prepod

Путь к Файлу: /Гуманітарний Університет / АПСРУС / 4.1.3.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   prepod
Добавлен:   11.04.2015
Размер:   67.5 КБ
СКАЧАТЬ

План

Вступ

1. Політичні чинники трансформацій

2. Соціально-економічні чинники трансформацій

3. Ментально-психологічні чинники трансформацій

4. Зовнішні чинники трансформацій

Висновки

Перелік використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

За короткий проміжок часу, що Україна була незалежною, вона ще остаточно не перейшла з одного стану в інший, навіть у політичній сфері. І хоча радикально змінився державний устрій, перебудові процеси у функціях інститутів влади йдуть дуже повільно. Сьогодні українська державність страждає не лише тому, що їй бракує чітких уявлень про цілі і перспективи країни в світовому геополітичному просторі, а й тому, що немає обґрунтованої програми політичних дій на найближчі роки.

Існує багато чинників, які впливали і впливають на процес трансформації в Україні. Основними серед них є брак розумної герметизації державно-політичного простору, що робить країну вразливою в багатьох відношеннях; загальна неефективність структур влади, зумовлена її перехідним характером, протистоянням різних гілок, порушенням взаємодії центральних та регіональних влад; збереження сепаратистських прагнень у деяких регіонах та підбурювання деякими внутрішніми та зовнішніми силами міжнаціональних та міжконфесійних конфліктів та багато інших.

В даній роботі була зроблена спроба виявити та об`єднати у певні групи чинники, які мали вплив на політичні трансформації в країні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Політичні чинники трансформацій.

Одним з важливих факторів, що вплинув на процес політичних трансформацій в Україні, є відсутність чіткої та послідовної стратегії політичного реформування. В Конституції задекларовано, що Україна є демократичною, правовою та соціальною державою, але ж кожен з нас розуміє, що ці принципи є лише зафіксованими і до демократично розвинених країн нам ще далеко. Але сьогодні спостерігається тенденція, що багато хто навіть з політиків, не кажучи про населення, не розуміє сутності політичних реформ. Крім того, вони є непослідовними та часто неефективними, тому ми маємо можливість спостерігати кризовий стан і в економіці, і в соціальній сфері, які сьогодні і є наслідками політичних трансформацій.

Наступним важливим політичним чинником трансформаційних процесів є характер, діяльність та установки сучасної політичної еліти. Для демократичного суспільства чи не найголовнішою проблемою є формування найбільш результативної, корисної для мас і підконтрольної їм керівної еліти.

Дослідник Бурковський стверджує, що для українського суспільства характерною є передовсім глибока соціальна дезінтеграція. Цим пояснюється слабкість інтересів, а отже, і соціальної волі тих нечисельних верств, які зацікавлені в економічній та політичній модернізації. Невиявленість соціальних інтересів, нездійсненність соціальної самоідентифікації, а також культурної ідентичності у сучасному українському суспільстві – все це стримувало і надалі стримує формування передумов для переходу до громадянського суспільства, а отже, для створення демократичної системи рекрутування (добору) керівної еліти [3].

Аналіз політичної поведінки керівної еліти в Україні дає підстави стверджувати: в період трансформації значна частина усіх прошарків номенклатурної демократії, щоб зберегти реальну владу та власність, здатна йти на соціальні й політичні компроміси. Але фактично ми бачимо, що при владі залишається стара еліта, яка керується власними інтересами і її модернізація відбулася лише ззовні[12].

Зрозуміло, об`активно стара „нова” посткомуністична номенклатура не могла і не може бути зацікавлена у появі справжніх демократичних інститутів, які б стимулювали демократичний поступ суспільства, збуджували й формували його політичну волю, забезпечували б який-небудь громадський контроль над політичними ухвалами, сприяли пробудженню соціально-політичної активності низів. Адже у цьому разі це загрожувало б її панівному статусові, можливості розподіляти та перерозподіляти власність. Водночас низький інтелектуальний та культурний рівень усіх ешелонів нинішньої української еліти поглиблює відчуження нинішньої політичної влади від більшості населення, соціальне невдоволення якого поступово зростає і з часом може вилитись у масові соціальні протести, що ми нещодавно і спостерігали [2].

Отже, можна зробити висновок, що одним з найголовніших чинників політичних перетворень в українському суспільстві є його політична еліта, якій і відводиться головна роль у виборі курсу та напрямку, за яким піде в своїй трансформації уся країна.

Крім того, на думку Полохало, в основу створення системи нових суспільно-економічних і політичних відносин в Україні був покладений етатизм, який характеризується тим, що стратегічною метою назвав розбудову держави (точніше – державності) як головний чинник подальших реформ. Що таке розбудова української державності, в який спосіб реалізовуватиметься названий процес і скільки він триватиме – у цьому політичні лідери знову таки не визначилися. В основному в Україні відбувалося механістичне становлення інститутів державності, після чого використовувалися загальновизнані механізми та принципи реформ. Тобто можна сказати, що політичні інститути створювалися штучно, без врахування української ментальності і взагалі вони були „відірвані” від реального життя. Крім того на так званий період розбудови держави було сформульовано принцип: опозиція в українській державі – опозиція українській державі. Такий стан справ став передумовою об`єднання представників старої еліти з  частиною нової, що дозволило більшості з них розбудувати державу в центрі і на місцях старими апробованими методами, але вже без зайвих побоювань відповідати за порушення закону. Тому, роблячи висновок, можна сказати, що нові політичні інститути та рішення створювалися старими методами, і тому не були ефективними, а можна сказати й марними [1].

Отже, багато дослідників вважають, що в Україні прагнуть побудувати демократію, а насправді ж будують охлократію. На цей процес впливають такі чинники: некомпетентність політичної влади, неповага до закону, розуміння права як волі держави, використання настроїв певних соціальних груп для реалізації вузько корпоративних інтересів. Період політичних трансформацій характеризується певними закономірностями. Передовсім це стосується характеру політичної системи – вона закріплена в конституційних документах держав як демократична, плюралістична, відкрита. Насправді ж більшість нових суб`єктів політичної системи, наприклад партій, фактично не впливають на хід подій. За таких умов головним інститутом політичної системи стає президент, який використовує інші політичні інститути лише для забезпечення та посилення власної легітимності. Подібна ситуація призводить до некомпетентності, безвідповідальності та корумпованості політичної еліти.

Одним з вирішальних чинників, на думку дослідника Михальченко, є формування та функціонування політичних партій, які мають підтверджувати безпосередню участь громадян у прийнятті та реалізації кардинальних політичних рішень[8] .

 

 

 

2. Соціально-економічні чинники трансформацій

Дійсно, неможливо розглядати політичну сферу життя окремо від економічної, адже від рівня життя населення, ринкових відносин залежить і політична ситуація. Тому процес трансформації необхідно розглядати, враховуючи й економічні чинники.

Головною причиною затяжної економічної кризи, зокрема в промисловості, є затягування, млявість і непослідовність економічних реформ, що призвело до спотворення принципів економічних відносин – створення неефективного гібрида командно-адміністративних і ринкових методів господарювання [7].

Серцевиною сучасної цивілізованої ринкової системи, двигуном економічного розвитку є конкуренція. Цей двигун в українській економіці ще дуже слабкий, що зумовлено збереженням значного рівня монополізації виробництва, надто малою часткою приватного підприємництва, а також створенням неоднакових умов господарювання для різних підприємств.

 Бідзюра помічає, що також на економічну ситуацію вплинуло те, що замість приватизації відбувся унікальний  але безперспективний процес часткової приватизації, де прибутки потрапляють  у приватний сектор, а борги зависають на державі. Отже, номенклатурна часткова приватизація призвела до зосередження величезної грошової маси в осіб, захищених великими державними посадами, які до того ж мають реальний вплив на формування економічної політики держави [11].

Вагомою причиною низького обсягу виробництва в промисловості, низької прибутковості й високої збитковості є тінізація. Сьогодні наша єдина модель ринкової економіки, відома переважній більшості населення, - це модель „чорного” ринку. В Україні організована злочинність створила великі комерційні фірми, які часто вступають в конкуренцію з фірмами з другого нелегального джерела фінансів – заборонених (тепер частково легалізованих) компартії і комсомолу. До речі, те, що діяльність колишніх бандитів і колишніх партійних діячів збіглася, призвело до того, що населення не бачить між ними жодної різниці, об`єднаючи їхню діяльність одним словом – „мафія”.

На думку, Дергачова до основних чинників, що дезінтегрують суспільство, належить те, що тривала й глибока економічна криза спричинила масове зубожіння, маргіналізацію і десоціалізацію значної частини населення. Непрозора приватизація, масштабні спекуляції призвели не просто до виникнення вузького прошарку дуже багатих, але й до егоїзму, нерозуміння багатіями свого місця і ролі в суспільстві. Соціально-економічний зріз проблем консолідації полягає у відсутності сприятливих умов для малого бізнесу, слабкістю середнього класу[12].                  

 

3. Ментально-психологічні чинники трансформацій

Головна спадщина , що її отримала посткомуністична Україна від СРСР, - радянська людина, так званий homo soveticus. Її провідні виміри:  подвійні стандарти у соціальній поведінці, брак артикульованої належності до певної національної культурно-історичної традиції. Звідси походить соціальна безвідповідальність, авторитарна свідомість, налаштованість на постійне соціально-політичне маневрування. Найвиразнішим уособленням цієї радянської людини є, безперечно, колишні партійні та комсомольські функціонери. Саме вони складають кістяк владної еліти[10].

Авторитарна структура свідомості, притаманна радянській людині, є те спільне, що позначало надійність інституційної мережі тоталітарної держави. Звідси походить певна дифузія державних і кримінальних структур в посткомуністичній Україні.

Відповідно думки Пахомова, можна сказати, що першим, що відіграло фатальну роль у виборі рецептів реформування – це синдром нігілізму, тобто властиве нашому народу тяжіння до рішучого відкидання того, що пов`язане з минулим. Дослідник стверджує, що витоки нашого радикалізму – насамперед у тривалому стримуванні перетворень через закостенілість радянського режиму. У тоталітарному суспільстві трансформація віджилої системи  надмірно затягується, внаслідок чого вимога перемін переростає у потребу руйнування і ломки [6].

Характерно, що одним із наслідків зазначеного нігілізму стало заперечення українців самих себе як реформаторів.  Пахомов стверджує, що ми себе ніби переконали, що країна приречена лише на запозичення чужого досвіду. Одразу, без будь-якого обговорення були повністю відкинуті реформаторські напрацювання видатних учених, ще вчора визнаних і нами, і світовим співтовариством[6].

Особливістю українського підходу до реформаторства є традиційна схильність до догматів. Українці примудрилися, відкидаючи – на словах – жорсткі ідеологеми, відразу змінити одну „єдино правильну” ідеологію іншою, такою ж войовничою і догматичною.

Можна виокремити певні характерні риси ментальності українського народу, які вплинули на хід трансформаційних процесів.

По-перше, для України характерно сподівання, що все якось-то буде і само собою станеться. Дійсно, країна довго мліла в очікуванні самочинно зреалізованого економічного дива.

З відзначеною особливістю гармоніює ще одна ментальна риса, яка проявилася саме в Україні, - схильність до спрощення і примітивізації того, що слід економічно вибудувати, сконструювати. Так, в Україні, суттєво спрощений блок макрорегулювання, тут відсутні складні організаційні структури типу ФПГ; ми не змогли створити ні вексельний обіг, ні фондовий ринок; украй спрощено в державі структуру грошової маси, цілковиту байдужість виявлено до завдання формування стратегії, до формування інституціонального середовища.

Дослідники Пахомов та Паламарчук доводять, що з усім цим органічно пов`язане „небажання знати те, що з нами відбувається”.  Дивовижно, але ми не думаємо про те, що означає для країни, з урахуванням глобальних ризиків, проблематичність вступу до ЄС; що несе із собою і відчуження від інших макрорегіональних співтовариств[6, 10].  

Окрім вище зазначеного на процес політичної трансформації має вплив широко вживаний адмінресупрс, який, як можна було простежити під час виборів Президента 2004року, призводить до відчуження населення від влади. Більш того, вибори показали, що основною технологією впливу на масову свідомість була маніпуляція нею, яка також не може не впливати на процес модернізації суспільства [10].

 

4. Зовнішні чинники трансформацій

Не слід також забувати,  що доля країни великою мірою залежить і від зовнішніх обставин, особливо від процесів глобалізації. Тут нині можна виділити дві головні тенденції. Одна дає уявлення про нові небезпеки й ризики, які лише тимчасово здаються такими, що мають стосунок до незахідного світу.

Бурковський зазначає, що для нашої держави глобалізація – це і велика спокуса і чималий ризик. І при всьому тому шлях до глобального простору є безальтернативним, оскільки ізоляціонізм створює лише тимчасову, оманливу ілюзію захищеності [3].

Входження України до глобального простору засновується на експлуатації ефекту „прокладеної лижні”, що дає змогу – порівняно з глобальними першопрохідцями – випрямити шлях, врахувати зроблені помилки, уникнути спокус і пасток, які за масштабами втрат дорого коштують. Але в той же час відбувається процес насадження іноземного досвіду без можливості його застосування в українському суспільстві, що і робить свій вплив на процеси реформаторства в країні. Але, загалом, можна сказати, що зовнішній чинник трансформації в більшому ступені є позитивним і сприяв прискоренню процесів модернізації [9].

 

 

 

 

Висновки

Головним результатом тринадцяти років незалежного державного розвитку України стала гостра потреба демократизації. Без неї втрачається національна перспектива, - головний сенс незалежності.

Ключова проблема – дефектна модель розвитку, неадекватність управління, невідповідність якості влади характеру завдань, що стоять перед країною.

Влада фактично не оновлювалася весь період незалежності й знаходилася поза системою політичної відповідальності. Зміна президента в 1994 р. не була  пов`язана з реальною альтернативністю і не мала глибокого впливу на політичну практику. Президентські вибори 1999 р., парламентські 1998 і 2002 рр., попри суспільні очікування так само не стали прикладом формування влади на основі волевиявлення громадян..

На процес політичної трансформації вплинула сама природа влади, яка передбачала розквіт тіньових механізмів владарювання, фаворитизму, корупції. Влада була сконцентрована в президентській вертикалі, що фактично знаходилася поза сферою політичної відповідальності. Перетворення Адміністрації президента у другий уряд, стало однією з характеристик державного управління. Друга його особливість – розгалужена тіньова система влади, де ключову роль відіграють лідери фінансово-промислових угрупувань.

До основних чинників, що розділяють суспільство, належать: надмірне і значною мірою штучне соціально-економічне розшарування, наявність мовно-культурних, конфесійних, регіональних відмінностей.

До основних чинників, що дезінтегрують суспільство, належить те, що тривала й глибока економічна криза спричинила масове зубожіння, маргіналізацію і де соціалізацію значної частини населення. Непрозора приватизація, масштабні спекуляції призвели не просто до виникнення вузького прошарку дуже багатих, але й до егоїзму, нерозуміння багатіями свого місця і ролі в суспільстві. Українське суспільство потребує виваженої політики в питаннях мови, Етно-національних і міжконфесійних відносин. Особливість ситуації полягає в потребі національного відродження, консолідації титульної нації. Можна з впевненістю стверджувати, що президентські вибори стали потужним чинником змін у суспільних настроях і політичній сфері. До влади прийшла колишня опозиція, яка називає себе демократичною силою, тому можна розраховувати на корінну зміну напрямку політичного реформування. Але знову ж таки в українського суспільства немає гарантії, що ці зміни призведуть до покращення їх життя та демократизації. Отже, залишається лише чекати та робити власні висновки, виходячи з конкретних дій уряду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік використаної літератури:

1. Політологія посткомунізму /під ред.. Полохало. – К., 2000

2. Симон Г. Трансформація в Росії та Україні після падіння комуністичного режиму: спільне та особливе// Політична думка - №4 – 2000

3. Бурковський І. Від державотворення до створення ефективної держави// Політична думка. - № 1 – 2 – 2001

4. Україна: утвердження незалежної держави (1991 – 2001)/  під ред.. В.М. Литвина. – К., 2001

5. Гельман В.Я. Постсоветские политические трансформации// Полис - №1 – 2001

6. Пахомов Ю. Україна на роздоріжжі: вектори і значення перетворень// Політична думка. - №3 – 2001

7. Жаліло Я. Економічне зростання – 2000 як новий етап трансформаційної кризи// Економічне есе. – К., 2001, випуск 1(9)

8. Михальченко М. Україна ХХІ ст.: і знову пошук шляхів розвитку// віче - №1 – 2001

9. Білорус О. Між державним лібералізмом і демократичним реформаторством// Віче - №5 – 2002

10. Ігнатов В. Політика імітації демократизації соціуму в Україні// Сучасність - №7-8 - 2002

11. Глотов Б. Модернизация в Украине в контексте европейской интеграции// Персонал. - №8 – 2003

12. Паламарчук Р., Литвиненко О. Український варіант сучасної європейської демократичної держави// Віче - №5 – 2003

13. Хом`яков Л.Парадокси громадянського суспільства в Україні// Сучасність - №12 - 2003

14. Бідзюра І. Взаємозв`язок економічних та політичних трансформацій в українському суспільстві// Людина і політика. – №1 – 2004

15. Дергачов О. Проблеми суспільно-політичного консенсусу// СЛОВО Просвіти – 6-12 січня -  2005

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика