prepod

Путь к Файлу: /Гуманітарний Університет / АПСРУС / 4.1.1.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   prepod
Добавлен:   11.04.2015
Размер:   53.0 КБ
СКАЧАТЬ

П  Л  А  Н

 

 

Вступ

 

1. Пріоритетні проблеми посткомуністичного перетворення політичної сфери українського суспільства.

2. Визначення і обґрунтування змісту посткомуністичного перетворення.

3. Підходи до розуміння теорії демократії у світлі сучасної політики

 

Висновки

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Проблема політичної доктрини та змісту посткомуністичного перетворення  політичної сфери українського суспільства займає належне місце  в нашому суспільстві.

Зміст, мета посткомуністичної трансформації, перетворення суспільства - диференціація “однорідної” соціальної структури успадкованої від старої системи. Невід’ємною частиною такого  утворення є швидке розділення суспільства на багатих і  бідних з всіма  порушеннями справедливості

Щодо парадигм ліберально-демократичної, корпоративійської) і теорії  демократії, то стосовно них існують альтернативні  погляди, які мають, або ні, актуальність в сучасному суспільстві і нашій політичній  системі.

 

     Пріоритетні проблеми посткомуністичного

перетворення політичної сфери українського

суспільства

При аналізі трансформації політичного режиму в пострадянських суспільствах самим виразним свідченням кризи теоретичних підходів до аналізу пострадянської  трансформації стало проведення восени 1999 року на щорічній конференції  Американської асоціації політичних наук круглого столу за назвою  «Росія як порівняльний  випадок... чого?».

Така постановка питання змушує  звернутися до класифікації досліджуваних випадків, яка запропонова А.Лейпхартом. «Крім атеоретичних і интерпретитивних робіт, а також  досліджуваних випадків, що підтверджують або спростовують існуючі теорії,   вчений виділяє              вивчення « гіпотези, що генерує,» і як окремий варіант - випадки, що відхиляються. Останні два підходи не тільки  відкривають можливість виявлення факторів, відповідальних за специфіку даних випадків, але і дозволяють  перейти  від простого тестування існуючих теорій до побудови нових, тобто тим самим вийти з пізнавального “тупика” марних розмов, робити крок у розвитку «дослідницького циклу» вивчення пострадянської політики.

Зрозуміло, що рішення подібних задач виходить за рамки окремо узятого тексту: воно вимагає зусиль міжнародного наукового співтовариства».1 

Сьогодні вже стає очевидним не тільки для аналітиків, але і для широкої  громадськості, що зміни, що відбуваються в колишніх комуністичних країнах, носять якісно різний  характер, різну суспільну спрямованість, різну систему соціальних і політичних координат. Тому спільність, подібність між цими країнами  скоріше відшукається в їх недавньому історичному минулому і, можливо, у декларованих ними цінностями і загальноприйнятими гаслами, чим у їхньому реальному сьогоденні, і зовсім, “що найбільше імовірно, це  можливо відшукати навіть у їх недалекому майбутньому”.

«Що стосується України, то сутність трансформації політичної  влади в ній  після розпаду колишнього СРСР можна зрозуміти, тільки з контексту щодо безболісного, навіть органічного для правлячої політичної еліти переходу від комуністично-номенклатурного тоталітаризму до посткомуністично-номенклатурному неототалітаризму.

Іншими словами, щодо перспектив демократичних перетворень і формування цивільного суспільства, Україна сьогодні, безсумнівно, - серед аутсайдерів посткомуністичного світу».1

Одна з головних причин, що обумовлює певний  вектор трансформації політичної влади в Україні, котра визначається як посткомуністична номенклатура й одночасно  як неототалітарна, є надзвичайна невиразність інтересів і слабкість політичної волі суб'єктів соціальної дії. Більша частина населення нездатна протягом  короткого періоду перебороти стереотипи тоталітарної  свідомості, коммунітарний спосіб життя, не готова  сприйняти альтернативні  цінності, а саме – цінності громадянського  суспільства.

   

     Визначення і обґрунтування змісту

     посткомуністичного перетворення.

Очевидно, що першою передумовою успішної системної трансформації   було збереження дієздатності  держави, іншими словами, визначений мінімум політичної стабільності. Слід зазначити: незважаючи на те, що в ряді випадків нестабільність приймала  загрозливі розміри, у жодній з посткомуністичних країн суспільний протест проти  центрального політичного  керівництва чи політичної еліти, які насправді прагнули  до демократичних  перетворень, не був причиною провалу демократизації. Більш того, хоча формально політична дестабілізація ніколи  не була прямою реакцією на недостатню демократизацію, вона спостерігалася тільки  в тих посткомуністичних системах, у яких чітко відчувався дефіцит демократії. Усе це спростовує аргументи політиків, що прагнуть до відмовлення від демократії заради збереження  політичної стабільності. Добре функціонуюча  демократія в набагато більшому ступені  відповідає потребам  посткомуністичних суспільств, які ускладнюються, чим авторитаризм.

Як уже відзначалося, успіх (чи провал) демократичної інітитуционалізації не залежав від обсягу повноважень, якими в процесі конституційного будівництва  були націлені державні  інститути. Більш  важливу роль зіграли конкретні  дії перших посткомуністичних  політичних лідерів і те, якою мірою вони скористалися можливостями демократизації, що  відкрилися, країни. Для успіху було потрібно, щоб у влади знаходилися переконані демократи.

Без розуміння тоталітаризму неможливо побудувати переконливу теорію перетворення комуністичної системи. Тому дослідження посткомуністичної  системної  трансформації повинні бути інтерпретовані в якості посттоталітаризма. Тільки при такому підході можливо установити основні відмінності комуністичних і посткомуністичних систем від авторитарних і поставторитарних, включивши в аналіз найважливішу  пояснювальну перемінну посткомуністичного розвитку – природу  старого режиму.

«Аналітично плідне порівняння між  посткомуністичним і поставторитарним розвитком вимагає не тільки вагомих теоретичних основ, але і глибоких знань емпіричних реалій. Зрозуміло, що вивчення «глобальної» трансформації на матеріалі десятків  суспільств мало кому під силу. Проте, це не може служити виправданням механічного переносу на потстоталітарну трансформацію моделей і зразків поставторитарного переходу».1      

Щодо меті і змісту, то, ціль, зміст економічної трансформації посткомуністичних  суспільств – диференціація «однорідної» соціальної структури, успадкованої від старої системи. Невід'ємною частиною такого перетворення є швидкий розподіл суспільства на багатих і бідним із усіма супутніми порушеннями  справедливості. Функція політиків  полягає в тім, щоб підготувати ґрунт для створення ефективних економічних і політичних структур і сприяти якнайшвидшому прояву позитивних  наслідків різноманітних трансформаційних процесів  (правової стабільності, політичної участі  народу, економічного росту, підвищення рівня  життя).

 

     Підходи до розуміння теорії демократії

     у світлі сучасної політики

Ідея про те, що демократія спрямована чи повинна бути спрямована на загальне благо, знаходить своє класичне вираження в «Суспільному договорі» Ж.Ж.Руссо, насамперед у його твердженні про те, що  процедури ухвалення рішення повинні  прагнути до виявлення загальної волі, що уособлює собою загальне благо. Ми беремо, пише він, “суму виявлень волі «приватних осіб», віднімаємо з них взаємно знищуючі крайності», і «у результаті  додавання розбіжностей, що залишилися,  вийде загальна воля». «Спроба осмислити дане формулювання породили два потоки літератури: літературу агрегатівную, націлену на з'ясування того, яким  саме образом здійснювати відповідні підрахунки, і літературу деліберативную, яка розглядає як спонукати людей прагнути  до загального блага, причому останнє розуміється як щось  більш  складне, ніж проста сума фіксуючих ззовні переваг».2

Прихильники агрегатівної концепції виходять  з того, що демократичні процедури прийняття рішень покликані виявляти щось на зразок загальної волі, котру у наші дні прийнято позначати як функцію соціального добробуту. Слідом за К.Єрроу вони часто відзначають, що навіть невеликі розбіжності прирікають спроби її виявлення на невдачу, і приходять до висновку про нереалізуємість  демократії. Можливість  голосування «по колу» (зсув результатів у залежності від порядку винесення питань на голосування) говорить про те, що всякий підсумок може бути штучним породженням процедури ухвалення рішення або того, хто контролює порядок денний, а не чимось тим, що піддається осмисленої ідентифікації як народне волевиявлення. У зв'язку з цим з'явилася величезна кількість  спеціальної літератури про порівняльні переваги різних правил прийняття рішень як агрегативних процедур, а також про обмеження, які  повинні накладатися на переваги, щоб уникнути появи циклічної більшості.  Також досить помітити, що якщо призначення демократії в тім, щоб знаходити функції соціального добробуту, то при багатьох обставинах воно може виявитися ілюзорним.

Деліберативна концепція стурбована насамперед трансформуванням, а не агрегуванням переваг. Така позиція власне кажучи, не є “руссоистской”.  Проте ця концепція в чомусь висходе до його вимоги, щоб, голосуючи, люди виходили не зі своїх індивідуальних переваг, а з власних представлень про благо для суспільства в цілому. Ціль – вивести  людей «за межі демократії протиборства». Проти різноманітних недуг, котрі, як вважається, долають сучасну демократію; пропонується застосовувати коригувальні засоби з деліберативного інструментарію. Низька якість розробки і прийняття рішень, політика вербальних принад, невисокі рівні (політичні) участі,  падаюча легітимність правління, а також неінформованість громадян – от деякі з найбільших недуг, що часто згадуються. Ідея полягає в тому, що якщо ми зможемо  “избавить” себе від “мильної опери” добування електоральних переваг, то результатом стане більш вдумливий і ефективний політичний вибір.

Деліберативний підхід критикують по тим розумінням, що висунута його прихильниками ціль – сприяння згоді – ґрунтується на надмірно оптимістичних посилках щодо влади. Згода одного є гегемонія іншого, і хоча ненав'язливий консенсус і може бути досяжний у деякому ідеальному  світі;  у світі реальному владні відносини пронизують собою воістину всяку людську взаємодію.

«Теза по “вездесущности” владних відносин двояким образом спотворює ситуацію: вона не проводить розходження між окремими способами  здійснення влади і змішує вірне спостереження по “пронизанности”  влади всього колективного життя з неправомірним твердженням, начебто все колективне життя зводиться до владних відносин. Визнання “вездесущности” влади не рівнозначно згоді з тим, що уся влада однакова,  що якісь способи співіснування з нею не можуть бути краще інших. І говорити про те, що владними відносинами повняться настільки різні сфери діяльності, як робота, родина і церква, не значить  заперечувати, що у всіх цих сферах, крім здійснення влади, відбуваються й інші речі. Часто, а мабуть, і неминуче, із владними відносинами буває сполучене виробництво товарів і послуг, так само як і близькі відносини, прихильність, утворення і духовне служіння. Але самі по собі ці види активності не є  владні відносини».1

Важливі проблеми встають перед теоретиками демократії в зв'язку з пошуком механізмів, які б дозволили якнайкраще регулювати владні аспекти взаємодії людей і при цьому б зводили  до мінімуму втручання в інші форми людської активності. Замість того щоб бачити в демократії засіб  виявлення чи вироблення загального блага, її, таким чином, можна розуміти як механізм для керування владними аспектами тієї діяльності, у яку втягнуті люди, що дотримуються власних – індивідуальних чи спільних – представлень про благо. У цьому змісті демократія є підлегле чи обумовлене благо, а творчий виклик  полягає в тому, щоб знайти способи демократично структурувати владні відносини, одночасно максимально обмежуючи втручання в ті види блага вищого порядку, до яких прагнуть люди. Для рішення цієї задачі потрібно, як мінімум, підсилити залучення у процес прийняття рішень  тих, кого торкаються його результати, а також відкрити простір для значимої – нехай навіть «лояльної» - опозиції з боку тих, на кому несприятливим чином позначаються прийняті рішення. Зроблених принципів прийняття рішень не існує, і деяка частка нав'язування присутня у всіх колективних рішеннях. Саме тому  програвши можуть бути підстави  прагнути досягти іншого результату в майбутньому. З цього випливає, що хоча теоретики демократії приділяють правам опозиції недостатню увагу, ці права володіють для демократичної політики самостійною   цінністю, що не залежить від цінності широкоохватної участі.

Розуміння демократії як системи, яка покликана структурувати владні відносини, має чотири  переваги. По-перше, воно поміщає нормативні питання про демократію в рамки уточнення «у порівнянні з чим», тому що демократія оцінюється тепер на підставі відповіді на альтернативне питання: чи породжує вона функції  соціального  добробуту чи ж веде до згоди, - а виходячи з того, наскільки успішно вона дозволяє людям керувати владними відносинами. А це питання  носить по суті компаративний характер. По-друге, упор на владних відносинах спонукує  відмовитися від ще одного різновиду дихотомічного мислення про саму демократію. Способи  керування владними відносинами  можуть бути більш або менш демократичними. При такому підході потрібно визначити, скільки демократії можливо і бажано в даній конкретній ситуації, що особливо важливо в умовах, коли ціна демократизації  владних відносин виражається в інших благах. Одне з головних переваг  ідеї про поліархію полягає в тім, що вона переводе питання про демократію з розряду таких, котрі вимагають  відповіді «так» чи «ні», у розряд потребуючих відповіді «більше» чи «менше». По-третє, при орієнтованому на владні відносини підході переборюється розрив між нормативними теоріями демократії й емпіричною політологічною літературою по цих сюжетах. Теоретики демократії найчастіше звертали занадто  мало уваги на цю літературу, відриваючи  свої міркування від земних  реалій і в підсумку змушуючи більшість інших себе ігнорувати.      

 

Таким чином підсумовуючи усе вищезазначене, можна сказати, що проблеми політичної доктрини та змісту посткомуністичного перетворення  існують і мають місце в сфері українського суспільства, це  насамперед  проблеми демократизації, економічної трансформації, політичної влади і інше.

Існуючі альтернативні  погляди на парадигми і теорію демократії теж мають розбіжності, досліджуючи агрегативну і деліберативну концепцію можна зробити висновок, що ці дві концепції різні і мають різне висвітлення у суспільстві, управління владними рішеннями і інше.

Отже, проблеми, зміст, погляди на посткомуністичну трансформацію політичної сфери українського суспільства дуже неоднозначні, вони мають власну специфіку розуміння, і шляхи  дослідження.

 

 

 


1 Гельман В.Я. Постсовет. пол.трансф.// Полис,2001 № 1 (стор.16)

1 А.Лагутін. Концептуальні засади пон.реформування в України: постановка проблеми // Пол.думка, 2002, № 1 (стор.28)

1 С.Елиеев. «О методологии исследования потс.трансф.// Полис, 2002 № 6 (стор.80)

2 Шапиро.Переосмысливая теорию демократии в свете совр. политики. //Полис, 2001, № 3 (стр.7)

1 Шапиро. Переосмысливая теорию демократии в свете соврем. политики // Полис, 2001,  № 3 (стр.10)

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика