prepod

Путь к Файлу: /Дипломні роботи / Маг. раб. Бондаренко / розділи / РОЗДІЛ 1 28.04.doc

Ознакомиться или скачать весь учебный материал данного пользователя
Скачиваний:   0
Пользователь:   prepod
Добавлен:   29.12.2015
Размер:   348.0 КБ
СКАЧАТЬ

РОЗДІЛ 1

 ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ТИЛОВИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ СЛУЖБОВО-БОЙОВОГО ЗАСТОСУВАННЯ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК МВС УКРАЇНИ ОПЕРАТИВНО-ТАКТИЧНОГО РІВНЯ

 

 

1.1 Теоретичні аспекти службово-бойового застосування внутрішніх військ МВС України оперативно-тактичного рівня

 

1.1.1 Призначення, основні функції та завдання внутрішніх військ МВС України

 

Внутрішні війська МВС України – це військове формування, що призначено для забезпечення внутрішньої безпеки держави, локалізації та припинення збройних конфліктів, що розв’язані на території країни, забезпечення громадської безпеки та захисту населення у надзвичайних ситуаціях [3, 37].

Внутрішні війська виконують службово-бойові завдання у мирний та воєнний час шляхом застосування збройної сили під час локалізації та припинення збройних конфліктів, несення вартової та патрульно-постової служби [37].

Так як внутрішні війська МВС України можуть застосовуватись до виконання завдань внутрішньої і зовнішньої направленості щодо забезпечення національної безпеки держави, то і функції військ можна розділити на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх функцій ВВ відносіться:

1. забезпечення внутрішньої безпеки України, що включає у собі:

– участь у своєчасному виявленні загрозливого розвитку воєнно-політичної обстановки у середині країни;

– підтримання бойового потенціалу, бойової готовності військ на рівні, що забезпечує внутрішню воєнну безпеку держави;

– охорона особливо важливих об’єктів згідно переліку, встановленого Кабінетом Міністрів України, дипломатичних представництв та консульств іноземних держав на території України;

– участь у посиленні державного кордону від порушень із середини країни;

2. локалізація та припинення збройних конфліктів, що розв’язані на території країни, у тому числі – припинення диверсій на об’єктах, що охороняються, та терористичних актів у випадках загрози життю громадян, захоплення транспорту, об’єктів життєзабезпечення населених пунктів;

3. забезпечення громадської безпеки, захисту життя, здоров’я, прав і свобод, власності від протиправних та злочинних посягань під час проведення масових заходів, припинення масових заворушень;

4. захист населення у надзвичайних ситуаціях [37].

До зовнішніх функцій ВВ відносяться:

1. участь у забезпеченні зовнішньої воєнної безпеки, що включає у собі:

– підтримання бойового потенціалу, бойової і мобілізаційної готовності військ на рівні, що забезпечує виконання завдань щодо участі у відсічі агресії;

– участь у посиленні охорони і захисту державного кордону від посягань ззовні;

– охорона важливих державних об’єктів від диверсійних дій, спрямованих на порушення функціонування об’єктів атомної енергетики, атомної і хімічної промисловості, інших потенційно небезпечних об’єктів та вантажів;

– запобігання і припинення актів міжнародного тероризму;

– участь у територіальної обороні;

– участь у забезпеченні інформаційної безпеки держави від посягань ззовні;

2. участь у захисті держави від збройних та воєнних посягань (агресії), у обороні України [37].

Зовнішні функції внутрішніх військ не є основними, оскільки реалізація їх спрямована на доповнення повноважень і можливостей інших формувань воєнної організації держави (ЗСУ, ДПСУ, СБУ тощо) при виконанні ними своїх основних функцій.

Виходячи з призначення та функцій внутрішніх військ як військового формування воєнної організації держави щодо забезпечення національної безпеки України виникає необхідність визначення складу завдань внутрішніх військ.

Внутрішні війська є військовим формуванням, яке виконує завдання у мирний і воєнний час та залучається до забезпечення правових режимів воєнного та надзвичайного стану [2, 3, 5, 6, 8, 11, 12, 13, 14, 16]. Тому завдання ВВ доцільно розподілити на загальні завдання, завдання під час забезпечення правових режимів надзвичайного та воєнного станів.

Аналіз законодавчих актів і керівних документів [2, 3, 5, 6, 8, 11, 12, 13, 14, 16, 20, 21, 22, 23, 24, 25] щодо призначення і завдань внутрішніх військ МВС України показує, що завдання внутрішніх військ (ВВ) складалися поступово під впливом зовнішніх (за відношенням до ВВ) факторів і сьогодні істотно відрізняються від тих, що визначені Законом «Про внутрішні війська МВС України».

Відповідно до Закону «Про внутрішні війська МВС України» від 1992 року на внутрішні війська були покладені наступні завдання:

– охорона та оборона важливих державних об’єктів, установ виконання покарань і лікувально-трудових установ, об’єктів матеріально-технічного та військового забезпечення МВС України; супроводження спеціальних вантажів;

– здійснення пропускного режиму на об’єктах, що охороняються;

– конвоювання заарештованих і засуджених;

– охорона підсудних під час судового процесу;

– переслідування і затримання заарештованих і засуджених осіб, які втекли з-під варти;

– виконання доручень адміністрації установ виконання покарань і лікувально-трудових профілакторіїв щодо забезпечення внутрішнього порядку;

– участь в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю;

– участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на об’єктах, що охороняються;

– охорона дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України [3].

При цьому забороняється використання ВВ для виконання завдань, не передбачених цим законом.

Завдання були визначені виходячи з організаційно-штатної структури ВВ на 1992 рік. На той час ВВ організаційно складалися з частин, з’єднань з охорони установ виконання покарань і конвоювання заарештованих і засуджених, частин з охорони особливо важливих об’єктів та супроводження спеціальних вантажів.

Завдання, що визначались участю в охороні громадського порядку, забезпеченні громадської безпеки та інші завдання по діям за надзвичайних обставин покладались на НГУ України, яка була створена також у 1992 році на базі частин оперативного призначення та спеціальних моторизованих військових частин міліції [37]. Згодом до ВВ (1995р.) були повернуті СМВЧМ та створені частини спеціального призначення. В зв’язку з цим розширився перелік завдань ВВ за рахунок додавання тих, що пов’язані з охороною громадського порядку та забезпеченням громадської безпеки. Військові частини спеціального призначення військ внутрішньої та конвойної охорони (далі – частини спеціального призначення) були створені для участі в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, оперативного реагування на дії злочинних угрупувань і виконання інших, передбачених чинним законодавством завдань, пов’язаних з підвищеним ризиком для життя та здоров’я військовослужбовців, що вимагають від особового складу високого рівня професійної підготовки.

Відповідно до цього були додані такі завдання ВВ:

– участь у спеціальних операціях щодо знешкодження озброєних злочинців, припиненні діяльності непередбачених законодавством озброєних воєнізованих формувань чи груп;

– надання органам внутрішніх справ допомоги в охороні громадського порядку, припиненні масових безпорядків, що супроводжуються насильством із застосуванням зброї, у населених пунктах, а також в установах виконання покарань;

– участь у спеціальних заходах щодо виявлення, блокування і затримання озброєних осіб, які захопили заручників, особливо важливі державні об’єкти та адміністративні споруди;

– участь у забезпеченні безпеки вищих посадових осіб України, громадян та громадського порядку в районах дій режиму надзвичайного стану;

– участь у забезпеченні громадського порядку під час ліквідації наслідків техногенно-екологічних аварій (катастроф), у тому числі пов’язаних з радіоактивними випромінюваннями і хімічними небезпечними речовинами [37].

На сьогодні перелік завдань, що виконуються внутрішніми військами, або до яких епізодично залучаються (пропонують залучати) внутрішні війська, можна вважати таким:

1. забезпечення захисту конституційного ладу та державної влади від спроби порушити їх злочинністю;

2. забезпечення громадської безпеки при спробі зміни влади або захоплення шляхом насильства;

3. участь в охороні громадського порядку та боротьбі з організованою злочинністю, забезпечені громадської безпеки під час проведення масових заходів, припинення актів тероризму, диверсій, у випадках загрози життю громадян, захоплення заручників, транспорту і об’єктів населених пунктів та у частині роззброєння і ліквідації незаконних збройних формувань;

4. охорона та оборона об’єктів державного значення, супроводження спецвантажів;

5. охорона дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав і представництв міжнародних організацій в Україні;

6. переслідування і затримання осіб, що взяті під варту, підсудних і осіб, засуджених до позбавлення волі або заарештованих, які втекли з-під варти;

7. охорона та оборона центральних баз матеріально-технічного забезпечення МВС;

8. надання допомоги адміністрації об’єктів, що охороняються, у ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха;

9. надання допомоги у припиненні збройних конфліктів та інших протиправних дій, пов’язаних з порушенням державного кордону;

10. підтримання правового режиму надзвичайного стану в країні;

11. участь у виконанні завдань територіальної оборони в районах розміщення об’єктів, що охороняються, у проведенні заходів, спрямованих на дотримання правового режиму воєнного стану [37].

До складу внутрішніх військ відповідно до покладених на них законодавством України завдань входять:

– з’єднання і частини оперативного призначення (ЗіЧОП);

– військові частини спеціального призначення (ВЧСП);

– спеціальні моторизовані військові частини міліції (СМВЧМ);

– частини з охорони особливо важливих об’єктів державної власності та спеціальних вантажів (ЧОВО);

– підрозділи з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав (підрозділи ОДПіКУ);

– з’єднання та частини, що забезпечують діяльність внутрішніх військ, установи та навчальні заклади [37].

З’єднання і військові частини оперативного призначення – основна складова внутрішніх військ, військові оперативні резерви МВС України.

Вони призначені для виконання завдань в районах дислокації та поза їх межами, участі в знешкодженні та ліквідації збройних угрупувань і диверсійно-розвідувальних груп агресора, участі у боротьбі з повітряним десантами противника під час бойових дій в зоні відповідальності [25, 37].

Мобільність і оперативність з’єднань і частин оперативного призначення дозволяє забезпечувати самостійне або спільне з органами внутрішніх справ, СБУ і іншими збройними формуваннями виконання завдань правових режимів надзвичайного і воєнного стану, припинення актів тероризму, масових безпорядків у населених пунктах і установах виконання покарань.

На ЗіЧОП покладаються наступні завдання [25].

У мирний час:

– участь в охороні громадського порядку шляхом несення патрульно-постової служби в населених пунктах;

– участь в забезпеченні громадської безпеки під час проведення масових заходів;

– участь у прикордонних пошуках і спеціальних операціях.

У надзвичайних ситуаціях:

– участь у локалізації та блокуванні районів надзвичайного стану;

– участь у роззброєнні незаконних збройних формувань, а у разі їх збройного опору,  і їх ліквідації;

– участь у здійсненні невідкладних заходів щодо рятування людей, охорони майна, яке залишилось без нагляду;

– участь у забезпеченні громадського порядку у районах надзвичайного стану та забезпечення громадської безпеки у районах, які межують з районами надзвичайного стану;

– участь у припиненні масових безпорядків у населених пунктах, а, за необхідністю, в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах;

– надання допомоги частинам та підрозділам ОВО та ОДПіКУ щодо посилення охорони (при необхідності).

У особливий період:

– участь у територіальній обороні;

– боротьба з диверсійно-розвідувальними силами, іншими озброєними формуваннями агресора та антидержавними незаконно утвореними озброєними формуваннями;

– охорона та оборона важливих об’єктів та комунікацій;

– посилення охорони та захисту державного кордону від посягань;

– участь у підтриманні правового режиму воєнного стану.

Військові частини спеціального призначення створені для участі в охороні громадського порядку, боротьбі зі злочинністю, оперативного реагування на дії злочинних угрупувань і виконання інших завдань, передбачених чинним законодавством, пов’язаних з підвищеним ризиком для життя і здоров’я військовослужбовців, що вимагає від особового складу високого рівня професійної підготовки.

На ВЧСП покладаються такі завдання [25]:

– участь у спеціальних операціях, пов’язаних із знешкодженням озброєних злочинців, припиненням діяльності непередбачених законами озброєних формувань або груп, припинення масових безпорядків, які супроводжуються озброєним насильством, вилученням у населення зброї, що незаконно зберігається;

– участь у спеціальних заходах, спрямованих на виявлення і затримання озброєних осіб, які захопили заручників, особливо важливі державні об’єкті, будівлі державних органів;

– участь у припиненні актів тероризму;

– участь у забезпеченні безпеки громадян і громадського порядку.

В особливий період на частини спеціального призначення покладаються завдання боротьби з ДРГ противника в загальній системі територіальної оборони держави.

Спеціальні моторизовані військові частини міліції є силами забезпечення охорони громадського порядку і громадської безпеки та виконують завдання в межах пункту постійної дислокації.

На них покладаються наступні завдання [25]:

– участь в охороні громадського порядку шляхом несення патрульно-постової служби у населених пунктах, а також забезпечення громадської безпеки під час проведення масових заходів;

– участь у здійсненні заходів щодо рятування людей, охороні майна, яке залишилось без нагляду, забезпечення охорони громадського порядку під час стихійного лиха, аварії, катастрофи, епідемії;

– участь у припиненні масових безпорядків у населених пунктах, а за необхідності – в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах.

Основне завдання частин з охорони важливих об’єктів є охорона і оборона об’єктів державної власності, визначених Кабінетом Міністрів України, атомних електростанцій, ядерних об’єктів, а також охорона вартою під час перевезення спецвантажу, в тому числі ядерного палива [37].

Зведені загони цих частин можуть приймати участь в посиленні охорони громадського порядку навколо об’єктів у надзвичайних обставинах, надавати допомогу в рятуванні людей, майна під час аварій на охоронюваних об’єктах.

Під час воєнних дій ці частини, обороняючи охоронювані об’єкти, повинні бути готовими до ведення боротьби з десантами та диверсійно-розвідувальними групами поблизу охоронюваних об’єктів.

Охорона дипломатичних і консульських установ та інших представництв іноземних держав, які користуються привілеями та імунітетами, здійснюється відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні відносини та інших міжнародних договорів, учасником яких є Україна, і чинного законодавства України, і покладаються як у мирний, так і у воєнний час на відповідні частини (підрозділи) внутрішніх військ МВС України.

Основними завданнями частин і підрозділів з ОДПіКУ є [37]:

– забезпечення недоторканості службових приміщень і представництв, резиденцій голів представництв, житлових приміщень, в яких мешкає персонал представництв;

– захист дипломатичного і консульського персоналу від будь-яких посягань і образ;

– запобігання проникненню на територію і в приміщення представництв осіб, які виконують терористичні та інші злочинні задуми;

– контроль над ситуацією і вживання заходів для підтримання громадського порядку поблизу представництв;

– вживання заходів для забезпечення безпеки представництв та їх персоналу у випадках виникнення масових заворушень, загрози нападу з боку екстремістських елементів чи угрупувань, стихійного лиха, пожеж або з інших надзвичайних обставин.

Частини і підрозділи з охорони дипломатичних представництв та консульських установ в мирний час забезпечують недоторканість дипломатичних представництв на території України, контроль обстановки в місцях їх розташування, підтримання громадського порядку поблизу представництв та їх житлових приміщень.

В умовах введення режиму надзвичайного стану вони повинні забезпечити охорону персоналу і вантажів представництв під час евакуації та, надалі, в місцях їх компактного розміщення. Також приймаються під охорону об’єкти, які не підлягають охороні в умовах мирного часу, а саме: будинки і житлові комплекси компактного проживання дипломатів, дипломатичні об’єкти і місії, а також резиденції голів цих представництв, представників міжнародних та іноземних організацій відповідного статусу.

Відповідно до призначення та завдань, які виконують з’єднання, частини і підрозділи ВВ МВС України, можуть активно застосовуватись до виконання службово-бойових завдань і проведення спеціальних операцій у складі об’єднань оперативного рівня частини оперативного призначення, спеціального призначення та спеціальні моторизовані військові частини міліції.

 

1.1.2 Сутність службово-бойового застосування внутрішніх військ МВС України оперативно-тактичного рівня

 

Проблемні питання розбудови та реформування внутрішніх військ МВС України, їх службово-бойового застосування, повсякденної діяльності та всебічного забезпечення вивчає теорія службово-бойової діяльності ВВ МВС України (СБД ВВ).

Теорія СБД ВВ – це складова частина воєнної науки, яка представляє собою  систему знань про закони та характер СБД щодо захисту національної безпеки країни, підготовку та ведення службово-бойових дій формувань ВВ самостійно та у взаємодії з правоохоронними органами і військовими формуваннями держави, про розбудову та підготовку ВВ і держави до забезпечення національної безпеки країни [37].

Об’єкт цієї теорії – службово-бойова діяльність і питання воєнної розбудови ВВ в цілому. Предметом теорії СБД ВВ є: джерела і характер загроз внутрішній   безпеці держави; способи підготовки і ведення боротьби у сфері захисту національної безпеки на державному, регіональному і місцевому рівнях, склад, організація тилового забезпечення і технічне оснащення ВВ; управління ВВ у мирний і воєнний час; взаємодія ВВ з органами влади, правоохоронними і військовими органами держави; правове та військове навчання і виховання; минулий досвід у сфері захисту національної безпеки та ін [37].

Теорію СБД ВВ можна подати як сукупність таких теорій: службово-бойового застосування ВВ; розбудови ВВ; правового та військового навчання і виховання; управління ВВ; всебічного забезпечення ВВ (у тому числі технічного оснащення та тилового забезпечення ВВ).

Щодо оперативного аспекту у службово-бойовій діяльності ВВ слід відмітити наступні положення.

У внутрішніх військах оперативними об’єднаннями є територіальні командування (ТрК).

До завдань ТрК входять такі [22]:

- керівництво підлеглими з’єднаннями і частинами з метою швидкого, чіткого і повного виконання ними оперативно-тактичних завдань;

- підтримання високої бойової готовності, дисципліни і порядку у ВВ, організація і керівництво навчанням і вихованням особового складу;

- забезпечення правопорядку особовим складом ТрК;

- організація і підтримання взаємодії з органами МВС, СБУ, військами оперативних командувань, установами і організаціями інших міністерств.

Застосування сил ТрК під керівництвом начальника управління ТрК, сил ВВ в цілому під управлінням командувача або одного з його заступників носить оперативний рівень. Тобто, на підставі цього ми можемо стверджувати, що застосування угруповання сил ТрК, угруповання сил ВВ має назву оперативного застосування на відміну від збройних сил. Таким чином, ми можемо сказати, що предметом оперативного застосування військ є службово-бойове застосування сил ТрК та ВВ в цілому.

Таким чином, тактика ВВ – це теорія і практика ведення службово-бойових дій з’єднань, частин та підрозділів ВВ, оперативне застосування – це теорія і практика службово-бойового застосування об’єднань (територіальних командувань).

На перший погляд, в цих визначеннях немає повної аналогії з визначеннями загальної тактики і оперативного мистецтва, тому що не вбачається розподіл на підготовку до виконання завдань і динаміку дій.

Але, якщо звернутись до статуту бойової служби ВВ, то поняття «службово-бойова діяльність» охоплює не тільки безпосередні дії при виконанні певних завдань, але включає й підготовку до цих дій. Це можна прослідкувати на прикладі прийняття рішення командиром, в якому поряд з іншими питаннями визначаються питання підготовки до виконання завдань.

І все ж таки, для того, щоб до кінця з’ясувати співвідношення оперативного мистецтва і тактики в діях ВВ, прослідкуємо взаємозв’язок категорій: службово-бойове застосування, оперативне застосування військ і тактика.

Відомо, що в повсякденній практиці внутрішніх військ можуть застосовуватися різні форми дій: несення бойової служби, дії у надзвичайних обставинах, спеціальні операції, бойові дії. Все це об’єднується єдиним поняттям – службово-бойове застосування ВВ, що можливо представити як організоване застосування об’єднань, з’єднань, частин і підрозділів, яке представляє собою узгоджені за ціллю, місцем і часом дії військ у визначеному районі (пункті) спільно з органами МВС, СБУ, силами і засобами інших відомств або самостійно [37]. Метою службово-бойового застосування є виконання службово-бойових завдань, покладених на ВВ в мирний та воєнний час.

Завдання, залежно від їх характеру, виконуються із застосуванням певних способів службово-бойових дій, які, в основній мірі, притаманні внутрішнім військам.

У відповідності до форм і способів здійснюється управління військами, підготовка і ведення службово-бойових дій, визначаються службово-бойові можливості об’єднань, з’єднань, частин і підрозділів з урахуванням їх призначення, пересування військ, перевезення транспортом, всебічного забезпечення.

В залежності від важливості і складності завдань, просторового розмаху, до їх виконання можуть бути притягнені, в основному, підрозділи, частини, з’єднання, але, в деяких випадках – сили і засоби одного або декількох територіальних командувань, в тому числі і за межами районів їх службово-бойового застосування.

У відповідності до концепції розвитку та реформування внутрішніх військ [21] в останні роки проведені зміни щодо утримання внутрішніх військ та удосконалення їх діяльності. Укрупнені організаційні форми військ. Введено оперативно-тактичний рівень – територіальні командування ВВ, в складі яких об’єднані всі з’єднання та частини [21, 22]. Дані заходи проведені з метою забезпечення високого рівня управління військами при виконанні службово-бойових завдань.

Відомо, що основним призначенням ВВ є охорона та оборона державних об’єктів, участь у підтриманні громадського порядку та безпеки в країні та в територіальній обороні під час війни. Для виконання цих завдань внутрішні війська можуть притягатися об’єднаннями (оперативними резервами об’єднань) по регіонах країни. Крім того, вони виконують спеціальні завдання і приймають участь у проведенні спеціальних заходів великими силами.

Оперативне застосування внутрішніх військ охоплює теорію і практику підготовки і виконання службово-бойових завдань силами і засобами об’єднань спільно з органами, з’єднаннями і частинами інших видів збройних сил і родів військ, прикордонною службою, силами цивільної оборони, іншими міністерствами та відомствами і самостійно [37].

Основними завданнями теорії оперативного застосування ВВ слід вважати такі:

- дослідження закономірностей, змісту і характеру оперативного застосування формувань ВВ;

- розроблення способів підготовки і ведення службово-бойових дій ВВ оперативного масштабу, способів і методів організації і підтримання взаємодії, всебічного забезпечення військ, що беруть участь у формах оперативного застосування, та управління ними;

- розробка оперативних вимог щодо організації та озброєння (технічного оснащення) формувань ВВ;

- вивчення досвіду службово-бойової діяльності своїх військ та іноземних правоохоронних структур з військовим статусом [37, 63].

Практика оперативного застосування внутрішніх військ включає діяльність командування, штабів і військ з підготовки службово-бойових дій оперативного масштабу, управління військами і всебічного забезпечення їх дій .

Об’єктом теорії оперативного застосування ВВ є оперативно-тактичні об’єднання (територіальні командування), органи управління та установи ВВ, що ведуть службово-бойові, спеціальні дії чи проводять спеціальні операції.

Предметом теорії оперативного застосування ВВ є способи оцінки обстановки і методи обґрунтування і прийняття рішень щодо оперативного застосування ВВ; способи оперативного застосування частин і з’єднань ВВ при виконанні службово-бойових завдань з використанням загальних і спеціальних способів і тактичних прийомів дій у різних умовах обстановки; способи застосування частин і з’єднань ВВ у спеціальних операціях; способи взаємодії ВВ при самостійному та сумісному виконанні завдань, проведенні спеціальних операцій [63].

Специфічними принципами оперативного застосування ВВ є:

1. принцип структурно-функціональної та просторово-часової взаємодії;

2. принцип посилення усіх видів розвідки в районі конфлікту.

До форм застосування формувань ВВ можна віднести такі: оперативне застосування, спеціальна операція, службово-бойові дії, бій.

Оперативне застосування ВВ як форма дій ВВ є сукупністю узгоджених і взаємопов’язаних за метою, місцем і часом службово-бойових дій ВВ (територіального командування ВВ, тимчасово створеного угруповання ВВ), що проводиться у заданому районі за єдиним замислом і планом для виконання бойового завдання оперативного значення (оперативного завдання) у межах великомасштабної спеціальної операції (спеціальних заходів), яку очолює орган державної влади (певний правоохоронний орган держави), або сукупність спеціальних операцій меншого масштабу та інших спеціальних заходів у декількох районах (пунктах) регіону, що об’єднані загальним замислом і спрямовані на виконання певного оперативного завдання та в яких беруть участь ВВ [37, 61].

Оперативне застосування ВВ може бути самостійним або складовою частиною великомасштабної операції (спеціальних заходів), яка проводиться органом державної влади (певним правоохоронним органом) у певному районі.

Оперативне завдання ВВ – завдання, яке поставлене угрупованню для досягнення певної мети оперативного застосування ВВ, що пов’язано із досягненням важливих внутрішньополітичних цілей держави. При постановці оперативного завдання встановлення термінів є ускладненим. Можливе визначення термінів виконання лише часткових завдань, як правило, на перших етапах оперативного застосування ВВ [37].

Спеціальна операція ВВ – форма дій ВВ; сукупність узгоджених і взаємопов’язаних за метою, місцем і часом розвідувально-пошукових, ізоляційно-обмежувальних, режимних, охоронних та інших заходів і бойових дій підрозділів (частин, з’єднань) або угруповань ВВ, які проводяться у заданому районі за єдиним замислом і планом для виконання бойового (оперативного) завдання щодо пошуку, локалізації та знешкодження злочинців, терористів, диверсантів, незаконних збройних формувань тощо [23, 24, 25].

Зі спеціальною операцією ВВ пов’язується період активних дій підрозділів (частин, з’єднань), що спрямовані на рішуче припинення дій правопорушників (противника), які мають явні протизаконні наміри або здійснюють їх.

Спеціальна операція може проводитися ВВ у рамках спеціальної операції (спеціальних заходів), яка спланована органом державної влади (певним правоохоронним органом держави), а також самостійно.

Спеціальна операція ВВ може бути окремою або складовою частиною оперативного застосування ВВ чи спеціальних заходів, що проводяться органом державної влади (певним правоохоронним органом держави).

Проте видів спеціальних операцій, до яких залучаються ВВ, може бути багато. Наприклад, такий вид спеціальної операції, як забезпечення внутрішньої безпеки держави, визначається сферою діяльності правоохоронних органів, правоохоронних та військових формувань у формі спеціальних дій з певними цілями: захист цілісності держави; забезпечення громадської безпеки; припинення масових безпорядків; боротьба з організованою злочинністю; охорона та оборона ОВО; боротьба з тероризмом; боротьба з незаконними збройними формуваннями; боротьба з силами спеціальних операцій противника. У межах зазначених видів операцій з боку ВВ можуть проводитися дії з метою розвідки, пошуку, локалізації, деморалізації, затримання і знешкодження злочинців, терористів, диверсантів, бойовиків НЗФ тощо [23, 24, 25, 37].

 

1.2 Теоретичний аналіз системи управління тиловим забезпеченням  оперативно-тактичного рівня

 

1.2.1 Сутність системи тилового забезпечення

 

Тилове забезпечення – один із головних видів всебічного забезпечення військ (сил) при веденні ними операцій (бойових дій) чи виконанні повсякденних завдань. Тилове забезпечення, у літературі [28, 29, 41, 56], визначається як комплекс заходів, які здійснюються з метою задоволення матеріальних, транспортних, побутових та інших потреб військ (сил) для підтримання їх у боєздатному стані та створення сприятливих умов для виконання покладених на них завдань.

Виконання завдань, покладених на тил ВВ, складає основний зміст тилового забезпечення. Поряд з оперативним (бойовим), морально-психологічним і технічним, тилове забезпечення є окремим видом всебічного забезпечення внутрішніх військ. Воно, в свою чергу, поділяється на види:

– матеріальне,

– транспортне,

– медичне,

– квартирно-експлуатаційне,

– ветеринарне,

– торгівельно-побутове,

– а з урахуванням наявності власної авіації у внутрішніх військах – інженерно-аеродромне і аеродромно-технічне забезпечення;

– в особливий період – і фінансове забезпечення [28, 29, 41, 56].

Матеріальне забезпечення включає вирішення таких завдань: планування потреб, заготівлю, утримання встановлених запасів матеріальних засобів, їх підвезення споживачам та безпосереднє забезпечення військ, а також заправка техніки пальним, організація харчування особового складу, лазнево-пральне обслуговування, ремонт речового майна [28, 29, 41, 56].

Матеріальні засоби, що постачаються для внутрішніх військ можна умовно поділити на шість класів: 1) озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, засоби активної оборони, сигнальні та освітлювальні патрони; 2) пально-мастильні матеріали; 3) продовольство та вода; 4) запасні частини, прилади, інструменти для ремонту та технічного обслуговування; 5) медичне обладнання та майно; 6) будівельні та фортифікаційні матеріали. Забезпечення частин (підрозділів) матеріальними засобами 1-го класу одночасно є важливим завданням спеціально-технічного забезпечення [56].

Транспортне забезпечення, в класичному розумінні, включає комплекс заходів щодо підготовки, технічної експлуатації, технічного прикриття та відновлення шляхів сполучення та трубопроводів, а також надання (розподіл) і підготовку транспортних засобів для перевезення військ, підвозу матеріальних засобів та евакуації. У внутрішніх військ немає сил та засобів для виконання першої групи завдань з транспортного забезпечення. Проте є посадові особи, що відповідають за організацію перевезень військ, підвіз та евакуацію матеріальних засобів. Виконання зазначених заходів можливе із залученням взаємодіючих установ. У військовій ланці підвіз матеріальних засобів прийнято вважати завданням з матеріального забезпечення [56].

Медичне забезпечення – комплекс заходів щодо збереження боєздатності, зміцнення здоров`я особового складу, своєчасного надання медичної допомоги і відновлення боєздатності (працездатності) поранених і хворих. Включає: медичне постачання, лікувально-профілактичні, санітарно-гігієнічні і протиепідемічні, а у воєнний час і лікувально-евакуаційні заходи, медичні заходи щодо захисту особового складу від зброї масового ураження (у ЗС України медичне забезпечення є окремим видом всебічного забезпечення) [56].

Квартирно-експлуатаційне забезпечення в з`єднаннях та частинах організовується і здійснюється з метою створення необхідних житлово-побутових умов для особового складу при розквартируванні та тимчасовому розміщенні. Воно включає: надання частинам (підрозділам) казармено-житлового фонду, комунальних споруд і всіх родів комунальних послуг; технічну експлуатацію і ремонт казармено-житлового фонду та комунальних споруд. Організовується заступниками командирів з тилу; здійснюється органами квартирно-експлуатаційного забезпечення Головного управління, управлінь територіальних командувань внутрішніх військ при залученні сил і засобів з`єднань (частин), а також підрядних організацій [56].

Ветеринарне забезпечення в з`єднаннях і частинах організовується та здійснюється з метою збереження боєздатності особового складу, попередження та ліквідації хвороб тварин у військових частинах. Воно включає: ветеринарно-профілактичні, протиепізоотичні та лікувальні заходи; ветеринарно-санітарний нагляд за забезпеченням частин (підрозділів) продовольством: заходи служби ветеринарної медицини щодо захисту особового складу від біологічної зброї. Ветеринарне забезпечення організовується і здійснюється лікарями ветеринарної медицини з`єднань і частин [56].

Торговельно-побутове забезпечення в з`єднаннях та частинах організовується і здійснюється з метою своєчасного і повного задоволення потреб особового складу в товарах та побутовому  обслуговуванні. Воно включає: продаж товарів військового асортименту, промислових та продовольчих товарів відповідно до затвердженої номенклатури і норм; ремонт обмундирування та надання інших побутових послуг. Здійснюється установами торговельно-побутового обслуговування (магазинами, майстернями, виїзними автолавками) за угодами з відповідними органами управління тилу [56].

Інженерно-аеродромне забезпечення в з`єднаннях, частинах та підрозділах організовується і здійснюється з метою своєчасної підготовки аеродромів (посадочних площадок) для забезпечення бойової готовності, живучості, розосередженого базування авіації і маневру нею в ході виконання службово-бойових завдань. Воно включає пошук, підготовку, відновлення і утримання в постійній експлуатаційній готовності аеродромів (посадочних площадок) і під`їзних шляхів до них; проведення заходів щодо підвищення живучості авіаційних частин та підрозділів на аеродромах (посадочних площадках) і маскування їх базування. Основні завдання інженерно-аеродромного забезпечення виконуються інженерно-аеродромними підрозділами авіаційного з`єднання [56].

Аеродромно-технічне забезпечення організовується і здійснюється з метою безпосереднього забезпечення на аеродромах (посадочних площадках) польотів авіаційних частин, підрозділів та окремих літаків (вертольотів). Воно включає виконання таких основних завдань: підготовку аеродромів (посадочних майданчиків) і наземної техніки до забезпечення польотів; забезпечення літаків (вертольотів) пальним, ракетами, боєприпасами, стиснутими і зрідженими газами та іншими матеріальними засобами; евакуацію літальних апаратів, які потерпіли аварію і здійснили вимушену посадку в районі відповідних аеродромів (посадочних майданчиків). Завдання аеродромно-технічного забезпечення виконуються авіаційно-технічними підрозділами авіаційного з`єднання [56].

Фінансове забезпечення в з`єднаннях та частинах організовується і здійснюється з метою своєчасного і повного задоволення потреб частин (підрозділів) у коштах. Воно включає: фінансове планування та фінансування частин (підрозділів); витребування, отримування, зберігання, економну і доцільну витрату коштів; фінансовий контроль; облік та звітність. Безпосередньо планується і організовується начальником фінансової служби; здійснюється установами фінансового забезпечення та посадовими особами фінансової служби з`єднань (частин) [56].

Таким чином, сутність тилового забезпечення полягає у проведенні командуванням, штабами, службами, підрозділами тилу організаційно-практичних заходів із зазначених тилових видів забезпечення з’єднань, частин і підрозділів внутрішніх військ з метою належного їх утримання у повсякденній діяльності та при виконанні ними службово-бойових і бойових завдань. Відповідно, слід відрізняти заходи тилового забезпечення, що проводяться постійно і систематично за умов повсякденної діяльності; ті, що плануються і виконуються за надзвичайних обставин, а також – для забезпечення завдань територіальної оборони.

Для вирішення завдань тилового забезпечення створюється система тилового забезпечення (рис. 1.1).

РОЗДІЛ 1 28.04

Рис 1.1 – Складові системи тилового забезпечення [56].

 

Система тилового забезпечення – це сукупність взаємозв’язаних,  узгоджених за завданнями сил і засобів тилу, транспортних комунікацій та визначений порядок виконання заходів із тилового забезпечення військ (сил) [56].

До складу системи тилового забезпечення входять підсистеми по видах тилового забезпечення й управлінню тилом, які виконують визначені функції з метою досягнення військами (силами) максимального бойового ефекту.

Відповідно до масштабів виконання завдань тилове забезпечення здійснюється на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях військового управління. Завдання тилового управління стратегічного рівня військового управління виконує стратегічний тил, оперативного – оперативний тил, тактичного – військовий тил [28, 29, 41, 56, 57].

Стратегічний тил виступає в якості вищої ланки тилового забезпечення. Об’єднання, з’єднання і частини стратегічного тилу виконують притаманні їм завдання в інтересах національної безпеки країни, загалом воєнної організації держави, Збройних Сил України та їх родів військ. Він може включати органи вищого керівництва – управління і інші тилові організації Міністерства оборони, інших силових міністерств та відомств, а також ремонтні та виробничі підприємства центрального підпорядкування.

Оперативний тил розглядається як сполучна ланка між стратегічним і військовим тилом, а в ряді випадків має прямий зв’язок з органами народного господарства, і призначений для тилового забезпечення об’єднань і з’єднань. До його складу входять органи управління тиловим забезпеченням об’єднань видів Збройних Сил України, інших військових формувань і підлеглі їм установи, з’єднання і частини тилу.

Військовий тил є складовою частиною тилу Збройних Сил тактичного рівня. Він призначений для: безпосереднього забезпечення частин, кораблів і підрозділів ракетним паливом, пальним, продовольством, речовим майном, різною технікою тилу та іншими матеріальними засобами; утримання запасів цих засобів; заправлення бойової та іншої техніки пальним; забезпечення особового складу гарячою їжею і хлібом; лазнево-прального обслуговування; підвезення матеріальних засобів (у тому числі і води), евакуації несправного і непотрібного для бою вітчизняного, а також трофейного озброєння, техніки і майна; проведення заходів ветеринарно-санітарного нагляду. До його складу входять органи управління тиловим забезпеченням підрозділів, частин і з'єднань, частини і підрозділи тилу. Військовий тил поділяється на бригадний, полковий і батальйонний тил.

Виходячи із задач даного дослідження особливого розгляду потребує система тилового забезпечення і управління ним на оперативному рівні. Найбільш розгалуженою, придатною для розгляду та систематизованою системою є система тилового забезпечення оперативного рівня військового управління у Збройних силах. Тому доцільно ретельно розглянути таку систему на прикладі Збройних Сил України та інших держав світу.

 

 

1.2.3 Система тилового забезпечення оперативного рівня у Збройних Силах України

 

У Збройних Силах оперативний тил визначається як сполучна ланка між стратегічним і військовим тилом, а в ряді випадків має прямий зв’язок з органами народного господарства, і призначений для тилового забезпечення об’єднань і з’єднань [58].

Відповідно до системи тилового забезпечення рівня система оперативного тилу (тилового забезпечення на оперативному рівні) включає: систему управління тиловим забезпеченням, частини та підрозділи тилу.

Він розгортається в тилових смугах оперативних командувань і включає в себе бригади матеріального забезпечення ОК, полки матеріального забезпечення корпусів, бази і склади з запасами матеріальних засобів, з’єднання і частини спеціальних військ (у ВМС, крім того, і допоміжний флот) та інші з’єднання, частини і установи тилу, що входять до складу ОК, об’єднань видів ЗС України.

Оперативний тил підрозділяється на тил ОК, ВМС, Сухопутних військ, військ ППО, ВПС, корпусний.

Тил оперативного командування складає основу оперативного тилу, виконує завдання в інтересах об’єднань, окремих з’єднань і частин всіх видів Збройних Сил, які діють в полосі оперативного командування. Тил оперативних командувань виконує функції щодо тилового і технічного по службах тилу забезпечення військ ОК, об'єднань, з'єднань і частин видів Збройних Сил, які дислокуються на їх території як у мирний так і у воєнний час, забезпечує їх матеріальними засобами загальновійськової номенклатури, є сполучною ланкою між тилом Центру та військами (силами), має також прямі зв'язки з органами національної економіки України [58].

Для виконання завдань тилового забезпечення військ тил оперативного командування у своєму складі має визначені сили та засоби. В мирний час з економічних міркувань тил ОК утримується у кадрованому складі і розгортається у відповідності з раніш розробленими планами.

Склад тилу ОК не постійний. Він залежить від складу військ, завдань ОК, характеру і обсягу майбутніх завдань з тилового забезпечення військ та інших факторів.

До складу тилу ОК можуть входити:

– управління тилу ОК;

– окремий полк зв’язку ТПУ (опз ТПУ)  -  1;

– стаціонарні бази і склади із запасами матеріальних засобів  -  20-25;

– бригада матеріального забезпечення (брмз ОК) -  1;

– окремий автомобільний батальйон (оавтб)  -  1;

– дорожньо-комендантська бригада (дкбр)  -  1;

– трубопровідна бригада (тпбр)  -  1;

– бригада охорони тилу (брот) - 1;

– органи військових сполучень (З, ЗКУ, ЗК, КРС, КВС);

– ветеринарні установи, установи військової торгівлі та інші частини та установи тилу [58].

Крім того, в особливий період оперативному командуванню для забезпечення роботи тилу виділяються частини і підрозділи інженерних військ, військ радіаційного, хімічного і біологічного захисту, військ зв’язку, частини і підрозділи протиповітряної оборони та інші [58].

Організаційно з'єднання, частини, установи та підрозділи тилу входять до складу об'єднань, з'єднань і частин видів Збройних Сил, а також знаходяться у безпосередньому підпорядкуванні оперативного командування.

Основними завданнями тилу ОК є:

– утримання і підвіз запасів матеріальних засобів ОК, забезпечення ними об’єднань, окремих частин і з’єднань;

– організація спільно з транспортними міністерствами і відомствами підготовки, експлуатації, технічного прикриття, відновлення транспортних комунікацій ОК і забезпечення виконання на них всіх видів військових перевезень;

– забезпечення демонстративних перевезень, військ, вантажів, макетів техніки залізничним і іншими видами транспорту;

– підготовка районів навантаження (вивантаження) військ;

– масове заправлення пальним техніки, здійснюючої висування і перегрупування;

– евакуація із військ та ремонт техніки і майна по службах тилу;

– проведення ветеринарного санітарного нагляду, а також заходів ветеринарної служби по захисту особового складу від високоточної зброї і зброї масового ураження;

– торгівельно-побутове, квартирно-експлуатаційне і фінансове забезпечення військ [58].

Управління тилу оперативних командувань (рис. 1.2) є органами управління тилового забезпечення військ оперативних командувань, які організаційно входять до управлінь оперативних командувань, виконують завдання щодо організації тилового і по службах тилу технічного забезпечення військ ОК, об'єднань, з'єднань і частин видів Збройних Сил, які дислокуються на їх території, як у мирний так і у воєнний час [58].

Основними завданнями управління тилу ОК є:

– забезпечення в тиловому відношенні підтримання в постійній бойовій і мобілізаційній готовності військ, що стоять на забезпеченні;

– планування тилового забезпечення військ ОК в операціях;

– проведення заходів з підготовки території ОК до оборони в тиловому відношенні;

– витребування, отримання, накопичення та зберігання матеріальних засобів в установлених розмірах;

– забезпечення матеріальними засобами загальновійськової номенклатури військ ОК, об'єднань, з'єднань і частин видів Збройних Сил, які дислокуються на їх території;

– організація отримання матеріальних засобів від місцевих постачальників;

– здійснення підвезення всіх видів матеріальних засобів та військових перевезень залізничним транспортом;

– прийом та відновлення несправної техніки та технічних засобів служб тилу, що надходять з військ;

– здійснення ветеринарно-профілактичних, протиепізоотичних заходів та ветеринарно-санітарного нагляду у військах, що дислокуються на території ОК;

– організація контролю та проведення документальних ревізій по службах тилу щодо законності витрат матеріальних засобів і коштів у військах ОК;

– облік і звітність по службах тилу [58].

РОЗДІЛ 1 28.04РОЗДІЛ 1 28.04

Рис 1.2 – Структура управління тилом оперативного командування ЗСУ.

 

Склад тилу оперативного командування непостійний. Він залежить від складу військ, задач ОК, характеру і обсягу майбутніх задач по тиловому забезпеченню військ, стану і особливістю оперативно-стратегічних напрямків.

Відповідно до завдань оперативного застосування військ склад тилу ОК може складатись з:

– бригада матеріального забезпечення ОК;

– стаціонарні склади бази;

– бригада охорони тилу;

– дорожньо-комендантська бригада;

– залізнична бригада;

– трубопровідна бригада;

– органи військових сполучень;

– окремий полк зв’язку тилового пункту управління;

– частини і установи служб тилу, безпосередньо підпорядковані заступнику командувача з тилу;

– частини хімічного захисту тилу;

– польові органи військторгу, держбанку [58].

Основним підрозділом тилу оперативного командування є бригада матеріального забезпечення ОК (рис. 1.3).

Бригада матеріального забезпечення (брмз) – призначена для:

– прийому, утримання установлених по номенклатурі запасів матеріальних засобів і доставки (видачі) запасів матеріальних засобів об’єднанням, з’єднанням і частинам ОК;

– масової заправки бронетанкової й автомобільної техніки пальним;

– випікання хліба і забезпечення ним військ, які не мають засобів для його випікання;

– ремонту техніки і майна служб тилу;

– сортування, приведення в безпечний стан матеріальних засобів і відправки (видачі) їх за призначенням, а також для виконання інших завдань [58].

Бригада може діяти в повному складі на одному напрямку, або двома угрупованнями сил і засобів на двох напрямках. Вона може забезпечувати 1-2 армійських корпуси і приписані до неї на забезпечення з’єднання і частини безпосереднього підпорядкування ОК.

Організаційна структура бригад базується на загальновійськовому принципі. Бригада має управління, штаб, служби, основні частини й установи, а також підрозділи забезпечення й обслуговування.

РОЗДІЛ 1 28.04 

Рис 1.3 – Структура управління бригадою матеріального забезпечення ОК [58].

 

До основних частин і установ бригади відносяться:

– окремі автомобільні батальйони бортових автомобілів (оавтб – 4, для підвезення сухих вантажів);

– окремий автомобільний батальйон підвезення пального (оавтб П - 1);

– окрема рота масової заправки пальним;

– окремий ремонтно-відновлювальний батальйон техніки тилу;

– окремий батальйон обслуговування;

– пральний загін;

– рухомий хлібозавод;

– рухомий м’ясокомбінат;

– станція фельд’єгерсько – поштового зв’язку;

– склади (артилерійський, пального, продовольчий, речовий,  автомобільний, дорожній, інженерний, військово-технічного майна,  озброєння та майна рхбз, зв’язку, медичний, топографічний, ветеринарний,  військторгу) усього – 14.

На наш погляд, для внутрішніх військ настільки потужна система не потрібна, але давно назріла потреба значного реформування всієї системи тилового забезпечення і системи управління ним. Так, Концепцією розвитку внутрішніх військ на період до 2015 року передбачалось створення при УТрК підрозділів матеріального або матеріально-технічного забезпечення з запасами матеріальних засобів [21], які, на наш погляд, можуть складатись з рот підвозу матеріальних засобів, рухомих складів та інших об’єктів тилового забезпечення (польових їдалень і лазень, рухомих майстерень та інш.), підрозділів зв’язку та охорони тилу.

 

1.2.2 Досвід країн НАТО щодо організації тилового забезпечення на оперативному рівні.

 

1.2.2.1 Принципи тилового забезпечення НАТО

 

У сучасних умовах у зв'язку з корінними змінами військово-політичної обстановки й переглядом концептуальних положень, що визначають форми і способи застосування об'єднаних збройних сил  блоку НАТО, ведеться робота щодо удосконалювання системи тилового забезпечення альянсу та приведенню її у відповідність до нових вимог. При цьому керівництво блоку, не виключаючи можливості розв'язання великомасштабних конфліктів, істотну увагу приділяє підготовці об’єднаних збройних сил (ОЗС) НАТО і системи тилового забезпечення до дій у локальних війнах і операціях по врегулюванню кризових ситуацій різного характеру, у тому числі й за межами зони відповідальності Північноатлантичного союзу. Це наочно було підтверджено в ході операцій на Балканах і проти руху «Талібан» в Афганістані.

У сучасних умовах обстановки в якості основних вимог до тилового забезпечення командування ОЗС НАТО висуває наступне: здатність здійснювати в короткий термін перекидання військ (сил) і засобів альянсу в райони оперативного призначення, готовність до безперебійного постачання військ (сил) у ході різних за характером і масштабами воєнних дій, наявність надійної системи управління тилом.

В основу організації тилового забезпечення ОЗС НАТО покладені наступні принципи:

- відповідність системи тилового забезпечення задуму операції;

- рівна відповідальність за тилове забезпечення військ (сил) командувань ОЗС НАТО й країн-учасниць альянсу, які виділяють свої контингенти до складу угруповання блоку;

- чітка координація дій;

- достатність тилових ресурсів;

- гнучкість;

- своєчасність;

- ощадлива витрата матеріальних засобів [50].

Принцип відповідності системи тилового забезпечення задуму операції заклечається у тому, що дії тилових органів повинні чітко погоджуватися за етапами вирішення завдань операції та відповідати задуму командуючого (командира, начальника). Для реалізації даного принципу органи управління тилом тісно взаємодіють зі штабами всіх ланок військового управління. При цьому командуючий (командир, начальник) повинен мати необхідні повноваження щодо організації тилового забезпечення і розподілу відповідних ресурсів.

Принцип рівної відповідальність командуючого ОЗС НАТО й країн-учасниць, які виділили свої контингенти до складу угруповання альянсу, передбачає, що командуючий ОЗС блоку організовує тилове забезпечення в інтересах всього угруповання військ (сил), а країни-учасниці, у свою чергу, зобов'язані здійснювати, з урахуванням задуму операції, тилове забезпечення національних військових контингентів або приєднатися до об'єднаної системи тилового забезпечення, передавши в її склад необхідні сили й засоби.

На теперішній час, країни НАТО переходять від принципу організації тилового забезпечення за національною ознакою (кожна з них самостійно вирішувала питання забезпечення своїх військ) до забезпечення об'єднаних угруповань коаліційними органами тилу. Це обумовлено тим, що вдалося досягти більше високого рівня уніфікації процедур планування та організації тилового забезпечення, стандартизації ОВТ і предметів постачання, а також прагненням розширити можливості командуючих ОЗС блоку щодо розподілу між підлеглими йому військами (силами) тилових ресурсів в інтересах більш раціонального їх використання в операціях. У зв'язку з цим ширше стала застосовуватися практика складання між членами альянсу двосторонніх і багатосторонніх угод і домовленостей з питань тилового забезпечення.

Принцип координації дій припускає створення у всіх ланках управління ОЗС блоку коаліційних органів, що займаються питаннями планування й узгодження діяльності коаліційних і національних тилових структур, відповідно до пріоритетів НАТО та з урахуванням інтересів країн, що входять у блок.

Принцип достатності тилових ресурсів полягає в наданні країнами-учасницями тилових ресурсів в обсязі, що дозволяє повною мірою задовольнити потреби виділених до складу угруповань альянсу або діючих разом з ОЗС НАТО військ (сил), відповідно до встановлених норм.

Принцип гнучкості тилового забезпечення передбачає наявність у розпорядженні командуючих (командирів, начальників) значної кількості сил і засобів, необхідних для вирішення покладених на тилові органи завдань. Він досягається розробкою різних варіантів тилового забезпечення й здатністю об'єднаної системи тилу оперативно реагувати на зміни в складній обстановці.

Принцип своєчасності припускає рішення всіх завдань тилового забезпечення військ (сил) у найкоротший термін. Важливими умовами реалізації цього принципу вважаються завчасне створення необхідних запасів матеріальних засобів, чітке планування тилового забезпечення, своєчасне визначення потреб і виділення відповідних сил і засобів, підтримка їх у готовності до залучення до початку розгортання військ (сил).

Принцип ощадливої витрати матеріальних засобів передбачає раціональне й цілеспрямоване використання наявних ресурсів, а також розподіл сил і засобів в інтересах вирішення головних завдань.

 

1.2.2.2 Організація тилового забезпечення при проведенні операцій об'єднаними збройними силами НАТО

 

Планування тилового забезпечення багатонаціональних угруповань військ (сил) в операціях, що проводяться під керівництвом НАТО, здійснюється, як правило, відповідно до прийнятих в альянсі принципів, методик й процедур, які застосовуються при розробці планів проведення загальновійськових операцій. Однак окремі аспекти тилового забезпечення в подібного роду операціях іноді вимагають спеціальних підходів, що враховують склад миротворчих сил і характер покладених на них завдань.

До основних факторів, що впливають на особливості організації тилового забезпечення, відносяться: участь в операціях частин і підрозділів країн, що не входять у НАТО; знаходження в складі миротворчих угруповань цивільного персоналу, цивільної поліції, а також представників різних неурядових організацій, які виконують гуманітарні завдання [54].

При підготовці операції заздалегідь обумовлюється, що тилове забезпечення національних військових контингентів покладається на країни, які виділяють ці контингенти. При цьому дії національних тилових структур в обов'язковому порядку узгоджуються з відповідними тиловими органами НАТО, які відповідають за тилове забезпечення миротворчого угруповання в цілому. У першу чергу керівництво НАТО приділяє увагу організації всебічного забезпечення військ (сил) на початковому етапі операції – до моменту, коли в зоні кризи будуть розгорнуті й почнуть функціонувати постійно діючі національні й коаліційні структури тилового забезпечення.

Відповідно до керівних документів НАТО командуючим миротворчими угрупованнями надаються широкі повноваження щодо одержання тилових ресурсів з різних джерел [35]. При цьому у випадку, коли в організації тилового забезпечення задіяні  кілька  командувань  ОЗС  блоку, одне з них визначається в якості головного.

Медичне забезпечення при проведенні миротворчих операцій передбачається здійснювати як шляхом об'єднання медичних сил і засобів у єдину структуру, так і за рахунок покладання відповідальності за надання медичної допомоги національним контингентам на країну, що їх виділяє. Питаннями координації дій медичних служб займається одне з командувань ОЗС НАТО.

Як правило, основні завдання медичного забезпечення (госпіталізація й евакуація поранених і потерпілих, матеріально-технічне забезпечення медичних установ, ветеринарний контроль, профілактичні медичні заходи), плануються ще до початку операції [54]. При цьому враховується також можливість надання медичної допомоги місцевому населенню та використання ресурсів країни розміщення.

 

1.2.2.3 Система управління тиловим забезпеченням ОЗС НАТО

 

Всебічне й безперервне тилове забезпечення військ (сил) розглядається військовим керівництвом Північноатлантичного союзу як один з найважливіших факторів, що визначають успіх воєнних дій. Система тилового забезпечення, що склалась у період протистояння Сходу й Заходу, була орієнтована головним чином на забезпечення військ (сил) НАТО в ході підготовки і проведення великомасштабних воєнних операцій на конкретних театрах воєнних дій.

У країнах НАТО під терміном «тилове забезпечення військ (сил)» розуміється комплекс заходів, спрямованих на задоволення матеріальних, транспортних, побутових і інших потреб військ (сил) з метою підтримки їх у необхідному ступені готовності до виконання поставлених завдань. Воно є одним з основних видів забезпечення бойових дій [54].

Об'єднані збройні сили Північноатлантичного союзу мають достатньо розгалужену систему тилового забезпечення, яку називають «об'єднаним тилом». Вона являє собою сукупність єдиних органів управління тилом і тиловим забезпеченням, а також матеріальними ресурсами, призначеними для спільного використання державами-членами блоку [54].

Об'єднаний тил ОЗС НАТО має коаліційні й національні органи управління. Так, при Раді і військовому комітеті НАТО, а також у зонах відповідальності стратегічних командувань ОЗС блоку функціонує система управління тилом, що складається з коаліційних плануючих і виконавчих органів. Вона комплектується представниками країн-учасниць і вирішує завдання в інтересах усього Північноатлантичного союзу, угруповань об'єднаних збройних сил або багатонаціональних формувань. Сьогодні у Європі діють об'єднані системи: постачання ОЗС НАТО пальним, ядерними боєприпасами й військовими перевезеннями. Задоволення всіх інших потреб військ (сил) покладено на національні органи. У воєнний час в ОЗС блоку можуть створюватися й інші необхідні органи управління об'єднаним тилом [54].

До національних органів тилу відносіться органи управління, відділи й установи тилу міністерств оборони, генеральних (головних) штабів і штабів видів Збройних сил, а також підлеглі їм командування, з'єднання, частини й підрозділи, які відповідають за тилове забезпечення підлеглих військ (сил). У воєнний час до роботи цих органів підключаються цивільні відомства й установи, що залучаються до забезпечення Збройних сил.

Об'єднані органи тилу здійснюють постійну взаємодію з відповідними національними структурами, а командуючі стратегічними (СК) і регіональними командуваннями (РК) у європейських зонах відповідальності Північноатлантичного союзу мають право у надзвичайній обстановці маневрувати національними запасами матеріальних засобів і передавати, якщо буде потреба, надлишки предметів постачання однієї країни військам (силам) іншої.

У Північноатлантичному союзі у вищій ланці управління маються військові й цивільні органи тилу. До вищих військових органів тилу відносяться структури, що підпорядковуються безпосередньо військовому комітету, а також установи тилу СК ОЗС НАТО в Європі й на Атлантиці. Вищі цивільні тилові органи представлені управліннями служб тилу Міжнародного секретаріату, постійними органами мирного часу при Раді НАТО (Консультативна рада по озброєнню, Комітет по трубопроводам, Комітет економічних радників, Комітет інфраструктури, Комітет координації польотів у повітряному просторі, Агентство по постачанню запасними частинами, Агентство по технічному обслуговуванню і ремонту та інші) і органами, що створюються для роботи у надзвичайних умовах (Агентство по координації наземних перевезень у Центральній Європі, Агентство по координації транспортних перевезень на Середземному морі, Агентство НАТО по постачанню, Агентство НАТО по постачанню нафтопродуктами, Агентство по координації польотів цивільної авіації й Агентство НАТО з питань біженців) [54].

Вищим об'єднаним органам тилу Північноатлантичного союзу підпорядковуються військові й цивільні тилові структури, створені в зонах відповідальності регіональних командувань ОЗС блоку. Штаби об'єднаних збройних сил у цих зонах здійснюють управління діяльністю тилових органів оперативних об'єднань і взаємодіють із відповідними національними службами.

За класифікацією, яка прийнята в основних країнах НАТО, тил національних ЗС, залежно від масштабу й характеру виконуваних завдань, може поділятись на стратегічний, оперативний і військовий [54].

Стратегічний тил класифікується як вищий тиловий ешелон. Він може включати органи вищого керівництва й інші тилові установи національних міністерств оборони, а також ремонтні й виробничі підприємства центрального підпорядкування. Стратегічний тил, як правило, розгортається країнами-учасницями у глибині зони відповідальності НАТО або національної території.

Оперативний тил розглядається як проміжний тиловий ешелон, що виконує функції сполучної ланки між стратегічним і військовим ешелоном тилу. До його складу входять управління (відділи) тилу штабів видів Збройних сил і підпорядковані ним установи, з'єднання і частини, що  відповідають за всі види тилового забезпечення.

Військовий тил є нижчим тиловим ешелоном, призначеним для безпосереднього забезпечення військ (сил). Він включає тилові органи з'єднань, частин і підрозділів, які зайняті безпосереднім забезпеченням особового складу всім необхідним для ведення бою.

Національні сили і засоби тилу в межах зон відповідальності головних командувань ОЗС НАТО ешелонуються, як правило, відповідно до їх призначення. Останні, у залежності від глибини, поділяються на декілька зон бойових дій і зону комунікацій.

Зона бойових дій включає райони суші і моря, а також повітряний простір над ними, у межах яких ведуться бойові дії, розміщені угруповання військ (сил) і здійснюється тилове забезпечення. Вона обмежується на флангах зонами відповідальності сусідніх регіональних (стратегічних) командувань ОЗС НАТО, по фронту – переднім краєм, з тилу – зоною комунікацій. При цьому тилові кордони армійських корпусів (АК) поділяють зону бойових дій на передовий і тиловий райони. Передовий район ділиться на корпусний і дивізійний тилові райони. У межах тилового району розміщуються органи оперативного тилу. Загальна глибина зони бойових дій може становити 200 - 300 км [50, 54].

Зона комунікацій охоплює райони суші, моря й повітряний простір, що межує з тиловим кордоном бойових дій. Вона поділяється на передовий і тиловий райони. У межах зони розміщаються вищі органи управління тилом, сили й засоби стратегічного тилу. Глибина зони комунікацій може становити 300 - 400 км і більше [54]. При відсутності достатньої глибини ця зона може взагалі не створюватися. У такому випадку постачання матеріальних засобів здійснюється безпосередньо в зони бойових дій.

Особливості військово-географічних умов європейської зони відповідальності НАТО і склад створених у її межах угруповань військ (сил) впливають на ступінь інтеграції тилу в зонах відповідальності регіональних командувань. Найвища централізація тилу досягнута в зоні відповідальності РК ОЗС НАТО «Північ» (особливо в її центральноєвропейській частині). На північному фланзі командування (у Норвегії) система тилового забезпечення ОЗС НАТО у зв'язку з тим, що вона має незначну глибину й територіально роз'єднана фіордами, значно відрізняється від типової (класичної) побудови тилу (структурно відсутній оперативний тил).

Планування й координацію заходів щодо тилових питань командуючий РК ОЗС НАТО «Північ» здійснює через свій штаб (управління тилу). Останній вирішує питання за допомогою підлеглих йому тилових органів штабів субрегіональних і командувань видів ЗС, а також через комітет планування наземних перевезень на території Європи і національні тилові інстанції.

У складі штабів ОЗС всіх ступенів є відповідні тилові структури, взаємодіючі з національними тиловими органами держав - членів блоку. Так, тилове забезпечення сухопутних військ США в зоні відповідальності СК ОЗС НАТО в Європі здійснюють сили і засоби 21-го командування тилу (на ТВД), авіаційних частин – частини і підрозділи обслуговування та забезпечення командування ВПС США в Європі, а 6-го оперативного флоту США – кораблі забезпечення і берегові тилові підрозділи ВМС США в європейській зоні [54].

Вирішення питань тилового забезпечення підрозділів Збройних сил ФРН покладено на формування тилового забезпечення видів ЗС і об'єднані сили забезпечення бундесверу. У ЗС Бельгії, Данії, Нідерландів, Польщі й Чехії цю функцію виконують відповідні командування тилу, органи управління і відділи матеріально-технічного забезпечення штабів видів Збройних сил. Тилове забезпечення сухопутних військ Великобританії в Центральній Європі здійснюють сили і засоби командування підтримки британських військ у ФРН. Організація тилового забезпечення Збройних сил Франції в метрополії покладена на центральне керівництво матеріально-технічного забезпечення й комісаріати (інтендантські служби) видів ЗС, а підрозділів, що виділяються для проведення операцій поза територією країни – на командування оперативного тилу [54].

Система тилу в зоні відповідальності регіонального командування ОЗС НАТО «Південь» створена також з урахуванням географічних особливостей регіону (значна довжина і роз'єднаність континентальної частини). Загальне управління тилом здійснює головнокомандуючий РК ОЗС НАТО «Південь» через свій штаб, що взаємодіє з національними координаційними групами по тилу ЗС США, Великобританії, Італії, Греції, Туреччини й Угорщини. При цьому за тилове забезпечення Збройних сил Італії відповідають командування, органи управління та інспекції тилу Міністерства оборони й видів ЗС, Греції – управління тилу головного штабу сухопутних військ, командування МТЗ ВПС і ВМС, Туреччини - командування тилу штабів СВ, ВМС і ВПС [54].

Управління тилу штабів ОЗС НАТО в Європі не мають у своєму безпосереднім підпорядкуванні сил і засобів тилового забезпечення. Для вирішення питань забезпечення коаліційних військ (сил) оперативного рівня при штабах розгорнуті координаційні центри тилового забезпечення, укомплектовані представниками держав-членів блоку та взаємодіючих підпорядкованих командувань.

Сьогодні, у НАТО проводяться заходи щодо вдосконалювання системи управління тилом з метою додання їй необхідної гнучкості й універсального характеру, що дозволяють без кардинальної перебудови управлінських структур задіяти їх для вирішення завдань як в ході великомасштабних воєнних дій, так і при проведенні миротворчих операцій, у тому числі і за межами зони відповідальності альянсу. В інтересах досягнення цієї мети при регіональних командуваннях ОЗС блоку формуються багатонаціональні об'єднані центри тилового забезпечення (БОЦТЗ), що мають у своєму складі різні підрозділи (рис. 1.4).

Основними з них є центри координації об'єднаного тилового забезпечення, медичного забезпечення, перевезень на ТВД і інженерно-будівельних робіт. В залежності від задуму проведеної операції, її масштабів, а також від кількості країн-учасниць та сил і засобів, які ними виділяються, структура БОЦТЗ може змінюватися.

У випадку застосування угруповань ОЗС НАТО за межами зони відповідальності блоку передбачається формування командування тилового забезпечення, до складу якого будуть включатися необхідні підрозділи БОЦТЗ [54].

В ході підготовки багатонаціональних операцій особлива увага приділяється організації взаємодії з питань тилового забезпечення НАТО з державами, що не входять до альянсу, а також з іншими міжнародними організаціями (ЄС, ООН, ОБСЄ). Характерно, що військово-політичне керівництво блоку завжди прагне зберегти за своїми структурами провідну роль у плануванні тилового забезпечення та управління силами й засобами тилу.

РОЗДІЛ 1 28.04РОЗДІЛ 1 28.04

Рис 1.4 – Структура багатонаціонального об’єднаного центру тилового забезпечення [54].

 

Створені в Європейській зоні відповідальності НАТО сили і засоби тилу в цілому дозволяють здійснювати тилове забезпечення військ (сил), однак у випадку воєнного конфлікту або війни мають потребу у значному посиленні.

 

1.3 Особливості тилового забезпечення внутрішніх військ МВС України

 

Розбудова, реформування та розвиток системи тилового забезпечення ВВ МВС України  здійснюється у відповідності з завданнями, які поставлені державою перед внутрішніми військами, воєнно-економічним та соціально-економічним станом держави, та з урахуванням основних положень стратегії розбудови, реформування та розвитку ВВ МВС України. Ефективне функціонування системи тилового забезпечення можливе тільки на основі раціонального поєднання відомчого і територіального принципів забезпечення.

Організація тилового забезпечення повсякденної діяльності внутрішніх військ в певній мірі схожа з її організацією у Сухопутних військах ЗС, проте має істотні особливості. Ці особливості обумовлюються тим, що на тил внутрішніх військ покладаються завдання, спрямовані не тільки на створення належних умов бойової та спеціальної підготовки військ у тиловому відношенні, але й на відповідне забезпечення виконання ними планових різнорідних службово-бойових завдань, як правило, за межами пунктів постійної дислокації, шляхом відрядження військових нарядів, варт. До того ж, внутрішні війська дислокуються відносно дрібними підрозділами на значних відстанях від свого ядра – органу управління, який юридично є суб’єктом господарської діяльності для даних підрозділів. Зазначені особливості накладають відбиток на всі види тилового забезпечення, але, насамперед, на матеріальне забезпечення.

У звичайних умовах постачання матеріальних ресурсів для з’єднань та військових частин внутрішніх військ регламентовано керівними документами і організовано комбінованим способом поставок, а саме: централізовано, через Департамент ресурсного забезпечення МВС, і децентралізовано, шляхом закупівлі матеріальних засобів відповідними органами від підприємств різних форм власності. Структурно систему управління матеріальним забезпеченням внутрішніх військ, на прикладі служб тилу, показано на рис. 1.5.

При будь-якому способі поставок, спочатку проводяться тендерні торги щодо визначення доцільних постачальників матеріальних ресурсів та опрацьовуються плани забезпечення і договори на закупівлю матеріальних ресурсів для внутрішніх військ. При централізованих поставках переможці тендерів поставляють військове майно на адресу Центральної бази ДРЗ, з якої воно надходить на Центральний об’єднаний склад внутрішніх військ (м. Київ).

 

 

РОЗДІЛ 1 28.04 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Умовні позначення:

РОЗДІЛ 1 28.04 РОЗДІЛ 1 28.04 РОЗДІЛ 1 28.04
 


Матеріальні засоби;                               кошти;                       інформаційні зв’язки

Рис 1.5 – Система управління матеріальним забезпеченням ВВ МВС України [43].

В подальшому матеріальні ресурси, через відповідні служби управлінь територіальних командувань (ТрК), розподіляються на адреси з’єднань та військових частин.

Підвезення матеріальних засобів до опорних складів здійснюється залізницею і автомобільним транспортом підприємств-постачальників. Може з цією метою залучатися і транспорт військових частин. Підвезення запасів від опорних складів до з’єднань і частин ТрК (регіону), як правило, здійснюється за схемою “на себе”.

Підрозділи матеріально-технічного забезпечення управлінь територіальних командувань відсутні. Замість них в кожному ТрК у з’єднаннях, які мають найбільш розвинену складську базу, з урахуванням їх географічного положення, визначені опорні склади. Можливості цих складів по утриманню запасів обмежені, тому вони використовуються, в основному, в інтересах певних бригад, а також як транзитно-перевалочні для з’єднань і частин даного регіону. Крім того, на опорних складах, в інтересах військ ТрК, утримуються поточні запаси деяких видів матеріальних засобів. Це може бути, наприклад, продовольство тривалого зберігання (консерви, крупи, борошно) обсягом, в залежності від виду, на 7-15 дободач. У тих регіонах, де управління ТрК скорочені, централізовані партії матеріальних ресурсів розподіляються за вказівками відповідних управлінь та служб Головного управління внутрішніх військ, знову-таки, з використанням цих же опорних складів.

За обсягами та масштабами завдань, що вирішує, тилове забезпечення ділиться на стратегічний, оперативний та тактичний рівень. Відповідно задачі стратегічного рівня, в межах забезпечення національної безпеки та функціонування воєнної організації держави в цілому, вирішує стратегічний тил, оперативного рівня, в межах оперативних об’єднань (у ЗСУ такими об'єднаннями є оперативні командування, армійські корпуси, а у внутрішніх військах – територіальні командування) – оперативний тил, тактичного рівня (бригади, полки, окремі батальйони) – військовий тил.

Як видно з табл. 1.1, у складі ТрК на сьогодні у системі тилового забезпечення відсутні підрозділи тилу або матеріально-технічного (матеріального) забезпечення. Система тилового забезпечення на оперативному рівні представлена здебільше органами управління тиловим забезпеченням, які включають заступника начальника УТрК з тилу, оперативно-планову групу (аналог штабу тилу), служби тилу (продовольчу, речову, квартирно-експлуатаційну, пально-мастильних матеріалів), медичну та ветеринарну служби.

 

Таблиця 1.1 – Органи управління тиловим забезпеченням та підрозділи тилу відповідно до рівнів службово-бойового застосування

Рівень управління внутрішніми військами

Рівень службово-бойового застосування

Рівень тилового забезпечення

Органи управління тиловим забезпеченням

Частини, підрозділи тилового забезпечення

Командувач ВВ МВС України

 

Оперативний

 

Оперативний тил

 

Заступник командувача ВВ МВС України з логістики,

Штаб логістики, Управління тилу

 

Центральний об’єднаний склад (в/ч 3078), 1-ий Об’єднаний склад ПММ (в/ч 2274), військові госпіталі (в/ч 3080 (м Золочів), в/ч 2249 (м. Донецьк)), Медичні реабілітаційні центри

Управління територіального командування

 

Оперативно-тактичний

 

Оперативний тил

 

Заступник начальника УТрК з тилу,

оперативно-планова група, служби тилу

 

 

Бригада, полк, окремий батальйон

 

Тактичний

 

Військовий тил

 

Заступник командира частини з тилу, служби тилу

 

Рота бойового та матеріально-технічного забезпечення (бригада, полк), господарчий взвод (окремий батальйон)

 

 

Досвід виконання бойових та службово-бойових завдань оперативними об’єднаннями внутрішніх військ колишнього СРСР, Російської федерації та інших держав пострадянського простору, військових формувань такого типу інших держав показує, що, як правило, система  тилового (матеріального або матеріально-технічного) забезпечення з’єднань, частин та підрозділів та управління нею будується за принципами та подібністю оперативного тилу Збройних Сил держави (з відповідними особливостями, обумовленими специфікою повсякденної діяльності та службово-бойового застосування), що дозволяє використовувати різні формування разом для виконання тієї чи іншої службово-бойової задачі, особливо коли виконання таких задач вимагає великого маневрування запасами матеріальних засобів.

 

Висновки до 1 розділу.

 

1.  Службово-бойове застосування ВВ включає оперативне застосування ВВ, тактику ВВ і службову діяльність ВВ, які тісно взаємопов’язані. Відповідно до концепції розвитку та розбудови внутрішніх військ, яка затверджена наказом МВС України № 1167 від 29.11.2006 року, в останні роки проведено певну роботу щодо змін в утриманні ВВ, удосконаленні їх діяльності. Так, укрупнені організаційні форми військ, введено оперативний рівень – територіальні командування внутрішніх військ (ТрК), в складі яких об’єднані всі частини і з’єднання. Такі заходи проведені з метою забезпечення високого рівня управління військами при виконанні службово-бойових завдань (СБЗ).

2. Основним призначенням ВВ МВС України є охорона і оборона державних об’єктів, участь у підтриманні громадського порядку та забезпечення громадської безпеки у країні, територіальної оборони під час війни. Для виконання цих завдань ВВ можуть притягатись об’єднаннями оперативного рівня і приймати участь у проведенні спеціальних заходів великим силами. Відповідно до призначення та завдань, які виконують з’єднання, частини і підрозділи ВВ МВС України, частини оперативного призначення, спеціального призначення та спеціальні моторизовані військові частини міліції можуть активно застосовуватись до виконання службово-бойових завдань і проведення спеціальних операцій у складі об’єднань оперативно-тактичного рівня.

Таким чином, до практики оперативного застосування ВВ включається діяльність командування, штабів і військ з підготовки та виконання СБЗ оперативного масштабу, управління військами і всебічного забезпечення їх дій. Всебічне забезпечення включає у собі бойове, тилове, технічне та морально-психологічне забезпечення. Питання же тилового забезпечення оперативного і оперативно-тактичного рівнів службово-бойового застосування повинен вирішувати оперативний тил і система управління ним.

3. Тилове забезпечення – один із головних видів всебічного забезпечення військ (сил) при веденні ними операцій (бойових дій) чи виконанні повсякденних завдань. Тилове забезпечення - це комплекс заходів, які здійснюються з метою задоволення матеріальних, транспортних, побутових та інших потреб військ (сил) для підтримання їх у боєздатному стані та створення сприятливих умов для виконання покладених на них завдань. Сутність тилового забезпечення полягає у проведенні командуванням, штабами, службами, підрозділами тилу організаційно-практичних заходів із зазначених тилових видів забезпечення з’єднань, частин і підрозділів внутрішніх військ з метою належного їх утримання у повсякденній діяльності та при виконанні ними службово-бойових і бойових завдань. Відповідно, слід відрізняти заходи тилового забезпечення, що проводяться постійно і систематично за умов повсякденної діяльності, та ті, що плануються і виконуються за надзвичайних обставин, а також – для забезпечення завдань підтримання правових режимів надзвичайного і воєнного станів.

4. За обсягами та масштабами завдань, що вирішує, тилове забезпечення ділиться на стратегічний, оперативний та тактичний рівень. Відповідно задачі стратегічного рівня, в межах забезпечення національної безпеки та функціонування воєнної організації держави в цілому, вирішує стратегічний тил, оперативного рівня, в межах оперативних об’єднань (у ЗСУ такими об'єднаннями є оперативні командування, армійські корпуси, а у внутрішніх військах – територіальні командування) – оперативний тил, тактичного рівня (бригади, полки, окремі батальйони) – військовий тил. У внутрішніх військах у складі УТрК на сьогодні у системі тилового забезпечення оперативного рівня відсутні підрозділи тилу або матеріально-технічного (матеріального) забезпечення. Система тилового забезпечення внутрішніх військ на оперативному рівні представлена здебільше органами управління тиловим забезпеченням, які включають заступника начальника УТрК з тилу, оперативно-планову групу (аналог штабу тилу), служби тилу (продовольчу, речову, квартирно-експлуатаційну, пально-мастильних матеріалів), медичну та ветеринарну служби.

5. Для внутрішніх військ настільки потужна система з'єднань (частин, підрозділів) оперативного тилу,  як у Збройних силах, не потрібна, але давно назріла потреба значного реформування всієї системи тилового забезпечення і системи управління ним. Так, Концепцією розвитку внутрішніх військ на період до 2015 року передбачалось створення при УТрК підрозділів матеріального або матеріально-технічного забезпечення з запасами матеріальних засобів, які, на наш погляд, можуть складатись з рот підвозу матеріальних засобів, рухомих складів та інших об’єктів тилового забезпечення (польових їдалень і лазень, рухомих майстерень та інш.), підрозділів зв’язку та охорони тилу. 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика