prepod

Путь к Файлу: /Гуманітарний Університет / АПСРУС / 1.3.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   prepod
Добавлен:   11.04.2015
Размер:   84.5 КБ
СКАЧАТЬ

Державний гуманітарний університет імені Петра Могили

 

 

Кафедра політичних наук

 

 

Реферат

                    з дисципліни

Актуальні проблеми сучасного розвитку українського суспільства

Проблема генеральної стратегії розвитку України

 

 

 

 

 

Виконала

студ. 531-м гр.

Сінчук Л.С.

Перевірив

 к. іст. н., доц.

 Курілло В.Є.

 

 

 

 

 

- Миколаїв 2005 -


План

Вступ

1. Поняття «генеральна стратегія держави»

2. Сучасна економічна політика і прорахунки стратегічних планів

3. Лібералізація культурно-духовної сфери та наслідки для України

4.  Політичний режим і політична система як результат стратегічного розвитку України

5. Вектори зовнішньополітичної стратегії

Висновки.
Вступ

            З впевненістю можна стверджувати, що Україна, порівняно молода держава, на шляху до розвитку своєї державності зайшла у глухий кут. Соціально-економічна, духовно-культурна, політична криза – це очевидно і нажаль реально. Чому ми дійшли до такого стану? Адже ми постійно чогось прагнули, постійно щось проголошували, відмічали прогалини в політиці попередніх лідерів, розробляли мільйони законопроектів, втілювали їх в життя. Дати відповідь на це запитання – ось задача майбутнього політолога.             Виходячи з наслідків реалізованих  реформ протягом років існування нашої держави пропоную відстежити політичну стратегію еволюції соціальних, економічних, культурних засад розвитку перехідної держави, з’ясувати вектор спрямованості внутрішньої і зовнішньої політики.

            Поставленим завданням цієї роботи є -  по-перше,  з’ясувати головну ціль – пункт призначення генеральної стратегії  розвитку України, по-друге – відстежити підводні камені і проблеми реалізації цього масштабного проекту.


1. Поняття «генеральна стратегія держави»

            В першу чергу, слід розтлумачити поняття «генеральна стратегія розвитку держави».  Пропоную спочатку  тлумачення поняття «Стратегія в політиці» – система великомасштабних рішень і намічених напрямків діяльності, послідовна реалізація яких покликана досягти більш або менш задовільним чином основних цілей, які становлять перед собою на історично певний термін державні інститути, партії, суспільно-політичні організації та інші  організації та інші організаційні суб’єкти політики.[1]

            В ідеальному розумінні – наукова теорія досягнення однієї із основних політичних цілей. Для того, щоб стратегія була конструктивною, науковці висувають ряд практично значущих вимог а саме:

- реально підходити до основних цілей;

- усвідомлювати специфіку кожного етапу, його переваг і недоліків;

- враховувати можливість досягнення проміжних етапів;

- мати запасні варіанти боротьби по реалізації цієї стратегії і вводити їх в дію за мірою необхідності.

            Виходячи з цього, можна здійснити спробу сформувати розуміння поняття «генеральна стратегія розвитку держави». Отже, як варіант тлумачення поняття  «генеральна стратегія розвитку держави» можна припустити такий:  - це система великомасштабних рішень і поетапних, виважених дій вповноважених суб’єктів політики, спрямованих на досягнення основної пріоритетної цілі. Тут слід наголосити саме на єдиній, життєво важливій цілі для сього українського народу.  Це свого роду проект всебічного розвитку держави.

           

 

 

 

 

           

2. Сучасна економічна політика і прорахунки стратегічних планів

            Для реалізації спланованих і виважених стратегічних дій, якщо є певний стратегічний напрямок, необхідна певна ресурсна база. Потужність її залежить від стану економіки. Тобто, зв’язок між загальною стратегією і стратегічними діями урядовцями в галузях господарства, промисловості, підприємництва прямий. Адже це одна із складових залогу успішної реалізації пріоритетної цілі – добробуту громадян держави.

            Україні протягом усього часу її існування було надано статус аграрної держави, постачальниці на світовий ринок борошна. Але в часи незалежності їй бракувало ефективної і практичної аграрної політики.

            На  сер.90-х рр. сільське господарство не мало чітких орієнтирів розвитку, насправді потребувало не підтримки, а опіки. Політика на впровадження реформ  в цій галузі сьогодні нераціональна і спрямована не на отримання прибутку від цієї галузі а на утримання людей, що проживають у сільській місцевості. Тим паче, відомо, що сільське господарство дає лише 3 % всіх податкових надходжень країни.[2]

            Низьке виробництво призвело до підвищення собівартості продукції і зниження ефективності виробництва із вступом у ВТО. Прогнозується ще більший спад виробництва цієї галузі, коли зменшиться мито на імпортні продукти харчування і деякі вітчизняні виробники стануть  просто неконкурентоспроможними.

            До 80 %  усіх фінансів і майна України контролюється фінансово-олігархічними кланами, які в свою чергу, контролюються іноземними фінансово-промисловими групами.

            Коротко часовий і нестабільний приріст ВВП в Україні, який є на високому рівні на думку висококваліфікованих українських економістів спровокований девальвацією гривні у 1998 році. Це призвело до підвищення внутрішніх цін на 43 %. Приріст забезпечив і підйом виробництва по видобуванню чорної і кольорової металургії. Сьогодні показник ВВП на одного громадянина складає біля 1 тисячі $,порівняно В Німеччині – 25 тис. $, в Польщі – 4,5 тис $.

            Це яскраві приклади результатів реалізованих політичних рішень.

Причини такі:

1.  держава не створила нормальну систему регулювання діяльності окремих секторів економіки. Проблема бідності у розумінні як відсутність ресурсів для розвитку;

2. соціально-економічна диференціація регіонів. Мається на увазі диференціація регіонів за показником фактичного регіонального навантаження. Тобто, податкові надходження в бюджет у багатьох випадках не пов’язані  з рівнем економічного розвитку регіону та низькою базою оподаткування;

3. у сфері зовнішньоекономічних рішень не має чіткого стратегічного бачення основних тенденцій світового господарського розвитку та їх значень для України.

4. малий рівень інвестицій

5. повільність формування нормальної системи корпоративного управління

6. надмірне втручання держави в економіку

7. корумпованість і хабарництво урядовців. За 2004 рік МВД зафіксувало більше 1400 фактів хабарництва і корупції. В місцеві суди України а цей же рік подано більше 80-ти адміністративних протоколів стосовно керівників виконавчої влади 3-ї і 4-ї категорій.[3]

8. невирішеною  є проблема податкової сфери як основи фінансового сектора країни.[4]

            Головна проблема в тому, майже всі ініціативи по створенню програм економічного розвитку і  подальшого їхнього втілення реалізовувались з обов’язковою участю іноземців. Тому  в перші роки незалежності економічна політика була спрямована не на підйом виробництва, а йшла за сценарієм монетарної політики. Що і призвело до зубожіння українського народу. Використання однієї монетарної економічної теорії як базової  на перший погляд діє позитивно через спроможність погасити інфляцію, а з другого боку – завжди спричинює спад виробництва.[5] Це наслідок некритичного сприйняття українськими  урядовцями втіленого розвинутими країнами західного міфу про підтримку і розвиток демократії, про відстоювання прав людини.

До того ж, продовження курсу лібералізації зовнішньоекономічної діяльності при кризовому стані унеможливлює відродження виробництва.

            Як ми бачимо, урядовці чіткого бачення економічного розвитку держави не бачили, не мали власний сценарій розвитку економічного росту країни. Тактичні дії суперечливі і не виважені. Як наслідок – відсутність стратегічних продуктивних рішень у цій сфері.

           

 


3. Лібералізація культурно-духовної сфери та наслідки для України

            Перспектива розвитку будь-якого суспільства  проглядається крізь призму науки та освіти, інтелектуального і духовного потенціалу нації. Розвинуті країни в 60-ті роки ХХ століття, передусім європейська цивілізація, нав’язали світу свою ідеологію розвитку: лібералізацію та відкритість суспільства, яка виявилась для них дуже корисною. Інтеграційний процес України в Європу, зокрема підписання Болонської конвенції сприяє реалізації плану європейських країн по зубожінню інтелектуального, розумового ресурсу держав із малим бюджетом але і золотим кладовищем розумів.  Вже зараз ми бачимо наслідки впровадження трансферної системи освіти закордоном – більшість інтелектуального потенціалу нашої країни для розвитку своїх можливостей обирають більш соціальні держави, де принцип справедливості у розумінні «кожному по заслугам» діє де-факто, а не де-юре. Це справедливо описав у своїй теоремі Паретто: «Через обмежені ресурси на земній кулі, якщо якась країна чи фірма збагачується, то лише завдяки інших»[6]. Відповідно до першої основної теореми Каретто чим більшим буде зубожіння українського народу, тим більше – збагачення Заходу.

            Із відкритістю кордонів, поширенням теле-, радіокомунікацій, трансферних обмінів студентами і викладачами відчувається вплив міжнародних відносин на національні сфери буття. Це виявляється у масованій деформації ціннісних орієнтирів, зниженні рівня національних авторитетів, ослаблення культурних генотипів.

            Толерантність до  світових релігійних течій, що розповсюджуються в нашій країні – це є обов’язковою умовою визнання України на світовій арені як правової держави. На терені нашої держави створено стільки релігійних громад, що молодому українцю,  який ще не визначився із своєю релігійною приналежність з тих чи інших причин дуже важко зробити остаточний вибір.

Якщо первинні і вторинні інститути соціалізації не сформували у молодої людини повагу до українських православних традицій, то іншим конфесіям дуже легко її рекрутувати до числа своїх прибічників.

             До того ж останні вибори Президента України показали, що церква хоча і знаходиться автономною від держави де-юре, але одночасно є політизованою. Релігійна свідомість згасає, що є наслідком великого економічного, політичного, інформаційного та маскультурного терору. Духовні цінності витісняються інтересами громадян.

            Отже, на поверхні незадовільний стан духовно-культурної сфери суспільного буття. Відторгнення молоддю власне української самобутньої культури, традицій і віддання переваги прозахідним тенденціям - наслідок незрозумілих дій по задоволенню не власних духовно-культурних потреб громадськості, а потреб Заходу. Тому не зрозумілими є заклики до кращого майбутнього нашої держави, до самобутності і незалежності держави поряд із закликами вступити до ЄС і поряд із сліпим виконанням вимог західних радників щодо виходу із кризи.


4.  Політичний режим і політична система як результат стратегічного розвитку України

             Питання відносно того, до якого типу режиму ми йдемо і яку політичну систему ми отримали  є досить суперечливим і проблемним. В проголошених президентами і міністрами  програмах розвитку економічного, культурного, соціального розвитку держави основним стрижнем є демократичні принципи, фактично скальковані у західноєвропейських стратегічних партнерів.

             Зростання влади і власності – найактуальніша проблема, якій на шпалерах друкованих видань і на сторінках Всесвітньої мережі «Інтернет» приділяється багато уваги. Сьогодні в Україні відбувається активний ріст тіньової економіки, показник сягнув 60 %. Одночасно скорочуються витрати на соціальні програми. Боротьба  усіма засобами уряду  з опозицією, створення монополії на інформацію, монополізація влади – явища характерні перехідному кризовому житті українського суспільства. Фактично, вище названі явища, - це ознаки тоталітарних режимів.  Вони є наслідками  виштовхування України розвинутими країнами на периферію світового господарства до «периферійного» дикого капіталізму, сприятливого для легкого встановлення тоталітарного режиму.[7]

            Сьогодні політичну систему України не можна назвати сформованою і ефективно діючою. Ми відчуваємо наслідки втілення принципово нової моделі оптимістичного співвідношення президентської, виконавчої влади і місцевого самоврядування. Політичні партії не формують уряд, але домінують у ВРУ – здійснюють свій вплив на прийняття рішень у межах можливостей законодавчого органу. Відсутність у ВРУ більшості та сформованого уряду з представників цієї більшості призводить до того, що міністри та члени Уряду представляють не певні політичні партії,  а репрезентують виключно себе. Це призводить до їхнього незначного впливу під час прийняття рішень.

             7 грудня 2003 року відбулася міжнародна науково-практична конференція «Проблеми регіональної політики в Україні» організаторами були – Українська асоціація місцевих та регіональних влад і Конгрес місцевих та регіональних влад Європи. На цій конференції Джованні Ді Стазі, Президент Палати регіонів Конгресу місцевих та регіональних влад Європи, давав «установку» як слід реформувати місцеве самоврядування:

- закони та Конституція України повинна розрізняти місцеве та регіональне самоврядування;

- регіональному рівню слід також мати власні виконавчі органи влади з чітко визначеними регіональними компетенціями;

- ввести на практиці модель транскордонних єврорегіональних об’єднань.[8]

            Сьогодні ця модель реформування місцевого самоврядування фактично втілюється у життя. Це ще один яскравий приклад неспроможності діяти самостійно, впевнено, незалежно, прив’язано до української ментальності і потреб українських громадян. До того ж,  відчуженість влади від народу, реального становища людей та їх життєвих потреб – призвело до піку конфліктності і активізації опозиційних сил  Тому пересічний український громадянин сприймає будь-які способи розв’язання проблем з боку держави, якщо вона надає йому економічної свободи, яку він хоче. Відбувається прагматизація суспільної свідомості.


5. Вектори зовнішньополітичної стратегії

            Л.П.Кучма - колишній президент визначив зовнішньополітичні спрямованості політики України на науковій конференції. З його виступу ми бачимо, що зовнішня політика є багатовекторною. Пропрезидентські кола відстоюють  роль сполучної ланки України. Таке місце визначено завдяки вдалому географічному розташуванню української держави. Ці ж політики висловлюють зацікавленість і у взаємовідносинах з Білоруссю, Казахстаном, Туркменістаном, країнами Центральної Азії та Кавказом. Інтенсифікація взаємовідносин з останніми спрямована на розвиток транспортно-комунікаційних мереж та освоєнні покладів вуглеводів Каспійського басейну. Одночасно Україна виступає  за максимальне використання авторитету ООН у вирішенні найгостріших проблем колективної безпеки і прагне вступити до НАТО. Стратегія не зрозуміла. До того ж відомо, що країни Альянсу (НАТО) розглядають Україну як країну, яка ніколи не виявляла бажання вступити до Альянсу яка має обмежені досягнення у проведенні військової реформи і розвиток інститутів цивільного контролю над силовими структурами.       Практично співпраця з Альянсом зводиться до вибіркового виконання окремих положень Хартії. Україну використовували лише у миротворчих акціях. Усвідомивши це, керівництво нашої країни навесні 2002 року проголосило курс на європейську інтеграцію як ключовий вектор зовнішньополітичної діяльності. Тоді ж у травні, РНБОУ прийняло рішення про доцільність вступу України до НАТО.[9] Як ми бачимо – явним стає непослідовність і не зваженість кроків.  Хоча акцент у пріоритетних напрямках зовнішньополітичної діяльності робиться на інтегруванні в Європу. Наслідки цього курсу які ми бачимо зараз – реформування освіти, місцевого самоврядування і т.ін. Безліч вимог висунуто країнами ЄС. Вплив  країн ЄС на підрив єдиної цілісності країни яскраво виявився під час останніх виборів. О.Дугін, відомий геополітик, у своїй статті «Две України»: геополітика кризи і карта громадянської війни»  припускає, що сценарій розколу країни відповідає інтересам США, які завдяки чітко прозахідній позиції Ющенка і підтримки його Заходом в такому випадку зіштовхують лобами Брюссель і Москву.[10] Цим, на його думку, відбувається послаблення двох своїх геополітичних конкурентів об’єднаних в економіко-енергетичному ключі.

            Яскраво видно невизначеність у чітких стратегічних дій щодо зовнішньої політики, щодо майбутнього статусу нашої держави на міжнародній арені. Невизначеність зовнішньоекономічних стратегічних дій також явні. Сліпе підкорення «взаємовигідних» вимог з боку багатьох держав стратегічних партнерів – призводить про відсунення національних інтересів на задній план.

           

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Висновок

            Як ми бачимо, єдиної головної стратегічної мети розвитку нашої держави урядовці не бачать. На жаль, свідками цього є не лише ми, громадяни нашої держави, але й громадяни сусідніх країн, що в свою чергу принижує статус українця.

            Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності призводить до зниження а не покращення добробуту населення України і держави в цілому.

            Відстоювання національних інтересів можливе завдяки орієнтації на традиційних та духовно близьких партнерів. Причиною  легкого нав’язування європейських стандартів – слабкий рівень професіоналізму управлінців на кінець 90-х рр. Так,  78% керівників місцевих органів влади та голів міст обласного значення мали вищу технічну і сільського господарську освіту і лише 8,5 % - економічну, 3,5% - юридичну. Це укорінювало все більшу неспроможність українців у баченні практичних дій, по вирішенню всіх цих проблем.

            Цілком зрозумілим є відсутність національної системи громадянського виховання. Адже громадянське виховання передбачає перш за все формування в громадян здатності сприймати  всі вади в  державі-батьківщині і відчуття спроможності виправити незадовільний стан, бачення виходу із кризи і бажання це зробити.

            Практичні рекомендації і вимоги щодо виходу із кризи на шляху до побудови єдиної стратегічної мети.

1. Необхідно переглянути концептуальні підходи щодо пошуку та підтримки співпраці з так званими стратегічними партнерами і обмежити ріст їхньої кількості, визначити певну зовнішньополітичну стратегічну мету.

2. Відновити купівельну спроможність населення, підвищення рівня зарплат, пенсій та стипендій.

3.  Підтримувати національне виробництво і захистити їх від іноземних конкурентів на нашому ринку.

4. Відновити довіри народу до уряду.

5. Діяти в інтересах усього громадянства України а не в інтересах олігархічних кланів.

 


Література

1. Білорус О., Маслова-Лисичкіна Н. Глобалізація розвитку і соціальна безпека // Віче. – 2001. – №5.

2. Васильєв Г. Щоб стати європейцями нам треба передусім стати українцями // Віче. – 2003. - № 12. – с.3 – 4.

3. Виступ Президента України Леоніда Кучми на науково-практичній конференції «Стратегія сталого розвитку та структурно-інноваційної перебудови української економіки (2004 - 2015) ». Стратегічні перспективи реформ // Урядовий кур’єр. – 2004 р. - № 80. – с. 5-10

4. Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. – К., 1999.

5. Дробноход Н. Устойчивое экологически безопасное развитие: украинский контекст // Зеркало недели. – 2001. – 2 июня

6.  Дугин А. «Две України»: геополитика кризиса и карта гражданской войны // Известия. – 2004. – 30 ноября. – с. 4

7. Карпенко В. Аграрній політиці – власну модель стратегічного розвитку// Віче. – 2004. - № 8. – с. 34-35

8. Кіш Є. Новий кордон – нова модель відносин. Інтеграція країн Центральної Європи до ЄС: геополітичні наслідки для України. // Політика і час. – 2004. - № 6. – с. 65 – 72

9. Концепція государственной региональної политики Украины. Утверждееннная Вторым Всеукраинским съездом Союза лидеров местных и региональных властей Украины 9 сентября 2000 года// Голос Украины. – 2000. – 4 ноября. – с. 7- 11

10. Концепція стратегії розвитку України у ХХІ столітті: консервативна модель. / Авт. кол.: Г.В. Щокін (кер.), Бабкіна О.В., Бебік В.М. та ін.. – К.: МАУП, 2003. – 40 с.

11. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми регіональної політики в Україні». // Аспекти самоврядування.- 2003. - №3(19). – с.13 - 18

12. Михальченко М. Україна ХХІ століття: і знову пошук шляхів розвитку // Віче. – 2001. – №1.

13. Павловський М. Світ і Україна на порозі третього тисячоліття. І перед вибором // Віче. – 2000. – №1.- с. 20 - 28

13. Політологія. Книга перша: Політика і суспільство./ Колодій, В.Харченко –К. – 2000. – 584с. 

14. Рибак В., Семиноженко В. Український вибір: ідеологічні фантоми чи економічний прагматизм? // Політична думка. – 2001. – №1-2.

15. Стратегії розвитку України: теорія і практика.За ред. О.С. Васюка. – К.: НІСД, 2002. – 864 с.

16. Тарасенко В. Криза соціального самовизначення в Україні. // Віче. – 2000. – №11.

17. Чаповська Л. Вступатимуть в НАТО не військові, а суспільство в цілому. // Політика і час. – 2004. - № 6. – с.23 – 29

17. http://perehid/kiev/ua/editors/18/html


[1] Політологія. Книга перша: Політика і суспільство./ Колодій, В.Харченко –К. – 2000. – С. 146

[2] Карпенко В. Аграрній політиці – власну модель стратегічного розвитку// Віче. – 2004. - № 8. – с. 34-35

 

[3] http://perehid/kiev/ua/editors/18/html

[4] Стратегії розвитку України: теорія і практика /За ред. О.С. Васюка. – К.: НІСД, 2002. – C. 184

 

[5] Павловський М. Світ і Україна на порозі третього тисячоліття. І перед вибором // Віче. – 2000. – №1. С.24

 

[6] Павловський М. Світ і Україна на порозі третього тисячоліття. І перед вибором // Віче. – 2000. – №1. С.22

 

[7] Васильєв Г. Щоб стати європейцями нам треба передусім стати українцями // Віче. – 2003. - № 12. – с.3 – 4.

 

[8] Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми регіональної політики в Україні». // Аспекти самоврядування. - 2003. - №3(19). – с.13

 

[9] Чаповська Л. Вступатимуть в НАТО не військові, а суспільство в цілому. // Політика і час. – 2004. - № 6. – с.27

[10] Дугин А. «Две України»: геополитика кризиса и карта гражданской войны // Известия. – 2004. – 30 ноября. – с. 4

 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика