Скачиваний:   0
Пользователь:   prepod
Добавлен:   29.12.2015
Размер:   714.0 КБ
СКАЧАТЬ

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Академія  внутрішніх військ

 

Факультет економіки та менеджменту

 

Кафедра менеджменту та військового господарства

 

Спеціальність: 7.050201 „ Менеджмент організацій ”

 

 

ДИПЛОМНА РОБОТА

студента  Кулікова Тимура Юрійовича

Тема: „Оцінка економічної ефективності утримання пекарні у військовій частині ВВ МВС України”

 

 

Керівник: доцент кафедри економіки, менеджменту та військового                 господарства кандидат технічних наук, доцент Василенко В.П.

 

           

  До захисту допускається

Завідувач  кафедри

д-р військ. наук., проф.                                                              В.П. Городнов

__  _______ 2009

           

 

 

 

Харків 2009

 

 

Академія внутрішніх військ МВС України

   Факультет економіки та менеджменту

 

Кафедра менеджменту та військового господарства

Спеціальність: 7.050201 „ Менеджмент організацій ”

 

 

                 ЗАТВЕРДЖУЮ

                                                                         Завідувач кафедри менеджменту

                                                                       та військового господарства

                                                                                професор                 В.П.Городнов

                  „______” _____________ 2009 р.

 

                                                          

 

ЗАВДАННЯ

НА ДИПЛОМНУ РОБОТУ

слухача Кулікова Тимура Юрійовича

 

1. Тема роботи: «Оцінка економічної ефективності утримання пекарні у військовій частині ВВ МВС України»

затверджена наказом по академії № 715 від «28» листопада 2008 року

 

2. Термін здачі слухачем закінченої роботи: 5 червня 2009 р.

3. Вихідні дані по роботі:

- аналітичні дані ведення хлібопекарського виробництва Академії внутрішніх військ МВС України за 2005 – 2008 ріки;

-  планові показники діяльності хлібопекарні Академії внутрішніх військ МВС України на 2008 рік;

-           цінові  дані провідних хлібопекарних підприємств міста Харкова.

 

4. Зміст розрахунково-пояснювальної записки:

- теоретичні основи оцінки економічної ефективності ведення хлібопекарського виробництва у військовій частині;

 

- робота хлібопекарні як об’єкта оцінки ефективності діяльності.

 

- розробка методики оцінки економічної ефективності ведення хлібопекарні військової  частини;

- охорона праці на підприємствах громадського харчування.

 

5. Перелік графічного матеріалу:

- тема, мета і основні завдання дипломної роботи (плакат);

- сутність та значення точки мінімальної економічної ефективності ведення окремого напрямку виробничої діяльності хлібопекарні (роздавальний матеріал).

- залежність ефективності ( Е ) утримання хлібопекарні від зміни закупівельних цін ( Ц ) на хліб на зовнішньому ринку (роздавальний матеріал).

 

6. Консультанти  по роботі, з вказівкою розділів, які до них відносяться  (немає).

 

7. Дата видачі завдання: «19» жовтня 2008 року

 Керівник: _____________

                                      підпис                     

            Завдання прийняв до виконання: ______________

                                                                                              підпис

КАЛЕНДАРНИЙ   ПЛАН

 

з/п

Найменування етапів виконання

дипломної роботи

Строк виконання

етапів роботи

Примітка

1.

Отримання завдання

19.10.2008

 

2.

Підбір літератури

20.10.-31.11.2008

 

3.

Написання 1-го розділу

01.12.-20.01.2009

 

4.

Написання 2-го розділу

21.01.-29.02.2009

 

5.

Написання 3-го розділу

01.03.-15.04.2009

 

6.

Написання 4-го розділу

16.04.-10.05.2009

 

7.

Написання вступу і висновків

11.05.-21.05.2009

 

8.

Підготовка графічного матеріалу

01.05.-25.05.2009

 

9.

Подання роботи керівнику

05.06.2009

 

                      

   Слухач 53-Б учбової групи  прапорщик:                            Куліков Т.Ю.

                            Керівник роботи  доцент:                            Василенко В.П.

 


ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………

6

Вступ..................................................................................................

7

Розділ 1 Теоретичні основи оцінки ефективності ведення хлібопекарського виробництва військової частини……………………………………………………………….

 

 

10

1.1 Загальні положення щодо проведення економічної роботи у військових частинах внутрішніх військ України..................................

 

10

1.2 Методичні основи оцінки ефективності діяльності служб, що забезпечують війська різними видами постачання...............................

 

17

1.3 Метод «витрат – обсяг виробництва – прибуток» як сучасний підхід до оцінки ефективності організації виробництва......................

 

26

1.4 Графічне відображення розрахунків точки беззбитковості (роздавальний матеріал)..........................................................................

 

31

Висновки...............................................................................................

31

Розділ 2 Робота хлібопекарні як об’єкт оцінки ефективності діяльності………………………………………

 

33

2.1 Хлібопекарня як структурна складова продовольчої служби військової частини....................................................................................

 

33

2.2 Основні показники діяльності хлібопекарні Академії ВВМ ВС України у 2005 – 2008 роках.............................................................

 

39

2.3 Особливості задачі оцінки діяльності хлібопекарні військової частини......................................................................................................

 

40

Висновки...............................................................................................

42

Розділ 3 Розробка методики оцінки економічної ефективності ведення хлібопекарні військової частини.................................................................................................

 

 

44

3.1 Оцінка економічної ефективності ведення окремого напрямку хлібопекарського виробництва..............................................

 

45

3.2 Розрахунок змінних та постійних витрат на виробництво хліба білого пшеничного  ХП Академії ВВ...........................................

 

46

3.3 Приклад оцінки економічної ефективності  випічки хліба білого пшеничного у пекарні Академії ВВ МВС України...................

 

50

Висновки...............................................................................................

54

Розділ 4 Охорона праці на підприємствах громадського харчування........................................................

 

56

4.1 Загальні положення……………………………………………...

56

4.2 Пожежна безпека………………………………………………...

57

4.3 Охорона навколишнього середовища………………………….

61

ВИСНОВКИ………………………………………………………….

72

Список Посилань.......................................................................

75

 


 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

 

ВВ – внутрішні війська

ХП – хлібопекарня

МВС – Міністерство внутрішніх справ

гр  – грам

кг – кілограм

л – літр

грн – гривня

ТО – технічне обслуговування

ОП – охорона праці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Внутрішні війська (ВВ) Міністерства внутрішніх справ України – збройне формування, яке виконує великий обсяг службово-бойових завдань, як в мирний так і в воєнний час. Однак економічне становище в державі змушує уряд виділяти внутрішнім військам України матеріальні та фінансові ресурси тільки на підтримання життєдіяльності та реформування, що не дозволяє в повному обсязі забезпечувати потреби бойової підготовки частин і з’єднань, оснащувати їх сучасною технікою, поліпшувати їх матеріальне становище та підвищувати культурно-побутовий рівень життя особового складу.

З такими проблемами вже зустрічались інші країни світу і мають певний практичний досвід їх розв’язання. Найцікавішим для нас є приклад Китаю. Відомий фахівець з проблем конверсії В.І.Ольшевський пише: “Не менш як 60 військових аеродромів, 300 спеціальних залізничних ліній, 90 ліній військового зв’язку, 20 портів, 26 доків і 100 складів були відкриті для обслуговування цивільної сфери, залишаючись у розпорядженні силових структур країни. Слід відзначити, що і сама армія Китаю активно зайнялась підприємництвом. Вона організувала близько 2 тисяч сільськогосподарських ферм і більше як 1600 шахт і меблевих фабрик. Усе це дозволило 30% витрат армії профінансувати за рахунок її господарської діяльності”[10].

У внутрішніх військах України сьогодні є всі передумови для втілення досвіду Китаю по розвитку економічної роботи у війська в реальність.

Актуальність цієї роботи полягає в тому, що в умовах обмеженого фінансування життєдіяльності військ, перед кожним командиром постає питання, про пошук додаткових джерел отримання грошових коштів, матеріальних засобів та ефективного використання  їх, мінімізації витрат та недопущення їх нецільового використання.

Метою роботи  є постановка та дослідження задачі оцінки економічної ефективності ведення хлібопекарського виробництва військової частини внутрішніх військ з урахуванням ринкових факторів.

Дослідження задачі будується на методах воєнно-економічного аналізу, узагальнених показників ефективності проведення економічної роботи в умовах ринкової економіки.

Об’єктом дослідження є діяльність хлібопекарського виробництва  військової частини в сучасних умовах.

            Предмет дослідження є  форми управління діяльністю хлібопекарського виробництва військової частини в умовах ринкової економіки.

            Завдання дослідження:

            - показати підсумки діяльності хлібопекарського виробництва військових частин внутрішніх військ  за останній час;

            - провести аналіз особливостей оцінки ефективності діяльності хлібопекарського виробництва військової частини в теперішній час та факторів, які впливають на її величину;

            - розробити методику оцінки економічної ефективності ведення хлібопекарського виробництва військової частини внутрішніх військ з урахуванням ринкових факторів;

            - провести апробацію розробленої методики за даними хлібопекарні Академії ВВ МВС України;

- розглянути порядок організації охорони праці у військових формуваннях.

У першому розділі даної роботи розглядаються загальні положення щодо проведення економічної роботи у військовій частині внутрішніх військ, а також методичні основи оцінки ефективності діяльності служб, що забезпечують війська різними видами постачання та метод „ витрати – обсяг виробництва –прибуток” як сучасний підхід до оцінки ефективності організації виробництва.

            У другому розділі проаналізовано хлібопекарське виробництво як структурна складова продовольчої служби військової частини. Розкриті загальні підсумки діяльності хлібопекарського виробництва військової частини внутрішніх військ  за 2005 - 2008 р.р. Проаналізовано особливості задачі оцінки ефективності діяльності хлібопекарського виробництва військової частини та факторів і умов, що впливають на економічну ефективність діяльності хлібопекарського виробництва військової частини.

            Третій розділ роботи присвячений обґрунтуванню методики оцінки економічної ефективності ведення  хлібопекарського виробництва військової частини. Розроблена методика калькулювання собівартості продукції хлібопекарського виробництва військової частини.

Четвертий розділ присвячений питанням охороні праці у військових формуваннях.

 

 

 

 


Розділ 1

Теоретичні основи ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ  ведення ХЛІБОПЕКАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА у військовій частині

 

1.1 Загальні положення щодо проведення економічної роботи у військовій частині внутрішніх військ МВС України

 

Зміст військової організації України визначає Воєнна Доктрина України. Відповідно до вказаного документу Збройні Сили України створені для захисту державного суверенітету і політичної незалежності, збереження територіальної цілісності і недоторканності границь.

Світовий  досвід розбудови воєнної організації країн із різним суспільно-політичним ладом свідчить, що для забезпечення стабільності суспільства поряд з регулярними збройними силами, поліцейськими (міліцейськими) силами створюються та утримуються військові формування для вирішення внутрішніх проблем, що можуть мати існування в державі. Головна мета створення таких формувань - розв'язання раптово виникаючих завдань у мирний час та забезпечення підтримання режиму воєнного часу, забезпечення безпеки мобілізаційного розгортання регулярних збройних сил. Тому, у змісті Воєнної Доктрини України зафіксовано: ”Разом із Збройними Силами у воєнний час діють Прикордонні війська, Служба безпеки, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ та формування Цивільної оборони України”.

В теперішній час для виконання завдань, які поставлені перед внутрішніми військами, іде процес формування організаційно-штатної структури військ.

Перед внутрішніми військами МВС України ставиться цілий перелік завдань для виконання як в мирний, так і в воєнний час. Крім того внутрішні війська залучаються для забезпечення правового режиму воєнного та надзвичайного стану. Виконання вказаних завдань передбачає участь всіх частин та підрозділів організаційно-штатної структури  військ.

Спроможність реалізувати бойовий потенціал сил внутрішніх військ МВС України проявляється в постійній бойовій готовності. В широкому смислі слова бойова готовність військ (сил) – це їх спроможність в будь-яких умовах обстановки розпочати дії за призначенням в обумовлені терміни та успішно виконувати поставлені завдання. В вузькому смислі - бойова готовність може характеризувати час переходу військових підрозділів, частин та з’єднань до бойових дій, час виконання конкретної бойової задачі або імовірність її виконання в обумовлений час.

Принциповою особливістю підготовки військ і органів управління ВВ, на відміну від Збройних сил та інших родів та видів військ Міністерства оборони України, є те, що бойова підготовка ВВ є разом з виконанням службово-бойових завдань (СБЗ) змістом повсякденної діяльності військовослужбовців внутрішніх військ в мирний час, тобто, вона організується та проводиться щоденно, разом з несенням бойової служби та виконанням інших СБЗ, які стоять перед військами.

Реалізація Воєнної Доктрини України стосовно до воєнної організації держави здійснюється в рамках військового бюджету України, та безпосередньо внутрішніх військ – в рамках бюджету МВС України.

Рівень витрат на національну оборону в Україні в цілому дуже низький і складає в середньому 1,4% від ВВП (при цьому, об’єми фінансування ВВ МВС України є складовою частиною витрат на оборону держави в цілому). Одночасно з тим позначилася тенденція до його зниження.

Виникає дуже суттєве питання про можливість задовольняння існуючого рівня фінансування ВВ їхнім потребам.

В цих умовах особливе  значення приділяється проведенню у військах економічної роботи. Зміст економічної роботи, яка проводиться в частині ВВ обумовлюється в діяльності командування і всього особового складу, та направлений на впровадження в життя режиму економії, тобто на збереження всіх матеріальних засобів і грошових коштів, а також на більш ефективне їх застосування (економне витрачення). Економічна робота організується і проводиться на усіх об’єктах військового господарства.

Виходячи з досліджень військової науки, економічну основу військової могутності держави не можна зводити лише до кількісної сторони наявності матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Важливе значення при цьому має вміння військових кадрів раціонально використовувати ці ресурси.

В сучасних умовах у військовій справі значно зросла роль економічного фактора при здійсненні заходів у всіх напрямках військової реформи. Тому вирішення будь-якого питання в тій чи іншій мірі пов’язане з розв’язуванням економічних задач. Дуже важливо, щоб управління господарчою діяльністю на всіх рівнях здійснювалось з урахуванням не тільки чисто військової результативності. При однаковій результативності перевага повинна віддаватись найбільш економічним рішенням.

Під економічною ефективністю, стосовно військової справи, розуміється співвідношення об’єму затрат економічних ресурсів до досягнутих результатів по підтриманню необхідного рівня бойової підготовки та боєздатності військ. Господарська діяльність у військах проходить у специфічних умовах, але й тут діють об’єктивні економічні закони та принципи господарювання.

Основний принцип господарської діяльності - це досягнення найбільших результатів при найменших затратах, який виступає як основний закон діяльності кожної служби військової частини  та всіх військовослужбовців. Одним з принципів (методів) господарювання є режим економії.

Режим економії - це комплекс економічних, виробничо-технічних, організаційних,  виховних заходів і умов, направлених на забезпечення найбільш раціонального використання всіх видів ресурсів на всіх стадіях діяльності військ [13].

Режим економії передбачає:

- впровадження наукової організації праці особового складу та посилення його дисципліни;

- впровадження прогресивної техніки та технологій;

- прискорення темпів комплексної автоматизації та механізації управлінських, виробничих процесів у всіх галузях господарської діяльності і на основі подальшого скорочення ручної праці воїнів;

- зниження собівартості ремонтних та будівельних робіт, скорочення  транспортних витрат;

- удосконалення матеріального та морального стимулювання.

До військової праці застосовується і закон економії часу. Як і в умовах народного господарства, у внутрішніх військах  час є мірою праці і являє собою соціальну, матеріальну та військову цінність.

Швидкість дії - один з важливих показників бойової підготовки та готовності військ. Практика показує, що досягнення в бойовій та спеціальній підготовці вагомі в тих військових частинах, де забезпечується чіткий режим занять, де по-господарськи використовується кожна хвилина учбового часу.

Економія часу - один із важливих критеріїв наукової організації військової праці. Використовувати цей критерій означає всебічно враховувати і визначати економічне обґрунтування заходів по організації військової праці.

Як відомо, головною задачею особового складу внутрішніх військ  України є постійне вдосконалення  практики дій, вишколу, забезпечення високої бойової готовності частин. І цю задачу варто вирішувати з урахуванням економічних можливостей, для чого в процесі керівництва військами необхідно постійно знаходити оптимальні варіанти розв’язання задач за критерієм “вартість - ефективність”, впроваджувати методи наукової організації праці, чітко планувати та матеріально забезпечувати військові навчання. Всі ці заходи дозволять не тільки зекономити державні кошти, зберегти дорогу техніку, але й розширити можливості матеріального забезпечення частини.

Зекономлені матеріальні та грошові засоби залишаються безпосередньо у військах і складають допоміжні ресурси для вдосконалення навчально-матеріальної бази, кращого утримання та експлуатації військової техніки, покращення побуту особового складу.

У даний час науково-обґрунтоване керівництво всіма об’єктами військового господарства  передбачає застосування різних способів військово-економічного аналізу, різнобічної оцінки різних варіантів рішень по матеріальному та фінансовому забезпеченню військ не тільки з точки зору бойової, але й економічної ефективності.

Суть справи в тому, що при плануванні до здійснення заходів, пов’язаних із затратами матеріальних та грошових ресурсів, потрібно заздалегідь визначати джерела їх забезпечення, розробляти та затверджувати розрахунки і кошторис на покриття цих витрат із застосуванням економіко-математичних методів, які дадуть можливість визначити раціональні варіанти використання людських, матеріальних та фінансових ресурсів.

Військова справа у всіх випадках потребує точних розрахунків всього того, що необхідно для забезпечення бою, навчань і т.д., тому посадовим особам дуже важливо заздалегідь знати, в що обійдеться державі той чи інший захід.

При використанні матеріальних, трудових та фінансових ресурсів у військовій частині є суттєві особливості, які здійснюють вплив як на визначення джерел, так і на вибір напрямів економічної роботи, її організації, планування, облік і звітність. Як сказано в законі України “Про правовий режим майна у Збройних силах України”[2], якій діє і для внутрішніх військ, - “Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.

З моменту надходження майна до Збройних сил України і закріплення його за військовою частиною воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюється у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України”.

В сучасних умовах у зв’язку із обмеженими надходженнями матеріальних та фінансових ресурсів особливо підвищується значення їх правильного, економного витрачання, суворого обліку та охорони. Мова йде про те, щоб посилити контроль за використанням матеріальних ресурсів, боротьбу із проявами марнотратства та безгосподарності.

Режим економії передбачає не тільки збереження засобів, але й найбільш раціональне та ефективне їх використання. Боротьба за економію і бережливість була і залишається важливою частиною господарської діяльності військових частин.

Згідно нказу «Про затвердження Положення про Департамент ресурсного забезпечення МВС України» [8], основними напрямами економічної роботи у військовій частині є:

1. Покращення планування бойової, гуманітарної підготовки та господарської діяльності, здійснення суворого контролю за виконанням відповідних планів.

2. Виховання у особового складу почуття високої відповідальності за збереження зброї, техніки, боєприпасів, пального, продовольства, речового майна, різного обладнання, меблів, навчально-матеріальної бази та інших матеріальних і грошових засобів, а також за ефективне їх використання.

3. Підвищення якості бойової та спеціальної підготовки всього особового складу.

4. Забезпечення ведення регулярного та повного обліку матеріальних і грошових засобів у всіх його ланках з використанням обчислювальної техніки.

5. Вдосконалення загальної та протипожежної охорони складів із запасами матеріальних засобів, зброї та майна в підрозділах, а також парків, навчальних центрів, класів, магазинів воєнторгу та інших об’єктів військового господарства.

6. Здійснення постійного контролю за наявністю, якісним (технічним) станом, обліком матеріальних і грошових засобів, а також за умовами їх зберігання.

7. Забезпечення використання матеріальних і грошових засобів тільки за прямим призначенням.

8. Всебічне покращення раціоналізаторської та винахідницької роботи, втілення її результатів.

9. Рішуче викорінення безгосподарності у всіх сферах діяльності особового складу.

10. Забезпечення найбільш повного використання внутрішніх ресурсів частин, кораблів  і з’єднань при вирішенні задач військового господарства.

11. Вдосконалення (модернізація) матеріально-технічної бази всіх об’єктів військового господарства в цілях підвищення ефективності їх роботи.

12. Ретельний підбір за діловими і моральними якостями кадрів для заміщення посад матеріально-відповідальних осіб, їх навчання і постійний контроль за їх роботою.

13. Проведення зборів у підрозділах (частинах), а в з’єднаннях -  зборів господарчого активу з питань режиму економії.

14. Періодичне обговорення стану економічної роботи на засіданнях і зборах господарчого активу з’єднання.

15. Організація виховної роботи особового складу підрозділів, направленої на бережливе відношення до державного майна та економного використання матеріальних і грошових засобів.

16. Регулярне підведення підсумків економічної роботи в частині, розповсюдження передового досвіду в цій галузі господарської діяльності, а також прийняття відповідних заходів для  усунення недоліків і викорінення причин їх створення .

17. Постійний пошук нових джерел економії матеріальних і грошових засобів.

18. Вдосконалення системи загальної і протипожежної охорони складів та баз зберігання матеріально – технічних засобів.

Аналіз економічної роботи на сучасному етапі показує [12], що належної уваги для вирішення економічних завдань виділяється явно недостатньо. Мало приділяється уваги економічному інформуванню особового складу, вихованню у кожного військовослужбовця розуміння необхідності економного використання державних коштів, вироблення у них навичок ведення економічної роботи. Для вирішення цього питання необхідно залучити радіогазети, телебачення, вечори запитань і відповідей, виставки, які передбачає економне використання державних коштів і які показують іноді і варварське становлення до матеріальних цінностей, що знаходяться в повсякденному використанню військовослужбовців.

Важливу роль у підвищенні рівня економії матеріальних засобів має максимальне використання всіх відомих і постійний пошук нових джерел економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Досвід показує, що такі джерела є в кожній службі, підрозділі і на кожному об’єкті військового господарства. Це буде показано в подальшому у даному розділі.

 

1.2 Методичні основи оцінки ефективності діяльності служб, що забезпечують війська різними видами постачання

 

При розробці й практичному здійсненні планів військового будівництва в якості основного економічного завдання виступає завдання раціонального розподілу й ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, рішення якого дозволяє забезпечити високу бойову готовність збройних формувань.  Конкретний зміст показників ефективності визначається характером розв'язуваного завдання, призначенням і складом структурного підрозділу, якому це завдання поставлене.

Визначальну роль у виконанні бойових завдань грають бойові підрозділи, оскільки тільки силою зброї досягається перемога. Підрозділи забезпечення у відповідності зі своїм цільовим призначенням вносять свій внесок у досягнення успіху в бою або операції. В умовах мирного часу основної силою, яка стримує агресора також є бойова міць збройних формувань.

    По характеру й вагомості внеску різних структурних елементів у загальний результат бойових дій (у готовність виконати бойове завдання) можна судити про бойову ефективність заходів, проведених цими структурними підрозділами.

Ефективність діяльності бойових підрозділів характеризується їхньою здатністю до виконання бойових завдань по поразці супротивника в заданій обстановці або ступенем фактичного досягнення поставленої мети. Неодмінним елементом цієї ефективності є бойова ефективність озброєння, під якою розуміється його можливість завдати шкоди об'єктам супротивника в заданий час при наявності навченого особового складу й необхідних матеріальних ресурсів.

Бойовий ефект заходів щодо забезпечення керування й зв'язку оцінюється у тих частках, що вносить відповідна техніка й особовий склад у загальний результат бойових дій.

 Кількісно величина ефективності системи керування й зв'язку може бути оцінена зміною величини показника ефекту бойових засобів і підрозділів, у співвіднесенні з витратами на зміну ефекту.

       Аналогічно можна говорити про бойову ефективність розвідки, матеріального, технічного й фінансового забезпечення як про ступінь пристосованості діяльності відповідних структурних підрозділів до виконання завдань, які стоять перед ними в умовах бойової обстановки в співвідношенні з додатковими витратами на їх утримання.

Таким чином, кінцевим результатом діяльності всіх структурних елементів збройних формувань є ефект бойових дій, а безпосереднім результатом - рівень виконання ними конкретних бойових і спеціальних завдань.

При оцінюванні ефективності враховуються досягнутий результат, обсяг й якість ресурсів, що витрачені у ході виконання заходу. Для бойових підрозділів показники ефекту можуть виражатися величиною нанесеного супротивникові збитку у вигляді кількості уражених об'єктів або зайнятих площ супротивника, розміром відверненого збитку, часом виконання поставленого бойового завдання. Наприклад, для зенітного підрозділу показниками ефекту його діяльності при заданих характеристиках бойових засобів можуть бути число збитих літаків супротивника, час, за який збиті ці літаки, кількість й якість об'єктів, які захищені від нападу супротивника. Для продовольчої служби з'єднання показниками ефекту можуть бути своєчасність і повнота продовольчого забезпечення військ та ін.  Конкретне вираження мети діяльності структурних елементів збройних формувань різне. Проте, результати діяльності варто розглядати з погляду  їхнього впливу на кінцевий результат, тобто на бойову готовність збройних формувань.

  На ефективність діяльності збройних формувань й їх структурних елементів впливає значна кількість факторів (рис.1.1). Більшу роль у досягненні кінцевої ефективності діяльності збройних формувань має озброєння з його тактико-технічними характеристиками. Однак людина, що опанувала технікою, залишається головною, вирішальною силою на війні. Тому головним напрямком підвищення ефективності використання ресурсів, які виділені на оборону країни, є раціоналізація діяльності, спрямованої не тільки на створення зразків озброєння із сучасним рівнем тактико-технічних характеристик, але й на оволодіння технікою, на навчання особового складу, на його морально-психологічне загартування, на підтримку техніки у високому ступені готовності.

Для рішення завдань підвищення ефективності використання засобів у процесі планування застосовуються методи кількісного обґрунтування військово-економічних рішень.

Наприклад, для оптимізації планів бойової підготовки доцільно використовувати методи математичного програмування, а для перевірки обґрунтованості заявок на поставки продовольства, надавані  продовольчою службою, - методи регресійного аналізу.

При такому підході стає можливим оцінити важливі вихідні показники діяльності, наприклад,  продовольчої служби військової частини: ступінь обґрунтованості заявок  служб частини, а також ступінь забезпечення реальної потреби військ у продовольстві й матеріальних ресурсах. Це дозволяє значно підвищити ефективність використання ресурсів.

Після того, як  виділені фонди продовольчих і матеріальних ресурсів, починається етап діяльності  служб і фінансових органів, основна мета якого складається в підвищенні ефективності використання фіксованих розмірів ресурсів.

Ефективність роботи  служб вимірюється ступенем виконання завдання, поставленого перед даною службою зокрема , і досягнення мети, що стоїть перед військовою частиною в цілому. Найвищими показниками ефективності діяльності  служб є повнота й своєчасність забезпечення необхідного рівня бойової готовності з'єднання (частини) при мінімальній витраті ресурсів.

пекарняпекарня

Рисунок 1.1 – Фактори, що впливають на ефективність діяльності бойових підрозділів

 

Для оцінки ефективності діяльності служб розробляються й використовуються приватні методики. Так, для оцінки діяльності  служб, що займаються обслуговуванням техніки, і фінансово-економічного органа, що забезпечує ресурсами для підтримання техніки в боєздатному стані, можна використовувати наступний методичний підхід.

         Наприклад, заплановано щоквартальне технічне обслуговування, що компенсує природне падіння готовності певних технічних систем, що відбуває в результаті їх фізичного зношування.

Під технічним обслуговуванням розуміється комплекс профілактичних заходів з метою підтримки технічних систем у справному стані й постійній готовності до використання по призначенню в обсязі й строки, встановлені відповідними документами. Рівень готовності техніки вимірюється коефіцієнтом готовності КГ, який характеризує ймовірність того, що в будь-який момент часу надходження команди на застосування техніка буде перебувати в справному стані. Для окремої системи (літак, ракета, радіостанція й ін.) коефіцієнт готовності КГ  визначається по формулі:

                                                      пекарня                                                   (1.1),

де    Тр - сумарний час, протягом  якого зразок військової техніки не може використатися по прямому призначенню (у ремонті, на регламентному або технічному обслуговуванні, у несправному стані);

            Тз - сумарний час експлуатації (включаючи Тр) значення не менше нормативу, коли варіант капітальних вкладень вважається ефективним.

Для великої кількості однотипної техніки (танки, автомобілі та ін.) у складі з'єднання (частини) коефіцієнт готовності може бути розрахований по формулі:

Кr = 1 - пекарня                                                   (1.2), 

де  nнб - кількість небоєздатних одиниць техніки;

      n - загальна кількість одиниць техніки в з'єднанні (частини).

Якщо не проводити вчасно планових технічних і регламентних обслуговувань, то величина Кг згодом  знижується.

Коефіцієнт готовності відновлюється на величину  пекарняКг у результаті проведення профілактичних заходів (рис.1.2), що вимагають витрати матеріальних і коштів.

Якщо через несвоєчасне забезпечення коштами  не може бути проведене чергове технічне обслуговування, то до кінця планового періоду готовність знизиться. Недостатня готовність техніки повинна бути компенсована або іншою додатковою технікою, яку необхідно придбати й утримувати у військах, або проведенням заходів неоптимальним, більше дорогим способом. Таким чином, збиток (негативний ефект) від несвоєчасного фінансового або матеріального забезпечення вимірюється тими додатковими витратами, які необхідно зробити для підтримання необхідного рівня бойової готовності.

 

 пекарня

Рисунок 1.2 – Вплив технічного обслуговування (ТО) на стан готовності техніки:

Кг0- початкова готовність техніки;

пекарняКг - величина відновлення готовності техніки;

Кг1- коефіцієнт готовності техніки при своєчасному проведенні всіх ТО;

Кг1 - коефіцієнт готовності техніки без проведення ТО наприкінці  кожного місяця.

Оцінка збитку або отриманого позитивного ефекту від своєчасності й повноти забезпечення матеріальними й фінансовими ресурсами дає можливість охарактеризувати найбільш істотну сторону діяльності  служб.

Іншим повинен бути підхід до оцінки ефективності діяльності продовольчої служби по задоволенню особового складу необхідними видами продовольства. Через те що порядок виплати продовольчого забезпечення значною мірою  регламентований установленими нормами забезпечення, то головними показниками оцінки результатів є повнота й своєчасність забезпечення особового складу продовольчим забезпеченням, законність витрати й збереженість продовольства.

Дотримання законності витрати продовольства  характеризується кількістю й сумою перевидачі, недовидачі й неналежних видач продовольства. Однієї з кількісних мір ефекту діяльності продовольчої служби  служить також величина зміни кількості й суми розтрат і розкрадань, що характеризує результативність діяльності по вихованню працівників продовольчої служби.

  Важливу роль при оцінюванні ефективності діяльності  служб має фактор часу.  Оскільки держава в цілому й командування внутрішніх військ зокрема  виступають у ролі інвестора й авансують ресурси для створення й реконструкції об'єктів, то необхідно визначати, у якому порядку повинні вироблятися й відшкодовуватися витрати. Для цього аналітики повинні обґрунтовувати міру "заморожування" засобів, що в остаточному підсумку еквівалентно залученню додаткових засобів, і навпаки. Тут фактор часу проявляється повною мірою . Методичні основи обліку фактора часу при оцінці якості інвестиційних проектів наступні.

При порівняльній оцінки ефективності варіантів капітальних вкладень необхідно усунути вплив різночасності використання матеріальних і фінансових ресурсів.

Фактор часу повинен виявитися не в "відкладанні" планових витрат на останні періоди освоєння засобів, а в обґрунтованому їхньому розподілі по етапах освоєння. Для цього варіанти капітальних вкладень, що забезпечують той самий   кінцевий ефект, але різні за строками вкладень, повинні бути наведені до єдиного моменту часу.

Приведення різночасних витрат до одного моменту часу здійснюється за допомогою нормативу приведення Енп, що побічно відбиває ефективність капітальних вкладень. Величина Енп залежить від ефективності капітальних вкладень у тій або іншій галузі, а також від нормативно-правової й політичної стабільності.

Для приведення різночасних витрат до одного моменту часу (дисконтування) необхідно показник витрат певного року С, помножити на коефіцієнт a, який називається коефіцієнтом дисконтування. Він визначається по формулі:

                                                      пекарня                                          (1.3),

            де   Енп - норматив приведення (норма дисконту);   пекарняt   - число років, що відокремлює початок розрахункового року tр від року, у якому здійснюються витрати ресурсів t, тобто  пекарняt = tp- t.

           Тоді якщо планова витрата засобів в t -м року дорівнює Сt, то дисконтування показник Сtпр буде визначатися зі співвідношення  Сtпр = Сt at . Для визначення сумарних за ряд років і наведених до розрахункового року витрат використовується формула:

                                                   пекарня                                              (1.4),  

Наприклад, розглядаються два варіанти переобладнання споруджень навчального центру. Витрати по кожному варіанту представлені в табл.1.1 Порівняти варіанти по  величині наведених сумарних витрат.

Таблиця 1.1 - Витрати по варіантам, що розглядаються

 

Варіант

Витрати по роках, тис.грн

 

Сума

1

2

3

4

5

6

7

1

10

10

2

2

2

2

2

30

2

7

8

3

3

3

4

4

32

 

          Як  розрахунковий приймемо четвертий рік (tр =4). Тоді сумарна наведена вартість першого варіанту  по формулі (1.2) буде дорівнювати:

Спекарня1 =10(1+0,1)4-1+ 10(1+0,1)4-2+2(1+0,1)4-3+2(1+0,1)4-4 +2(1+0,1)4-5+2(1+0,1)4-6+2(1+0,1)4-7= 34,72 грн.

Для другого варіанту:

Спекарня2 =7(1+0,1)4-1+ 8(1+0,1)4-2+3(1+0,1)4-3+3(1+0,1)4-4 +3(1+0,1)4-5+4(1+0,1)4-6+4(1+0,1)4-7= 33,53 грн.

Таким чином, по абсолютній величині сумарних витрат перевагу має перший варіант (30 < 32). Однак з урахуванням характеру розподілу витрат по роках планового періоду перевагу варто віддати другому варіанту (33,53 < 34,72).

Дійсно, другий варіант дозволяє в першому році визволити в порівнянні з першим варіантом 10 - 7 = 3 тис. грн. На початок другого року вони дадуть певний економічний ефект, якщо їх використати для рішення інших господарських завдань. При нормі ефективності 10 % звільнена сума буде становити 3 + 0,1 х 3 = 3,3 тис. грн.  У другому році вивільниться ще 10 - 8 = 2 тис. грн., крім того, буде використана раніше вивільнена сума 3,3 тис. грн. У наступні роки, навпроти, другий варіант зажадає більших витрат, але в підсумку він виявляється переважніше першого.

     Фактор часу впливає не тільки на рішення питань капітальних вкладень. Він використовується також при аналізі тривалості виконання окремих робіт і заходів.

          Графічно зв'язок між вартістю С, інтенсивністю споживання ресурсів q і тривалістю виконуваного заходу пекарня  має вигляд, представлений на рис. 1.3. Існує мінімально необхідний час виконання будь-якої роботи. Тому, як би не збільшувалося число виконавців і механізмів, роботу виконати швидше, ніж за  пекарняmin неможливо. Перенасичення фронту робіт ресурсами до межі може привести лише до подорожчання робіт. При зменшенні інтенсивності насичення ресурсами час виконання робіт збільшується, але вартість зменшується внаслідок більше раціонального й повного використання ресурсів.

пекарня

Рисунок 1.3 - Зв'язок між вартістю С, інтенсивністю споживання ресурсів q і тривалістю заходу

 

Однак при малій інтенсивності виділення ресурсів вартість знову починає зростати через розтягування строків виконання робіт і появи непродуктивних втрат.

Отже, є деякий оптимальний час  пекарня*, при якому вартість буде мінімальної й інтенсивність насичення ресурсами раціональної. Наприклад, якщо для переустаткування складського приміщення роботи можна  виконувати методом "авралів", що супроводжується перенасиченням фронту робіт людськими ресурсами, то це приведе до зменшення строків переобладнання, але будуть більші непродуктивні втрати. Навпроти, при виділенні матеріальних і людських ресурсів малими обсягами виникнуть непродуктивні втрати через збільшення строків і викликаних цим переробок, додаткових витрат на утримання охорони й таке ін.

 

1.3. Метод „витрати – обсяг виробництва – прибуток” як сучасний підхід до оцінки     ефективності організації виробництва

 

Аналіз “витрати – обсяг виробництва - прибуток” є досить універсальним методом фінансового планування. Він дозволяє:

- визначати обсяги виробництва й продажів з погляду їхньої беззбитковості;

- ухвалювати рішення щодо цільових розмірів прибутку;

- збільшувати гнучкість фінансових планів шляхом обліку можливих змін : у витратах матеріалів і витратах матеріалів і витратах праці, накладних витратах, продажній ціні й обсязі продажів.

Інакше метод “витрати – обсяг виробництва – прибуток” називають аналізом беззбитковості, або “break-even-point” аналізом (аналізом крапки розриву) [35].

Суть методу є у пошуку точки нульового прибутку, або точки беззбитковості, що означає, що валовий доход від продажів підприємства дорівнює його валовим витратам. Тобто потрібно визначити такий мінімальний обсяг продажів, починаючи з якого підприємство не несе збитків. При цьому витрати підприємства рівні його доходам.

Валовий доход = Валові витрати, тобто

                                                        Q * P = F + V *Q                                           (1.5),

де Q - обсяг продажів;

       P - продажна ціна;

       F - величина постійних (фіксованих ) витрат;

      V - величина змінних витрат на одиницю продукції

Тоді  Q  = F/ (P - V), де  Q - крапка беззбитковості, тобто такий обсяг продажів, починаючи з якого продажна ціна товару перевищує витрати на його виробництво й реалізацію.

Таким чином, для визначення планової величини продажів, що відповідає беззбитковому стану підприємства, необхідно знати три величини:

- продажну ціну одиниці товару;

- обсяг постійних (фіксованих) витрат, тобто таких витрат, величина яких у короткому періоді часу не пов'язана з обсягом виробництва й продажів і його змін. Це витрати на встаткування, його зміст й експлуатацію, а так само амортизаційні відрахування, адміністративні витрати, витрати на оренду, рекламу, соціальне страхування, наукові дослідження й розробки й деякі інші витрати;

- обсяг змінних витрат, тобто таких витрат, які міняють свою величину у зв'язку зі зміною обсягу виробництва й продажів. Якщо обсяг зменшується, - змінні витрати знижуються, і навпаки. До змінних витрат ставляться витрати на сировину й матеріали, заробітну плату основного виробничого  й комерційного персоналу, транспортування й страхування й т.д.

Запропонуємо, що планову крапку беззбитковості шукає підприємство, що випускає виріб А.

Ціна одного виробу             - 3 тис. грн.

Постійні витрати                  - 10 млн. грн.

Змінні витрати                    1 тис. грн. на одиницю продукції.

Тоді формула точки беззбитковості буде такою:

 Q = 10 000 000 /(3 000 - 1000) = 10 000 000/2 000 = 5 000 одиниць товару.

Підприємство повинно випускати й продавати не менш 5000 тисяч одиниць товару, щоб не понести збитків, тобто покрити свої загальні витрати.

Точку беззбитковості можна розрахувати не тільки у фізичних, але й у грошових одиницях - грн. Тоді формула точки беззбитковості буде такою:

                                                Q  = F/ (1- V/ P)                                      т      (1.6).

У прикладі Q  = 10 000 000 / (1 – 1 000/3000) = 14 925 373 (близько 15 000 000 грн.).

Тобто підприємство повинно продати продукцію на суму близько 15 000 000 грн., щоб покрити свої витрати.

пекарняГрафічно точка беззбитковості визначається як перетинання графіків валового доходу й валових витрат (рис.1.4).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 1.4 - Графічне відображення  точки беззбитковості

Логіка аналізу беззбитковості може бути застосована також для визначення обсягу виробництва й продажів, необхідного для одержання цільової величини прибутку.

Запропонуємо, підприємство планує збільшити розміри прибутку до 2 000 000 грн. (що становить 20% обороту на фіксовані витрати). Тоді кількість продажів, необхідне для одержання планового прибутку, буде дорівнює:

Q = (F + Pr  (прибуток) )/ (P-V) = (10 000 000 + 2 000 000)/(3 000 – 1 000 ) =

=  6 000 одиниць продукції.

Отже, підприємство повинно зробити  й продати 6 000 виробів, щоб дістати прибуток в 2 000 000 грн.

Аналіз “витрати – обсяг виробництва - прибуток” дозволяє збільшити гнучкість фінансового планування й знизити фінансовий ризик за рахунок зміни структури витрат, необхідних для виробництва й реалізації продукції. Інакше кажучи, використовуючи цей метод, підприємство може змінювати (зменшувати або збільшувати) частку змінних і постійних витрат у загальному обороті витрат.

Що більш вигідно для підприємства: зменшити або збільшити питому вагу постійних витрат у загальній структурі витрат?

Правило виробничого важеля затверджує, що збільшення постійних витрат вигідно позначається на прибутковості підприємства. Суть дії виробничого важеля укладається в тім, що при збільшенні питомої ваги постійних витрат прибутковість фірми зростає.

Наприклад, підприємство, що випускає аудіокасети, має два варіанти розподілу витрат між постійними й змінними витратами.

Вид витрат

І варіант

ІІ варіант

Постійні

10 млн. грн.

4 млн. грн.

Змінні

1 тис. грн.

2 тис. грн.

 

Розрахуємо крапки беззбитковості для кожного з випадків:

QI =10 000 000 / (3 000-1 000) = 5 000 одиниць продукції;

QII = 4 000 000/(3 000 – 2 000) = 4 000 одиниць продукції

На перший погляд другий варіант (з більше низькими постійними й більше високими витратами) переважніше з погляду одержання прибутку, тому що дозволяє швидше досягти порога беззбитковості (уже при 4 000 проданих одиниць продукції).

На ділі другий варіант переважніше лише до деякої точки Х, де прибутку, принесені I й II, стають однаковими.

Pr = PrII > P x QX - Fl - Vl *QX = P x QX - F2 - V2 x  QX >

> 3 000 QX – 10 000 000 – 1 000QX = 3000QX – 4 000 000 – 2 000 QXÞ

ÞQX = 6 000.

Отже, поки продаж виробів  не досягла 6 000 одиниць, варіант II переважніше: варіанта I, але після подолання цього порога  продажів варіант II виявляється менш прибутковим. Це порозумівається тим, що у варіанті I після  збільшення обсягу  продажів від 6 000 одиниць і вище постійні витрати розподіляються між все більшою кількістю одиниць продукції й виявляються не дуже істотними для виробництва кожної наступної одиниці.

Так, при 8 000 одиницях  продажів різниця між одиничними постійними витратами варіантів I й II становить усього 0,75 тис. грн. на одиницю (10 млн/8 тис. – 4 млн/8 тис.) . При цьому змінні витрати варіанта II більше змінних витрат варіанта I на 1 тис. грн. Отже, варіант I дає економію у витратах на кожну одиницю продукції в 0.25 тис. грн. (1-0.75) і тому є більше прибутковим.

Довга виробничого важеля дорівнює показнику точки беззбитковості, тобто в першому випадку це 5 000, у другому – 4 000.

Можна зробити висновок: чим вище питома вага постійних витрат , тим довше виробничий важіль, тим вище прибуток.

Однак, як переконливо було показано у випадку з фінансовим важелем, довга важеля, дозволяючи розширити розміри прибутку, одночасно збільшує фінансовий ризик діяльності підприємства. При подовженні виробничого важеля збільшується  та частка витрат, що може бути змінена в короткому періоді часу. Отже, структура фінансових витрат стає менш пристосованої до змін. Наприклад, можна вкласти гроші в будівництво нового заводу виробів „А” (аудіо касет), а через якийсь час зштовхнуться з тим, що попит на них різко зменшився через зростання популярності лазерних дисків. Однак витрати на будівництво вже зроблені й зависнуть тяжким вантажем на балансі  підприємства , знижуючи її прибутковість.

Змінні витрати, навпроти, є більше гнучкими, еластичними, краще реагують на зміни в зовнішнім і внутрішнім середовищі підприємства. Збільшуючи їхню вагу в сукупній структурі витрат, підприємство робить свій фінансовий план більше гнучким, менш підданим ризику невиробничих витрат.

Основні положення методу „ витрати – обсяг виробництва – прибуток” будуть використано для побудови методики  оцінки економічної ефективності ведення  хлібопекарського виробництва військової частини.  

 

Висновки

 

1. Для виконання задач, які стоять перед внутрішніми військами Міністерства внутрішніх справ України, необхідно створити таку організаційно-штатну структуру, яка б дозволяла виконувати всі завдання в повному обсязі, а об’єм фінансування військ відповідав би цій  організаційно-штатній структурі.

2.  Рівень бюджетного фінансування ВВ МВС України низький. Тому у військах особливе  значення приділяється проведенню економічної роботи. Зміст економічної роботи, яка проводиться в частинах внутрішніх військ обумовлюється в діяльності командування і всього особового складу, та направлений на впровадження в життя режиму економії тобто на збереження всіх матеріальних засобів і грошових коштів, а також на більш економне їх витрачення. Економічна робота організується і проводиться на усіх об’єктах військового господарства.

3. Розглянуто загальні та часткові джерела економії матеріальних засобів у військовій частині, які використовуються у сучасних умовах. Їх аналіз показав, що вони в основному є характерними для адміністративно - командної економіки.

4. Ефективність роботи  служб вимірюється ступенем виконання завдання, поставленого перед даною службою зокрема, і досягненням мети, яка стоїть перед військовою частиною в цілому. Найвищими показниками ефективності діяльності  служб є повнота й своєчасність забезпечення необхідного рівня бойової готовності частини при мінімальній витраті ресурсів. Для оцінки ефективності діяльності  служб розробляються й використовуються приватні методики.

5. Розглянуто основні положення методу „витрати – обсяг виробництва – прибуток”, які  будуть  використані для побудови методики  оцінки економічної ефективності ведення  хлібопекарського виробництва військової частини. Суть методу є у пошуку точки нульового прибутку, або точки беззбитковості, що означає, що валовий доход від продажі  продукції дорівнює його валовим витратам. Тобто потрібно визначити такий мінімальний обсяг продажів, починаючи з якого виробник не несе збитків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

РОБОТА ХЛІБОПЕКАРНІ ЯК ОБ’ЄКТ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ

 

 

2.1 Хлібопекарня як структурна складова продовольчої служби військової частини

 

Продовольче забезпечення - один з основних видів матеріального забезпечення підрозділів МВС України. Від повного та своєчасного продовольчого забезпечення підрозділів МВС в значному ступені залежить їх бойова готовність, а тому й успіх виконання службово-бойових задач.

Головною задачею та кінцевою метою продовольчого забезпечення є повноцінне та високоякісне харчування особового складу, що визначає підтримання фізичних сил, витривалість, здоров`я військовослужбовців та в кінцевому рахунку – високу боєздатність частини.

Виконання завдань, покладених на продовольчу службу, здійснюється органами управління, в розпорядженні яких знаходяться елементи, що показано  на рис. 2.1.     

Продовольчу службу очолює начальник продовольчої служби, він підпорядковується заступнику командира (начальника)  частини з тилу.

Для рішення задач забезпечення начальнику продовольчої служби підлеглі:

- діловод (старший писар, писар);

- начальник складу, сховища (комірник); - начальник їдальні;

- начальник пекарні;

- технолог пекарського виробництва;

- інструктор-кухар (старший кухар);

- інструктор холодильного та технологічного обладнання;

           - кухарі (пекарі).

Діловодство продовольчої служби призначено для організації і ведення обліку всіх матеріальних цінностей. Приміщення повинне бути обладнане необхідними меблями, обчислювальною технікою, металевими шафами (сейфами) для збереження документів строгої звітності, мати засоби зв'язку.

Продовольчий склад призначений для організації прийому, обліку, видачі і збереження продовольства, фуражу і майна служби, що надходять для забезпечення військовослужбовців та службових тварин підрозділів МВС. Продовольчий склад повинний мати:                         

- сховище для розміщення борошна, круп, макаронних виробів, цукру й інших сухих продуктів;

- холодильник, холодильні камери,  для зберігання м'яса, свіжої риби, дріжджів, інших швидкопсувних продуктів;

- сховище для, олії, томатної пасти, квашених і солоних овочів;

- овочесховище для свіжих картоплі й овочів ;

- квасильний пункт для засолювання і квашення овочів;

- сховище для зернофуражу;

- кладова для зберігання хлібу;

- навіси для сіна, соломи, дерев'яної тари і перебирання овочів;

- сховище для їдальні і кухонного посуду, устаткування;        

- сховище для технічних засобів.

 

 

 

 

 

 

 

 

пекарня
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


            Рисунок 2.1 -  Схема організації продовольчої служби військової частини

 

Їдальні організуються в кожнім підрозділі МВС і призначені для готування, видачі і прийому їжі по діючим нормах постачання.

            Їдальні обладнаються засобами обробки продуктів (універсальними приводами, картоплечистками, м'ясорубками, формувальними машинами, овочерізками, обробними столами і т.д.) і засобами готування їжі (казанами, плитами, електрона сковородами, жарочними шафами, кип'ятильниками, котлами для приготування  їжі).

            Їдальні повинні мати відповідні приміщення для обробки продуктів і готування їжі, миття посуду  і кухонного інвентарю.

            Чайні (кафе) організуються в підрозділах за рішенням командирів (начальників) і призначені для культурного відпочинку військовослужбовців.

Під чайну (кафе) виділяється приміщення, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам, що має зал з посадковими місцями, прилавком і вітриною. Крім того, чайна повинна мати у своєму розпорядженні приміщення для установки плити, мийної ванни, роздавального столу і збереження запасів продуктів, а також кімнатою для відпочинку.

Кухні для готування корму службовим собакам повинні мати приміщення для збереження продовольства, його обробки і готування корму. Кухні обладнаються обробними столами, обладнанням для приготування корму, а також забезпечуються необхідним кухонним інвентарем.

Майстерня по ремонті холодильного і технологічного обладнання призначена для ремонту усіх видів обладнання, застосовуваного в продовольчій службі. Майстерня обладнається верстатами, тисками, токарським і свердлильним верстатами, шафами і стелажами для збереження інструмента, запасних частин і ремонтних матеріалів.

Хлібопекарні створюють для виробництва хлібобулочної продукції на планове забезпечення продовольством підрозділів МВС, на додаткове харчування військових у святкові дні, у період проведення навчань, маневрів і інших аналогічних заходів.

Хлібопекарні облаштовуються обладнанням для просіювання борошна, виготовлення тіста, духовими шафами, холодильними установками для збереження дріжджів. Крім того пекарня обладнується виробничими столами, місцем для утримання борошна та санітарної обробки хлібних лотків, вагами та засобами для подачі води. Пекарня повинна мати окремі туалетну та душову кімнати, приміщення для переодягання працівників.

На рис.2.2 показано типова схема  організаційної структури хлібопекарні.

пекарня

Технолог виробничого процесу

(вільнонайманий)

 
 

 

 

 


пекарня

Виробнича дільниця (пекарі, в/с строкової служби)

 
пекарня                        

Кладова хліба

 
 

 


Рисунок 2.2 - Типова схема  організаційної структури ХП військової частини

До технологічних операцій при випиканні хліба відносять: просіювання борошна, змішування борошна, приготування розчину солі, підготовка дріжджів, приготування тіста пшеничного безопарним, опарним та прискореним способом, поділ тіста, визначення маси шматка тіста, підготування хлібопекарських форм, розстойка тіста, випікання хліба, відпуск та контроль якості хліба.

Організація хлібопекарні провадиться рішенням командира (начальника) підрозділи МВС і оформляється наказом. Керівництво хлібопекарні командир (начальник) підрозділи МВС здійснює через свого заступника по тилу і начальника продовольчої служби. Наказом командира (начальника) призначається відповідальний за утримання хлібопекарні (начальник хлібопекарні), а там, де ця посада штатом не передбачена, начальник їдальні військової частини, в окремо дислокованому підрозділі - старшина.

Правильна організація власного хлібопечення сприяє безперебійному забезпеченню військової частини (з’єднання) якісним хлібом та економії державних коштів. Тому кожен командир, офіцер тилу, працівник продовольчої служби повинен проявляти турботу стосовно організації та постійного вдосконалення власного хлібопечення у військовій частині (з’єднанні).

Начальник продовольчої служби,  на якого покладене керівництво веденням хлібопекарнею, зобов'язаний забезпечити:

- своєчасне і якісне виконання планових завдань по виробництву хлібобулочної  продукції;

- раціональне та ефективне використання обладнання і механізмів, техніки й інших матеріальних засобів, що знаходяться в користуванні хлібопекарні;

- раціональне використання і зниження витрат при виготовленні і зберіганні хлібобулочної  продукції;

- обов'язкове дотримання санітарно-гігієнічних норм і правил при виготовленні і зберіганні хлібобулочної  продукції;

- впровадження у виробництво досягнень науки і передової практики, наукової організації праці;

- своєчасне і правильне ведення урахування, упорядкування й уявлення встановленої звітності; цілість помешкань, техніки й інвентарю, устаткування, та ін.;

- дотримання трудової, виробничої і фінансової дисципліни. Правил охорони праці і вимог безпеки, пожежної безпеки;

- правильну експлуатацію закріплених за хлібопекарнею виробничих приміщень, промислового обладнання, устаткування й іншого майна;

- своєчасне подання у відповідні служби розрахунків і заявок на необхідні матеріально-технічні ресурси;

- організацію праці робітників хлібопекарні;

- розробку перспективних і річних планів виробництва продукції хлібопекарні.

Для нормального функціонування власна хлібопекарня повинна бути належним чином обладнана та улаштована. Кожна хлібопекарня повинна мати наступні приміщення: склад для зберігання сировини, загальне виробниче приміщення, хлібосховище та допоміжні приміщення: канцелярію, душову, гардероб та інші підсобно-побутові приміщення. В основу планування приміщень хлібопекарень беруть принцип потоковості і послідовності технологічного процесу виробництва хлібу. Всі приміщення хлібопекарні мають бути світлими, сухими та обладнуються вентиляцією. Площа цехів та підсобних приміщень залежить від потужності хлібопекарень та технологічного обладнання, встановленого на хлібопекарнях.

Стелі всіх приміщень мають бути оштукатурені та побілені; стіни облицьовані плиткою. Територія біля хлібопекарні повинна мати тверде покриття та огорожу. Хліб повинен відпускатися в спеціальне вікно, яке обладнуються навісом від атмосферних опадів.

Смітники, зовнішні туалети, місця для збору харчових відходів повинні бути розташовані на відстані не менше 100 м від виробничого корпусу.

2.2 Основні показники  діяльності хлібопекарні Академії ВВ МВС України у  2005-2008 роках

 

Майже при кожній військовій частині внутрішніх військ існує власна хлібопекарня. Основні показники роботи  хлібопекарні Академії ВВ МВС України показано в табл. 2.1

Таблиця 2.1 – Показники роботи  хлібопекарні Академії ВВ  

за 2005 – 2008 р.

 

Показники

Роки

2005

2006

2007

2008

Отримано хлібобулочних виробів від роботи ХП в кілограмах , (кг)

1152921,7

140544,35

152141,45

140730,35

 

На даний час хлібопекарні у ВВ забезпечують хлібобулочною продукцією 13,6 тис. Військовослужбовців, що становить 80 % від загальної чисельності військовослужбовців строкової служби. Таке відношення є сталим на протязі досить тривалого часу, про що свідчить динаміка розвитку хлібопекарського виробництва  на протязі останніх років.

Забезпечення особового складу хлібобулочною продукцією, виходячи з норми, становить 715 грам на добу (з урахуванням заміни ржаного хліба на пшеничний).

Під час виконання дипломної роботи була проведена порівняльна оцінка ваги і вартості  хліба білого пшеничного провідних хлібозаводів міста Харкова. Результати порівняльної характеристики наведені в табл. 2.2

Таблиця 2.2 – Цінові показники хліба білого пшеничного по місту Харкову

 

№ з/п

Назва підприєства

Найменування виробу

Вага виробу (г )

Ціна

виробу

(грн.)

Ціна

кілогра-

му

(грн.)

1

Салтівський х/з

Хліб білий

550

2,10

3,82

2

Куліничівський х/з

Хліб білий

550

2,10

3,82

 

2.3 Особливості задачі оцінки ефективності діяльності хлібопекарні військової частини

 

Як показано в п.п. 1.2, оцінка ефективності служб тилу повинна носити цільовий характер, тобто направлена на вирішення конкретних задач, що поставлені перед військовою частиною.

     Метою проведення оцінки ефективності діяльності хлібопекарні є забезпечення визначення на її основі  рішень по управлінню, що пов’язані з способами забезпечення особового складу військових частин різними видами хлібобулочних виробів.

На базі ХП можуть вироблятися власними силами такі види хлібобулочних виробів, як хліб пшеничний, булки, пасхальні кулічі та ін.                                         Крім того, ці види хлібобулочних виробів для особового складу військової частини  можуть бути закуплені  і поставлені в військовій частині   в потрібних об’ємах і з задовільними показниками якості у виробників цієї продукції.

При цьому оцінка ефективності ХП потрібна для прийняття  таких обгрунтованих управлінських рішень :

- поставляти конкретні види хлібобулочних виробів від ХП, чи проводити їх закупку у виробників;

- якщо поставляти конкретний вид хлібобулочних виробів  від ХП, то в яких об’ємах.

Тобто перше управлінське рішення фактично потребує вирішенню питання  чи треба мати  конкретної військовій частині   виробничі потужності по виготовленню даного виду хлібобулочних виробів чи ні? Друге управлінське рішення потрібно вирішити після (чи одночасно) позитивного рішення першого питання .

Однак для любого виду виробництва в тому числі і на базі ХП є закономірність, що чим більше обсяги виробництва продукції на підприємстві, тим меньша собівартість  цієї продукції (див п.п.1.3). Є раціональний обсяг  випуску продукції, після якого забезпечується прибутковість діяльності підприємства.

Тому в кожному випадку - організація діяльності ХП необхідно вирішувати питання про об’єми виробництва конкретного виду продовольства на його основі. Тому потрібно приймати рішення по другому   питанню.

Задача оцінки ефективної діяльності ХП носить чисто економічний характер (необхідно оцінювати економічну ефективність) це випливає із слідуючого.

Розглянемо перше питання – необхідність виготовлення продовольства типу “А” на ХП чи здійснювати його закупку.

Зміст варіантів для прийняття рішення має наступний вид:

1 – варіант: виготовлення продовольства “А” проводити на ХП в/ч;

2 – варіант: закупку продовольства  “А” проводити у  виробників.

Показники варіантів:

W1 і W2 – показники ефективності по варіантам;

З1 і З2 – показники затрат по варіантам.

Під ефектом в даній задачі розуміються показники (обсяг та якість) задоволення потреб особового складу в/ч в продовольстві групи “А”.

Виходячи з поставлених задач потреби в них необхідно задовільняти в любому випадку або за рахунок його власного виробництва на базі ХП, або шляхом закупки продовольства у виробників.

Тобто змістовно повинно бути забезпечено рівняння ефектів в задачах:

                                                  W1  =  W2                                                 (2.1),

                                                  З1   =/=    З2                                               (2.2).

Виходячи з поставлених задач  виникає перетворення їх з векторної в скалярну, де є досягнення ефекту рівні між у задачах, а витрати на досягнення ефекту відрізняються між собою.

В даному випадку рішення про кращий варіант приймається із економічних поглядів:

З1 - З2  > 0 – кращим вважається 2-й варіант;

З1 - З2 < 0  - кращим вважається 1-й варіант;

З1 = З2   -   рішення приймається з інших (не економічних) поглядів.

Виходячи з цього, оцінка ефективності діяльності ХП військової частини   переходить від завдання оцінки військово–економічної ефективності (векторної задачі) в задачу оцінки економічної ефективності  (скалярну задачу).

При рішенні задачі оцінка ефективності діяльності ХП в/ч треба ураховувати наступні фактори:

· робітники, які використовуються (солдати строкової служби чи вільнонаймані);

· потрібна кількість робітників;

· обсяг транспортних витрат;

· обсяг амортизаційних нарахувань (обсяг амортизації будівель треба ураховувати в тому випадку, коли будівлі орендуються);  

· інші витрати (до інших витрати відносяться витрати на частковий ремонт та технічне обслуговування обладнання та приміщень та ін.).

Особливості фінансування хлібопекарні.

Всі грошові витрати по хлібопекарні здійснюються за рахунок грошового фонду військової частини і ведуться фінансовим органом відповідно до  чинних положень на балансовому рахунку «Фонд підрозділу МВС» - позабюджетні засоби.

Висновки

1. Продовольче забезпечення - один з основних видів матеріального забезпечення підрозділів МВС України. Від повного та своєчасного продовольчого забезпечення підрозділів МВС в значному ступені залежить їх бойова готовність, а тому й успіх виконання службово-бойових задач.

2. Особливу роль в продовольчому забезпеченні військ грає хлібопекарня. Вона є елементом продовольчої служби військової частини і створюється з метою бесперервного виробництва хлібобулочних виробів для планового забезпечення продовольством та організації додаткового харчування військовослужбовців.

3. На даний час хлібопекарні забезпечують хлібобулочною продукцією 13,6 тис. військовослужбовців що становить 80 % від загальної чисельності військовослужбовців строкової служби. Таке відношення є сталим на протязі досить тривалого часу про що свідчить динаміка розвитку хлібопекарського виробництва  на протязі останніх років.

4. Оцінка ефективності хлібопекарні потрібна для обґрунтування таких управлінських рішень. Поставляти хлібобулочну продукцію власного виробництва, чи проводити її закупку у виробників?  Якщо виготовляти хлібобулочну продукцію власними силами, то в яких об’ємах?

5. При оцінці ефективності хлібопекарні треба розглядати два варіанта: перший варіант - виготовлення конкретного виду хлібобулочних виробів проводити на власній пекарні; другий варіант - закупівля хлібобулочних виробів здійснюється за ринковими цінами. Ця задача має скалярний вид, тобто є  задачею оцінки економічної ефективності. 

 


РОЗДІЛ 3

РОЗРОБКА МЕТОДИКИ ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ     ВЕДЕННЯ ХЛІБОПЕКАРНІ У ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ

 

 

Як показано в п.п. 2.2 (рис.2.1) діяльність ХП можна уявити по окремим напрямкам хлібобулочних виробів  - хліб, булочки, кулічі та інше. Кожний з цих напрямків діяльності  має  свої  показники економічної ефективності. Тому пропонуємо окремо оцінювати кожний з цих напрямків, а потім дати оцінку економічний ефективності хлібопекарного виробництва  в цілому, представити як сукупність показників економічної ефективності окремих напрямків. Як показано в п.п. 1.3, оцінку економічній ефективності ведення окремого напрямку виробничої діяльності хлібопекарного виробництва  пропонується збудувати на основі методу «витрати – обсяг виробництва - прибуток», тому витрати на реалізацію напрямку діяльності треба представити у вигляді змінних та постійних витрат.

Розглянуті положення дозволили представити розробку методики оцінки ефективності хлібопекарного виробництва  військової частини у вигляді трьох складових:

-  оцінки економічної ефективності ведення окремого напрямку  хлібопекарного виробництва;

-  розрахунку змінних та постійних витрат на напрямок виробничої діяльності ХП;

- оцінки економічної ефективності ведення хлібопекарного виробництва  військової частини  в цілому.

Розглянемо кожне з виділених елементів окремо.

 

 

 

 

3.1 Оцінка економічної ефективності ведення окремого напрямку хлібопекарного виробництва  

 

В основу оцінки економічної ефективності ведення окремого напрямку хлібопекарного виробництва  покладемо  метод «витрати – обсяг виробництва – прибуток».

Однак цей метод пропонується використати не на пряму, а прокресливши його модифікацію з урахуванням особливостей оцінки хлібопекарного виробництва, визначених в п. п. 2.3.

Сутність модифікованого методу полягає в пошуку точки мінімальної ефективності, яка визначає, що закупочна вартість придбаної продукції по ринковим цінам, дорівнює витратам на її виробництво на хлібопекарному виробництві.

пекарняСутність визначення точки мінімальної ефективності показано на рис. 3.1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 3.1 - Сутність визначення точки мінімальної ефективності хлібопекарного виробництва

 

Як показано в п. п. 2.2, при оцінці економічної ефективності ведення окремого напрямку виробничої діяльності, слід розглянути економічні показники таких варіантів :

Варіант 1. Виробництво хлібобулочного виробу «А», яке здійснюється на хлібопекарному виробництві військової частини;

Варіант 2.  Закупка хлібобулочного виробу «А» по ринковій ціні.

 

На рис. 3. 1. варіант 1 характеризують слідуючи дані :

F   -   постійні   витрати  на виробництво хлібобулочного виробу «А» на хлібопекарному виробництві військової частини;

V - змінні витрати на виробництво хлібобулочного виробу «А» на хлібопекарному виробництві військової частини;

Z  -  загальні  витрати на виробництво хлібобулочного виробу «А» на хлібопекарному виробництві військової частини.

Порядок розрахунку постійних та змінних витрат буде розглянуто в п. п. 3.2

 

3.2. Розрахунок змінних та постійних витрат на виробництво хліба білого пшеничного  ХП Академії ВВ

 

В методиці  оцінці економічної ефективності ведення окремого напрямку хлібопекарного виробництва військової частини ( див. п. п. 3.1 ) основними показниками, що визначають характеристики варіанту виробництва  є показники :

- постійні витрати на виробництво хлібобулочних виробів на хлібопекарному виробництві військової частини;

- змінні витрати на виробництво хлібобулочних виробів на хлібопекарному виробництві військової частини.

Розглянемо порядок розрахунку цих показників стосовно особливості  ХП Академії ВВ в загальному вигляді складової постійних та змінних витрат, яке показано в табл.3.1.

 

Таблиця 3.1 – Складові постійних та змінних витрат на  і –й вид хлібобулочних виробів у ХП  Академії ВВ

 

 

п/п 

 

Найменування витрат

 

 

Умовні позначення

Постійні

 

1

 

2

3

4

5

Грошове утримання ( заробітна плата ) начальника, технолога  та робітників ХП 24 000

Комунальні витрати

Проведення  поточних ремонтів, обладнання

Амортизація приміщень;

Послуги санепідемстанції

СЗПі

 

СКВі

С ПРі

САі

ССЕСі

Змінні

 

1

2

3

4

5

6

Витрати на борошно

Витрати на олію

Витрати на сіль

Витрати на дріжджі

Витрати на цукор

Витрати на електроенергію

Сбі

Соі

Ссі

Сді

Сці

       Сеі

 

Як показано в п. п. 3.1, к постійним ( фіксованим ) витратам, слід відносити такі з них, які  не залежать  від  змін обсягів виробництва продукції підсобного господарства.

            Відсутність змін слід розуміти не в повній мірі, а лише в межах визначеного періоду часу, наприклад, року.

Грошове утримання (заробітна плата) начальника, технолога  та робітників ХП.    На посаді начальника ХП  військової частини знаходиться військовослужбовець – прапорщик.

Розрахунок вартості річного утримання начальника ХП показано в таб. 3.2.

Вартість грошового утримання робітників ХП  треба ураховувати тільки коли вони є не військовослужбовцями, а службовці. Це має місце тому, що військовослужбовці – робітники ХП  утримуються за рахунок бюджету, а службовцям при їх роботі треба платити заробітну платню, яка  пов’язана з цією роботою.

 

Таблиця 3.2 – Розрахунок грошового утримання начальника хлібопекарні

№ з/п

Найменування статей витрат

Військовослужбовці

Місяць

Рік

1.

Посадовий оклад (Наказ КВВ МВС України № 344 від 02.06.00р.)

122,50

1470,00

2.

Оклад за званням (Наказ КВВ МВС України № 344 від 02.06.00р.)

62,50

750,00

3.

Доплата за вислугу років 50 % (Наказ КВВ МВС України № 344 від 02.06.00р.)

90.91

1090,92

4.

100 % надбавка (Указ Президента України № 173/202 від 23.02.02р.)

222,00

2664,00

5.

Щомісячна премія 33,3 % (Наказ КВВ МВС України № 140 від 12.05.98р.)

206,99

2483,88

6.

Надбавка за безперервну службу 40 % (Наказ КВВ МВС України № 570 від 31.05.03р.)

177.60

2131,20

7.

Обов’язкове державне страхування

114,50

1374,00

Всього

 

1000,00

12000

 

            Тому  СРХП  - заробітна плата робітника ХП розраховується з урахуванням виплати по посадовому окладу ( Зхп ), та нарахуванням на заробітну плату         ( ЗНЗП ):

                                             СРХП   = З ХП  + ЗНЗП .                                                 (3.4)

            Обсяг нарахування на заробітну плату треба брати в обсягу  37,5 % від   ЗХП.

            Однак, в ХП військової частини одночасно виробляє декілька видів хлібобулочних виробів, які одночасно обслуговують як начальник ХП, так і усі робітники. Тому витрати на їх грошове утримання слід віднести на конкретний вид хлібобулочних виробів наступним чином:

                                 СЗПі = Kі ´ ( CНХП + N ´ CРХП ),                      (3.5)

            де СЗПі -  вартість грошового утримання начальника , та робітників ХП віднесена  на і - й вид хлібобулочних виробів;

     N- кількість робітників ХП;

     Kі – коефіцієнт віднесення витрат на і - й вид хлібобулочних виробів:

                                                               n

                                            Kі = Wі / S´Wі  ,                                        (3.6)

                                                                       i=1

де Wі – річний обсяг виробництва і - го виду хлібобулочних виробів в попереднему році;

n – кількість видів хлібобулочних виробів у діяльності у ХП.

            Розрахунок вартості комунальних витрат  ( СКВі  ) та витрат на ремонт приміщень підсобного господарства  ( СТПі )  для  і – го напрямку виробничої діяльності хлібопекарні здійснюється за даними відповідних кошторисних  витрат на ці цілі ( планові та фактичні ).

Розрахунок вартості амортизації приміщень та обладнання (Саі) на визначений напрямок діяльності ХП здійснюється у порядку та нормах, що встановлений згідно з положенням (стандарту) бухгалтерського обліку.     

Коли ці помешкання, устаткування, інвентар знаходиться у військової частини в оренді, то замість вартості амортизації до Саі  відносять вартість річних орендних платежів за них.      

Витрат на послуги санепідемстанції – це витрати на спеціальну санобробку, яка повинна здійснюватися  кожні півроку, та по встановленим тарифам.

До інших витрат віднесено витрати на придбання спеціального одягу, миючих засобів та іншого.  Визначення величини цих витрат здійснюється за даними відповідних кошторисних  витрат на ці цілі (планові та фактичні).

В цілому величина постійних витрат по і - тому виду хлібобулочних виробів у хлібопекарні (Fi) визначається як сума її складових (див. табл. 3.1): 

Fi = СЗПі + Скві + Стпі +  Саі + ССЕСі + Сінш і .

Як показано в п.п. 3.1, до змінним витратам треба віднести ті з них, які змінюють свою величину у зв’язку зі змінами обсягу виробництва у хлібопекарні. В табл. 3.1 показані їх складові елементи.  Визначення їх величини здійснюється в розрахунку на 1 кг. виробу, що випікається.

В загалі величина змінних витрат по і - тому виду хлібобулочних виробів у хлібопекарні військової частини (Vi) визначається як сума її складових (див. табл. 3.1): 

Vі = Сбі   + Соі  + Ссі + Сді + Сці + Сеі + Сві .

            Таким чином, отриманні аналітичні вирази для розрахунку постійних і змінних витрат для використання при оцінки економічної ефективності ведення окремого напрямку виробництва  хлібобулочних виробів у хлібопекарні військової частини.

 

3.3 Приклад оцінки економічної ефективності випічки хліба білого пшеничного у пекарні Академії ВВ

 

      3. 3.1   Вихідні дані

Академії внутрішніх військ МВС України має хлібопекарню з  організаційною структурою, що показано на рис. 3.1. 

 

пекарня
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


     

Рисунок 3.4 - Організаційна  структура хлібопекарні Академії внутрішніх військ МВС України

 

 

Хлібопекарня  Академії ВВ випікає три виду хлібобулочних виробів: хліб білий пшеничний (92%), булочки (7.5 %)  та кулічи пасхальні (0,5%). У дужках наведено питома вага виробу в річному обсягу виробництва.

            Щоденно випікається 544 кг хліба білого пшеничного. Таким чином, в рік  хлібопекарня  Академії ВВ випікає 544  × 340 = 184 960  кг  хліба білого пшеничного.

            Ринкова ціна хліба білого пшеничного станом на 1.06.09 за даними маркетингових досліджень становить 3.82 грн. за кг. з урахуванням транспортних послуг в межах міста.

            Хлібопекарня  Академії ВВ розташована на її території, поряд зі столовою, тому транспортні витрати на доставку хліба можливо не враховувати.

Послуги санепідемстанції по обробки приміщень хлібопекарні необхідно здійснювати кожні півроку. Вартість одної обробки приміщень хлібопекарні санепідемстанцією коштує 260 грн., а річна вартість складає 260 х 2 = 520 грн.

  Комунальні послуги для хлібопекарні складаються з забезпечення його електропостачання  на освітлення (15 лампочок на приміщення хлібопекарні до 0,1 кВт), водою (0,43 л на 1кг. хліба білого пшеничного; вартість одного м3 складає  8,65 грн.), витрат на опалення та каналізацію. В цілому на комунальні послуги для хлібопекарні витрачається щорічно 6 029 грн.

            На 2009 рік складено кошторис витрат на поточні ремонти. Згідно кошторису на поточний ремонт приміщень і обладнання  хлібопекарні передбачено 780 грн.

            Величина амортизації на 2009 рік на приміщення і обладнання  хлібопекарні заплановано у сумі 6 913,5 грн., а на інші витрати 480 грн.

            Грошове утримання (заробітна плата) начальника, технолога  та робітників ХП на 2009 р.,  з урахуванням начислень на них (37.5 %), запланована у сумі 104 247 грн.

  Таким чином, приведені вихідні дані є основою для розрахунку ефективности випікання хліба білого пшеничного хлібопекарнею Академії внутрішніх військ МВС України станом на середину 2009 року.

 

3.3.2 Розрахунок економічної ефективності випічки хліба білого пшеничного у пекарні Академії ВВ

 

 Метою оцінки економічної ефективності випічки хліба білого пшеничного, є визначення доцільності  даного виробництва в  параметрах, що є в Академії ВВ.

3.3.2.1 Розрахунок постійних витрат

            Розрахунок постійних витрат зробимо за допомогою табл. 3.3

Таблиця 3.3 – Розрахунок складових постійних витрат при випічки хліба білого пшеничного хлібопекарнею  Академії ВВ

 

 

п/п 

 

 

Найменування витрат

 

 

Величина

витрат,

грн.

 

Постійні

  

 

 

1

 

2

3

4

5

6

Грошове утримання ( заробітна плата ) начальника, технолога  та робітників ХП

Комунальні витрати

Проведення  поточних ремонтів, обладнання

Амортизація приміщень та обладнання ХП

Послуги санепідемстанції

Інші витрати

104 247

 

6 029

780

6 913.5

520

480

      Всього

118 969,5

 

      Таким чином, загальна сума постійних витрат на утримання  хлібопекарні дорівнює    118 969,5 грн./рік., а з урахуванням коефіцієнту віднесення витрат на хліб білий пшеничний (92%) постійні витрати будуть дорівнювати:

118 969,5 х 0,92 = 109 451,94 грн./рік.

 

3.3.2.2 Розрахунок змінних витрат

Розрахунок постійних витрат зробимо за допомогою табл. 3.3

Таблиця 3.3 – Розрахунок змінних  витрат при випічки хліба білого пшеничного хлібопекарнею  Академії ВВ

 

 

п/п 

 

 

Найменування витрат

 

Норма

витрат в розрахунку

на 1 кг. хліба, кг.

Ціна

за 1кг.,

грн.

 

 

Величина

витрат,

грн.

 

Змінні

 

 

 

1

2

3

4

5

6

7

Витрати на борошно

Витрати на олію

Витрати на сіль

Витрати на дріжджі

Витрати на цукор

Витрати на електроенергію

Витрати на воду

0,735

0,000704

0,0096

0,0147

-

-

0,43

2.1

7.5

0.83

5,0

-

-

0,00865

1.54

0.0052

0.008

0.07

-

0.80

0.00037

 

Всього

 

 

2,424

 

      Таким чином, загальна сума змінних  витрат при випічки 1 кг хліба білого пшеничного хлібопекарнею  Академії ВВ буде дорівнювати 2,424 грн.

 

3.3.2.3 Розрахунок економічної ефективності випікання  хліба білого пшеничного хлібопекарнею  Академії ВВ     

ХП в рік виробляє 184 960  кг  хліба білого пшеничного. Загальні витрати ХП на його виробництво складають:

Z = F + V · N = 109 451,94 + 2,424 · 184 960  = 557 794,98 грн./рік.

Витрати на придбання хліба білого пшеничного           за ринковими (оптовими) цінами дорівнює:

Ц ´ N = 3,82 х 184 960 = 706 547,2 грн./рік.

З урахуванням цих даних, ефективність випікання  хліба білого пшеничного хлібопекарнею  Академії ВВ            дорівнює:

Е = 706 547,2  – 557 794,98 = 148 752,22 грн./рік.

          Таким чином, отримано позитивне значення показника ефекту Е = 148 752,22 грн./рік. Це визначає, що випікання  хліба білого пшеничного хлібопекарнею  Академії ВВ є економічно ефективною в 2009 випікання  хліба білого пшеничного хлібопекарнею  Академії ВВ році.

 

Висновки

 

            1.Алгоритм оцінки економічної ефективності ведення власної хлібопекарні військової частини розкладається на три частини : 

а) оцінки економічної ефективності ведення окремого напрямку  виробничої діяльності хлібопекарні;

б) розрахунку змінних та постійних витрат на напрямок виробничої діяльності хлібопекарні;

в) порівняння економічної ефективності ведення хлібопекарні військової частини  із зовнішніми виробниками.

            2. В основу оцінки економічної ефективності ведення окремого напрямку виробничої діяльності хлібопекарні покладено модифікований метод «витрати- обсяг виробництва - прибуток». Його сутність є в пошуку точки мінімальної ефективності яка відзначає, що закупівельна вартість придбання продукції по ринковій ціні, дорівнює витратам на її виробництво в хлібопекарні військової частини.

            3. Використання розробленого модифікованого методу потребує визначення постійних та змінних витрат на ведення окремого напрямку хлібопекарні. Обгрунтовано, що треба віднести :

            до постійних витрат:

-  грошове утримання (заробітна плата) начальника та робітників хлібопекарні;

- комунальні витрати;

- витрати на послуги СЕС;

- амортизація приміщень; 

- витрати на проведення капітальних та поточних ремонтів, обладнання;

            до змінних витрат:

- витрати на електроенергію;

- витрати на водопостачання;

- витрати на продукти для виготовлення хліба.

            По кожної з виділених складових витрат визначено порядок їх розрахунку.

        4. Обґрунтовано показник оцінки економічної ефективності ведення хлібопекарні у військової частині, та алгоритм прийняття рішення на основі його величини.

            5. Проведено апробація розробленої методики оцінки економічної ефективності діяльності окремого напрямку на прикладі даних власної хлібопекарні Академії ВВ МВС України. В хлібопекарні Академії ВВ МВС України випікається хліба з урахуванням 715 г хліба білого відповідно до норм замін хліба житнього на хліб білий. Отримані значення постійних витрат  для хлібопекарні в сумі  118 969,5 грн.  та змінних витрат в сумі 2,424 грн. на один кілограм хлібу.

            6. З урахуванням того, що середня ринкова вартість закупки хліба білого пшеничного, згідно даних статистичного управління в Харківській області становить 3,82 грн. за один кілограм, отримана оцінка економічної ефективності діяльності хлібопекарні, яка дорівнює сумі 148 752,22 грн. на рік. Це визначає, що діяльність хлібопекарні Академії ВВ МВС України є економічно ефективною в 2008 році.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 4

                                      ОХОРОНА ПРАЦІ

 

4.1. Загальні положення

 

У розділі “Охорона праці” відображені питання техніки безпеки, пожежної безпеки і навколишнього середовища на  об’єктах тилу військової частини. Ці питання є важливими для попередження травматизму особового складу, пошкодження та втрат матеріальних цінностей.

Охорона праці є однією з найважливіших соціально-економічних задач, які вирішуються державою. Спільно з профспілковими організаціями загальне оздоровлення та полегшення умов праці є головною задачею подальшого покращення народного благополуччя.

Охорона праці – це система законодавчих актів, соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, які забезпечують безпеку зберігання здоров’я та працездатності людини в процесі роботи.

Охорона праці в Україні розглядається як невід’ємний елемент соціального розвитку й культури, що закріплено в Конституції України і в Законі України “Про охорону праці”.

Норми охорони праці в Україні мають законодавчий характер. Основоположні нормативні акти розроблені в українському трудовому праві “Основи законодавства України про працю”, в кодексах законів про працю і в Законі України “Про охорону праці”.

Одним із важливих заходів у цьому напрямку є створення системи стандартів з безпеки праці (ССБП). У наш час розширено проводиться велика робота із стандартизації та впровадження ССБП в практику.

В Законі України “Про охорону праці” визначаються основні напрямки щодо реалізації конституційного права громадян про охорону їх життя та здоров’я в процесі трудової діяльності. Закон також регулює відносини між власником та працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища та встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

У Законі встановлюється пріоритет життя та здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, тобто дотримання вимог нормативних актів про охорону праці, щоб працівник під час виконання роботи не отримував травм, не зазнавав погіршення стану здоров’я, професійних захворювань або зменшення працездатності, і лише потім звертається увага на результати виробничої діяльності підприємства. Тобто всі ці правові заходи направлені на усунення шкідливого впливу на робітників факторів виробничого травматизму та професійних захворювань, а також на створення сприятливих умов праці на підприємстві.

Для попередження травматизму та збереження здоров’я військовослужбовців на об’єктах тилу військової частини повинні бути розроблені інструкції по мірам безпеки за допомогою яких інструктують особовий склад, який залучається для виконання робіт.

 

4.2. Пожежна безпека

 

Протипожежний захист у військових формуваннях ВВ МВС України забезпечує виконання комплексу організаційних і технічних заходів, які включають прогнозування і аналіз пожежної небезпеки, проведення пожежно-профілактичних заходів, запровадження технічних засобів виявлення і гасіння пожеж, створення умов для захисту людей, озброєння, військової і іншої техніки та майна від пожеж.

Основними завданнями органів протипожежного захисту є:

попередження пожеж шляхом здійснення контролю за виконанням протипожежних заходів і встановлених вимог пожежної безпеки у військових частинах, а також при проектуванні, реконструкції і будівництві будов (споруд) і створенні військової техніки;

запобігання загибелі і травмування людей при пожежах;

організація гасіння пожеж, керівництво силами і засобами при їх ліквідації і надання допомоги при проведенні першочергових рятувальних робіт при стихійних лихах, аваріях і катастрофах у військових формуваннях;

нагляд за утриманням у справному вигляді джерел протипожежного водопостачання, засобів зв’язку і пожежної сигналізації, доріг і під’їздів до будов і споруд, пожежних водойм і гідрантів.

Командири військових частин несуть відповідальність за організацію і стан протипожежного захисту в підпорядкованих частинах.

Командири підрозділів, начальники продовольчих служб, майстерень, лабораторій і інших об’єктів відповідають за організацію протипожежного захисту, виконання правил пожежної безпеки, збереженість і справність засобів пожежегасіння і пожежної сигналізації в підлеглих їм підрозділах, службах і об’єктах.

Військовослужбовці і робітники військових формувань несуть відповідальність за порушення правил пожежної безпеки у визначеному чинним законодавством порядку.

У військових частинах для несення служби, гасіння пожеж і проведення профілактичних робіт створюються штатні військові команди протипожежного захисту, пожежні розрахунки, команди.

Офіцер-начальник військових команд протипожежного захисту одночасно є начальниками служби протипожежного захисту військової частини.

Для забезпечення протипожежного захисту військових об’єктів і створенню безпечних умов для особового складу командир частини зобов’язаний забезпечити своєчасне проведення протипожежних заходів, передбачених військовими статутами і наказами, а також усувати недоліки, відмічені актах (приписах) пожежного нагляду.

У кожній військовій частині розробляється план протипожежного захисту, який являється основним документом, що визначає заходи пожежної безпеки, а також порядок використання сил і засобів для гасіння пожеж.

План складається штабом і начальником служби протипожежного захисту частини, затверджується командиром військової частини.

Посадові особи військової частини і добовий наряд повинні здійснювати щоденний контроль за виконанням особовим складом правил пожежної безпеки. З цією метою на об’єктах військової частини розробляються відповідні інструкції.

Таблиця 4.1 – Граничні терміни використання пожежного майна

Найменування

Термін експлуатації, років

Вогнегасники ручні вуглекислотні ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8

15

Вогнегасники вуглекислотні пересувні ОУ-25, ОУ-80

15

Вогнегасники вуглекислотні причіпні ОУ-400

15

Вогнегасники пенні ОХП-10

5

Вогнегасники повітряно-пенні ручні ОВП-5, ОВП-10

8

Вогнегасники повітряно-пенні пересувні ОВП-100

10

Вогнегасники повітряно-пенні стаціонарні ОВП-250

10

Вогнегасники порошкові ОП-2, ОП-5, ОП-10, ОПУ-2, ОПУ-5, ОПУ-10

10

Вогнегасники порошкові пересувні ОП-100

10

Вогнегасники порошкові стаціонарні ОП-250

10

Бочки для води металеві

5

Відра пожежні

5

Лопати металеві

6

Сокири пожежні

6

 

 

 

 

 

 

Таблиця 4.2 – Норми пожежного обладнання і майна для будов і споруд (об’єктів) військової частини

№ п/п

Найменування будов і споруд

Гранична площа, яка захищається (м2)

Пенні вогнегасники, ємністю 10 л

Вогнегасники вуглекислотні, ємністю:

Порошкові вогнегасники, ємністю:

2 л

5 л

2 л

5 л

10 л

 

Склади (сховища) технічного майна і продовольства

300

2**

 

2*

4*

2**

1*

 

Відкриті сховища техніки

500

1**

 

 

 

1**

1*

 

Їдальня

200

1**

 

 

2*

1**

 

 

Хлібопекарні, харчоблоки

на 2 топки

1**

 

 

2*

1**

 

 

Службові приміщення штабу

400

1***

 

 

2*

1**

 

 

Примітка:

Знаком “**” позначені рекомендовані для оснащення об’єктів вогнегасники, знаком “*” – вогнегасники, застосування яких допускається при відсутності рекомендованих, знаком “***” – вогнегасники, застосування яких обов’язкове в додатку до рекомендованих або допустимих.

Потреба у вогнегасниках, позначених знаком “**” або “*”, приймається тільки по одній із граф.

Не вказані в нормах будови і споруди забезпечуються вогнегасниками в залежності від їх призначення і особливостей.

Запасні заряди до пінних вогнегасників видаються із розрахунку 25% від наявних вогнегасників.

Окремі будови і споруди з площею підлоги меншою ніж передбачено нормами, забезпечуються вогнегасниками по найменшому вимірювачу, але не менше одного на приміщення.

В зимовий час пенні вогнегасники, які знаходяться на відкритому повітрі, переносяться в найближче опалюване приміщення, а їх місцезнаходження позначається спеціальними указниками.

Щити з пожежним інвентарем розміщуються із розрахунку обслуговування одним щитом групи будов у радіусі 200 м, для парків з технікою і сховищ з майном – у радіусі 100 м.

На кожному щиті повинні бути: вогнегасників – 2, ломів – 2, відер – 2, сокир – 2, багор – 1.

 

4.3. Охорона навколишнього середовища

 

Охорона навколишнього середовища – це система державних, громадських, адміністративно-господарчих, технічно-виробничих, економічних і юридичних заходів, спрямованих на раціональне використання виробничих природніх ресурсів і на захист навколишнього середовища від забруднення і руйнування.

Згідно Закону України про охорону природи навколишнього середовища та Закону України про екологічну експертизу проекти будівництва і реконструкції підприємств, обладнання, документація і створення нових технологій повинні відповідати всім діючим на момент проектування стандартам і положенням і підлягають екологічній експертизі.

На всі виробничі об’єкти, у тому числі і на ті, які проектуються, складається екологічний паспорт промислового підприємства (ГОСТ 17.0.0.04-90) , який включає дані про використання підприємством ресурсів і визначення впливу його виробництв на оточуюче середовище.

В ході повсякденної діяльності військова частина впливає на навколишнє середовище, тому для належної організації природоохоронної діяльності в кожній вiйськовiй частинi (пiдприємствi) повиннi виконуватись такi загальнi для всiх заходи:

щорiчно наказом по частинi (пiдприємству) призначається комiсiя (нештатний iнспектор) з питань охорони природного середовища, яка здiйснює контроль виконання вимог природоохоронного законодавства i не рiдше одного разу на квартал проводить аналiз виконання природоохоронних заходiв, намiчає заходи щодо усунення виявлених порушень природоохоронного законодавства у вiйськах;

проводиться iнвентаризацiя всiх можливих (потенцiйних) джерел забруднення навколишнього природного середеовища i оформляється журнал облiку цих джерел iз зазначенням виду та кiлькостi викидiв, скидiв забруднюючих речовин, а також заходи, якi проводяться i плануються щодо зниження їх впливу на природне середовище;

розробляютьсмя рiчнi (перспективнi) “Плани заходiв щодо охорони природного середовища i рацiонального використання його ресурсiв у вiйськовiй частинi (пiдприємствi)”, в яких передбачається проведення заходiв з охорони i рацiонального використання земель, водних i лiсових ресурсiв, атмосферного повiтря i тваринного свiту, своєчасне проведення ремонту та обслуговування обладнання природоохоронних споруд, навчання експлуатацiйного персоналу, пiдтримання санiтарного стану територiї, її озеленення, будiвництво та капiтальний ремонт природоохоронних об`єктiв, виховна i екологiчна пiдготовка особового складу тощо;

на iснуючi природоохороннi й комунальнi об`єкти розробляються, погоджуються та оформляються в мiсцевих органах охорони навколишнього природного середовища дозволи на спецiальне водокористування (при наявностi самостiйних водозабiрних або очисних споруд ) i гранично допустимi викиди забруднюючих речовин в атмосферне повiтря) для котельних та iнших джерел викидiв);

розробляються i доводяться пiд розпис посадовi iнструкцiї для всiх осiб експлуатацiйного персоналу природоохоронних споруд, в яких передбачаються дiї на випадок виникнення можливих аварiйних ситуацiй;

призначаються вiдповiдальнi особи, якi здiйснюють контроль за роботою пило-газоочисних установок та iншого обладнання.

Заходи з охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів повинні здійснюватися в усіх військових формуваннях України.

Охорона навколишнього середовища у військах здійснюється в процесі виконання основних завдань, поставлених перед військами, і полягає у впровадженні комплексу заходів, законодавчо закріплених системою соціально-економічних, адміністративно-правових, інженерно-технічних, санітарних норм та правил, що забезпечують охорону природи, тобто збереження, відтворення, поліпшення і оздоровлення навколишнього природного середовища і раціональне використання його ресурсів.

Загальні джерела забруднення природного середовища у військах

У військах до основних джерел забруднення навколишнього природного середовища належать:

транспортні засоби загального (спеціального) призначення, бойова техніка, включаючи кораблі та судна;

їдальні, казарменні, житлові і технічні будівлі та комунальні об’єкти (очисні споруди, каналізаційні системи, вигрібні ями тощо);

тваринницькі комплекси підсобних господарств і військових сільськогосподарських підприємств, склади мінеральних добрив (засобів захисту рослин);

місця звалищ побутового сміття і накопичення виробничих (харчових) відходів.

Приблизний перелік видів забруднення довкілля в місцях дислокації

Джерела і види забруднення:

парки техніки – відпрацьовані ПММ, спеціальні рідини та електроліти, відпрацьовані гази, важкі метали, стічні води, металолом, відпрацьовані фільтри;

складська зона – реагенти холодильної техніки (фреони, аміак), бомбажні консерви, гнилі овочі та фрукти, тара;

система водопостачання – реагенти очистки та знезараження води);

підсобне господарство – відходи тваринництва, харчові відходи, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, аміак.

Комплекс заходів для запобігання забруднення довкілля

Вимоги природоохоронного законодавства, наказів та директив командирів і начальників усіх ступенів здійснювати заходи, спрямовані на ліквідацію та запобігання забрудненню водоймищ, грунту, атмосферного повітря, збереження рослинного і тваринного світу з тим, щоб забезпечення бойової готовності військ, їх повсякденна діяльність не супроводжувалися нанесенням збитків навколишньому природному середовищу.

Охорона навколишнього природного середовища здійснюється в процесі виконання основних завдань, що постають перед військами, і повинна включати в себе виконання такого комплексу заходів:

пропагандно-виховні – мають на меті пропаганду вимог природоохоронного законодавства України;

організаційно-планові – полягають у керівництві всіма роботами у військовій частині щодо виконання планів з охорони природного середовища шляхом скорочення і ліквідації наслідків забруднення на основі неухильного дотримання природоохоронного законодавства;

науково-технічні – мають на меті приведення рівня технічного обгрунтування та експлуатації технічних систем, транспортних засобів і комунально-господарських об’єктів у відповідність до вимог природоохоронного законодавства;

матеріально-технічні – виконуються з метою забезпечення військ обладнанням (приладами, системами, установками) для збору, очищення (знешкодження) та контролю викидів забруднюючих речовин в навколишнє середовище;

експлуатаційні – здійснюються з метою визначення правил і порядку збирання, знешкодження і утилізації виробничих відходів та проведення контролю за якістю очищення викидів шкідливих речовин;

адміністративно-правові – повинні бути скеровані на виявлення усіх без винятку випадків порушення вимог природоохоронного законодавства, інших нормативних і керівних документів, на покарання винних в цьому посадових осіб і притягнення їх до відповідальності.

Обов’язки посадових осіб щодо охорони природного середовища.

Командири (начальники) об’єднань, з’єднань, військових частин, установ та організацій військових формувань ВВ МВС України несуть відповідальність за своєчасне виконання природоохоронних заходів та суворе дотримання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки у підпорядкованих військових частинах.

Посадові особи військової частини повинні суворо виконувати вимоги природоохоронного законодавства України. Командир військової частини:

несе відповідальність за екологічну обстановку на території частини, за стан, утримання і експлуатацію природоохоронних споруд, за запобігання негативному впливу військ на навколишнє природне середовище в ході бойової підготовки та повсякденної діяльності;

здійснює загальне керівництво проведенням заходів щодо виконання природоохоронного законодавства;

відповідає за організацію виховання особового складу в напрямку бережливого відношення до збереження природних багатств і організовує екологічну підготовку особового складу;

проводить аналіз стану природоохоронних заходів і ставить завдання на усунення недоліків та на поліпшення екологічної обстановки в районі дислокації.

Начальник штабу військової частини:

організовує доведення (контроль виконання) до посадових осіб керівних документів з питань охорони природи і раціонального використання її ресурсів;

здійснює планування екологічної підготовки особового складу.

Заступник командира частини з тилу:

відповідає за стан природоохоронних об’єктів на підпорядкованих дільницях, за виконання вимог керівних документів з питань охорони природи т раціонального природокористування;

здійснює керівництво розробкою річного (перспективного) плану охорони природи і раціонального використання природних ресурсів;

погоджує з органами КЕУ питання будівництва, реконструкції та капітального ремонту природоохоронних об’єктів на підпорядкованих дільницях.

Начальник продовольчої служби:

відповідає за охорону природи і раціональне використання природних ресурсів у підлеглих підрозділах, за екологічну підготовку і виховання особового складу, за підтримання природоохоронних споруд у належному стані;

організовує утримання автомобільної та спеціальної техніки в підлеглих підрозділах в належному стані, що виключає забруднення навколишнього природного середовища;

здійснює контроль за дотриманням природоохоронного законодавства і виконання вимог керівних документів з охорони природи і раціональному природокористуванню в підлеглих підрозділах;

забезпечує робочі місця в підпорядкованих підрозділах інструкціями щодо скорочення (утилізації) викидів забруднюючих речовин (відходів) в навколишнє природне середовище;

організовує підготовку і проведення занять з екологічного виховання з підлеглим особовим складом.

Порядок перевірки виконання природоохоронних заходів у військах

Перевірка екологічного стану військових частин здійснюється відповідно до чинного законодавства України з природоохоронних  питань та вимог наказів (директив) щодо екологічної безпеки військ (сил) і містить:

перевірку наявності керівних та плануючих документів з питань екологічної безпеки;

огляд території та джерел викидів забруднюючих речовин;

документальне відображення результатів перевірки.

При проведенні перевірки звертається увага на наявність:

документів про відведення землі під об’єкт (військову частину) – Державного акту про користування землею (коли і ким виданий, його номер і площу земельної ділянки, що відведена під даний об’єкт, використання відведеної землі за призначенням тощо);

схем господарсько-побутової, дощової та виробничої каналізації та схеми водокористування;

статистичної звітності за формами “2ТП водгосп”, “2ТП повітря” та ведення обліку тепло-, водоспоживання;

заключення санітарно-епідеміологічної служби щодо аналізу питної води та скидів із очисних споруд, дозволу на викиди, а також дозволу на спеціальне водокористування;

встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин та платежів за забруднення навколишнього природного середовища;

плану заходів щодо охорони природи та раціонального використання природних ресурсів;

планування занять з особовим складом щодо екологічного навчання та виховання, хід його виконання.

Під час перевірки вивчаються наступні питання:

стан водопостачання і відповідність встановленим нормам, наявність водомірних приладів та їх стан, облік водоспоживання, кількість артезіанських свердловин, наявність і розміри санітарно-захисних зон та їх стан;

склад і санітарно-технічний стан водозабірних споруд та заходи, що вживаються для охорони від забруднення та виснаження запасів поверхневих і підземних вод;

водовідведення (місце збору стічних вод, відповідність встановленим нормам, склад і санітарно-технічний стан очисних споруд, каналізаційних насосних станцій, колекторів для приймання стічних вод);

наявність пристроїв очищення і знезараження на водозабірних очисних спорудах, наявність лабораторій, періодичність та повнота перевірки якості очищення стічних вод;

впровадження заходів, спрямованих на удосконалення технології виробництва з метою скорочення споживання води, зменшення забруднення стічних вод та скорочення викидів шкідливих речовин в атмосферу;

обладнання підсобних господарств (тваринницьких комплексів) системами утилізації твердих та рідких відходів (наявність бетонної ями для збирання рідких відходів та майданчика для біотермічної обробки), регулярність, спосіб і місце вивезення відходів;

дотримання санітарно-захисних зон для підсобних господарств (тваринницьких комплексів) відносно водойм, житлової зони та лісових масивів;

дотримання правил перевезення, зберігання та використання засобів захисту рослин, стимуляторів росту, отрутохімікатів, наявність сильнодіючих отруйних речовин та відомість їх інвентаризації.

Таким чином військова частина, як і будь-яке підприємство приділяє велику увагу охороні праці, збереження здоров’я військовослужбовців і приймає активну участь у захисті навколишнього середовища від забруднень.

Нормальне функціонування і вдосконалення системи управління охороною праці можливе тільки при наявності інформації про стан об’єкта управління. Інформація має надходити у вигляді кількісних і якісних показників, що характеризують стан охорони праці на окремих робочих місцях і ділянках підприємств.

Мета управління ОП на підприємствах торгівлі та громадського харчування досягається шляхом вирішення таких основних задач:

– навчання працюючих з питань охорони праці;

– забезпечення безпеки виробничих процесів та обладнання, будівель і споруд;

– нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці, їх відповідність нормативним вимогам;

– забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, санітарним і спеціальним одягом;

– забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;

– організація лікувально-профілактичного і санітарно-побутового обслуговування працюючих;

– професійний відбір працівників з окремих спеціальностей.

Вирішення задач управління ОП має бути забезпечене взаємодією всіх структурних підрозділів, служб і фахівців, які визначаються керівником підприємства. Функції структурних підрозділів і служб, посадові обов’язки керівних та інженерно-технічних працівників щодо виконання задач управління охороною праці встановлюються на місцях на всіх рівнях управління торгівлею та громадським харчуванням, виходячи із структури, штатів і конкретних умов діяльності установи (підприємства).

Згідно із законом України "Про охорону праці" власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. Для цього він створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які вирішують конкретні питання з охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки. права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також виконує всі визначені законом "Про охорону праці" дії. Найважливішим є створення служби охорони праці згідно з "Типовим положенням про службу охорони праці", затвердженим Державним комітетом України по нагляду за охороною праці (наказ від 3 серпня 1993 р. № 73). Ця служба створюється на підприємствах з кількістю працюючих від 50, при кількості працюючих від 20 до 50 ці обов‘язки може виконувати особа за сумісництвом (яка має відповідну освіту), а при кількості працюючих менш 20 – стороння особа за договором.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб. Ліквідація цієї служби допускається лише в разі ліквідації підприємства.

Організаційно-методичну роботу безпосередньо на підприємстві (якщо чисельність працюючих у ньому мала) з усіх функцій і задач управління охороною праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх реалізацією виконує інженер (старший інженер) з охорони праці або призначена власником особа, яка виконує його обов’язки за сумісництвом.

На працівників служб ОП не повинні покладатися обовязки» не пов’язані з їх функціями. Всі заходи з охорони праці робітники служб охорони праці виконують у тісній взаємодії з керівництвом підприємств та їх підрозділів. Для загальної оцінки стану умов праці та планування заходів щодо їх покращання застосовується «Єдина державна система показників обліку умов і безпеки праці», затверджена наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 31.03.94 р, № 27.

Не тільки власник, керівні та інженерно-технічні працівники, а й усі спеціалісти мають обов'язки з охорони праці. Згідно із Законом "Про охорону праці" працівник зобов'язаний:

знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва;

користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

додержуватись функцій щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

проходити в установленому порядку попередні та періодичні медичні огляди, які організовує власник;

співробітничати з власником у справі організації безпечних, нешкідливих та сприятливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров’ю або оточуючим його людям чи навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку безпосередньому керівникові або іншій посадовій особі.

Для підтримки постійної роботи в напрямку аналізу стану та вдосконалення умов праці на підприємствах торгівлі та громадського харчування їх власники зобов’язані інформувати державні органи, які складають єдину статистичну звітність з питань охорони праці. Власник також зобовязаний інформувати працівників про стан охорони праці, причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань і про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог.

У колективному договорі (угоді, трудовому договорі) сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, узгоджують їх обов’язки, а також погоджують комплексні заходи (плани) щодо забезпечення встановлених нормативів безпеки, умов, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням і аваріям. Власник фінансує заходи щодо охорони праці. На підприємствах, у галузях і на державному рівні в установленому Кабінетом Міністрів порядку створюються фонди охорони праці. Такі фонди можуть створюватись органами міського і регіонального самоврядування для потреб регіону. На підприємстві кошти цього фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці. Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню.

Таким чином, хлібопекарне виробництво військової частини, як і будь-яке підприємство повинно приділяє велику увагу охороні праці і збереження здоров’я працівників.

ВИСНОВКИ

 

            Для виконання задач, які стоять перед внутрішніми військами Міністерства внутрішніх справ України, необхідно створити таку організаційно-штатну структуру, яка б дозволяла виконувати всі завдання в повному обсязі, а об’єм фінансування військ відповідав би цій  організаційно-штатній структурі.

            Рівень бюджетного фінансування ВВ МВС України низький. Тому у військах особливе  значення приділяється проведенню економічної роботи. Зміст економічної роботи, яка проводиться в частинах внутрішніх військ обумовлюється в діяльності командування і всього особового складу, та направлений на впровадження в життя режиму економії тобто на збереження всіх матеріальних засобів і грошових коштів, а також на більш економне їх витрачення. Економічна робота організується і проводиться на усіх об’єктах військового господарства.

            Ефективність економічної роботи  служб тилу вимірюється ступенем виконання завдання, поставленого перед даними службами зокрема, і досягненням мети, яка стоїть перед військовою частиною в цілому.

             Розглянуто основні положення методу „витрати – обсяг виробництва – прибуток”, які  використано для побудови методики  оцінки економічної ефективності ведення  хлібопекарні військової частини. Суть методу є у пошуку точки нульового прибутку, або точки беззбитковості, що означає, що валовий доход від продажі  продукції дорівнює його валовим витратам. Тобто потрібно визначити такий мінімальний обсяг виробництва, починаючи з якого виробник не несе збитків. Цей метод запропоновано, взятим за основу при розробці методики оцінки ефективності діяльності хлібопекарні.

            Розглянуто продовольче забезпечення як один з основних видів матеріального забезпечення підрозділів МВС України. Показано, що від повного та своєчасного продовольчого забезпечення підрозділів МВС в значному ступені залежить їх бойова готовність, а тому й успіх виконання службово-бойових задач.  Особливу роль в продовольчому забезпеченні військ грає власна хлібопекарня. Вона є елементом продовольчої служби військової частини і створюється з метою збільшення виробництва хлібобулочної  продукції для планового забезпечення продовольством та організації додаткового харчування військовослужбовців. На даний час хлібопекарні функціонують в багатьох військових частинах внутрішніх військ,  в яких на котловому забезпеченні знаходиться близько 13,6 тис. військовослужбовців що становить 80 % від загальної чисельності забезпечуваних. Потреба хліба на дану кількість військовослужбовців з урахуванням ржаного хліба на пшеничний складає 3549,26 тон на рік. Однак, утримання хлібопекарні доцільно розглядати в кожній частині окремо.

 Показано, що оцінка ефективності хлібопекарні потрібна для обґрунтування таких управлінських рішень, як вибір поставляти конкретні види продовольства від хлібопекарні, чи проводити їх закупку у виробників? Та рішення, якщо поставляти конкретний вид продовольства  від хлібопекарні, то в яких об’ємах?

 При оцінки ефективності хлібопекарні треба розглядати два варіанта: перший варіант - виготовлення конкретного виду продовольства проводити у хлібопекарні; другий варіант - закупівля хліба здійснюється за ринковими цінами. Ця задача має скалярний вид, тобто є  задачею оцінки економічної ефективності.

Обґрунтовано показник оцінки економічної ефективності ведення хлібопекарного виробництва у військової частині, та порядок прийняття рішення на основі його величини.

Проведено апробація розробленої методики при оцінки економічної ефективності діяльності окремого напрямку – випічки хліба білого пшеничного на прикладі даних ведення хлібопекарного виробництва у  Академії ВВ МВС України.

            В хлібопекарному виробництві у  Академії ВВ випічка  хліба білого пшеничного складає 92% від усього річного обсягу виробництва.  З урахуванням того, що середня ринкова вартість закупки хліба білого пшеничного, згідно даних статистичного управління в Харківської області становить 3,82 грн. за один кілограм, отримано позитивна оцінка економічної ефективності діяльності хлібопекарні з цього напрямку виробничої діяльності, яка дорівнює сумі - 148752,22 грн. на рік . Це визначає, що діяльність хлібопекарні   Академії ВВ з цього напрямку є економічно ефективною в 2009 році.

Показано, що при хлібопекарному виробництві військової частини, як і на будь-якому підприємстві необхідно приділяти велику увагу охороні праці і збереженню здоров’я працівників.


СПИСОК ПОСИЛАНЬ

 

1. Закон України “Про Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” 1992 .

2.  Закон України “Про господарську діяльність у Збройних силах  України”, - К.: від 21.09.1999 р., № 1076 – XIV.

3. Закон  України « Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» №1490-ІІІ від 22. 02. 2000 р.

4. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку видів господарчої діяльності, здійснення якої дозволяється військовими частинам Збройних сил України”. –К.: Урядовий кур’єр, від 25.07.2000 р., № 1171.

5. Постанова КМУ №  429 від 29.03. 2002 року  “Про затвердження норм харчування особового складу Збройних сил України та інших військових формувань” .

6. Наказ Командуючого внутрішніх військ МВС України № 193 від 27.04.2000 року “Про господарську діяльність військових частин внутрішніх військ МВС України”.

7. Про затвердження Положення про продовольче забезпечення: Наказ Командувача ВВ МВС України № 73 від 1992 р.

8. Про затвердження Положення про Департамент ресурсного забезпечення МВС України: Наказ МВС України № 1181 від 27.12.2001р.

9. Про вдосконалення централізованого матеріально-технічного забезпечення органів та підрозділів внутрішніх справ України: Наказ МВС України № 1337 від 11.11.2003р.

10. Статут бойової служби внутрішніх військ України.

11. Військові Статути Збройних Силах України.

12. М.М.Алексеева «Планування діяльності фірми» . Учбово-методичний посібник.- М.: Фінанси та статистика,1999.-248 с.

13. Блінков С.О. Класифікация військового речового майна  на принципах теориї управлінния запасами. Матеріали науково-практичної конференції ХВІ ВВ МВСУ 2001 року.

14. Бажин И.И. Информационные системы менеджмента. – М.: ВШЕ, 2000 – 688 с.

15. Викулов  С.Ф.  Военно-экономический анализ. – М.: ВИ – МОРФ, 2001 – 349с.

16. Гаджинский А.М. Логистика: Учебник для высших учебных заведений: 6-е изд. перераб. и доп. – М.: Издательско-торговая корпорация ”Дашков и Ко”, 2003. – 408 с.

17. В.Г. Дундуков, В.И. Оспищев. Закупочная логистика армейский вариант. М. Риск. 1998. 1. с 43 – 46.

18. Логістичний підхід до організації матеріального забезпечення внутрішніх військ МВС України. ХВІ ВВ МВСУ Кафедра №4, проміжний  звіт НДР 2002 року.

19. Коммерческая логистика. Киршина М. – М.: Центр эк. и марк-га, 2003. – 256 с.

20. Логистика: Учебник / Под ред. Б.А. Аникина: 3-е изд. перераб. и доп. – М.: ИНФРА-М, 2002.– 368 с.

21. Николайчук В.Е. Заготовительная и производственная логистика. – СПб.: Питер, 2001. – 160 с.

22. Чудаков А.Д. Логистика: Учебник.–М.: Издательства РДЛ, 2003.– 480 с. 

23. Пастухова В.В. Дослідження постачальників у системі стратегічного аналізу // Сучасні економічні проблеми розвитку підприємництва: Зб. наук. праць. – К.: КНТЕУ, 2000. – С. 283-289.

24. Пилипенко А.А., Пилипенко С.Н. Формирование конкурентных преимуществ и устойчивость процесса выбора поставщика // Коммунальное хозяйство городов. Сер. Экономические науки. - Харьков: Техника, 2000, № 26. – С. 57-62.

25. Звіт про науково-дослідну роботу “Розробка методики порівнялього оцінювання результатів діяльності теріторіальних командувань внутрішніх військ МВС України” Научный руководитель Ю.П. Бабков. Харьков ВІ ВВ МВС України, 2002.-63 с.

26. В.В. Мальнєв, В.Г. Дундуков, І. Ф. Ролін. Підстави щодо напрямків реформування системи тилового забезпечення внутрішніх військ МВС України // Честь і закон. - Х.: ВІВВ, 2003.- Вип. 2.- с.6 – 11.

27. Мунтіян В.І. Економіка та оборонні витрати. – Київ, 1988 – 438 с.

28. Военно-экономический аналіз: Учебник / С.Ф. Викулов, Г.П. Жуков,  В.Н. Ткачёв, В.Я. Ушаков, Под ред. С.Ф. Викулова. – М.: Воениздат, 2001. – 360 с.: ил.

29. Маркетинг: Учебник / А.Н. Романов, Ю.Ю. Корлюгов, С.А. Красильников и др., Под ред. А.Н. Романова. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996.- 560 с.: ил.

30. Демидов Б.А. Методы военно-научных исследований. Ч.3.Кн.2.-Харьков: ВИРТА, 1988.-331 с.

31. Военно-экономический аналіз: Учебник / С.Ф. Викулов, Г.П. Жуков,  В.Н. Ткачёв, В.Я. Ушаков, Под ред. С.Ф. Викулова. – М.: Воениздат, 2001. – 360 с.: ил..

32. Гордон М.П. Розвиток логістики в управлінні матеріально – технічним забезпеченням, ЦНІІТЕІМС, 1990..

33. Залманова М.Е. Закупівельна та розподільча логістика: Навчальний посібник, Саратовський держ. техн. ун-т, 1992.

34. В.Е. Ніколайчук Заготівельна и виробнича логістика, видавничій дім “Пітер”, 2001.

35. Дробитько Н.А. Методика оценки конкурентноспособности предприятий. Комунальное хозяйство городов: Науч.-техн. сб.Вы.34 К.: Техніка, 2001.– 41-50.

36. Бешелев С.Д., Гурвич Ф.Г. Экспертные оценки. М.: Наука, 1973.-157 с.

37. Звіт про науково-дослідну роботу “Розробка методики порівнялього оцінювання результатів діяльності теріторіальних командувань внутрішніх військ МВС України” Научный руководитель Ю.П. Бабков. Харьков ВІ ВВ МВС України, 2002.- 63 с.

38. Саати т. Принятие решений: метод анализа иерархий. Пер. с англ.. – М.: Радио и свіязь, 1993. –320 с.

39. Аналіз існуючої системи матеріального забезпечення внутрішніх військ МВС України. ХВІ ВВ МВСУ Кафедра №4, проміжний  звіт НДР 2002 року.

40. Иванов Ю.Б. Конкурентноспособность предприятия в условиях формирования рыночной экономики. Х.: ХГЭУ,1997 –246 с.

41. Продовольственное обеспечение подразделений МВД РФ.- Перм: РИА “Стиль-МГ”, 1998, 678 с.

42. Положення про військове господарство МВС України” наказ МВС України  № 72 - 1992 року .

43. В.Л. Рихтюк, А.В. Удод “Підсобні господарства в умовах ринку” К. НАО України, 2001 р. стор. 144

44. Кириленко В.І. “Економіка Внутрішніх військ України” – К., НАОУ.: 2004 рік, стор. 313.

 

 

 

 

 

 

 

 

Наверх страницы

Внимание! Не забудьте ознакомиться с остальными документами данного пользователя!

Соседние файлы в текущем каталоге:

На сайте уже 21970 файлов общим размером 9.9 ГБ.

Наш сайт представляет собой Сервис, где студенты самых различных специальностей могут делиться своей учебой. Для удобства организован онлайн просмотр содержимого самых разных форматов файлов с возможностью их скачивания. У нас можно найти курсовые и лабораторные работы, дипломные работы и диссертации, лекции и шпаргалки, учебники, чертежи, инструкции, пособия и методички - можно найти любые учебные материалы. Наш полезный сервис предназначен прежде всего для помощи студентам в учёбе, ведь разобраться с любым предметом всегда быстрее когда можно посмотреть примеры, ознакомится более углубленно по той или иной теме. Все материалы на сайте представлены для ознакомления и загружены самими пользователями. Учитесь с нами, учитесь на пятерки и становитесь самыми грамотными специалистами своей профессии.

Не нашли нужный документ? Воспользуйтесь поиском по содержимому всех файлов сайта:



Каждый день, проснувшись по утру, заходи на obmendoc.ru

Товарищ, не ленись - делись файлами и новому учись!

Яндекс.Метрика