prepod

Путь к Файлу: /Гуманітарний Університет / Основні аспекти виховання.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   prepod
Добавлен:   11.04.2015
Размер:   89.0 КБ
СКАЧАТЬ

                                    Миколаївський  державний

             гуманітарний  університет

                   ім. Петра  Могили

 

 

                                                                                    Кафедра  політичних наук

 

Основні аспекти виховання
Основні аспекти виховання
Основні аспекти виховання
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


                                            

                                   

                                    

 

                                    Виконала: студентка 231 гр.

                                     Салніцька Тетяна

                                     Перевірив: Букач М. М.

 

 

 

 

 

Миколаїв 2003

 

 

Основні аспекти виховання 

 

 

 


1. Вступ.

2. Зміст виховання

3. Педагогічна парадигма

4. Андрологічна парадигма

5. Акмеологічна парадигма

6. Комунікативна парадигма

7. Сучасна вища школа

8.  Гуманізація виховання

9. Програма виховання

10. Формування якостей особистості у процесі виховання

11. Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Основні аспекти виховання 

 


Виховання – процес цілеспрямованого впливу на людину з боку інших людей, формування певної системи особистих якостей.

Тож постає питання, як правильно виховувати дітей? Дітей слід виховувати  з малку, допомагати формуванню їх найкращих якостей; встановленню особистості; вчити, як потрібно поводитися у колективі, а також з окремими індивідами; обов’язково потрібно наглядати за дитиною, щоб та не потрапила під негативний вплив, так як діти дуже довірливі, вони шукають побільше друзів. Дитині також треба пояснити ,що таке добро , а  що – зло, одними словами: “что такое хорошо, а что такое плохо” . Потрібно завжди звертати увагу на психічний стан дитини, від цього залежить як вона буде реагувати на вас, на слова, на події. Часто, потрібно, спілкуватися з нею, як подруга (товариш) , вміти вислухати, може саме в цей момент дитина чекає якоїсь поради.

В жодному випадку не виділяйте дитину  у колективі, не робіть їй поблажок, тому що вона буде вважати себе неповноціною, а це можне викликати почуття неповноцінності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Основні аспекти виховання
Основні аспекти виховання
 

 

 

 


Особистість дитини , її духовне життя є результатом активної взаємодії індивіда і соціального оточення. У дослідженнях психологів Л. С. Виговського , Г. С. Костюка  та інших розкривається основний методологічний принцип психологічної діяльності дитини – єдності свідомості і діяльності . Згідно з цим принципом психічні явища формуються і виявляються  в процесі діяльності. Провідною у формуванні є спеціально спрямовувана засобами виховання активність індивіда.  На це звернув увагу основоположник  вчення про вищу нервову діяльність І. П. Павлов , підкреслюючи, що поведінка дитини обумовлена не тільки природженими  властивостями нервової системи, а й впливами навчання і виховання. Завдяки високої пластичності нервової системи в ній все може бути змінено , тільки були б створені для цього належні умови.

Особливу увагу Павлов приділяв здатності організму як системи до саморегуляції. Саморегуляція , урівноваження внутрішніх спонтанних тенденцій живого організму  з реальним оточенням є життєво необхідною.

Серед механізмів ,що спричинняють вихованість , виключно важливу роль відіграють позитивні звички, які утворюються в результаті вправляння дитини у суспільно корисних діях, у створенні умов життя, які відповідають морально-етичним нормам нашого суспільства. Роль звичок оцінював К. Д. Ушинський , сказавши , що тільки звички викривають вихователеві можливості вносити свої принципи в характер вихованця , в його нервову систему, в його природу.А. С. Макаренко вважав, що створені правильні уявлення про те, що треба робити, не будуть повними , якщо не виробити звичок переборювати тривалі труднощі.

У виховній діяльності необхідно вдаватися також до механізму переносу, або трансферу. Його суть полягає в тому, істотне властивостей переноситься у схожі ситуації, на схожі в чрмусь предмети .Це виявляється у трудових відносинах , а особливо в почуттях. Тому діти легко переносять свою образу, гнів, страх на інших людей, на організації, на ситуації.Почуття симпатії дитини часто переносяться на друзів і на інших дітей з якими вона спілкується. Це пояснюється дитячими переживаннями любові, страху, гніву до об’єктів, які самі по собі цих почуттів у дитини не викликали.

Вдаючтсь до педагогічного виправдання виховних заходів, моральних прикладів , створення виховних ситуацій ,не можна ігнорувати названні вище механізми взаємодії індивіда з оточенням. Доброю стає та дитина, яка в процесі свого життя постійно творить добро , коли доброта як якість обумовлює всі інші прояви особистості в процесі її життєдіяльності.

Важливо враховувати й те, що підростаюча особистість самостійно ще не здатна завжди правільно відокремити позитивне від негативного, наслідує все зовні ефектне , закріплює в індивідуальному досвіді вражаючи уяву ситуації, участниками яких вона була. При цьому моральний бік ситуації може не враховуватись, неактуалізуватись у свідомості дітей навіть старших  п’яти років. Тому визначальну роль у формувані дітей відіграє цілеспрямований виховний вплив соціального середовища, уособлений в батьках(прийомних ), вихователях , вчителях , наставниках , засобах масової комунікації тощо. При цьому слід пам’ятати, що один і той же виховний вплив викликає різні наслідки. У виховатиля не повинне складатися ілюзорне уявлення про те, що між способами впливу і результатом існує пряма причинно-наслідкова залежність. Одна дитина на вимогливість вихователя відповідає старанністю, інша виявляє заподатливість, третя реагує агрисивно . Щоб досягти високого результату у вихованні , вихователь повинен знати як буде реагувати дитина, та індивідуалізовувати свої дії. Тому щоб виховувати ,як належно, ту чи іншу якість, вихователь повинен знати, яку психолого-педагогічну “модель” треба брати для його взаємодії саме з цією дитиною.

Припустимо , у нас є проблема , що стосується егоїзма вихованця, несформованість у нього якостей колективіста. Звичайно , з такою дитиною треба провести бесіду і залучити його до суспільно корисної діяльності. Однак позитивного ефекту може не бути, якщо в основу виховного процесу не буде покладений психолого-педагогічний механізм переконання . Сподіватися на стійку колективістичну спрямованість можливо лише тоді, коли сформується внутрішня переконаність, власне бажання жити і діяти за законами колективізму. Щоб виникло таке бажання, вихователь повинен вміти не лише словом, а насамперед ділом довести дитині істинність і значущість саме для нього колективістичної позиції. При цьому слід потурбуватись , щоб дитина не сліпо сприймала аргументи і докази, а зважувала усі “за” і “проти”, самостійно приймала рішення, мала можливість висловлювати свою думку, заперечувати, вимагати пояснення, позитивно переживати те, в чому її переконують, відчув радість від схвалення її намірів і вчинків. Типовою помилкою у рішенні такого роду педагогічних задач буває відміна механізму переконання санкціями, категоричними вимогами. В процесі виховання можна досягти позитивного результату шляхом використання і інших засобів впливу, але за механізмом переконання залишається провідна роль.

Обов’язково перед тим ,як  виховувати дитину потрібно спочатку стати для неї авторитетом. Ушинський писав, що переконання можна викликати лише переконанням. Тому збираючись переконати вчомусь свого вихованця  , потрібно спочатку переконатися у справедливості того в чому намагаємось переконати когось. Отже ,переконати – це означає не тільки і навіть не стільки інформувати, пояснювати доводити на словах , не стілльки стоворювати певні умови діяльності для дитини при яких вона на власному досвіді переконалася ,що бути, наприклад, працьовитою, дисциплінованою, високоморальною людиною є вища цінність особисто для неї.

Щоб діяти відповідно до своїх бажань, намірів дитина повина володіти “технікою” моральної поведінки, відповідними засобами, вміти морально діяти. Для цього в дитини слід сформувати здатність свідомо підпорядковувати вибір засобів поставленій меті у відповідності до існуючих норм і вимог. Формувати такий механізм повинен вихователь, інформуючи дитину про існуючі засоби колективістичної поведінки і ставлячи вимоги що до норм їх використання . Колективіст свідомо  поступається  своїми особистими непринципованими інтересами заради інших , не залишає товариша у скрутному становищі , виявляє скромність , віччливість, тактовність, витримку у своїх діях .

Щоб прояв тієї чи іншої позитивної риси відбувався в знайомих  , звичних і не звичних умовах і ситуаціях , щоб виробити таку властивіать у дитини, слід створювати умови для вправляння у її вияві. При цьому важливо визначити необхідну і індивідуальну допустиму міру вправляння , тренінгу. Доведено, якщо вправ буде мало, якість не зафіксується, якщо надто багато, може виникнути захистна негативна реакція – сприймання виховного заходу.

Таким чином можна зробити висновок про те , що у процесі формування якостей особистості слід в основу кожного виховного впливу покласти певний психолого-педагогічний механізм взаємодії опікуна і дитини. Без знання такого механізму важко проектувати і цілеспрямовано формувати якості особистості дитини.

Розвиток дитини здійснюється на фоні широкого діапазону важливих варіантів. Про те не всі з них мають позитивний напрям. В багатьог випадках у взаємодії біологічного і соціального,  індивідуального і суспільного виникають протиріччя, які зумовлюють формування негативних якостей, що невідповідають нормам, вимогам соціального середовища , в якому живе індивід.

У структурі особистості дитини часом набуває сили стійка спрямованість на власну вигоду, неодмінно він у своєму житті буде намагатися більше взяти, ніж віддати іншим, тобто почне порушувати принцип справедливості .В результаті – неминучий конфлікт з оточуючими які поставлять її у становище ізоляції. Їй буде відмовлено у підтримці і взаєморозумінні , на шляху її мрій і сповідань виростуть міцні заслоно.

Невимогливість, потурання формують у дитини безвідповідальність, у майбутньому може створитись ситуація, коли такій людині не довірять серйозні справи.

У дітей після десяти років не рідко доводиться спостерігати прояви впертості, негативізму, які іноді стають у них якостями особистості. Причиною впертості виступає внутрішнє прагнення посперечатися навіть тоді, коли для такої суперечки немає підстав.

Значній частині дітей властива така якість, як конформність – схильність у всьому підпорядковувати свої рішення і дії авторитету керівника, лідера чи референтної групи. Деякі з дітей навіть бувають здатні нізвати біле чорним,  якщо на таку оцінку орієнтована людина з високим статусом. Конформна реакція незавжди усвідомлюється дітьми і навіть опікунами, особливо якщо така поведінка культивується у колективі.

Причиною відхилень у поведінці дітей є несформованість адикватної оцінки себе і інших . Неадикватна самооцінка може набути сталої якості, якщо з боку дорослих, оточення не буде здійснюватись її корекція. Так діти бувають переконаними, що виховатилі і товариші їх недооцінюють. Зустрічаються і такі діти, які виявляють некритичність у самооцінці і надмірну критичність у оцінці інших. Можливі й такі варіанти, коли високооцінюється тільки чуже, а не своє.

Характерною особливістю позитивної і негативної якості особливості є тенденція до їх відтворення у звичній формі. У вихованні дітей сиріт багато уваги приділяється подоланню негативних звичок, які перешкоджають добробуту в сім’ї, успіху в праці, ідуть в супереч нормам поведінки в колективі. Негативна звичка є наслідком багаторазового повторення однієї або кількох негативних якостей, в стосунках з іншими, в реалізації шкідливих бажань і прагнень.Якщо підліток призвичаєвся до куріння, наркотиків, алкоголю, то можливо припустити , що йому властива пізнавальна пасивність або нездорова цікавість, некомунікабельність або гіперактивність у спілкуванні, надто занижена або завишена самооцінка , неадекватний можливостям рівень домагань. У дитини яка призвичаїлася до крадіжки , серед осовистих якостей можуть домінувати жадоба, жорстокість, безсоромність та ін. Підліток ,що звик хуліганити ,як правило, виділяється агресивністю, грубістю, розбещеністю, низьким рівнем розвитку моральних якостей. А для всіх випадків прояву негативних звичок характерним є низький рівень розвитку самовідомості і самовладіння дитини. Всі такі варіанти відхилень слід постійно враховувати при визначенні методів визовання як вихователям , так і опікунам.Крім зазначених відхилень у розвидку особистості спостерігаються й такі, як моральна байдужість, моральний догматизм, нерухливість звичок або злостивість, мізантропія. Всі ці нахили і звички потребують серйозної уваги до з’ясування причин їх появи. Щоб можна було вжити належних виховних заходів.

Розкриваючи логіку винекнення негативних якостей, дослідники визначають, що аналіз причин треба починати зранніх стадій онтогенезу, коли під впливом несприятливих, іноді випадкових, малозначущих соціально-психологічних факторів виникають негативні для дальшого розвитку особистості психологічні утворення. Поступово узагальнюючись і поглиблюючись, набираючи уставленості, вони деформують особистість , перешкоджають формуванню позитивних її сторін. Негативні вчинки, забарвлюючись емоціями задоволення, спричинюють потребу в них, стають домінуючими властивостями особистості – її якостями. Така дитина стая мало чутливою до впливів соціально організованого виховання. Потрапляючи в стихію неупорядкованих впливів, вона все більше і більше відхиляється від норми в своєй поведінці, аномальній якості її все більше закріплюються її свідомості і виявляються у її вчинках навіть за умов відсутності тих факторів, що їх породили. Так виникає стійка дисгармонія особистого розвитку.

Гармонійний розвиток особистості є загальнолюдскою цінністю, в якій поєднуються інтереси суспільства і кожного з його членів. Положення про гармонію фізичного, розумового, морального, естетичного і інших складових особистості стало одним із провідних для системи виховання.

Педагогічний процес виховання без психологічного аналізу гармонійної організації особистості може піти неправильним шляхом і опинитись у суперечності із своїми цілями. Такі суперечності найчастіше спричинюються порушенням єдності і взаємодії біологічного і соціального, внутрішнього і зовнішнього у розвитку дитини.

Якщо на певному етапі антогенезу з’ясовується , що ті чи інші новоутворення, риси , якості не були сформовані, випали з поля зору опікунів, вихователів або виявилися нерозвинутими, то дальший розвиток особистості вцілому буде загальмований, може бути негативного напрямку. Відомі випадки , коли розвиток одних психічних якостей особистості випереджає інші. Наприклад, інтелектуальний розвиток підлітка може відповідати віковим нормативам, але у спілкуванні , у своїй соціальній ролі, він виявляє інфативність, наївність, надмірну довірливість тощо.

Певні суперечності існують між свідомістю підростаючої особистості і світом підсвідомого. Так підліток може усвідомлювати один мотив, визнавати правильність тієї чи іншої мети, а в дійсності несвідомо керуватися зовсім іншими потягами, прагненнями, намірами.Якщо самооцінка у дитини завищена, переважається впевненість у собі, то її особистість розвивається дисгармонійно. У такому випадку причиною дисгармонії виступає суперечність між безпосередніми нерідко усвідомленими намірами і значушими для дитини суспільними вимогами. Суперечності свідомого і несвідомого виявляються у боротьбі мотивів і виборі засобів їх досягнення, в “хочу” і “можу”, у прийнятті рішень і їх вихованні, у самооцінці і визначенні того, що слід прийняти , а від чого відмовитися.

Для підлітка характерне поєднання  якостей і дитини ,і дорослої людини: він може, наприклад, виявляти надмірну критичність до інших і легко підпадати під чужий вплив, претендувати на незалежність і самостійність, але виявляти безпорадність у ситуаціях, коли треба вирішувати і діяти самостійно. Психолого-педагогічною передумовою формування гармонійної особистості слід вважати перш за все послідовну орієнтацію опікунів, вихователів і інших суб’єктів виховання на цілеспрямований розвиток у дітей якостей особистості. При цьому найважливішими з них є якості гуманіста і творця, які, по суті, інтегрують всі сторони діяльності людини.

Таким чином , формування якостей особливості, їх розвиток виступають однією з важливих передумов успішного вирішення виховних завдань, які розв’язує вихователь. Про те досягти позитивного ефекту, запобігти дисгармонійності і відхиленню у розвидку можливо лише при умові врахуванні психологічних закономірностей і механізмів виховного процесу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Основні аспекти виховання
 

 

 

 


Становленя особистості - процес багатоплановий , суперечливий і довготривалий. Розпочинається він із перших років життя і продовжується в усі наступні періоди її соціального і психічного розвитку. У зв’язку з цим віковий аспект у психології виховання є одним з найважливіших і складних. Він передбачає врахування того,що дитина як об’єкт виховання безперервно змінюється, перетворюється на суб’єкта виховання. Психологічні особливості , можливості вихованця, мотиви його поведінки і діяльності , ставлення суттєво відрізняються на кожному з вікових етапів розвидку.

Врахування своєрідності психічного розвидку дитини на кожному з вікових етапів є необхідною умовою правильної організації виховного процесу. Разом з тим вікових особливостей психічного розвидку дитини зовсім не означає пасивного пристосування методів і форм виховної роботи до наявних у неї в даний момент можливостей. Щоб керувати процесом  становлення особливості дитини, цілеспрямовано  проектувати цю особливість, виховання повинно йти попереду психологічного розвидку, висти його за собою.

Вирішальною мовою розвидку дитини як соціальної істоти, умовою формування її особливості  є різноманітні види діяльності, в які вона включається, в яких виникають, реалізуються і розвиваються потреби, мотиви і цілі її соціальної активності.

Особистість і діяльність розглядаються у відчизняній психологічній науці у їх внутрішньому нерозривному зв’язку і безперервному взаємовпливі . Виступаючи стосовно дитини як джерело винекнення потреб, мотивів, сама діяльність в міру оволодіння нею поступово змінюється, з’являються нові її форми і види, що , у свою чергу , зумовлюють перебудову змісту потреб, спонукають і цілей активності дитини. Вирішальним результатом такого взаємовпливу є розвиток мотивів діяльності, їх ієрархізація, поєднання у певні системи, які визначають характер зв’язків особистості з навколишнім середовищем, її ставлення до інших людей і до себе самої.

Зміна мотивів діяльності може відбуватися як процес спонтанних і як спеціально організованих, скерований вихованням. Надання мотивам діяльності поведінки дітей бажаної, соціально цінної орієнтації та спрямованості – одне знайважливіших завдань виконання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Основні аспекти виховання 

 

 

 

 


Основний принцип системи виховання полягає в тому, що вона “ найефективніше здійснюється в колективі, через колектив і для колективу”.Однак це означає ,що індивідуальні особливості дитини в колективі не беруться до уваги.При всій важливості виховної ролі колективу особистість кожної дитини завжди була і залишається в центрі уваги педагога, головним об’єктом і метою виховання.

Індивідуальний підхід передбачає  побудову усієї системи виховання з урахуванням фізичних і духовних своєрідностей особистості кожної дитини, що зумовлюється деякими природженими відміностями або тими ,  що виникають в наслідок специфічних умов життя дитини та особистостей її виховання. Врахування індивідуальних відмінностей дитини є однією з важливих умов успіху у навчанні.

В індивідуальному підході до дитини у процесі виховання можна вичленити два аспекти – психологічний і педагогічний.Психологічний полягає у становленні неповторної своєрідності дитини , у визначенні його ставлення до оточуючих і себе самого, особливостей суб’єктивного сприймання зовнішніх впливів і специфіки реагування на них. Педагогічний аспект індивідуального підходу полягає у виборі таких засобів і форм впливу на дитину, які найбільш відповідають його психологічним особливостям, психічним станам , настроям у даний момент і завдяки цьому забезпечують оптимальний виховний ефект.

При виборі засобів  і форм виховного впливу на дитину  треба враховувати також необхідність в їх періодичному варіюванні.Надто часте повторення  однотипних за змістом і особливо за формою впливів, зокрема словесних, стосовно одного й того ж учня приводить до їх знецінення: учень звикає до них і поступово перестає реагувати на них. Виникає так званий “смисловий бар’єр” ,при якому виховні впливи втрачають для учня той смисл, який вкладає у них опікун.

Важливим фактором у здійсненні індивідуального підходу до учнів є їх самооцінка.Також одним із головних аспектів індивідуального підходу є врахування особливостей темпераметру дитини, що зумовлюється типом її нервової системи.

Важливим є і врахування психічних станів дитини ,настрою , загального фізичного самопочуття, стомлюваності . Загальною і важливою умовою забезпечення результативності індивідуального підходу є органічне поєднання впливів виховатиля з впливрм на нього ровесників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Основні аспекти виховання 

 

 

 

 


Видатний педагог, психолог П. П. Блонський писав: “Ми повинні… виховувати дитину , здатну створити своє власне життя , здатну до самовизначення. Виховуватись – значить самовизначатись, і виховання майбутнього творця нового людського життя є лише раціональна організація самовиховання його”.

Отже, для того щоб краще виховати дитину опікун повинен прагнути пізнати її, якою вона є в дійсності, з усіма її слабостямиі в усій її величі, з усіма її буденними , дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимогами. Вихователь повинен знати дитину в сім’ї, в суспільстві , серед людства і на одинці зі своєю совістю. Він повинен знати спонукальні причини…діянь, історію розвитку всякої пристрасті і всякого характеру .Тільки тоді можна поринути у внутрішній світ дитини , зрозуміти її , і у знак подяки отримати її довіру.

 

 

 

 

 

 

Основні аспекти виховання 

 

 

 

 

 


1.Соціологія за ред. В. П. Андрущенка ; К-Х, 1998

2.Педагогічна психологія за ред.Л. М. Проколієнка,1991

3.Формування позитивних якостей у дітей за ред. Приходько К;1987

4.Курс виховання для підлітків за ред. Снайдера М;1995.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика