гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина”, “арбітр нації” тошо не повинні приховувати суть – Президент виконує функції притаманні саме виконавчій владі. Тому, говорячи про структуру влади в Україні, не можна оминути увагою проблему президентства, розглядаючи цю категорію як невід’ємну складовувиконавчої влади.

На нижчому рівні — в областях та районах — виконавчу владу здійснюють місцеві державні адміністрації, склад яких формують та призначають їхні голови, котрі, своєю чергою, призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України за поданням Кабінету Міністрів.

Державна виконавча влада спирається на розгалужений апарат, основу якого становлять державні службовці, — той особливий прошарок людей, які формують корпус державних чиновників, що і здійснюють професійну діяльність із забезпечення повноважень державних органів  [11; с. 84].

На відміну від членів Кабінету Міністрів, які вважаються фігурами політичними, статус державних службовців регулюєгься Законом України "Про державну службу". Цей акт регламентує правовий статус державного службовця, проходження державної служби, службової кар'єри тощо.

Доля рішень, прийнятих на вищих щаблях виконавчої влади, значною мірою залежить від їх виконання апаратом, тому його перетворення, вдосконалення, скорочення і реорганізація мають стати органічною частиною поступового, врегульованого, зваженого переходу до ринкових відносин [11; с. 84].

 

2. Реформа виконавчої влади – нагальна вимога часу

2.1 Необхідність реформування виконавчої влади в Україні

Важливим чинником виходу із трансформаційної кризи українського суспільства є створення сучасної, ефективної системи державного управління. Необхідність формування нової системи державного управління як інструменту подолання кризи в Україні до останнього часу недооцінювалась.

Нова система державного управління в Україні має бути створена шляхом проведення адміністративної реформи.

Існуюча в Україні система державного управління залишається в цілому неефективною, вона еклектично поєднує як інститути, що дісталися у спадок від радянської доби, так і нові інститути, що сформувалися у період незалежності України. Ця система є внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою і відірваною від людей, внаслідок чого існуюче державне управління стало гальмом у проведенні соціально-економічних і політичних реформ [9; с. 1-2].

З цим погоджується і голова НДП В. Пустовойтенко, стверджуючи, що: “Необхідність проведення адміністративної реформи виконавчої гілки влади спричинила передусім кризова ситуація, що склалася в стосунках між державою та громадянським суспільством. Наші громадяни з часів проголошення незалежності так і не отримали реальних можливостей впливати на владу. А це, між іншим, для демократичної країни ключове питання, без вирішення якого все інше втрачає сенс. Це стосується і питання ефективності влади, котра, як ми знаємо з власного історичного досвіду, перш за все має бути підконтрольною громадянам. Саме тому реформа виконавчої системи повинна в першу чергу бути спрямована на демократизацію політичного ладу в Україні. Це означає тільки одне - посилення ролі громадянського суспільства та забезпечення громадянам можливості контролювати діяльність державної влади та її адміністративного апарату” [16].

Проте не лише політичні діячі, але й більшість науковців, вважають, що одним з пріоритетних напрямків українського державотворення в сучасний період є проведення адміністративної реформи. Вона означає здійснення комплексу структурно-функціональних, організаційних і кадрових перетворень у системі виконавчої влади, спрямованих на значне  підвищення ефективності реалізації публічної влади в сфері діяльності держави і місцевого самоврядування [19; с. 30].

 За своєю суттю  адміністративна реформа означає наближення апарату виконавчої влади до потреб суспільства й кожної окремої людини і створення такої системи державного управління, яка відповідала б стандартам демократичної, правової держави із соціально орієнтованою ринковою економікою.

Адміністративна реформа  в Україні охоплює комплекс проблем організаційного та технологічного характеру, вирішення яких слід здійснювати системно, послідовно, у тісному взаємозв’язку [14; с. 40-41].

 Дедалі стає  все більш очевидним, що без повноцінної адміністративної реформи в Україні неможливе системне і результативне проведення інших реформ, насамперед економічних і соціальних.

Так, на думку Авер’янова, Україна потребує повномасштабної адміністративної реформи, яка для досягнення своєї мети повинна проводитись у тісному узгодженні з реформуванням економічної і політичної системи. Це є ще одним свідченням невідкладності адміністративної реформи. Реформа спрямовується насамперед на краще збалансування владних повноважень Президента України, законодавчої та виконавчої гілок влади, запровадження ефективніших важелів стримування та противаг у відносинах між ними [2; с. 21].

Звичайно, що у принципово нових умовах, що складаються у державі має бути розроблено також і нову стратегію та дострокову програму подальшого здійснення адміністративної реформи в Україні. Вона має передбачати, зокрема, посилення наукової  обгрунтованості та практичної спрямованості відповідних заходів, більш активне стимулювання регіонального розвитку, спрощення, стандартизацію процедури прийняття управлінських рішень, поліпшення інформаційного забезпечення органів влади та населення, вдосконалення розподілу повноважень між державними органами та органами місцевого самоврядування, визначення шляхів розв’язання інших актуальних проблем.  Політичне реформування суспільства розширить можливості для проведення адміністративної реформи, спрямувавши її у більш системне русло [7; с. 6].

Таким чином, нині необхідність та найбільш важливі напрямки перебудови системи державного управління вже досить чітко окреслені і глибоко усвідомлені широким колом політиків, управлінців усіх ланок, учених, фахівців. Прийшло розуміння того, що масштабність і складність здійснюваних заходів, а також  тих, які необхідно здійснити у подальшому, є набагато більшими, ніж передбачалось спочатку, під час розроблення Концепції адміністративної реформи в Україні.

Нинішній етап  становлення української державності має стати важливим етапом глибокого наукового осмислення ситуації і визначення на цій основі шляхів вирішення актуальних проблем адміністративної реформи в Україні як одного з невід’ємних елементів процесу державотворення.

 

2.2 Проблеми адміністративного реформування виконавчої влади

Сьогодні перед виконавчою гілкою влади стоїть кілька нагальних проблем, які унеможливлюють ефективне проведення адміністративної реформи. Визначенням та осмисленням цих проблем займається велика кількість науковців, державних діячів і т.д.

Так, на думку В. Лисицького, значною проблемою, яка виникла ще за часів прийняття незалежності, стало те, що виконавчій владі України не вдалося створити належних умов для раціонального використання спадщини СРСР – відносно кращих факторів виробництва (виробничі фонди, робоча сила) та чудового розташування України – для досягнення й утримання кращої, ніж в інших постсоціалістичних країнах, динаміки розвитку. Саме тому виконавча влада має бути реформована, щоб могла забезпечити умови для досягнення та утримання динаміки розвитку, яка відповідає рівню нагромадженого в країні потенціалу [12; с. 9].

Також він наголошує на стартових проблемах, які стали на заваді впровадження реформ виконавчої влади, одразу після проголошення незалежності України і які, на сучасному етапі, набувають загрозливого характеру.

Перше. Порівняно з більшістю постсоціалістичних країн, на момент здобуття незалежності політична еліта України взагалі не була готова керувати незалежною державою. Яка там реформа виконавчої влади!

Друге. Розуміння необхідності радикального удосконалення виконавчої влади прийшло з великим запізненням, лише через кілька років після здобуття незалежності. Так, Концепція адміністративної реформи була визначена тільки у 1998 році, хоча її принципові основи проголошені Президентом України іще в 1994 році.

Третє. Досі так і не створено єдиної стрункої системи впровадження реформи. Саме тому реформування виконавчої влади відбувається нецілеспрямовано і досить хаотично. У державній машині України не впроваджено комплексу мінімально необхідних змін.

Четверте. Удосконалення роботи виконавчої влади не потрібне політикам. Виконача влада працює у виснажливому режимі, видаючи за рік сотні тисяч документів, а ключових трансформацій ніяк не можемо завершити і показники людського розвитку країни просто ганебні.

Сьогодні результативність реформи часто-густо пов’язують зі зменшенням витрат на утримання влади, а не з ефективністю її співпраці з громадянами та забезпеченням прийнятних темпів людського розвитку. Як першочергове завдання висувається необхідність зменшення чисельності центральних органів виконавчої влади, чисельності чиновників та витрат на утримання апарату. Саме тому було запроваджено відповідні скорочення. Однак збереження старої моделі роботи уряду призвело до повзучої відмови від зробленого – знов зростає кількість центральних органів виконавчої влади, роздувається чиновницький апарат і витрати на його утримання

[12; с. 9].

За О. Кордуном, першочерговими проблемами реформування виконавчої влади є:

1. Питання структури влади. Стара система управління була зламана, а нова все ще перебуває в процесі формування.

2. Кадри. Демократичний рух не висунув кадрів, а ті, хто попри все зумів потрапити па цій хвилі в державний апарат, не знаходять своєї ніші у владних структурах.

Як вважає В. Цвєтков, аналіз сучасної конкретної ситуації в Україні дає змогу дійти висновку, що у владних структурах немає соціальної бази, не визначено соціальні сили, інтереси яких вони мають представляти, що унеможливлює можновладцям чітко обгрунтувати свої цілі, концепцію й стратегію у реформуванні системи та виведенні суспільства з кризи. Внаслідок еклектичності та аморфності економічних і політичних поглядів державно-владні структури поступово втрачають здатність розв'язувати проблеми сучасного українського суспільства. Суб'єктивізм та імпровізація в здійсненні виконавчої влади, руйнування працюючих управлінських механізмів без заміни їх на більш ефективні, апробовані аналоги негативно впливають на суспільство [11; с. 85].

3. Виконання рішень влади. В нових умовах не створено механізм відповідальності за виконання рішень, побудований на економічній зацікавленості.

4. Проблема низького рівня відповідальності та дисципліни владних структур. Поки що не існує системи ефективних механізмів впливу на виконавчу владу в тому разі, коли вона переходить межі. У цивілізованому суспільстві таким механізмом е відкритість всього, що пов'язане як з діяльністю, так і із приватним життям можновладців.

З цим погоджується і А. Коваленко, який наголошує на тому, що виконавча влада ще не позбулася рис радянського режиму. Тому, на його думку, головна небезпека сучасної виконавчої влади полягає в тому, що вона фактично виводить прийняття політичних та управлінських рішень за сферу публічного контролю. Влада припускає відкритість лише в тому значенні, що громадяни можуть бути не більш як пасивними спостерігачами за діями виконавчої влади, і повністю ігнорує той аспект, як право громадян на своєчасне отримання інформації про зміст цієї діяльності  [8; с. 47-48].

Саме ця непрозорість та непублічність державної влади, особливо виконавчої влади, на думку Авер’янова, є головною особливістю сучасної української політики, внаслідок чого набувають надзвичайного впливу такі медіативні інститути, як патрімоніалізм, корупція, клієнтаризм тощо [1; с. 243].

5. Низький рівень професійної етики службовців їх особистих, моральних і психологічних якостей.

Сьогодні питання становлення етики діяльності виконавчої влади в Україні перебуває у початковій стадії свого формування, а тому супроводжується такими явищами, як корупція та бюрократизація.

Так, на думку М. Мельника, корупція як соціальне явище – це розкладення управлінського апарату, основане на використанні чиновниками свого службового становища з корисною метою [13; с. 78]. Проблема корупції досить поширена в Україні. Значного розповсюдження у органах виконавчої влади корупція здобула внаслідок таких причин:

Ø втрата моральних засад свого колишнього статусу і значення у функціонуванні суспільства і регулюванні суспільних відносин;

Ø нестабільність суспільства, яка призводить до почуття невизначеності;

Ø перетворення корупційних відносин з соціальної аномії на соціальну норму та сприйняття громадськістю корупції як невід’ємного елементу суспільних відносин;

Ø невизнання значною частиною населення корупції соціальним злом  [13; с. 123].

Бюрократизм же являє собою дезорганізаційний фактор, котрий суттєво знижує результативність управління. Тому, з точки зору управлінського аспекту, а також з урахуванням реальних, перш за все матеріальних можливостей реалізації у повсякденному житті, доцільно, в повній мірі застосовувати контроль, за допомогою якого можна не тільки виявити, а й попередити відхилення, помилки й недоліки.

Щодо бюрократії в Україні, то про її стан ще досить складно говорити певною мірою, тому що він знаходиться на початковому етапі формування і остаточно не довершений. Але вже можна згадати дві тенденії, якими він охарактеризований. Одна тенденція виражена в прагненні бюрократії здійснювати керування по старому; інша грунтується на розумінні того, що необхідно відновлення кадрового потенціалу, технічних прийомів і методів, підпорядковуючись віянням часу  [10].

До перелічених вище проблем виконавчої влади також слід додати проблеми визначені В. Пащенко. Це:

1. Криміналізація виконавчої влади, що призвело до відкритого порушення виборчого законодавства і фальсифікації виборів.

2. Зменшення довіри до виконавчої влади. Так восени 2004 року було зафіксовано найнижчий рівень довіри населення до органів виконавчої влади протягом років незалежної України.

3. Низька якість управлінських рішень та відсутність відповідальності за їх прийняття.

4. Деградація адміністративної системи управління у масштабах держави. Прояви цього: низький престиж державної служби, мізерна заробітна платня, корумпованість посадових осіб тощо [15].

А от на думку Н. Армаша, першочергова проблема, яка має бути розв’язана в Україні, полягає у чіткій фіксації меж, принципів, завдань виконавчої влади. Слабка виконавча вертикаль свідчить не стільки про ступінь відходу політичної системи від тоталітарного минулого, скільки про неспроможність державної влади ефективно реалізовувати функції поточного суспільно-політичного управління і державного регулювання. Уявлення про те, що сильна виконавча влада завжди є тоталітарно-централізованою, є одним з політичних міфів. “Сильна виконавча влада” – це влада сила якої проявляється не в тому, наскільки вона спроможна підпорядковувати собі інші гілки державної влади, а в тому наскільки ефективно вона реалізує закони та здійснює свої управлінські функції, чи в тому, наскільки вона здатна забезпечити конституційні права і свободи громадян у всіх сферах своєї життєдіяльності  [3; с. 82].

Реформування державного апарату, проведення адміністративної реформи неможливе також і без наукового обгрунтування. Особливо на трансформаційному етапі розвитку держави і суспільства, коли вони йдуть від тоталітарної моделі устрою до ліберальної [5; с. 62].

 За сучасних умов, як неодноразово зазначалось і в науковій літературі, і у виступах державних та політичних діячів, відсутня політична стратегія розвитку державних органів, частина конституційних норм є декларативною за своїм характером і вони не стали основою для повсякденної діяльності державних органів, звідси і глибока криза всієї державної системи, прогресуючий параліч економіки, зростаюча дестабілізація суспільства Лише науково обґрунтована, чітко визначена мета і оптимальний шлях до неї, на думку В. Цвєткова, врятують державу від катастрофи [11; с. 86].

Назріла проблема і адміністративно-територіального устрою, врегулювання системи і статусу адміністративно-територіальних одиниць. Цей статус має визначатися не положенням, як це має місце на сьогоднішній день, а законом. Впровадження адміністративно-територіального устрою має спрямовуватися на створення цілісної системи державного управління, становлення повноцінного місцевого самоврядування, передусім на рівні самодостатньої територіальної громади, налагодження міжсекторальної співпраці, кооперації владних структур, громадських організацій і бізнесових кіл. Для поліпшення адміністративно-територіального устрою необхідно впорядковувати мережу сіл та селищ, розв’язати проблеми взаємовідносин органів влади району та районного центру, визначити статус районів у містах тощо [18; с. 29].

Серед проблем реформування державного апарату управління найгострішою і найскладнішою залишається проблема побудови і діяльності системи центральних органів виконавчої влади [6; с. 23].

З цим погоджується і В. Симоненко, вважаючи, що питання оптимізації виконавчої влади – одне з найбільш гострих, актуальних і складних. Сьогодні активно йде пошук сучасної теорії державної влади, оптимізації форми правління. Тому стержневою ідеєю адміністративної реформи повинно бути забезпечення прав особи. Відповідно слід формувати і державний апарат, його структуру, визначити зміст його діяльності [17; с. 9].

Поступово відходять у минуле або відступають на задній плай чинники несприятливих стартових умов реформування суспільства держави. Дедалі більший вплив на хід політичних трансформацій справляють прорахунки і помилки представників різних гілок влади, зроблені вже за часів незалежності, а також постійне протистояння цих гілок, відсутність чітких орієнтирів політичних та економічних реформ.

За умов перехідного суспільства, коли ситуація надзвичайно швидко змінюється, мають місце підвищений ризик, конфліктність, що потребують високого рівня оперативності в прийнятті рішень. У зв'язку з цим зростає роль виконавчої (чи квазівиконавчої, тобто президентської) влади. Але водночас піднесення ролі виконавчої влади приховує небезпеку асиметричності у розподілі влад. Сильна виконавча влада у демократичному суспільстві має врівноважуватися сильними законодавчою та особливо судовою владами. Про це треба пам'ятати українським реформаторам [11; с. 86-87].

Таким чином, всебічний аналіз проблем адміністративної реформи дає змогу стверджувати, що такий непростий, але єдино можливий для подальшої демократизації нашої держави, для її входження в європейську та світову спільноту, процес реформування виконавчої влади потребує мобілізації і поєднання усіх інтелектуальних, політичних та суспільних сил. А також врахування усіх принципово нових позицій, які мають стати платформою наступного етапу реформування системи державного управління – тепер уже на комплексній, системній основі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Підсумовуючи, можна сказати, що сучасна система виконавчої влади в Україні не є досконалою та ефективною, тому необхідність її реформування – очевидна.

Для того ж, щоб реформи були ефективними і не повторювали колишніх помилок вони повинні здійснюватися двома шляхами.

По-перше, потрібно встановити чіткі механізми відповідальності уряду перед парламентом та президентом.

По-друге, провести адміністративну реформу тепер уже на комплексній, системній основі.

Оцінювати результативність адміністративної реформи слід за такими критеріями:

Ø яким чином здійснення адміністративної реформи позначиться на забезпеченні політичних, економічних і соціальних прав громадян;

Ø як реформування системи влади позначиться на якості та доступності для громадян послуг, що надаються владними органами;

Ø наскільки здійснення адміністративної реформи сприяє підвищенню ефективності, оперативності діяльності органів державної влади, здійсненню місцевого самоврядування.

Без цього постулати щодо посилення відповідальності влади перед громадянами ніколи не поєднаються з конкретними інституціональними рішеннями і залишатимуться на рівні ритуальних гасел.

Наслідки ж імітації реформування, а не послідовне впровадження докорінних змін у систему виконавчої влади та територіального устрою України, за відсутності економічної та політичної стабільності у державі, можуть виявитися надто болісними не лише для суспільства в цілому, але й для нової влади зокрема.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Авер’янов В. Виконавча влада в Україні та її правове регулювання // Вісник Академії правових наук України. – 2003. - № 2-3. – с. 238-254.

2. Авер’янов В. Административная реформа и реформа административного права // Персонал. – 2001. - №1. – с. 19-21.

3. Армаш Н. Вимоги та обмеження при призначенні керівників органів виконавчої влади // Право України. – 2004.- №10. – с. 81-84.

4. Головко О. Реформи починаються з адміністративної // Урядовий кур’єр. – 2005. - №28. – с. 1-2.

5. Горбатенко В. Конституційні засади адміністративної реформи в Україні та удосконалення системи органів виконавчої влади // Юридична Україна. – 2003. №3. – с. 59-62.

6. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики // за заг. ред. В. Авер’янова. – К.: Факт. – 2003. – с. 46.

7. Дьомін О. Роль адміністративної реформи у державотворенні на сучасному етапі // Право України. – 2003. –  №5. – с. 3-7.

8. Коваленко А. У чому сила виконавчої влади: особливості її функціонування в перехідному суспільстві // Віче. – 2004. –  №7. – с. 46-49. 

9. Концепція адміністративної реформи в Україні. – К., 1999.

10. Контроль за управлінською діяльністю – як дієвий засіб захисту громадян від недоліків бюрократичного адміністрування // www.roksolana.narod.ru

11. Кордун О. Особливості виконавчої влади в пострадянській Україні. – К.: МАУП. – 2000. –  с. 248.

12. Лисицький В. Реформа виконавчої влади – нагальна вимога часу // Дзеркало тижня. – №49. – 2002. – с. 9.

13. Мельник М. Корупція – корозія влади: соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії: Монографія. – К.: Юридична думка. – 2004.

            – с. 372.

14. Ославський М. До питання необхідності здійснення адміністративної реформи в Україні // Право України. – 2004. –  №9. – с. 40-43.

15. Пащенко В. Адміністративно-територіальна реформа в Україні: декларації та реалії (22.06.2005) // www.dialogs.org.ua

16. Пустовойтенко В. Реформування виконавчої гілки влади (14.07.2004) // www.uatoday.com.ua

17. Симоненко В. Административная реформа – движение по кругу коллективной безответственности // Зеркало недели. – 2002. – №5. – с. 9.

18. Черленяк І. Адміністративна реформа у контексті трансформаційних процесів в Україні // Вісник державної служби. – 2004. –  №1. – с. 27-31.

19. Янчук О. Структурно-кадрові аспекти адміністративної реформи в Україні // Право України. – 2004. – №2. – с. 30-31.

 

  

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика