prepod

Путь к Файлу: /Гуманітарний Університет / АПСРУС / 3.1.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   prepod
Добавлен:   11.04.2015
Размер:   166.5 КБ
СКАЧАТЬ

 

 

 

Миколаївський державний

гуманітарний університет

імені Петра Могили

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

”Різні підходи до соціальної політики та проблеми вибору концепції соціальної політики для України”

 

 

 

Виконала:

студентка 531 гр.

Сухорукова А.Л.

Перевірив:

Курілло В.Є.

 

 

 

 

 

 

Миколаїв – 2005

 

 

 

 

Вступ.

            Реалізація ефективної соціальної політики – це той чинник, від якого значною мірою залежить цивілізаційний розвиток будь-якої держави. Забезпечуючи право на соціальний захист, певний рівень життя всім соціальним групам, створюючи умови для вільної й рівноправної діяльності громадян, реалізуючи гарантії допомоги потерпілим під час надзвичайних подій, держава через соціальну політику зберігає стабільність в суспільстві, що дозволяє йому розвиватися без значних потрясінь, заколотів і революцій.

    Отже, соціальна політика – це система заходів інституцій суспільно-політичного життя, спрямованих на забезпечення оптимального розвитку соціальних відносин та задоволення потреб суспільства  як загалом, так і окремого громадянина. Передусім це поняття пов’язане з діяльністю держави, спрямованої на  підвищення добробуту населення шляхом діяльності в таких сферах, як  житлова політика, зайнятість населення, система охорони здоров’я, освіта та система соціального забезпечення. Окрім держави  виділяють також  такі інституції, як ринок та сім’ю. Ринкові процеси позначаються на фізичній особі встановленими цінами, заробітною платнею, умовами та сумою кредиту та іншими чинниками обміну. Сім’я впливає на потреби фізичної особи на  ґрунті емоцій, культури, внутрішніх правил та розміром сімейних ресурсів. Вона готує своїх членів до соціальної адаптації.

    У зв’язку з цим мета реферату – розкрити, з одного боку, сутність різних підходів до соціальної політики, а з другого боку  - проаналізувати проблеми вибору концепції соціальної політики для України, зміст та структуру пріоритетних напрямів розвитку соціальної політики на державному рівні.

    Автор зробила спробу дати оцінку сучасному соціальному розвитку України та відповідності йому державної концепції соціальної політики, окреслити  її перспективи у зв’язку з реальним станом соціальної сфери,   аналізувати з точки зору консервативного і ліберального підходів до розбудови соціальної держави .

 

 

Сутність, цілі та специфіка формування соціальної політики в незалежній Україні.

    Визначальними для формування соціальної політики України стали положення Конституції, в якій вказано, що “Україна є суверенна  і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”. “Людина,  її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека”, проголошені найвищою соціальною цінністю (ст.3). Зафіксоване право на соціальний захист: “Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом” (ст.46).  Україна проголошена соціальною державою, тобто правовою державою  із сукупністю прав і свобод, високим рівнем  добробуту більшості населення, досягнутим через певну систему соціального забезпечення. Отже, курс реформ в Україні має бути зверненим на соціальні пріоритети.

    Соціальна політика має вирішити суперечності суспільного розвитку, які гальмують процес формування соціально орієнтованої економіки. Її важливим критерієм є рівень суспільної  солідарності. Ці питання набувають особливої актуальності в складних умовах сьогодення. Так, держава повинна здійснювати соціальні функції, особливо в галузі охорони здоров’я та соціального забезпечення. У противному разі виникає загроза консервативної реакції, популістської спекуляції на соціальній незахищеності маргінальних верств населення, доля яких буде зростати по крайній мірі на першому етапі розвитку громадянського суспільства.[1]

Держави на постсоціалістичному просторі мають схожі проблеми в соціальній сфері. Серед них одна з головних - наявність  величезних державних соціальних зобов'язань, успадкованих від соціалістичної системи і не забезпечених фінансовими ресурсами. Перспективи соціально-економічного розвитку постсоціалістичних країн нерозривно зв'язані з реформуванням  соціальної політики.

    У сучасній історії постсоціалістичного періоду виділяються дві основні моделі розвитку соціальної політики:

1. патерналістська модель

2. адресна соціальна система.[2]

    Патерналістська модель соціального розвитку була запозичена з практики регулювання соціальної сфери Радянського Союзу. Для неї характерні чітке визначення державою поведінки людини в соціальній сфері й охоплення соціальним захистом практично всього населення.

    Сьогодні пріоритетним напрямком реформування соціальної політики є здійснення переходу до нової, більш ефективної моделі соціальної політики - адресної соціальної системи. До її головних цільових характеристик необхідно віднести наступні:

• диференціацію соціальної політики держави по  відношенню до різних шарів населення;

• використання принципу адресності як засобу  перерозподілу соціальної допомоги для найбільш нужденних груп населення.

    Для моделі адресної соціальної політики притаманна диференціація виконання соціальних функцій держави по відношенню до різних шарів населення, перерозподіл соціальних витрат держави на користь найбільш уразливих груп населення, підвищення ефективності соціальної системи, зниження соціальної напруги в суспільстві.

    В процесі переходу до адресної соціальної системи можна виділити наступні основні стадії:

• антикризове керування соціальними процесами в суспільстві;

• досягнення соціальної стабільності;

• стійкий розвиток соціальної сфери.[3]

    Засади розбудови соціальної політики України мають гуманістичну спрямованість, орієнтовані на консолідацію суспільства навколо національної ідеї, відтворення показників сталого людського розвитку.   

Взагалі будь-яка держава і будь-який уряд змушені вирішувати своєю соціальною політикою принаймні три основні питання :[4] 

    -оплачувати борги минулого (соціальний захист громадян);

    -забезпечувати сьогодення (регуляція зайнятості та доходів);

    -дбати про майбутнє (розвиток соціальної сфери).            

    Серед завдань соціальної політики найважливішими є такі. Перш за все — створення надійних юридичних механізмів реалізації свободи, рівності й справедливості в сучасному розумінні цих категорій.[5] Завданням соціальної політики також є вироблення й реалізація державою законів, які б регулювали відношення у сфері праці та винагородження за неї, можливості в зміні статусу, реалізації кар'єри, законів про соціальне страхування громадян на випадок безробіття, тимчасової чи постійної втрати працездатності, досягнення пенсійного віку. До сфери соціальної політики належить також і надання державних гарантій щодо запобігання чи хоча б амортизації наслідків стихійного лиха, голоду, епідемій, природних і техногенних катастроф, демографічного “вибуху” та ін. Держава за допомогою соціальної політики здійснює також перерозподіл матеріальних ресурсів для забезпечення певного рівня життя та змін його якості в напрямку зниження соціальної напруженості. Завданням держави у сфері соціальної політики є й регулювання способу життя — держава, застосовуючи заохочувальні й репресивні засоби, сприяє задоволенню «здорових» потреб суспільства й обмежує можливості вияву негативних феноменів, що дестабілізують суспільство[6].

    Соціальну політику в державі здійснюють або завдяки проведенню окремих соціальних заходів, або реалізуючи соціальні програми, які являють собою систему заходів, спрямованих на розв'язання конкретних соціальних проблем (освітні, медичні, пенсійні програми та ін.).

    Важливою об'єктивно обумовленою вимогою до соціальної політики періоду переходу до ринкової економіки, є дотримання принципу збереження соціальної рівноваги в трансформаційному процесі. Соціальна рівновага в сучасному індустріальному суспільстві - це політика, що відображає інтереси більшості нації. Соціально неврівноважений трансісторичний період, коли економічна система орієнтувалася на інтереси абсолютної меншості населення, закінчився в 1917-1929 р.[7]

    Соціальна політика відрізняється тією специфікою, що вона не володіє власним автономним інструментарієм, механізмами, що забезпечують реалізацію цілей. Соціальна політика породжується законодавством (соціальним, трудовим, господарським), а також економічною політикою. Власне кажучи, справжня економічна політика має місце тоді і тільки тоді, коли суспільство і держава сприймають соціальні цілі як пріоритетні напрями. Більш того, соціальна політика - це механізм забезпечення перманентних трансформаційних процесів. На переломних етапах розвитку цей механізм особливо важливий, тому що тоді трансформація завжди зв’язана з глибокими перестановками всередині соціальної структури, збільшенням і розширенням одних соціальних груп, звуженням і зникненням інших груп, зміною їхніх доходів, статусу і престижу, якості життя. Все це  веде до серйозного зламу системи диференціації соціальних груп на макросоціальній шкалі доходів.

    Сучасна історична практика доводить, що такі перестановки дуже болісні для суспільства, але суспільство, як правило, досить успішно переборює ці болючі етапи розвитку в силу того, що реформи і політика соціально зважені і реалістичні. Тут наявний динамічний принцип добробуту Калдора-Хікса, відповідно до якого втрати окремих осіб і соціальних груп у процесі соціальних трансформацій компенсуються не тільки зростанням добробуту інших груп, але й  ростом загального добробуту населення.[8]

    На жаль, в сучасній Україні поки що постійно зростає не гармонія, а антимонія особистого та суспільного. Ідея абсолютного колективізму поступилась ідеї абсолютного індивідуалізму, що є одною з головних причин неблагополуччя в країні.[9]

        Отже, стратегія реформ в Україні має досить чіткі соціальні пріоритети.

Засади розбудови соціальної політики мають гуманістичну спрямованість, орієнтовані на відтворення показників сталого людського розвитку. Але формування ефективної соціальної політики пов’язане з проблемами, схожими  з проблемами держав постсоціалістичного простору. Всі вони пов’язані з необхідністю переходу від патерналістської моделі до адресної соціальної системи. В цьому процесі  соціальна політика має вирішити такі проблеми як зниження зайнятості, низький рівень життя та зростання масштабів бідності, депопуляція населення та ін.

 

Різноманітність підходів до соціальної політики

Соціал-демократи зробили вагомий внесок у теорію та практику держави добробуту, саме тому соціал-демократія певним чином ототожнюється з розвиненою соціальною політикою, сильною системою соціального захисту.

Розбудова соціальної держави, створення “режимів соціального захисту” в 50-ті – 70-ті рр. XX ст. пов’язано саме із перебування соціал-демократичних партій у владі в Західній Європі. Результатами діяльності соціал-демократичних урядів стало створення дієвого державного сектора економіки, збільшення частки національного доходу.

Серед лідерів соціал-демократії відомі такі політики, як В. Брандт (ФРН), У.Пальме (Швеція), Ф.Гонсалес (Іспанія), Б.Краксі (Італія), Ф.Враницький (Австрія), Р.Хоук (Австралія) та інші.

Соціал-демократи виступають за широке розуміння соціальної держави, підкреслюють необхідність розглядати соціальну політику цілісно із іншими напрямами державної політики. “Надійна соціальна забезпеченість можлива лише в тому випадку, якщо соціальна політика є частиною загальної політики, що орієнтується на принципи соціальної держави, - підкреслювалось в проекті “Програми принципів” Соціал-демократичної партії Німеччини, – відтак економічну та фінансову політику треба пов’язувати та погоджувати із політикою соціальною. Соціальна політика ні в якому разі не повинна перетворюватися на побічну функцію економічної та фінансової політики [Государство благосостояния, дискуссия, 106].

Отже, згідно поглядів Соціал-демократів соціальна політика має самостійне значення. Соціальна політика повинна забезпечувати надійний захист індивіду від негараздів, неминуче пов’язаних із ринковою економікою – злиднів, безробіття, бідності з незалежних від робітника причин. Саме через ефективну систему соціального захисту можна втілити уявлення про соціальну справедливість, рівність та солідарність. Соціальний захист – це відповідальність всього суспільства за кожну окрему людину, його рівень свідчить про свідомість, зрілість соціуму, здатність суспільства взяти на себе обов’язки по утриманню тих, хто цього потребує. Саме через соціальний захист суспільство виявляє свою цивілізованість, рівень солідарності, пом’якшує соціальну диференціацію.

Багато точок зіткнення соціал-демократичні погляди на соціальний захист мають із соціалістичними завдяки спільному підгрунті цих ідеологій. Однак соціал-демократія, на відміну від соціалістів бере курс на формування соціально-орієнтованого ринкового господарства. Можна сказати, що це “золота середина”, компроміс між справжнім ринком капіталізму і соціальними гарантіями. Орієнтир соціал-демократії – “демократичний соціалізм”. Як зауважує П.Спікер, соціал-демократи як і соціалісти вірять у колективну дію, яка дає людям можливість проявити себе та зменшує соціальні перепони. Найважливіша різниця між соціал-демократами та соціалістами, на думку П.Спікера, полягає в двох наступних моментах [Спікер, 97-98]. По-перше, багато соціал-демократів є скоріше індивідуалістами, ніж колективістами, навіть якщо вони й сприймають аргументи, що відстоюють взаємну допомогу або зменшення нерівності, вони вважають за потрібне робити наголос на свободі індивіда, розвитку його особистих прав (як і ліберали), і часто виступають за обмеження ролі держави. По-друге, деякі соціал-демократи  не переймаються подоланням соціальної нерівності, а радше виступають за її пом’якшення, використовуючи певні соціальні механізми, що захищали б людей від найгірших проявів суспільства побудованого на засадах ринкових відносин.

Більш зважена позиція соціал-демократів у порівнянні з соціалістами відображується сьогодні в так званій концепції “третього шляху” – золотою серединою між ринковою економікою з низьким рівнем безробіття та розвиненою соціальною інфраструктурою з високим рівним безробіття. Як зазначає російський дослідник А.Громико, “сутність проблем, характерних для всіх інтерпретацій “третього шляху”, полягає у складному завданні поєднати ідивідуалізацію та одночасне прагнення людей жити в зручному для них суспільстві, яке забезпечує безпеку та соціальну гармонію” .

Деякі дослідники наголошують на близькості соціал-демократичної ідеології з ліберальною. Наприклад, російські автори А.С.Безвербний та Ш.А.Дівлєткільдєєв вважають, що головна особливість соціал-демократичного типу реалізації соціальної політики – це те, що він практично співпадає із політикою лібералів. Різниця лише в тому, що ліберали проводять свою політику “в цілях протистояння соціалізму”, а соціал-демократи – в цілях руху до “демократичного соціалізму” [Политическая социология, 162].

Однак соціал-демократична політика щодо соціального захисту зазнала деяких змін після кризи держави добробуту в 70-80-х рр. XX ст. Більше місце в світогляді соціал-демократів почали займати питання співвідношення соціальних витрат економічному потенціалу, роль ринкових та комерційних механізмів. Шлях зменшення фінансового тягаря, пов’язаного із об’ємом соціальних виплат, соціал-демократи вбачають у практиці субсидіарності – прекладанні частини цих виплат на місцеві громади, благодійні організації та фонди. У пошуках нових шляхів у розвитку соціальної політики демократи звертаються до ідей відомого соціолога Е.І. Гідденса, який вирішальну роль у суспільстві відводить соціально активному індивідуумі, який повинен сам будувати своє життя, самостійно осмислювати методи вирішення складної життєвої ситуації, а до держави звертатись лише у крайньому випадку. Е.Гідденс підкреслює, що глобалізація охоплює не лише матеріалізований світ, але й весь соціум, який на рівні індивіда вчиться долати нові ризики за допомогою так званої “соціальної рефлексії”.

Тенденції формування політики соціал-демократів, а саме соціального захисту, можна продемонструвати на таких прикладах. У Німеччині Г.Шредер не зважаючи на те, що він прийшов до влади під соціал-демократичними гаслами проводив політику жорсткої економії державних коштів. Саме з його подачі, а також міністра фінансів Г.Ейфеля, у бюджеті на 2000 рік різко скоротились державні витрати (на 30 млрд. німецьких марок).

До 2005 року передбачено знизити податковий тиск на 60 млрд. німецьких марок, хоча за останні два роки податки вже були знижені приблизно на 27 млрд. марок [.

Планується зменшити розмір пенсій з 70-ти до 64-ох % середньорічного доходу з подальшим розвитком приватного пенсійного страхування.

Реформування пенсійної системи Великобританії передбачається здійснити шляхом її переведення на основу приватних заощаджень. Ці плани викладені в урядовому документі під назвою “Новий контракт про соціальну допомогу”, опублікованому у березні 1998 році. За задумом влади, пенсійна реформа дасть можливість заощадити значні державні кошти і направити їх на розвиток освіти та охорони здоров’я .

У перші два роки перебування при владі уряді Т. Блера суттєво змінилася податкова політика. Розміри податків зросли з 35,5% ВВП до 37,7% у 1999-2000 рр.[ Рыбаков В, 54]. Посилити податковий тиск уряд зважився через необхідність фінансування зруйнованої консерваторами системи державної охорони здоров’я, освіти та пенсійного забезпечення. Однак такі заходи викликали соціальне невдоволення, яке переросло у справжній податковий бунт. У результаті рейтинг лейбористів помітно впав [ Рыбаков В, 54]. У 2001 році податки населення та підприємств знизили на 2,6 млрд. фунтів стерлінгів, а у наступному – заплановано ще майже на 4 млрд.  Така політика повернула лейбористам колишній рівень популярності.

Соціал-демократичні погляди близькі до соціалістичних через спільні історичні витоки цих ідеологій. Однак соціалістична концепція соціального захисту має свої істотні відмінності, які можна вивчити на приладі радянського союзу.

Соціалістична концепція соціального захисту включає положення, які виходять із ідеології соціалізму. Перш за все це патерналізм соціальної політики, який виявляється в охопленні соціальним захистом практично всього населення країни, наявності величезних фінансових зобов’язань з боку держави по відношенню до соціальної сфери. Цей фінансовий тягар є потенціальною небезпекою, адже держава об’єктивно не може взяти тільки на себе всю систему соціального захисту, всі соціальні проблеми країни. То того ж патерналістська система є декларативно універсальною для всіх категорій населення, а відтак не враховує необхідність перевірки рівня нужденності, що спричиняє виплати тим громадянам, хто насправді цього не потребує, та брак уваги до дійсно бідних.

Наступний момент – соціалістичний соціальний захист має недосконалу систему соціального страхування, що не включає медичного страхування, страхування на випадок безробіття, адже безробіттю не має місця в соціалістичному суспільстві, за офіційною ідеологією.

Отже, соціалістичний соціальний захист – універсальний для всіх категорій громадян, централізований, колективістський, безадресний, не передбачає оптимального медичного пенсійного страхування, не включає зовсім страхування на випадок безробіття.

Можна говорити і про інші ідеологічні рамки соціального захисту. Наприклад, Поль Спікер говорить про прагматизм – суміш різних підходів до державної політики, зокрема соціального захисту, Поль Спікер вважає прагматистів центристами .

Прихильники такого підходу готові використовувати різні варіанти рішень не залежно від того, до якої політичної платформи належать ці рішення, критерій відбору єдиний – це ефективність заходів. Результатом є суміш різних підходів, а не підхід, що випливає лише з однієї “чистої” політичної позиції.

 За результатами міжнародних досліджень останніх років, за індексом людського розвитку Україна посідає десь 96-102 місце серед держав світу[10]. Українці надто погано харчуються і менш захищені соціально, вони проживають в екологічно небезпечних умовах,  мають недосконалу систему охорони здоров’я,  розпорошене культурне поле й цілу низку проблем у здобуті освіти, працевлаштування тощо. Такий стан державного розвитку 50 мільйонного народу, розселеного у сприятливому для ведення сільського господарства кліматі  й у багатому  на природні ресурси краї, може вважатись лише принизливим.

    Найгострішою з усіх проблем є проблема подолання бідності. На початку ХХ1 століття вона розглядається світовим співтовариством як ключова у соціально-економічній політиці будь-якої держави. Україна ж належить до країн не лише з високим; а й зростаючим рівнем бідності. Всупереч очікуванням, пов'язаним із позитивними економічними зрушеннями, поширення бідності, не зменшилося, а навпаки, навіть зросло. Посилилась диференціація суспільства через стрімку концентрацію коштів та майна в руках нечисленних груп населення і прогресуюче збільшення злиденності широких верств.

    За даними всеукраїнського репрезентативного опитування, проведеного компанією Gfk USM (опитано понад 100 осіб віком від 15 до 59 років), живуть бульш-менш пристойно лише 36% населення України; за межею бідностіі –

7% ; ледве зводить кінці з кінцями – 55% і лише 0,5% населення живе добре, без особливих матеріальних труднощів[11]                               

    Бідність перетворюється на один із найважливіших чинників соціально-політичної напруги. Бідність  перетворюється у проблему майбутнього нації.  Нині —це чи не основний чинник стрімкого зниження народжуваності,  зростання смертності, посилення процесів депопуляції. Лише за минулий рік населення України скоротилося з 49,7 млн. до 49,3 млн.[12]                                    

    Ще один надзвичайно тривожний симптом — висока частка бідних серед працюючого населення. На відміну від переважної більшості країн, наявність роботи в Україні ще не є гарантією мінімального достатку. За існуючими оцінками, близько 78 відсотків бідних становлять сім'ї, де хтось з дорослих працює. І це зрозуміло: понад 70 відсотків працюючих отримують заробітну плату меншу за прожитковий мінімум. У 2000 році реальна заробітна плата порівняно з попереднім роком не зросла (як це весь час декларується), а знизилася на 0,9 відсотка її частка у структурі доходів скоротилася до критичної межі — всього 47,7 відсотка.[13]

    Невпинно зменшується і частка витрат на оплату праці в структурі собівартості виробництва продукції: у 1999 році вона складала 12, а у 2000 році — 11 відсотків.[14] У промисловості частка відповідних витрат впала до 9 відсотків. Ці цифри наочно засвідчують прогресуюче знецінення заробітної плати, девальвацію її мотиваційних чинників, значення у стимулюванні високопродуктивної праці, забезпеченні сімейного достатку. Так, вагомим досягненням 2000 року є погашення заборгованості із виплат пенсій та грошової допомоги. Однак слід враховувати, що середньомісячний розмір пенсій в Україні складає менше третини від середньомісячної заробітної плати — всього 31,7 відсотка, тоді як за світовими стандартами цей показник має бути вищим за 70 відсотків. З врахуванням інфляції у 2000 році індекс середньомісячної пенсії у реальному обчисленні порівняно з попереднім роком склав всього 68,2 відсотка.

     Таким чином, результати дуже невтішні: знизилася реальна заробітна плата, знизився (у реальному обчисленні) і середній розмір пенсій.  Ці дуже серйозні показники потребують першочергової уваги виконавчої та законодавчої  влади, органів місцевого самоврядування. Зараз спостерігається відчутний ріст виробництва і водночас — падіння реальної заробітної плати та пенсій. 2000 рік не став переломним у сфері соціальних відносин, роком реального поліпшення добробуту широких верств населення. У свою чергу це означає, що курс реформ ще не знайшов ефективного втілення, так і не освоєно механізми активної політики доходів, яка широко використовується на заході і має стати ключовою в умовах перехідної економіки.[15]

    Характеризуючи  соціальну політику, ми змушені  оперувати таким поняттям, як «соціальна держава». Зараз спостерігається посилена увага до цього поняття. Це можна пояснити тим, що на сьогодні не існує однозначної оцінки досвіду сучасних соціальних держав, що ними проголосила себе більшість країн Заходу. Досвід цей є досить суперечливим і водночас говорить за недоцільність ідеалізації соціальної держави.[16]   

    Для більшості розвинених країн Європи побудова соціальної держави (60-ті роки XX ст.) збіглася в часі з тривалою фазою економічного зростання, що й дозволило легко збільшувати і прибутки державного бюджету, державні витрати на соціальні програми. Але кризові ситуації породили певні ускладнення: де, скажімо, відшукувати кошти для виконання наданих соціальною державою обіцянок? Адже кошти для розв'язання соціальних проблем (підвищення пенсій, додаткові асигнування  на медичне обслуговування, освіту та ін) — це завжди мінус від можливих вкладень в економіку. Внаслідок цього відбувається скорочення виробництва, зменшення прибутків, а отже, й скорочення джерел реалізації соціальних програм. Усе це свідчить про те, що соціальна держава не є ідеалом, що суспільство ефективніше розвивається за умов реалізації консервативного підходу до соціальної політики, коли проблему задоволення соціальних потреб громадян розв'язують переважно самостійно - через забезпечення і розвиток «самодопомоги»  переважної більшості населення, чого можна досягти або за рахунок організації різних форм соціального страхування, або через державне заохочення розвитку дрібного підприємництва, або шляхом створення мережі малих груп соціальної самодопомоги.[17]

    У межах цього підходу точиться дискусія — чи віддати перевагу економічній  ефективності, чи соціальній справедливості, чи варто модифікувати реальність у бік “оздоровлення" економіки, чи в бік соціальної стабілізації через пом'якшення  наслідків різкої матеріальної диференціації  суспільства. По суті, це дискусія між прихильниками  ліберального й консервативного підходів до соціальної політики. Прихильники ліберального підходу віддають  перевагу стабілізуючій функції соціальної політики, а консервативного — стимулюючій.[18]

Висуваючи концепцію “соціальної держави» ліберали визнавали фактично, що соціальні проблеми суспільства заслуговують на таку ж  саме увагу держави, як і проблеми економічні. Соціальну політику держави вони  розглядають не лише з точки зору фактору запобігання соціальних конфліктів,   але й як  фактор економічного розвитку.

    Консервативний підхід до соціальної політики полягає в тому, що, на думку консерваторів, лише ринкова економіка надає всім громадянам рівні можливості. Отже, кожна людина повинна сама, згідно зі своїми здібностями й спроможністю, поліпшувати і дбати за власний добробут, не перекладаючи ці обов'язки на державу. На думку консерваторів, державні соціальні програми більше шкодять суспільству, ніж дають користі, оскільки об'єктивно наявною є тенденція до зловживання соціальною допомогою. Наприклад, допомога при безробітті не сприяє наполегливим пошукам праці з боку тих, хто її позбавлений. Відповідно до цього для соціальної політики консерваторів характерним є скорочення витрат на соціальні програми. Держава, вважають  консерватори, має допомагати лише тим, хто «хоче сам собі допомогти, тобто повинна створювати сприятливі умови для діяльності дрібних і середніх власників, щоб  уся країна ставала нацією власників, здатних самостійно забезпечувати свої соціальні потреби.

    Можна  дійти висновку про існування в нинішній Україні двоїстого підходу до соціальної політики. З одного боку, Конституція України зазначає, що Україна -  соціальна держава. Виходячи з цього, пріоритет має бути наданий у соціальному забезпеченню громадян, що потребують допомоги. У той же час є такі заходи в соціальній політиці , які можна визначити як властиві для консервативного курсу: соціальний захист працездатної громадськості через створення необхідних умов для підвищення власного добробуту кожним працівником за допомогою особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності; передавання у приватну власність населення державного майна і забезпечення на цій базі формування  широких верств акціонерів та їх реальної участі у розподілі прибутків.

    Посилена увага до проблеми соціальної держави в нашій країні викликана ще й тим, що Україна в статті 1 своєї Конституції визначає нашу державу як демократичну, соціальну і правову. Через те виникає необхідність охарактеризувати сутність, принципи і функції соціальної держави.

    Соціальна держава – це правова держава із сукупністю свобод, високим рівнем добробуту більшості населення, досягнутим через певну систему соціального забезпечення.   

    Класифікація характерних рис соціальної держави така[19]: 1) конституційні гарантії   забезпечення основних громадських прав особистості; 2) наявність багатогалузевої економіки з різними формами власності; 3) синтез планових нових та ринкових механізмів регулювання виробництва; 4) турбота з  боку державної влади про забезпечення загальної зайнятості населення; 5) доступність освіти; 6) державна підтримка малозабезпечених  верств населення; 7) наявність ефективно діючої системи охорони  здоров'я та соціального захисту.          

    Проте для того, щоб  були представлені всі погляди щодо специфіки функціонування соціальної держави, слід звернутися до  інших підходів, представлених в сучасній українській правовій та політичній науці. Так, В.Скуратівський пропонує виділити наступні специфічні  напрямки реалізації діяльності соціальної держави:[20]

1) утвердження в суспільстві соціальної справедливості як однієї з  найважливіших суспільно-правових цінностей, без здійснення якої неможливий повний розвиток суспільства, свободи задоволення потреб та інтересів людини, створення умов для соціальної безпеки;

 2) формування і розвиток соціально-ринкової економіки, а також соціально орієнтованого господарства, за якого економічна свобода ринку спрямовувалася б на посилення соціальної безпеки людини і суспільства, соціальної захищеності особистості, її незалежності від держави;

3) формування динамічної, гнучкої системи соціального захисту, яка включає кілька типів соціально-правових заходів на основі розширення і поглиблення соціально-економічної бази, соціально-правового поля, соціально-правової безпеки людини, посилення соціально-правової захищеності особи, реформування системи соціального захисту і насамперед тих її складових, які ставлять працівника в абсолютну соціально-правову залежність від держави;

4) досягнення соціальної злагоди в процесі суспільного розвитку на основі сталих процесів соціальної структурованості, соціального миру та співробітництва, соціального партнерства як різних класів, соціальних груп, прошарків суспільства, так і суб'єктів соціального регулювання ринкового господарства;

5) соціально-правове регулювання ринку праці, здійснення політики зайнятості, метою якої є максимальне забезпечення роботою працездатного населення відповідно до структурних змін зайнятості населення та кількісного і якісного складу трудових ресурсів, запобігання масовому безробіттю у його різноманітних видах і формах;

6) створення умов для заохочення продуктивної соціально-правової діяльності, зростання соціально-економічної активності населення як самодостатньої цілі, відтворення і всебічна реалізація трудового потенціалу народу на основі формування внутрішніх глибинних життєздатних джерел розвитку мотивації трудової діяльності кожної людини, спроможної до праці;

7) створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня кожної людини, її сім'ї, обмеження соціального розшарування населення за рівнем доходів, стимулювання становлення стабільного платоспроможного попиту населення на основі соціального самозахисту, самоствердження кожним трудівником власного добробуту, мікросхеми власного соціального захисту відповідно до власного трудового вкладу і міри соціально-економічної активності;

8) розробка та створення гнучкої динамічної системи оплати праці на основі формування нової структурної моделі заробітної плати, збільшення її частки в структурі суспільного доходу як головного джерела підвищення добробуту громадян, що ґрунтується на високій ціні робочої сили, наближення мінімальної заробітної плати до межі малозабезпеченості, підвищення рівня мінімальної заробітної плати, посилення впливу тарифної системи при визначенні заробітної плати;

9) впровадження в практику цілісної моделі соціального страхування зі всіма видами соціального страхування: пенсійного, медичного, у зв'язку з хворобою, по безробіттю на засадах справедливого розподілу фінансового тягаря між роботодавцями, робітниками і державою, перетворення системи соціального страхування з компонента податкової, розподільчої системи, яка виконує невластиві їй функції соціальної допомоги, що здійснюються державою і профспілками, в надійний засіб мікро- і макроекономічного та соціально-правового регулювання.

    Автором дещо іншої класифікації основних функцій соціальної держави є В.Бакуменко[21]. Він виходить із того, що головною метою існування соціальної політики є забезпечення гідного життєвого рівня населення. Ця мета досягається завдяки п'ятьом основним функціям:

1) Соціальний захист, який включає в себе пенсійне та медичне страхування, підтримку непрацездатних та малозабезпечених, допомогу по безробіттю та неповній зайнятості, здійснення соціально спрямованої податкової та бюджетної політики; 2) Забезпечення суспільними благами, до якого відносяться підтримка культури, освіти і науки, охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища та розвиток інфраструктури громадянського суспільства; 3) Розвиток економіки, який полягає в проведенні антимонопольної політики, політики сприяння конкуренції, підтримки підприємництва, створення ринкових інститутів, управління державним сектором; 4) Підтримка стабільності шляхом стабілізації рівня цін, збалансування платіжного балансу, забезпечення зайнятості, підвищення кваліфікації кадрів, забезпечення конкурентоспроможності виробників та контролю за ціноутворенням; 5) Проведення економічного моніторингу, тобто розміщення державних замовлень, формування і підтримки державних програм, формування і підтримка пріоритетних галузей і напрямків розвитку.

    У класифікації І.Осадчої цими п'ятьма функціями є: «виробництво суспільних благ, регулювання природних монополій, корегування соціальної нерівності, стабілізація економіки та підтримка економічного росту, охорона навколишнього середовища»[22].

    На думку В.Жмиря, всі функції соціальної політики можна врешті-решт звести до трьох основних: реалізації державних гарантій пом'якшення входження суспільства в рівновагу після надзвичайних подій, регулювання способу життя суспільства заохочувальними та заборонними правовими засобами та перерозподілу суспільних ресурсів задля забезпечення всім соціальним групам суспільства певного рівня життя з метою зняття можливого соціального напруження[23]. При цьому остання з означених функцій соціальної держави набуває особливого значення саме для суспільств перехідного типу, оскільки, як доводять З.Видоєвич та З. Голінкова, «суспільства, що трансформуються - визначально конфліктогенні».[24]

    Отже, метою соціальної політики не є ані окремо взяті політичні дії, ані певні економічні перетворення, ані вдосконалення системи права. Її мета, сформульована як забезпечення гідного існування всіх громадян, по суті, дозволяє синтезувати ці три сфери. Фактично, як для правової, так і для соціальної держави діє один і той самий імператив: «держава існує для людини, для захисту її загальновизнаних прав і свобод».[25] Російські дослідники В.Хорос, Г.Мирський та К.Майданик визначили цей принцип як «антропологічний імператив»[26] Дійсно, ця високогуманістична норма зараз набула всесвітнього визнання. Повнота і гарантування прав і свобод людини в певній державі стали мірою реальності дотримання нею внутрішньодержавного та міжнародного права як основи внутрішньої та зовнішньої політики. Там, де відносини гілок влади і владна субординація врегульовані правом, там і відносини між індивідом та державою, між самими державними органами є правовими. За таких умов правова рівність різних суб'єктів права (насамперед громадянина і держави) зумовлює їхні відносини у формі взаємного дотримання прав.

    Таким чином, навіть на рівні порівняльного аналізу принципів правової та соціальної держави слід зазначити, що  вони  дозволяють розбудувати таку систему державної влади, яка б була здатна гарантувати і забезпечити основні права людини і громадянина.

    Вирішення всіх питань та успіх реформування соціальної системи залежатиме від того, наскільки ефективно вдасться поєднати особисту відповідальність громадян за рівень свого матеріального добробуту і розвиток виробництва, адресність соціальної підтримки і її економічну обґрунтованість, перетворення відносин власності й соціальне партнерство, нові умови господарювання й фінансування соціальної сфери, реструктуризацію підприємств і працевлаштування громадян.[27]

    Таким чином, можна  дійти висновку про існування в нинішній Україні двоїстого підходу до соціальної політики. З одного боку, Конституція України зазначає, що Україна -  соціальна держава. У той же час є такі заходи в соціальній політиці , які можна визначити як властиві для консервативного курсу: розвиток підприємництва та ділової активності; передавання у приватну власність населення державного майна і забезпечення на цій базі формування  широких верств акціонерів та їх реальної участі у розподілі прибутків.

 

 

Зміст та структура пріоритетних напрямів соціальної політики.

    На державному рівні ставиться за мету забезпечити у 2000- 2004р. зростання у 1,3-1,4 раза реальних доходів населення, забезпечення продуктивної зайнятості та створення 1млн. нових робочих місць,  поступове підвищення мінімального рівня трудових пенсій до межі прожиткового мінімуму.[28] Зі свого боку, активна соціальна політика позитивно впливатиме на прискорення економічного розвитку, надання цьому процесу необоротного характеру.

        Гарантований державою рівень соціального захисту повинна зокрема забезпечити система адресної підтримки соціально незахищених верств населення. Вона реалізується через упорядкування на законодавчому рівні пільг,  що надаються різним категоріям населення, регулювання гарантованого державою мінімального сукупного доходу. Поступово розмір цього доходу повинен наближатися до величини прожиткового мінімуму.      До головних цільових характеристик моделі адресної соціальної політики необхідно віднести наступні:

• диференціацію соціальної політики держави по  відношенню до різних шарів населення;

• використання принципу адресності як засобу  перерозподілу соціальної допомоги для найбільш нужденних груп населення.

• «муніципалізацію» соціальної політики за рахунок передачі значної частини повноважень з визначення розмірів і форм надання соціальної допомоги на регіональний і муніципальний рівні;

• переведення системи соціального страхування на принципи добровільного страхування соціального ризику;

      • чітке розмежування повноважень у реалізації соціальної  політики між усіма рівнями бюджетної системи.[29]

    Однієї з принципових проблем адресної моделі соціальної політики є проблема мінімізації витрат, пов'язаних з коректним  визначенням адресата соціальної допомоги. Задача по розробці ефективних і недорогих методів перевірки нужденності, добре адаптованих до місцевих умов, є однієї з найважливіших для етапу реформування соціальної політики. Існуючі методики перевірки нужденності, в основі яких - облік легальних доходів, є недосконалими і недостатніми.[30]

    Другим пріоритетом розвитку соціальної політики в Україні є вирішення завдань пенсійної реформи. Головна її мета – підвищення державних гарантій у досягненні більш високих  стандартів у пенсійному забезпеченні громадян.

    Не менш важливий напрям  соціальної політики – забезпечення випереджаючого   зростання вартості робочої сили та орієнтація стратегії економічного зростання на забезпечення продуктивної зайнятості.

    Головним в цьому плані є:

-недопущення зростання заборгованості заробітної плати та соціальних виплат;

-підвищення мінімальної заробітної плати й удосконалення тарифної системи;

-запобігання зростанню безробіття;

-скорочення масштабів бідності.[31]

    Необхідно якомога швидше  призупинити катастрофічне падіння вартості робочої сили, прогресуючу  її декваліфікацію Можна сказати, що знецінення робочої сили — це ознака колоніальної економіки На цю проблему наштовхується практично все, що пов’язане з поглибленням економічних реформ

    За низького рівня оплати праці не можна здійснити глибоку податкову реформу, суттєво змінити співвідношення між бюджетними надходженнями від суб'єктів господарювання та доходів громадян (як це має місце у країнах ринкової економіки ). А отже, послабити на цій основі податкове навантаження на реальну  економіку, дати їй вільніше дихнути. Від рівня оплати праці залежить  реформування житлово-комунальної сфери пенсійної системи,  насамперед  найбільше страждає виробництво. Сьогодні у нас немає практично будь якого мотиваційного механізму продуктивної праці. З цим пов’язана і низька купівельна спроможність населення. У кінцевому підсумку маємо великий   бар'єр на шляху стабілізації, оздоровлення та піднесення економіки.[32]                             

    Якщо звернутися до досвіду постсоціалістичних країн Центральної  та Східної Європи, то економічне  зростання в них стало можливим  якраз на основі випереджаючих  темпів зростання заробітної плати У Польщі середньомісячна заробітна плата наблизилася нині до 400 доларів. Ще очевидніше це на прикладі Болгарії. За два останні роки,  коли тут усунули політичні перепони перед реформами в економіці,   середня заробітна плата у доларовому еквіваленті зросла у 2,4 раза — від 50 до 120 доларів. А це  соціальна підтримка реформ,  активізація участі людей у їх здійсненні.[33]

    В Україні ж через минулорічну девальвацію гривні доларовий еквівалент середньомісячної заробітної плати знизився приблизно в 1,8 2 рази.[34]    Ясно, що процеси політики доходів населення дуже складні, часто болісні. Вони повинні супроводжуватися глибокими  ретельно виваженими економічними перетвореннями, висококваліфікованими управлінськими рішеннями.

    У 2000-2004 р. мають бути реалізовані Державна програма  розвитку трудового потенціалу України та щорічні регіональні програми зайнятості населення. Головне їх призначення – створення нових і ефективне використання наявних робочих місць; створення надійних механізмів забезпечення державних гарантій працевлаштування молоді; підвищення якості та конкурентоспроможності національної робочої сили; формування мотивації до продуктивної праці в офіційному секторі економіки та високої трудової активності.[35]

    Одним з основних завдань виконавчої та законодавчої влади є здійснення скоординованих кроків, спрямованих на поліпшення охорони здоров’я населення. Передбачується, що реформування цієї сфери повинно йти шляхом пріоритетного розвитку первинної медико-санітарної допомоги, створення єдиного простору медичних послуг, формування керованого розвитку платних медичних послуг та введення державного соціального медичного страхування. Взагалі стан здоров’я – це основний показник сталого людського розвитку, за яким визначається рівень держави.

    Не менш важливим є й такий показник як освіченість. Примноження інтелектуального потенціалу суспільства, створення рівних можливостей для молоді у здобутті якісної освіти, розвиток фундаментальної науки – ці аспекти віднесені до національних пріоритетів.

    Економічна криза та недостатнє фінансування спричинили відплив частини науковців в інші сфери діяльності, еміграцію значної кількості кваліфікованих наукових кадрів, зменшення інтересу молоді до наукових досліджень. В цьому плані передбачається забезпечення державою поетапного підвищення рівня фінансування науки за рахунок збільшення частки бюджетних видатків на науку (до рівня не менше 1,5-1,7 відсотка валового внутрішнього продукту), так і створення необхідних умов для залучення в науково-технічну сферу не бюджетних асигнувань.[36]

    Реалізація програм забезпечення доступності житла для різних верств населення та прискорення розвитку житлового будівництва розглядається на державному рівні як одне з ключових завдань регіональної політики.

    Наступний важель соціальної політики на сучасному етапі  -  зміцнення позицій середнього класу.[37]  Цей аспект розглядається як вважливий інструмент ринкових перетворень, розгортання приватної ініціативи та підприємницької активності населення.

    Становлення так званого середнього плану здійснюватиметься за рахунок формування стійкого прошарку людей – власників нерухомого майна, земельних ділянок та акцій, прискореного розвитку малого та середнього бізнесу, фермерських господарств, представників науково-технічної інтелігенції, діячів культури та освіти, фінансистів та менеджерів. Цьому повинна сприяти активна політика доходів. Стимулювання населення до набуття приватної власності та її ефективний захист - принципові пріоритети трансформаційних процесів.  

    До визначальних функцій держави лежить здійснення політики доходів Як засвідчує світовий досвід, це актуально для всіх етапів становлення та розвитку ринкової економіки. Особливо дійовою політика доходів має бути у перехідний період. В нас  законодавство побудоване таким чином, що держава позбавлена будь-яких важелів активного впливу на процеси матеріального розшарування населення, зменшення диференціації доходів, яка катастрофічне зростає і набула загрозливих масштабів

    В Україні співвідношення між грошовими доходами 10 відсотків найбільш і найменш забезпечених груп населення перевищує 12 разів. У країнах Західної Європи цей коефіцієнт не перевищує б разів, у США—11.[38]

Такі контрасти в доходах є зараз чи не основним чинником соціальної напруги в суспільстві і саме на цьому особливо активно спекулюють люди і сили, які прагнуть до політичного реваншу. Неможливо пасивно чекати нової революційної експропріації та переділу власності.  Необхідне всебічне зміцнення у ході економічних реформ інституту приватної власності, її демократизації та наповненні соціальним змістом

    У Швеції,  на чию модель соціалізму багато хто посилається, держава володіє всього 4 відсотками основних фондів. Решта — у приватній власності, і жодних  катаклізмів не виникає. Більше того, частка соціальних витрат держави в структурі національного продукту більш як удвічі перевищує аналогічний показник колишнього Радянського Союзу і це далеко не виняток серед розвинених країн. Люди повинні бачити життєву перспективу, а вона за даних умов пов’язана саме з можливістю мати власність і одержувати від неї доходи. У цьому головний  аспект соціальної привабливості реформ. А відповідно визначальний принцип нашої соціальної політики —захист конституційного права кожного громадянина на володіння, користування та розпорядження приватною власністю.[39]

    У цьому контексті треба спільно з законодавцями забезпечити правовий захист інтересів дрібних акціонерів, їх разом з власниками земельних паїв майже 15мільйонів. Ідея приватизації та паювання земель дискредитована значною мірою саме через відсутність  правових механізмів такого захисту.   

   

Отже, пріоритетними напрямами подальшого розвитку соціальної політики в Україні є:

· система адресної підтримки соціально незахищених верств населення;

· вирішення завдань пенсійної реформи;

· забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили;

· примноження інтелектуалу суспільства, розвиток фундаментальної науки;

· реалізація програм забезпечення доступності житла для різних верств населення;

· зміцнення позицій середнього класу.

    Головне  завдання соціальної політики  України – це забезпечення гідного рівня життя як працюючого, так і непрацюючого населення. Метою її здійснення є максимізація позитивного впливу і мінімізація негативних наслідків функціонування національної системи соціального захисту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.

    Соціальна політика тоталітарної держави відзначалася спрощеністю, орієнтацією на повну зайнятість населення шляхом стримання соціально-економічних реформ, обмеженням прав і свобод людини та нехтуванням  інтересів розвитку суспільства.

    Сьогодні на перше місце висунуто розвиток економічної активності громадян, сприяння підприємництву, зміцнення позицій середнього класу. Але ці зміни призвели до нових проблем. Це, з одного боку, обвальне падіння рівня зайнятості, а з другого – поява конфліктів нового для українського суспільства типу внаслідок глибокої поляризації населення. Вирішення проблем такого типу і розвиток  соціальних механізмів до рівня держав сучасної Європи  -  невід’ємна складова інтеграційних процесів.

    Зрозуміло, що соціальна орієнтація економіки, яка забезпечує оптимальне поєднання свободи і справедливості – це доля успішних економік. На початкових етапах трансформацій ліберальні підходи переважають. Але для наших народів навіть малі кроки в напряму до добробуту будуть оцінені як значний прогрес в утверджені справедливості. Справедливість – це  цивілізаційний фактор та ресурс розвитку особливо слов’янського світу, де  немає чіткої раціональної мотивації,  яка притаманна Заходу.[40] 

    Аналіз загальної ситуації, яка склалась в Україні в останнє п’ятиріччя, дозволяє зробити висновок, що здійснювані реформи і соціальні пріоритети все ще надто далекі ввід узгодження одне з одним, загальна стратегія реформаторства має бути скоригована у плані  забезпечення необхідних критеріїв і показників сталого людського розвитку.

    Розбудова соціальної політики  України триває. Курс реформ має бути стратегічно зверненим на соціальний захист окремої людини як найвищої державної цінності, адже інших варіантів цивілізаційного розвитку немає.      

 

 

Література.

 

1. Конституція України .- К., 1996.  

2. Соціальна політика має стати справді людяною//Урядовий кур’єр.-2004. № 5

3. Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004рр.: Послання Президента до Верховної Ради України //Урядовий кур’єр.- 2000, №3.

4. Базилюк А. Визначальні проблеми соціального розвитку України// Економіка України.-2004, №12.

5. Белобров Б. Стратегія українського державотворення: соціальні пріоритети//Людина і політика.-2003, №7.                                                                                                                                           

6. Ганслі Т. Соціальна політика  та соціальне забезпечення за ринкової економіки. – К., 2003.

7. Скрипник О. Принципи соціальної та правової держави: єдність чи конфронтація? //Людина і політика.-2004, №1.

8. Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення. -К.,2003.

9. Пронин С., Люблинский В., Цвылев Р. О приоритетах социальной политики //Общество и экономика.-2003,№7.

10. Русначенко А. Соціяльні проблеми  і національна справедливість у сучасній  Україні // Розбудова держави.-2003, №11.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

Вступ

1.Сутність, цілі, моделі та специфіка формування соціальної політики в незалежній Україні

2.Різноманітність підходів до соціальної політики

3. Напрямки реалізації діяльності соціальної політики

4. Зміст та структура пріоритетних напрямків соціальної політики

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 


[1] Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення. -К.,1998,-с.23

[2] Лайкам К. Модели социальной политики /Общество и экономика.-2000,-№8,-с.19

[3] Лайкам К. Модели социальной политики /Общество и экономика.-2000,-№8,-с.19

[4] Соціальна політика має стати справді людяною/ Виступ Президента України Л.Д.Кучми на розширеному засіданні Колегії Міністерства праці та соціальної політики України 13квітня 1999р. //Урядовий кур’єр.-2000, 23лютого, с.5

[5] Політологія: Навчальний посібник для вузів /Упоряд. та ред. М.Сазонова.-Харків,1998.-с.554

[6]Політологія: Навчальний посібник для вузів /Упоряд. та ред. М.Сазонова.-Харків,1998.-с.554

[7] Пронин С., Люблинский В., Цвылев Р. О приоритетах социальной политики /Общество и экономика.-2000,-с.27

[8] Пронин С., Люблинский В., Цвылев Р. О приоритетах социальной политики /Общество и экономика.-2000,-с.27

[9] Русначенко А. Соціяльні проблеми  і національна справедливість у сучасній  Україні.// Розбудова держави.-1996, №11,-с.59 

3 Белобров Б.Стратегія українського державотворення: соціальні пріоритети.// Людина і політика.-2000,  №1,-с.6

[11] Белобров Б.Стратегія українського державотворення: соціальні пріоритети.// Людина і політика.-2000, №1,-с.5

[12] Підсумки соціально-економічного розвитку України у 2000 році та завдання на 2001 рік /Виступ президента України Л.Д.Кучми на засіданні Національної Ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування //Урядовий кур’єр.-2001,14 березня,-с.5

[13] Там же,-с.5

[14] Там же,-с.5

[15]  Підсумки соціально-економічного розвитку України у 2000 році та завдання на 2001 рік /Виступ президента України Л.Д.Кучми на засіданні Національної Ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування //Урядовий кур’єр.-2001,14 березня,-с.5

[16] Політологія: Навч. Посібник для вузів /Упоряд. та ред. М.Сазонова.-Харків, 1998,с.559

[17] Політологія: Навч.посібник для вузів /Упоряд. та ред. М.Сазонова.-Харків, 1998,с.-558

[18] Там же,-с.558

[19] Скрипнюк О. Принципи соціальної та правової держави: єдність чи конфронтація?// Людина і політика. –2001,№1,-с.140

[20] Скуратівський В.Соціальна політика як суспільний феномен і вид практичної діяльності //Вісник УАДУ при Президентові України.-1997, №1,-с.143.

[21] Скрипник О.Принципи соціальної та правової держави: єдність чи конфронтація? //Людина і політика.-2001, №1,-с.142

[22] Скрипник О.Принципи соціальної та правової держави: єдність чи конфронтація? //Людина і політика.-2001, №1,-с.142

[23] Там же,-с.142

[24] Видоевич З., Голенкова З. Социальные конфликты в трансформирующихся обществах //Социс.-1997,№2,-с.121

[25] Скрипнюк О.Принципи соціальної та правової держави: єдність чи конфронтація? //Людина і політика.-2001, №1,-с.142

[26] Хорос В.Г., Мирский Г.И., Майданик К.Л. Авторитаризм и демократия  в развивающихся странах.-М.,1996,-с.293

[27] Посібник для слухачів десятитижневих курсів підготовки соціальних працівників базового рівня. -К.,1999,-с.21

[28] Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004рр.: Послання Президента до Верховної Ради України //Урядовий кур’єр.-2000,  23лютого,-с.5

[29] Лайкам К. Модели социальной политики /Общество и экономика.-2000,-№8,-с.24

[30]  Там же,-с.24

[31] Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004рр.: Послання Президента до Верховної Ради України //Урядовий кур’єр.-2000,  23лютого,-с.5

 

[32] Соціальна політика має стати справді людяною/ Виступ Президента України Л.Д.Кучми на розширеному засіданні Колегії Міністерства праці та соціальної політики України 13квітня 1999р. //Урядовий кур’єр.-2000, 23лютого,- с.5

[33] Там же, - с.5

[34]Там же,-с.-6

[35]Праця та соціальна політика в Україні /Збірник аналітично-статистичних матеріалів за1999рік. -К.,2000,-с.-19

 

[36] Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004рр.: Послання Президента до Верховної Ради України //Урядовий кур’єр.-2000,  23лютого,-с.5

[37] Праця та соціальна політика в Україні /Збірник аналітично-статистичних матеріалів за 1999рік.-К., 2000,-с.22

[38] Соціальна політика має стати справді людяною/ Виступ Президента України Л.Д.Кучми на розширеному засіданні Колегії Міністерства праці та соціальної політики України 13квітня 1999р. //Урядовий кур’єр.-2000, 23лютого, с.5

[39]  Соціальна політика має стати справді людяною/ Виступ Президента України Л.Д.Кучми на розширеному засіданні Колегії Міністерства праці та соціальної політики України 13квітня 1999р. //Урядовий кур’єр.-2000, 23лютого, с.5

 

[40]  Лайкам К. Модели социальной политики /Общество и экономика.-2000,-№8,-с.18

 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика