prepod

Путь к Файлу: /Гуманітарний Університет / АПСРУС / 4.3.1.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   prepod
Добавлен:   11.04.2015
Размер:   88.0 КБ
СКАЧАТЬ

Державний гуманітарний університет імені Петра Могили

 

 

Кафедра політичних наук

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни

Актуальні проблеми сучасного розвитку українського суспільства

 

Проблеми становлення політичних партій та багатопартійної системи в сучасній Україні.

Проблеми політичної опозиції: склад, роль, напрями та способи діяльності

 

 

 

 

Виконала

студ. 531-м гр.

Сінчук Л.С.

Перевірив

 к. іст. н., доц.

 Курілло В.Є.

 

 

- Миколаїв 2005 -


План

Вступ

 

1. Сучасна партійна система України. Її зміни і перспективи

2. Зв’язок виборчого законодавства із становленням багатопартійної структури

3. Проблеми та перспективи опозиційних сил

Висновки


Вступ

            За роки незалежності в політичному житті України сформувалася і досить міцно закріпилася багатопартійність. У країні діє більше ста політичних партій, які фактично є прихильниками не більше як десяти політичних ідеологій. Про це свідчить той факт, що наприкінці виборчої кампанії 2005 року до Мін’юсту подано 4 заявки на реєстрацію нових політичних партій (за наявних 165 легалізованих). Плюралістична партійна система не є сталою і змінюється раз у раз. Це обумовлено перш за все трансформаційним переходом до ліберально-демократичних засад суспільства. Також не слід забувати, що загальновизнаною функцією партії є  боротьба за владу.

             В контексті сучасних політичних дій і партійних маневрувань після президентських виборів 2005 року проблема стосовно місця і ролі опозиційних партій є найактуальнішою.  Прослідкуємо сучасний стан опозиції в контексті ротації політичних партій і перспективи її розвитку. Визначимо основні проблеми, що заважають її зміцненню.


           

1.         Сучасна партійна система України. Її зміни і перспективи

            Неусталеність партійної системи і порівняно велика кількість політичних партій, які не мають чітких ідеологічних програм – це все притаманно майже всім демократичним транзитам,

            До призначення нового президента, на думку багатьох дослідників цієї проблеми, фактично існували «квазіпартії». Таке ствердження вони обґрунтовували тим, що жодна партія не могла привести своїх лідерів до влади. Це було обумовлене тим, що  практично єдиною владою та єдиним носієм її філософії й ідеології був Президент. І жоден партійний лідер не міг бути прибічником якоїсь іншої філософії, якщо розраховувала на владні посади. [1]

            Припускаємо, що тепер політичні партії стануть дієвим механізмом завоювання й утримання влади. 

            Досвід зарубіжних країн, що мають двопартійну систему, говорить про стабільність політичної системи і про надання правового статусу де-факту а не де-юре політичних опозиційних сил.

            Деякі прихильники двопартійної системи відмічають перевагу її над іншими. На їх думку, дві партії однаковою мірою  зацікавлені в дотриманні правил гри під час виборів і під час зміни партійних команд і протягом періоду правління. Щоб це реалізувати прихильники сучасної опозиції пропонують закладення підвалин двопартійної системи в Україні через здійснення таких кроків, на які навряд чи наважиться нинішня влада:

1. легітимізація «офіційної опозиції». Слід провести переговори щодо

створення опозиційного блоку, сформувати «тіньовий кабінет», що дублював би структуру діючого уряду. Це в свою чергу дає можливість перетворення цього опозиційного утворення на діючий орган.

2.  визначення ВРУ прав опозиції, перелік комітетів, які мають бути їй передані, можливість створення слідчих комісій, регулярність формування порядку денного, обов’язкове висвітлення діяльності опозиції в державних ЗМІ із  постійними рубриками. Сьогодні фактично всі телеканали зазнають сильного впливу цензури, що йде від Президента.  Можливості опозиційних партій звужуються.

3. створення нового формату «днів уряду», «дні запитань і відповідей».

Надання можливості лідеру опозиції (тіньовий прем’єр) на всі засідання діючого уряду, а «тіньовим» міністрам або їх повноваженим представникам – на нарадах у відповідні міністерства. За урядом, апаратом слід закріпити обов’язок надавати їм запитувані звіт.[2]

            Проблема в тому, що наші політичні лідери свідомо не дозріли до таких рішучих кроків. Друга полягає в тому, що претендента на роль головного опозиціонера поки що сьогодні не видно. Можна лише припускати кандидатури.

            Сьогодні ми споглядаємо бурхливий процес створення єдиної пропрезидентської партії. Цей процес викликаний певними причинами, а саме:

1. усвідомлення президентом необхідності створення партійної підпорки, для збереження влади;

2. лідери проющенківських партій відкидають ілюзії з приводу політичних перспектив і для них об’єднання – це шанс і приводом для торгів. У колишній ПРП і НРУ найбільш вигідні позиції. Одні є легендою націонал-патріотичного руху, інші завчасно приватизували бренд «Наша Україна»;

3.  готовість понад тисячі людей стати членом «партії Ющенко». Незалежно від того, як вона буде називатися і хто із політ структур туди потрапить. Тому НРУ і ПРП розуміють, що партійці у будь-якому випадку будуть з’єднуватись в об’єднану організацію цілими крайовими філіалами;

4. в оточенні Ющенко немало людей, які на мають парт прописку, але мають великі гроші, великі плани і великі апетити. Їм необхідний цей проект для реалізації політичних цілей, збільшення фінансових капіталів і задоволення особистісних амбіцій.  За останніми даними, в нову партію ввійдуть «Солідарність», «Єдність», Молодіжна партія.[3]

            Основною перепоною на шляху до її створення є неоднозначність у поглядах лідерів партійних осередків, які мають змоги опинитися  у цьому партійному утворенні. Так, Борис Тарасюк голова НРУ ініціював створення виборчого блоку партій, що підтримують програму Президента. Співзасновниками блоку, на його думку, мають стати партії, що увійшли до коаліції «Сила народу». Однак народний депутат Г.Удовенко вважає недоцільним входження Народного Руху до об’єднаної партії на основі блоку «Наша Україна». Зазначає, що створювати партію слід на основі спільної ідеології а не під особистість.[4]

            Партійні організатори поступово починають відігравати належну їм роль зв’язкових між членами уряду і парламентськими фракціями, мета яких в ідеалі у залагоджені внутрішніх і між фракційних конфліктах. Парламентський механізм, як думають носії багатовікових традицій парламентаризму, накладає певні обмеження на дії партій, утримуючи їх від радикалізму.

             Партії, фактично, завдяки створенню передвиборчих блоків, відіграють роль «відтягувачів голосів». Так, на погляд Анатолія Пахарєва, жодна із складових Юлії Тимошенко не змогла б подолати самостійно чотиривідсотковий бар’єр. В одномандатних округах представники цього блоку не одержали жодного депутатського мандата.[5]

            Невід’ємним явищем, що супроводжує боротьбу за владу, є явище із назвою «партійні міграційні процеси». Ми спостерігаємо, кочівницькі процеси лідерів політичних партій у бік більш впливових і перспективних.

            Будь яке партійне будівництво схоже на економічне. Найслабші учасники, які не витримують конкуренції, змушені йти з керівних посад. Безпосередньо, всі політики, які входять до керівних органів нинішніх партій, до керівництва нової партії не потраплять. Олександр Дергачов, провідний науковий співробітник, Інституту політики та етнонаціональних досліджень НАН України, припускається до думки, що пропрезидентська партія  необхідна для того, щоб українська партійна і політична система стала більш цивілізованою і усталеною.[6] Як ми бачимо, політичний процес настільки динамічний, що формалізувати його в партію і при цьому  не втратити загальний рівень підтримки неможливо. Тому питання створення потужної партії відкладається на рік-два.

           


2. Зв’язок виборчого законодавства із становленням багатопартійної структури. Пропорційна система виборів, як показує практика, супроводжується  негативним ставленням партій одна до одної.  Хоча досвід, отриманий під час Президентських виборів 2004 року, свідчить про можливість несподіваної кооперації. Кандидат від СПУ без отримання на те його згоди підтримав КПУ (о), аргументуючи цей крок наявністю багато чого спільного в цих партіях.

            Проблеми створює недосконале, нечітке виборче законодавство. Так, сьогодні факт, що в  законодавстві відсутнє поняття «вибуття кандидата». Це б надавало виборчим об’єднанням право відкликати зі списку кандидата на будь-якій стадії виборчого процесу. Такий подібний стан речей є  умовою для маніпулювання списком з боку партійного керівництва. Звичайно, важливе значення це має у виборчому процесі, оскільки впливає на створення міжпартійних коаліцій.  Виборчий закон,  прийнятий напередодні парламентських виборів 2002 року, ускладнив, а точніше – загальмував процес партійної структуризації українського суспільства, тобто процес формування партійної системи.[7]

            Згідно з тими виборчими правилами, лідери політичних партій не мали можливість балотуватися одночасно у мажоритарних  і багатомандатних округах, де вони очолювали  свої партії. Таке обмеження  позбавило популярних українських політиків шансу виграти вибори в одномандатних округах і завдяки цьому збільшити кількість своїх прихильників у парламенті за рахунок просунення кандидатів багатопартійного округу. 

            Сьогодні, для отримання 51% місць в парламенті в  2006 році відбуваються гострі дискусії з приводу створення пропрезидентської партії. УНП на чолі з Юрієм Костенко виступають проти об’єднання «Нашої України». За їхніми словами, підприємці, які сповідують лібералізм, у цій партії домінуватимуть, а вплив національно-демократичної ідеології буде мінімальним. Щоб  цього не сталося, праві партії мають залишатися самостійними гравцями.

            Народний рух України на позачерговому з’їзді теж вирішив не приєднуватись до єдиної партії, запропонувавши на наступні вибори йти широким блоком, до якого могли б увійти і БЮТ, і зелені, і навіть аграрії.           Небажання правих зливатися в партію влади пояснюється ще й конкуренцією з боку депутатів групи «Разом», до  якої входять безпартійні прихильники Ющенка, переважно бізнесмени. На тлі політиків, які володіють потужними фінансовими, а подекуди й меді ресурсами, праві, що намагаються довести свою цінність наявністю мізерних регіональних структур і постійно апелюють до минулих заслуг, виглядають досить блідо й шансів обійняти керівні посади в новій партії майже не мають, так само як і потрапити до прохідної частини списку. А залишаючись при своїй партії і рухівці, і уенпісти завжди можуть шантажувати своїх колег чи то виходом з коаліції і створенням свого блоку (його у приватних розмовах вже називають «братська могила правих сил»), чи то переходом під крило до Тимошенко.[8]

            Ініціаторами створення цієї політичної сили виступають Безсмертний в статусі віце-прем’єра і паралельно брат Віктора Ющенка – Петро, який очолює громадське об’єднання «За Україну, За Ющенка» (ЗУЗЮ) та близькі до нього депутати. Керівники цього проекту заявляли про те, що саме на базі ЗУЗЮ має виникнути «Народна партія «Наша Україна».

            Однопартійці Пинзеника пропонують досить оригінальний рецепт єднання: всі інші партії мають розпуститися і вступити до її лав, оскільки часу для створення нової партії замало, не виключаючи можливого приєднання Блоку Тимошенко.[9]

            Як висновок можна зробити таке припущення, що  створювати справді потужну пропрезидентську партію ніхто з команди Ющенка не хоче. Розмита структура коаліції дозволяє легко уникати відповідальності, списуючи прорахунки на союзників, а успіхи присвоюючи собі.  


            3. Проблеми та перспективи опозиційних сил

            Причина того, що колишня українська влада опинилась в опозиції – після  першого обрання на посаду Президента України Леоніда Кучми. У спадок ми отримали  сформовану  компартноменклатуру.[10] Виникла необхідність у заміні кадрів. Деякі проекти закону «Про політичну опозицію в Україні» визначають мету опозиційних сил – протистояти офіційному курсу, а, насправді, вони протистоять конкретним політикам.

            Нова влада налаштована співпрацювати з усіма за умови, що це сприятиме підвищенню добробуту громадян і не вірить в комуністичну опозицію.  І дійсно, сьогодні заяви лідерів КПУ про те, що комуністи будуть жорсткою, радикальною опозицією нової влади, виглядає смішно після того, як вони продали голоси своїх виборців режиму, щодо якого нібито теж були в опозиції. Їх  заяви – це просто бажання реабілітуватися.

            Сьогодні розглядаються ймовірні шляхи розвитку сучасної опозиції. Більш реалістичний прогноз, на мою думку, це  той, що передбачає створення справжньої опозиції після 2006 року. На думку інших прогнозистів, нова опозиція не буде керованою олігархами для захисту своїх інтересів. Це буде народна опозиція. Не до кінця усвідомили, що таке жорстка опозиція, які передбачає дії.

            Бондаренко К. подає таку  класифікацію сучасної опозиції (див. таб.1) Таблиця 1[11]

Класифікація опозиції

Ліва опозиція

Права опозиція

Внутрішня опозиція

Петро Симоненко

Наталія Вітренко

Олександр Мороз

Валерій Конавалюк

Євген Кушнарьов

Віктор Медведчук

Леонід Кравчук

Ігор Плужников

Сергій Тігіпко

Юлія Тимошенко

Петро Порошенко

Володимир Литвин

            В правій опозиції опинились особистості, що здавна були при владі. Сьогодні вони  опановують незвичну для них роль: усвідомлювати, як бути в опозиції. У нинішніх опозиційних лідерів є два електоральні поля неявне і потенційне. Першому належать люди, які під час президентських виборів підтримали Януковича та його концепцію розвитку України. Це більшість жителів сходу і півдня України. Потенційне поле становлять сили, що  виступали на боці Віктора Ющенка і вже починають розчаровуватися в його діях, - радикали, націоналісти й ті, хто підтримував Ющенка суто з кон’юнктурних міркувань. Найнебезпечнішою для самого Ющенка може бути ситуація, коли обидва ці поля – явне і потенційне об’єднаються в одну опозицію.

            Ліва опозиція переживає не найкращі часи. Електорат комуністів і соціалістів звужується. Комуністи «подарували» значну частину своїх виборців Януковичу, соціалісти – Ющенкові. Об’єднатися лівим і висунути жодну кандидатуру напередодні виборів не вдалося.

            Цікаво спостерігати за «реанімацією» Прогресивної соціалістичної партії України. Наталя Вітренко готує ґрунт для відтоку лівоорієнтованих донеччан і харків’ян з табору Януковича до лав ПСПУ.

            Внутрішня опозиція політики – ті, що опинилися при владі після президентських виборів готуються ділити трофеї і трансформувати спадщину Леоніда Кучми. Однак, як і передбачалося, відразу ж після перемоги монолітність коаліції «Сила народу» зникла, замість цього почалося з’ясування стосунків.[12]

            Навколо Володимира Литвина почали групуватися  бізнесмени і нейтрально налаштовані політики, які діють не стільки з принципових політичних інтересів, скільки ситуативно.  Сьогодні і навколо Литвина починають групуватися ті, хто шукає захисту від апетитів нашоукраїнців і побоюється нових переділів власності. Будівництво партії йде зверху.

            Роман Безсмертний, який сьогодні реалізовує план по створенню єдиної потужної пропрезидентської партії,  в одному з інтерв’ю  прямо зізнався у головній її цілі. Вона полягає  не в тому, щоби зібрати всіх в одній партії. Ціль в тому, щоби мати ефективний інструмент, за допомогою якого в 2006 році можна отримати 51% місць в парламенті.

            Оскільки відомо, що у разі створення пропрезидентської влади фактично знизиться можливість створити конкурентоспроможного політичного опозиційного угрупування.

 

 

 

 

 

           


Висновки

            Таким чином, український істеблішмент за період незалежності продемонстрував відкриту непослідовність у формуванні цивілізаційної партійної системи, яка взяла б на себе відповідальність за формування суто демократичних принципів влади. Про це свідчать результати минулих виборів у Верховну Раду України.

            Сьогодні, як свідчать події після помаранчевої революції у лавах партійних осередків і коаліцій, спостерігається тенденція до поступового перетворення до двопартійної системи.  Не за ідеологічним спрямуванням, а за ставленням до влади формується нова по позиційна ідеологія.             Справжньої опозиції Україна сьогодні не має. Величезні наміри і впровадженні кроки по створенню пропрезидентської партії можливо, призведе до неможливості виникнення потужної опозиційної партії. Розквіт опозиційної сили ще ускладнюється і тим, що сьогодні на її місці опинилися зовсім недосвідчені у цій справі лідери, які раніш були при владі. Як наслідок, в Україні сьогодні як і протягом попередніх дванадцяти років незалежності відбувається гра в опозицію.


Література

1. Антипова А. Колишні переходять в опозицію// День – 2005 – №10 – с.4

2. Бойко О. Початок формування багатопартійної системи в Україні: основні етапи, проблеми, характерні риси та особливості// Сучасність. – 2003 - № 8. – с. 59-90

3. Бондаренко К. Проти курсу// Галицькі контракти. – 2005. - ;№ 3-4. – с. 14-17.

4. Василенко К. Із думкою про 2006-й //День 2005 - № 12. – с.4

5. Вишняк О. Партії в політичній системі України: соціальний вимір// Вища освіта України. – 2004. - № 2 – с. 25 – 29

6. Гаєвська О. Політичні партії в системі управління сучасним суспільством.//  Вісник УАДУ при Президентові України – 2003 - № 2. – 390-396

7. Кальниш Ю. Політичні партії: логіка об’єднавчого процесу // Вісник УАДУ при Президентові України – 2003 - № 2

8. Круглов М. Єдність і боротьба протилежностей // Голос України. – 2005 – 12 лютого. – с.6

9. Кульчинський Р. Фантомний біль партії влади /Галицькі контракти. – 2005. - № 9. – с. 12-13

10. Лага В. Феномени «опозиційної ідеології» та «ідеології позиційності».// Політичний менеджмент. – 2004 № 2

11. Михальченко М.  Позиції опозиції Хто є хто в Україні// Віче . – 2002. - № 3 – с.5

12. Нариси з історії суспільних рухів і політичних партій в Україні (ХІХ-ХХ ст) /Малик Я.Й., Вол Б.Д., Гелів С.Д. та ін.Навчальний посібник. – Львів: Світ, 2001. -  296 с.

13.  Павленко І. Ідеологічна структуризація суспільних політичних процесів//Політичний менеджмент. – 2004. - № 5 . – с. 71 – 81

14. Пахарєв А. Перспективи української багатопартійності в контексті можливих змін в організації влади // Політичний менеджмент 2003. - № 2 – с. 57 – 64

15. Рахманні С. Роман Безсмертний: «Не виключено, що питанням партійного будівництва будуть займатися і губернатори...»// Дзеркало тижня 22 лютого 2005. – с. 3.

16. Ромашкіна О. Рух: до майбутніх виборів// Голос України. – 2005. - № 33 – с. 4

17. Самсоненко В. Особливості національного законодавства про вибори до ВРУ та актуальність проблеми його вдосконалення. - // Вісник УАДУ при Президентові України – 2003 - № 2. – с.

18. Сонюк В. Нова опозиція буде родом з майдану...// День. - № 6. – с.4

19. В. Хімченко О.Г. Будівництво та функціонування політичних партій: Науковий посібник. – Миколаїв: «Можливості Кіммерії», 2003 – 107 с.

20. Штанько А. Компартноменклатурні зозуленята// День. - 2005 - № 10. – с.4


[1] Круглов М. Єдність і боротьба протилежностей // Голос України. – 2005 – 12 лютого. – с.6

 

[2] Штанько А. Компартноменклатурні зозуленята// День. - 2005 - № 10. – с.4

 

[3] Рахманні С. Роман Безсмертний: «Не виключено, що питанням партійного будівництва будуть займатися і губернатори...»// Дзеркало тижня 22 лютого 2005. – с.

[4] Ромашкіна О. Рух: до майбутніх виборів// Голос України. – 2005. - № 33 – с. 4

[5] Пахарєв А. Перспективи української багатопартійності в контексті можливих змін в організації влади // Політичний менеджмент 2003. - № 2 – с. 61

6 Кульчинський Р. Фантомний біль партії влади /Галицькі контракти. – 2005. - № 9. – с. 13

 

 

[7] Павленко І. Ідеологічна структуризація суспільних політичних процесів//Політичний менеджмент. – 2004. - № 5 . – с. 71 – 81

[8] Кульчинський Р. Фантомний біль партії влади /Галицькі контракти. – 2005. - № 9. – с. 12

 

[9] Бондаренко К. Проти курсу// Галицькі контракти. – 2005. - ;№ 3-4. – с. 16.

 

[10] Штанько А. Компартноменклатурні зозуленята// День. - 2005 - № 10. – с.4

       [11] Бондаренко К. Проти курсу// Галицькі контракти. – 2005. - ;№ 3-4. – с. 16

[12] Там само. – с. 16-17

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика