Скачиваний:   0
Пользователь:   prepod
Добавлен:   26.10.2015
Размер:   410.0 КБ
СКАЧАТЬ

4.5  Особливості   розробки  бізнес-плану

           

Матеріали цього  розділу  викладені в [3, с., 64-79].

 

            Адміністративно-командна система негативно впливала на процеси організації виробничої діяльності. Так зване „планування" як атрибут минулого вразило багато підприємницьких структур. Проте, причина не тільки в цьому. Багато підприємців бояться планувати, тому що тут необхідно концептуально обміркувати та викласти ідеї, мету, завдання виробництва, способи і методи ведення виробничої діяльності. Для цього необхідні знання, досвід, яких часто не вистачає підприємцям-початківцям.

            Виробнича діяльність будь-якої підприємницької структури починається із планування. Якщо раніше плани часом мали формальний характер, тому що працівники не були зацікавлені в них, і не завжди знали що там і як планується, то бізнесмен, власник, організатор справи, не може бути байдужим до свого підприємства. Він повинен чітко знати сильні та слабкі сторони підприємства (фірми) і вміти спланувати його роботу. У випадку зневаги, ігнорування планування його очікує повільна, ділова смерть. Тому кожний бізнесмен повинен скласти бізнес-план, що:

    - дає можливість визначити життєздатність підприємства (фірми) за умов конкуренції;

    -  містить орієнтири, відповідно до  яких бізнесмен буде діяти на етапі становлення і розвитку підприємства (фірми);

    -  прогнозує процеси розвитку виробництва;

    -  конкретизує шляхи досягнення мети та подолання перешкод;

    -  служить важливим інструментом виробничої діяльності підприємства (фірми);

    - є  чинником, що стимулює інтереси потенційних інвесторів в їхніх пошуках вкладання засобів у розвиток виробництва.

            Ступінь деталізації бізнес-плану залежить від характеристики підприємства незалежно від того, належить воно до сфери послуг або до виробничої сфери. Склад бізнес-плану залежить також від обсягів передбаченого ринку збуту, наявності конкурентів і перспектив зростання підприємства.

            Планування може бути довгостроковим (на 5 і більше років), середньостроковим (на 2-3 роки), поточним (на 1 рік, півроку, квартал). Так, у японській компанії „Тойота" планування здійснюється на три роки, рік, півроку, три місяці.

            Бізнес-план може мати таку структуру:

            1. Титульний аркуш - назва та адреса фірми, імена та адреси засновників, суть проекту, вартість проекту і  посилання на таємність.

             2. Вступні частини - основні положення запропонованого проекту; діяльність підприємства (фірми), кошти, які необхідно вкласти; очікуваний попит на продукцію і вірогідність досягнення успіху.

             3. Аналіз стану справ в галузі - поточний стан справ  і тенденція  розвитку, потенційні конкуренти і споживачі.

            4. Суть запропонованого проекту - продукти, послуги, приміщення під офіс, обладнання для нього, адміністративний і виробничий персонал, інформація про підприємця та його партнерів.

            5. Виробничий план - опис виробничого процесу, операції, пропоновані субпідрядниками, виробничі приміщення, верстати, обладнання та постачальники сировини.

            6. План маркетингу - оцінка ринку збуту, ціни, канали збуту, реклама, прогноз нової продукції і цільові показники.

            7. Організаційний план - форма власності, інформація про основних пайовиків, ступінь відповідальності партнерів (пайовиків), інформація про членів керівного складу, організаційна структура, розподіл обов'язків.

            8. Оцінка ризику і страхування - слабкі сторони підприємства (фірми), імовірність появи нових технологій, альтернативні стратегії, форми та методи страхування.

            9. Юридичний план - практичне обслуговування господарської практики, консультативні послуги для відділів, виробництв, партнерів (пайовиків), захист прав власників, інтересів підприємств (фірм) та ін.

            10. Фінансовий план - план доходів і витрат, план грошових надходжень і платежів, балансовий план, точка самооплатності, джерела і використання засобів,  стратегія фінансування.

            11. План управління - організація й функції управління, структура  управління, вибір управлінської стратегії та методи управління.

            12. Додатки - копії ліцензій, контрактів, сертифікатів і т.п., ділова переписка, копії документів з вилученими вихідними даними, прейскуранти постачальників та інші.

Бізнес-план (рис. 4.3) повинен бути детальним. Він не обмежується обсягами, хоча лаконічність його викладу необхідна. Зміст бізнес-плану - це творчість авторів, тому обмежимося лише його структурою, залишаючи за бізнесменом право на розробку основної його частини.

            Розробка бізнес-плану - це необхідність, продиктована виробничою діяльністю, складати його повинні фахівці, професіонали при особистій участі бізнесмена. Робота над планом - це робота над організацією виробничої діяльності. Вона допомагає керівникові все обміркувати й зважити.

            Ринкова економіка не звільнена від плану. Досвід розвинених країн заходу підтверджує таке судження. У більшості цих країн зклалася система державного програмування економіки, що зарекомендувала  себе як ефективна форма планомірного регулювання ринкового господарства, що не скасовує ринкову конкуренцію, а доповнює її й сприяє згладжуванню її негативних сторін, насамперед, домінування приватних інтересів над інтересами суспільства як цілого. Бізнес планування виступає у вигляді програм, прогнозів, проектів, перспективних планів, поточних бізнес-планів, оперативних планів і т.п. Зрозуміло, що орієнтиром фірми, при плануванні своєї діяльності, є збільшення прибутку, а відповідно і продажу.

            На рис.4.4 представлена  узагальнена  модель бізнес-плану.

4.5-4.67MU4.5-4.67MU

 

Рисунок 4.4  -  Модель бізнес-плану

 

4.5.1 Ціноформування  в телекомунікаціях

 

Державна тарифна політика України на ринку електрозв'язку базується на наступних принципах:

- створення для операторів електрозв'язку економічних умов для розвитку та модернізації засобів і мереж зв'язку, пов'язаних зі збільшенням обсягів послуг і підвищенням їхньої якості:

- максимальне задоволення платоспроможного попиту на послуги електрозв'язку, доступності мінімального набору основних послуг зв'язку для всіх категорій споживачів, захисту їхнього необґрунтованого підвищення тарифів;

- забезпечення беззбитковості послуг електрозв'язку, компенсації операторам зв'язку економічно обґрунтованих витрат, пов'язаних з наданням основних послуг електрозв'язку, тарифи на які регулюються;

- мінімізація перехресного субсидування через поетапне доведення величини тарифів до ринкової вартості послуг, зближення тарифів на однакові послуги для будь-яких споживачів, лібералізація ринку послуг електрозв'язку.

До факторів, що спонукають подальше проведення зміни тарифів, ставляться їхній дизбаланс і невідповідність собівартості. Зокрема, в Україні розходження між тарифами на міжнародні та місцеві переговори надзвичайно велике і ніяк не відповідає європейському рівню (табл. 4.1.).

Таблиця 4.1- Співвідношення чинних тарифів на міжнародні та місцеві переговори (1 млн., у дол. США)

Країна (оператор)

Міжнародні

Місцеві

Співвідношення

 

Франція (France Telecom)

       

0,439

 

   

0,091

 

 

 

    

         4,8

Україна (Укртелеком)

 

0,43

0,003

 

143

 

Тарифи на міжнародний телефонний зв'язок в Україні перевищують у середньому собівартість на 20-30%, на місцеві переговори - нижче собівартості на 60-70%. Тарифи на внутрішні і міжнародні поштові послуги - у середньому на 20-25% нижче.

Реалізація програми

Проблема раціональної тарифної політики є найбільш важливою та складною проблемою як в умовах країн з розвиненою економікою, так і, тим більше, в умовах ринкової реформи. Від її рішення залежить стабільність фінансового стану кожного з підприємств зв'язку, рівень доходів і прибутку, а також можливість інвестування за рахунок власних ресурсів.

Правильна тарифна політика також важлива для економіки в цілому, оскільки раціональні структура та рівень цін на послуги зв'язку вносять вклад у стабілізацію економіки, розширюють оподатковувану базу, а отже, приносять державі додаткові доходи.

Нарешті, самі споживачі хочуть платити тільки за те, що одержали і не субсидіювати інших користувачів або інші послуги, як це суцільно і поруч мало та має місце в практиці ціноутворення в сфері телекомунікацій. Таким чином, найважливішим елементом відносин у системі "оператор зв'язку - споживач" є тарифи, за якими оплачуються послуги і які впливають на величину попиту та обсяг доходів, що є основним джерелом коштів для забезпечення функціонування і розвитку мереж зв'язку, фірм-операторів і галузі в цілому.

Дотепер тарифи як на базові (традиційні), так і нові послуги зв'язку розробляються на основі принципу вартості, тобто грошового вираження необхідних витрат, пов'язаних з наданням конкретного виду послуг, за формулою "собівартість +", де в плюсі крім рентабельності можуть також ураховуватися інфляція і поліпшення якості послуги.

Розрахунок ціни за принципом "витрати +" є тільки першим етапом її встановлення. Потім, залежно від типів послуг, може проводитися відхилення ціни від розрахованої вартості з обліком політичних, соціальних і економічних факторів. У підсумку виникає система взаємного субсидиювання як окремих послуг, як правило, місцевого телефонного зв'язку за рахунок міжміської та міжнародної, так і окремої груп користувачів, як правило, квартирного сектора за рахунок ділового.

Однак у зв'язку з високою вартістю послуг зв'язку, що знаходять великий попит у виробництві продукції як матеріального, так і нематеріального характеру, вартість останньої також зростає, що створює непрості проблеми для конкурентоспроможності такої продукції. Тому названі вище тенденції та зміни в сфері виробництва, інтернаціоналізація економіки і небажання одних груп споживачів фактично сплачувати вартість послуг для інших груп споживачів викликали необхідність будувати тарифну політику фірми на основі повністю розподілених витрат. Визначення повністю розподілених витрат, тобто витрат  тільки на дану послугу, саме по собі є досить складною проблемою. У цей час інтенсивно обговорюються різні методи й моделі для рішення цього завдання, а також принципові питання понятійного характеру, наприклад: питання точності оцінювання витрат; як перевіряти припущення про те, що витрати, особливо постійні, засновані на ефективних операціях, яку структуру мережі прийняти за найбільш ефективну при використанні інженерного " знизу-нагору" підходу до визначення витрат на послугу і який підхід більш значимий - інженерний або           " зверху-донизу", наприклад метод вирахування витрат відповідно до видів діяльності (ABC - метод -Activity Based Costing); питання про розробку точних моделей для визначення повністю розподілених витрат і вибору найкращого методу розподілу витрат і про те, як уникнути сваволі [3].

Після вибору методу оцінки витрат встає маса інших питань, пов'язаних із ціною послуги, визначенням цінової еластичності різних послуг, і того, до якого ступеня ціна, отримана на основі обліку еластичності попиту, є реалістичною.

Виникнення цих і аналогічних проблем, а також можливі способи їхнього вирішення тісно пов'язані з етапами розвитку галузі і способами регулювання діяльності операторів залежно від типу ринку (конкуренція, олігополія або монополія).

 

4.5.2. Цілі й вимоги до ціноутворення

 

Сучасний бізнес у телекомунікаціях пред'являє досить суворі вимоги до менеджменту фірми в частині здійснення успішної цінової політики, елементи якої представлені на рис. 4.5: наявність інформації, що дозволяє відносити витрати на конкретні послуги та інші види діяльності для правильного ціноутворення;

дані про  прибутковість  основних ліній  продуктів  і послуг (service line), сегментів споживачів для різних підрозділів фірми, одержувані на регулярній основі; документи про фінансові результати, які може вимагати  зовнішнє  середовище:   регулятором   і   клієнтами.   При цьому дуже часто цілі регулятора та фірми можуть бути конфліктними, у першу чергу тому, що регулятор виступає від імені всієї системи. Крім того, може знадобитися більш точна інформація про сам організаційний і виробничий процес у фірмі. Без наявності такої інформації звичайно дуже важко: знати, де або коли послуги приносять прибуток або збитки; зробити менеджера готовим до обґрунтованого прийняття рішень; більш ефективно розподіляти ресурси; більш обґрунтовано зустрічати претензії регулятора, у першу чергу щодо взаємного субсидування, цінової дискримінації, монопольного поводження. При цьому рішення, особливо щодо цін на нові послуги, повинні прийматися швидко, часто з недостатньою інформацією про потреби користувачів і маркетингового середовища взагалі.

Найчастіше таку інформацію, що особливо стосується детального вивчення вимог клієнтів, оцінки витрат і прибутків від нововведень, фірмі допомагають збирати та оцінювати незалежні експерти.

4.5-4.67MU

 

Рисунок. 4.5 -  Елементи виробництва політики ціноутворення

 

Ціни на нові послуги, як правило, не регулюються з боку уповноважених на те органів, тому для формування цінової політики в цьому випадку необхідно враховувати інтереси різних сегментів споживачів і з'ясовувати, як конкуренція впливає на вибір у різних групах споживачів. Маркетингові дослідження в цьому напрямку дозволяють краще зрозуміти погляди клієнтів на якість послуги, розмаїтість можливостей і переконати їх у вигідності користування тими або іншими послугами Але  для регульованих цін важливо вивчати клієнта, у першу чергу - його платоспроможність. У випадку нових послуг треба, насамперед, вивчити наступні питання: виявити коло фізичних і юридичних осіб з додатковими потребами в телекомунікаційних послугах, досліджувати впливаючі на вибір і переваги факторів користувачами.

 

 

 

 

4.5.3. Ринковий підхід  до ціноформування

 

Сьогодні існують три погляди на ціноутворення в телекомунікаціях. Підходи можуть бути сформульовані як: економічний, заснований на витратах,  і ринковий.

На практиці оператори, що діють на ринках телекомунікаційних послуг (Телко), намагаються об’єднати всі підходи в досягненні своїх ділових цілей і прагнуть до одержання всієї необхідної інформації для реалізації конкретних підходів. Це означає необхідність вивчення ринкової ситуації, реальних потреб клієнтів і забезпечення повернення інвестованих коштів у бажаний інтервал часу.

Економічний підхід

Підхід концентрується на ціні як функції, що врівноважує попит та пропозицію. Часто цей напрямок називають підходом до ціноутворення з урахуванням попиту ( demand-led pricing) [3]. 4.5-4.67MUНеобхідна кількість послуг буде визначатися багатьма змінними, включаючи ціну (можливість) вибору, прибутки споживача, ціни на інші товари та послуги, у тому числі, що заміщають дану, майбутні очікування, податки, рекламу і доступність кредиту.

У зв'язку з першим підходом використовуються поняття попиту і ступеня його чутливості до зміни ціни - цінової еластичності попиту. На "ринку продавця" практично будь-який продукт буде куплений, навіть якщо він не цілком влаштовує покупця, у тому числі й з погляду ціни. Якщо має місце "ринок покупця", то ціна є одним з вирішальних факторів, але не завжди. Зараз, як показують дослідження, споживачі, особливо з ділового сектора, пред'являють більш високі вимоги до якості та розмаїтості можливостей, що відкриваються послугами зв'язку, ніж до їхньої ціни.

Таким чином, у реалізації першого підходу до ціноутворення головне - знайти рівноважну ціну. При цьому мінімальний рівень ціни повинен визначатися витратами виробництва продукту. Звичайно, при виборі методу ціноутворення можуть прийматися до уваги та інші міркування, наприклад, показані в табл. 4.2.

Таблиця 4.2. - Фактори, що впливають на рішення щодо ціни.

Занадто низька ціна

Можлива ціна

Занадто висока ціна

Одержання прибутку при цій ціні неможливе

Собівартість продукції

Ціни конкурентів і ціни продуктів-замінників

Унікальні достоїнства послуги

Управління попитом неможливе

Ціноутворення на практиці найчастіше ґрунтується не на оптимізаційних методах, а на поступовому, з використанням неповноцінної інформації, пошуку більш-менш прийнятної ціни.

Проблема цін у реальному житті будується з трьох компонентів: підприємство повинне встановлювати ціну, щоб забезпечити своє економічне існування, тобто ціна повинна покривати витрати, пов'язані з діяльністю підприємства як у короткостроковому, так і довгостроковому періоді; поряд із цим, підприємство прагне максимізувати свій прибуток, тому варто перевірити, яку ціну готові прийняти різні сегменти ринку, у ринковій економіці, як правило, є конкуренція, тому ціни, які готовий слачувати споживач, залежать від цін конкурентів.

Власні витрати, поводження споживачів і поводження конкурентів - от вирішальні моменти при формуванні цінової політики фірми. А це означає, що необхідно брати до уваги наступні групи факторів:

1. Конкретні умови ринку: ступінь монополізації (цілковита конкуренція, монополія, монопсонія, монополістична конкуренція, олігополія); цінова еластичність попиту, ринковий сегмент і ін.

2. Характер реалізованої продукції: ступінь новизни, рівень патентного захисту, взаємозв'язок з іншими товарами, етап життєвого циклу та інші.

3. Положення фірми у своїй галузі: фінансовий стан, зв'язки з іншими виробниками і постачальниками, частка на ринку та ін.

4. Податки і система регулювання цін, прийнята в країні.

У цей час відомо, що ключовою економічною інформацією, що повинна бути доступна Телко при визначенні цін, є інформація про граничні витрати в довгостроковому періоді.  Завжди існують бар'єри для вступу на ринок (включаючи, наприклад, закони); вважається, що монопольні ціни більш високі, чим при цілковитій конкуренції, і існує проблема цінової дискримінації.

Дерегулювання телекомунікацій являє гарний приклад роботи ринкових сил у розвинених країнах, тому що ціни падають, а обсяги пропозицій ростуть.

 

4.5.4 Політика ціноформування для операторів зв'язку

 

Витрати є центром багатьох рішень у питаннях ціни і при цьому всі вони базуються на ідеї про те, що якщо бізнес хоче виживати і, тим більше, процвітати, то він повинен продавати свою продукцію або послуги за стільки, скільки вони обходяться, плюс прибуток. Цей підхід до ціноутворення є основним у багатьох Телко-операторах.

У підсумку більшість цін на послуги було та продовжує залишатися розбалансованою. Звичайно зустрічається практика дуже високих цін на міжнародні розмови при досить низьких цінах місцевого доступу (абонплата) і порівняно низькою нормою віддачі на індивідуальне обладнання.

У нашій країні в цей час законодавчо встановлений перелік витрат на виробництво, у першу чергу, що мають значення для оподатковування.

Тут проглядаються два основних підходи:

- визначення загальних витрат і повністю розподілених витрат, коли всі витрати розподіляються між одиницями випуску, як фіксовані, так і змінні, що включають всі елементи витрат (часто визначені на основі підходу, що є спірним з методичної точки зору), а потім додається бажаний прибуток;

- маргінальні (граничні) витрати, коли тільки прямі змінні витрати приймаються до уваги і використовуються як база ціни продукту, потім дивляться, скільки треба для покриття фіксованих витрат і одержання прибутку.  

Елементи витрат виділяються відповідно до їхньої економічної природи і звичайно включають витрати на оплату праці, соціальні виплати, матеріали, електроенергію тощо.

Основні функції звичайно включають: надання та установку; обслуговування систем і їхня підтримка в робочому стані; планування мережі, послуги операторів; дослідження і розробки; маркетингові витрати; ведення обліку і контролю всіх видів (виробничогоій фінансового), виставляння рахунків, обробка даних; керування персоналом і адміністративні функції; загальне управління фірмою; капітальне будівництво.

В ухваленні правильного рішення про ціну та обсяг випуску послуг може допомогти техніка зіставлення майбутніх витрат і прибутків, названа методом визначення точки мінімально рентабельного випуску (ВЕР). Суть методу полягає у визначенні точки перелому, тобто такого обсягу випуску продукту (за інших рівних умов), коли немає ні прибутку, ні втрат.  Очікуваний стійкий попит за період 4.5-4.67MU на послугу на ринку приблизно складе 120 тис. одиниць (од.) при ціні за одиницю р=1 гр. од. Розрахунки показали, що постійні витрати фірми, пов'язані з наданням даної послуги, складуть 4.5-4.67MUтис. гр. од. Змінні витрати фірми на виробництво одиниці послуги складуть 4.5-4.67MUгр. од. Тоді, якщо буде надано 120 тис. одиниць послуг, загальні змінні витрати фірми складуть 4.5-4.67MU тис. гр. од. і загальні витрати 4.5-4.67MU тис. гр. од.

Очікувані прибутки при цьому складуть: 4.5-4.67MU тис. гр. од. Неважко переконатися, що лінія 4.5-4.67MU і лінія 4.5-4.67MU перетинаються в точці ВЕР при 4.5-4.67MU тис. одиниць випуску, що можна записати в загальному вигляді:

 

 

4.5-4.67MU

                      4.5-4.67MU                                                               (4.1)

 

 

Якщо очікуваний попит на ринку перевищує величину випуску у ВІР на 10-20%, що називається межею безпеки і характеризує ризик, пов'язаний з виробництвом даної послуги, то можна з нею виходити на ринок. Якщо ж прогнозована величина попиту менше 4.5-4.67MU, то варто відмовитися від даної послуги (якщо немає можливості збільшити ціну) або знижувати витрати на її виробництво або погодитися на втрати, які будуть покриватися за рахунок інших послуг з портфоліо.

Іноді  (4.1) представляють у наступному виді:

 

                        4.5-4.67MU                                                  (4.2)

 

де 4.5-4.67MU - мінімально необхідний прибуток при випуску даного продукту.

Міняючи значення складових у формулах (4.1) і (4.2) і вирішуючи рівняння відносно 4.5-4.67MU (або задаючись різними значеннями  4.5-4.67MU), можна приймати рішення щодо ціни, за якої послуга може бути реалізована на ринку.

При орієнтації на витрати часто використовують систему так званого калькуляційного вирівнювання, коли за рахунок встановлення більш високих цін на одні групи товарів, інші продаються по більш низькій ціні (взаємне субсидування) або коли встановлюються дискримінаційні ціни, тобто той самий товар різним споживачам продається за різними цінами (послуги зв'язку населенню й діловому сектору), а в підсумку підприємство покриває всі свої витрати. Як компенсатори особливо успішно можуть використовуватися послуги, що служать споживачам як індикатори або носії престижу.

 

Контрольні питання й завдання

 

1. Дати характеристику бізнес-плану.

2. Обґрунтуйте правильну тарифну політику.

3. Як забезпечується ціноутворення в галузі телекомунікацій?

4. Опишіть ринковий підхід  до ціноформування.

5. Поясніть фактори, що впливають на рішення щодо ціни на послуги зв'язку

6. Обґрунтуйте складові витрат цін.

7. Як формується структура витрат?

8. Дайте визначення точці мінімально рентабельного випуску.

9. Вирішіть завдання: Визначіть обсяг випуску продукту, коли немає ні прибутку, ні втрат. Очікуваний стійкий попит за період t на послугу на ринку приблизно складе 160 тис. одиниць (од.) при ціні за одиницю 4.5-4.67MU гр. од.

 

4.6 Структура управління бизнес процесами в галузі телекомунікацій

 

Матеріали цього  розділу  викладені  [2, с. 539-546, 3, с.79- 117].

 

4.6.1 Модель  організації операцій у телекомунікаціях

 

Для того, щоб економічно ефективно керувати бізнесом і відповідати вимогам клієнтів щодо складу  і якості послуг, телекомунікаційні компанії або постачальники послуг також повинні планувати роботу з клієнтами і систему управління послугами на базі методології бізнес процесів. При цьому для правильного позиціонування в наскрізному процесі надання послуги необхідна якась узагальнена модель бізнес процесів, які характерні для телекомунікацій і зв'язку. Такою моделлю є модель організації операцій у телекомунікаціях, відома як Telecom Operations Model (ТОМ). Дана модель (рис. 4.6) описує взаємодію між приватними процесами та відповідає рівням базової TMN - моделі з тією відмінністю, що рівень управління послугами ділиться на два рівні - рівень супроводу абонентів і рівень підтримки та розгортання послуг. Такий розподіл відображує різницю між процесами, які запускаються в результаті індивідуального обігу клієнтів, і процесами, які відносяться до всієї групи клієнтів, що підписалися на деяку послугу або групу послуг.

 

 

 

 

 

 

4.5-4.67MU 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рисунок 4.6 -  Модель операцій у телекомунікаціях (ТОМ)

 

4.6.2 Загальні питання розробки  рекламного продукту

 

Надання послуг є ключовим моментом для формування образу (іміджу) як послуги, так і фірми, що  її надає.

4.5-4.67MUЗагальні питання розробки рекламного продукту

Рекламу визначають, з одного боку, як комерційну діяльність, що обслуговує сферу ринкового обміну з метою пропаганди споживчих властивостей товару й спонукання споживачів до певного типу поводження. З іншого боку - реклама - будь-яка форма неперсонального подання (презентації) продуктів, ідей, послуг, які идентифікуються замовником рекламного продукту.

Розробляючи рекламну компанію, будь-яка організація виходить із власних цілей. Призначення реклами, як правило: формувати корпоративний імідж; інформувати нових (існуючих) клієнтів про нові продукти, нові можливості, будь-які зміни колишніх продуктів та ін.; підтримувати позитивне відношення до фірми; стимулювати попит; давати клієнтам інформацію про технічні, органолептичні, фізичні й інші сторони, властивості і можливості продукту (послуги).

Ці цілі і дії по їхній реалізації повинні бути інтегровані в загальну систему активності фірми, тобто повинні бути пов'язані із програмою розробки нового продукту, відділом збуту, системою просування продуктів фірми та ін.

Якщо у фірми повний портфель замовлень на рік, те, як правило, рекламує вона себе і свій продукт час від часу і тільки в галузевих журналах. У такій ситуації витрати на рекламу можуть становити частки відсотка: 0, 3-0,5% від оберту. Однак найчастіше, особливо для середнього бізнесу, ця величина становить приблизно 1-3%, досягаючи часом 10-15% від оберту.

Структура рекламної індустрії містить у собі елементи, показані на рис. 4.6: підприємство з виробництва реклами, рекламні агентства, державні та суспільні органи контролю.

 

4.5-4.67MU

 

Рисунок 4.6 - Структура рекламної індустрії

 

Державні та суспільні органи контролю за рекламою. В Україні функції державного контролю покладені на Комітет з Антимонопольній Політики. Розроблено та прийнято закони України ("Про рекламу", "Про права споживача " і ін.), що регламентують діяльність підприємств і громадян України в області реклами.

Реклама може розглядатися і як прикладне мистецтво, і як прикладна наука про поводження. Ця наука використовує пізнання психології, соціології і дослідження ринку для вирішення економічних проблем підприємства.

.           Розглянемо найпростіші моделі оцінки впливу реклами.

Статична модель на базі регресійного методу: 4.5-4.67MU, де 4.5-4.67MU - збут або частка ринку, 4.5-4.67MU - витрати на рекламу, 4.5-4.67MU і 4.5-4.67MU - коефіцієнти регресії.

Логарифмічні та експоненціфльні моделі скоріше відповідають реальному положенню справ, наприклад функція: 4.5-4.67MU, де 4.5-4.67MU - розміри збуту, досягнені без допомоги реклами; 4.5-4.67MU - межі насичення попиту.

Часто припускають, що зв'язок між витратами на рекламу і її результати описується за допомогою так званої логістичної залежності або S-Образної кривої: 4.5-4.67MU.

При врахуванні впливу конкурентів на рекламу можна скористатися моделлю: 4.5-4.67MU"1, де 4.5-4.67MU - витрати конкурентів на рекламу.

 

4.6.3 Конкурентоздатність фірм і якість  надаваних послуг зв'язку

 

Питання якості роботи об'єктів і послуг стають найважливішими з погляду конкурентоздатності і забезпечення ефективної економічної діяльності фірм-операторів зв'язку, тому що в цей час в усьому світі вимоги споживачів до якості стали більше різноманітними та жорсткими. У рамках Європейської Споживчої комісії неодноразово розглядалися зобов'язання операторів перед споживачами послуг зв'язку щодо базових послуг [3].

Основні зобов'язання: безпечне та надійне забезпечення послуги; розумні ціни; організаційний і економічний поділ регулятора і операторів; простота (прозорість) рахунків і тарифів на послуги; наявність показників (індикаторів) якості; список арбітражних ситуацій; спеціальні права для людей з обмеженими можливостями; мінімальний рівень обслуговування для людей з низькими прибутками; відхід від взаємного субсидування послуг для виключення несумлінної конкуренції; регулювання якості тільки по послугах, що займають на ринку частку більше 25 %.

 

4.6.4 Практичне використання сучасних підходів до управління якістю

 

Розглянемо, як підходять до проблеми керування якістю послуг і роботи у Великобританії на прикладі ВТ (British Telecom), що займає домінуюче положення на ринку телекомунікацій країни, але яка під впливом конкуренції все більшу увагу приділяє проблемам якості послуг.

В основі організації процесів управління якістю послуг лежить власний або внутрішній аудит. При цьому робота починається з визначення нових потреб клієнтів, що становлять той чи інший сектор. Зокрема, у цей час (із середини 90-х років) було ухвалене рішення про перегляд стратегії відносно сектора корпоративних користувачів, які володіють мережами для установ (private circuits business), і сформульовані нові цілі, які відбивають необхідність істотних змін як обслуговування цього сектора.

Потім приймаються рішення про засоби досягнення цілей: частково за допомогою ряду змін організаційного характеру, пов'язаних із процесами обслуговування споживачів; частково - шляхом істотного інвестування засобів у нові технології. При цьому визначаються і джерела фінансування, зокрема в розглянутому періоді основним джерелом було постійне підвищення цін на нові послуги зі швидкістю, що перевищує темпи інфляції.

У якості декларуємих цілей по поліпшенню якості обслуговування й послуг названі три рівні обслуговування, показані в табл. 4.3.

Таблиця 4.3. - Рівні обслуговування клієнтів корпоративних мереж ВТ

Показники

Повне обслуговування

Обслуговування за викликом (з нагоди)

Стандартне обслуговування

У межах застереженого тарифу за послугу

Послуга 1

Послуга 2

Послуга 3

Робочий час, протягом якого споживач обслуговується

24 години 365 днів у році

з 8.00 до 17.00 з понеділка по п'ятницю

з 8.00 до 17.00 з понеділка по п'ятницю

Час усунення ушкоджень

5 годин у будь-який час

5 годин робочого часу

2 робочих дня

Початок робіт з            », усуненню ушкодження

через 4 години після надходження заявки

через 4 години протягом робочого часу

до кінця другого робочого дня

Настання фінансової відповідальності

5 астрономічних годин

10 робочих годин

16 робочих годин

 

Що стосується компенсації споживачеві при порушенні рівня якості, то тут використовується зменшення вартості послуги при низькій якості, рівень якої визначено у контракті (договорі) зі споживачем і стосується установки мережі, доступу до мережі та обслуговування. Використовуються санкції для компенсації втрат клієнтів у випадку порушення договірних зобов'язань при установці цифрових і аналогових систем. ВТ бере на себе зобов'язання встановити мережу з вузькосмуговими каналами за 20 робочих днів, а із широкосмуговими - за 60 робочих днів після фінансового підтвердження замовлення. Якщо строки порушуються, то зменшується вартість підключення. При цьому, якщо технології зовсім нові, то строки можуть бути спеціально визначені з клієнтами і схема договору для такого випадку складається при консультації з боку OFTEL. Як правило, компенсація виплачується через зменшення орендної плати наступного року, якщо в договорі не визначені інші специфічні способи компенсації.

Серед операторів зв'язку спостерігається конкуренція, яку можна витримати, виробивши правильну позицію та поводження, що відповідає побажанням покупця. Природно, що для того, щоб оператор міг роз'яснити користувачеві, яку послугу він надає, він повинен чітко уявляти собі рамки надаваної послуги.

Таким чином, можна підбити підсумок сказаному вище, виділивши основні моменти управління якістю в системі СПОЖИВАЧ - РЕГУЛЯТОР - ОПЕРАТОР.

 

4.6.4 Податкова політика в галузі телекомунікацій

 

Податкова політика в галузі телекомунікацій проводиться відповідно до законодавства України. Існує єдина в Україні система податків:

1. Прибутковий податок.

2. Пенсійні відрахування.

3. Соціальне страхування.

4. Податок на додану вартість.

5. Податок на безробіття.

6. Комунальний податок

7. Податки від продажу, доходу і  прибутку та інші.

 

4.6.5  Система фінансового обслуговування бізнесу

 

 Основні форми інфраструктури бізнесу в сучасній ринковій економіці - фінанси, податки, кредит, банки; біржі; система страхування; інформаційні технології та засоби ділової комунікації; консалтингові та аудиторські компанії тощо.

            Сьогодні інфраструктура бізнесу виконує ряд істотно важливих функцій, а саме: організаційне оформлення ділових відносин; реалізацію своїх інтересів; спеціалізацію різних суб'єктів економіки; підвищення оперативності та ефективності їхньої роботи на основі диференціації заповнюваних ними ринкових ніш; полегшення форм юридичного та економічного контролю, державного і суспільного регулювання ділової практики.

 

            4.6.6 Фінанси, кредит, банки, лізингові  компанії, факторингові фірми,  система страхування, фондовий ринок

  

Фінанси, кредит, банки

            Економіка неможлива без відповідної фінансової системи, без кредитних відносин, валютних фондів, бірж, страхових, лізингових компаній і інших атрибутів, властивих сучасному ринку.

            Фінансова система включає: державні фінанси; фінанси підприємств (фірм) всіх форм власності; фінанси населення; фінанси громадських організацій. Уже одне тільки візуальне сприйняття фінансової системи свідчить про те, що мова йде  не про гроші, а про економічні відносини, які виникають при утворенні, розподілі й використанні грошових прибутків, нагромаджень.

            Основою фінансової системи є фінанси підприємств (фірм), які випробовують сьогодні інтенсивну ринкову реорганізацію. Підприємства втрачають статус державних, стають справді самостійними, незалежними і їм необхідно вирішувати проблеми організації фінансів, незважаючи на те, що всі підприємства (незалежно від форм власності) перебувають в однакових фінансових умовах, які диктує держава (оплата податків від продажу, доходу й  прибутку, здійснення внесків у пенсійний фонд, страхових платежів, податків у місцевий бюджет і т.п.). При організації фінансової діяльності варто враховувати специфіку, обумовлену формами власності. Наприклад, для фінансів орендних підприємств характерним є такий специфічний елемент як система орендних платежів  для акціонерних підприємств - способи мобілізації засобів і розподіл прибутку.

            Підприємцеві потрібно знати ази фінансової справи, а починаються вони із планування фінансів і насамперед прибутку.

             Під час розробки фінансових планів необхідно враховувати такі принципи: платоспроможність, рентабельність капіталовкладень, збалансованість ризиків, пристосування до потреб ринку, гранична рентабельність.

            Планування прибутку є основним для вирішення фінансових питань. Тут велике значення має поняття „мертвої точки”, або „точки рентабельності”, тобто зони, що розділяє прибуток і збитки. „мертва точка” показує величину мінімального оберту, що необхідна для покриття витрат. Мінімальний оберт визначають за формулою

 

4.5-4.67MU , або 4.5-4.67MU.     (4.3)

 

            З формули випливає, що для досягнення прибутковості (рентабельності) необхідно, щоб оберт (за вирахуванням змінних витрат) перевищував постійні витрати.

            Розрахувати рентабельність можна за такими формулами:

 

4.5-4.67MU             (4.4.)

 

             Вкладений капітал - це сума оборотних коштів і капіталовкладень.

 

4.5-4.67MU                             (4.5)

 

4.5-4.67MU                                        (4.6)

 

4.5-4.67MU                       (4.7)

 

            Розраховуючи рентабельність і вирішуючи фінансові питання, необхідно точно трактувати поняття „прибуток”. (Валовий прибуток - до сплати податків, чистий - після їхньої сплати.) Чистий прибуток, у свою чергу, складається із двох частин: тієї, що розподіляється, тобто, іде на виплату дивідендів власникам підприємства (фірми), і тієї, що не розподіляється, тобто, вкладається у виробництво. Особливих рекомендацій щодо розподілу частин прибутку не існує - все залежить від фірми, її фінансового становища.

            Аналіз прибутку (різниця між доходами і витратами) здійснюється за допомогою показників рентабельності капіталу та рентабельність, про яку говорилося вище. Додатковий показник рентабельності можна визначити за формулами:

 

4.5-4.67MU;

 

4.5-4.67MU                               (4.8)

 

            Власний капітал за балансом - це сума номінального власного капіталу, резервів і перенесеного прибутку за вирахуванням перенесених збитків.

 

4.5-4.67MU                         (4.9)

 

            Важливе місце у фінансовій системі належить фінансовому ринку, де відбувається купівля-продаж грошей різних країн світу. Функція фінансового ринку - це надання підприємцем запозичених з коштів - кредитів. Участь банку полегшує перехід фондів від того, хто їх створив, нагромадив до того, хто готовий їх витратити. Банк зосереджує фонди, аналізує кредитні можливості, оцінює межі ризику, визначає можливі форми передачі засобів від одержувача до користувачів.

            Всіх учасників фінансового ринку розділяють на дві групи:

- діючі сектори, які представлені бізнесменами, урядовими органами та ін.; 

- фінансові посередники, які, у свою чергу, розділяють на посередників:

- депозитного типу - комерційні банки, ощадні асоціації, загальні ощадні банки, кредитні союзи;

- контрактного типу - страхові компанії, пенсійні фонди;

- інших - загальні фонди, фінансові групи, компанії, брокери та дилери по цінних паперах

            Кредити, які одержують підприємства (фірми), традиційно розділяють на періоди: коротко-(10, 60, 90 днів), середньо- (від 1 до 8 років) і довгострокові (на 10 і більше років).  

            За користування кредитом бізнесмен платить банкам або іншим кредитним установам відсотки.

            Банки - це кредитно-фінансові установи, які здійснюють операції із залученням і нагромадженням вільних коштів, займаються посередництвом у  платежах (пасивні операції), надають кредити на умовах зворотності і терміновості (активні операції). Банк - не ворог, а партнер бізнесмена, без нього не може розвиватися підприємництво. Банк перебуває якнайближче до бізнесу, його потреб, кон'юнктурі, які постійно змінюються.

            Нині практично у всіх країнах, у всякому разі індустріально розвинених, функціонує дворівнева банківська система.

            Перший рівень - центральний (емісійний) національний банк, основними функціями якого є - це грошова емісія, регулювання грошового обігу, реалізація офіційної грошово-кредитної та валютної політики.

            Другий рівень - комерційні банки. До них відносять:

- власні комерційні (депозитні) банки, основна діяльність яких пов'язана із прийомом депозитів і видачею короткострокових кредитів;

- інвестиційні банки, які займаються розміщенням власних і запозичених засобів у цінних паперах, виступають посередниками між підприємцями і вкладниками засобів на тривалий строк;

- іпотечні банки, які надають довгострокові кредити під заставу нерухомого майна;

- ощадні банки, які обслуговують населення;

- страхові та пенсійні фонди.

            Комерційні банки виникли при переході від централізовано-управлінської економіки до ринкової. Як альтернатива державним банківським структурам, вони стали, по суті, першою сферою економіки, де реально відбувається її демонополізація, поступово починає діяти конкуренція, гроші і кредити здобувають ринковий зміст. Банки підтримують підприємців, здатних організувати виробництво та конкурувати своїми товарами з державними підприємствами. Проте поки такі партнери - рідкість. Більшість нових підприємств звертається за кредитами для купівлі-перепродажу товарів.

Лізингові компанії

             Бізнесмен, що відчуває недолік вільних коштів, повинен знати, що є і інші способи фінансування господарської діяльності, які можуть виявитися значно вигіднішими за банківський кредит. Одним зі способів такого фінансування без кредитування є лізинг. Як правило, лізинг трактується як довгострокова оренда машин і обладнання. Лізинг не є „банківською операцією” у точному розумінні слова. Він належить до, так званої, „близкої до банківської” форми фінансування, що може здійснюватися та торгово-промисловими підприємствами, спеціалізованими лізингововими компаніями, які формуються різними юридичними і фізичними особами (банками, страховими компаніями, промисловими підприємствами, приватними особами). Форми надання лізингових послуг досить різноманітні, але найпоширенішими є транспортні засоби, обладнання і технології, ліцензії, „ноу-хау”, програмні засоби та ін. Вартість лізингу створюється з регулярних платежів, які складаються з амортизації і відсотка за послуги. В умовах конкуренції лізинг дає можливість вижити маленьким, середнім і великим підприємствам, які потрапили в скрутне фінансове становище.

            Лізингові компанії беруть на себе функції, подібно  функціям банків. Вони надають орендтору фінансові кошти, яких не вистачає. Такі компанії займаються, як правило, лізингом машин і обладнанням з порівняно тривалим терміном служби, а також деяких видів нерухомості. Лізинг вигідний  підприємцеві, оскільки дає можливість придбати складне, а часом і дуже рідке обладнання, що за договором буде обслуговуватися лізингодавцем краще, ніж це може зробити сам підприємець. Ця форма підприємницької діяльності не отримала в нас ще значного поширення.

Факторингові фірми

             Бізнесменові доводиться в багатьох випадках очікувати надходження платежів. А гроші потрібні негайно для проведення фінансових операцій. У такому випадку можна продати борги спеціалізованим установам - факторинговим фірмам, які тісно пов'язані з банками або належать ім. У результаті подібної операції бізнесмен, що продає боргові зобов'язання, протягом 2-3 днів одержує від 70 до 90 % необхідної суми у вигляді авансу. 10-30 %, що залишилися, є  для факторингової фірми гарантійною сумою, що призначається до виплати при одержанні факторинговою фірмою рахунку на оплату вимог боржникам. За ці послуги факторингова фірма бере з бізнесмена певні відсотки. В основі даних угод лежить договір про факторинг, що укладається, як правило, на 2 роки. У рамках даного договору клієнт пропонує факторинговій фірмі купити всі його боргові вимоги до дебіторів. Після перевірки платоспроможності укладається угода. Із цього моменту дебітор ставиться  у відомість, що розрахунки він повинен вести не з колишнім клієнтом, а з факторинговою фірмою.

            Як правило, факторингові фірми мають достовірну і оперативну інформацію про фінансове становище підприємства (фірми), сплату прострочених рахунків, надають своїм клієнтам різноманітні відомості з бухгалтерського обліку та звітних даних статистики.

Система страхування

            Страхування є складовою частиною фінансової системи. Його органи сприяють формуванню грошових ресурсів, відшкодуванню збитків, заподіяних природою, допомагають нагромадити, зберегти частину коштів населенню.

            Нині стан страхового ринку в Україні відображає суперечливі процеси, характерні для сучасної економічної та політичної ситуації в країні, - колосальна потреба в страхових послугах часто не може бути задоволена страховими органами. Досить сказати, що не більш ніж 5 % у сфері виробництва і споживання охоплені страхуванням, а ще менше в областях видобувної промисловості.

            Разом з тим, ринок України, що формується, створює об'єктивні умови для активного розвитку страхового бізнесу, появи різноманітних страхових організацій. Цьому сприяє і розвиток підприємництва, зорієнтованого на потреби населення, підприємств, комерційних організацій. Тому нині перед страховими організаціями з'явилася проблема надання клієнтам якісно нових страхових послуг, таких як захист майна підприємців і їхніх фірм, ризиків, пов'язаних із впровадженням нових технологій, страхуванням будівельно-монтажних, екологічних, комерційних, фінансових, виробничих та інших ризиків, від безробіття, пенсійне страхування. Ці і багато інших видів послуг потрібно узаконити, тому необхідна нова страхова система, що була б закріплена в законодавчих актах. Поки що в Україні ще не прийняті закони про демонополізацію страхування. Незважаючи на це, в 2006 р. в Україні функціонувало навколо 800 страхових компаній, у тому числі по страхуванню підприємницького ризику - 220.

            Недержавні страхові компанії вже сьогодні створили відчутну конкуренцію держстраху, що виявляється у видах комерційного страхування, які надаються новим клієнтам.

Альтернативні страхові компанії відповідно до засновницьких документів і отриманої ліцензії можуть здійснювати такі види страхування:

- особисте - страхування життя від нещасних випадків, медичне страхування;

- майнове - страхування засобів наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів і інших видів майна, фінансових ризиків;

- відповідальності - страхування громадянської відповідальності власників транспортних засобів і інших видів відповідальності;

- перестрахування - страхування одним страховиком на визначених угодою умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником в іншого страховика (перестрахувальника);

- обов'язкове - види страхування, якщо право на проведення їх не передбачено  законодавчими актами.

            Суму засобів, що накопичується в страховика, називають страховим (резервним) фондом. У випадку альтернативного страхування - утворення та використання страхового резервного фонду перебуває у віданні страхової компанії.

            Механізм страхування, умови забезпечення платоспроможності страховиків і державний контроль за їхньою діяльністю закріплені «Декретом Кабінету Міністрів України про страхування».

            Фондовий ринок

             Реалізувати свій товар у вигляді акцій оператори можуть, працюючи за замовленнями або на вільний фондовий ринок через біржі.

             Сьогодні біржові операції та торгівля України перебуває на шляху до комерції, що обумовлена її більш високим рівнем розвитку. Цей процес здійснюється комерціалізацією, тобто роздержавленням торгівлі і ліквідацією адміністративно-командної системи керування нею

           

 

Зовнішній і міжнародний фондовий ринок

            Зовнішній і міжнародний фондовий ринки, незважаючи на свою близькість, представляють  різні поняття.

            Зовнішній  - це специфічний сектор економіки окремої держави, суб'єктами якого сьогодні є підприємницькі структури, пов'язані з реалізацією акцій на закордонних біржах і закордонних акціях  на національному ринку. Зовнішній фондовий ринок  України є об'єктом національного державного регулювання і пов'язаний з торгівельним балансом країни. Здійснюється він на основі Закону України «Про зовнишньоекономічну діяльність".

            Міжнародний фондовий ринок - специфічна сфера, що поєднує зовнішньоторгівельні сектори національних економік. Він пов'язаний зі світовим фондовим  ринком і регулюється міжнародними економічними організаціями.

             Зовнішньоекономічною діяльністю на фондових біржах сьогодні можуть займатися практично всі підприємницькі структури і оператори зв'язку, якщо це не суперечить їхньому статуту і чинному законодавству.

Біржа та біржові операції

Не всі підприємницькі структури самостійно займаються реалізацією свого продукту. Багато хто з них при укладанні угод купівлі-продажу або обміну (бартеру) користується послугами посередників. Таким посередником є біржа - товарна, товарно-сировинна, фондова, валютна, універсальна. Її діяльність заключається в організації оптової торгівлі матеріальними, сировинними ресурсами, продукцією виробничо-технічного призначення, товарами народного споживання, сільськогосподарськими продуктами, валютою, цінними паперами. Біржа не має права проводити операції купівлі-продажу від свого імені, тобто не може виступати в торгівлі як продавець або покупець. Її основна функція - посередництво. Крім того, біржа виконує ще ряд функцій, а саме: проявляє попит та пропозицію; надає членам біржі і відвідувачам місце для торгу і його обслуговування; збирає та опубліковує біржову інформацію (головним чином про операції й ціни), регулює суперечки при укладанні і реалізації угод.

             Біржа створюється як товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство або асоціація. Основним її завданням і змістом діяльності є організація постійно діючого оптового ринку. Засновники біржі вносять початковий капітал, що становить статутний фонд необхідний для оплати вартості основних фондів, створення оборотного кошту і резервного фонду.

             Членами біржі можуть бути як окремі громадяни, так і організації, які оплатили постійне місце на ній.

            Для організації біржової торгівлі необхідно визначити: перелік біржових товарів і процедур їх реалізації; роль котирувальних комісій у встановленні біржової ціни, статус маклерства й маклерів. Біржі розділяють:

- за принципом організації - на привселюдно- і приватно-правові. Перші функціонують під державним контролем, другі - як акціонерна компанія з публічною відповідальністю;

- за сферою діяльності - міжнародні та національні;

- залежно від номенклатури - вузькоспеціалізовані, спеціалізовані, універсальні.

            Посередницькі операції на біржі мають право здійснювати тільки члени біржі, брокерські контори, фірми, у тому числі маклери, брокери, які від імені своїх клієнтів укладають торгівельні контракти.

            Крім брокерів на біржі здійснюють операції джобери (спекулянти), які проводять операції за свій рахунок, а також трейдери (біржові спекулянти), які скуповують контракти за свої кошти і продають дорожче.

Розвиток бірж в Україні триває. Так, якщо в 1990 р. діяло 66 товарних бірж, які запропонувало для продажу товар на 74,7 млрд крб. і уклали договорів на 2,8 млрд крб., то в 2006 р. таких бірж уже було 690 і для продажу вони запропонували товарів на 1223646 млрд крб., уклавши контрактів на 24800 млрд крб.

           

Контрольні питання та завдання

 

1. Опишіть модель операцій у телекомунікаціях по управлінню бізнес процесами.

2. Чому  реклама є одним з основних рушійних засобів просування послуг на телекомунікаційному ринку?

3. Які Ви знаєте основні методи розробки рекламного продукту?

4. Дайте характеристику основним видам реклами в сфері телекомунікацій.

5. У чому полягає конкурентоздатність фірм операторів зв'язку?

6. Обґрунтуйте сучасні підходи до керування якістю надаваних послуг зв'язку?

7. Які Ви знаєте рівні обслуговування клієнтів?

8. Опишіть   петлю якості.

9. Поясніть особливості  фінансової системи в бізнесі.

10.Обґрунтуйте  призначення кредитів для операторів зв'язку та підприємницьких структур.

11.Дайте характеристику банківським структурам.

12.Яке  сприяють  лізингові компанії розвитку бізнесу?

13.Поясніть призначення факторингових фірм.

14.Як реалізується система страхування в бізнесі?

15.Дайте характеристику фондовому телекомунікаційному  ринку на Україні.

16.Як реалізуються  біржові операції і мова жестів біржі?

17.Що включають торговельно-посередницькі угоди?

 

 

 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика