prepod

Путь к Файлу: /Гуманітарний Університет / стиль.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   prepod
Добавлен:   11.04.2015
Размер:   53.5 КБ
СКАЧАТЬ

Політичне лідерство - це ефективний соціальний вплив особи на власне оточення, громадськість, широкі маси незалежно від того, має ця особа владні повноваження або інші адміністративні важелі чи ні. Свої політичні програми лідер прагне здійснювати через власний стиль управління, напрями та практика якого значною мірою залежать від економічного, соціального і культурного середовища.

Аналіз стилю політичного лідерства вимагає не лише політологічного підходу, а й використання досягнень сучасної соціології та соціальної психології. Американський соціальний психолог Курт Левін визначив такі стилі політичного управління:

•  Демократичний. Передбачає колегіальне вирішення проблем і робить акцент на спонукальних можливостях системи управління.

•  Ліберальний. Лідер у своїх діях не квапиться, сподіваючись на те, що природний процес сам по собі гарантуватиме бажаний результат. Це своєрідний "оптимістичний фаталізм", який виправдовує кволу готовність до дій та мляву управлінську волю.

• Авторитарний.  Передбачає жорстке керівництво з адміністративним примусом та егоцентризм лідера у прийнятті рішень.

 

Утім, навряд чи можна механічно пов'язувати політичний стиль управління особи з існуючою у державі політичною системою або режимом. Політична практика знає багато прикладів, коли лідери демократичних політичних систем активно користувалися авторитарним        (і навіть диктаторським) стилем управління, а у так званих "закритих" політичних системах з'являлися лідери з відвертим ліберальним або демократичним управлінським стилем.

Наприклад, у період правління американських президентів Ф.Рузвельта, Д.Ейзенхауера, Г.Трумена авторитарні риси були не лише наявними, а й переважали в стилі управління суспільством. Авторитарний управлінський стиль існував у Великій Британії за часів правління консерваторів У.Черчілля та М.Тетчер, у Франції при Де Голлі, у ФРН при К.Аденауері. Після 1991 року багато написано про радянський та китайський тоталітаризм. Але за часів керівництва М. Хрущова і, особливо, М.Горбачова, ліберально-демократичні тенденції управління переважали над авторитарними, хоча послідовності в цих процесах не відчувалось. Останнім часом ліберально-демократичного характеру набуває стиль управління економікою та соціальною сферою в сучасному Китаї.

Крім того, політичний стиль пов'язаний із конкретною внутрішньою і зовнішньою ситуацією в державі. Можна погодитися з думкою, що стиль політичного лідерства - це конкретні дії керівника, а також загальна політична аура, яка виступає в ролі впливової сили у суспільстві.

Доцільно порівняти дослідження різних стилів сучасного політичного лідерства з методологією Шарля Монтеск'є, який співвідносив політичні режими з етико-культурними принципами, які формували політичну поведінку (стиль) влади. В деспотіях - це фактор страху, в аристократіях - честь, у республіках - доброчинність.

Основними чинниками формування стилю політичного лідерства є:

Ø історичний,

Ø соціально-економічний,

Ø зовнішньополітичний,

Ø етико-культурний,

Ø етнонаціональний та

Ø  адміністративно – територіальний..

 

 Крім того, стиль політичного лідерства залежить від:

v особистісних рис лідера,

v його характеру,

v політичних переконань,

v досвіду та

v освіти.

 

 Суттєво впливають на формування стилю управління:

¨ спроможність лідера виражати та відстоювати погляди своєї організації,

¨ наявність власної політичної програми,

¨ ерудиція,

¨ політична воля та культура,

¨ уміння передбачати події,

¨ організаторські здібності,

¨ популярність серед народу,

¨ моральність,

¨ комунікабельність,

¨ ораторське мистецтво,

¨ почуття гумору,

¨  тактовність.

 

Американський   політолог  М.Г.Херманн згрупував основні елементи стилю в три блоки.

До першого він відніс загальний тон та модель лідерства: власна дипломатія, риторика й пропаганда, передчуття драматичних ситуацій,  прагнення володіти інформацією, реакція на  тиск та інше

До другого блоку належить  формування близького оточення, залучення   людей   з   аналогічним   стилем управління, так званих "двійників".

Третій блок охоплює стиль управління власним апаратом, який повинен поширюватись на всю політичну організацію, а від неї - на суспільство.

Значний внесок у наукову розробку проблем формування політичного стилю лідерства зробив український політолог Д.Г.Видрін. У його концепції розкриті такі важливі елементи сучасного політичного стилю управління, як інноваційність, лексикон, прогностичні навички, політичний маркетинг, арбітражні здібності, відчуття політичного часу. Здатність продуціювати нові ідеї або удосконалювати їх залежно від політичної ситуації - важливі риси діяльності лідера, який покликаний не лише вивчати гострі потреби народних мас, а й по-новаторському реалізовувати їх. Політичний лексикон лідера передбачає не лише набір фраз та термінів, а й тональність, стилістику мови, що може значно підвищувати рівень сприйняття населенням. Хто вміє передбачати, той уміє керувати. Безумовно, передбачення та прогнозування в політиці - дуже складна процедура, методологія якої практично відсутня. Але стати політичним лідером високого рівня можна і за умов оволодіння методом складання політичних прогнозів.

Політичний  маркетинг,  що виник у США за часів президентства Д.Ейзенхауера, суттєво відрізняється від політичної агітації і реклами. Це - грамотне, коректне і цілеспрямоване виявлення якостей лідера, які цінує народ. Політична практика не буває безконфліктною. Тому політичний лідер виступає арбітром, допомагаючи конфліктуючим сторонам досягти компромісу.

Здатність відчувати політичний час і діяти відповідно до власної політичної програми - важлива складова стилю лідера. Політик повинен не лише втілювати свої задуми, а й іти на компроміси. Лідер, який запізнюється з компромісом, втрачає ініціативу, а той, хто поспішно вдається до компромісу, втрачає авторитет. Виграє лідер, який точно може визначити рух політичного часу і зробити все необхідне своєчасно.

Суспільні науки визначають основні фактори формування стилю політичного лідерства.

1.  Історичний фактор.  На стиль політичного лідерства впливає історія формування взаємовідносин суспільства і держави. Авторитарний стиль лідерства пов'язаний з іноземними завоюваннями, революційними перетвореннями, колоніальним минулим. Демократичному стилю притаманна стабільність суспільної ситуації або еволюційний шлях суспільного реформування.

2.  Економічний   фактор.   Первинна економіка, коли більшість населення задіяна у сільському господарстві, найбільше сприяє авторитарно-патріархальному стилю в політиці. Вторинна економіка, за якої промисловість має перевагу в структурі зайнятості, створює оптимальні умови для владного стилю аж до тоталітаризму, а вже зрілий індустріальний розвиток  характеризується  демократичною домінантою в політиці. Третинна економіка, коли переважає сфера послуг, сприяє послабленню демократії та посиленню авторитаризму. Адже споживацька психологія та дозвілля послаблюють політичну волю і самодисципліну громадян.

3.  Адміністративно-територіальний фактор. Прагнення владного центру

максимально зблизитися з регіональними структурами управління. Цей фактор припускає певне поєднання авторитарно-центристського стилю управління з ліберально-демократичним.

4.  Фактор виробничої ситуації. У кризових ситуаціях, пов'язаних з дефіцитом часу та ресурсів, лідер не має можливості приділити однакову увагу всім соціально-політичним ролям. Він обирає головну - для вирішення найважливіших   проблем   суспільства. Такий вибір дається нелегко, адже іноді доводиться порушувати принципи колегіальності заради оперативності та втілення непопулярних рішень. Соціально-економічна кризова ситуація спонукає до утвердження авторитарного стилю управління або формально демократичного. Психологія таких стилів, яка споконвічно має ознаки централізму та жертвування заради обов'язку, адекватна самому характеру кризової ситуації у державі. Але ефективність авторитарного стилю має короткочасний характер, хоча багато лідерів цього типу часто штучно підтримують атмосферу напруги в суспільстві заради власного панування.

5.  Фактор складності суспільних завдань. Вирішення складних проблем суспільства потребує демократичного стилю керівництва. Розв'язання проблем залежить від професійного рівня та загальної культури лідера, компетентності його найближчого оточення, етапів та специфіки розвитку політичної організації, співвідношення прагматичного та емоційного в підготовці керівних кадрів.

Таким чином, історичний, економічний, адміністративно-територіальний і ситуаційний фактори формування стилів політичного лідерства є особисто-нейтральними, тоді як фактор складності завдань, що вирішуються, виявляє внутрішні соціокультурні риси панівних осіб.

Існує і факторно-аналітична концепція теорії політичного лідерства. В її основі - суто індивідуальні риси лідера, типи його поведінки, розуміння цілей і завдань залежно від певної політичної ситуації. Симбіоз цих факторів сприяє специфічному стилю управління, який значною мірою залежить від певних соціальних, економічних та політичних умов.

Крім того, сучасна політична наука виділяє такі стилі політичного управління: консенсусний (максимальне прагнення до узгодження інтересів і визначення "зон порозуміння"); демократичний    (терпимість, толерантність до опонентів); авторитарний (нав'язування власних інтересів шляхом тиску); змішаний або авторитарно-демократичний (притаманний перехідним суспільствам від тоталітаризму до демократії); продуктивний (прогнозування і активне вирішення проблем); реактивний (проблеми вирішуються із запізненням, стихійно і непродумано).

Політичний стиль управління в перехідних системах, до яких належить сучасна Україна, не має чітко вираженого типового визначення. Це своєрідний конгломерат авторитаризму, бюрократизму та чиновницького самоуправства, що ховає свою сутність за демократичною фразеологією. Адже переважна частина провідних українських політичних лідерів центрального та регіонального рівнів - це колишні партійні та господарські чиновники, які перенесли свою культуру і навички на нову галузь діяльності.

Важко уявити суспільство, де широко декларуються демократичні принципи і цінності, а в управлінській практиці панує адміністративне свавілля й авторитаризм.

Тип і характер політичного стилю, як правило, збігаються з типом і характером певного політичного режиму. Так відбувалося і формування стилю управління політиків незалежної України. Політичний стиль перших українських президентів Леоніда Кравчука і Леоніда Кучми можна визначити як певну еволюцію від ліберального демократизму до авторитаризму з певними ознаками демократії. Не останню роль в цьому відіграла соціально-економічна реальність (падіння виробництва, особливо його високо - технологічних галузей; ріст безробіття, зубожіння більшості населення; зростання заборгованості перед пенсіонерами і працівниками бютжетної сфери, поширення злочинності і корумпованості правлячої еліти тощо), а також відсутність радикальних соціально-економічних програм, які б спрямовувались на реальне подолання кризи.

Нова Конституція України, яка наділила досить широкими повноваженнями всі гілки влади, не вирішила всіх проблем державного управління. Пізніше виявилось, що багато норм Основного Закону не до вподоби як законодавчій владі, так і виконавчій. Верховна Рада домагається утвердження демократичної парламентської республіки чи парламентсько-президентської з широкими повноваженнями парламенту. Президент та його оточення намагаються посилити вплив своїх структур.

Референдум, який відбувся у квітні 2000 року, був спрямований на збільшення повноважень Президента. Але для втілення в життя результатів плебісциту потрібно дві третини голосів народних депутатів. На таку підтримку депутатського корпусу, принаймні цього складу, Президенту годі й розраховувати.

Більшість аналітиків вважають, що серйозним кроком у становленні президентської республіки став Указ Президента про введення інституту державних секретарів, які призначаються главою держави на весь період його повноважень і наділяються широкими управлінськими функціями.

Нинішній етап соціально-політичного і економічного становища в Україні змушує переосмислити стиль державного управління. Дехто з українських лідерів владних амбіцій, поєднуючи їх з інтересами політичної організації, яка при нагоді може стати ідейно-політичною фортецею. Основна причина політичного краху сучасних лідерів полягає у відмінності їх реальної діяльності і тих політичних гасел та програм, які привели їх до влади.

Українські політологи Д.Видрін і Д.Табачник у монографії "Україна на порозі XXI століття: політичний прогноз" зазначають: "Перший склад політичного керівництва країни цілком заслуговує назви "вербальні лідери". Прийшовши до влади за допомогою слова, вони свято повірили і абсолютизували силу друкованого і, особливо, усного публічного слова. Всю політику вони намагалися звести до пошуку потрібного дискурсу критики минулого, суперечки з опонентами чи розмови з виборцями... Але політичне лідерство неможливо звести до політичної декларації... Вочевидь, не лідери керували процесом становлення нових держав, а сам процес, який об'єктивно розпочався, визначив дії, погляди і вчинки цих лідерів".

Таким чином, стиль політичного лідера повинен вимірюватись наявністю формально-адміністративної структури (координація і контроль, формування і планування політичних цілей, обрання методів для прийняття рішень, компетентне втручання в процес управління, своєчасна корекція курсу та інше); здатністю усвідомлювати та синтезувати реальні соціальні проблеми, а також ціннісні норми та традиції, спрямовані в майбутнє

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Миколаївський державний гуманітарний університет                  імені Петра Могили

 

 

 

 

 

 

Кафедра політології

 

 

 

стиль
стиль
стиль
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


                                                     Виконала: студентка 231 групи

                                                                    Безкоровайна Ірина

                                            Перевірив: Іванов М.С.

 

 

 

 

 

 

 

 

Миколаїв 2003

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика